Постанова

від 04.10.2023 по справі 821/829/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 821/829/17

касаційне провадження № К/9901/49241/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономної Республіки Крим та місті Севастополі на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 (суддя Василяка Д.К.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2018 (головуючий суддя - Стас Л.В., судді - Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономної Республіки Крим та місті Севастополі про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки),

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономної Республіки Крим та місті Севастополі (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати дії відповідача протиправними, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.04.2017 №0000451303, №0000431303, №0000221303, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-000081302; податкових повідомлень-рішень від 11.04.2017 №0000461303, №0000441303 №0000471303.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що підставою проведення перевірки є ухвала слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 07.02.2017 щодо правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток позивачем за результатами проведених взаєморозрахунків з ТОВ "Аякс Матеріал" за період з 01.01.2015 по 31.12.2015. При цьому, відповідачем проведено перевірку правильності нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску з суми чистого оподаткованого доходу, військового збору, що, на його думку, є порушенням порядку проведення перевірки. Позивач також вказав, що у вказаному періоді проводилася документальна планова перевірка позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої порушень вимог податкового законодавства не встановлено.

Також, позивач зазначив, що ним правомірно у перевіряємому періоді включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями, які фактично відбулися, пов`язані з його господарською діяльністю, підтверджені належними первинними документами, придбані товарно-матеріальні цінності використані ним у власній господарській діяльності, а саме - реалізовані іншим суб`єктам господарювання, що також підтверджено відповідними договорами та первинними документами. Також позивач доводить, що платником в повному обсязі нараховано і сплачено податок на доходи фізичних осіб від здійснення ним підприємницької діяльності, єдиний внесок та військовий збір, а відтак висновки контролюючого органу про порушення ним вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вважає такими, що не відповідають дійсності, оспорюванні податкові повідомлення-рішення контролюючого органу вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 06.12.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2018, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 10.04.2017 №0000451303, №0000431303, №0000221303, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-000081302 про сплату єдиного внеску, податкові повідомлення-рішення від 11.04.2017 №0000461303, №0000441303, №0000471303. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей, які у подальшому були використані платником у власній господарській діяльності, такі витрати підтверджені належними первинними документами і безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення, рішення та вимога контролюючого органу підлягають скасуванню.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Скаржник доводить, що перевіркою встановлено заниження загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження діяльності у 2015 році у зв`язку з завищенням витрат за рахунок включення до їх складу вартості витрат по взаєморозрахунках з ТОВ "Аякс Матеріал" та неправомірне віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у складі витрат на придбання товарів по податкових накладних, виписаних з реквізитами та від імені ТОВ "Аякс Матеріал", які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту та витрат. Вказує, що досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні за фактом створення та придбання суб`єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності встановлено, що від імені ТОВ "Аякс Матеріал" у період 2014-2015 років укладалися фіктивні господарські угоди з іншими суб`єктами підприємницької діяльності реального сектору економіки щодо псевдо постачання товарів (робіт, послуг). Вважає, що витрати позивача по господарським операціям з ТОВ "Аякс Матеріал" на суму 2472645,00 грн і сформований податковий кредит на суму 494529,00 грн не відповідають чинному законодавству і свідчать про нереальність здійснення господарських операцій, оскільки податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які придбали та створили ТОВ "Аякс Матеріал" з метою прикриття незаконної діяльності, від імені якого у період 2014-2015 років укладалися фіктивні господарські угоди з іншими суб`єктами підприємницької діяльності, не можна вважати належно оформленими та підписаними уповноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.06.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи з суду першої інстанції, а ухвалою від 03.10.2023 - визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив попередній розгляд справи у судовому засіданні на 04.10.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Рівненського міського суду від 07.02.2017, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Управлінням проведена позапланова документальна виїзна перевірка діяльності платника з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб за результатами проведених взаєморозрахунків з ТОВ "Аякс Матеріал" за період 01.01.2015 по 31.12.2015, результати якої оформлені актом від 28.03.2017 №8/21-22-13-02-03/2924023792 (далі - акт перевірки), за висновками якого позивачем були порушені вимоги: пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік на загальну суму 488922,00 грн; пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в наслідок чого платником занижено суму єдиного внеску з чистого оподаткованого доходу за 2015 роки на 23877,41 грн; підпункту 1.2 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, в наслідок чого позивачем занижено суму військового збору у 2015 році на суму 37089,70 грн; пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44, підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість загальну суму 114302,00 грн, завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд.24) за грудень 2015 року на суму 380227,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом були прийняті:

податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 №0000451303, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з військового збору в сумі 55634,55 грн, у том у числі: за основним платежем в сумі 37089,70 грн, за штрафними санкціями у розмірі 18544,85 грн;

податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 №0000431303, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходу фізичних осіб в сумі 733383,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 488922,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 244461,00 грн;

рішення №0000221303 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 4775,48 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-000081302 від 10.04.2017 про сплату єдиного внеску в сумі 23877,41 грн

податкове повідомлення-рішення від 11.04.2017 №0000461303, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходу фізичних осіб в сумі 1020,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 11.04.2017 №0000441303, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 142877,50 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 114302,00 грн, штрафними санкціями у розмірі 28575,25 грн;

податкове повідомлення-рішення від 11.04.2017 №0000471303, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість: за жовтень 2015 року - на 414374,00 грн., за листопад 2015 року - на 59809,00 грн., за листопад 2015 року - на 73916,00 грн., за листопад 2015 року - на 414374,00 грн., за грудень 2015 року - на 380227,00 грн.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень слугували висновки акта перевірки, відповідно до яких встановлено відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які підтверджують перевезення товару від ТОВ "Аякс Матеріал" на адресу позивача. Зокрема, в акті перевірки було вказано, що встановлені контролюючим органом порушення та матеріали кримінального провадження вказують на відсутність фактичного переміщення товару від ТОВ "Аякс Матеріал" до позивача, що призвело до завищення суми витрат за рахунок включення їх до складу суми витрат на придбання товару у ТОВ "Аякс Матеріал", яке створено з метою прикриття незаконної діяльності та від імені якого у 2015 році укладалися фіктивні господарські угоди з іншими суб`єктами підприємницької діяльності реального сектору економіки щодо псевдо постачання товарів (робіт, послуг).

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК Україн), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, яка пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця.

Таким чином, законодавець встановлює дві вимоги для використання права фізичною особою-підприємцем, на зменшення оподатковуваного доходу понесеними витратами, а саме: витрати повинні бути документально підтверджені та пов`язані з господарською діяльністю, тобто з отриманням доходу.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Дана норма додатково вказує на те, що витрати суб`єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку, як у платників податку на прибуток.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачає, зокрема, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (пункт 138.2 статі 138 ПК України).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пункт 139.9 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було установлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальником, ТОВ «Аякс Матеріал», у якого платник придбавав сільськогосподарську продукцію (морква, огірок, буряк, диня, кавун, пекінська капуста, цвітна капуста, картопля, помідори, баклажан).

На підтвердження зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду відповідні договори про постачання сільськогосподарської продукції, видаткові накладні, платіжні доручення, картки оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по рахунку 631 по контрагенту ТОВ "Аякс Матеріал", картки по рахунку 281, податкові накладні, зареєстровані належним чином в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкові декларації з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, позивачем до судів першої та апеляційної інстанцій були надані договори та первинні бухгалтерські документи, які підтверджують, що придбана у ТОВ "Аякс Матеріал" продукція була реалізована позивачем іншим суб`єктам господарювання.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку ТОВ "Аякс Матеріал", оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Верховний Суд не погоджується з твердженням контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача основних засобів, складських приміщень, виробничих активів, матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, оскільки наведені доводи були досліджені судами попередніх інстанцій, надано їм відповідну оцінку.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів також дійшла висновку про неспроможність доводів скаржника про неврахування судами факту відкриття кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача, а також пояснень свідків, які заперечували причетність до господарської діяльності підприємств-контрагентів, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку зазначеними доводам відповідача та встановлено відсутність вироку, що набрав законної сили відносно посадових осіб контрагента позивача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України. Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаних кримінальних проваджень нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності контрагентів, обізнаності позивача, тощо. Не надано доказів і в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

В свою чергу, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду враховує, що за інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 31.08.2021 кримінальне провадження №22015180000000067, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань10.09.2015, було закрите на підставі пункту 4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 10.04.2017 №0000431303, від 11.04.2017 №0000461303, №0000441303 №0000471303.

Щодо застосування до позивача штрафної санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 4775,48 грн колегія судді зазначає про таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 5 Закону №2464-VI передбачено, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 2 статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Оскільки, як установлено судовими інстанціями, донарахування єдиного соціального внеску відбулось у зв`язку із встановленням завищення витрат позивачем на суму 2472645,00 грн, заниження доходу на суму 488922,00 грн та суд дійшов висновку про не підтвердження заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу, тому і застосування штрафної санкції за своєчасно не нарахований єдиний внесок є безпідставним.

З огляду на викладене, рішення про застосування штрафної санкції №0000221303, податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 30.11.2016 №Ф-0007231300, якою зобов`язано за своєчасно не нарахований єдиний внесок, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо висновків контролюючого органу про заниження платником військового збору на суму 37089,7 грн, колегія суддів виходить із наступного.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Єдиною підставою для донарахування позивачеві зобов`язання за платежем військовий збір став висновок контролюючого органу про заниження платником оподатковуваного доходу за 2015 рік.

Зважаючи на те, що суд встановив протиправність висновку щодо заниження позивачем оподатковуваного доходу, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 10.04.2016 №00004513030, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір в сумі 55634,55 грн.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній судами частині.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономної Республіки Крим та м. Севастополі залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова