Постанова
від 26.09.2023 по справі 902/957/22
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/957/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Антонюка Ярослава Васильовича

на рішення Господарського суду Вінницької області від 15.02.2023 (суддя Маслій І. В.)

і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 (головуючий суддя Крейбух О. Г., судді Дужич С. П., Савченко Г. І.)

у справі № 902/957/22

за позовом фізичної особи-підприємця Антонюка Ярослава Васильовича

до 1) фізичної особи-підприємця Гуменюк Вікторії Мирославівни і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Макала"

про усунення перешкод в користуванні майном,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Кислов Ю. А., відповідача-2 - Андрійчук М. О.)

СУТЬ СПОРУ

1. Фізична особа-підприємець Антонюк Ярослав Васильович (далі - позивач, ФОП Антонюк Я. В.) заявляє про те, що він є власником будівельної конструкції тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кафе-бар), яка розташована на самохідному плавзасобі № 2647 стоянкового типу призначення на лівому березі річки Південний Буг у м. Вінниця. Вказує, що фізична особа-підприємець Гуменюк Вікторія Мирославівна (далі - відповідач-1, ФОП Гуменюк В. М.) як суборендар приміщення і Товариство з обмеженою відповідальністю "Макала" (далі - відповідач-2, ТОВ "Макала") як новий власник самохідного плавзасобу № 2647 чинять перешкоди у доступі позивачеві до його майна, у зв`язку з чим просить суд усунути перешкоди в користуванні майном.

2. Суди, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши оцінку аргументам учасників справи, з урахуванням принципу змагальності сторін, вказали на недоведення позивачем належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та відмовили у задоволенні позову.

3. Позивач у касаційній скарзі з висновками судів не погоджується та вказуючи на недобросовісну поведінку відповідачів та принцип заборони суперечливої поведінки просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Верховний Суд із зазначеними доводами погодитися не може з огляду на викладене нижче.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

4. ФОП Антонюк Я. В. та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулися до Господарського суду Вінницької області з позовом до ФОП Гуменюк В. М. і ТОВ "Макала" в якому просять (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні майном позивачів - будівельної конструкції тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кафе-бар), яка розташована на самохідному плавзасобі № 2647 (далі - несамохідна баржа № 2647) стоянкового типу призначення на лівому березі річки Південний Буг в м. Вінниця, шляхом надання доступу до нього з метою демонтажу.

5. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 позов в частині позовних вимог ОСОБА_1 залишено без розгляду.

6. Позовні вимоги з посиланням на норми статей 317, 321, 386 та 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) аргументовані тим, що відповідачі перешкоджають позивачеві у доступі до його майна, розташованого на несамохідній баржі, зокрема, з метою демонтажу цього майна, у зв`язку з чим ФОП Антонюк Я. В. звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні майном позивача - будівельної конструкції тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кафе-бар), яка розташована на самохідній баржі № 2647, шляхом надання доступу до нього з метою демонтажу.

7. Наявність права власності на будівельну конструкцію тимчасової споруди позивач обґрунтовує посиланнями на договір оренди несамохідних барж від 12.02.2009, укладений між Філією "Пристані "Вінниця" ВАТ "Київського річкового порту" (орендодавець) і ФОП Антонюк Я. В., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) (орендар) (далі - договір оренди від 12.02.2009), дозволів на розташування кафе-бару на воді та договір про надання послуг від 30.07.2011 № 30-07/11, укладений між фізичною особою підприємцем Гринь Андрієм Володимировичем (виконавець) і ФОП Антонюком Я. В. (замовник) (далі - договір про надання послуг від 30.07.2011). Зазначає, що відповідач-1, як суборендар користується відповідним приміщенням на підставі договору суборенди нежитлового приміщення від 07.04.2017, укладеного між ОСОБА_1 і Гуменюк В. М. (суборендар) (далі - договір суборенди від 07.04.2017), та відповідач-2, як новий власник несамохідної баржі № 2647 на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 22.02.2022 № 01/02-703 (далі - договір купівлі-продажу від 22.02.2022), не надають позивачеві доступу до його майна, яке він вирішив демонтувати.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.02.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023, у задоволенні позову відмовлено.

9. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивоване такими аргументами і обставинами.

10. Суди попередніх інстанцій встановили, що: (1) договір оренди від 12.02.2009 є договором найму транспортного засобу, укладений за участю Філії Пристань Вінниця ВАТ Київського річкового порту (орендодавець), ФОП Антонюка Я.В. та двох фізичних осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Натомість вказаний договір нотаріально не посвідчений; наданий позивачем акт приймання-передачі майна від 01.04.2010 укладений на виконання іншого договору оренди № б/н від 01.04.2010, який відсутній у матеріалах справи, орендарями за яким є лише дві фізичні особи-підприємці. Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що договір оренди від 12.02.2009 є нікчемним, оскільки він нотаріально не посвідчений, а в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі об`єкта оренди за цим договором, а також відсутні письмові докази в підтвердження виконання договору; (2) договір про надання послуг від 30.07.2011, акт надання послуг від 05.09.2011 № 1 та дозвільні документи не дають можливості встановити розмір та характеристики зведеної тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кафе-бар Шкіпер), а також які матеріали використовувалися при її зведенні, можливість переміщення даної тимчасової споруди тощо; з наданих видаткових накладних від 01.06.2010 № 1640, від 06.07.2010 № 1740 також неможливо встановити, що вказані матеріали використані саме для зведення тимчасової споруди; на тимчасову споруду відсутній паспорт прив`язки, що у сукупності слугувало для висновку про те, що позивачем не доведено правомірності набуття права власності на будівельну конструкцію тимчасової споруди.

11. Стосовно позовних вимог, заявлених до відповідача-1, суди дослідили, що: під час укладення договору суборенди від 07.04.2017 ОСОБА_1 вказав, що об`єкт оренди знаходиться в його користуванні на підставі договору оренди від 12.02.2009 та договору надання послуг адміністративно-господарської діяльності від 01.10.2016, натомість суди встановили, що договір оренди від 12.02.2009 є нікчемним, а договір надання послуг адміністративно-господарської діяльності від 01.10.2016 в матеріалах справи відсутній; відповідно до п. 3.2.8 договору оренди від 12.02.2009 орендар зобов`язується не передавати несамохідну баржу в суборенду без письмової згоди орендодавця, однак матеріали справи такої згоди орендодавця філії "Пристань "Вінниця" ВАТ "Київського річкового порту" не містять; відповідач-1 у відзиві на позовну заяву заперечує факт отримання в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 50,0 кв.м, що знаходиться на 674 км річки Південний Буг (вул. Київська, 3), загальною площею 246,0 кв.м та зазначає, що жодного акта приймання-передачі не підписувала, суборендні платежі не проводила; матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо передачі майна за актом приймання-передачі чи сплати орендних платежів на виконання умов договору суборенди від 07.04.2017; строк дії договору суборенди відповідно до п. 5.2 складає один рік з моменту його підписання, однак будь-яких умов пролонгації умови даного договору матеріали справи не містять.

12. Враховуючи вищевикладене, суди дійшли висновку, що договір суборенди від 07.04.2017 є неналежним доказом на підтвердження фактичного користування відповідачем-1 будівельною конструкцією тимчасової споруди, яка розташована на несамохідній баржі № 2647, а з інших долучених до матеріалів справи доказів неможливо встановити, що права та законні інтереси позивача порушуються відповідачем-1, а тому підстави для задоволення даного позову в частині, що стосується негаторного позову до відповідача-1 відсутні.

13. Стосовно позовних вимог, заявлених до відповідача-2, суди дослідили, що з договору купівлі-продажу від 22.02.2022, вбачається, що у цьому договорі відсутні будь-які застереження щодо наявності договорів оренди цього державного майна та дозволів на розміщення на плавзасобах тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності; відповідач-2 зазначає, що не чинить перешкод у користуванні майном позивача, оскільки на несамохідній баржі № 2647, що перебуває у його власності, відсутнє майно, що перебуває у власності чи користуванні позивача, а наявні в матеріалах справи докази, а також доводи позивача дане твердження відповідача-2 не спростовують.

14. Окрім того, суди відхили посилання позивача на зареєстроване Вінницьким районним управлінням поліції ГУНП у Вінницькій області 06.06.2022 кримінальне провадження № 12022025040000155 за статтею 356 КК України за фактом перешкоджання власникам у користуванні майном та не допуску до нежитлового приміщення, вказавши, що відповідачем не надано вирок суду в даному кримінальному провадженні, який набрав законної сили, щодо факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за статтею 356 КК України.

15. За таких обставин, підставою для відмови в задоволенні позовних вимог слугував висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач належними та допустимими доказами не підтвердив обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог. Зокрема, суди вказали, що матеріали справи не містять достатніх та допустимих доказів перебування на несамохідній баржі № 2647, що є власністю відповідача-2, належного позивачу на праві власності або титульного володіння майна.

Касаційна скарга

16. Не погодившись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. У касаційній скарзі позивач зазначає що на його замовлення на несамохідній баржі № 2647 зведено будівельну конструкцію тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.

18. У той же час, із посиланням на приписи пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16, щодо заборони суперечливої поведінки, позивач зазначає, що відповідачі не навели жодної правової підстави чи не надали жодного документа на підтвердження права власності чи права користування цією будівельною конструкцію.

19. Зокрема вказує на недобросовісну поведінку відповідача-1, яка заперечує факт користування спірним майном на підставі договору суборенди від 07.04.2017, а також ТОВ "Макала", яке не може пояснити відсутність спірного майна в договорі купівлі-продажу від 22.02.2022 та невжиття заходів щодо демонтажу цього майна.

20. Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України в контексті застосування до спірних правовідносин недобросовісної та суперечливої поведінки сторони (відповідача-1), яка об`єктивно полягала у перешкоджанні іншій стороні у добросовісному та належному користуванні своїм майном та створила невизначеність щодо юридичної долі такого майна.

21. Окрім того, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у питанні надання представнику позивача права на участь у судовому розгляді справи, викладених у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19.

Узагальнені доводи інших учасників справи

22. ТОВ "Макала" подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Вказує на правильність висновків судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

23. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

25. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

26. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

27. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

28. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

29. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

30. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

31. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

32. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому і підстави, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для проведення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень відсутні з огляду на таке.

33. Так, у справі № 145/2047/16, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, предметом розгляду були вимоги фізичної особи до Селянського фермерського господарства "Терра" про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, обґрунтовані тим, що позивач ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 змінила мотивувальну частину судових рішень, вказавши, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки в цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

35. При цьому, вказавши, що договір оренди землі не може бути укладений шляхом вчинення конклюдентних дій, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у справі № 145/2047/16.

36. У цій же справі № 902/957/22 предметом розгляду є вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом надання доступу до нього з метою демонтажу. Спору в справі № 902/957/22 щодо оренди земельної ділянки не виникало, як і не були предметом розгляду у справі № 145/2047/16 вимоги про усунення перешкод у користуванні майно, що безпосередньо вбачається з тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020.

37. Наведене переконливо свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі та в справі, яка розглядається. Правове обґрунтування у постанові у справі № 145/2047/16 щодо застосування приписів статей 6, 15, 16, 204, 215, 627, 638 ЦК України, статей 14, 15 Закону України "Про оренду землі", стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 902/957/22, адже різняться вони предметом і підставами позовних вимог, змістом спірних правовідносин і фактичними обставинами спорів.

38. Звідси, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

39. Стосовно посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19, колегія суддів зазначає, що на розгляді об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в наведеній справі перебувало питання залишення позову без розгляду на підставі частини 4 статті 202, пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України, у зв`язку з тим, що позивач не забезпечив явку уповноваженого представника двічі у судові засідання, про причини неявки суд не повідомив, а також не подав заяви про розгляд справи за його відсутності.

40. У цій справі № 902/957/22 наведеного вище процесуального питання не виникало. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з діями суду апеляційної інстанції, який ухвалив оскаржувану постанову в першому судовому засіданні, призначеному на 31.05.2023, а не відклав розгляд справи у зв`язку із неможливістю представника позивача прибути в судове засідання, про що останній повідомив суд у відповідному клопотанні.

41. Колегія суддів зазначає, що розгляд відповідного клопотання позивача про відкладення розгляду справи мотивовано судом апеляційної інстанції з посиланнями на приписи частини 2 статті 202, статті 216, частин 11, 12 статті 270 ГПК України, а також неповажністю наведених позивачем причин неможливості забезпечити явку представника в судове засідання.

42. За наведених обставин, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19 в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на відмінне правове регулювання (залишення позову без розгляду з підстав неявки позивача (його представника) у судове засідання без повідомлення причин неявки та вирішення питання відкладення розгляду справи за наявності клопотання сторони належним чином повідомленої про розгляд справи) у порівнюваних ситуаціях, що свідчить про неподібність правовідносин.

43. Безвідносно до викладеного у пунктах 39-42 цієї постанови, колегія суддів зазначає, що наведені доводи позивача не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини 1 статті 310 ГПК України, позаяк сам скаржник наголошує на тому, що був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, проте не погоджується з оцінкою судом апеляційної інстанції поважності причин своєї неявки у судове засідання.

44. За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

45. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

46. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

47. Позивач, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (пункт 20 цієї постанови), наводить доводи спрямовані на надання Верховним Судом висновку в частині недобросовісної поведінки відповідача-1 як суборендаря приміщення, яка полягає в тому, що останній заперечує факт отримання нежитлового приміщення в суборенду, сплату орендної плати протягом дії договору суборенди від 07.04.2017, надсилання суборендарем листа про недійсність договору та факт користування цим майном на даний час.

48. Суди попередніх інстанцій надали детальний аналіз правовідносинам суборенди, на які посилався позивач при звернені з цим позовом до відповідача-1, про що детально описано вище у пунктах 11-12 цієї постанови. Водночас, в основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок про те, що позивач з урахуванням принципу змагальності сторін, суть якого полягає, зокрема, в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (пункт 5 частини третьої статті 2, частина третя статті 13 та частина перша статті 74 ГПК України), не довів належними та достатніми доказами наявності свого порушеного права власності з метою звернення з негаторним позовом до суду про усунення перешкод у користуванні своїм майном.

49. Здійснивши посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, позивач, разом з тим, не обґрунтував, яким чином застосування вказаної норми права в контексті доводів про недобросовісну поведінку відповідача-1 як суборендаря, з урахуванням предмета та підстав заявлених позовних вимог, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої оцінки наявних у справі доказів та висновків судів попередніх інстанцій, що стали підставою для відмови у задоволенні позову, вплине на здійснене судами правозастосування в оскаржуваних судових рішеннях, що в свою чергу не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та не дає правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі.

50. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суть відповідних доводів скаржника зводиться до його незгоди саме із установленими у цій справі обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору.

51. Разом з тим, незгода скаржника з такими висновками судів, а також його прагнення здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

52. Інші доводи касаційної скарги позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

53. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

54. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 902/957/22 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Антонюка Я. В. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 і рішення Господарського суду Вінницької області від 15.02.2023 у цій справі.

55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

56. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі. Інші доводи скаржника не обґрунтовані посиланнями на відповідні пункти частини 2 статті 287 ГПК України (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані постанова і рішення - без змін.

Судові витрати

57. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 902/957/22 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Антонюка Ярослава Васильовича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 і рішення Господарського суду Вінницької області від 15.02.2023 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Антонюка Ярослава Васильовича в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 і рішення Господарського суду Вінницької області від 15.02.2023 у справі № 902/957/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення26.09.2023
Оприлюднено10.10.2023
Номер документу114020712
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —902/957/22

Постанова від 26.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 12.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 31.08.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 22.08.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 11.07.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Постанова від 31.05.2023

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Крейбух О.Г.

Ухвала від 29.05.2023

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Крейбух О.Г.

Ухвала від 06.04.2023

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Крейбух О.Г.

Ухвала від 24.02.2023

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Маслій І.В.

Рішення від 15.02.2023

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Маслій І.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні