Постанова

від 09.10.2023 по справі 201/2449/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8094/23 Справа № 201/2449/23 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Канурної О.Д.,

суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,

розглянувшив письмовомупровадженні вприміщенні Дніпровськогоапеляційного судубез повідомленняучасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Роман Юрійович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя першої інстанції Демидова С.О.),-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку в подальшому, а саме 16.06.2023 року уточнив.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з квітня 2019 року працював на посаді головного інженера проекту у відповідача. 24 лютого 2022 року він прийшов на роботу, однак двері було зачинено, ідентична ситуація відбулася і 25 лютого 2022 року. Протягом лютого - квітня він неодноразово намагався потрапити на роботу, щоб отримати пояснення щодо його недопуску до роботи від керівництва відповідача.

Однак, в телефонних групах керівництво відповідало, що виробництво працює вибірково, офіс де знаходилось робоче місце позивача зачинений, працювати не буде. В подальшому, в телефонній розмові з генеральним директором відповідача зазначена інформація про закриття офісу підтвердилась. Крім того, з розмови з генеральним директором позивач зрозумів, що звільнитися у передбаченому КзпП України порядку він не зможе, що вказує на неможливість отримання належної згідно законодавства оплати праці, отримання трудової книжки та подальше працевлаштування.

Отже з 24 лютого 2022 року по день звернення до суду його не було допущено до робочого місця, що стало причиною вимушеного прогулу.

Позивач вказує, що не допуск його до робочого місця відбувся не за законних підставах та не може вважатись прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КзпП України, тому має право через його не допуск до робочого місця з 24.02.2022 по день звернення до суду із цим позовом (вимушений прогул) звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача середньомісячного доходу за час вимушеного прогулу.

На підставі наведеного, позивач просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.02.2022 у розмірі 178569,72 грн.; покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.02.2022 у розмірі 178569,72 грн. та покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» судові витрати за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесене внаслідок неналежного вивчення доказів по справі, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття помилкового рішення суду

Так, апелянт вказує на те, що неналежна оцінка місцевим судом актів про недопущення на робоче місце від 24.02.2022 року та від 25.02.2022 року призвела до того, що суд першої інстанції помилково вважав недоведеним факт неможливості потрапляння позивача на робоче місце у відповідача, не з вини позивача.

В акті від 24.02.2022 року проставлено два підписи, перед першим підписом написано ОСОБА_2 , після другого підпису написано ОСОБА_1 . В акті від 25.02.2022 року аналогічна ситуація, перед першим підписом зазначено ОСОБА_3 , другий підпис - ОСОБА_1 .

Отже, висновки суду про неможливість ідентифікувати осіб, які склали акти суперечать матеріалам справи, та як наслідок судом безпідставно не надано оцінки наведеним актам.

Також, позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю., посилається на те, що судом першої інстанції надано неналежну оцінку таким доказам, як роздруківки переписки із месенджерів Skype та Viber, зі змісту яких вбачалось, що виробництво відповідача працює вибірково, офіс де знаходилось робоче місце позивача зачинений, працювати не буде, що призвело до помилкового висновку про не доведення факту зачинення офісу, де знаходилось робоче місце позивача.

Суд першої інстанції, всупереч приписів статті 89 ЦПК України, проігнорував та не надав оцінку доказу - аудіозапису телефонної розмови позивача з генеральним директором відповідача, тим самим помилково вважав недоведеним факт порушення відповідачем норм КзпП України, що спричинило неможливость звільнення позивача, отримання ним оплати праці, отримання трудової книжки.

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю., вказує на те, що через не застосування сталих правових позицій Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, а також неналежну оцінку доказів у сукупності, місцевий суд прийшов до хибних висновків та вважав не доведеним позивачем вину відповідача у не допуску до офісу, де знаходилось робоче місце ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі апелянт посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Отже, неможливість працівника виконувати свої трудові функції, тобто позбавлення його можливості працювати не з його вини, є вимушеним прогулом.

Таким чином, належними та допустимими доказами наявними в матеріалах справи, підтверджується неможливість позивача саме з вини відповідача (закриття офісу, де знаходиться робоче місце позивача) виконувати свою трудову функцію.

Жодних доказів на спростування факту неможливості позивача потрапити до офісу для виконання покладених на нього трудових функцій відповідачем також надано до суду не було.

Таким чином, оскільки з 24.02.2022 року через не допуск відповідачем позивача до робочого місця, що є вимушеним прогулом, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, які зазначені в апеляційній скарзі, у ОСОБА_1 наявні правові підстави стягнення з відповідача середньомісячного доходу за час вимушеного прогулу позивача.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2023 року цивільну справу №201/2449/23 витребувано з суду першої інстанції.

17 серпня 2023 року справа надійшла до Дніпровського апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року відкрито провадження у даній справі та надано сторонам строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття провадження сторонам у справі та копію апеляційної скарги відповідачу у справі було надіслано засобами поштового зв`язку, також позивачу та його представнику було надіслано копію ухвали про відкриття провадження на їх електронні пошти, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.

06 вересня 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» до Дніпровського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю., залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається із частини 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що він не міг вийти на роботу та реалізувати своє право на працю і оплату праці через винні дії відповідача.

Дніпровський апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 квітня 2019 року позивача ОСОБА_1 відповідно до наказу № 21 від 23 квітня 2019 року прийнято на роботу головним інженером проекту до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон».

Як стверджує позивач 24 лютого 2022 року він прийшов на роботу за адресою: АДРЕСА_1 проте двері були зачинені. Ідентична ситуація відбулася й 25 лютого 2022 року .

На підтвердження вимушеного прогулу з вини відповідача позивачем надано акт про не допущення на робоче місце від 25 лютого та 24 лютого 2022 року, підписані самим позивачем, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю., про те, що неналежна оцінка доказів актів про недопущення на робоче місце від 24.02.2022 року та 25.02.2022 року призвела до того, що суд першої інстанції помилково вважав недоведеним факт неможливості і потрапляння позивача на робоче місце у відповідача, не з вини позивача, є безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається із частини 1 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із частини 1 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акти від 24.02.2022 року та від 25.02.2022 року не можуть бути належним доказом, оскільки не дозволяють достовірно ідентифікувати осіб, які їх підписали. Вказані акти підписані самим позивачем та особами, які ніколи не знаходилися у трудових відносинах з відповідачем.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю., про те, що неналежна оцінка доказів роздруківки переписки із месенджерів Skype та Viber призвела до того, що суд першої інстанції помилково вважав недоведеним факт зачинення офісу, де знаходилось робоче місце позивача, є безпідставними, оскільки ані за змістом, ані за формою така переписка не є належним доказом у вказаній справі та не підтверджує позовні вимоги позивача.

Крім того, ця переписка відповідно до наведених в ній дат охоплює період лише з 24 по 28 лютого 2022 року, в той час, коли позивач наполягає на тому, що вимушений прогул мав місце з вини відповідача за період з 24.02.2022 року по березень 2023 року.

Дніпровський апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем роздруківки переписки з месенджерів Skype та Viber суд не бере до уваги, оскільки вони не дають можливості суду встановити авторів цього листування та його зміст.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю., про те, що неналежна оцінка доказів аудіозапису телефонної розмови позивача та генерального директора відповідача призвела до того, що суд першої інстанції помилково вважав недоведеним факт порушення відповідачем норм КЗпП, що спричинило неможливість звільнення позивача, отримання ним оплати праці, отримання трудової книжки, є безпідставними, оскільки наявний в матеріалах справи аудіо запис не підтверджує позовні вимоги позивача та не є належним доказом у справі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю., про те, що табелі обліку використання робочого часу є недостовірними доказами та не можуть жодним чином доводити відсутність позивача на робочому місці не з вини відповідача, крім того, в табелі взагалі відсутні інші співробітники, окрім відповідача, що також підтверджується, що робота офісу не здійснюється, є безпідставними, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки до суду з позовом звернувся саме позивач ОСОБА_1 , то і в табелі обліку використання робочого часу саме вказаний позивач, інших співробітників цей позов не стосується, тому і в табелі такі співробітники відсутні.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» передбачено, що при вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів. Поряд з цим він може запропонувати позивачеві чи відповідачеві подати додаткові докази, а в разі, коли сторони не в змозі їх зібрати, а без них правильно вирішити справу неможливо, - за клопотанням сторін сам витребувати такі докази.

Дніпровський апеляційний суд вважає, що відповідно до статті 79 ЦПК України, копії табелів обліку використання робочого часу позивачем ОСОБА_1 , які надані відповідачем, є достовірними доказами (а.с. 83 96).

Посилання в апеляційній скарзі позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц; постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 464/104/16-ц; постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19 є безпідставними, оскільки у вказаних постановах інші обставини справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Р.Ю. про те, що через не допуск відповідачем позивача до робочого місця з 24.02.2022 року наявні правові підстави стягнення з відповідача середньомісячного доходу за час вимушеного прогулу позивача, є безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається із частини 2 статті 235 КЗпПУ, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул цечас, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Як вбачаєтьсяіз матеріалівсправи,позивача небуло звільненоз роботи і позивачем не доведено наявність вимушеного прогулу позивача саме з вини відповідача за період з 24.02.2022 року по наступний час.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Афанасьєв Р.Г. просить Дніпровський апеляційний суд стягнути з позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем в апеляційному провадженні в розмірі 2000,00 грн.

Дніпровський апеляційний суд вважає, що така заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається із пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Яквбачається ізчастини 2вказаної вищестатті,за результатамирозгляду справивитрати направничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку по даних сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До заявипро розподілсудових витратадвокатом АфанасьєвимР.Г.надано:договір пронадання правовоїдопомоги від10.12.2019року,додаткова угодадо Договорупро наданняправової допомоги№ 10-12/2019-1від 30грудня 2020року,додаткова угодавід 04.04.2023року до Договорупро наданняправової допомоги№ 10-12/2019-1від 10.12.2019року;рахунок №28-08/2023від 28серпня 2023року на2000,00грн.; Актздачі-прийняттянаданої правовоїдопомоги від01.09.2023року;платіжна інструкція№ 8472від 01.09.2023 року на суму 2000,00 грн. (а.с. 167 - 173), які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

На підставівикладеного вище,апеляційний судвважає,що підставдля скасуваннярішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року і задоволенняапеляційної скарги ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ДроздРоман Юрійович, немає.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дрозд Роман Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче підприємство «Авілон» (ЄДРПОУ 19142599) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3статті 389 ЦПК України.

Судді: