Рішення

від 19.09.2023 по справі 922/2543/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2023м. ХарківСправа № 922/2543/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (64801, Харківська обл., смт. Близнюки, вул. Свободи, 30) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" (64650, Харківська обл., село Веселе, вул. Центральна, б. 1) про розірвання договорів та стягнення 534326,18 грн. за участю представників:

позивача - Канунніков Д.О., ордер серії АХ №1149266 від 18.09.2023,

відповідача - Соколик І.В., ордер серії ВІ №1121371 від 09.08.2023,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро", в якому просить суд:

- стягнути з відповідача заборгованість за договорами оренди від 10.07.2007 в розмірі 413840,79 грн., 47360,98 грн. пені, 9969,33 грн. 3% річних та 63155,08 грн. інфляційних втрат;

- розірвати договір оренди землі від 10.07.2007 року на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04600060730;

- розірвати договір оренди землі від 10.07.2007 року на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04:000:0731.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договорами оренди землі від 10.07.2007 в частині здійснення відповідачем повних та своєчасних орендних платежів за земельні ділянки в установлені договорами строки.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.06.2023 у справі № 922/2543/23 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 25.07.2023 о 10:00.

24.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про проведення процедури врегулювання спору та зупинення провадження (вх. №19229).

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.07.2023 у справі № 922/2543/23 відкладено підготовче засідання на 08.08.2023 об 11:00.

07.08.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про проведення процедури врегулювання спору та зупинення провадження (вх. №20936), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі № 922/2543/23 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про проведення процедури врегулювання спору та зупинення провадження (вх. №19229 від 24.07.23) та відкладено підготовче засідання на 22.08.2023 о 09:45.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 у справі № 922/2543/23 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 24.09.20233 та відкладено підготовче засідання на 05.09.2023 о 09:45.

05.09.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №23730) з додатковими документами, який досліджено та приєднано до матеріалів справи.

05.09.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №23753) з додатковими документами, який досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.09.2023 у справі № 922/2543/23 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.09.2023 о 12:00.

Позивач у судове засідання 19.09.2023 з`явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договорами оренди від 10.07.2007 в розмірі 413840,79 грн., 47360,98 грн. пені, 9969,33 грн. 3% річних та 63155,08 грн. інфляційних втрат; розірвати договір оренди землі від 10.07.2007 року на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04600060730 та розірвати договір оренди землі від 10.07.2007 року на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04:000:0731.

Відповідач у судове засідання 19.09.2023 з`явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Також, в засіданні підтримав викладене у відзиві на позовну заяву клопотання про відстрочення та розстрочення виконання рішення на 12 місяців, починаючи з дати ухвалення рішення суду із встановленням графіку його виконання щомісячними рівними частинами.

19.09.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом установлено наступне.

Матеріалами справи установлено, що 10.07.2007 між Близнюківською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Краєвид-Агро» (орендарем) було укладено Договір оренди землі № б/н, який був зареєстрований у Близнюківському райвідділі Харківської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.07.2007 за № 040768500255 (т.с. 1 а.с. 72-75).

Відповідно до умов вищевказаного Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Предметом цього договору визначено земельну ділянку площею 152.0269 га, яка розташована на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області (кадастровий номер земельної ділянки: 6320680300:04:000:0730). Строк дії договору - 25 років.

Позивачем у позові вказано про те, що відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки, що є додатком до цього договору, Близнюківською районною державною адміністрацією передано, а ТОВ «Краєвид-Агро» прийнято земельну ділянку площею 152,0269 га, яка розташована на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Також, 10.07.2007 між Близнюківською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Краєвид-Агро» (орендарем) було укладено Договір оренди землі № б/н (т.с. 1 а.с. 66-69), який був зареєстрований у Близнюківському райвідділі Харківської районної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 липня 2007 року за № 040768500256. Відповідно до умов даного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Предметом цього договору визначено земельну ділянку площею 50,0738 га. яка розташована на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області (кадастровий номер земельної ділянки: 6320680300:04:000:0731), строк дії договору - 25 років.

Позивачем у позові зазначено про те, що відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки, що є додатком до цього договору, Близнюківською районною державною адміністрацією передано, а ТОВ «Краєвид-Агро» прийнято у строкове платне користування земельну ділянку площею 50,0738 га, яка розташована на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна територіальна громада, Близнюківська селищна рада, код ЄДРГІОУ 04400021 є власником земельних ділянок кадастровий номер 6320680300:04:000:0730 та кадастровий номер кадастровий номер 6320680300:04:000:0731, що є предметом спірних договорів оренди землі.

Орендна плата за вказаними договорами оренди складає 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ТОВ «Краєвид-Агро» орендує у Близнюківської селищної ради земельні ділянки кадастровий номер 6320680300:01:000:0437 площею 2,3414 га, кадастровий номер 6320680301:01:000:0001 площею 0,3297 га, кадастровий номер 6320680301:01:000:0002 площею 0.6278 га. кадастровий номер 6320680301:01:000:0003 площею 0.3965 га. кадастровий номер 6320680301:01:000:0004 площею 0.2309 га. кадастровий номер 6320680301:01:000:0005 площею 0.3083 га.

Отже, загалом відповідачем прийнято у строкове платне користування у Близнюківської селищної ради земельні ділянки загальною площею 206,3353 гектари.

Відповідно до положень пункту 11 вищевказаних Договорів оренди землі б/н від 10.07.2007 орендна плата вноситься за базовий податковий (звітний) період рівними частками, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що відповідачем порушено умови Договорів оренди землі від 10.07.2007 в частині здійснення повної та своєчасної орендної плати за період 2021-2023 роки, а також вимоги статей 21, 25 Закону України "Про оренду землі", у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою за період 2021-2023 роки у розмірі 413840,79 грн.

Відповідно до листа ГУ ДПС в Харківській області від 24.05.2023 убачається, що ТОВ «Краєвид-Агро» має податковий борг з орендної плати за землю, який станом на 01.01.2022 становить - 200000,00 грн., станом на 01.01.2023 - 307602,43 грн., станом на 23.05.2023 - 413840,79 грн. (т.с. 1 а.с. 78-79).

Відповідно до пункту 38 Договорів передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Згідно з п. 39 Договорів умовами розірвання договору в односторонньому порядку є несплата орендної плати за період більше 3 місяців.

Пунктом 28 укладених Договорів права орендодавця визначено згідно статті 24 Закону України "Про оренду землі".

Отже, у зв`язку з систематичним невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасної та повної сплати орендних платежів, 31.03.2023 позивачем було надіслано на адресу ТОВ «Краєвид-Агро» претензію за вих. №02-0/1000 від 30.03.2023, в якій відповідача було повідомлено про наявну заборгованість за договорами оренди землі та вказано про необхідність сплатити вказану заборгованість з орендної плати (т.с. 1 а.с. 80-84).

Проте відповідач зворотної відповіді позивачу не надав та заборгованість з орендної плати у розмірі 413840,79 грн. за період 2021-2023 роки позивачу не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом пред`явлення позову про стягнення з відповідача 413840,79 грн. заборгованості за договорами оренди від 10.07.2007; 47360,98 грн. пені; 9969,33 грн. 3% річних; 63155,08 грн. інфляційних втрат та розірвання договорів оренди землі від 10.07.2007, укладених між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро".

