Рішення

від 20.09.2023 по справі 629/6198/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2023м. ХарківСправа № 629/6198/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Богданівська, 17) в інтересах держави, в особі Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 1; код ЄДРПОУ: 06716633) до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 пов.; код ЄДРПОУ: 39792822), 2) Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фермерське господарство "АГРОЛЕНД-2015" (64672, Харківська обл., Лозівський р-н, с. Литовщина, вул. Богдана Хмельницького, 11; код ЄДРПОУ: 39700037) про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельза участю представників:

прокуратури Клейн Л.В., посвідчення №072868;

позивача не з`явився;

відповідача 1 не з`явився;

відповідача 2 Свіщова Р.В., ордер ВІ №1155242 від 07.08.2023;

третьої особи - Свіщова Р.В., ордер ВІ №1159638 від 07.08.2023.

ВСТАНОВИВ:

03.11.2021 Керівник Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та Фізичної особи ОСОБА_1 , в якій просить суд:

- визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою";

- визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позов обґрунтовано порушенням інтересів держави шляхом прийняття відповідачем-1 незаконних наказів про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення відповідачами договору оренди землі сільськогосподарського призначення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31.05.2023 апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2022 скасовано. Провадження у цивільній справі за позовом Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земель закрито.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 задоволено заяву Керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області про передачу справи за юрисдикцією. Передано справу №629/6198/21 за позовом Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земель до Господарського суду Харківської області.

06.07.2023 до Господарського суду Харківської області надійшла справа №629/6198/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2023 для розгляду справи було визначено суддю Пономаренко Т.О.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.07.2023 прийнято справу №629/6198/21 (вх.№2963/23) за позовом Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земель до свого провадження. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на16 серпня 2023 року.

В підготовчому засіданні 16.08.2023 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.09.2023.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.09.2023.

Присутній в судовому засіданні 20.09.2023 прокурор позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі.

Головного управління Держгеокадастру у Харківської області явку свого представника в судове засідання 20.09.2023 не забезпечило, про причину неявки суд не повідомило, відзив на позов не надало. Про дату, час та місце судового засідання було повідомлено належним чином.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 120 ГПК кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 20.09.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

28.08.2014 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із трьома заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства орієнтовними площами 19,6339 га, 11,8492 га та 15,9 га і для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 15 га. Загальна площа земель за вказаними заявами складає 62,3831 га.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надані дозволи на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною загальною площею 62.3831 га, а саме - наказами:

- від 01.09.2014 №2043-СГ стосовно 3-х земельних ділянок орієнтовною площею 4 га, 2.0938 га та 13.5401 га (19,6339 га), які розташовані за межами населених пунктів Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області;

- від 01.09.2014 №2044-СГ - 1-ї земельної ділянки орієнтовного площею 11,8492 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

- від 01.09.2014 №2045-СГ - 1-ї земельної ділянки орієнтовною площею 15,9 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

- від 20.10.2014 №2791-СГ - 1-ї земельної ділянки орієнтовною площею 15 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області.

У подальшому наказами №2872-СГ від 28.10.2014, №2871-СГ від 28.10.2014, №3474-СГ від 12.12.2014, №51-СГ від 13.01.2015 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаних 6 земельних ділянок загальною площею 62.3831 га в натурі (на місцевості) та передано їх ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років (кадастрові номери - 6323955700:03:000:0528 - 4 га, 6323955700:03:000:0529 - 12.5401 га, 6323955700:03:000:0530 - 2.0938 га, 6323983000:03:000:0225 - 11.8492 га, 6323983000:03:000:0226 15.9000 га, 6323983000:01:000:0306 загальною площею 15.0000 га, відповідно).

Річний розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками встановлено на рівні 4 (чотирьох) % від нормативної грошової оцінки.

На підставі зазначених наказів 02.02.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок загальною площею 62.3831 га строком на 49 років, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2015 за номерами 8680802, 8680455 8680065, 8679108, 8677872 тa 11.02.2015 номером 8682542.

18.03.2015 ОСОБА_1 створено ФГ "АГРОЛЕНД-2015" (код ЄДРПОУ 39700037).

Крім цього, наказом №594-СТ від 18.03.2015 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки загальною орієнтовною площею 36.6000 га, розташованої за межами с. Литовщина Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

Згідно вказаного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 594-СГ від 18.03.2015, розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки надавався до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру для проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

05 травня 2015 року Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала висновок №441-15 з відповідними зауваженнями, які були виправлені. Після повторної перевірки на висновку було проставлено штам «Зауваження враховано» (а.с.172 т.1).

04.02.2016 відповідач-2 звернулась до відповідача-1 із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 33.2267 га та надала витяг з земельного кадастру на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33.2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 та погоджений проект землеустрою (а.с.100 т.1).

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 10.02.2016 № 850-СГ гр. ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33.2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташованої за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою на правах оренди встановлено в розмірі 8 (вісім) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

На підставі вищевказаного наказу, 25.03.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та гр. ОСОБА_1 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 49 років, який 27.04.2016 зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14398671.

23.03.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671), згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області. Договір укладено на 49 років (а.с.107-111 т.1).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006537815 віл 09.04.2020 Фізична особа ОСОБА_1 18.03.2015 зареєструвала Фермерське господарство «Агроленд-2015» (код ЄДРПОУ: 39700037) (а.с.114-118 т.1).

Згідно інформації із вказаного Витягу, керівником ФГ «Агроленд-2015» є ОСОБА_1 з 18.03.2015.

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області №38-2230 вих-19 від 22.11.2019 за гр. ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються.

Відтак, у користуванні ОСОБА_1 на час передачі спірної земельної ділянки в оренду (10.02.2016) відповідно до договорів від 02.02.2015, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , перебували 6 земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 6323983000:03:000:0225, 6323955700:03:000:0528, 6323955700:03:000:0529, 6323955700:03:000:0530, 63239.33000:03:000:0226, 6323983000:01:000:0306 загальною площею 62.3831 га.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (витяг №263423938 від 29.06.2021) за ОСОБА_1 з 14.12.2019 зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га, договір оренди укладений з фізичною особою.

Таким чином, як стверджує прокурор, ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області отримала земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташованої за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки вона вже на той час була керівником фермерського господарства та мала у користуванні земельні ділянки, які уже отримувала для ведення фермерського господарства та з метою їх використання уже створила фермерське господарство, а спірну земельну ділянку отримала поза конкурсом в абсолютно необґрунтованих розмірах.

На переконання прокурора, вищезазначені накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 594-СГ від 18.03.2015 та №850-СГ від 10.02.2016 прийняті з порушенням вимог земельного законодавства (ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст.7,12 Закону України «Про Фермерське господарство» в редакції на час виникнення правовідносин) у зв`язку з чим, земельна ділянка загальною площею 33,2267 га ОСОБА_1 надана в оренду незаконно.

Представник відповідача-2 ОСОБА_1 адвокат Свіщов Р.В. 05.01.2021 надав до суду відзив, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів представник відповідача-2 зазначає, що наказ Головного управління Держземагентсва у Харківській області №594-СГ від 18.03.2015 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», а також розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки надавався до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру для проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації. 05 травня 2015 року Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала висновок №441-15 з відповідними зауваженнями, які були виправлені та надані для повторної перевірки. Після повторної перевірки на висновку було проставлено штамп «Зауваження враховано». Отже, наказ Головного управління Держземагентсва у Харківській області №594-СГ від 18.03.2015 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», а також розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в повній мірі відповідає нормам діючого законодавства, а тому твердження позивача, що порушена процедура надання земельної ділянки (не обґрунтування розмірів земельної ділянки тощо) є хибним. Хибність тверджень позивача ґрунтується ще й на тому, що позивач взагалі не бачив проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки оскільки інакше звернув увагу на вище наведений висновок, а так позивач лише використав електронні матеріали, які були надані ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом від 17.04.2019 №10-20-14,2- 3234/0/19-19. Також позивач зазначає, що ОСОБА_1 отримала від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку не для фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, проте при цьому позивач не зазначає, для якої саме іншої підприємницької діяльності була передана земельна ділянка. Відповідно до наданих позивачем доказів (витяг з Державного земельного кадастру, наказ №850-СГ від 10.02.2016, договір оренди землі, інформація з Державного реєстру речових прав) цільове призначення земельної ділянки зазначено «Для ведення фермерського господарства», а тому твердження позивача про використання спірної земельної ділянки для підприємницької діяльності є тільки припущенням позивача та не підтверджено відповідними доказами.

Щодо строку позовної давності представник відповідача-2 зазначив, що твердження позивача проте, що прокурору стало відомо про порушене право лише в 2019 році з листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом від 17.04.2019 №10-20-14,2-3234/0/19-19 є безпідставними, оскільки у 2015 році Лозівський міжрайонний прокурор оскаржував до суду інші накази Головного управління Держземагентства у Харківській області, відповідно до яких ОСОБА_1 отримала в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства. Підстави для звернення до суду були ті ж самі, що і в даному позові. Крім того, у 2017 році ОСОБА_1 зверталася до прокуратури Харківської області та Лозівської місцевої прокуратури Харківської області із заявами про вчинення кримінального правопорушення після розгляду справи №922/2310/16 за позовом Селянського (фермерського) господарства «Горизонт» до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області, третьої особи ОСОБА_1 , Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, Приватного нотаріуса Гаражі Наталії Петрівни про визнання недійсними договорів та скасування рішень. Суть позовної заяви полягала у тих самих наказах ГУ Держземагентства у Харківській області та договору оренди землі, але з інших підстав. Водночас, ані Прокуратура Харківської області, ані Лозівська місцева прокуратура не розглянули суті скарги та не розібралися в суті справи №922/2310/16, а тільки надали відповіді про перенаправлення звернень. Отже в 2017 році Лозівська місцева прокуратура в котре могла довідатися про існування оскаржуваних наказів та договору оренди. Враховуюче наведене, прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки з моменту прийняття наказів і до моменту звернення прокурора до суду пройшло більше трьох років (а.с.164-171 т.1).

18 січня 2022 року позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій наполягав, що оскаржувані накази були прийняті з порушенням вимог ст.ст.116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, ст.7, 12 ЗК «Про фермерське господарство», передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2,3 ст.134 ЗК України. Зазначив, що строки позовної давності ним не порушені, зазначене порушення норм Земельного кодексу України було виявлено лише у 2019 році. Просив позов задовольнити (а.с.187-195 т.1).

В той же день, представник відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с.211-216 т.1).

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що позовна заява є необґрунтованою, вимоги, викладені в ній, такими, що не відповідають чинному законодавству.

Також представник відповідача-1 зазначив, що копії документів, що містяться у додатках до позову не є ані достовірними, ані достатніми для того, щоб дійти висновку, що відповідач-2 не подала передбачений законодавством документів.

На думку Головного управління твердження позивача щодо необлікування за відповідачем-2 необхідної сільськогосподарської техніки, оскільки органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені ст.123 Земельного кодексу України.

Крім того, представник відповідача-1 вважає, що прокуратурою пропущено строк позовної давності, оскільки держава в особі відповідного органу дізналася наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу, а саме з 10.02.2016.

03 лютого 2022 року позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій наполягає, що накази були прийняті з порушенням вимог ст.ст.116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, ст.7, 12 ЗК «Про фермерське господарство», передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2,3 ст.134 ЗК України (а.с.223-231 т.1).

Прокурор наполягає, що інформацію щодо порушення відповідачем-2 вимог земельного законодавства прокуратурою отримано лише у квітні 2019 року після надходження листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 17.04.2019 №10-20-14, 2-3234/0/19-9.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Разом з цим, із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.

У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), на думку прокурора, відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №12826-СГ від 27 червня 2019 року Лозівській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області V комунальну власність передано 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8142,6901га. У додатку до вказаного наказу під № 41 передано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244.

Також, відповідно до рішення Лозівської міської ради Харківської області №1853 від 06 грудня 2019 року до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Лозівської міської ради у комунальну власність прийнято зазначені 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення разом зі спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 та складено акт приймання - передачу.

З огляду на викладене, Лозівська міська рада Харківської області є на даний час розпорядником вищевказаної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, окружною прокуратурою листом від 02.08.2021 №61/1-2328вих-21 у порядку ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» запропоновано Лозівській міській раді самостійно вжити заходи щодо розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням процедури надання земельної ділянки, про що повідомити окружну прокуратуру.

Листом №4947/02-13-10 від 03.09.2021 року Лозівська міська рада повідомила про взяття порушеного прокурором питання до відома.

При цьому, жодних активних заходів, спрямованих на захист свого порушеного інтересу , як суб`єкта права комунальної власності на землю, при використанні спірної земельної ділянки, Лозівською міською радою до цього часу не вжито.

Як стверджує прокурор, порушення інтересів держави полягає в недотриманні Головним управлінням Держгеокадасту у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі землі у користування Булигіній Л.М., без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноваженні на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території.

Оскільки, держава відповідно до Конституції України відповідає перед людиною за свою діяльність і має своїм головним обов`язком утверджувати та забезпечувати права і свободи людини, тому ГУ Держгеокадастру в області зобов`язано відповідально ставитися до виконання своїх обов`язків та реалізації державної політики у визначених законодавством сферах управління. Останнє зобов`язано діяти на засадах законності, керуючись у своїй діяльності Конституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України та іншими актами законодавства, а також органів виконавчої влади вищого рівня.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на припинення незаконної діяльності органу, виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

У зв`язку з вищевикладеним, а також ураховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідача, даний позов заявлено прокурором самостійно.

Правомірність таких дій прокурора також підтверджується правовою позицієюВерховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі №389/29/17 та від 22.05.2019 у справі №366/2648/16 від 22.05.2019.

Зважаючи на викладене, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними і скасування наказів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі вимогами статті 2 Закону України Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припинення діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Частиною 1 статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з приписами частин 1, 2, 3 статті 124 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 123 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Доказів того, що Булигіна Л.М. набула право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га в результаті аукціону або земельних торгів суду не надано.

Крім того, відповідач-2 під час звернення до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населеного пункту Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області, вже отримала 6 земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 6323983000:03:000:0225, 6323955700:03:000:0528, 6323955700:03:000:0529, 6323955700:03:000:0530, 63239.33000:03:000:0226, 6323983000:01:000:0306 загальною площею 62.3831 га.

Як вже було встановлено судом, 18.03.2015 ОСОБА_1 створено та зареєстровано ФГ "АГРОЛЕНД-2015" (код ЄДРПОУ 39700037).

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст.8 Закону України Про фермерське господарство, без проведення земельних торгів, діючим законодавством України не передбачена.

З огляду на викладене, судом установлено факт порушення передбаченої ЗК України процедури отримання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) кадастровий номер 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267, яка розташована за межами населеного пункту Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

За таких обставин суд констатує, що накази Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду прийняті з порушенням вимог ст. 116, 124 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" та є незаконним.

В той же час, суд розглядаючи позовну вимогу про визнання незаконним і скасування наказу, бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, яка розглядаючи спір у подібних правовідносинах вказала наступне:

"Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)".

Зважаючи на викладені висновки Великої Палати у справі №922/1830/19 та беручи до уваги те, що у цій справі прокурор також пред`явив, зокрема, вимоги про визнання незаконним і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем-1, а отже в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди землі, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типовий договір оренди землі затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правовою підставою для виникнення права оренди у відповідача-2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га є накази Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

У зв`язку з незаконністю вищевказаних наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671 є таким, що укладений з порушенням зазначених положень закону, що є наслідком визнання його недійсним на підставі ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.03.2016, укладеного між укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 .

Щодо повернення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Правовими наслідками визнання правочину недійсним, відповідно до ст. 216 ЦК України прокурор вважає подвійну реституцію, коли кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, спірна земельна ділянка, яка є предметом оренди підлягає поверненню її власнику.

Правове регулювання правовідносин, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснюється на підставі Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В силу пункту 1, 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності та право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19.

Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості "принципу внесення", в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 травня 2020 року у справі №911/1902/19.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 29.06.2021 за №263423938, орендарем є ОСОБА_1 .

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» та наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №12826-СГ від 27 червня 2019 року до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Лозівської міської ради у комунальну власність передано 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8142,6901га. У додатку до сказаного наказу під №41 передано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244.

Також, відповідно до рішення Лозівської міської ради Харківської області №1853 від 06 грудня 2019 року до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Лозівської міської ради у комунальну власність прийнято 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення та складено акт приймання - передачу.

Враховуючи вищевикладене, суд зобов`язує ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га, шляхом підписання відповідного акту прийому-передачі.

Щодо клопотання відповідача-1 про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, позовна давність у відповідності до ст.256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Відповідно до частини 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

У цій справі прокурор виступає самостійним позивачем, про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства прокурору стало відомо після отримання ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 17.04.2019 №10-20-14, 2-3234/0/19-9.

Слід зауважити, що органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах є саме Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні землями державної власності, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.03.2023 у cправі № 922/2905/19 зазначено наступне:

"У частині 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільний кодекс України визначає як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №391/1217/14-ц.

Ураховуючи викладене, суд не вбачає жодних правових підстав для застосування позовної давності, оскільки лист від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшов до Лозівської окружної прокуратури Харківської області у квітні 2019 року, після чого прокурор довідався про порушення інтересів держави у вказаній сфері суспільних відносин.

За таких обставин, суд вважає, що обчислення строків позовної давності починається з 17.04.2019. Позивач же звернувся до суду з цим позовом 03.11.2021, тобто до спливу строку позовної давності.

Також, суд погоджується з доводами прокурора та вважає помилковими посилання відповідача-1 на те, що перебіг строку позовної давності розпочався з моменту прийняття оскаржуваного наказу, з огляду на те, що накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на офіційному сайті Головного управління. Тому прокурор не мав об`єктивної можливості довідатись про порушення вимог законодавства.

Крім того, Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 органи прокуратури були позбавлені можливості проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Також суд звертає увагу, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (витяг №263423938 від 29.06.2021) за Булигіною Людмилою Михайлівною зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га з 14.12.2019.

Приймаючи до уваги те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладено на підставі незаконного наказу, то позовна давність не спливла до вимог про визнання цього договору недійсним та повернення земельної ділянки.

Також суд відхиляє доводи відповідача-2 щодо можливості прокуратури дізнатися про існування спірних правовідносин у зв`язку із розглядом справ №629/3647/15-ц та №922/2310/16, оскільки із рішень з ЄДРСР щодо розгляду справи №629/3647/15-ц не вбачається інформації про спірні правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі, а у справі №922/2310/16 прокуратура не є стороною. В обґрунтування інших доводів відповідачем-2 належних доказів не надано.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачів у розмірі 4 540,00 грн., а в іншій частині покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та Фізичної особи ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фермерське господарство "АГРОЛЕНД-2015", про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земель задовольнити частково.

Визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33.2267 га.

Стягнути солідарно з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 пов.; код ЄДРПОУ: 39792822) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, 61001, Харківська область, м. Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4) судовий збір у розмірі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "02" жовтня 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко