Постанова

від 26.09.2023 по справі 910/3419/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2023 р. Справа№ 910/3419/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 26.09.2023:

від прокуратури: Константинова І.В.;

від позивача та третьої особи 5: Трохимчук В.С.;

від відповідача: Томчук М.В. - адвокат, посвідчення №3316/10

від третіх осіб 1, 2, 3, 4, 6: не з`явились;

за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Бунгало"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 (повний текст - 28.04.2023)

у справі №910/3419/22 (суддя - Морозов С.М.)

за позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства "Бунгало"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Ганна Володимирівна

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бастіон-Девелопмент"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов"

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва

про витребування нерухомого майна та скасування державної реєстрації

Розглянувши апеляційну скаргу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради із позовом про:

- витребування у Приватного підприємства "Бунгало" на користь Київської міської ради нерухоме майно - нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М. Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000), яке фактично є групою приміщень №31 (приміщення з №1 по №8), площею 51,8 кв.м. та групою приміщень №49 (приміщення з №1 по №2), площею 27,6 кв.м., загальною площею 79,4 кв.м. поверх 1, літ. "А", по вул. Бойчука, в Печерському районі м. Києва;

- скасування державної реєстрації права власності відповідача на нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М. Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000), проведеної на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Гончар Г.В. №46520434 від 17.04.2019, припинивши право власності на нього та просив закрити розділ державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо відсутності правових підстав для вибуття із комунальної власності майна, що належить територіальній громаді міста.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 позов задоволено повністю.

Витребувано у Приватного підприємства "Бунгало" на користь Київської міської ради нерухоме майно - нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М.Бойчука, в Печерському районі м. Києва, яке фактично є групою приміщень №31 (приміщення з №1 по №8), площею 51,8 кв.м. та групою приміщень №49 (приміщення з №1 по №2), площею 27,6 кв.м., загальною площею 79,4 кв.м. поверх І, літ. "А", по вул. М.Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000).

Скасовано державну реєстрацію права власності Приватного підприємства "Бунгало" на нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М.Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000), проведену на підставі рішення державного реєстратора - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Гончар Г.В., припинивши право власності на нього та закрито розділ державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнуто з Приватного підприємства "Бунгало" на користь Київської міської прокуратури суму судового збору в розмірі 9 970 грн. 58 коп.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею та в обхід передбаченого законом порядку. Оскільки право на витребування майна з чужого незаконного володіння належить власнику такого майна (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц), яким, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Також, суд першої інстанції вказав, що оскільки розділ на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1775188780000) відкрито безпідставно, за наявності одночасної реєстрації на цей же об`єкт за позивачем, державна реєстрація права власності ПП «Бунгало» на нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку 1/2 по вул. М. Бойчука (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1775188780000) - скасуванню, а розділ Державного реєстру речових прав щодо вказаного об`єкту нерухомості підлягає закриттю у судовому порядку з одночасним припиненням права ПП «Бунгало» на вказаний об`єкт нерухомості.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Приватне підприємство "Бунгало" 18.05.2023 (засобами поштового зв`язку) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовити повністю.

12.06.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначив апеляційну скаргу до розгляду в судовому засіданні.

29.08.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про прийняття до провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бунгало" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/3419/22, у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В., яка розглянула апеляційну скаргу у даній справі в судовому засіданні та ухвалила постанову у даній справі.

29.08.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про відкладення розгляду справи на 26.09.2023.

В судове засідання 26.09.2023 з`явились представники прокуратури, позивача, відповідача та третьої особи 5. Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Представник прокуратури, позивача, третьої особи 5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники третіх осіб 1-4, 6 в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином шляхом направлення процесуальних документів на юридичні адреси сторін, однак, поштова кореспонденція щодо третіх осіб 1-4 - повернулась неврученою з причин: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, щодо повідомлення третьої особи 6 - в матеріалах справи наявне поштове повідомлення про вручення 12.09.2023 ухвали суду від 29.08.2023.

Водночас, від представника третьої особи 1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника, яка була задоволена судом.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Жодних заяв про неможливість розгляду справ без їх участі - не надходило. Водночас, третя особа 6 скористалась своїм правом на подання відзиву.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Так, вказані учасники апеляційного провадження не були позбавлені можливості вільного та безоплатного доступу до Єдиного реєстру судових рішень, знайомитись з ними на офіційному веб-порталі судова влада України.

Справа була розглянута в розумний строк в розумінні ст. 6 Конвенції з незалежних від суду причин: в тому числі через з метою належного повідомлення учасників сторін про розгляд апеляційної скарги; з метою забезпечення рівності сторін; враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції постановив необґрунтоване рішення, належним чином не дослідивши всі обставини справи та не надавши оцінку наявним доказам та поясненням сторін, а також з порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що доказів скасування, визнання недійсним у судовому поярку чи за згодою сторін договору купівлі-продажу № 803, на підставі якого відповідачем було набуто право власності на спірне майно, надано не було, та судом першої інстанції в ході розгляду не встановлено.

Скаржник стверджує, що прокурор невірно трактує ст. 388 ЦК України, оскільки до суду ним не було надано доказів, які підтверджували вибуття із власності позивача спірного майна не з його волі. В матеріалах справи відсутні докази службової перевірки, відповідно до якої вбачається, що спірне майно вибуло із володіння позивача без його волі; відсутні докази звернень до правоохоронних органів з метою встановлення незаконних дій та притягнення до відповідальності причетних до цього осіб відносно незаконного вибуття спірного майна з володіння позивача.

За твердженням апелянта, прокурором не доведено, що приміщення, яке перебуває у власності відповідача, є тим самим нерухомим майном, яке вибуло проти волі позивача з його власності.

5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

У поданому позивачем та третьою особою 5 відзивах на апеляційну скаргу сторони заперечували проти доводів апеляційної скарги у даній справі, просили залишити її без задоволення з урахуванням наступного.

Позивач та третя особа 5 зазначили, що нежитлове приміщення № 15/1 та нежитлові приміщення № 31 та № 40 за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), буд. 1/2 є одними і тими самими приміщенням, які зареєстровані на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Києва, що було встановлено в межах справи № 910/6280/19.

Також позивач та третя особа 5 вказали, що на сьогодні відсутнє рішення Київської міської ради про приватизацію спірного об`єкта нерухомого майна, тоді як останній, як орган місцевого самоврядування, не приймав рішень про його відчуження.

Прокурор також заперечив проти вимог та доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Прокурор зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано погодився з доводами позовної заяви про те, що на даний час у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито розділ та зареєстровано за ПП «Бунгало» нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80,4 кв.м. у будинку 1/2 по вул. М. Бойчука, яке фактично не існує, а є частиною приміщень, що належать територіальній громаді столиці та зареєстровані за нею раніше.

Прокурор також зазначив, що з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, доводи апелянта щодо необхідності скасування/визнання недійсними у судовому порядку договорів купівлі-продажу спірного майна, ґрунтуються на невірному тлумаченні положень ст. 388 ЦК України.

Третя особа 6 також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що апелянтом не взято до уваги факт безпосереднього використання КП «Керуюча компанія», як балансоутримувачем майна та Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією, як органом управління, спірних нежитлових приміщень, а саме здійснювалось належне балансове утримання та використання, надання в орендне користування на підставі відповідних договорів, починаючи з 1994 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" припинено з 31.10.2010 шляхом ліквідації районних в місті Києві рад та їх виконавчих органів, у тому числі Печерської районної у місті Києві ради та її виконавчого органу - Печерської районної у місті Києві державної адміністрації.

Пунктом 1 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 №787 "Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 №7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" утворено з 31.10.2010 районні у місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації.

Розпорядженням КМДА від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" було затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій згідно з додатками 1 - 10 до цього розпорядження.

Додатком 10 до розпорядження КМДА від 10.12.2010 №1112 затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, до якого включено, зокрема, житловий будинок у м. Києві по вул. Кіквідзе, 1/2 (додаток до розпорядження № 6, Таблиця № 5 "Житлове господарство").

Рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №359/9416 "Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської рад від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" внесено у додаток 6 до рішення Київської міської рад від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" зміни, що викладені у додатку (таблиця 6, позиція 390), що спірне нерухоме майно, яке розташоване в Печерському районі м. Києві за адресою: вул. Кіквідзе 1/2 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

Рішенням Київської міської ради від 20.12.2016 №704/1708 вулицю Кіквідзе перейменовано на вулицю Михайла Бойчука.

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна нежитлові приміщення група приміщень № 31 (приміщення з № 1 по № 8), площею 51,8 кв. м, група приміщень № 49 (приміщення з № 1 по № 2), площею 27, 6 кв. м, група приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9) за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/вул. Бастіонна, будинок 2 26.12.2018 зареєстровані на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44962573 від 04.01.2019 13:20:15, Бандура Юрій Вікторович, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ.

З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 17.04.2019 приватним нотаріусом Гончар Ганною Володимирівною (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ) було внесено запис до Державного реєстру про право власності, яким право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку 1/2 на вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) зареєстровано за Приватним підприємством "Бунгало". Підставою виникнення права власності за Приватним підприємством "БУНГАЛО" став договір купівлі-продажу, серія та номер: 803, виданий 17.04.2019, видавник Гончар Г. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію права та їх обтяження, індексний номер: 46520434 від 17.04.2019, приватний нотаріус Гончар Ганна Володимирівна (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ).

До матеріалів справи залучено копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 17.04.2019, за умовами якого ПП "Бунгало" придбало за 499 305, 00 грн. у ТОВ «Рубігов» нежитлове приміщення №15/1, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука .

В листі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" від 07.05.2019 № 432-2243 зазначено, що при порівнянні технічного паспорту, наданого Приватним підприємством "Бунгало", та технічного паспорту, виготовленого на замовлення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" вбачається, що групи нежитлових приміщень № 31, загальною площею 51, 8 кв. м та група приміщень № 49, загальною площею 27, 6 кв. м. об`єднані в одне та зареєстровані під № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м.

З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.05.2019 № 165424329 також вбачається, що: 27.02.2019 право власності на нежитлове приміщення було зареєстровано за ТОВ «Бастіон-девелопмент».

Підставою виникнення права власності став висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, виданий ФОП Вовк Ю.В. від 25.02.2019; 22.03.2019 право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку по вул. М. Бойчука (Кіквідзе) зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 22.03.2019, видавник Петріцька А.П. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; 03.04.2019 приватним нотаріусом Легкобит С.О. (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ) було внесено запис до Державного реєстру про право власності, яким право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку 1/2 на вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) зареєстровано за ТОВ «Рубігов». Підставою виникнення права власності за став акт приймання-передачі нерухомого майна від 03.04.2019. Сторони: ОСОБА_1 та ТОВ «Рубігов», видавник: ТОВ «Рубігов».

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності/відсутності правових підстав для вибуття із комунальної власності майна, що належить територіальній громаді міста.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що він є добросовісним набувачем на підставі відповідного договору купівлі-продажу, який недійсним в судовому порядку не визнавався.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу. (ч. ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на вибуття із комунальної власності міста Києва спірного майна, при цьому прокурор зазначив, що волі дійсного власника на відчуження цього майна не було, чим порушено економічні інтереси територіальної громади столиці.

Колегією суддів при розгляді даної справи враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Як вбачається з матеріалів справи, Київською міською прокуратурою неодноразово на адресу Київської міської ради направлялись листи щодо вжиття останнім заходів цивільно-правового характеру з приводу повернення комунального майна (№05/2/3-233вих-20 від 14.04.2020, №15/3-264вих-20 від 30.12.2020, №56-884вих-22 від 01.02.2022).

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем жодних дій з метою захисту інтересів держави не вжито, що свідчить у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про не здійснення захисту інтересів держави та наявності підстав для звернення з відповідним позовом прокурором.

А тому прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі Київської міської ради з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі, обставин та суб`єктного складу сторін.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Безпідставне втручання держави у право власності є порушенням указаних норм.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Водночас, слід зазначити, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно.

Тому, для правильного вирішення спору суду слід з`ясувати та перевірити передусім:

- правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача;

- факт наявності майна у незаконному володінні відповідача;

- факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном;

- факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішень Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» (№198 додаток 7) та № 284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», зі змінами внесеними рішенням від 22.05.2013 № 359/9416, будинок 1/2 по вул. Кіквідзе (нині М.Бойчука) в м. Києві разом з вбудованими нежитловими приміщеннями внесений до Переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Печерському районі (№ 390 додаток № 6).

Нежитлові приміщення (групи приміщень № 31,49, 50), поверх-1, літ. «А» загальною площею 160,7 кв. м у вказаному будинку 26.12.2018 зареєстровано на праві комунальної власності. Реєстраційний номер вказаного об`єкта нерухомого майна № 1737911880000.

Зі змісту технічного паспорту, виготовленого 30.05.2018 ДП «Бюро Технічної Інвентаризації» вбачається, що нежитлові приміщення (групи приміщень № 31, 49, 50) загальною площею 160,7 кв. м по вул. М. Бойчука, будинок 1/ вул. Бастіонна, будинок 2 м. Києві, які зареєстровані на праві комунальної власності складаються з: групи приміщень № 31 (приміщення з № 1 по № 8), площею 51,8 кв. м; групи приміщень № 49 (приміщення з № 1 по № 2), площею 27, 6 кв. м та групи приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9) площею 81, 3 кв.м.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що матеріали справи містять докази набуття територіальною громадою в особі Київської міської ради права власності на нежитлові приміщення № 31, 49, 50, розташовані в будинку 1/2 по вул. М.Бойчука загальною площею 160, 7 кв. м.

Водночас, за ТОВ «Бастіон-Девелопмент» (код ЄДРПОУ: 42707619) 27.02.2019 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м по вул. Михайла Бойчука, 1/2 в м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.02.2019 № 45731513).

Підставою виникнення права власності ТОВ «БАСТІОН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (першого набувача спірного майна) згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 03.05.2019 значиться «висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 25.02.2019, видавник: ФОП Вовк Ю.В.»

Суд першої інстанції вказав, що такої підстави виникнення права власності на нерухоме майно закон не передбачає.

На даний час право власності на спірний об`єкт зареєстровано за Приватним підприємством «Бунгало» (далі - відповідач) на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.2019 № 803, укладеного з ТОВ «Рубігов».

З підстав, викладених вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки право на витребування майна з чужого незаконного володіння належить власнику такого майна, яким є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, а спірне майно на теперішній час перебуває у власності Приватного підприємства «Бунгало», позов щодо витребування такого майна із чужого незаконного володіння підлягає задоволенню.

Водночас, колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи ст.ст. 387, 388, 400 ЦК України незаконним володільцем спірного майна, щодо якого заявлено вимогу про його витребування шляхом віндикації, може бути як добросовісний, так і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до ст. 388 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись з позовом у даній справі, прокурор фактично як підставу позову зазначає п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, тобто майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись з позовом у даній справі та визначаючи підставою звернення п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України прокуратура зазначає (арк. 9 позовної заяви) про незаконне перебування у відповідача спірного майна. Так, у відзиві на апеляційну скаргу прокуратура зазначає про необхідність витребування майна в порядку віндикації, тобто вимога власника, який не є фактичнимм володільцем майна, до особи, яка незаконно володіє цим майном. (арк. 6 відзиву). Однак диспозиція зазначеної статті фактично стосується добросовісного набувача. А тому правова позиція прокуратури у даній справі є суперечливою та фактично взаємовиключною. Оскільки у добросовісного набувача майно не може перебувати на незаконних підстава. За результатами перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи прокуратури та позивача про незаконне володіння апелянтом спірним майном.

В цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта, що різними державними органами було ініційовано ряд судових проваджень. Так, з пояснень апелянта вбачається (і підтверджується інформацією, що міститься в ЄДРСР), щодо спірного приміщення були наступні судові спори:

1) справа № 910/6280/19 за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до ПП «БУНГАЛО» про витребування майна з чужого володіння. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 року рішення залишено без змін, у зв??язку з неналежністю позивача.

2) справа № 910/12120/19 за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до ПП «БУНГАЛО» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у задоволенні позову відмовлено, рішення набрало законної сили.

3) справа №910/12865/20 за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до ТОВ «Рубігов» про витребування майна. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 року позовні вимоги залишено без задоволення з підстав недоведенності з боку позивача обставин наявності повноважень на звернення до суду з позовом.

4) справа № 757/12932/21 за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури N 6 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Бастіон-Девелопмент», ОСОБА_1 , ТОВ «Рубігов», ПП «Бунгало» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.09.2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03.02.2022 року та постановою Верховного Суду. Касаційного цивільного суду від 26.10.2022 року провадження у справі закрито, оскільки спірні правовідносини у цій справі підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Разом з цим, зазначене не є підставою для застосування до спірних правовідносин ст. 75 ГПК України. Тому суд досліджує в даній справі відносини сторін, виходячи із заявлененого прокураторою предмету та підстав позову.

Водночас, в цій частині суд апеляційної інстанції враховує доводи скаржника, що ПП «Бунгало» набуло право власності на нежитлове приміщення N 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м в будинку 1/2 на вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 803, виданий 17.04.2019, видавник Гончар Г.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Разом з тим, після того, як ППІ «Бунгало» стало власником спірного нерухомого майна, починаючи з травня 2019 року і до цього часу, тобто, вже майже 5 років тривають судові спори щодо витребування приміщення. Доводи скаржника (викладені у відзиві на апеляційну скаргу) щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ст. 1 Першого Протоколу - приймаються судом апеляційної інстанції.

У даному спорі колегією суддів враховуються приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, предметом регулювання якої є втручання держави в право на мирне володіння майном.

У практиці Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

У питаннях оцінки наявності «суспільного», «публічного» інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном ЄСПЛ визнає за державою право користуватися значною свободою розсуду при визначенні такого суспільного інтересу за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (наприклад, рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Immobiliarev. Italy), заява № 22774/9.

Критерій пропорційності в контексті статті 1 Першого протоколу передбачає оцінку того чи при здійсненні втручання в право власності було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між потребами, які випливають із загальних, суспільних інтересів та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див, наприклад, рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu. Romania) заява № 28342/95).

Слід зауважити, що невідповідність втручання в мирне володіння майном критерію пропорційності в будь-якому разі є підставою для визнання такого втручання порушенням статті 1 Першого протоколу, навіть якщо воно відповідає решті двом критеріям. І такі випадки нерідко зустрічаються у практиці ЄСПЛ.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 ЦК України у зв`язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном територіальної громади м. Києва. Водночас, за висновком суду першої інстанції, втручання у права відповідачів є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу - повернення майна до комунальної власності та відновлення законного панування над ним.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.07.2021 у справі № 911/1014/20, при розгляді справ щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судам в першу чергу необхідно досліджувати питання наявності критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, в процесі чого сторони можуть доводити наявність або відсутність обставин справи, пов`язаних з такими критеріями, шляхом подання відповідних доказів. Такими критеріями співмірності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Водночас, судом першої інстанції не досліджувався критерій пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, на який неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях.

Так, Європейський Суд з прав людини (рішення від 23.01.2014 у справі "EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE", № 19336/04, § 166-168) зазначив, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть.

Так, задоволення суспільного інтересу, як мета даного позову, а саме повернення майна до комунальної власності, не може відповідати «справедливому балансу» між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти, у розумінні пропорційності, наведеному ЄСПЛ у своїх рішення.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що витребовуючи спірне майно, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував суспільного інтересу з метою якого витребування у добросовісного набувача - є можливим у даній справі. А тому доводи третьої особи 6, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про наявність суспільного інтересу та легітимної мети для витребування майна - є необґрунтованими та відхиляються судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів відзначає, що для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ч.1 ст. 3 ЦК України).

На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи рішення про витребування спірного майна від набувача - Приватного підприємства "Бунгало" в порядку ст. 388 ЦК України, суд першої інстанції виходив з факту добросовісного володіння цим майном відповідачем, хоча і не обґрунтував це в рішенні.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні лише констатував, що матеріали справи містять докази набуття територіальною громадою в особі Київської міської ради права власності на нежитлові приміщення № 31, 49, 50, розташовані в будинку 1/2 по вул. М.Бойчука загальною площею 160, 7 кв. м., тоді як на даний час право власності на спірний об`єкт зареєстровано за Приватним підприємством «Бунгало» (далі - відповідач) на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.2019 № 803, укладеного з ТОВ «Рубігов».

Водночас, судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)). Вказані висновки суд апеляційної інстанції враховує на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Колегією суддів встановлено, що за ТОВ «Бастіон-Девелопмент» (код ЄДРПОУ: 42707619) 27.02.2019 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м по вул. Михайла Бойчука, 1/2 в м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.02.2019 № 45731513). В подальшому, відповідне майно було відчужено ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2019 № 15/1, яке було включене до статутного капіталу ТОВ «Рубігов» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 03.04.2019.

Приватне підприємство «Бунгало» на підставі відплатного договору купівлі-продажу від 17.04.2019, укладеного з ТОВ «Рубігов», набуло право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80,4 кв. м по вул. Михайла Бойчука, 1/2 в м. Києві.

Тобто, у даному випадку Приватне підприємство «Бунгало» являється добросовісним набувачем майна, тоді як прокурором та позивачем зворотного доведено не було. Суд апеляційної інстанції відхиляє припущення прокуратури та позивача та третьої особи 6, що відповідач міг перевірити правомірність набування права власності як третьою особою 2, так і третіми особами 3, 4 в подальшому. Водночас, вказане мав здійснювати нотаріус Гончар Г.В., відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, здійснив перевірку документів, поданих на підтвердження належності спірного майна продавцю та не встановив підстав для відмови у вчиненні дій щодо посвідчення договору купівлі-продажу.

В цій частині суд апеляційної інстанції також з урахуванням пояснень сторін та враховуючи матеріали справи зазначає, що враховує доводи апелянта про невідповідність площі спірного майна.

Так, прокуратура в своїй позовній заяві посилається на отримання службової записки Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" від 07.05.2019 N 432-2243, в якій зазначено про незаконне заволодіння комунальним майном територіальної громади міста, а саме нежитловим приміщенням N 31 загальною площею 51, 8 кв. м та нежитловим приміщенням 49 загальною площею 27, 6 кв. м, що знаходиться в будинку № 1/2 на вул. Михайла Бойчука. В службовій записці також зазначається, що 02.05.2019 в групах нежитлових приміщень N 31 та N 49, загальною площею 79, 4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 1/2 відбулося залиття. Тоді як просить скасування державну реєстрацію права власності відповідача на нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М. Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000). Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів скаржника про наявність невідповідностей площі спірних приміщень. Тоді як доводи прокуратури та позивача, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, не спростовують зазначеного.

Разом з цим, суд першої інстанції зазначив, що до матеріалів справи прокурором долучено висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №41/22 від 23.12.2022 року, яким встановлено, що приміщення групи нежитлових приміщень №31, загальною площею 51, 8 кв. м та приміщення групи приміщень № 49 загальною площею 27, 6 кв. по вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), 1/2 в м. Києві, відомості про технічні характеристики яких містяться в технічному паспорті ДП БТІ від 30.05.2018 (інвентаризаційна справа №НЖ-4212), які перебувають у комунальній власності, та приміщення групи нежитлових приміщень № 15/1 загальною площею 80,4 кв. м, що розташоване по вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), 1/2 в м. Києві, відомості про технічні характеристики якого містять в технічному паспорті ФОП Вовк Ю.В. від 25.02.2019 (інвентаризаційна справа №1164) є одним і тим же об`єктом нерухомості.

Суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про порушення судом першої інстанції ч. 8 ст. 80 ГПК України в частині прийняття висновку, оскільки протокольною ухвалою від 17.01.2023 було прийнято даний доказ, чим фактично поновлено строк на задоволення клопотання прокуратури.

Водночас, вказаний висновок судового експерта не спростовує висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 388 ЦК України з вищевикладених підстав.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Верховний Суд у постановах від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) та від 18.03.2020 у справі 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18), від 22.12.2021 у справі № 902/1706/13 (902/958/20), від 22.02.2023 у справі № 202/8669/19 посилаючись на те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, дійшов висновку про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також Верховний Суд констатував, що не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням (висновок Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521 /8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11).

Так, у справах «Гладишева проти Росії» (Glаdysheva v. Russia), «Пчелінцева та інші проти Росії» (Pchelintseva and Others v. Russia) ЄСПЛ констатував порушення Державою статті 1 Першого протоколу у зв`язку з витребуванням на користь держави квартир у їх добросовісних набувачів та виселення останніх без надання відповідної компенсації.

В обох справах квартири незаконно вибули з державної власності у зв`язку з їх приватизацією, здійсненою з порушенням закону за допомогою шахрайських дій. У цих справах ЄСПЛ вказав на те, що визначення умов і процедур, на підставі яких здійснювався перехід державних квартир у приватну власність, і контроль за дотриманням цих процедур відносяться до виключної компетенції держави. Крім того, до виключної компетенції держави також належить легалізація подальшого переходу права власності на квартири шляхом здійснення державної реєстрації, спеціально створеної для забезпечення додаткової безпеки набувачів майна. За наявності такої кількості компетентних органів, які дали дозвіл на перехід права власності на квартири, заявники не зобов`язані були здійснювати оцінку наявності ризиків позбавлення права на квартири у зв`язку з недоліками, які мали бути усунуті за допомогою спеціально існуючих для цього процедур. У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що ризик допущення помилки органом влади повинна нести держава і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інтересів приватних осіб (§§ 79, 80 рішення у справі «Гладишева проти Росії», § 98 рішення у справі «Пчелінцева та інші проти Росії»). Позбавлення заявників житла за наведених обставин і без будь-якої компенсації, на думку ЄСПЛ, становило для заявників надмірний тягар і, як наслідок, становило порушення статті 1 Першого протоколу.

Зазначений підхід ЄСПЛ до вирішення питання про відповідність витребування майна у його добросовісного набувача положенням статті 1 Першого протоколу викладено не лише у зазначених справах. Він знайшов втілення також у рішеннях «Алєнцева проти Росії» (Аlentseva v. Russia), «Поняєва та інші проти Росії» (Ponyayeva and Others v. Russia), «Столярова проти Росії» (Stolyarova. Russia), «Ольховський проти Росії» (Olkhovskiy. Russia), «Кочергін проти Росії» (Kochergin. Russia).

Колегією суддів у даному випадку враховано, що договір купівлі-продажу від 17.04.2019 № 803, на підставі якого відповідач набув право власності на спірне майно, був нотаріально засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В.

Колегія суддів зазначає, що в момент укладення договору нотаріус Гончар Г.В., відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, здійснив перевірку документів, поданих на підтвердження належності спірного майна продавцю та не встановив підстав для відмови у вчиненні дій щодо посвідчення договору купівлі-продажу. Тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи про те, що скаржник повинен був самостійно перевірити обставини добросовісного набуття третьою особою 2 права власності на спірне майно. А припущення щодо дат відчуження є лише судженнями прокуратури, позивача, та третіх осіб 5, 6.

Таким чином, існувало, як мінімум, два рівня гарантій у даній справі перед тим, як спірне нерухоме майно перейшло у власність до ПП «Бунгало» відповідно до договору купівлі-продажу. По-перше, існував обов`язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на спірне нерухоме майно сталось відповідно до закону; по-друге, обов`язок нотаріуса переконатись про відсутність обтяжень та заборон відчуження об`єкта нерухомого майна під час посвідчення договору купівлі-продажу.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.08.2020 у справі № 522/21850/15-ц.

Також, вчиняючи реєстрацію права власності у Державному реєстрі щодо даного майна (як стосовно ПП «Бунгало», так і щодо ТОВ «Бастіон-девелопмент», ОСОБА_1 , ТОВ «Рубігов») компетентні органи не знайшли підстав для відмови у реєстрації відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19 (провадження № 61-10653св20) Верховний Суд звернув увагу на те, що саме держава як учасник відповідних правовідносин повинна нести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми для запобігання цьому. Такий розподіл ризиків між власником і добросовісним набувачем був би невиправданим, якби мова йшла про приватну власність. Оскільки приватний власник майна, так само як і його добросовісний набувач не повинен відповідати за помилки, «допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном». Такими є, зокрема, процедури нотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Крім того, позбавлення власності так само покладатиме на приватного власника надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 дійшла висновку також про те, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст.388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

У зв`язку з чим, з огляду на відсутність на момент укладення договору від 17.04.2019 відомостей у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо обтяжень чи/або інших власників щодо спірного майна, відповідач, як добросовісний набувач, не знав і не міг знати про існування прав щодо вказаного майна у інших осіб, зокрема Київської міської ради.

Отже, з огляду на викладене вище суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач набув право власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ТОВ «Рубігов», та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження, а тому він не знав та не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею. Під час придбання майна відповідач правомірно очікував, що ТОВ «Рубігов» мав право ним розпоряджатися, а ПП «Бунгало» після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції прокуратура, позивач, треті особи 5, 6 протилежного не довели, а лише припущення та судження зазначені в суді апеляційної інстанції - не є підставою для задоволення позову. До того ж, позов подано до добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України.

Колегія суддів враховує, що ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), пункт 58, та рішення у справах "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007; та "Трґо проти Хорватії" (Trgo v.Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009). У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки (див., наприклад, згадане рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 69), але й може також вимагати виплату належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. згадані рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), пункт 53, "Гладишева проти Росії" (Gladysheva v. Russia), пункт 80, та рішення у справі "Максименко та Герасименко проти України" (Maksymenko and Gerasymenko v. Ukraine), заява № 49317/07, пункт 64, від 16.05.2013).

Висновок суду першої інстанції, що втручання держави в право ПП «Бунгало» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, є необґрунтованим. З огляду на встановлені вище обставини, суд апеляційної інстанції враховує, що уповноважені державою особи не виявили шахрайських дій щодо відчуження спірного майна, яке належало територіальній громаді, ні на етапі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, ні на етапі державної реєстрації права власності.

Водночас, суд першої інстанції помилково застосував при вирішенні спору ст. 388 ЦК України. Викладене є підставою для скасування рішення в порядку п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 277 ЦК України.

Висновок суду першої інстанції, що втручання у права відповідача є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу - повернення майна до комунальної власності та відновлення законного панування над ним, колегією суддів визнається необґрунтованим з огляду на наступне.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Водночас, у даному випадку, внаслідок втручання в право власності добросовісного набувача майна не відновлюється справедливий баланс, оскільки відсутнє відшкодування з боку держави особі, яка набула спірне нерухоме майно на підставі відплатного договору, належної грошової компенсації вартості такого майна або іншого відшкодування збитків, завданих у зв`язку із купівлею відповідачем спірного майна.

В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що суд першої інстанції, витребувавши майно із приватної власності апелянта та передаючи його у комунальну власність, фактично надав перевагу однієї форми власності над іншою. Водночас, в Україні закріплено принцип, згідно якого всі форми власності є рівноправними і держава створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. А тому суд апеляційної інстанції зазначає, що недопустимість надання переваги одній формі власності над іншою.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М.Бойчука 1/2, в Печерському районі м. Києва, оскільки витребування такого майна у ПП «Бунгало», яке є добросовісним набувачем та набула право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі відплатного договору, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. У такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому відсутні підстави для застосування п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, як і інших частин вказаної статті. Суд апеляційної інстанції також не розглядає заяву про застосування строків позовної давності, через відмову в позові у даній справі по суті.

Щодо вимоги прокурора про скасування державної реєстрації із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів зазначає, що вона є похідною від вимоги про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М.Бойчука, в Печерському районі м. Києва, а тому також задоволенню не підлягає.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. (п. 4 ч. 1 ст. 277, ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. А тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового - про відмову в позові.

Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства "Бунгало" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі № 910/3419/22 та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позову повністю з новим розподілом судових витрат.

9. Судові витрати

Згідно з положеннями ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд справи покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового - про відмову в позові, судовий збір за розгляд позову та апеляційної скарги покладається на прокуратуру.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бунгало" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/3419/22 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/3419/22 - скасувати, з прийняттям нового - про відмову в позові повністю.

3. Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покласти на прокуратуру.

Стягнути з Печерської окружної прокуратури міста Києва (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь Приватного підприємства "Бунгало" (ідентифікаційний код 35734558, адреса: 02224, м. Київ, пр. Маяковського Володимира, 1-В) 14 955 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 87 коп - судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу відповідного наказу доручити суду першої інстанції.

6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.10.2023 (в зв`язку з виходом головуючого судді Коротун О.М. з лікарняного).

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім