Постанова

від 04.10.2023 по справі 569/24207/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 569/24207/21

провадження № 61-7505 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний кадастровий реєстратор відділу у м. Рівному міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Каленюк Оксана Олександрівна, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

на стороні відповідача, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги державного кадастрового реєстратора відділу у м. Рівному міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Каленюк Оксани Олександрівни

та ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В.,

Вейтас І. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до державного кадастрового реєстратора відділу у м. Рівному міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Каленюк О. О. (далі - державний кадастровий реєстратор), Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області)

про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року, з урахуванням додаткової постанови Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року

про ухвалення додаткового рішення, за результатами розгляду справи

№ 569/4599/18 за його позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частину земельної ділянки, виділення земельної ділянки в натурі, припинення права спільної сумісної власності на земельну ділянку, було виділено йому у власність, як власнику квартири АДРЕСА_1 , у натурі п`ять частин земельної ділянки (кадастровий номер 5610100000:01:039:0317, площею 2 030 кв. м), згідно

з варіантом розподілу № 2, визначеному у висновку експерта

від 14 листопада 2018 року № ЕУ-25/18: перша розташована під гаражем

і має площу 20 кв. м; друга має прямокутну форму, площею 51 кв. м; третя має прямокутну форму, площею 25 кв. м; четверта площею 125 кв. м;- п`ята має площу 150 кв. м. Загальна площа ділянок становить 371 кв. м. Частину земельної ділянки (по периметру гаражів) і площею 22,0 кв. м виділено

в спільне користування власників квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 . Частину земельної ділянки площею 260 кв. м запропоновано виділити в спільне користування власників всіх квартир будинку. Загальна площа земельної ділянки,

що виділена йому у власність, як власнику квартири АДРЕСА_2 , з урахуванням ділянок спільного користування становить 447 кв. м. Припинено його право спільної сумісної власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317, площею 2 030 кв. м по

АДРЕСА_4 .

У 2020 році, на його замовлення, фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_9 розробив технічну документацію із землеустрою

щодо поділу та об`єднання земельної ділянки приватної власності

для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01) у

АДРЕСА_4 . Унаслідок поділу сформовано 13 окремих земельних ділянок.

14 червня 2021 року він звернувся до державного кадастрового реєстратора із заявами про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, а саме із 13 заявами про державну реєстрацію сформованих унаслідок поділу земельних ділянок. Проте, державний кадастровий реєстратор Каленюк О. О. 23 червня 2021 року прийняла рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, за номерами: РВ-5600848482021, РВ-5600848512021, РВ-5600848492021, РВ-5600848502021, РВ-5600848522021,

РВ-5600848542021, РВ-5600848532021, РВ-5600848562021,

РВ-5600848572021, РВ-5600848582021, РВ-5600848442021,

РВ-5600848462021, РВ-5600848472021.

Підставами відмови в усіх рішеннях державним кадастровим реєстратором зазначено, у тому числі, невідповідність поданих документів законодавству, а саме: ЗК України, законам України: «Про Держаний земельний кадастр», «Про землеустрій», постанові Кабінету Міністрів України від 17 жовтня

2012 року № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру».

Позивач уважав вказані рішення державного кадастрового реєстратора незаконними, такими, що порушують його права та законні інтереси, направлені на перешкоджання виконання судового рішення, яке набрало законної сили, тому просив їх скасувати.

Посилаючись на відповідні норми ЗК України, ЦК України, Закону України

«Про Державний земельний кадастр», Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок ведення Державного земельного кадастру), позивач зазначав, що між ним та іншими співвласниками спірної земельної ділянки (користувачами земельних ділянок) з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317 постійно виникали суперечки щодо порядку користування спірною земельною ділянкою та визначення її розміру, який мав би належати кожному із них. Указане й стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом для вирішення наявного між ними спору, який остаточно був вирішений постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року

у справі № 569/4599/18. Цим судовим рішенням було припинено право спільної сумісної власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317, площею 2 030 кв. м, визначено, які саме земельні ділянки є його приватною власністю (п`ять земельних ділянок).

Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання спірної земельної ділянки розроблена ФОП ОСОБА_11 на 13 земельних ділянок, оскільки виділені йому рішенням суду п`ять земельних ділянок фактично ділять решту земельної ділянки ще на вісім окремих ділянок. Присвоєння цим восьми земельним ділянкам кадастрових номерів відповідає вимогам закону, жодним чином не порушує права інших співвласників спірної земельної ділянки, яка залишилася у їх спільному сумісному користуванні.

На думку позивача, рішення суду звільняє його від обов`язку отримувати згоду суміжних землекористувачів на розроблення технічної документації щодо поділу земельних ділянок, відсутність якої була однією із підстав для відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.

Вказував, що місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення

або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проєктування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок. Такі відомості можуть відображатися у довільній формі,

що ідентифікує місцезнаходження межових знаків та містить їх опис.

У поданій технічній документації описано існуючі межі, їх точки. Тому

у державного кадастрового реєстратора не було підстав для відмови

у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.

Також позивач уважав, що державний кадастровий реєстратор вийшов

за межі наданих йому повноважень, вказавши підставою для винесення оскаржуваних рішень неможливість оформлення ОСОБА_7 спадщини у зв`язку із припиненням існування об`єкта цивільних прав - земельної ділянки, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317.

Зазначав, що він звертався до адміністративного суду з аналогічним позовом (справа № 460/10560/21), проте ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року йому було відмовлено

у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, позивач зазначав, що орієнтовний розмір судових витрат, які він планує понести в результаті розгляду справи, становить 10 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 23 червня 2021 року за номерами: РВ-5600848482021, РВ-5600848512021, РВ-5600848492021,

РВ-5600848502021, РВ-5600848522021, РВ-5600848542021,

РВ-5600848532021, РВ-5600848562021, РВ-5600848572021,

РВ-5600848582021, РВ-5600848442021, РВ-5600848462021,

РВ-5600848472021;

- зобов`язати державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. прийняти його заяви від 14 червня 2021 року та зареєструвати

в Державному земельному кадастрі земельні ділянки щодо яких розроблений проєкт землеустрою, який був поданий разом із цими заявами шляхом присвоєння нових кадастрових номерів;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру

у Рівненській області на його користь судові витрати на правову допомогу

в розмірі 10 500,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року скасовано,

а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня

2023 року у складі судді Галінської В. В. у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, надавши оцінку, як поданим сторонами,

так і витребуваним судом, доказам, застосувавши відповідні норми

ЗК України, законів України: «Про Державний земельний кадастр»,

«Про землеустрій», положення Порядку ведення Державного земельного кадастру, виходив із того, що надана позивачем технічна документація

із землеустрою за своїм змістом не відповідала вимогам земельного законодавства.

Після смерті ОСОБА_12 не оформлено спадщину щодо

спірної земельної ділянки, тоді як при її поділі та реєстрації, відповідно

до частини тринадцятої статті 791 ЗК України, земельна ділянка припиняє своє існування як об`єкт цивільних прав, що, у свою чергу, призведе

до неможливості оформлення спадщини після смерті померлої.

Крім цього, районним судом установлено, що замовником технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок був лише ОСОБА_1 . Інші співвласники спірної земельної ділянки

не уповноважували його бути замовником даної документації. Більше того, вони (треті особи) не погоджуються із запропонованим варіантом поділу

у виготовленій технічній документації із землеустрою, про що вказано

у їх відзиві на позовну заяву. Заяви про реєстрацію 13 земельних ділянок також подані лише позивачем.

Суд першої інстанції уважав, що ГУ Держгеокадастру у Рівненській області

є неналежним відповідачем у даному спорі, оскільки прийняття або відмова у державній реєстрації земельних ділянок належить виключно

до повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру

та його територіальних органів.

Суд зазначив, що між співвласниками спірної земельної ділянки існує спір щодо порядку користування землею. Незважаючи на виділ в натурі позивачу земельних ділянок на підставі рішення суду, останній не наділений правом на звернення від імені інших співвласників із заявами про внесення відомостей до Державного земельного кадастру про поділ спірної земельної ділянки.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня

2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1

про визнання протиправними та скасування рішень державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру від 23 червня 2021 року:

№ РВ-5600848462021, № РВ-5600848492021, № РВ-5600848482021,

№ РВ-5600848512021, № РВ-5600848522021, № РВ-5600848472021,

№ РВ-5600848562021 скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру:

- рішення № РВ-5600848462021 від 23 червня 2021 року;

- рішення № РВ-5600848492021 від 23 червня 2021 року;

- рішення № РВ-5600848482021 від 23 червня 2021 року;

- рішення № РВ-5600848512021 від 23 червня 2021 року;

- рішення № РВ-5600848522021 від 23 червня 2021 року;

- рішення № РВ-5600848472021 від 23 червня 2021 року;

- рішення № РВ-5600848562021 від 23 червня 2021 року.

Зобов`язано державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О.

на підставі поданих ОСОБА_1 заяв від 14 червня 2021 року: реєстраційний номер ЗВ-9707592932021, реєстраційний номер

ЗВ-9707592962021, реєстраційний номер ЗВ-9707592952021, реєстраційний номер ЗВ-9707592982021, реєстраційний номер ЗВ-9707592992021, реєстраційний номер ЗВ-9707592942021, реєстраційний номер

ЗВ-9707593022021 зареєструвати в Державному земельному кадастрі вказані 7 (сім) земельних ділянок щодо яких розроблений проєкт землеустрою, який поданий разом із зазначеними заявами ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року вказаному державному кадастровому реєстратору Каленюк О. О. шляхом присвоєння нових кадастрових номерів.

В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

Стягнуто з державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 250,00 грн.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те,

що ГУ Держгеокадастру у Рівненській області є неналежним відповідачем

у даному спорі, оскільки до його повноважень не відноситься прийняття відповідних рішень про державну реєстрацію земельних ділянок/відмову

у їх реєстрації.

Суд апеляційної інстанції вважав, що районний суд правильно зазначив,

що позивач не наділений правом на звернення від імені інших співвласників спірної земельної ділянки із заявами про внесення відомостей

до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки,

яка залишилась у спільному користуванні власників усіх квартир будинку, крім власника квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_1 ). Апеляційний суд урахував, що рішенням суду припинено право спільної сумісної власності

ОСОБА_1 на земельну ділянку, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317, площею 2 030 кв. м, а тому він вже не має жодного відношення до земельної ділянки, що залишилася після виділу.

Районний суд не врахував відповідні положення ЦК України, а також обов`язку державного кадастрового реєстратора здійснити державну реєстрацію виділених позивачу рішенням суду, яке набрало законної сили, земельних ділянок із земельної ділянки, площею, 0,2030 га, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317. Позивач не може нести відповідальність за наявні деякі недоліки у технічній документації із землеустрою, які, тим

не менше, не впливають на наявність у нього права зареєструвати своє право власності на виділену йому судовим рішенням земельну ділянку (земельні ділянки).

Після виділення позивачу земельної ділянки (земельних ділянок) державна реєстрація земельної ділянки, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317 не скасовується, змінюється лише її розмір. Отже, висновок суду першої інстанції про неможливість оформлення спадщини після смерті ОСОБА_12 є помилковим і не може бути підставою

для незахисту прав позивача. Питання про можливість чи неможливість оформлення спадщини не входить до компетенції державного кадастрового реєстратора.

Апеляційний суд урахував, що з семи земельних ділянок, виділених позивачу, п`ять з них виділені у власність в натурі йому одному, як власнику квартири АДРЕСА_1 ,

що саме по собі не потребує згоди або відповідних рішень чи дій інших співвласників, як зазначив суд першої інстанції. Щодо інших двох земельних ділянок, які виділені ОСОБА_1 у спільне користування з третіми особами, апеляційний суд зазначив, що одна з них (по периметру гаражів) площею 22,0 кв. м виділена в спільне користування власників квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_1 ) та квартири АДРЕСА_3 ( ОСОБА_6 і ОСОБА_3 ),

а друга земельна ділянка, площею 260 кв. м виділена в спільне користування власників усіх квартир будинку. При цьому судом ураховано пояснення учасників справи, а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , які в цілому не заперечували проти позову ОСОБА_1 .

За наведених обставин, апеляційний суд уважав за необхідне позов позивача у відповідних частинах задовольнити, визнати протиправними

та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. про відмову в внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 23 червня 2021 року за відповідними номерами щодо: земельної ділянки, площею 20 кв. м, яка розташована під гаражем; земельної ділянки, площею 51 кв. м, яка має прямокутну форму; земельної ділянки, площею 25 кв. м, яка має прямокутну форму; земельної ділянки, площею 125 кв. м; земельної ділянки, площею 150 кв. м; частини земельної ділянки (по периметру гаражів) площею 22,0 кв. м, яка виділена в спільне користування власників квартири АДРЕСА_2 і квартири АДРЕСА_3 ; частини земельної ділянки, площею 260 кв. м, яка виділена в спільне користування власників всіх квартир будинку. Зобов`язати державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. на підставі поданих позивачем заяв зареєструвати вказані сім земельних ділянок.

Посилаючись на положення статті 141 ЦПК України, апеляційний суд здійснив розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року

в роз`ясненні державному кадастровому реєстратору Каленюк О. О. постанови Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2023 року

в роз`ясненні ГУ Держгеокадастру у Рівненській області постанови Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду, державний кадастровий реєстратор Каленюк О. О., посилаючись

на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2023 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду державний кадастровий реєстратор Каленюк О. О. посилається на те, що: апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; судом належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389

ЦПК України).

У травні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2023 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 посилається на те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду,

а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі від 29 травня 2023 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. Витребувано цивільну справу № 569/24207/21 із Рівненського міського суду Рівненської області. Задоволено клопотання заявника про зупинення виконання судового рішення. Зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду

від 18 квітня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі від 29 травня 2023 року,

відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції

є необґрунтованою та незаконною, й такою, яку неможливо виконати. Апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам та її доводам.

Заявник зазначає, що державний кадастровий реєстратор не здійснює державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, а лише вносить відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Тому безпідставними є посилання апеляційного суду на статтю 182 ЦК України, яка, на думку суду, встановлює обов`язок кадастрового реєстратора

на державну реєстрацію права власності позивача на виділену йому землю.

Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ

у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. Суд не врахував, що позивачу неможливо виділити сім земельних ділянок, дві з яких виділено у спільне користування, без розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Крім цього, як неодноразово вказувалося під час розгляду справи, у разі поділу або об`єднання земельної ділянки запис про реєстрацію земельної ділянки та її кадастровий номер скасовується. Заявник уважає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 370

ЦК України у подібних правовідносинах.

Позивач подав 13 заяв про реєстрацію 13 земельних ділянок,

які відповідно до технічної документації із землеустрою утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, площею 0,2030 га, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317, яка на праві спільної сумісної власності належить вісьмом особам. Державним кадастровим реєстратором

на підставі вказаних заяв було прийнято 13 рішень про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Як рішення, так і заяви повторному перегляду не підлягають, у зв`язку з відсутністю такої можливості у функціоналі Державного земельного кадастру. Указане підтверджується листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому зазначено, що нормами Закону України «Про Державний земельний кадастр», Порядку ведення Державного земельного кадастру, і відповідно програмним забезпеченням Державного земельного кадастру не передбачено повторного перегляду однієї і тієї самої заяви, яка вже була опрацьована державним кадастровим реєстратором. Аналогічну відповідь надано й державним підприємством «Центр державного земельного кадастру», які вказали про те,

що переведення в програмному забезпеченні Державного земельного кадастру на етап опрацювання завершених заяв або їх повторне опрацювання технічно неможливо.

Крім цього, визначення державного кадастрового реєстратора, відповідно до положень Порядку ведення Державного земельного кадастру

та частини шістнадцятої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», здійснюється в день подання заяви за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру за принципом випадковості. Отже, повторний розгляд документів та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру буде здійснено іншим кадастровим реєстратором.

Вказує на законність та обґрунтованість рішення районного суду. Суд першої інстанції правильно встановив, що надана позивачем технічна документація із землеустрою не відповідала вимогам земельного законодавства, а тому державним кадастровим реєстратором були прийняті законні рішення про відмову у внесенні відомостей. Позивач без відома інших співвласників, не маючи на це відповідних повноважень, звернувся до ФОП ОСОБА_9 для розроблення технічної документації

із землеустрою, а згодом і з заявами про реєстрацію земельних ділянок. Водночас, судовим рішенням у справі № 569/4599/18 право спільної сумісної власності інших співвласників на спірну земельну ділянку

не припинено.

Також зазначає, що у даному спорі вона не може бути відповідачем, оскільки існує спір про право між позивачем та іншими співвласниками спірної земельної ділянки. Вона може бути відповідачем у справі щодо оскарження її дій та рішень в порядку КАС України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що внаслідок поділу земельної ділянки, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317, площею 2 030 кв. м по АДРЕСА_4 , сформовано

13 окремих земельних ділянок. Рішенням суду у справі № 569/4599/18 позивачу виділено сім земельних ділянок, дві з яких у спільне користування з іншими співвласниками. Земельні ділянки, що залишаються у спільній сумісній власності інших співвласників не мають спільних меж, а тому неможливо сформувати єдині зовнішні межі таких ділянок для збереження за ними попереднього кадастрового номера. Позивач ні до нього,

ані до інших співвласників спірної земельної ділянки, з метою подання спільної заяви до державного кадастрового реєстратора не звертався.

Скасування державної реєстрації земельної ділянки та її кадастрового номера призведе до унеможливлення розпоряджатися своїм майном,

а отже, є незаконним порушенням права власності.

Судом не ураховано, що одна з тих частин земельної ділянки, яка виділена

у спільне користування, виділена в спільне користування власників усіх квартир будинку. Відтак, відповідну заяву про реєстрацію цієї земельної ділянки мали б подавати всі співвласники.

Доводи інших учасників справи

У липні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви

на відповідні касаційні скарги від ОСОБА_1 , проте вони не надіслані всім учасникам справи, а відтак указані відзиви до розгляду

не приймаються та не розглядаються (частина четверта статті 395

ЦПК України) (див.: подібний висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 757/43793/18-ц, провадження № 14-311цс19, пункти 44-46).

У липні 2023 року від ГУ Держгеокадастру у Рівненській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі. Постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасувати, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2023 року залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2023 року відзив

ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, який за змістом є касаційною скаргою, залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, повідомлено про наслідки невиконання.

У серпні 2023 року на виконання вимог ухвали суду від 17 липня 2023 року про залишення відзиву без руху ГУ Держгеокадастру у Рівненській області надіслало відзив на касаційну скаргу, проте його не надіслано іншим учасникам справи, а тому він до розгляду не приймається

та не розглядається (частина четверта статті 395 ЦПК України)

(див.: подібний висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 07 серпня 2019 року у справі № 757/43793/18-ц, провадження

№ 14-311цс19, пункти 44-46).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2019 року у справі № 569/4599/18 (а. с. 25-31, т. 1) позовну заяву

ОСОБА_1 задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 ,

як власнику квартири

АДРЕСА_1 в натурі п`ять частин земельної ділянки згідно з варіантом

№ 4 висновку експерта від 14 листопада 2018 року № ЕУ-25/18, зокрема:

- перша розташована під гаражем розмірами 3,19х6,28 і має площу 20 кв. м;

- друга має прямокутну форму з розмірами 4,84х10,59 і площу 51 кв. м;

- третя має прямокутну форму з розмірами 4,84х5,25 і площу 25 кв. м;

- четверта має розміри по периметру (в метрах): 4,35 - 4,79 - 1,85 - 17,50 - 5,76 - 22,06 і площу 125 кв. м;

- п`ята має розміри по периметру (в метрах): 15,65 - 6,72 - 9,40 - 8,58 - 6,22 - 14,30 і площу 150 кв. м.

Загальна площа п`яти ділянок становить 371 кв. м.

Частину земельної ділянки (рис. 4 - рожевий колір) з розмірами

по периметру (в метрах): 8,24 - 7,25 - 8,19 - 7,20 (за винятком 2-х гаражів)

і площею 22,0 кв. м виділити в спільне користування власників квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 .

Частину земельної ділянки (рис. 4 - блакитний колір) з розмірами

по периметру (в метрах): 20,37 - 1,41 - 22,66 - 16,09 - 28,26 - 11,36 - 10,62 - 4,09 - 5,09 - 8,87 (за винятком площі прямокутника 10,38х25,75)

і площею 260 кв. м виділити в спільне користування власників всіх квартир будинку.

Загальна площа земельної ділянки, що виділяється у власність

ОСОБА_1 , як власнику квартири

АДРЕСА_1 з урахуванням ділянок спільного користування становить: 371+11+65=447 кв. м припинивши його право спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року

у справі № 569/4599/18 (а. с. 32-38, т. 1) апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 18 березня 2019 року в частині визначення варіанту розподілу земельної ділянки змінено. Виділено ОСОБА_1 , як власнику квартири

АДРЕСА_1 , в натурі п`ять частин земельної ділянки, згідно з варіантом розподілу № 2, визначеному

у висновку експерта від 14 листопада 2018 року № ЕУ-25/18:

- перша розташована під гаражем з розмірами 3,19?6,28 і має площу

20 кв. м;

- друга має прямокутну форму з розмірами 4,84?10,59 і площу 51 кв. м;

- третя має прямокутну форму з розмірами 4,84?5,25 і площу 25 кв. м;

- четверта має розміри по периметру (в метрах): 4,35-4,79-1,85-17,50-5,76-22,06 і площу 125 кв. м;

- п`ята має розміри по периметру (в метрах): 10,46-14,70-10,34-14,02-2

і площу 150 кв. м. Загальна площа ділянок становить 371 кв. м.

Частину земельної ділянки з розмірами по периметру (в метрах): 8,24-7,25-8,19-7,20 (за винятком 2-х гаражів) і площею 22,0 кв. м запропоновано виділити в спільне користування власників квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 .

Частину земельної ділянки з розмірами по периметру (в метрах): 20,37-1,41-22,66-16,09-28,26-11,36-10,62-4,09-5,09-8,87 (за винятком площі прямокутника 10,38?25,75) і площею 260 кв. м запропоновано виділити в спільне користування власників всіх квартир будинку.

Загальна площа земельної ділянки, що пропонується до виділу власнику квартири АДРЕСА_2 з урахуванням ділянок спільного користування становить: 371+11+65=447 кв. м.

У решті рішення районного суду залишено без змін.

Додатковою постановою Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 569/4599/18 (а. с. 39-42, т. 1) задоволено частково заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Викладено абзац четвертий резолютивної частини постанови Рівненського апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2019 року у такій редакції: «Виділити у власність ОСОБА_1 , як власнику квартири

АДРЕСА_1 в натурі п`ять частин земельної ділянки, згідно з варіантом розподілу № 2, визначеному

у висновку експерта № ЕУ-25/18 від 14 листопада 2018 року: перша розташована під гаражем і має площу 20 кв. м; друга має прямокутну форму, площею 51 кв. м; третя має прямокутну форму, площею 25 кв. м; четверта, площею 125 кв. м; п`ята має площу 150 кв. м. Загальна площа ділянок становить 371 кв. м. Частину земельної ділянки (по периметру гаражів) площею 22,0 кв. м виділити в спільне користування власників квартир АДРЕСА_2

і АДРЕСА_3 . Частину земельної ділянки, площею 260 кв. м виділити в спільне користування власників всіх квартир будинку. Загальна площа земельної ділянки, що виділяється у власність ОСОБА_1 , як власнику квартири АДРЕСА_2 з урахуванням ділянок спільного користування становить 447 кв. м.».

Доповнено резолютивну частину абзацом такого змісту: «Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку,

площею 2030 кв. м по АДРЕСА_4 .».

Зазначеними судовими рішеннями у справі № 569/4599/18 встановлені такі обставини:

- на земельній ділянці, площею 2 030 кв. м, знаходиться чотирьохквартирний будинок АДРЕСА_4 . Рішенням Рівненської міської ради від 27 жовтня 2005 року № 1692 указана ділянка передана у спільну сумісну власність співвласникам квартир цього будинку для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд.

- квартира АДРЕСА_5 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

- квартира АДРЕСА_3 належить на праві часткової власності ОСОБА_6

та ОСОБА_3

- ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_6 належить ОСОБА_5 .

Сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_9

на замовлення ОСОБА_1 , розроблено технічну документацію

із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки приватної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01)

в АДРЕСА_4 (а. с.49-257, т. 1).

План поділу земельної ділянки, загальною площею 0,2030 га, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317, розроблений ФОП ОСОБА_9 , містить в собі п`ять земельних ділянок, які переходять у власність ОСОБА_1 , одну земельну ділянку спільного користування власників квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 ), одну земельну ділянку спільного користування всіх власників квартир будинку

та шість земельних ділянок спільної сумісної власності решти власників квартир будинку за виключенням ОСОБА_1 , як власника квартири

АДРЕСА_2 (а. с.174, т. 2).

Згідно з вказаним планом поділу земельної ділянки 13 сформованих земельних ділянок становлять собою окремі земельні ділянки.

14 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відділу у м. Рівному міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області із заявами про державну реєстрацію вказаних вище земельних ділянок.

Державним кадастровим реєстратором Каленюк О. О. на підставі вказаних заяв, сформовано 13 рішень про відмову у внесенні відомостей (змін

до них) до Державного земельного кадастру, а саме (а. с. 175-187, т. 2):

1. Рішення № РВ-5600848462021 від 23 червня 2021 року щодо земельної ділянки площею 20 кв. м, яка розташована під гаражем, прийняте

на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року, реєстраційний номер ЗВ-9707592932021;

2. Рішення № РВ-5600848492021 від 23 червня 2021 року щодо земельної ділянки площею 51 кв. м, яка має прямокутну форму, прийняте на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року, реєстраційний номер

ЗВ-9707592962021;

3. Рішення № РВ-5600848482021 від 23 червня 2021 року щодо земельної ділянки площею 25 кв. м, яка має прямокутну форму, прийняте на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року, реєстраційний номер

ЗВ-9707592952021;

4. Рішення № РВ-5600848512021 від 23 червня 2021 року щодо земельної ділянки площею 125 кв. м, прийняте на підставі заяви ОСОБА_1

від 14 червня 2021 року, реєстраційний номер ЗВ-9707592982021;

5. Рішення № РВ-5600848522021 від 23 червня 2021 року щодо земельної ділянки площею 150 кв. м, прийняте на підставі заяви ОСОБА_1

від 14 червня 2021 року, реєстраційний номер ЗВ-9707592992021.

6. Рішення № РВ-5600848472021 від 23 червня 2021 року щодо частини земельної ділянки (по периметру гаражів) площею 22,0 кв. м, яка виділена

в спільне користування власників квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_1 )

і квартири АДРЕСА_3 ( ОСОБА_6 , ОСОБА_13 ), прийняте на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року, реєстраційний номер

ЗВ-9707592942021;

7. Рішення № РВ-5600848562021 від 23 червня 2021 року щодо частини земельної ділянки площею 260 кв. м, яка виділена в спільне користування власників усіх квартир будинку, у тому числі власника квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_1 ), прийняте на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року, реєстраційний номер ЗВ-9707593022021.

8. Рішення № РВ-5600848502021 від 23 червня 2021 року.

9. Рішення № РВ-5600848542021 від 23 червня 2021 року.

10. Рішення № РВ-5600848532021 від 23 червня 2021 року.

11. Рішення № РВ-5600848572021 від 23 червня 2021 року.

12. Рішення № РВ-5600848582021 від 23 червня 2021 року.

13. Рішення № РВ-5600848442021 від 23 червня 2021 року.

Підставами відмови в усіх рішеннях є невідповідність поданих документів законодавству, а саме: ЗК України, законам України «Про Держаний земельний кадастр», «Про землеустрій», постанові Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру». Рекомендовано: Відповідно

до пункту 4 підпункту 2 статті 186 ЗК України технічна документація

із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується власником (розпорядником) земельних ділянок. Стаття 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому ЗК України.

Стаття 56 Закону України «Про землеустрій» передбачає, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок. Стаття 56

Закону України «Про землеустрій» відсутні документи: ґ) відомості

про встановлені межові знаки на межі поділу (пункт ґ частини другої

статті 56 в редакції Закону від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ). Стаття 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено,

що об`єктивність, достовірність, та повнота відомостей у Державному земельному кадастрі одні із основних принципів ведення Державного земельного кадастру. Стаття 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів. Стаття 24 Закону України

«Про Державний земельний кадастр» встановлено, що при поділі земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про неї набувають статусу архівних, що в свою чергу зробить неможливим оформлення спадщини ОСОБА_7 у зв`язку з припиненням існування об`єкта цивільних прав 5610100000:01:039:0317. Стаття 28 Закону України

«Про землеустрій» передбачено, що розробники документації

із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність

за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією та статтею 39 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у сфері Державного земельного кадастру Виконавці робіт із землеустрою

та землеоціночних робіт за порушення законодавства у сфері Державного земельного кадастру несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О.

та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції

в оскаржуваній частині відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Щодо обраного позивачем способу судового захисту

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права,

яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право

або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду

та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права

чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року

у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом

або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним

та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення

про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня

2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19,

від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження

№ 12-61гс21 (пункт 148)).

Щодо належного відповідача

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами

в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила,

не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача

та відповідача).

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини,

суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета

та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження

№ 14-61цс18.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі,

суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У касаційній скарзі державний кадастровий реєстратор указує, що вона

не може бути відповідачем, оскільки існує спір про право між позивачем

та іншими співвласниками спірної земельної ділянки.

Надаючи оцінку таким доводам колегія суддів ураховує наступне.

Розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи

та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав

і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами,

а інші - за правилами цивільного судочинства. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 03 липня 2019 року у справі № 637/116/18, провадження № 14-267цс19.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що він звертався до адміністративного суду з аналогічним позовом (справа

№ 460/10560/21), проте ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року йому було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки справа підлягає розгляду в цивільному судочинстві.

При цьому, ОСОБА_1 оспорює саме відмову державного кадастрового реєстратора у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, які судовими рішеннями у справі № 569/4599/18 були виділені позиву у власність та користування, відповідно.

Указане спростовує зазначені вище доводи державного кадастрового реєстратора.

Більше того, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ Держгеокадастру у Рівненській області є неналежним відповідачем у даному спорі, оскільки до його повноважень не відноситься прийняття відповідних рішень про державну реєстрацію земельних ділянок/відмову у їх реєстрації. Зазначене належить виключно

до повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру

та його територіальних органів.

Щодо вирішення спору по суті

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності

на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується

на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів,

що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно

на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати

для внесення відомостей до Державного земельного кадастру

та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частинами першою та шостою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку.

Частина шоста статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначає підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж

та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

За змістом частини другої статті 791 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, у тому числі, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Частинами третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 791 ЗК України встановлено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності

або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються

за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав,

а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі поділу

або об`єднання земельних ділянок (частина тринадцята статті 791

ЗК України).

У статті 56 Закону України «Про землеустрій» визначено перелік документів, що включає в себе технічна документація із землеустрою щодо поділу

та об`єднання земельних ділянок, яка розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2019 року у справі № 569/4599/18 (а. с. 25-31, т. 1) позовну заяву

ОСОБА_1 задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 ,

як власнику квартири

АДРЕСА_1 в натурі п`ять частин земельної ділянки згідно з варіантом

№ 4 висновку експерта від 14 листопада 2018 року № ЕУ-25/18, зокрема: перша розташована під гаражем розмірами 3,19х6,28 і має площу 20 кв. м; друга має прямокутну форму з розмірами 4,84х10,59 і площу 51 кв. м; третя має прямокутну форму з розмірами 4,84х5,25 і площу 25 кв. м; четверта має розміри по периметру (в метрах): 4,35 - 4,79 - 1,85 - 17,50 - 5,76 - 22,06

і площу 125 кв. м; п`ята має розміри по периметру (в метрах): 15,65 - 6,72 - 9,40 - 8,58 - 6,22 - 14,30 і площу 150 кв. м. Загальна площа п`яти ділянок становить 371 кв. м. Частину земельної ділянки (рис. 4 - рожевий колір)

з розмірами по периметру (в метрах): 8,24 - 7,25 - 8,19 - 7,20 (за винятком 2-х гаражів) і площею 22,0 кв. м виділити в спільне користування власників квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 . Частину земельної ділянки (рис. 4 - блакитний колір)

з розмірами по периметру (в метрах): 20,37 - 1,41 - 22,66 - 16,09 - 28,26 - 11,36 - 10,62 - 4,09 - 5,09 - 8,87 (за винятком площі прямокутника 10,38х25,75) і площею 260 кв. м виділити в спільне користування власників всіх квартир будинку. Загальна площа земельної ділянки, що виділяється

у власність ОСОБА_1 , як власнику квартири

АДРЕСА_1 з урахуванням ділянок спільного користування становить: 371+11+65=447 кв. м припинивши його право спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року

у справі № 569/4599/18 (а. с. 32-38, т. 1) апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 18 березня 2019 року в частині визначення варіанту розподілу земельної ділянки змінено. Виділено ОСОБА_1 , як власнику квартири

АДРЕСА_1 , в натурі п`ять частин земельної ділянки, згідно з варіантом розподілу № 2, визначеному

у висновку експерта від 14 листопада 2018 року № ЕУ-25/18:

перша розташована під гаражем з розмірами 3,19?6,28 і має площу 20 кв. м; друга має прямокутну форму з розмірами 4,84?10,59 і площу 51 кв. м;

третя має прямокутну форму з розмірами 4,84?5,25 і площу 25 кв. м; четверта має розміри по периметру (в метрах): 4,35-4,79-1,85-17,50-5,76-22,06 і площу 125 кв. м; п`ята має розміри по периметру (в метрах): 10,46-14,70-10,34-14,02-2 і площу 150 кв. м. Загальна площа ділянок становить 371 кв. м. Частину земельної ділянки з розмірами по периметру (в метрах): 8,24-7,25-8,19-7,20 (за винятком 2-х гаражів) і площею 22,0 кв. м запропоновано виділити в спільне користування власників квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 . Частину земельної ділянки з розмірами по периметру (в метрах): 20,37-1,41-22,66-16,09-28,26-11,36-10,62-4,09-5,09-8,87 (за винятком площі прямокутника 10,38?25,75) і площею 260 кв. м запропоновано виділити в спільне користування власників всіх квартир будинку. Загальна площа земельної ділянки, що пропонується до виділу власнику квартири АДРЕСА_2 з урахуванням ділянок спільного користування становить: 371+11+65=447 кв. м. У решті рішення районного суду залишено без змін.

Додатковою постановою Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 569/4599/18 (а. с. 39-42, т. 1) задоволено частково заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Викладено абзац четвертий резолютивної частини постанови Рівненського апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2019 року у такій редакції: «Виділити у власність ОСОБА_1 , як власнику квартири

АДРЕСА_1 в натурі п`ять частин земельної ділянки, згідно з варіантом розподілу № 2, визначеному

у висновку експерта № ЕУ-25/18 від 14 листопада 2018 року: перша розташована під гаражем і має площу 20 кв. м; друга має прямокутну форму, площею 51 кв. м; третя має прямокутну форму, площею 25 кв. м; четверта, площею 125 кв. м; п`ята має площу 150 кв. м. Загальна площа ділянок становить 371 кв. м. Частину земельної ділянки (по периметру гаражів) площею 22,0 кв. м виділити в спільне користування власників квартир АДРЕСА_2

і АДРЕСА_3 . Частину земельної ділянки, площею 260 кв. м виділити в спільне користування власників всіх квартир будинку. Загальна площа земельної ділянки, що виділяється у власність ОСОБА_1 , як власнику квартири АДРЕСА_2 з урахуванням ділянок спільного користування становить 447 кв. м.». Доповнено резолютивну частину абзацом такого змісту: «Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку,

площею 2030 кв. м по АДРЕСА_4 .».

Зазначеними судовими рішеннями у справі № 569/4599/18 встановлені такі обставини: на земельній ділянці, площею 2 030 кв. м, знаходиться чотирьохквартирний будинок АДРЕСА_4 . Рішенням Рівненської міської ради від 27 жовтня 2005 року № 1692 указана ділянка передана у спільну сумісну власність співвласникам квартир цього будинку для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд. Квартира АДРЕСА_5 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Квартира АДРЕСА_3 належить на праві часткової власності ОСОБА_6

та ОСОБА_3 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_6 належить ОСОБА_5 .

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,

що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції правильно врахував обставини, встановлені

у справі № 569/4599/18.

Сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_9

на замовлення ОСОБА_1 , розроблено технічну документацію

із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки приватної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01)

в АДРЕСА_4 (а. с.49-257, т. 1).

План поділу земельної ділянки, загальною площею 0,2030 га, з кадастровим номером 5610100000:01:039:0317, розроблений ФОП ОСОБА_9 , містить в собі п`ять земельних ділянок, які переходять у власність ОСОБА_1 , одну земельну ділянку спільного користування власників квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 ), одну земельну ділянку спільного користування всіх власників квартир будинку

та шість земельних ділянок спільної сумісної власності решти власників квартир будинку за виключенням ОСОБА_1 , як власника квартири

АДРЕСА_2 (а. с. 174, т. 2).

Згідно з вказаним планом поділу земельної ділянки 13 сформованих земельних ділянок становлять собою окремі земельні ділянки.

14 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відділу у м. Рівному міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області із заявами про державну реєстрацію вказаних вище земельних ділянок. Проте державним кадастровим реєстратором Каленюк О. О. на підставі вказаних заяв, сформовано 13 рішень про відмову у внесенні відомостей (змін до них)

до Державного земельного кадастру, а саме (а. с. 175-187, т. 2).

Підставами відмови в усіх рішеннях є невідповідність поданих документів законодавству, а саме: ЗК України, законам України «Про Держаний земельний кадастр», «Про землеустрій», постанові Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру». Рекомендовано: Відповідно

до пункту 4 підпункту 2 статті 186 ЗК України технічна документація

із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується власником (розпорядником) земельних ділянок. Стаття 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому ЗК України.

Стаття 56 Закону України «Про землеустрій» передбачає, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок. Стаття 56

Закону України «Про землеустрій» відсутні документи: ґ) відомості

про встановлені межові знаки на межі поділу (пункт ґ частини другої

статті 56 в редакції Закону від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ). Стаття 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено,

що об`єктивність, достовірність, та повнота відомостей у Державному земельному кадастрі одні із основних принципів ведення Державного земельного кадастру. Стаття 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів. Стаття 24 Закону України

«Про Державний земельний кадастр» встановлено, що при поділі земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про неї набувають статусу архівних, що в свою чергу зробить неможливим оформлення спадщини ОСОБА_7 у зв`язку з припиненням існування об`єкта цивільних прав 5610100000:01:039:0317. Стаття 28 Закону України

«Про землеустрій» передбачено, що розробники документації

із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність

за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією та статтею 39 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у сфері Державного земельного кадастру Виконавці робіт із землеустрою

та землеоціночних робіт за порушення законодавства у сфері Державного земельного кадастру несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 вказував,

що прийняті державним кадастровим реєстратором рішення про відмову

у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру є незаконними, порушують його права та законні інтереси, направлені на перешкоджання виконання судового рішення у справі № 569/4599/18, яке набрало законної сили. Зазначав, що технічна документація із землеустрою відповідає нормам земельного законодавства, розроблена на 13 земельних ділянок, які сформовані внаслідок поділу земельної ділянки, площею 2 030 кв. м, п`ять з яких виділено у його приватну власність. Присвоєння земельним ділянками кадастрових номерів жодним чином не порушує права інших осіб.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що надана позивачем технічна документація

із землеустрою не відповідала вимогам земельного законодавства, а тому прийняті державним кадастровим реєстратором рішення про відмову

у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру є правомірними.

Апеляційний суд частково погодився з висновками районного суду. Вказав, що дійсно позивач не наділений правом на звернення від імені інших співвласників спірної земельної ділянки із заявами про внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка залишилась у спільному користуванні власників усіх квартир будинку, крім власника квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_1 ). Проте, він має право

на реєстрацію п`яти земельних ділянок, виділених йому у власність рішенням суду, яке набрало законної сили, а також й інших двох земельних ділянок, виділених йому у спільне користування з іншими особами. Згоди або відповідних рішень, чи дій інших співвласників це не потребує.

Таким чином, апеляційний суд, вирішуючи спір, правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому,

так і кожному окремо, урахував доводи сторін, а тому дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправними та скасування відповідних рішень державного кадастрового реєстратора про відмову

у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, які виділені ОСОБА_1 у власність та спільне користування, рішенням суду у справі № 569/4599/18, яке набрало законної сили.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Доводи касаційних скарг по суті вирішення спору в цілому зводяться

до незгоди з ухваленим судовим рішенням, проте вони спростовуються встановленими судом обставинами, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.

Колегія суддів уважає, що висновок суду про часткове задоволення позову відповідає обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджується з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно. Із цих підстав суд касаційної інстанції відхиляє твердження державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. про відсутність висновку Верховного Суду.

Крім цього, посилання державного кадастрового реєстратора Каленюк О. О. у касаційній скарзі на неврахування судом відповідних висновків Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки наведені як приклад справи та, відповідно, викладені в них висновки не є релевантними

для справи, яка переглядається судом касаційної інстанції.

Апеляційним судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи. Порушень порядку надання

та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом

не встановлено.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Касаційний суд уважає, що відповідні посилання касаційних скарг зводяться до незгоди заявників з ухваленим судовим рішенням, що не може бути правовою підставою для його скасування.

При цьому обов`язкових підстав для скасування судового рішення

(стаття 411 ЦПК України) не встановлено.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Іншим доводам, наведеним в обґрунтування касаційних скарг,

уже надавалася оцінка судом, а тому вони не можуть бути підставами

для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи

(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року зупинено виконання постанови апеляційного суду до закінчення його перегляду

в касаційному порядку, то його виконання слід поновити.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги державного кадастрового реєстратора відділу у м. Рівному міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Каленюк Оксани Олександрівни та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Рівненського апеляційного суду

від 18 квітня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець