Постанова
від 20.09.2023 по справі 910/21315/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2023 р. Справа№ 910/21315/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023

у справі №910/21315/21 (суддя Головіна К. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація"

до Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності

за участю Офісу Генерального прокурора

про розірвання договору, стягнення 7 896 218,47 грн та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності (далі - Музей), в якому просило суд:

- розірвати укладений між сторонами договір генпідряду №2-МК на виконання будівельних робіт від 22.12.2018;

- стягнути з Музею додаткові витрати в сумі 7 896 218,47 грн;

- зобов`язати Музей прийняти закуплені на виконання умов вказаного договору матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 09.08.2021 на суму74702388,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором генпідряду про виконання будівельних робіт № 2-МК від 22.12.2018 в частині непередання фронту робіт, проектної та дозвільної документації, що потягло невиконання позивачем, як підрядником, робіт з реконструкції алеї Героїв Небесної Сотні, облаштування пішохідної зони, благоустрою та озеленення території. Разом з тим, позивач вказує, що відповідно до умов договору він здійснив закупівлю основних матеріалів для виконання зазначених робіт та несе витрати, пов`язані з їх утриманням, зберіганням та охороною за весь час невиконання договору.

30.08.2022 Заступник Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора (далі - Прокурор) звернувся до суду з повідомленням про вступ у справу на підставі статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21315/21 позов Товариства задоволено повністю, розірвано договір генпідряду №2-МК на виконання будівельних робіт від 22.12.2018, укладений між Товариством та Музеєм, зобов`язано відповідача прийняти закуплені на виконання умов вказаного правочину матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 09.08.2021 та стягнуто з Музею на користь Товариства 7 896 218,47 грн збитків та 125 464,28 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту закупівлі позивачем на виконання умов договору товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 74702388,04 грн та витрат по їх зберіганню у розмірі 7 896 218,47 грн; ненадання відповідачем фронту робіт, проектної та дозвільної документації позбавило позивача права на отримання прибутку та спричинило понесення ним значних збитків, що свідчить про істотне порушення замовником умов договору, що дає йому право на розірвання на підставі частини 2 статті 651 ЦК України; умовами договору не врегульовано наслідки повернення замовнику закуплених підрядником за рахунок попередньої оплати матеріалів і відповідач відмовляється у добровільному порядку їх приймати; згідно з приписами 1212 ЦК України розірвання вказаного договору є підставою для повернення позивачем закуплених за розірваним договором матеріалів, а також для задоволення вимоги про зобов`язання Музею прийняти товарно-матеріальні цінності за актом приймання-передачі від 09.08.2021.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову - відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Прокурор вказав про відсутність правових підстав для розірвання договору, оскільки строк його дії, з урахуванням додаткової угоди №5, закінчився ще 31.08.2021; місцевим господарським судом не взято до уваги, що відповідач виконуючи умови договору, не вчиняв господарського правопорушення, а відсутність у підрядника можливості розпочати будівельні роботи не залежала від дій чи бездіяльності відповідача, а була зумовлена фактом постановлення 20.06.2019 у рамках кримінального провадження №42013110000001029 Київським апеляційним судом ухвали про накладення арешту на земельні ділянки, на яких мали здійснювати будівельно-монтажні роботи, що свідчить про відсутність вини замовника; заявлені позивачем до стягнення 7 896 218,47 грн є додатковими витратами, а не збитками, як про це зазначає позивач; відсутність вини відповідача у непереданні фронту робіт і дозвільної документації виключає його відповідальність за завдані збитки; позивачем не доведено всіх елементів складу цивільного правопорушення; утримуючи у себе невикористані перераховані Музеєм кошти, Товариство додатково просить стягнути 7 896 218,47 грн, що порушує баланс інтересів сторін договору та призводить до покладення на Державний бюджет України надмірного фінансового тягара; при пред`явленні вимоги про повернення безпідставно набутого майна судовому захисту підлягає порушене суб`єктивне право саме потерпілої особи (кредитора) і саме вона має право на даний вид позову, а не боржник; судом першої інстанції не взято до уваги втрату частиною товарно-матеріальних цінностей своїх первісних якостей та споживчих властивостей на загальну суму 1 320 872,82 грн, а тому не можуть бути передані за актом від 09.08.2021.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 23.05.2023 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., ОСОБА_1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21315/21. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/21315/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

05.06.2023 матеріали справи № 910/21315/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21315/21 та призначено її розгляд на 19.07.2023; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 30.06.2023.

Товариство скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач зауважив, що відповідно до пункту 17.1. договору в редакції додаткової угоди №5 договір діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином, а тому строк дії спірного договору станом на момент звернення до суду з даним позовом не закінчився; безпідставними є заперечення Музею про невчинення останнім господарського правопорушення, оскільки ухвалою суду, якою накладено арешт на земельну ділянку, не було заборонено відповідачу передавати проектну та дозвільну документацію, а початок виконання робіт за договором був встановлений сторонами ще до моменту накладення арешту; розірвання договору згідно приписів статті 1212 ЦК України є підставою для повернення позивачем усіх матеріалів, закуплених на виконання вимог договору за рахунок Музею; внаслідок розірвання договору позивач не матиме відношення до виконання робіт, а тому прийняття замовником закуплених генпідрядником матеріальних цінностей є його обов`язком перед останнім, що випливає із загальних вимог законодавства і є реалізацією остаточних розрахунків сторін внаслідок припинення договірних відносин; передача матеріальних цінностей Музею відповідає положенням чинного законодавства і є єдиним можливим вирішенням долі майна, придбаного за рахунок відповідача; задоволення позову в цій частині не створює для Музею істотних невиправданих та негативних наслідків, оскільки повернуті матеріали можуть бути використані останнім в подальшому для будівництва; втрата частиною товарно-матеріальних цінностей своїх первісних якостей та споживчих властивостей на загальну суму 1 320 872,82 грн пов`язана з порушенням відповідачем умов договору; непередання фронту робіт, дозвільної та проектної документації є істотним порушенням умов договору.

03.07.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження, оскільки, на думку позивача, у Прокурора немає законних підстав як на вступ в дану справу, так і на подання апеляційної скарги.

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням виконуючого обов`язки керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 №708/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/21315/21.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 18.07.2023 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора у справі №910/21315/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21315/21 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П. та призначено її розгляд на 19.07.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2023 у розгляді справи №910/21315/21 оголошено перерву до 06.09.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у розгляді справи №910/21315/21 оголошено перерву до 20.09.2023.

У судовому засіданні 20.09.2023 Прокурор та представник відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просять суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

20.09.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора, представника відповідача та представників позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Надаючи оцінку запереченням позивача щодо наявності у Прокурора підстав для вступу у дану справу та подання апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Обґрунтовуючи клопотання про закриття апеляційного провадження, Товариство вказало, що судом першої інстанції не вирішувалося питання вступу Прокурора у дану справу; Прокурором не надано ані належного обґрунтування, ані жодних доказів для підтвердження підстав для вступу у дану справу; Прокурор не має законодавчих повноважень на подання апеляційної скарги; відповідач не є ані органом державної влади, ані органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, а частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" заборонено органам прокуратури представляти інтереси таких категорій осіб як відповідач.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Відповідно до частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Аналогічні положення, але з більш широким переліком випадків, містить частина 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Зі змісту зазначених норм випливає, що представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді можливе як у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи, так і у формі вступу з власної ініціативи у справу, провадження в якій вже відкрито за позовом інших осіб, на стороні як позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки.

Разом із цим, як абзацами 1, 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", так і частиною 4 статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 37).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини 4 статті 56 ГПК України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі №923/199/21 (пункт 8.18) і №922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 року у справі №757/31372/18-ц (пункт 38)).

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Проте вищезазначені приписи законодавства щодо підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді здебільшого стосуються ситуацій, в яких прокурор звертається до суду у формі позову, пред`явленого в інтересах держави.

Суд апеляційної інстанції враховує, що за приписами частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, у своєму повідомленні Прокурор заявив про вступ у справу №910/21315/21 з метою захисту інтересів відповідача - держави в особі Музею та Міністерства культури та інформаційної політики України, а не позивача.

Оскільки Прокурор вступив у справу на стороні відповідача, у нього були відсутні повноваження для залучення співвідповідачем органу державної влади, оскільки за змістом частин 1, 2 статті 48 ГПК України це є правом виключно позивача.

Враховуючи процесуальне становище Музею, у підготовчому засіданні від Прокурора надійшло клопотання про залучення до розгляду справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства культури та інформаційної політики України, однак судом першої інстанції було відмовлено у його задоволенні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку за конкретних фактичних обставин.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Музей є державною організацією.

Національна музейна політика - це сукупність основних напрямів і засад діяльності держави і суспільства в галузі музейної справи (частина 1 статті 3 Закону України "Про музеї та музейну справу").

За частиною 4 статті 6 Закону України "Про музеї та музейну справу" музею, що є у державній чи комунальній власності, який має музейні колекції загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством порядку може бути надано статус національного музею України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про музеї та музейну справу" музеї можуть засновуватися на будь-яких формах власності, передбачених законами. Засновниками музеїв можуть бути відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. Рішення про створення музеїв приймають їх засновники.

Музей діє на підставі статуту (положення), що затверджується його засновником чи засновниками (частина 1 статті 8 Закону України "Про музеї та музейну справу").

Відповідно до пункту 1.1. Статуту Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні, затвердженого наказом Голови Українського інституту національної пам`яті від 19.12.2016 №150 (далі - Статут), Музей є національним державним науково-дослідним, культурно-освітнім та науково-методичним закладом.

За положеннями пункту 1.2. Статуту Музей створений на підставі Указу Президента України "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам`яті Героїв Небесної Сотні" від 11.02,2015 №69/2015 та розпоряджень Кабінету Міністрів України "Про утворення державного закладу "Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні - Музей гідності" від 18.11.2015 №1186 та "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2015 р. №1186" від 23.11.2015 №1230.

Указом Президента України від 12.04.2016 №138/2016 державному закладу "Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні - Музей Революції гідності" надано статус національний.

Пунктами 4.1.-4.3. Статуту визначено, що Музей є юридичною особою, бюджетною установою (заклад культури), діяльність якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та є неприбутковою установою. Музей володіє відокремленим майном, має самостійний баланс та право від свого імені вчиняти правочини, мати та набувати майнові, особисті немайнові права та нести відповідні зобов`язання, бути позивачем та відповідачем у судах, третейських судах.

Музей є об`єктом державної власності України, не підлягає приватизації або перепрофілюванню (пункт 4.9. Статуту).

Згідно з пунктом 6.1. Статуту фінансування Музею здійснюється за рахунок коштів з Державного бюджету України на підставі затвердженого кошторису та в інший спосіб, передбачений Законом України "Про музеї та музейну справу".

Крім того, як зазначив відповідач та Прокурор, відповідач відноситься до державного сектору економіки, є неприбутковою бюджетною установою (ознака неприбутковості - 0031), фінансування робіт за спірним договором також здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та на підставі пункту 1 статті 49 Бюджетного кодексу України.

Як було раніше зазначено, за приписами абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює, зокрема, суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Однак вказаний Закон не дає визначення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про інформацію" суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункт 2.1.1. Статуту головною метою та основним завданням діяльності Музею є збереження пам`яті про події, учасників та наслідки Революції Гідності, Помаранчевої революції, Революції на граніті та інших подій, які відбувалися на Майдані Незалежності у місті Києві та в інших місцях і були пов`язані з боротьбою Українського народу за права, свободи, незалежність України та цивілізаційний вибір.

Саме з цією статутною діяльністю і було укладено оскаржуваний договір, за яким позивач зобов`язався виконати роботи по об`єкту: "Проектування та будівництво Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні-Музей Революції Гідності: Реконструкція алеї Героїв Небесної Сотні від Майдану Незалежності до алеї Героїв Небесної сотні, 3-5, із облаштуванням пішохідної зони, благоустрій та озеленення території в складі "Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні-Музей Революції Гідності".

Також необхідно зазначити, що відповідач, укладаючи договір, діяв на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №219-р "Про визначення замовника проектування та будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції Гідності", згідно з яким останній погодився з пропозицією Міністерства культури та визначити замовником проектування та будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції Гідності державний заклад "Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності".

Оскільки Музей є об`єктом державної власності України, тому й власником виконаних у майбутньому робіт по об`єкту за вказаним договором також є держава, відтак внаслідок можливого неналежного виконання генпідрядником умов договору по проектуванню меморіального комплексу порушеними можуть бути права та/або інтереси саме держави.

Таким чином, укладаючи спірний договір, Музей вступив у господарські правовідносини від імені та в інтересах держави.

Враховуючи вищевикладене, доводи позивача про недоведеність та відсутність правових підстав для представництва Прокурором інтересів відповідача, є необґрунтованими.

При цьому, колегія суддів звертає увагу Товариства, що ГПК України та Закон України "Про прокуратуру" не вимагає від суду першої інстанції постановлення окремої ухвали щодо вступу у справу прокурора щодо захисту інтересів відповідача.

Безпідставними також є доводи апелянта про заборону представлення Прокурором відповідача, як державної компанії, зважаючи на наступне.

Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не варто розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20.

Вказаним висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

Ураховуючи положення чинного законодавства та правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, колегія суддів відхиляє вказані заперечення позивача, оскільки Музей є державною організацією, а не державною компанією.

Крім цього, частиною 3 статті 53 ГПК України та пунктом 3 частини 6 Закону України "Про прокуратуру" прямо передбачено право прокурора на подання апеляційної скарги (ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи).

