Постанова

від 02.04.2024 по справі 922/2543/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2543/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - Оріщенко Н. С. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2023

та рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2023

у справі № 922/2543/23

за позовом Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро"

про розірвання договорів та стягнення 534 326,18 грн,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області (далі - рада, позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом про:

- стягнення з відповідача заборгованості у сумі 534 326,18 грн за договорами оренди землі від 10.07.2007, з якої 413 840,79 грн - основний борг, 47 360,98 грн - пеня, 9 969,33 грн - 3% річних, 63 155,08 грн - інфляційні втрати;

- розірвання договору оренди землі від 10.07.2007 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320680300:04600060730 та договору оренди землі від 10.07.2007 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320680300:04:000:0731.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договорами оренди землі від 10.07.2007, а саме - ним не здійснено сплату орендних платежів за користування земельними ділянки у встановлені договорами строки, чим порушено їх умови, норми чинного законодавства - ст. ст. 21, 25 Закону України "Про оренду землі", а також права позивача. Мотивує позов наявністю підстав для стягнення з відповідача основної заборгованості за договорами оренди землі від 10.07.2007, пені та застосування до відповідача відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 (суддя - Є. М. Жиляєв), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 (головуючий суддя - Істоміна О. А., судді - Радіонова О.О., Стойка О. В.), позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "Краєвид Агро" на користь Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області 413 840,79 грн заборгованості за договорами оренди землі від 10.07.2007, 47 360,98 грн пені, 9 969,33 грн 3% річних, 63 155,08 грн інфляційних втрат.

Розірвано договір оренди землі від 10.07.2007 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320680300:04600060730 та договір оренди землі від 10.07.2007 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320680300:04:000:0731, укладені між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" (далі - ТОВ "Краєвид Агро").

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.07.2007 між Близнюківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Краєвид-Агро" (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Близнюківському райвідділі Харківської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.07.2007 за номером 040768500255, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар - приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 152,0269 га, розташовану на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області (кадастровий номер земельної ділянки 6320680300:04:000:0730) зі строком дії - 25 років.

Також 10.07.2007 між Близнюківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Краєвид-Агро" (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Близнюківському райвідділі Харківської районної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.07.2007 за № 040768500256, за умовами якого орендодавець передає, а орендар - приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 50,0738 га, розташовану на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області (кадастровий номер земельної ділянки 6320680300:04:000:0731), зі строком дії - 25 років.

Вказані вище договори містять ідентичні умови.

Відповідно до п. 11 вказаних договорів, орендна плата вноситься за базовий податковий (звітний) період рівними частками, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

У п. 28 договорів сторони досягли згоди, що права орендодавця визначено згідно з ст. 24 Закону України "Про оренду землі".

За п. 38 договорів їх дія припиняється шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Пунктом 39 договорів встановлено, що умовою для розірвання договору в односторонньому порядку є несплата орендної плати за період більше 3-х місяців.

Після припинення дії договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (п. 21 цих договорів).

Відповідно до актів приймання-передачі земельної ділянки, що є додатками до договорів, Близнюківською районною державною адміністрацією передано, а ТОВ "Краєвид-Агро" - прийнято відповідні земельні ділянки, розташовані на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Судами попередніх інстанцій встановлено також таке:

- відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна територіальна громада Близнюківська селищна рада є власником земельних ділянок, кадастровий номер 6320680300:04:000:0730 та кадастровий номер 6320680300:04:000:0731, що є предметом спірних договорів оренди землі;

- з інформації із вказаного Державного реєстру ТОВ "Краєвид Агро" орендує у Близнюківської селищної ради земельні ділянки, кадастровий номер 6320680300:01:000:0437, площею 2,3414 га; кадастровий номер 6320680301:01:000:0001, площею 0,3297 га; кадастровий номер 6320680301:01:000:0002, площею 0,6278 га; кадастровий номер 6320680301:01:000:0003, площею 0,3965 га; кадастровий номер 6320680301:01:000:0004, площею 0,2309 га; кадастровий номер 6320680301:01:000:0005, площею 0,3083 га.

- загалом відповідачем прийнято у строкове платне користування у Близнюківської селищної ради земельні ділянки загальною площею 206,3353 га.

У зв`язку із систематичним невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати орендних платежів, 31.03.2023 позивач надіслав на адресу ТОВ "Краєвид-Агро" претензію № 02-0/1000, якою повідомив останнього про наявну у нього заборгованість за договорами оренди землі та вказав на необхідність її сплатити.

Відповідач відповіді на вказану претензію не надав та заборгованість з орендної плати у сумі 413 840,79 грн за період 2021-2023 не сплатив.

Згідно з листом ГУ ДПС в Харківській області від 24.05.2023 ТОВ "Краєвид Агро" має борг з орендної плати за землю, який станом на 01.01.2022 становить - 200 000,00 грн; станом на 01.01.2023 - 307 602,43 грн та станом на 23.05.2023 - 413 840,79 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що наявними у матеріалах справи документами підтверджується наявність у відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 413 840,79 грн за договорами оренди землі від 10.07.2007 та, що наявні підстав для застосування до останнього відповідальності у вигляді стягнення 47 360,98 грн пені, 9 969,33 грн 3% річних, 63 155,08 грн інфляційних втрат. Обґрунтованими визнано позовні вимоги і щодо розірвання спірних договорів через систематичну несплату орендної плати.

Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 та рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2023, ТОВ "Краєвид Агро" звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить ці судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на прийняття судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування:

- ст. 632, 651 ЦК України, ст. ст. 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", викладених у постановах від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17;

- ст. 141 ЗК України, викладених у постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, у постанові Верховного суду України від 11.10.2017 у справі № 6- 1449цс17;

- ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), викладених у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20, від 27.03.2018 у справі № 925/258/17, від 01.10.2018 у справі № 916/3233/16, від 07.10.2019 у справі № 922/3321/18, від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19;

- ст. 617 ЦК України, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2017 у справі № 903/470/16.

Посилаючись на принцип "суд знає закон", зазначає, що суди не застосували до спірних правовідносин пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ ПК України та не врахували, що відсутні підстави для нарахування йому орендної плати за період з березня по грудень 2022 року, оскільки він був звільнений від її сплати.

Стверджує і про відсутність у матеріалах справи договорів щодо всіх земельних ділянок, які знаходяться у користуванні ТОВ "Краєвид Агро", за відсутності яких, суди не могли встановити обставини, що входили до предмету доказування, зокрема суму заборгованості, яка виникла через їх невиконання і вказана у відповідному листі ГУ ДПС у Харківській області. Вважає, що суди не перевірили розрахунок ГУ ДПС у Харківській області щодо нарахованої йому заборгованості.

У касаційній скарзі відповідач посилається і на те, що під час розгляду справа у апеляційному господарському суді, ним було сплачено оренду плату за користування всіма належними йому земельними ділянками на території Близнюківської територіальної громади Лозівського району Харківської області, яка входила до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Краєвид Агро" з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.02.2024.

12.03.2024 розгляд цієї справи було відкладено на 02.04.2024, про що Верховним Судом прийнято відповідну ухвалу.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, порушення особою свого зобов`язання є наслідком застосування до неї відповідної відповідальності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є, серед іншого, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Водночас, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ст. 13, п. 3 ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Нормами ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" врегульовано припинення договору оренди землі. Так, за ч. ч. 3, 4 цієї статті договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Однією із підстав для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати (п. "д" ст. 141 ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 912/1385/17 сформувала висновок, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України, відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові від 06.03.2019 у справі № 183/262/17 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, ч. 2 ст. 651 ЦК України свідчить, що несплата орендної плати охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 293/1011/16-ц).

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.06.2019 у справі № 383/708/16-ц зазначив, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що несплата орендної плати за 2012-2015 у строк, передбачений договором оренди землі, не є систематичною несплатою орендної плати, не врахував, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, а тому той факт, що відповідач сплатив суму заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди (подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 917/957/20, від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19, від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, на підставі наявних у матеріалах справи документів установив обставини неналежного виконанням ТОВ "Краєвид Агро" своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування земельними ділянками, наданими йому за договорами оренди землі від 10.07.2007, за спірний період, внаслідок чого у нього виникла заборгованість та, перевіривши розрахунок такої заборгованості, несплата якої стала підставою для звернення з цим позовом до суду, вихідні дані, відповідно до яких позивач обчислив розмір спірної суми заборгованості, період за який вона виникла, підставно стягнули з відповідача на користь позивача 413 840,79 грн основного боргу та застосували до відповідача відповідальність у вигляді стягнення 47 360,98 грн пені, 9 969,33 грн 3% річних, 63 155,08 грн інфляційних втрат відповідно до норм ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Господарські суди попередніх інстанції також, дослідивши наявні у справі докази, врахувавши вказані вище норми матеріального права, а також відповідно до норм ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо застосування ст. 141 ЗК України, ст. 526, ч. 2 ст. 651 ЦК України, встановивши невиконання відповідачем свого зобов`язання щодо сплати орендної плати, яке є систематичним, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про розірвання договорів оренди землі від 10.07.2007.

Щодо аргументів скаржника про те, що суди стягнули заборгованість за земельні ділянки, які не передавалися за договорами оренди від 10.07.2007, а є об`єктом оренди за іншими договорами, які відсутні у матеріалах справи та, що під час розгляду справи у апеляційному господарському суді відповідачем було сплачено оренду плату за усіма земельними ділянками, а не лише за ті, які отримало за вказаними договорами, на підтвердження чого було надано відповідну платіжну інструкцію, то необхідно зазначити, що судами була надана оцінка договорам оренди землі від 10.07.2007 та іншим наявним у матеріалах справи документам відповідно до норм ст. 86 ГПК України, на підставі чого встановили несплату відповідачем 413 840,79 грн та існування у нього заборгованості з орендної плати за користування відповідними земельними ділянками. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що не відноситься до повноважень Верховного Суду з огляду на норми ст. 300 ГПК України.

Верховний Суд зазначає також і те, що така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

З огляду на викладене, колегія суддів, враховуючи принцип процесуальної рівноправності сторін, згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне у відношенні до опонента, вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про неврахування наданої відповідачем платіжної інструкції на стадії апеляційного перегляду справи, а доводи скаржника в цій частині не містять обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а, по-суті, зводяться лише до незгоди з відповідними процесуальними діями суду.

Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 632, 651 ЦК України, ст. ст. 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", викладених у постановах від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17; щодо застосування ст. 288 ПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20, від 27.03.2018 у справі № 925/258/17, від 01.10.2018 у справі № 916/3233/16, від 07.10.2019 у справі № 922/3321/18, від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19; щодо застосування ст. 617 ЦК України, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2017 у справі № 903/470/16, то необхідно зазначити таке.

Так, у постанові Верховного Суд від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 предметом спору є внесення змін до договору оренди земельної ділянки, а не стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та розірвання договорів оренди землі, як у справі, яка переглядається. Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування ст. 651 ЦК України, ст. ст. 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" до спірних правовідносин не суперечать висновкам, викладеним у вказаній скаржником постанові Верховного Суду, в якій ці норми матеріального права застосовувалися за встановлених судами конкретних обставин справи.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, то необхідно зазначити, що у ній предметом спору було саме визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки укладеною у відповідній редакції, тобто предмет спору у цій справі та справі, яка переглядається, не є ідентичними, а також не є такими фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах.

Разом з тим, скаржник посилається на те, що Верховний Суд у справі № 910/3733/23 зазначив, що до спірних правовідносин оренди земельної ділянки комунальної власності, яка розташована в межах міста Києва, тобто на території, яка в спірний період (з 01.03.2022 по 31.05.2022) була зоною бойових дій, підлягали застосуванню також запроваджені під час дії правового режиму воєнного стану спеціальні норми абз. 1, 3, 4 пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ ПК України, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1364 та пп. 2.10 п. 2 роз. І Переліку № 309, якими врегульовано тимчасове звільнення орендарів відповідних земельних ділянок від сплати орендної плати за землю, а не лише загальні норми ст. ст. 632, 651 ЦК України, ст. 30 Закону України "Про оренду землі", виключно якими помилково керувався суд першої інстанції на обґрунтування підстав відмови в задоволенні позову.

Однак, як установлено судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, відповідачу передавалися в оренду земельні ділянки, розташовані на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області і судами не встановлено, що вказана територія була зоною бойових дій у спірний період, як це встановлено у справі № 910/3733/23. Крім того, судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, було враховано і те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача відповідачем про неможливість виконання ним своїх зобов`язань за вказаними вище договорами, в той же час як, матеріали справи містять докази невиконання відповідачем свого зобов`язання за відповідними договорами ще до початку військової агресії.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 925/258/17, за позовом Черкаської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" про стягнення 18 908,31 грн заборгованості з орендної плати за землю, 43 711,93 грн упущеної вигоди (неотриманого прибутку) за період користування земельною ділянкою з дати прийняття рішення про надання земельної ділянки до моменту набуття чинності договором оренди землі від 18.07.2011 та 4 503,31 грн пені, з посиланням на ст. ст. 526, 629 ЦК України, ст. ст. 129, 288 ПК України, ст. ст. 96, 206 ЗК України, ст. 21 Закону України "Про оренду землі", то необхідно зазначити, що фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними. А висновок місцевого та апеляційного господарських судів у справі, яка переглядається, не ґрунтується на безпідставному пріоритетному застосуванні норм податкового законодавства в порівнянні з нормами земельного законодавства, як це було встановлено у справі № 925/258/17.

У постанові від 01.10.2018 у справі № 916/3233/16 Верховний Суду зазначив, що з положень ПК України та Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди; на думку суду касаційної інстанції, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати (такі ж висновки містяться і в постановах Верховного Суду від 07.10.2019 у справі № 922/3321/18, від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19). Оскаржувані судові рішення у справі № 922/2543/23 жодним чином не суперечать цим висновкам Верховного Суду. За встановлених обставин - невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами оренди землі, судами було правильно вирішено відповідний спір.

Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц про те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм; а також висновку, викладеного у постанові від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, про те, що господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини; висновку, викладеного у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, то необхідно зазначити, що суди попередніх інстанцій вирішили цей спір з урахуванням тих норм матеріального і процесуального права, які регулювали спірні правовідносини та ухвалили судові рішення згідно з ст. 236 ГПК України.

Інші постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник в касаційні скарзі, не є тими судовими рішеннями, які прийняті в подібних правовідносинах.

Щодо посилання у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 16.05.2017 у справі № 903/470/16, то вона не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (узгоджується із висновком Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанції висновкам Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суд, викладеним вище. Решта доводів в касаційній скарзі зводяться лише до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 у справі № 922/2543/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О.В.