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у відзиві зазначає про те, що посилання позивачем у позові на довідку податкового органу є невірним, не відповідає дійсності та не може бути прийнятий судом до уваги, при цьому, відповідачем зауважено про те, що інших розрахунків на підтвердження вказаної суми позивач не наводить та до позовної заяви не додає, тоді, як вірний розмір орендної плати складає 262797,52 грн. При цьому, відповідач у відзиві вказує, що останнім, у 2021 року було сплачено орендну плату за користування земельними ділянками орендну плату на загальну суму 196468,68 грн. відповідно до платіжних доручень №1709 від 01.03.2021, №1748 від 16.03.2021 та №0000001737 від 30.12.2021, на підтвердження чого посилається на довідку № 01/30-08КрА від 30.08.2023. З урахуванням наведеного, на переконання відповідача, сума боргу станом на 01.01.2022 становить 66328,84 грн., а не 200000,00 гри., як зазначено позивачем. Також, відповідачем у позові зазначено про те, що за 2022 рік нормативно грошова оцінка земельної ділянки не переглядалася, тому розмір орендної плати становить 43799,58 грн., у 2022 року було зменшено розмір орендної плати відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", з урахуванням чого, сума боргу станом на 01.01.2023 склала 43799,58 грн, а не 107602,43 грн, як зазначено позивачем, тому станом на 23.05.2023 сума орендної плати склала 103847,39 грн., а не 106238,36 грн., як зазначено позивачем. Таким чином, на переконання відповідача, загальна сума заборгованості станом на 23.05.2023 складає 213975,81 грн.

Відповідачем у відзиві також зазначено про те, що розрахунок штрафних санкцій позивачем здійснено невірно, у зв`язку з військовою агресією сертифікат Торгово-промислової палати України не видається, а підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій у наслідок настання форс-мажорних обставин за договором є Лист ТПП, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, на час воєнного стану відсутні підстави для нарахування та застосування штрафних санкцій до відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).

У частині 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Положення статті 525 ЦК України встановлює загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як визначено частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до Закону України №1423-ІХ від 28.04.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до положень пункту 11 Договорів оренди землі б/н від 10.07.2007 орендна плата вноситься за базовий податковий (звітний) період рівними частками, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Частиною 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк виконання, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частин 1,2, 3 статті 21 Закону "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 22 Закону "Про оренду землі" орендна плата справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Частиною 1 статті 23 Закону "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Відповідно до положень абзацу 7 частини 2 статті 25 Закону "Про оренду землі" орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Також, Податковим кодексом України визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (ст. 288 ПК України).

У відповідності до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 Кодексу).

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 61. ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 41 ПК України контролюючими органами є: податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Матеріалами справи установлено, що відповідно до даних, наведених у листі ГУ ДПС в Харківській області від 24.05.2023 відповідач має податковий борг з орендної плати за землю, який станом на 01.01.2022 становить - 200000,00 грн., станом на 01.01.2023 - 307602,43 грн., станом на 23.05.2023 - 413840,79 грн. (т.с. 1 а.с. 78-79).

Отже, враховуючи вищенаведені дані податкового органу, а також приписи статей 41 Податкового кодексу України, суд відхиляє доводи відповідача про те, що посилання позивача на довідку податкового органу є невірним, оскільки така, на переконання відповідача, не відповідає дійсності та не може бути прийнята судом до уваги.

Господарський суд виснує, що інформацію, наведену податковим органом у листі ГУ ДПС в Харківській області від 24.05.2023 щодо наявності у відповідача податкового боргу з орендної плати за землю, який станом на 01.01.2022 становить - 200000,00 грн., станом на 01.01.2023 - 307602,43 грн., станом на 23.05.2023 - 413840,79 грн. (т.с. 1 а.с. 78-79), суд приймає в якості належного та допустимого доказу, який неспростовно свідчить про наявність у відповідача заборгованості з орендної плати за спірний період за спірними договорами оренди землі.

Разом з тим, не приймаються судом й доводи відповідача, викладені у відзиві стосовно сплати останнім орендної плати за 2021 рік орендної плати на загальну суму 196468,68 грн. за платіжними дорученнями №1709 від 01.03.2021, №1748 від 16.03.2021 та №0000001737 від 30.12.2021, оскільки вказаних платіжних документів під час розгляду справи відповідачем представлено для огляду та дослідження суду не було, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Про ці докази відповідач лише зазначив у відзиві, втім разом з відзивом цих платіжних доручень надано не було, тому посилання відповідача у відзиві на довідку №01/30-08КрА від 30.08.2023 (т.с. 1. звор. а.с. 189), яку складено відповідачем в односторонньому порядку (підписано директором ТОВ "Краєвид Агро"), як на доказ сплати орендної плати, судом не приймається.