Враховуючи вищевикладене, оскільки Прокурор вступив у справу на стороні відповідача, який виступає замовником будівельних робіт, фінансування яких повністю здійснюється за рахунок бюджетних коштів, у останнього є право на подання в інтересах Музею апеляційної скарги, відтак колегія суддів залишає клопотання Товариства про закриття апеляційного провадження без задоволення.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.12.2018 між Товариством (далі за текстом договору - генпідрядник) та Музеєм (далі за текстом договору - замовник) був укладений договір генпідряду на виконання будівельних робіт № 2-МК, за умовами якого замовник доручає, а генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання у 2018 та 2019 роках будівельних робіт по об`єкту: "Проектування та будівництво Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні-Музей Революції Гідності: Реконструкція алеї Героїв Небесної Сотні від Майдану Незалежності до алеї Героїв Небесної сотні, 3-5, із облаштуванням пішохідної зони, благоустрій та озеленення території в складі "Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні-Музей Революції Гідності", а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином виконані роботи в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Загальна площа об`єкту виконання робіт - 1,4302 га (пункти 1.1., 1.2. договору).

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених сторін.

Відповідно до пункту 1.3. договору склад та обсяги робіт визначаються технічним завданням, документацією конкурсних торгів, проектною документацією, затвердженою в установленому порядку, які можуть бути переглянуті в процесі виконання робіт у разі внесення змін до проектної документації та можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Музей діє на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №219-р "Про визначення замовника проектування та будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції Гідності" (пункт 1.4. договору).

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору строком виконання робіт є грудень 2018 року - серпень 2019 року. Невід`ємною частиною договору є календарний графік виконання робіт (додаток №1), в якому визначаються дати початку та закінчення усіх видів (етапів, комплексів) робіт, передбачених договором. Датою закінчення виконання робіт вважається дата їх прийняття замовником. Строки виконання робіт можуть бути змінені у разі невиконання або неналежного виконання замовником своїх зобов`язань (порушення умов фінансування, несвоєчасне надання фронту робіт, проектної документації, ресурсів, тощо); дій третіх осіб, що унеможливлюють належне виконання робіт, за винятком випадків, коли ці дії зумовлені залежними від генпідрядника обставинами.

Договірна ціна договору є динамічною та визначається на основі приблизного кошторису (додаток №2), що є невід`ємною частиною цього договору і складає 148808002,00 грн (пункт 3.1. договору).

Динамічна договірна ціна підлягає заміні у випадку виникнення обставин непереборної сили - надзвичайних обставин та подій, які не можуть бути передбачені сторонами під час укладення договору (пункт 3.2. вказаної угоди).

За умовами пункту 3.4. договору, якщо під час виконання робіт виникла потреба у виконанні додаткових робіт, неврахованих проектною документацією, забезпечення якою покладено на замовника, і у зв`язку з цим, у відповідному підвищенні договірної ціни, генпідрядник зобов`язаний протягом 5-ти календарних днів повідомити замовника про обставини, що призвели до виконання таких робіт, та подати замовнику пропозиції з відповідними розрахунками. Замовник протягом 10-ти календарних днів розглядає зазначені пропозиції, приймає рішення по суті та повідомляє про нього генпідрядника.

Генпідрядник зобов`язаний зупинити виконання додаткових робіт у разі неодержання відповіді на своє повідомлення. Завдані генпідряднику збитки, пов`язані із зупиненням виконання додаткових робіт, замовником не відшкодовуються.

Якщо генпідрядник не повідомив замовника в установленому порядку про необхідність виконання додаткових робіт і відповідного підвищення договірної ціни, він не може вимагати від замовника оплати виконаних додаткових робіт і відшкодування завданих йому збитків.

Згідно з пунктами 4.2.1., 4.2.5. договору передбачено, що замовник зобов`язаний надати генпідряднику фронт робіт, передати дозвільну та проектну документацію; відшкодувати збитки в разі невиконання або неналежного виконання ним зобов`язань за договором, якщо він доведе, що порушення угоди сталося не з його вини.

У той же час, генпідрядник має право: залучати за письмовою згодою замовника до виконання договору третіх осіб (субпідрядників), ініціювати внесення змін у договір, зупиняти виконання робіт у разі невиконання замовником своїх зобов`язань за договором, що призвело ускладнення або неможливості проведення генпідрядником робіт (пункти 4.3.1.-4.3.3. договору).

Відповідно до пунктів 5.1.-5.3. договору замовник забезпечує генпідрядника проектною документацією протягом встановленого договором строку у двох примірниках. Забезпечення проектною документацією, її погодження з уповноваженими державними органами та органами місцевого самоврядування, а також проведення в установленому порядку експертизи цієї документації здійснюється замовником. Замовник забезпечує генпідрядника проектною документацією протягом установленого договором строку у двох примірниках.

За умовами пункту 6.1. договору забезпечення робіт матеріалами, устаткуванням (обладнанням) здійснює генпідрядник, з чітким дотриманням технічного завдання, вимог проектно-кошторисної документації з обов`язковим погодженням із замовником.

Генпідрядник відповідає за якість матеріалів, устаткування (обладнання) і відповідність вимогам, установленим нормативними документами та проектною документацією (пункт 6.2. договору).

Пунктом 6.3. договору визначено, що генпідрядник до 15 числа поточного місяця надає відомість ресурсів, необхідних для виконання робіт по об`єкту на наступний місяць. Замовник протягом 10 календарних днів після одержання пропозиції генпідрядника погоджує або відмовляє у залученні запропонованих ресурсів з обґрунтуванням причин такої відмови. Замовник залишає за собою право рекомендувати постачальну організацію, яка має вигідніші умови постачання ресурсів.

Роботи, виконані з використанням матеріальних ресурсів, що не відповідають установленим вимогам, замовником не оплачуються (пункт 6.4. договору).

Згідно з пунктом 7.1. договору генпідрядник може залучати до виконання робіт інших осіб (субпідрядників). Генпідрядник відповідає за результати роботи субпідрядників і виступає перед замовником як підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Відповідно до пункту 7.3. договору генпідрядник погоджує із замовником питання про залучення до виконання робіт субпідрядників. Замовник може відмовити у такому погоджені з письмовим обґрунтуванням свого рішення. Залучення субпідрядників здійснюється генпідрядником за письмовим погодженням із замовником. Погодження залучення субпідрядників замовником здійснюється на основі інформації генпідрядника, яка надається замовнику за 10 календарних днів до початку виконання субпідрядником робіт. Замовник має право протягом 3-х календарних днів після одержання пропозиції генпідрядника погодити або відмовити у залученні запропонованого субпідрядника з обґрунтуванням причин такої відмови. Замовник залишає за собою право рекомендувати субпідрядну організацію, яка має відповідні кваліфікаційні вимоги та виконує роботи на об`єктах замовника. Якщо замовник не зробить цього у визначений час, кандидатура субпідрядника вважається узгодженою.

За умовами пункту 8.1. договору фронт робіт надається генпідряднику замовником і оформлюється відповідним актом. Організація виконання робіт повинна відповідати проектній документації, склад і зміст якої визначається нормативними документами.

Генпідрядник забезпечує охорону (огородження, освітлення тощо) майданчика (фронту робіт), можливість доступу до нього замовника, субпідрядників, залучених до виконання робіт згідно з умовами договору, до прийняття закінчених робіт замовником (пункт 8.2. договору).

Генпідрядник забезпечує виконання робіт згідно з календарним графіком виконання робіт (пункт 8.6. договору).

Пунктом 10.1.договору визначено, що фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

У разі прийняття замовником рішення про прискорення чи уповільнення темпів виконання робіт одночасно уточнюється фінансування виконаних робіт з внесення відповідних змін у план фінансування (додаток №3) та договір (пункт 10.2. вказаного правочину).

Відповідно до пунктів 11.1., 11.2. договору розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість (акт приймання виконаних будівельних робіт форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3). Документи про обсяги виконаних робіт та їх вартість, зазначені у п. 11.1 договору, складаються і підписуються генпідрядником та передаються замовнику до 03 числа місяця, наступного за місяцем, в якому виконані роботи. Замовник перевіряє ці документи протягом 10 календарних днів та в разі відсутності зауважень їх підписує. Після підписання відповідних документів замовник зобов`язаний оплатити виконані роботи. У разі виявлення невідповідності робіт, пред`явлених до оплати, встановленим вимогам, завищення їх обсягів або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін, розцінок та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, замовник має право за участю генпідрядника скоригувати суму, що підлягає сплаті.

У той же час пунктом 11.3. договору визначено, що розрахунки здійснюються на підставі: - актів приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма №КБ-2в);

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма №КБ-3).

Пунктом 11.4. договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті (гривні) на розрахунковий рахунок генпідрядника, вказаний у розділі ХХІ цього договору, протягом 30 календарних днів, після підписання сторонами документів, вказаних у пункті 11.3. цієї угоди.

За пунктом 11.6. договору оплата виконаних субпідрядником робіт проводиться безпосередньо генпідрядником на підставі складених ними та підписаних генпідрядником документів про прийняття виконаних робіт та їх вартість.

Згідно з пунктом 11.7. договору кінцеві розрахунки між замовником та генпідрядником здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання усіх передбачених договором робіт та реєстрації декларації акта про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Відповідно до пункту 12.1. договору приймання-передача виконаних робіт проводиться у порядку, встановленому чинним законодавством України, шляхом підписання та скріплення печатками сторін документів, вказаних у пункті 11.3. цієї угоди та у відповідності до пункту 11.2. вказаної угоди (з урахуванням вимог Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461).

За приписами пункту 16.1. договору зміна або розірвання договору здійснюються відповідно до вимог статті 188 ГК України, з урахуванням положень цього договору, вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та іншого законодавства України.

Зміна договору здійснюється шляхом зміни або доповнення його умов за ініціативою будь-якої сторони на підставі додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною договору. Якщо зміна умов договору зумовлена обставинами, що залежать від діяльності однієї із сторін, а інша сторона внаслідок цього понесе збитки, вона має право на їх відшкодування у встановленому порядку (пункт 16.2. договору).

У пункті 16.3. договору сторони узгодили порядок внесення змін у договір чи його розірвання - тільки за згодою сторін, а у разі відсутності такої згоди - шляхом звернення заінтересованої сторони до суду.

Сторона договору, яка вважає за необхідне внести зміни у договір чи розірвати його, повинна надіслати відповідну пропозицію другій стороні, а інша сторона після отримання такої пропозиції у 20-денний строк повідомляє свого контрагента про своє рішення (пункти 16.4., 16.5. договору).

Згідно з пунктом 16.8. договору генпідрядник має право ініціювати розірвання договору у разі, якщо замовник не забезпечує виконання своїх договірних зобов`язань щодо передачі фронту робіт, проектної документації або устаткування і це не дозволяє генпідряднику виконувати договірні зобов`язання.

У разі розірвання договору в зв`язку з припиненням будівництва замовник має прийняти та оплатити генпідряднику роботи, належним чином виконані до моменту розірвання договору (пункт 16.9. договору).

Пунктами 16.11., 16.12. договору сторони визначили, у разі, коли сторони не досягли згоди щодо внесення змін у договір або розірвання його чи у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона може звернутися до суду. Якщо судовим рішенням у договір внесено зміни або його розірвано, він вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності відповідним рішенням, якщо інше не встановлено рішенням суду.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (пункт 17.1. договору).

Невід`ємними частинами договору є: додаток № 1 - календарний графік виконання робіт; додаток №2 - договірна ціна; додаток №3 - план фінансування.

У календарному графіку виконання робіт (додаток №1) сторони погодили види робіт та строк їх виконання, а саме: влаштування побутового містечка, тимчасової огорожі, тимчасової інженерної мережі - до 31.01.2019; тимчасової дороги, тимчасової мийки для коліс авто - до 10.02.2019; відведення дощових вод на період будівництва - з 11.02.2019 по 20.03.2019; монтажних майданчиків на період будівництва - з 01.02.2019 по 20.02.2019, 01-10.04.2019; знесення зелених насаджень - з 20.01.2019 по 20.03.2019; перенесення каплички та хреста - з 20.01.2019 по 10.03.2019; розбирання існуючого покриття - з 01.02.2019 по 31.04.2019; зняття рослинного шару зі схилів - з 20.01.2019 по 20.02.2019; укріплення схилу за підпірною стінкою - з 20.02.2019 по 28.02.2019; влаштування підпірної стінки - з 11.02.2019 по 28.03.2019; відновлення сходів - з 20.03.2019 по 20.04.2019; дренаж за підпірною стінкою - з 01.04.2019 по 20.04.2019; будівництво меморіального комплексу - з 21.03.2019 по 10.06.2019; винесення кабельних ліній 10кВ - з 11.02.2019 по 10.05.2019; будівництво каналізації - з 21.03.2019 по 10.07.2019; будівництво дощової каналізації - з 01.04.2019 по 10.07.2019; будівництво зовнішнього освітлення - з 11.02.2019 по 20.03.2019; будівництво покриття доріжок та проїздів - з 20.04.2019 по 20.08.2019; озеленення та захист інженерних комунікацій - з 01.05.2019 по 20.08.2019; будівництво малих форм - з 11.06.2019 по 30.07.2019.

Відповідно до договірної ціни (додаток №2) вартість виконання робіт становить 148 808 002,00 грн, аванс від якої згідно з планом фінансування від 22.12.2018 (додаток №3) становить 111 700 000,00 грн, що має бути сплачений замовником - у грудні 2018 року.

Також у додатковій угоді №1 від 22.12.2018 сторони погодили, що генпідрядник зобов`язується використати одержану попередню оплату протягом 8 місяців після її отримання, а додатковою угодою №2 від 27.12.2018 - викладено план фінансування у новій редакції, де авансовий платіж становить 111 581 324,47 грн.

Додатковими угодами №3 від 12.07.2019, №4 від 27.08.2019 та №5 від 19.10.2020 сторони змінили строки виконання робіт, а саме: з січня 2019 року по жовтень 2019 року, з січня 2019 року по травень 2020 року, з січня 2019 року по серпень 2021 року (відповідно). Також сторонами були внесені зміни в календарний графік, відповідно до яких виконання робіт безпосередньо мало розпочатися з 10.01.2021.

Додатковою угодою №5 від 19.10.2020 сторони домовилися, що розмір попередньої оплати генпідряднику не може перевищувати 80% від суми договірної ціни об`єкта та останній зобов`язується використати одержану попередню оплату протягом 36 місяців після її одержання. По закінченню зазначеного терміну невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику.

Зазначеною додатковою угодою сторони внесли зміни до пункту 17.1. договору, згідно з якою договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.08.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином.

28.12.2018 на виконання умов договору підряду Музей перерахував Товариству попередню оплату в сумі 111 581 324,47 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача від 29.12.2018.

Оскільки Музеєм було істотно порушено умови договору щодо передання фронту робіт, проектної та дозвільної документації, у зв`язку з чим Товариство не приступило до виконання обумовлених договором робіт та позбавлено прибутку, на який останнє розраховувало при укладенні договору, позивач звернувся до суду з даним позовом про розірвання договору, а також про прийняття відповідачем закуплених на загальну суму 74 702 388,04 грн за договором товарно-матеріальних цінностей (ресурсів) за актом приймання-передачі від 09.08.2021 та додаткових робіт (витрат) на їх утримання у розмірі 7 896 218,47 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору із зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, за яким, відповідно до статті 875 ЦК України, підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

За приписами пункту 16.1. договору зміна або розірвання договору здійснюються відповідно до вимог статті 188 ГК України, з урахуванням положень цього договору та вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та іншого законодавства України.

З аналізу Закону України "Про публічні закупівлі" колегія суддів дійшла висновку, що у зазначеному спеціальному нормативно-правовому акті відсутні положення, які регулюють розірвання договорів. Вказаним законом визначено основні вимоги до договору про закупівлю (істотні умови договору), внесення змін до нього та підстави нікчемності договору про закупівлю.

§ 1, 3 глави 61 ЦК України також не врегульовано питання розірвання договору будівельного підряду за ініціативою підрядника.

Положеннями ГК передбачено один випадок, коли підрядник має право на розірвання договору підряду капітального будівництва: у разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалів та устаткування, які мали бути надані підрядником, а також послуг, що надавалися йому третіми особами, підрядник має право вимагати збільшення встановленої вартості робіт, а у разі відмови замовника - розірвання договору в установленому порядку (частина 4 статті 321 ГК України).

Проте даний випадок також не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У зв`язку з цим для вирішення підставності задоволення позову в частині розірвання договору підряду необхідно керуватися загальними положеннями ЦК та ГК України.

Відповідно до положень статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За приписами частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частинами 1-3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частин 4, 5 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як було раніше зазначено, зміна договору здійснюється шляхом зміни або доповнення його умов за ініціативою будь-якої сторони на підставі додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною договору. Якщо зміна умов договору зумовлена обставинами, що залежать від діяльності однієї із сторін, а інша сторона внаслідок цього понесе збитки, вона має право на їх відшкодування у встановленому порядку (пункт 16.2. договору).

Пунктами 16.11., 16.12. договору сторони визначили, у разі коли сторони не досягли згоди щодо внесення змін у договір або розірвання його чи у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона може звернутися до суду. Якщо судовим рішенням у договір внесено зміни або його розірвано, він вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності відповідним рішенням, якщо інше не встановлено рішенням суду.

При цьому варто розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Статтею 631 ЦК України та частиною 7 статті 180 ГК передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною 1 статті 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. Припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань не є тотожними поняттями.

Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Більше того, після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору можливим є виконання відповідачем робіт за договором та їх прийняття позивачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення).

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 №910/97/22, від 20.09.2023 у справі №910/11390/22, від 14.09.2023 у справі №910/4725/22, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 07.08.2018 у справі №910/7981/17.

Відповідно, право сторони розірвати договір, передбачене статтею 651 ЦК, виникає лише щодо договорів, які є чинними.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, сторонами неодноразово змінювались строки виконання робіт шляхом укладення додаткових угод до договору.

При цьому, додатковою угодою №5 від 19.10.2020 сторони внесли зміни до пункту 17.1. договору, згідно з якою договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.08.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином.

Однак відповідно до додатку №1 до зазначеної додаткової угоди кінцевим строком виконання робіт визначено серпень 2021 року.

З урахуванням викладеного, загальний строк виконання робіт за договором збільшився з 8 місяців до 2 років та 8 місяців.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Цю норму необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини 2 статті 251 та частини 2 статті 252 ЦК України.

За статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Положеннями статті 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об`єктивних обставин не можуть знати точної дати настання даної події. При цьому, подія про яку йдеться в частині другій статті 252 ЦК України, має неминуче настати.

Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини 1 статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною 2 статті 251, частиною 2 статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.04.2021 у справі №912/1025/20, від 10.02.2021 у справі №908/288/20, від 04.04.2023 № 916/1349/21 та від 26.07.2023 у справі №914/1954/20.

Із системного аналізу вищезазначених норм ЦК України та умов договору, колегія суддів дійшла висновку про те, що умова передбачена пунктом 17.1. договору у редакції додаткової угоди №5 від 19.10.2020 щодо строку дії договору: "але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином", не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності самих сторін договору, ризиковості самої господарської діяльності та сторонніх факторів, що і має місце у спірній ситуації, коли ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2019 у рамках кримінального провадження №42013110000001029 накладено арешт на земельні ділянки, на яких мають виконуватися роботи за договором.

Таким чином, умова передбачена пунктом 17.1. договору у редакції додаткової угоди №5 від 19.10.2020: "але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином", не може вважатися ані строком, ані терміном у розумінні статей 251, 252, 253 ЦК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що строк дії договору встановлено до 31.08.2021.

Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази виконання робіт на об`єкті після 31.08.2021, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2019 у рамках кримінального провадження №42013110000001029 накладено арешт на земельні ділянки, на яких мають виконуватися обумовлені договором роботи.

Враховуючи те, що сторони за взаємною згодою не узгоджували продовження строку дії договору (у матеріалах справи відсутні відповідні докази), колегія суддів дійшла висновку про те, що строк дії укладеного між сторонами у справі договору підряду закінчився 31.08.2021.

Проте, з позовною заявою про розірвання спірного договору позивач звернувся у грудні 2021 року, тобто після закінчення строку дії цього договору.

Оскільки розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення), вимога Товариства про розірвання договору генпідряду №2-МК на виконання будівельних робіт від 22.12.2018 у зв`язку з істотним порушенням його умов є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Вказана обставина не була врахована місцевим господарським судом, що призвело до неправильного висновку та задоволення позовної вимоги про розірвання зазначеного договору.

Також у своєму позові Товариство просило суд зобов`язати Музей прийняти закуплені на виконання умов вказаного договору матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 09.08.2021 на загальну суму 74 702 388,04 грн.

Як було раніше встановлено, договірна ціна спірної угоди становить 148 808 002,00 грн (разом з ПДВ).

Додатковою угодою №5 від 19.10.2020 сторони домовилися, що розмір попередньої оплати генпідряднику не може перевищувати 80% від суми договірної ціни об`єкта.

Зазначеною додатковою угодою сторони внесли зміни до пункту 17.1. договору, згідно з яким договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.08.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином.

За частиною 1 статті 879 ЦК України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором на замовника може бути покладений обов`язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що придбання Товариством матеріалів на загальну суму 74 702 388,04 грн підтверджується наявними у справі:

- інвентаризаційним актом цінностей №1 від 21.01.2021, що обліковуються в ТОВ "Біосфера-Л" на загальну суму 9 794 696,0 грн (без ПДВ) за місцезнаходженням: село Власівка Баришівського району Київської області та село Забілоччя, Радомишлівського району Житомирської області;

- актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 21.01.2021, що обліковуються в ТОВ "Комфортбудінвест" (субпідрядник) на загальну суму 3 020 250,0 грн (без ПДВ) за місцезнаходженням с. Власівка Баришівського району Київської області;

- актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 20.01.2021, що обліковуються в ТОВ "Спецпідземінжбуд" (субпідрядник) на загальну суму 2 951 927,5 грн (без ПДВ) за місцезнаходженням м. Київ, проспект Перемоги,49/2;

- актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 19.01.2021, що обліковуються в ТОВ "Інстех" на загальну суму 29 030 397,75 грн;

- актами контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 21.01.2021, що обліковуються в ТОВ "Майстерня "Україна-Реставрація" на загальну суму 55 916,02 грн (без ПДВ) за місцезнаходженням: будівельний майданчик м. Київ, Алея Героїв Небесної Сотні, 3, а також на загальну суму 17 433 077,79 грн, що знаходяться у складському приміщенні в м. Бориспіль, вул. С. Оврашка, 1, відповідно до укладеного з ТОВ "Група компаній "Сантіно" договору оренди нежитлових складських приміщень від 27.06.2019;

- актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 21.01.2021 на загальну суму 580 296,41 грн., що обліковуються за адресою зберігання: будівельний майданчик м. Київ, Алея Героїв Небесної Сотні, 3-5.

Крім того судом першої інстанції враховано, що у період з 21.10.2021 по 05.11.2021 Північним офісом Держаудитслужби у позивача була проведена зустрічна звірка документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку Музею Революції Гідності.

Із довідки Північного офісу Держаудитслужби № 04-31/532 від 12.11.2021, складеної за результатами звірки, вбачається, що аудитслужбою було проведено співставлення зазначених видаткових накладних субпідрядних організацій (ТОВ "Селена-2017", ТОВ "М.І.К Лайтінг", ТОВ "Комфортбудінвест", ТОВ "Інстех", ТОВ "Спецпідземінжбуд", ТОВ "Біосфера-Л", ТОВ "Електрик") та вказаних актів перевірки інвентаризацій цінностей, за результатами якої розбіжностей встановлено не було.

Також під час розгляду даної справи комісією у складі представників Товариства та Музею для перевірки наявності вказаних товарно-матеріальних цінностей була проведена їх інвентаризація, за результатами чого встановлена наявність у позивача на зберіганні активів (матеріальних цінностей), проте виявлено, що частина ТМЦ втратила свої властивості та технічні характеристики у зв`язку з закінченням терміну придатності та довготривалим перебуванням під відкритим небом, що підтверджується актами інвентаризації від 30.11.2022, від 02.12.2022, від 06.02.2023, копією інвентаризаційного опису від 30.11.2022, складеними сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 875 ЦК України та пунктом 4.2.1. договору замовник зобов`язаний надати генпідряднику фронт робіт, передати дозвільну та проектну документацію. При цьому за календарним графіком виконання робіт (додаток № 1 до договору) роботи на об`єкті (знесення зелених насаджень, зняття рослинного шару зі схилів, перенесення каплички та хреста, тощо) мали розпочатись 21.01.2019, а основні роботи повинні бути виконані протягом лютого-червня 2019 року. Тобто станом на 21 січня 2019 року замовник мав передати генпідряднику фронт робіт.

Разом з цим встановлено, що Музей умови договору підряду в частині передачі фронту робіт, дозвільної та проектної документації, не виконав. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Водночас судом встановлено, що 23.10.2018 ухвалою Печерського районного суду міста Києва у рамках кримінального провадження №42013110000001029 від 25.11.2013 у справі №757/51885/18-к накладено арешт на земельні ділянки у Печерському та у Шевченківському районах міста Києва, які надані у постійне користування Музею для облаштування та експлуатації пішохідної зони, благоустрою та озеленення території у складі меморіально-музейного комплексу на Алеї Героїв Небесної Сотні від майдану Незалежності до Алеї Героїв Небесної Сотні, 3-5, з метою запобігання можливості пошкодження, псування, знищення чи перетворення рельєфу місцевості, об`єктів (споруд, стовпів, рекламних конструкцій), зелених насаджень, вчинення інших дій, які можуть призвести до знищення статичних доказів обставин вчинення злочинів 18-20.02.2014 чи призвести до зміни обстановки на цій ділянці до завершення слідчих дій.

22.02.2019 за клопотанням представника замовника ухвалою Печерського районного суду міста Києва було знято арешт із вищевказаних ділянок, проте, фронт робіт та документація так і не були передані генпідряднику. На неодноразові звернення із проханням виконати умови договору в частині передання фронту робіт та документації замовник повідомляв про те, що передання фронту робіт є неможливим через незалежні від нього обставини.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2019 в межах кримінального провадження №42013110000001029 від 25.11.2013 на зазначені земельні ділянки було знову накладено арешт.

Вирішуючи спір та надаючи належну оцінку діям сторін, спрямованих на виконання договору генпідряду №2-МК від 22.12.2018, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зосередити увагу на наступному.

Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріальної форми (наприклад, виготовлення речі, здійснення її ремонту, зміна її споживчих властивостей тощо).

Робота та її результат у договорі підряду зазвичай відокремлені у часі, однак вони тісно пов`язані між собою і становлять єдиний предмет договору підряду. Робота, що виконується, передбачає досягнення певного результату, досягти якого неможливо без роботи, яка йому передує. Таким чином, первинною є робота.

Єдність роботи та її результату є основною рисою предмета договору підряду, яка дозволяє відмежувати цей договір від інших типів цивільно-правових договорів, зокрема від договору купівлі-продажу та договору на надання послуг. Проведення такого відмежування є надзвичайно важливим, оскільки неправильне застосування до підрядних відносин законодавства, що регулює інші договірні відносини, може істотно порушити права сторін.

За договором купівлі-продажу продавець може передавати за плату покупцеві певні матеріальні об`єкти. У результаті виконання договору підряду також можуть створюватися матеріальні об`єкти, які передаються замовникові за плату. Проте у договорі підряду важливим є те, що матеріальні предмети виникають у результаті роботи, умови виконання якої визначаються у цьому договорі. Відтак належність виконання зобов`язань, що виникають з договору підряду, залежить не тільки від передачі матеріального результату, а й від виконання самої роботи відповідно до умов договору. У договорі купівлі-продажу не встановлюються умови щодо виконання роботи по створенню об`єкта.

За змістом статті 875 ЦК України основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт, тобто завершений будівництвом об`єкт або закінчені будівельні роботи, виконані на замовлення замовника. Предмет договору підряду - це не процес виконання робіт та здачі об`єкта в експлуатацію.

Однією з характеристик договору підряду є те, що за ним підрядник виконує роботи на свій ризик. Тому він не має права на винагороду, якщо предмет підряду загинув чи коли через непередбачувані обставини неможливо закінчити роботу. Негативні наслідки для підрядника можуть виникнути і при неочікуваній затримці виконання робіт, випадковому їх погіршенні чи подорожчанні.

Разом із цим, як було раніше встановлено, між сторонами було укладено не договір купівлі-продажу матеріальних цінностей, а будівельного підряду, предметом якого є виконання будівельних робіт по об`єкту: "Проектування та будівництво Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні-Музей Революції Гідності: Реконструкція алеї Героїв Небесної Сотні від Майдану Незалежності до алеї Героїв Небесної сотні, 3-5, із облаштуванням пішохідної зони, благоустрій та озеленення території в складі "Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні-Музей Революції Гідності".

Виконання зазначених робіт передбачає: знесення зелених насаджень, перенесення каплички та хреста, розбирання існуючого покриття, зняття рослинного шару зі схилів, укріплення схилу за підпірною стінкою, влаштування підпірної стінки, відновлення сходів, дренаж за підпірною стінкою, будівництво меморіального комплексу, винесення кабельних ліній, будівництво каналізації, будівництво дощової каналізації, будівництво зовнішнього освітлення, будівництво покриття доріжок та проїздів, озеленення та захист інженерних комунікацій, будівництво малих форм.

Отже, прийняття лише вищезазначених матеріальних цінностей без виконання робіт не відповідає меті, предмету та взятим позивачем на себе зобов`язань за договором. Задоволення даної позовної вимоги призведе до зміни правової природи договору та змінить кінцеву мету його укладення, що порушуватиме права замовника і відповідно держави.

Крім того, як було зазначено вище, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань. Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом всього часу, коли існує відповідне зобов`язання. Більше того, після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору можливим є виконання позивачем робіт за договором та їх прийняття відповідачем.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимоги Товариства про зобов`язання Музею прийняти закуплені товарно-матеріальні цінності.

Крім цього, у своєму позові Товариство просило суд стягнути з Музею додаткові витрати в сумі 7 896 218,47 грн, понесені позивачем на утримання придбаних матеріальних цінностей.

Зі змісту позову вбачається, що станом на 31.07.2021 позивачем були понесені додаткові витрати на утримання закуплених ним за договором матеріальних цінностей у сумі 7 896 218,47 грн: 4 777 628,17 грн - кошти на утримання, висадку та зберігання дерев, рулонного газону, 1 611 055,66 грн - вартість матеріальних ресурсів для виконання робіт та вартість знищених матеріальних ресурсів, 848 954,00 - компенсація за оренду додаткового складського приміщення для зберігання закуплених матеріалів, 658 580,64 грн - компенсація вартості охорони будівельного майданчика.

З матеріалів справи вбачається, що проектом по виконанню робіт на об`єкті передбачено висадку дерев - липи дрібнолистої Tilia cordata "Bohilje" SOL 6XV MDB 50-60.

Листом від 19.03.2019 №02/128 Музей погодив закупівлю зазначених дерев.

18.03.2019 між Товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біосфера-Л" (далі - ТОВ "Біосфера-Л") укладено договір субпідряду №18/03НС по виконанню робіт на об`єкті.

22.03.2019 між ТОВ "Біосфера-Л" та Boomkwekerij Ebben B.V. укладено контракт №1 по поставці 100 дерев вищезазначеного сорту на загальну суму 175 000,00 євро (т. 2, а.с. 77-80).

Згідно умов розділу 3 вказаного контракту дати доставки продукції будуть визначатися згідно дат підтвердження замовлень на доставку. Оплата за продукцію згідно даного контракту буде проводитись в євро оперативними переказами коштів на банківські реквізити продавця: 80% передоплати протягом 7 робочих днів від дня виставлення рахунку-фактури продавцем, але не пізніше 15.04.2019; 20% передоплати до листопада 2019 року.

Продавець повинен забезпечити водія вантажівки наступними документами для кожної поставки: рахунок фактура, накладна, фітосанітарний сертифікат, сертифікат походження (пункт 4.3. вказаного контракту).

05.04.2019 між Товариством та ТОВ "Біосфера-Л" було укладено договір №05/04 про відшкодування витрат на утримання, зберігання та догляд за газоном (т. 2, а.с. 74-75).

Однак колегією суддів встановлено, що в матеріалах даної справи відсутні як докази перерахування коштів на користь Boomkwekerij Ebben B.V., так і документи, які підтверджують поставку від вказаної міжнародної компанії обумовлених дерев.

Також колегією суддів встановлено відсутність у матеріалах справи доказів купівлі 7200 м3 рулонного газону на суму 768 614,40 грн.

Разом із цим, розрахунок договірної ціни на роботи по догляду за газоном за період з 05.04.2019 по 31.07.2021 є завищеним та недоцільним, оскільки за ним розраховано вартість косіння та поливу газону у зимовий та осінній періоди.

Крім того, відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суд має досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

Отже, за відсутності доказів придбання дерев та рулонного газону, подані позивачем докази щодо відшкодування витрат на утримання вказаних насаджень (рахунки на оплату, акти виконаних робіт (послуг) є неналежними доказами, а тому вимоги про відшкодування замовником витрат на їх обслуговування є необґрунтованими, відповідно позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що Товариством було укладено ряд інших договорів, а саме:

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Сантіно" договір оренди нерухомого майна №1/27/06/2019 від 27.06.2019 (т. 2, а.с. 83-92),

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інстех" договір оренди складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей №218 від 15.04.2019 (т. 2, а.с. 202, 203);

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сек`юріті сервіс" (далі - ТОВ "Сек`юріті сервіс") договір охорони об`єкта № 15 від 19.01.2019 (т. 2, а.с. 222-225), договір охорони об`єкта № 5 від 30.11.2020 (т. 3, а.с. 1-4), договір охорони об`єкта №6 від 24.09.2020 (т. 3, а.с. 9-12);

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецтранс" договір про організацію послуг спеціальних машин і механізмів №14012019-02 від 14.01.2019 (т. 3, а.с. 91-94), №14/01/2019-03 від 14.01.2019 (т. 3, а.с. 95-100),

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Охоронні послуги" договір охорони №5 від 31.07.2020;

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Ерідан" договір субпідряду №30-01/19 від 30.01.2019 (т. 3, а.с. 181-182), договір субпідряду №10-01/19 від 10.01.2019 (т. 5, а.с. 1-9)

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрик" договір субпідряду №15-04 НС від 15.04.2019 (т. 4, а.с. 116-130),

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфортбудінвест" договір субпідряду №17-01/19 від 17.01.2019 (т. 5, а.с. 25-47)

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інстех" договір субпідряду №23-01/19НС від 23.01.2019 (т. 5, а.с. 68-82),

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецпідземінжбуд" договір субпідряду №24-01/19НС від 24.01.2019 (т. 5, а.с. 137-151).

За статтею 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов`язку.

Замовник і субпідрядник не мають права пред`являти один одному вимоги, пов`язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було раніше зазначено, відповідно до пункту 4.3.1. договору генпідрядник має право залучати за письмовою згодою замовника до виконання договору третіх осіб (субпідрядників).

Колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи №910/21315/21 відсутні як докази погодження Музеєм залучення до виконання робіт вищезазначених субпідрядників, так і докази звернення генпідрядника до замовника по зазначеному питанню.

Таким чином, генпідрядник на власний розсуд, без погодження із замовником залучав до виконання робіт по об`єкту інших осіб, що суперечить умовам договору генпідряду.

Крім цього, колегія суддів вказує, що за положеннями пункту 8.2. договору генпідрядник забезпечує охорону (огородження, освітлення тощо) майданчика (фронту робіт), можливість доступу до нього замовника, субпідрядників, залучених до виконання робіт згідно з умовами договору, до прийняття закінчених робіт замовником.

Проте Товариством було укладено з ТОВ "Сек`юріті сервіс" договори охорони №15 від 19.01.2019, договір охорони об`єкта №5 від 30.11.2020, договір охорони об`єкта №6 від 24.09.2020, предметами яких була охорона об`єкта: алея Героїв Небесної Сотні, 3-5 із облаштуванням пішохідної зони, благоустрій та озеленення.

Відповідно до пункту 7.1. договору охорони №15 від 19.01.2019 ТОВ "Сек`юріті сервіс" несе матеріальну відповідальність за збитки, що спричинені Товариству внаслідок неналежного здійснення ТОВ "Сек`юріті сервіс" своїх зобов`язань за договором у розмірі 100% завданої шкоди, але не більше місячної вартості договору.

Згідно з актом від 20.05.2019 (т. 3, а.с. 46) 18.05.2019 в результаті протиправних дій групи невідомих осіб на об`єкті, Товариство зазнало матеріальних збитків на суму 554 004,98 грн, зокрема, матеріали для влаштування тимчасової огорожі та витрати на знищення конструкцій (розробка, вивіз та утилізація).

Таким чином, відповідальними особами, з яких мають стягуватися вказані збитки є саме група невстановлених осіб, а не замовник, оскільки в останнього відсутній склад цивільного правопорушення.

Враховуючи те, що за умовами договору генпідряду охорону об`єкту мало забезпечувати саме безпосередньо Товариство, а ТОВ "Сек`юріті сервіс" було залучене останнім без погодження з замовником, при цьому за умовами договору охорони №15 від 19.01.2019 саме ТОВ "Сек`юріті сервіс" несе матеріальну відповідальність за завдані позивачеві збитки, покладення на Музей витрат по охороні об`єкта та відшкодування понесених збитків внаслідок протиправних дій невстановлених осіб, є необґрунтованим.

Необхідно також відмітити, що за частинами 1, 2, 4 статті 844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв`язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов`язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.

Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов`язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором.

За положеннями частин 3, 4 статті 877 ЦК України підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов`язаний повідомити про це замовника. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов`язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності.

Якщо підрядник не виконав обов`язку, встановленого частиною третьою цієї статті, він позбавляється права вимагати від замовника плату за виконані додаткові роботи і права на відшкодування завданих цим збитків, якщо не доведе, що його негайні дії були необхідними в інтересах замовника, зокрема у зв`язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об`єкта будівництва.

Згідно з пунктом 3.4. договору, якщо під час виконання робіт виникла потреба у виконанні додаткових робіт, неврахованих проектною документацією, забезпечення якою покладено на замовника, і у зв`язку з цим у відповідному підвищенні договірної ціни, генпідрядник зобов`язаний протягом 5-ти календарних днів повідомити замовника про обставини, що призвели до виконання таких робіт, та подати замовнику пропозиції з відповідними розрахунками. Замовник протягом 10-ти календарних днів розглядає зазначені пропозиції, приймає рішення по суті та повідомляє про нього генпідрядника.

Зі змісту вищенаведених приписів законодавства та договору випливає обов`язок генпідрядника повідомити замовника про виконання додаткових робіт, внаслідок яких збільшується кошторис.

Як було раніше зазначено, згідно з пунктом 3.1. спірної угоди договірна ціна є динамічною та визначається на основі приблизного кошторису (додаток №2), що є невід`ємною частиною цього договору і складає 148 808 002,00 грн. Таким чином, кошторис за договором є приблизним.

На виконання договору Музеєм було перераховано 111 581 324,47 грн.

Додавши весь розмір позовних вимог (74 702 388,04 грн вартість закуплених товарів та 7 896 218,47 грн додаткових витрат), ця сума не перевищує ні приблизного кошторису (договірної ціни), ні суми авансованого платежу.

Також колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні як докази повернення суми невикористаного авансованого платежу у розмірі 28 982 717,96 грн (111 581 324,47 грн - 74 702 388,04 грн - 7 896 218,47 грн), так і докази її використання генпідрядником.

Стягнення додаткових витрат у розмірі 7 896 218,47 грн, навіть у випадку їх обґрунтованості, є додатковим тягарем для відповідача за умови неповернення невикористаної суми авансу та невиконання обумовлених робіт за договором.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовної вимоги Товариства про стягнення з Музею 7 896 218,47 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, не беруться судом до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, зважаючи на встановлене вище, колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права, нез`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Прокурора підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абзаци 1, 2 частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір").

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява Товариством була подана до суду першої інстанції у 2021 році.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2 270,00 грн.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви Товариства вбачається, що у ній об`єднано дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру, а тому за звернення до місцевого господарського суду позивач сплатив 122 983,28 грн (2 270,00 грн х 2 + 7 896 218,47 грн х 1,5%).

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Тому за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21315/21, Прокурору слід було сплатити 184 474,92 грн.

Отже, за результатами розгляду справи, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 184 474,92 грн, відповідно до статті 129 ГПК України, підлягають стягненню з позивача на користь Офісу Генерального прокурора.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21315/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21315/21 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація" до Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності, за участю Офісу Генерального прокурора, про розірвання договору, стягнення 7 896 218,47 грн та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація" (04071, місто Київ, провулок Ярославський, будинок 7/9; ідентифікаційний код 35962266) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; ідентифікаційний код 00034051) 184 474 (сто вісімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят чотири) грн 92 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/21315/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 02.10.2023.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	20.09.2023
Оприлюднено	05.10.2023
Номер документу	113890375
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Розірвання договорів (правочинів) підряду

Студенець В.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.09.2023 по справі 910/21315/21ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/21315/21

Постанова
від 20.09.2023 по справі 910/21315/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД