Ухвала

від 03.10.2023 по справі 907/315/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 жовтня 2023 року

м. Київ

Справа № 907/315/19

Провадження № 12-55гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 907/315/19

за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 (головуючий суддя Козир Т. П., судді Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 (суддя Демидов В. О.)

за позовом Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет»

до 1) Закарпатської обласної державної адміністрації, 2) приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни, 3) Управління Мукачівської греко-католицької єпархії,

третя особа - Ужгородська міська рада,

про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису про право власності, зобов'язання повернути майно,

УСТАНОВИЛА:

1. У травні 2019 року Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» (далі - Університет) звернувся з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - Закарпатська ОДА), приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни (далі - приватний нотаріус Кузьо Г. В.) та Управління Мукачівської греко-католицької єпархії (далі - Управління єпархії), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Закарпатської ОДА від 14.02.2019 № 83;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45824837 від 05.03.2019;

- скасувати запис про право власності № 30571673 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, який був внесений на підставі протиправного рішення, індексний номер 45824837 від 05.03.2019;

- зобов'язати Управління єпархії повернути майно, а саме нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: вул. Капітульна, 11, м. Ужгород (далі - спірне нерухоме майно), законному користувачу - Університету.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.03.1999 Ужгородська міська рада (далі - Ужгородська міськрада) прийняла рішення, яким на баланс Університету в постійне безоплатне користування передала комунальне майно, а саме будівлі за адресами: вул. Замкові сходи, 4; вул. Волошина, 43; вул. Капітульна, 11, м. Ужгород. У кінці березня 2019 року позивачу стало відомо, що 28.02.2019 приватний нотаріус на підставі розпорядження голови Закарпатської ОДА від 14.02.2019 № 83 зареєструвала право власності на вказану вище будівлю, розташовану за адресою: вул. Капітульна, 11, м. Ужгород, за Управлінням єпархії. При цьому, на думку позивача, норми закону не передбачають можливості та не надають обласним державним адміністраціям повноважень управління та розпорядження об'єктами комунальної власності територіальних громад.

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 17.10.2019 у задоволенні позову відмовив.

4. Суд першої інстанції зазначив, що вирішення майнових питань релігійних організацій можливе: шляхом передачі культових будівель та майна, які становлять державну власність, організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування; шляхом повернення у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, Уряду Республіки Крим культових будівель і майна, які становлять державну власність.

5. Господарський суд міста Києва дійшов висновку про відсутність порушення норм законодавства Закарпатською ОДА в частині повернення спірного нерухомого майна Мукачівській греко-католицькій єпархії, враховуючи те, що вказане спірне нерухоме майно належало єпархії до його передачі в користування Університету. Крім того, Університету вказане нерухоме майно було передано в користування, що не виключає можливості передачі такого нерухомого майна в користування іншим особам.

6. Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі № 907/315/19 залишив без змін.

7. Апеляційний суд погодився з мотивами, з яких виходив суд першої інстанції, та висновком про відсутність підстав для задоволення позову.

8. Суд апеляційної інстанції відхилив висновок експертизи від 26.08.2021, оскільки вказаний висновок ґрунтується на припущенні експертів про те, що спірна будівля до передачі позивачу використовувалась для проживання, що суперечить джерелам, на які посилаються експерти, в яких зазначено про розташування в цьому приміщенні недільної греко-католицької школи.

9. Апеляційний господарський суд виснував, що спірна будівля входить до єдиного комплексу культових споруд, розташованих на території комплексу Замкової гори, та становить невід'ємну частину культового комплексу релігійного центру Управління єпархії.

10. Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, Універститет звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

11. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 366 Адміністративного кодексу Української РСР, не врахувавши, що Адміністративний кодекс Української РСР набув чинності на території Закарпатської області 25.01.1946.

12. Правовий аналіз Адміністративного кодексу Української РСР дозволяє зробити висновок, що артикул 366 передбачав, що молитовні спеціального типу й культове майно, що є на обліку органів радянської влади, становлять державне майно. Водночас на момент набуття чинності Адміністративним кодексом Української РСР в Закарпатській області у спірному нерухомому майні розташовувалося Ужгородське державне художньо-промислове училище, тобто заклад освіти.

13. Спірне нерухоме майно на момент видання оскаржуваного розпорядження голови Закарпатської ОДА на законних підставах належало на праві комунальної власності територіальній громаді м. Ужгорода в особі Ужгородської міськради. На підставі архівних документів спірне нерухоме майно належить до комунальної власності.

14. Крім цього, суди обґрунтували рішення з посиланням на недопустимі докази та не навели належних мотивів щодо відхилення певних доказів.

15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 24.07.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Університету на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі № 907/315/19.

Мотиви для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

16. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 05.09.2023 передав справу № 907/315/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

17. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

18. Предметом позовних вимог є оскарження розпорядження голови Закарпатської ОДА від 14.02.2019 № 83 «Про повернення культової будівлі у власність релігійної організації», яким спірне нерухоме майно вирішено повернути у власність Управління єпархії. Вказане розпорядження прийняте на підставі статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Суди попередніх інстанцій також врахували приписи зазначеної статті під час розгляду позовних вимог у справі № 907/315/19.

19. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі № 826/12479/18 закрито провадження у справі на підставі статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Вказаною статтею врегульовано режим майна - культових будівель і речей, які є власністю держави, громадських організацій або громадян, визначено підстави, за яких релігійні організації можуть набути речових прав на них, та визначено механізм захисту порушених, не визнаних, оспорюваних прав релігійних організацій рішеннями державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном, які можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України. Таким чином, суд касаційної інстанції виснував, що законодавством чітко визначена юрисдикція спорів, пов'язаних із застосуванням статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

20. Отже, наявний висновок щодо застосування статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та особливостей розгляду судами спорів на підставі цього Закону, які, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.

21. Натомість Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 910/10011/19, в якій необхідно було застосовувати приписи Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та, зокрема, статті 14 цього Закону, вказала на те, що норми цього Закону не можуть встановлювати особливості юрисдикції і підсудності спорів. Переглядаючи справу № 910/10011/19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що попри приписи статті 14 вказаного Закону про те, що прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством, спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

22. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на те, що як приписи статті 14, так і статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» фактично аналогічним чином регулюють питання про визначення юрисдикції спорів щодо спірних питань і вказують на необхідність розгляду спорів у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством. З наведеного слідує, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у справі № 910/10011/19, мав би аналогічним чином бути застосований і до правовідносин щодо застосування статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

23. У зв'язку із цим, оскільки в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі № 826/12479/18 зазначено про необхідність дотримання приписів Закону і перегляду спорів, в яких предметом оскарження є рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном, в порядку цивільного судочинства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від такого висновку.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу

24. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

25. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про необхідність дотримання приписів Закону і перегляду спорів, в яких предметом оскарження є рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном, в порядку цивільного судочинства.

26. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду закрив провадження у справі № 826/12479/18 виходячи з такого.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (пункт 41).

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень (пункт 42).

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (пункт 43).

Суть і характер описаних спірних правовідносин, їхній суб'єктний склад, зміст позовних вимог і механізми (засоби) їхнього задоволення в сукупності дають підстави стверджувати, що звернення позивача до суду із цим позовом було обумовлено порушенням його речового права як колишнього власника (користувача) будинку - колишньої синагоги, а його вимоги спрямовані на встановлення незаконності відмови Київської міської ради і Київської міської державної адміністрації визнавати вказані речові права та сприяти в їхньому поновленні (пункт 50).

Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження позивачем бездіяльності відповідачів щодо нерозгляду його клопотань, а по суті - відмови передавати будинок, розташований за адресою м. Київ, просп. Голосіївський, 22/1, літ «А», у власність чи безоплатне користування пов'язане із захистом позивачем свого майнового інтересу (пункт 51).

Виходячи з того, що реальний зміст спірних правовідносин полягає в намаганні позивача захистити своє речове право, розгляд і вирішення вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо нерозгляду його клопотань і зобов'язання їх розглянути не забезпечить ефективного захисту прав, які, на його думку, порушені (пункт 58).

27. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в пункті 61 дійшов висновку, що, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим, випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися місцевим господарським судом за правилами ГПК України.

28. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.07.2022 у справі № 826/12479/18 не формулював висновку щодо перегляду спорів, в яких предметом оскарження є рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном, в порядку цивільного судочинства.

29. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на зміст спірних правовідносин сформулював висновок, відповідно до якого спір має вирішуватися місцевим господарським судом за правилами ГПК України.

30. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що посилання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на положення статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» необхідно оцінювати в сукупності з вказаними вище мотивами та висновками, викладеними в постанові від 21.07.2022 у справі № 826/12479/18.

31. Отже, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі № 826/12479/18 відсутній висновок, від якого вважає за необхідне відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

32. Визначаючи юрисдикцію спору у справі № 910/10011/19, правовідносини в якому врегульовані, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.04.2021 наголосила, що юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин (пункт 49). З огляду на зміст та характер правовідносин у зазначеній справі, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір у справі № 910/10011/19 має розглядатись у порядку господарського судочинства (пункт 73).

33. Зважаючи на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає також недоцільним розгляд справи № 907/315/19 Великою Палатою Верховного Суду.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

34. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

35. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

Керуючись статтями 233-235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 907/315/19 за позовом Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» до Закарпатської обласної державної адміністрації, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни, Управління Мукачівської греко-католицької єпархії, третя особа - Ужгородська міська рада, про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису про право власності, зобов'язання повернути майно за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

Ухвала у справі № 907/315/19 набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. ТкачСудді:О. О. Банасько Л. Ю. Кишакевич Ю. Л. Власов Г. Р. Крет І. А. Воробйова Л. М. Лобойко І. В. Григор'єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко І. В. Желєзний Н. В. Шевцова