Окрім того, посилання відповідача у відзиві на те, що у 2022 році було зменшено розмір орендної плати, відповідно до постанови КМУ від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" позбавлені свого нормативного обґрунтування по відношенню до предмету судового розгляду даної справи, оскільки укладені між сторонами спірні договори за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), які підпадають під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України. Враховуючи на це, суд звертає увагу відповідача на приписи частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" де відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Отже, означена відповідачем у відзиві постанова КМУ до відносин, пов`язаних з орендною землі, не застосовується.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази сплати орендної плати у розмірі 413840,79 грн. за договорами оренди землі від 10.07.2007, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача, тому суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині заявленої до стягнення 413840,79 грн. заборгованості за договорами оренди від 10.07.2007.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем грошових зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 47360,98 грн. пені, 9969,33 грн. 3% річних та 63155,08 грн. інфляційних втрат.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У даному разі судом установлено, що відповідачем порушено умови договорів оренди землі 10.07.2007, щодо обов`язку своєчасно та повністю здійснювати орендні платежі у встановлені договорами строки.

Відповідно до положень пункту 14 договорів оренди землі, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

За розрахунком позивача, останнім нараховано відповідачу подвійну облікову ставку НБУ у період прострочення (т.с. 1 а.с. 38-39).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки відповідають нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 47360,98 грн. пені, 9969,33 грн. 3% річних та 63155,08 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що у зв`язку з військовою агресією сертифікат Торгово-промислової палати України не видається, а підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій у наслідок настання форс-мажорних обставин за договором є Лист ТПП, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, на час воєнного стану відсутні підстави для нарахування та застосування штрафних санкцій до відповідача.

Суд зазначає про те, що за змістом частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Також, за змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема: збройний конфлікт, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.

Настання форс-мажорних обставин, в кожному окремому випадку, засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, шляхом видачі сертифікату про такі обставини.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Суд виснує про те, що відкритий лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається відповідач, адресований всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв`язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов`язання. Адже обставини для суб`єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/2394/21 (постанова від 14.06.2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Суд зазначає, що розв`язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони.

Отже, у даному конкретному випадку відповідачем не доведено прямого причинно-наслідкового зв`язку між несплатою відповідачем орендних платежів у 2021-2023 роках та війною в Україні.

Судом також враховано, що під час розгляду справи позивачем було повідомлено суд, а відповідачем не спростовано, що до селищної ради не надходило від відповідача будь-яких повідомлень про неможливість виконання зобов`язань за вказаними вище Договорами.

Щодо позовних вимог в частині розірвання договору оренди землі від 10.07.2007 на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04600060730, укладений між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" та розірвання договору оренди землі від 10.07.2007 на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04:000:0731, укладений між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро", суд виходить з наступного.

За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких забезпечується поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

З урахуванням викладеного, відповідно до частин 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Крім того, частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

При цьому, положення частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі" імперативно передбачають, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 38 договорів оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Після припинення дії договору оренди орендар повертає орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим у якому він одержав її в оренду (пункт 21 договору оренди).

Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Пунктом 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, припинення правовідношення.

Отже, розірвання договору оренди - це спосіб захисту прав та інтересів суб`єктів правовідносин, передбачений законодавством.

Обов`язок орендаря повернути земельну ділянку та привести її в придатний для подальшого використання стан невід`ємно пов`язаний з настанням певного юридичного факту - припинення чи розірвання договору оренди землі. А тому після припинення чи розірвання договору оренди у орендаря виникає обов`язок повернути земельну ділянку орендодавцю.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/3166/20.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічні положення викладено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено істотні умови договору оренди, якими, зокрема є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку. Орендар, у свою чергу, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до частин 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Аналіз наведених положень законодавства дає можливість зробити висновок про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є підставою для розірвання такого договору. При цьому сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі №183/262/17, постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Разом з тим згідно із частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, постановах Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/826/18, від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Згідно з п. 39 договорів оренди, умовами розірвання договору в односторонньому порядку є несплата орендної плати за період більше 3 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа ГУ ДПС у Харківській області за вих. № 28266/6/20-40-04-11-14 від 24.05.2023 (т.с. 1 а.с. 78-79), відповідач припинив виконувати свій обов`язок з оплати орендних платежів у 2021 році, у 2022 році, та до 2023 року, відповідач своєчасно не здійснював сплату орендних платежів у встановлені договорами строки та розмірах.

Відповідно до пункту 38 договорів оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Після припинення дії договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 21 договорів оренди).

З огляду на викладене, зважаючи на систематичну несплату відповідачем орендної плати за Договорами оренди землі, про що свідчить, зокрема стягнення з відповідача 413840,79 грн. заборгованості з орендної плати за 2021 - 2023 роки в судовому порядку, що є істотним порушенням договорів оренди землі, в розумінні частини 2 статті 651 ЦК України та що є самостійною підставою для їх розірвання на підставі пункту 39 Договорів оренди (відповідно до якого умовами розірвання договору в односторонньому порядку є несплата орендної плати за період більше 3 місяців), ст. 651 ЦК України та ст.32 Закону України «Про оренду землі», суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову в частині розірвання договору оренди землі від 10.07.2007 на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04600060730, укладений між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" та розірвання договору оренди землі від 10.07.2007 на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04:000:0731, укладений між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро".

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач у відзиві заявив клопотання про розстрочення та про відстрочення виконання рішення на 12 місяців, починаючи з дати ухвалення рішення суду із встановленням графіку його виконання щомісячними рівними частинами.

На обґрунтування вищеозначеного клопотання відповідачем зазначено про наступне:

- 23.04.2021 у ТОВ «Краєвид Агро» змінився склад засновників та керівник та вже на той період у товариства склалася негативна матеріальна ситуація, яка пов`язана з особливостями виробничого циклу підприємства-сільськогосподарського товаровиробника, з вже здійсненими та такими, що необхідно понести значними витратами на поточну господарську діяльність, з наявністю значних сум заборгованостей товариства перед контрагентами та зі сплати податків і зборів, що утворились в попередні періоди;

- ФГ «Подолівське» має перед ТОВ «Краєвид агро» суму боргу у розмірі 12099628,64 грн. за користування земельними ділянками, за стягненням якої ТОВ «Краєвид Агро» було змушене звертатися до суду, до теперішнього часу справа № 922/4278/21 не розглянута по суті, а кошти, на які підприємство розраховувало восени 2021 року, та які можна було б спрямувати в тому числі на оплату орендної плати за вказані земельні ділянки досі залишається не сплаченою;

- повномасштабне військове вторгнення сусідньої країни-агресора на територію України, постійні ракетні та артилерійські обстріли, відсутність в країні жодної території, яка б була на 100% захищена від бомбардувань та руйнувань, є обставинами, які мають вплив на економіку держави загалом та ефективність господарювання суб`єктами підприємництва зокрема. Наслідки збройної агресії російської федерації проти України, яка продовжується і дотепер, безпосередньо негативно вплинули на господарську діяльність ТОВ «Краєвид Агро», можливість товариства виконувати свої грошові зобов`язання перед контрагентами, податкових зобов`язань тощо, призвели до неможливості в повному обсязі погасити боргові зобов`язання та відповідно призвели до формування кейсу заборгованостей підприємства, в тому числі і перед позивачем. Лозівський район Харківської області, де здійснює свою діяльність ТОВ «Краєвид Агро», з 24.02.2022 і до теперішнього часу входить до переліку громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), має безпосередню близькість до лінії фронту, піддається частим ракетним обстрілам. Воєнний стан в країні значно ускладнив господарську діяльність відповідача, про що посилається на довідку про фінансові результати. Листом ТПП засвідчено настання форс-мажорних обставин, зумовлених військовою агресією російської федерації проти України;

- у ТОВ «Краєвид Агро» відсутні кошти, які можна було б спрямувати на своєчасне виконання рішення суду одноразовим платежем після набрання ним законної сили, без настання при цьому для підприємства невідворотних негативних наслідків. Основна частина прибутку товариства буде надходити з початком нового сезону врожаю. Водночас можливе примусове стягнення коштів як-то в рамках виконавчого провадження, із застосуванням заходів виконавчого провадження як-то арешт рахунків, опис та арешт майна, очевидно заблокують діяльність відповідача, що завдасть шкоди як самому відповідачу, так і іншим особам (державі, громаді, працівникам та контрагентам відповідача), але при цьому не прискорить факт виконання судового рішення на користь позивача.

- одночасне і повне виконання рішення суду призведе до настання негативних наслідків для роботи підприємства, втім виконання рішення суду відповідно до встановленого судом графіка надасть можливість підприємству виконати рішення суду без зупинення діяльності та виплати заробітної плати працівникам, сплати обов`язкових платежів та зборів.

Враховуючи наведене, відповідач просить надати відстрочення виконання рішення суду строком на дванадцять місяців, оскільки вказаний строк є необхідним і достатнім для проведення повного циклу господарських робіт, за результатами яких можуть бути одержані кошти, необхідні для виконання рішення суду.

При цьому, відповідач вказує на наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду у зв`язку із наявністю обставин, що істотно ускладнить (унеможливить) виконання рішення та якщо таке розстрочення буде визначено судом, ТОВ «Краєвид Агро» як реально господарюючий суб`єкт буде мати можливість належним чином виконувати рішення суду у встановлений строк.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення та про відстрочення виконання рішення на 12 місяців, починаючи з дати ухвалення рішення суду із встановленням графіку його виконання щомісячними рівними частинами, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частинами 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень ст. 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 908/1884/19.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Також Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач.

Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

Аргументи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин, зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, суд відхиляє з огляду на таке.

Як зазначалося судом вище, за змістом частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути. Також, за змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. У статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема: збройний конфлікт, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Окрім того, як зазначалося вже судом вище, ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката. Настання форс-мажорних обставин, в кожному окремому випадку, засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, шляхом видачі сертифікату про такі обставини.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

Суд вдруге констатує, що ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

Отже, у випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Суд вважає за необхідне вдруге зазначити про те, що відкритий лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається відповідач, адресований всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв`язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов`язання. Адже обставини для суб`єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/2394/21 (постанова від 14.06.2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Подібних висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Суд вдруге звертає увагу відповідача на те, що розв`язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони.

Отже, у даному конкретному випадку відповідачем не доведено прямого причинно-наслідкового зв`язку між несплатою відповідачем орендних платежів у 2021-2023 роках та війною в Україні.

Крім того, доказів повідомлення позивача про настання у відповідача форс-мажорних обставин суду не надано. Більше того, претензія позивача залишились з боку відповідача без зворотної відповіді.

Аргументи відповідача про наявність на підприємстві відповідача негативної матеріальної ситуації судом не приймаються, оскільки такі не є виключними та винятковими обставинами.

Окремо судом врахована поведінка відповідача під час судового розгляду справи, зокрема те, що жодних дій, спрямованих на врегулювання спору із позивачем, як наприклад часткова сплата боргу в добровільному порядку, з боку відповідача не вичинялись та такі докази у матеріалах справи відсутні. А у відзиві на позовну заяву відповідачем заперечується загальна сума боргу, яку заявлено позивачем до стягнення.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені вище судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, у задоволенні клопотання про розстрочення та відстрочення виконання рішення слід відмовити, а тому суд відмовляє в його задоволенні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову покладає на відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" (64650, Харківська обл., село Веселе, вул. Центральна, б. 1, код ЄДРПОУ 34174009) на користь Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (64801, Харківська обл., смт. Близнюки, вул. Свободи, 30, код ЄДРПОУ 04400021) - 413840,79 грн. заборгованості за договорами оренди від 10.07.2007; 47360,98 грн. пені; 9969,33 грн. 3% річних; 63155,08 грн. інфляційних втрат та 13382,90 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Розірвати договір оренди землі від 10.07.2007 року на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04600060730, укладений між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро".

5. Розірвати договір оренди землі від 10.07.2007 року на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04:000:0731, укладений між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" вересня 2023 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв