Постанова

від 28.09.2023 по справі б/н

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа № б/н

провадження № 61-11439ав23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Себастянського А. П.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

за участю:

представника позивача- Грищенка О. М. ,

представника відповідача- ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року в складі судді Мостової Г. І., у справі за заявою Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» про забезпечення позову в справі № 71/23, яка передана на розгляд Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2023 року Акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк» (далі - АТ «МІБ») звернулося до Київського апеляційного суду із заявою про забезпечення позову в справі № 71/23, яка передана на розгляд Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, за позовом АТ «МІБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заява обґрунтована тим, що у провадженні Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків перебуває справа № 71/23 за позовом АТ «МІБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2013 року № 00091.13-СВD, укладеним між ПАТ «МІБ», яке у подальшому перейменовано на АТ «МІБ», та Приватним акціонерним товариством «Свинець», яке у подальшому реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «Свинець» (далі - ТОВ «Свинець»).

10 листопада 2014 року у порядку забезпечення виконання грошових зобов`язань ТОВ «Свинець» за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 00091.13-CBD/ SUR.

Станом на час подачі заяви заборгованість за кредитом від 08 серпня 2013 року № 00091.13-СВD становить 1 568 292,09 доларів США.

20 квітня 2023 року ОСОБА_1 як поручитель за кредитним договором здійснила відчуження свого нерухомого майна, а саме: земельної ділянки, кадастровий номер 3210945600:01:031:0048, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 77337232109, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15984180000, шляхом укладення договорів дарування на користь ОСОБА_4 .

Тобто, відповідач ОСОБА_1 вчиняє дії, які направлені на відчуження (переоформлення) власних активів (майна) з метою позбавлення можливості позивача здійснити у подальшому примусове виконання рішення третейського суду та здійснити погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок майна, яке належало на праві власності відповідачу.

Посилаючись на вказане, АТ «МІБ» просив суд:

- накласти арешт, у межах суми 1 568 292,09 доларів США, на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у банківських установах, які будуть виявлені в процесі виконання ухвали;

- заборонити суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вчиняти реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Миколаїв» (далі - ТОВ «Богдан-Миколаїв») (код за ЄДРПОУ 32507341), а саме щодо зміни складу учасників та розміру статутного капіталу товариства;

- заборонити суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вчиняти реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ДІ МЕДІА» (код за ЄДРПОУ 35811576) (далі - ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА»), а саме щодо зміни складу учасників та розміру статутного капіталу товариства.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду, ухваленого як судом першої інстанції

Київський апеляційний суд ухвалою від 20 липня 2023 року заяву АТ «МІБ» про забезпечення позову у справі № 71/23, яка передана на розгляд Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків задовольнив.

Забезпечив позов АТ «МІБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та:

- наклав арешт у межах суми 1 568 292,09 доларів США на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у банківських установах, які будуть виявлені в процесі виконання ухвали;

- заборонив суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вчиняти реєстраційні дії щодо ТОВ «Богдан-Миколаїв» (код за ЄДРПОУ 32507341), а саме щодо зміни складу учасників та розміру статутного капіталу товариства;

- заборонив суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вчиняти реєстраційні дії щодо ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА» (код за ЄДРПОУ 35811576), а саме щодо зміни складу учасників та розміру статутного капіталу товариства.

Ухвала суду мотивована тим, що предметом позову у третейській справі № 71/23 є стягнення із ОСОБА_1 , яка є поручителем, на користь АТ «МІБ» заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2013 року № 00091.13-СВD, укладеним між АТ «МІБ» та ТОВ «Свинець». Оскільки ОСОБА_1 вчиняє дії, які направлені на відчуження свого майна з метою позбавлення можливості позивача здійснити у подальшому примусове виконання рішення третейського суду та здійснити погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок майна, яке належало на праві власності відповідачу, то суд дійшов висновку про задоволення заяви банку про забезпечення позову. Суд визнав вимоги заяви в частині накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у банківських установах, та вимоги про заборону вчинення реєстраційних дій щодо ТОВ «Богдан-Миколаїв» та ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА» такими, які відповідають критеріям адекватності та є співмірними із позовними вимогами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка її подала

27 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року в зазначеній справі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відчуження ОСОБА_1 свого майна було здійснено 20 квітня 2023 року, тобто ще до подачі АТ «МІБ» позову до Постійно діючого третейського суду при Асоціації український банків про стягнення з неї кредитної заборгованості, а саме 07 липня 2023 року. Тобто, станом на 20 квітня 2023 року, на день розпорядження ОСОБА_1 належним їй майном (земельною ділянкою та квартирою), остання не перебувала у статусі відповідача у третейській справі № 71/23 та такої справи взагалі не існувало. Тому висновки апеляційного суду про те, що відчуження ОСОБА_1 нерухомого майна є підставою для застосування заходів забезпечення позову є помилковими.

Крім того, вказує на те, що в заяві про забезпечення позову АТ «МІБ» не навів обставин, а апеляційний суд не встановив обставин, які б давали можливість достатньо обґрунтовано припустити наявність у поведінці ОСОБА_1 намагання уникнути виконання судового рішення.

Заявник не погоджується з висновком апеляційного суду щодо накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у банківських установах, у межах суми 1 568 292,09 доларів США, оскільки суд не встановив підстав для такого забезпечення позову, зокрема, не встановив наявності у ОСОБА_1 рахунків у банках, не встановив розміру грошових коштів на рахунках, які можуть бути джерелом виконання рішення третейського суду, не встановив фактів, які б указували на те, що ОСОБА_1 вчиняє операції з грошовими коштами з метою уникнення виконання рішення третейського суду.

Також заявник не погоджується з висновком апеляційного суду щодо накладення заборони вчинення реєстраційних дій щодо ТОВ «Богдан-Миколаїв» та ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА». Вказує на те, що зазначені товариства не мають відношення до предмета спору, який розглядається третейським судом у справі № 71/23, спір не є корпоративним та не стосується активів товариств, учасником яких є ОСОБА_1 АТ «МІБ» не надав доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 здійснюється підготовка щодо відчуження належних їй часток чи до зменшення розміру статутного капіталу. Забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо вказаних товариств є неспівмірними з предметом спору, не відповідають умовам адекватності, оскільки не співвідносяться з характером спірних правовідносин та по суті є втручанням у діяльність господарських товариств без будь-яких на те обґрунтованих підстав.

Надходження апеляційної скарги до Верховного Суду та рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Київського апеляційного суду.

10 серпня 2023 року витребувана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2023 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

18 серпня 2023 року АТ «МІБ» в особі голови правління Людвика К. А. подало до Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки Київський апеляційний суд як суд першої інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Зазначає, що банк направляв ОСОБА_1 як поручителю вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка отримана нею 14 грудня 2020 року. Після отримання вимоги відповідач, з метою уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання за кредитним договором, почала вчиняти дії, які направленні на перешкоджання отримання банком виконавчого документа щодо стягнення з неї кредитної заборгованості, що підтверджується судовими рішеннями у справах: № 910/3800/21, № 910/2794/22, № 910/13866/21. Однак, не отримавши бажаного результату в судових справах щодо оскарження договору поруки та визнання недійсною третейської угоди, відповідач здійснила відчуження свого нерухомого майна, а саме: земельної ділянки та квартири на користь своєї матері, що наразі оскаржується банком у судовому порядку (справа № 757/20622/23).

Позивач важає, що наведені вище обставини підтверджують той факт, що боржник ОСОБА_1 діє недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчиняє дії, які порушують майнові інтереси позивача АТ «МІБ» як кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 . Перехід права власності на об`єкти нерухомого майна, свідчить про намір уникнути відповідальності за невиконання як поручителем зобов`язань за кредитним договором.

Позиція учасників справи

Представник позивача Грищенко О. М. у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні вказав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 07 липня 2023 року АТ «МІБ» звернулося до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків із позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «Свинець», про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2013 року № 00091.13-СВD.

Ухвалою Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 07 липня 2023 року у справі № 71/23 порушено провадження у справі за вказаним позовом АТ «МІБ» та призначено справу до розгляду.

Відповідна арбітражна угода між заявником та відповідачем міститься у розділі 4 договору поруки від 10 листопада 2014 року № 00091,13-CBD/SUR, сторонами якого є позивач та відповідач.

Розділом 4 цього договору визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків згідно з регламентом третейського суду, який є невід`ємною частиною цієї третейської угоди.

З доданих до заяви про забезпечення позову витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є засновником з часткою 100 % та кінцевим бенефіціаром товариств ТОВ «Богдан-Миколаїв» та ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА».

Частка відповідача ОСОБА_1 у ТОВ «Богдан-Миколаїв» (код ЄДРПОУ 32507341) дорівнює 100 %, що становить 626 716,52 грн.

Частка відповідача ОСОБА_1 у ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА» (код ЄДРПОУ 35811576) дорівнює 100 %, що становить 750 000,00 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведенні у відзиві на апеляційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Частиною третьою статті 152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, подається до апеляційного суду за місцезнаходженням арбітражу, третейського суду, місцезнаходженням відповідача або його майна за вибором заявника.

За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у третейській справі № 71/23 є стягнення із ОСОБА_1 , яка є поручителем, на користь АТ «МІБ» заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2013 року № 00091.13-СВD, укладеним між АТ «МІБ» та ТОВ «Свинець», у розмірі 1 568 292,09 доларів США.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у банківських установах, та шляхом накладення заборони вчиняти реєстраційні дії щодо ТОВ «Богдан-Миколаїв» та ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА», банк посилався на те, що ОСОБА_1 вчиняє дії, які направлені на відчуження свого майна з метою позбавлення можливості позивача здійснити у подальшому примусове виконання рішення третейського суду та здійснити погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок майна, яке належало на праві власності відповідачу, та надав докази на підтвердження вказаних доводів. Заявник вважав, що вказані обставини та інші обставини створюють реальний ризик невиконання судового рішення про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням боржником умов кредитного договору.

Апеляційний суд встановив, що позивач довів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Зокрема, після направлення банком вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 здійснила відчуження, належної їй земельної ділянки та квартири, на користь своєї матері ОСОБА_4 , що для суду дало обґрунтовані підстави вважати, що відповідач з високою імовірністю вчинить аналогічні дії з належними їй грошовими коштами та належними їй частками відповідних юридичних осіб після пред`явлення позову в справі, яка знаходиться на розгляді третейського суду.

Апеляційний суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 є засновником з часткою 100 % та кінцевим бенефіціаром товариств ТОВ «Богдан-Миколаїв» та ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА».

Частка відповідача ОСОБА_1 у ТОВ «Богдан-Миколаїв» (код ЄДРПОУ 32507341) у розмірі 100 % становить 626 716,52 грн.

Частка відповідача ОСОБА_1 у ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА» (код ЄДРПОУ 35811576) у розмірі 100 % становить 750 000,00 грн.

Апеляційним судом установлено наявність між сторонами спору та існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Тому він обґрунтовано вважав за можливе заяву про забезпечення позову задовольнити, а саме, шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у банківських установах, та шляхом заборони державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у державних реєстрах, вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації зміни складу учасників та розміру статутного капіталу зазначених юридичних осіб, без накладення на них арешту. Такий захід забезпечення позову не створить будь-яких перешкод відповідачу в управлінні цими товариствами та не буде перешкоджати їх господарській діяльності.

Верховний Суд не приймає до уваги аргументи апеляційної скарги, що відповідні заходи забезпечення позову застосовані необґрунтовано, оскільки позивач не довів існування реальних ризиків утруднення або неможливості виконання ухваленого на його користь рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, та позивачем не підтверджено належними доказами вчинення відповідачем дій щодо відчуження відповідного майна або коштів з метою ухилення від виконання рішення суду (у разі задоволення позову), оскільки заходи забезпечення позову є превентивними по своїй правовій природі та спрямовані, зокрема, на убезпечення позивачів від додаткових негативних наслідків, пов`язаних із відчуженням відповідного майна нинішнім власником (відповідачем), до часу розгляду справи в суді та встановлення істини у справі.

Також Верховний Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач не надав, а суд не встановив відомостей про майно відповідача та відкриті банківські рахунки, на яких обліковувалися грошові кошти, що унеможливлює задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у банківських установах, у межах суми 1 568 292,09 доларів США, оскільки заявник апеляційної скарги неправильно тлумачить частину першу статті 150 ЦПК України та помилково вважає, що арешт може бути накладено на конкретне, індивідуально визначене майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат; суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції як суду першої інстанції про обґрунтованість поданої заяви та її задоволення.

Доводи апеляційної скарги про помилковість застосування апеляційним судом відповідного способу забезпечення позову щодо товариств, так як корпоративні права не є предметом спору у третейській справі, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки в даному випадку метою забезпечення позову було збереження належного відповідачу майна у вигляді права на частки у статутних капіталах юридичних осіб для виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. При цьому, відповідні заходи забезпечення позову лише тимчасово обмежують право особи на розпорядження належними йому правами, однак не впливають на реалізацію права на участь у господарській діяльності юридичних осіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що відчуження ОСОБА_1 свого майна було здійснено ще до подачі АТ «МІБ» позову до Постійно діючого третейського суду при Асоціації український банків про стягнення з неї кредитної заборгованості, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки відчуження вказаного майна було здійснено після направлення банком вимоги про стягнення заборгованості.Тому висновки апеляційного суду про те, що відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 є підставою для застосування заходів забезпечення позову є правильними та обґрунтованими.

Також Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неспівмірності застосованих заходів забезпечення позову, оскільки сумарна вартість часток у статутних капіталах юридичних осіб, які належать відповідачу не перевищує ціну позову, і належних доводів на спростування цих обставин апеляційна скарга не містить.

Крім того, слід зазначити, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб правового захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача та заборони вчинення реєстраційних дій щодо ТОВ «Богдан-Миколаїв» та ТОВ «АЙ-ДІ МЕДІА», спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, тому суд апеляційної інстанції як суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість поданої заяви, у зв`язку з чим вона підлягає задоволенню.

Забезпечення позову у цій справі є пропорційним та відповідає меті застосування заходів забезпечення і свідчить про дотримання апеляційним судом справедливого балансу інтересів сторін спору.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновком суду про задоволення заяви банку про забезпечення позову, проте не містять достатнього обґрунтування по суті, та достатньої мотивації про необхідність відмови у вжитті відповідних заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги, не дають підстави для висновку, що ухвала Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року постановлена без дотримання норм процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції як суду першої інстанції - без змін.

Щодо клопотання АТ «МІБ» про закриття апеляційного провадження.

АТ «МІБ» подало до Верховного Суду клопотання про закриття апеляційного провадження, посилаючись на те, що подана ОСОБА_1 апеляційна скарга підписана неуповноваженою особою - адвокатом Борсенком О. В., з яким договір про надання правової допомоги не укладався, а також ордер, який наданий адвокатом на підтвердження своїх повноважень, не відповідає типовій формі, та виданий з порушенням пунктів 8, 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішення Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення № 41).

Вивчивши зазначене клопотання банку, колегія суддів дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина перша статті 64 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно з частинами першою - третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ордер, який видано відповідно до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, в рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що статтею 6 Конвенції встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Адвокат Борсенком О. В. на підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 , звертаючись до суду із апеляційною скаргою, надав належним чином завірені копії: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 жовтня 2018 року серії ЗР № 21/1719 та ордера про надання правничої (правової) допомоги від 28 лютого 2023 року серії АО № 1082782, який виданий Адвокатським бюро «Майор і партнери» на підставі договору про надання правової допомоги від 20 червня 2022 року. Ордер підписаний адвокатом Борсенко О. В. та керівником Адвокатського бюро «Майор і Партнери».

Доказів того, що договір про надання правової допомоги від 20 червня 2022 року, на підставі якого адвокат Борсенко О. В. набув повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 є нечинним чи визнаний недійсним в судовому порядку надано не було.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Стороною договору про надання правничої допомоги є адвокатське бюро. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

У зв`язку із зазначеним помилковими є доводи банку, що подана ОСОБА_1 апеляційна скарга підписана неуповноваженою особою - адвокатом Борсенком О. В., з яким договір про надання правової допомоги не укладався, а тому він не мав права представляти її інтереси, оскільки адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах.

Також є безпідставними доводи банку, що ордер, який надано адвокатом Борсенком О. В. не відповідає його типовій формі, та виданий з порушенням Положення № 41, оскільки вказаний ордер підписаний адвокатом ОСОБА_3 і керівником Адвокатського бюро «Майор і Партнери» та містить всі необхідні реквізити, передбачені пунктом 12 Положення № 41.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що повноваження ОСОБА_3 на підписання апеляційної скарги від імені ОСОБА_1 перевірялися судом при відкритті апеляційного провадження. У зв`язку із зазначеним вказане клопотання банку про закриття апеляційного провадження є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 24, 149-154, 268, 351, 368, 375, 384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» про закриття апеляційного провадження.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2023 року.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко