Рішення

від 26.09.2023 по справі 922/4278/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2023м. ХарківСправа № 922/4278/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Деркач П. О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" (64650, Харківська обл., с. Веселе (Смирнівська с/рада)(з), вул. Центральна, б. 1) до Фермерського господарства "Подолівське" (64701, Харківська обл., м. Барвінкове, вул. Скрипника, б. 6) про стягнення 12099628,64 грн. за участю представників:

позивача - Оріщенко Н.С., ордер серії АХ №1112687 від 10.01.2023,

відповідача - Сергієнко К.С., ордер серії АН №1199953 від 06.07.2023,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі № 922/4278/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2022, позов задоволено частково та стягнуто з Фермерського господарства «Подолівське» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро» 39721,57 грн. заборгованості за користування земельними ділянками, 9607600,45 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками; в решті позову відмовлено.

Постановою Верховного суду від 05.04.2023 у справі № 922/4278/21 касаційну скаргу Фермерського господарства «Подолівське» задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі № 922/4278/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 24.10.2022 у справі №922/4278/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2023, стягнуто з Фермерського господарства «Подолівське» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 702 740,89 грн та по сплаті судового збору в розмірі 144 709,83 грн; в решті витрати покладено на позивача.

Постановою Верховного суду від 17.05.2023 у справі №922/4278/21 касаційну скаргу Фермерського господарства «Подолівське» задоволено частково; додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 у справі № 922/4278/21 скасовано.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2023 справу № 922/4278/21 передано на розгляд судді Жиляєву Є.М.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.06.2023 у справі № 922/4278/21 прийнято справу до свого провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 27.06.2023 о 12:30.

24.04.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових коштів (вх. №10020), яке досліджено та приєднано до матеріалів справи.

15.06.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про залучення третіх осіб (вх. №15436), в якій відповідач просить суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб: ТОВ «Прометей-2012» (код ЄДРПОУ 37915045), Приватне сільськогосподарське підприємство «Царедарівське» (код ЄДРПОУ 32414100), ТОВ «Деметра-2016» (код ЄДРПОУ 40463084).

15.06.2023 ФГ Подолівське подано заяву про зловживанням правом (вх. №15438), в якій відповідач просить визнати дії ТОВ Краєвид Агро з поданням в строк з 04.10.2021 по 27.10.2021 до Господарського суду Харківської області аналогічних позовних заяв по справам №: 922/4033/21, 922/4035/21, 922/4036/21, 922/4037/21, 922/4064/21, 922/4065/21, 922/4066/21, 922/4094/21, 922/4095/21, 922/4096/21, 922/4276/21, 922/4277/21, 922/4278/21, 922/4289/21, 922/4290/21, та 922/4291/21 - зловживанням правом та застосувати передбачені законом наслідки, а саме: позовну заяву по справі №922/4278/21 залишити без розгляду. До заяви надані копії позовних заяв, копії ухвал про повернення позову та копії супровідних листів.

15.06.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення (вх. №15439), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

15.06.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про витребування доказів (вх.№ 15441), в якій відповідач просить суд зобов`язати ТОВ "Краєвид Агро", як позивача по справі №922/4278/21, надати докази вчинення ним дій з обробки в 2021 році 226,9092 га земель, переданих за Договором суборенди 03/01/17-ПО від 03.01.2017 року із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, що входять до складу оброблених 226,9092 га.

16.06.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №15466) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

19.06.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх. №15573), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.06.2023 у справі № 922/4278/21 заяву відповідача про зловживання правом (вх. №15438 від 15.06.23) залишено без розгляду та відкладено підготовче засідання на 18.07.2023 о 12:30 год.

При цьому, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання зловживанням позивачем процесуальними правами у зв`язку із поданням позовів до одного й того самого відповідача, враховуючи вказівки Верховного суду, що викладені у постанові від 05.04.2023 у справі № 922/4278/21, а також дослідивши надані відповідачем документи, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що у даному конкретному випадку відсутні підстави для визнання зловживанням процесуальними правами позивача у зв`язку із поданням вказаних позовів до одного й того самого відповідача, з огляду на наступне.

За наслідками направлення справи № 922/4278/21 на новий розгляд, 31.05.2023 відбувся автоматизований розподіл даної справи між суддями, за результатом якого для розгляду справи призначено суддю Жиляєва Є.М., отже, заява про відвід судді Новікової Н.А. втратила свою актуальність, відводів новому складу суду (судді Жиляєву Є.М.) під час нового розгляду справи № 922/4278/21 від учасників справи не надходило.

Окрім того, частиною 1 статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

У даному конкретному випадку, за висновками суду, звернення ТОВ Краєвид Агро до Господарського суду Харківської області з позовами до ФГ Подолівське було формою реалізації позивачем свого права на звернення до господарського суду в порядку, передбаченому ГПК України. При цьому, наявність у зазначених позовах недоліків, їх подальше неусунення або відкликання/повернення таких позовів не є свідченням недобросовісного використання наданих позивачу законом процесуальних прав на звернення до суду та не свідчить про маніпуляцію автоматизованим розподілом справ між суддями Господарського суду Харківської області. Крім того, з наданих копій позовних заяви убачається, що спори різняться як предметом спору, так і підставами, а тому саме лише подання позивачем вказаних позовів до суду жодним чином не може впливати на прийняття рішення щодо відкриття провадження у справі, яка розглядається, або свідчити про зловживання позивачем правом. Норми ГПК України не містять імперативної заборони подавати декілька позовів до одного й того самого відповідача, а лише надають можливість суду визнати такі дії зловживанням процесуальними правами залежно від конкретних обставин та за наявності визначених умов (подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 43 ГПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

У такому випадку маніпуляція автоматизованим розподілом справ полягає у тому, що кожен з поданих аналогічних позовів розподіляється на певного суддю (в межах юрисдикції одного суду) і позивач отримує право вибору головуючого судді у справі, тим самим нівелюючи основоположні принципи господарського судочинства, зокрема, щодо неупередженості та безсторонності суду. Тобто суть зловживання правом полягає в певній корисливій меті від таких дій і впливу такої мети на справедливий судовий розгляд.

Водночас в даному разі, у матеріалах справи відсутні докази, з яких би убачалося право вибору головуючого судді, при цьому, судом враховано, що позовні заяви різнилися за предметом та підставами.

Як зазначалося судом вище, після направлення справи № 922/4278/21 на новий розгляд 31.05.2023 відбувся автоматизований розподіл справи між суддями, за результатом якого для розгляду справи призначено суддю Жиляєва Є.М., відводів якому від учасників справи не надходило.

Отже, вищенаведене, на думку суду, повністю виключає будь-які сумніви як в упередженості судді, так і у будь-якому впливі позивача на процедуру визначення складу суду для нового розгляду справи.

Окремо слід зауважити, що залишення позову без розгляду на етапі нового розгляду справи з підстав подання аналогічних позовів з метою маніпуляції автоматизованою системою авторозподілу через майже півтора роки після відкриття провадження у справі, не є доцільним та позбавить учасників судового провадження гарантованого законом права на справедливий судовий розгляд, складовою якого є право на доступ до суду, і до того ж позбавить обох сторін права на своєчасний та ефективний розгляд справи.

Згідно з приписами ст. 43 ГПК України, яка надає право суду визнати зловживанням процесуальними правами певні дії, а також право залишити без розгляду заяву, а не зобов`язує суд вчинити такі процесуальні дії. Факт зловживання процесуальними правами щодо подання скарги, заяви або клопотання має визнаватись судом в кожному окремому випадку, з урахуванням обставин справи.

При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що вищеозначена норма процесуального закону, як і будь-яка інша норма Господарського процесуального кодексу України не містить імперативної заборони подавати декілька позовів до одного відповідача, а лише надає можливість суду визнати такі дії зловживанням процесуальними правами залежно від конкретних обставин та за наявності визначених вище умов - позови з тим самим предметом та з тих самих підстав, або позови з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

При цьому, у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №58/505, від 28.04.2020 у справі №910/6245/19.

Враховуючи вищенаведене, а також особливості вчинення процесуальних дій під час розгляду даної справи, суд, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.06.2023 у справі № 922/4278/21 заяву відповідача про визнання зловживання правом (вх. №15438 від 15.06.23) залишив без розгляду.

10.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та надання доступу до електронної справи (вх. №17797).

10.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява (вх. №17799) в якій відповідач просить суд виготовити та надати технічний запис судового засідання від 27.06.2023.

18.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про залучення третьої особи (вх. №18663), в якій позивач просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТОВ "Колос" (код ЄДРПОУ 31847939).

18.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення (заперечення на клопотання відповідача про залучення третіх осіб та заяву відповідача про витребування доказів) (вх. № 18665), з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

18.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення (по суті заявлених позовних вимог) (вх.№ 18711), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі № 922/4278/21 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про витребування доказів (вх.№ 15441 від 15.06.2023), оскільки вказане клопотання вимогам ст.81 ГПК України не відповідає, передбачені частиною 2 статті 81 ГПК України обґрунтовані обставини у клопотанні не зазначено та доказів на підтвердження цих обставин разом з позовом позивачем не надано, як і не надано доказів того, що особа, яка подає клопотання про витребування доказів, вжила заходів для отримання цього доказу самостійно (як то адвокатський запит, тощо).

Також, за результатами розгляду заяви відповідача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб: ТОВ «Прометей-2012» (код ЄДРПОУ 37915045), Приватне сільськогосподарське підприємство «Царедарівське» (код ЄДРПОУ 32414100), ТОВ «Деметра-2016» (код ЄДРПОУ 40463084) (вх. №15436 від 15.06.2023) та заяви позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТОВ "Колос" (код ЄДРПОУ 31847939), суд, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі № 922/4278/21 відмовив у їх задоволенні, оскільки на думку суду в даному разі залучення до участі у справі в якості третіх осіб ТОВ «Прометей-2012» (код ЄДРПОУ 37915045), Приватне сільськогосподарське підприємство «Царедарівське» (код ЄДРПОУ 32414100), ТОВ «Деметра-2016» (код ЄДРПОУ 40463084), ТОВ "Колос" (код ЄДРПОУ 31847939) не є доцільним та необхідним, оскільки рішення у цій справі не вплине на їх права та обов`язки.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі № 922/4278/21 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.08.2023 о 12:30.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 у справі № 922/4278/21 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 29.08.2023 до 13:30.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.08.2023 у справі № 922/4278/21 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 12.09.2023 до 13:00.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.09.2023 у справі № 922/4278/21 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 26.09.2023 до 13:00.

Позивач у судове засідання 26.09.2023 з`явився, заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підтримав повністю та просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у загальному розмірі 12099628,64 грн, з яких: 1741037,09 грн безпідставно набуті кошти; 39721,57 грн сума заборгованості за користування земельними ділянками; 9607600,45 грн неустойка у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками; 666062,73 грн пені; 989,23 грн 3% річних нарахованих на несплачену суму заборгованості; 44217,57 грн 3% річних нарахованих на суму безпідставно набутих коштів.

Відповідач у судове засідання 26.09.2023 з`явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

26.09.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вказівки Верховного суду, що викладені у постанові від 05.04.2023 у справі № 922/4278/21, судом установлено наступне.

Матеріалами справи установлено, що 03.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" (орендар) та Фермерським господарством "Подолівське" (суборендар) укладено договір суборенди землі №03/01/17-ПО (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Барвінківського району.

Відповідно до п. 1.2. Договору, земельні ділянки, що орендуються, знаходяться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до договорів оренди землі, укладених між їх власниками та орендарем.

В суборенду передаються земельні ділянки загальною площею 826,58га згідно переліку, наведеного в додатку №1 до договору (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору, Договір укладено строком на 3 (три) роки. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами.

Відповідно до п. 4.1 Договору сторони погодили, що суборендна плата вноситься суборендарем у безготівковій формі на поточний рахунок орендаря. Розмір суборендної плати у рік розраховується з урахуванням розміру орендної плати згідно з договорами оренди землі та додатково ПДВ (з урахуванням ставки ПДВ, що чинна у відповідному році). Розмір суборендної плати в 2017р. становить 2296865,16грн. з ПДВ.

Згідно з п. 4.2. Договору, суборендар погоджується, що обчислення розміру суборендної плати за земельні ділянки здійснюється автоматично з урахуванням індексації розміру орендної плати у відповідності з положеннями Податкового кодексу України щодо індексації нормативної грошової оцінки земель та/або збільшенням розміру орендної плати у зв`язку з ринковими факторами шляхом перегляду розміру орендної плати в договорах оренди землі.

Відповідно до п.4.3 договору суборендна плата вноситься у такі строки: негайно після початку збирання врожаю суборендарем, при завершенні збирання врожаю з площі суборендованих земель, достатньої для розрахунків з орендарем, але не пізніше 15 серпня кожного року суборенди.

Згідно з п.4.5. Договору, у разі невнесення суборендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 6.2. Договору сторонами визначено, що передача земельних ділянок суборендарю здійснюється за актом їх приймання-передачі.

Відповідно до п. 7.1. Договору, після припинення дії договору суборендар повертає протягом 5 календарних днів орендарю земельні ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав їх в суборенду, за винятком випадків погіршення стану земельних ділянок не з вини суборендаря.

Згідно з п.10.2 договору дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельних ділянок для суспільних потреб або примусового відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-суборендаря чи юридичної особи-орендаря; закінчення строку дії договору оренди землі.

Умовами пункту 10.6. Договору передбачено, що у разі зміни складу засновників (учасників) орендаря орендар має право розірвати даний договір в односторонньому порядку за одностороннім рішенням орендаря (односторонньої відмови орендаря від договору).

Також, із обставин справи убачається, що Додатком №1 до договору суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017 було визначено перелік орендованих земельних ділянок, що передаються в суборенду.

Відповідно до акту приймання-передачі земельних ділянок у суборенду від 03.01.2017 (додаток до договору суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017) орендарем передано, а суборендарем прийнято у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення згідно з переліком (додаток №1 до договору), а саме передано земельні ділянки загальним розміром 826,58га.

01.08.2018 між сторонами укладена додаткова угода до договору суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017, відповідно до умов якої сторони погодили змінити умови договору суборенди в частині обчислення та виплати суборендної плати, а також оновили перелік земельних ділянок, які передаються в суборенду з 01.08.2018.

Сторонами редакція пункту 4.1 статті 4 "Суборендна плата" була викладена в наступній редакції: «Суборендна плата вноситься суборендарем у безготівковій формі на поточний рахунок орендаря. Розмір суборендної плати у рік розраховується з урахуванням розміру орендної плати згідно з договорами оренди землі та додатково ПДВ (з урахуванням ставки ПДВ, що чинна у відповідному році). Розмір суборендної плати з 01.08.2018р. та до кінця терміну дії договору становить 2.926.223,85грн. у розрахунку на рік, з урахуванням ПДВ. Розмір суборендної плати на рік у розрахунку на один гектар з 01 серпня 2018р. становить 2.950,13грн. (без ПДВ).».

У додатку №1 до додаткової угоди від 01.08.2018 до договору суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017 викладено оновлений перелік орендованих земельних ділянок, що передаються в суборенду, загальна площа яких становить 793,8665га.

Разом з тим, відповідно до пояснень позивача щодо уточнення фактичних площ земельних ділянок, що перебували в користуванні Фермерського господарства "Подолівське" за договором суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017 з урахуванням додаткової угоди від 01.08.2018, у додатковій угоді від 01.08.2018 сторонами були невірно вказані площі наступних земельних ділянок: кадастровий номер 6320480500:04:000:1098 - вказана площа 3,7748га замість вірної 7,5496га; кадастровий номер 6320480500:07:000:0049 - вказана площа 8,7445га замість вірної 8,3528га; кадастровий номер 6320480500:08:000:0078 вказаний два рази із площею по 3,6266га замість вірної загальної площі 7,2531га. Крім того у додатковій угоді неправильно здійснено підсумок загальної площі всіх земельних ділянок, що створило наявність різниці між фактичною (офіційною) площею земельних ділянок та площею, помилково вказаною в додатковій угоді до договору суборенди у розмірі 3,3830га. Отже, фактичною і вірно зазначеною за договором суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017р. з урахуванням додаткової угоди від 01.08.2018р. повинна бути площа земельних ділянок у розмірі 797,2495га.

При цьому, відповідно до пояснень позивача, право оренди на окремі земельні ділянки загальною площею 12,4047га взагалі не було зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" та, відповідно, не було та не могло бути зареєстроване право суборенди за Фермерським господарством "Подолівське", а саме на земельну ділянку кадастровий номер 6320480500:04:000:0170 площею 6,2675га (зазначено в п.43 додатку до додаткової угоди від 01.08.2018) та земельну ділянку кадастровий номер 6320480500:04:000:0172 площею 6,1372га (зазначено в п.44 додатку до додаткової угоди від 01.08.2018р.).

Сторонами були складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за договором суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017р., які ними визнаються, а саме: у 2017р. на суму 2.296.864,14грн. з ПДВ; у 2018р. на загальну суму 2.491.952,41грн.; у 2019р. на загальну суму 2.926.223,68грн.

У 2020р. сторонами були підписані наступні акти: №1 від 31.01.2020р. на суму 255.918,74грн. з ПДВ (та акт перегляду ціни до нього на різницю 52.919,53грн. з ПДВ); №4 від 29.02.2020р. на суму 243.851,99грн. з ПДВ (та акт перегляду ціни до нього на різницю 40.852,78грн. з ПДВ); №8 від 31.03.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ; №15 від 30.04.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ; №21 від 31.05.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ; №23 від 30.06.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ; №24 від 31.07.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ; №26 від 31.08.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ; №28 від 30.09.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ.

Крім того Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" надані підписані з його сторони акти, а саме: №30 від 31.10.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ; №32 від 30.11.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ; №34 від 31.12.2020р. на суму 202.999,21грн. з ПДВ, а також рахунки на оплату: №19 від 31.10.2020р. на суму 202.999,21грн.; №21 від 30.11.2020р. на суму 202.999,21грн.; №23 від 31.12.2020р. на суму 202.999,21грн. Отже, загальна суму послуг у 2020р. становить 2.435.990,52грн.

Позивачем надано виписку з картки рахунку №361 за період з 01.01.2017 по 01.01.2021 про проведення оплат суборендарем (відповідачем) за договором суборенди землі, а саме: у 2017р. на загальну суму 2.296.864,14грн.; у 2018р. на загальну суму: 2.491.952,41грн.; у 2019р. на загальну суму 2.926.223,68грн.; у 2020р. на загальну суму: 2.396.268,77грн.

При цьому, матеріали справи, разом з іншим, містять надані відповідачем копії додаткових угод до договору суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017, а саме додаткову угоду від 27.12.2019 та додаткову угоду від 01.01.2020р.

Так, додаткова угода від 27.12.2019 містить наступні умови:

- строк дії договору: до 03.01.2021 включно (п.1);

- дану додаткову угоду укладено в трьох оригінальних примірниках, один для орендаря, другий для суборендаря, третій - для органу, який проводить державну реєстрацію іншого речового права (права суборенди земельної ділянки) (п.2);

- всі інші умови договору оренди землі залишаються без змін. У випадку виникнення суперечностей між положеннями договору оренди землі та положеннями даної додаткової угоди, перевагу мають положення додаткової угоди (п.3);

- дана додаткова угода набирає чинності після підписання сторонами. Зміни до права оренди земельної ділянки оформлюються відповідно до чинного законодавства України (п.4).

Додаткова угода від 01.01.2020 містить, зокрема, наступні умови:

- у зв`язку із припиненням права орендаря та вибуттям з суборенди земельних ділянок загальною площею 33,1313га сторони дійшли згоди виключити вказані земельні ділянки із загального обсягу суборенди та викласти п.2.1 статті 2 «Об`єкт суборенди» у наступній редакції: «У суборенду передаються земельні ділянки загальною площею 760,7352га згідно переліку, наведеного в додатку №1 до договору»;

- пункт 4.1 статті 4 «Суборендна плата» викласти в наступній редакції: «Суборендна плата вноситься суборендарем у безготівковій формі на поточний рахунок орендаря. Розмір суборендної плати з 01.01.2020 та до кінця терміну дії договору становить 2.029.992,10 грн., крім того ПДВ 20% - 405.998,42грн., разом 2.435.990,52грн. у розрахунку на рік».

Позивачем чинність вищевказаних додаткових угод не визнається, оскільки не проведенні державної реєстрації змін до речового права суборенди земельних ділянок у частині зміни (продовження) строку такої суборенди на підставі додаткової угоди від 27.12.2019. Крім того, на переконання, дія додаткової угоди від 01.01.2020 могла поширюватися виключно на період з 01.01.2020 (з дати її укладення) по 03.01.2020 (дата закінчення договору суборенди землі), у той час як у матеріалах справи відсутні докази повернення вказаних у додатковій угоді земельних ділянок Фермерським господарством "Подолівське". При цьому, на переконання позивача, право суборенди на окремі земельні ділянки, виключені додатковою угодою від 01.01.2020, було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та не було припинене на підставі такої додаткової угоди від 01.01.2020.

У свою чергу, відповідач наголошує на чинності вищевказаних додаткових угод та вказує на те, що додаткова угода від 27.12.2019 виконувалась сторонами шляхом надання земельних ділянок, сплати орендної плати у 2020р. та звітування про відповідні операції до контролюючих органів. За твердженнями суборендаря, станом на дату підписання відповідної додаткової угоди визначена законодавством вимога про реєстрацію права суборенди була відсутня.

Дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, а також заперечень проти них, надаючи оцінку всім обставинам справи у їх сукупності, оцінивши всі надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, суд виходить з наступного.

Предметом судового розгляду даної справи є наявність або відсутність підстав для задоволення вимог позивача в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 26.01.2022, в якій позивачем заявлено до стягнення грошові кошти у загальному розмірі 12099628,64 грн., з яких: 1741037,09 грн безпідставно набуті кошти у вигляді плати за користування земельними ділянками у 2021 році (з 01.01.2021 по 05.11.2021); 39721,57 грн сума заборгованості за 2020 рік за користування земельними ділянками; 9607600,45 грн неустойка у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками; 666062,73 грн пені; 989,23 грн 3% річних нарахованих на несплачену суму заборгованості; 44 217,57 грн 3% річних нарахованих на суму безпідставно набутих коштів.

Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Частиною1 ст.193 ГК України та ч.1 ст.526 ЦК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ст.629 ЦК України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося судом вище, 03.01.2017 між Товариством (орендар) та Господарством (суборендар) укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Барвінківського району. Земельні ділянки, що орендуються, знаходяться у володінні та користуванні орендаря відповідно до договорів оренди землі, укладених між їх власниками та орендарем.

Укладений між сторонами правочин №03/01/17-ПО від 03.01.2017 за своїм змістом та правовою природою є договором оренди.

Так, відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, яка кореспондується із приписами ч.1 ст.283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

У контексті положень ч.ч.1, 2 ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Зокрема, згідно з приписами ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) унормовано, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч.1 ст.93 ЗК України).

Згідно з ч.1 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.2 ст.291 ГК України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч.4 ст.291 ГК України).

Частиною 1 ст.631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Як встановлено судом, фактично за Договором з урахуванням додаткової угоди від 01.08.2018 площа земельних ділянок складає 797,2495 га.

При цьому, матеріали справи, разом з іншим, містять надані відповідачем копії додаткових угод до Договору, а саме додаткову угоду від 27.12.2019 та додаткову угоду від 01.01.2020.

Додаткова угода від 27.12.2019 містить, зокрема, умову про строк дії договору: до 03.01.2021 включно (пункт 1).

Відповідач наголошує на чинності додаткової угоди від 27.12.2019 до договору суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017, за умовами якої строк дії договору - до 03.01.2021р. включно, та на чинності додаткової угоди від 01.01.2020 до договору суборенди землі №03/01/17-ПО від 03.01.2017р., яка містить умови про виключення земельних ділянок загальною площею 33,1313га із переліку земельних ділянок, що передаються в суборенду, а також умови щодо визначення розміру суборендної плати з 01.01.2020 та до кінця терміну дії договору в розмірі 243990,52грн. разом з ПДВ у розрахунку на рік. У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" чинність вказаних додаткових угод не визнає та наголошує, що строк дії договору закінчився 03.01.2020р.

Водночас позивач чинність вказаних додаткових угод не визнав, наголошуючи, зокрема, на непроведенні державної реєстрації змін до речового права суборенди земельних ділянок у частині зміни (продовження) строку такої суборенди на підставі додаткової угоди від 27.12.2019.

Оцінивши наведені обставини і доводи сторін, суд дійшов висновку про продовження дії Договору на підставі додаткової угоди від 27.12.2019, про що свідчить наступне:

- наявність у матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором за 2020 рік, за висновком суду, свідчить про продовження дії Договору на підставі додаткової угоди від 27.12.2019, у зв`язку з чим, суд відхиляє доводи позивача про те, що ці акти свідчать лише про те, що в 2020 році відповідач фактично без належних правових підстав користувався вказаними земельними ділянками, обставини чого (факт користування) не заперечуються сторонами;

- додаткова угода від 27.12.2019 виконувалась сторонами шляхом надання земельних ділянок, сплати орендної плати у 2020 році та звітування про відповідні операції до контролюючих органів;

- отримані від відповідача кошти за вказаними Актами - оподатковувались в строк без повернення (неприйняття) їх Відповідачу.

- у Вимозі від 19.05.2021 року, директор ТОВ «Краєвид Агро» прямо зазначає про те, що строк дії договору закінчився 03.01.2021 року.

- в матеріалах справи відсутнє судове рішення про визнання додаткової угоди від 27.12.2019 недійсною;

Матеріалами справи підтверджено, що протягом 2017-2020 років відповідачем сплачувалась суборендна плата в повному обсязі, що підтверджується Актами на надання послуг суборенди від позивача, платіжними дорученнями від відповідача, податковими накладними позивача, карткою рахунку позивача про оплати.

Також сторони погодили додаткову угоду від 01.01.2020 року про зміну вартості суборендної плати.

При цьому, під час розгляду справи відповідачем надано пояснення, в яких останній погоджується з існуванням математичної різниці між нарахованою сумою сплати суборендної плати за 2020 рік та фактично сплаченої суми, в розмірі вимоги позивача.

При цьому, суд приймає пояснення відповідача про те, що відповідачем не оплачено вартість суборенди двох земельних ділянок за кадастровими номерами 6320480500:04:000:0170 та 6320480500:04:000:0172, які вибули із володіння позивача, як орендодавця, у зв`язку з переданням речового права оренди власниками вказаних земельних ділянок іншим орендарям.

На підставі викладеного, вказані земельні ділянки загальною площею 12.4047 га не могли бути об`єктами суборенди для ФГ «Подоліське», а так само і об`єктами оплати суборендної плати, Відповідно до вартості суборенди в 2020 році, зазначені недоплата с вартістю суборендної плати за 12.4047 га за 2020 рік.

Отже вказаним пояснюється математична різниця між нарахованим та сплаченим.

Натомість стягнення оплати суборендної плати за об`єкт, який вибув з суборенди, є необґрунтованою вимогою, що не підлягає задоволенню.

Позивачем наведено перелік земельних ділянок: 6320480500:04:000:0020, 6320480500:04:000:0039. 6320480500:04:000:0075. 6320480500:04:000:0112. 6320480500:04:000:0129, 6320480500:04:000:1065. 6320480500:04:000:1066, 6320480500:04:000:1091, 6320480500:04:000:1096, 6320480500:08:000:0124) за «неповернення» яких Позивач просить стягнути неустойку в подвійному розмірі суборендної плати в порядку ч. 2 ст, 785 ЦК України.

Інформаційні довідки з ДРРП за кожною земельною ділянкою додано позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26.01.2022 року (за первісним розглядом), а також відповідачем до заяви про залучення третіх осіб від 15.06.2023 року (за новим розглядом).

Водночас, суд погоджується із доводами відповідача про те, що вказані земельні ділянки не могли використовуватись відповідачем (бути повернутими або неповернутими позивачу) в зазначений період (з 05.11.2018 по 03.01.2020), оскільки такі перебували в суборенді у інших осіб, що убачається з наступного.

Так, із обставин справи убачається, що 16.01.2016 року між Позивачем та ТОВ «Прометей-2012» було укладено договір суборенди земельних ділянок № 16/01/16-ПР від 16.01.2016 року (строком на З роки), за яким позивачем було передано ТОВ «Прометей-2012» наступні земельні ділянки: 6320480500:04:000:0020, 6320480500:04:000:0039. 6320480500:04:000:0075, 6320480500:04:000:0112. 6320480500:04:000:0129, 6320480500:04:000:1065, 6320480500:04:000:1066, 6320480500:04:000:1091, 6320480500:04:000:1096.

При цьому, право суборенди ТОВ «Прометей-2012» на вказані земельні ділянки піддало державній реєстрації в ДРРП 09.11.2017 року та 13.11.2017 року, а скасовано в ДРРП 11.01.2022 року, крім земельних ділянок за кадастровими номерами 6320480500:04:000:0039 та 6320480500:04:000:1065.

Право суборенди ГОВ «Прометей-2012» на вказані дві земельні ділянки було припинене в ДРРП.

01.08.2019 року та 01.07.2019 року, адже на вказані дві земельні ділянки було піддано державній реєстрації право суборенди ПСП «Царедарівське» за договором суборенди земельних ділянок № 02/05/Ц від 02.05.2019 року (строком дії до 16.11.2019 року) між позивачем та ПСП «Царедарівське», яке в подальшому скасовано наприкінці грудня 2019 року.

Окрім того, 05.07,2018 року в ДРРП піддано державній реєстрації право суборенди ТОВ "Деметра-2016" на підставі додаткової угоди до договору суборенди землі №26/01/170 між позивачем та ТОВ "Деметра-2016" щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6320480500:08:000:0124 зі строком дії до 01.01.2021, яке припинено в ДРРП 11.01.2022 року

Відповідачем сплачено за вказані земельні ділянки позивачеві суборендну плату за вказаний період (з 05.11.2018 по 03.01.2020) в загальному розмірі 326 077,17 гри за таким розрахунком.

У пункті 1 ДУ 2018 погоджена вартість суборендної плати з 01,08.2018 року в розмірі 2926223,85 грн на рік з ГІДВ. Відповідно до п. 1 ДУ 2018 вартість суборенди 1 га на місяць, починаючи з 01.08.2018, становить 307.17 грн/га/міс з ПДВ.

Отже, за зазначені 75,8252 га суборендовані земельні ділянки за листопад-грудень (2 місяця) 2018 року Відповідачем сплачено грошову суму в розмірі 46582,45 грн,

За 2019 рік за вказані суборендовані земельні ділянки загальною площею 75.8252 га Відповідачем було сплачено Позивачеві грошову суму в розмірі 279494,72 грн (307,17 грн/га/міс з ПДВ * 75.8252 га* 12 міс).

Враховуючи вищенаведене, матеріали справи свідчать про те, що за суборенду спірних земельних ділянок загальною площею 75.8252 га за переліком кадастрових номерів, наведеним позивачем, за період стягнення за даною позовною вимогою (з 05.11.2018 року по 03.01.2020) відповідачем було сплачено грошову суму в розмірі 326 077,17 грн.

Таким чином, вищенаведені обставини свідчать про те, що ТОВ «Краєвид Агро» отримувало подвійну суборендну плату за земельні ділянки з двох суб`єктів господарювання - ФГ «Подолівське» та ТОВ «Прометей-2012», та ФГ «Подолівське» та ПСП «Царедарівське», ФГ «Подолівське» та ТОВ "ДЕМЕТРА-2016".

Отже, вищенаведені обставини свідчать про необґрунтованість вимоги позивача про стягнення неустойки за неповернення суборендованого майна, на яке вже існувало речове право інших осіб за період стягнення.

Окремо судом також враховано, що позивачем не було надано доказів того, хто саме користувався вказаним майном - зазначені треті особи чи Відповідач.

Частина перша статті 1212 ЦК України, припускає можливість виникнення двох видів зобов`язань з безпідставного збагачення: перший вид - зобов`язання, що виникли внаслідок безпідставного придбання (майно набувача збільшується, майно потерпілого зменшується): другий вид - зобов`язання, що виникли внаслідок безпідставного збереження (збереження майна з боку набувача і зменшення або не збільшення майна з боку потерпілого).

Безпідставним збереженням є несплата послуг, якими фактично скористувався набувач або ж несплата набувачем грошових коштів потерпілому за користування його майном (речами) без договору найму (оренди) чи дозволу.

Разом з тим, у даному разі, як зазначалося судом вище, суд дійшов висновку про те, що строк дії Договору було продовжено Додатковою угодою від 27.12.2019 до 03.01.2021 року.

При цьому, варто зауважити, що невизнання даної угоди позивачем, не свідчить про її недійсність, та чинним законодавством передбачено презумпцію правочину (ст. 204 ЦК України) - його правомірність в разі якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемність) або не встановлена судом (спочатку оспорюваний правочин, а потім - недійсний).

Умова про нікчемність прямо зазначається у виключному переліку приписів матеріального права. Також правочин може бути неукладеним, в разі заперечення його укладання, підтвердженого доказами та встановленого рішенням суду.

Суд вдруге вважає за необхідне зазначити про те, що у даному разі, Додаткова угода від 27.12.2019, як і Додаткова угода від 01.01.2020 не є нікчемними та не визнані недійсними або не підтверджено їх неукладеність будь-якими судовими рішеннями.

Отже, вказані Додаткові угоди є правомірними правочинами в розумінні ст. 204 ЦК України, та тягнуть за собою правові наслідки, відповідно до їх змісту, які є обов`язковими до дотримання та врахування сторонами договору (правочину).

Таким чином, суд констатує, що з урахуванням Додаткової угоди від 27.12.2019, строк дії Договору закінчився 03.01.2021 року.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у Вимозі від 19.05.2021 року, директор ТОВ «Краєвид Агро» прямо зазначає про те, що строк дії договору закінчився 03.01.2021 року.

Крім того, як зазначено вище, протягом 2020 року позивачем надавались Акти на оплату послуг суборенди, а отримані від відповідача кошти за вказаними Актами - оподатковувались в строк без повернення (неприйняття) їх відповідачу.

Вищенаведене переконливо та неспростовно свідчить про те, що користування відповідачем суборендованими землями протягом 2020 року було в рамках Договору.

Досліджуючи обставини щодо користування відповідачем суборендованими землями в 2021 році, суд виходив з наступного.

Як вже було наведено, пунктом 9.3, Договору передбачено право відповідача зібрати врожай, посіяний за час дії Договору (тобто - в межах строку), враховуючи на що, суд вважає слушними доводи відповідача про те, що навіть у від 19.05.2021 позивачем зазначено про можливість для відповідача зібрати врожай, що дозріває на суборендованих земельних ділянках, та сплатити суборендну плату за фактичний час користування землями протягом 2021 року до повного збору врожаю.

З урахуванням наведеного, правове обґрунтування позовних вимог щодо відносин із відповідачем протягом 2021 року як користування відповідачем збереженими ним безпідставно отриманими земельними ділянками - є необґрунтованим та не відповідає приписам законодавства, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення грошових коштів на правовій підставі, яка не може застосовуватись до фактичних обставин у цій судовій справі, задоволенню не підлягають.

Окремо суд звертає увагу на те, що за останнім переліком земельних ділянок, підписаним обома сторонами, в користуванні відповідача знаходилось 760,7352 га суборендованих земель (ДУ 2020).

При цьому, судом враховано, що матеріали справи не містять актів прийому-передачі частини суборендованих земель 01.01.2021 від відповідача до позивача, у зв`язку з чим, розрахунок позивача позовних вимог про сплату за користування 557,9356 га всупереч зазначеним 760.7352 га, є таким, що ґрунтується на припущенні та не підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

У даному разі матеріали справи свідчать про користування відповідачем протягом 2021 року усіма суборендованими площами, водночас позивач не надав жодних доказів отримання від відповідача (передання відповідачем позивачеві) 226,9092 га з маси суборендованих земель за Договором, як і не надав доказів використання позивачем 226,9092 га з маси суборендованих земель за Договором протягом 2021 року із зазначенням кадастрових номерів вказаних земель.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, суд виходить з наступного.

Як зазначалося судом вище, за висновками господарського суду, відповідно до Додаткової угоди від 27.12.2019 строк дії Договору суборенди продовжено до 03.01.2021 року.

Вказана Додаткова угода від 27.12.2019 не визнана недійсною, виконувалась сторонами шляхом оплати відповідачем протягом 2020 року суборендної плати за ініціативи Позивача, та прямо визнавалась Позивачем в листуванні з Відповідачем.

За 2020 рік суборендна плата сплачувалась відповідачем, приймалась та оподатковувалась позивачем в повному обсязі, за винятком вимоги позивача про заборгованість.

Користування відповідачем суборендованими землями в 2021 році здійснювалось, як зазначено вище та не заперечувалось у Вимозі від 19.05.2021 році, в порядку п. 9.3. Договору.

При цьому, суд погоджується з доводами відповідача про те, що наслідком звільнення відповідачем суборендованих земель в 2021 році мало стати нарахування позивачем суборендної плати та обов`язок відповідача сплатити її.

У даному разі, в матеріалах справи міститься Розрахунок відповідача за підписом директора ФГ «Подолівське» щодо розміру суборендної плати, яка підлягає стягненню з відповідача за користування суборенодованими землями протягом 2021 року.

Варто зазначити, що в цьому Розрахунку зазначено площі суборендованих земель з переліком кадастрових номерів, які були звільнені від посівів у конкретні дати.

Отже, відповідачем розраховано суборендну плату (за правовою кваліфікацією - саме «суборендну плату») за користування суборендними землями в 2021 році, які відповідач має сплатити та зазначено дати звільнення певних земельних ділянок від своєї присутності - 15.08.2021 року та 01.10.2021 року.

Водночас правова природа застосування неустойки в подвійному розмірі в порядку ст. 785 ЦК України, передбачає інші обставини.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу 111 "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України та статей 283 - 291 Господарський кодекс України.

Згідно із частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверга статті 291 Господарського кодексу України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Зі змісту наведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759. 762. 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною, другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном) і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України),

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.

Крім того, у постанові від 06.02.2020 у справі №915/1429/19 Верховним судом зазначено, що визначальним для застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об`єктом найму, оскільки поняті "неповернення речі" не є тотожним поняттю "не користування" у правовому сенсі етапі 785 Цивільного кодексу України.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України, Тобто суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але не виконав цього обов`язку зі своєї вини.

Окрім цього, відсутність договірного зобов`язання орендаря після припинення дії Договору зі сплати орендної плати виключає можливість стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних, оскільки частина друга статті 625 Цивільного кодексу України встановлює обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних виключно у разі порушення боржником грошового зобов`язання перед кредитором, так само як і виключає можливість стягнення пені та штрафу з відповідача за відсутності порушення основного зобов`язання під час дії договору.

Приймаючи до уваги викладене, вимога про стягнення з орендаря основного боргу (орендної плати після припинення дії Договору) не підлягає задоволенню, а здійснення розрахунків позовних вимог суми заборгованості з орендної плати після припинення дії Договору та нарахована на цю плату сум пені, не відповідають вищенаведеним висновкам.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, а також у постанові КГС ВС від 02.06.2020 (№910/6110/19).

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення неустойки в порядку ч. 2 cт. 785 ЦК України задоволенню не підлягають.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, тому відмовляє в його задоволенні повністю.

Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В судовому засіданні 26.09.2023 відповідач заявив про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши при цьому, що необхідні докази подасть протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

29.09.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про стягнення суми судових витрат з додатковими документами (вх. №26504).

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. За таких обставин суд вважає за доцільне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Призначити судове засідання для прийняття додаткового рішення на "10" жовтня 2023 р. о(б) 13:00 год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Харківської області за адресою: 61022, місто Харків, майдан Свободи 5, 8-й під`їзд, 1-й поверх, зал № 102.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "06" жовтня 2023 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв