Рішення

від 02.10.2023 по справі 940/196/23

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02.10.2023 Провадження по справі № 2/940/165/23

Справа № 940/196/23

РІШЕННЯ

Іменем України

02 жовтня 2023 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судових засідань Мудрик Н.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Юхименка І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.06.2022 року (дня поновлення на роботі за рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 02.02.2023 року у справі № 940/596/22) по 02.02.2023 року (день ухвалення рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02.02.2023 року у справі № 940/596/22) в розмірі 265533 грн. 34 коп. без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позову зазначено, що 08.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області із позовом до Тетіївської міської ради, в якому просив, зокрема: визнати протиправнимта скасувати розпорядження Тетіївського міського голови № 149 к-тр від 10.06.2022 року «Про звільнення з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради ОСОБА_1 »; поновити його на роботі на посаді головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку від дня звільнення до дати ухвалення рішення в справі.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 02.02.2023 року у справі № 940/596/22 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано розпорядження Тетіївського міського голови № 149 к-тр від 10 червня 2022 року «Про звільнення з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради ОСОБА_1 » та поновлено його на роботі на посаді головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради з 11 червня 2022 року. У задоволенні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Позивач стверджує, що він має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому, він не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

За таких обставин, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 02.03.2023 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання.

21.03.2023 року представник відповідача комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, вказуючи, що комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради є неналежним відповідачем, оскільки між позивачем та підприємством не виникали трудові відносини. Водночас, жодна посадова особа комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» не має повноважень регулювати трудові відносини між Тетіївською міською радою та позивачем, саме тому відсутня підстава для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» (а. с. 58-59).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 03.04.2023 року зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням суду у справі № 940/596/22 за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 14.06.2023 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 28.08.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Юхименко І.М. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача. Разом з тим, заперечує проти заявлених вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Відповідно доп.1ч.1статті 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 02.02.2023 року в цивільній справі № 940/596/22 за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Тетіївського міського голови № 149 к-тр від 10 червня 2022 року «Про звільнення з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради з 11 червня 2022 року, стягнуто з Тетіївської міської ради 10000 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Тетіївської міської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено позивачу з підстав, що Тетіївська міська рада не є належним відповідачем у справі щодо даної позовної вимоги. У даному випадку, особою, яка повинна здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу є комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, оскільки саме цей заклад відповідає за нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 , а не власник закладу Тетіївська міська рада. При цьому, судом роз`яснено, що зазначена відмова у задоволенні вказаної позовної вимоги не позбавляє позивача ОСОБА_1 права звернутися з відповідним позовом до комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради (а. с. 16-25).

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року в справі № 940/596/22 залишено беззмін (а.с.76,112-115).

Відповідно до ч. 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, факт незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради встановлений рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року в справі№940/596/22,що набралозаконної сили, та має преюдиційне значення для цієї справи.

Цим же рішенням суду позивача ОСОБА_1 також було поновлено на посаді головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради.

Після ухвалення рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року в справі № 940/596/22, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.06.2022 року (дня поновлення на роботі за рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 02.02.2023 року у справі № 940/596/22) по 02.02.2023 року (день ухвалення рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02.02.2023 року у справі № 940/596/22) в розмірі 265533 грн. 34 коп. без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, на обґрунтування якого зазначив, що він не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 КЗпП України,якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другоїстатті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком.Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Такий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі № 683/1256/22 зроблено висновок, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 10 червня 2022 року та згідно рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року в справі № 940/596/22 поновлено на роботі з 11 червня 2022 року.

Із копії довідки, виданої 13.02.2023 року № 133/а комунальним підприємством «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, нарахована ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи заробітна плата становила: за квітень 2022 року 34092,40 грн., за травень 2022 року 34278,48 грн. (а. с. 26).

При цьому, кількість робочих днів за ці місяці 43 дні.

Отже, середньоденна заробітна плата становила 1590,02 грн. (34092,40+34278,40: 43 дні).

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 11.06.2022 року (день поновлення на роботі) по 02.02.2023 року (день ухвалення рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02.02.2023 року в справі № 940/596/22) становить 265533,34 грн. (1590,02 х 167 робочих днів).

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.

Відтак, беручи до уваги встановлений судом факт незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, а також поновлення його на роботі, позивач ОСОБА_1 має безумовне право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.06.2022 року (день поновлення на роботі) по 02.02.2023 року (день ухвалення рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02.02.2023 року в справі № 940/596/22), оскільки він був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Крім того, суд критично оцінює твердження представника відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву, про те, що комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради у цій справі не є належним відповідачем, з огляду на таке.

Так, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18.

Так, рішенням Тетіївського районного суду Київської областівід 02лютого 2023року усправі № 940/596/22 було встановлено та зазначено у мотивувальній частині, що Тетіївська міська рада не є належним відповідачем та що саме комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради є особою, яка повинна здійснити позивачу ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, представником відповідача до матеріалів справи не надано суду жодних доказів відсутності у комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради обов`язку відповідати за цим позовом.

Також, у матеріалах справи відсутні будь-які дані (документи) про те, що обов`язок виконати вимогу позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу лежить на іншій особі, зокрема, Тетіївській міській раді.

Згідно із статтею 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, з огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінюючи належність, допустимістькожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Водночас, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відтак, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 1ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з ч. 6ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 2655,33 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9500 (5000,00 грн. + 4500,00 грн.) грн., суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано: договір № 27-02/23 про надання правових послуг адвоката, укладеного 08 лютого 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Юхименком І.М.; додаток № 1 до договору № 27-02/23 від 08.02.2023 року; акт виконаних робіт відповідно до додатку № 1 до договору про надання правових послуг адвоката № 27-02/23 від 08.02.2023 року; розрахункова квитанція від 28.02.2023 року; ордер на надання правничої (правої) допомоги від 08.02.2023 року; акт виконаних робіт відповідно до додатку № 1 до договору про надання правових послуг адвоката № 27-02/23 від 08.02.2023 року станом на 02.10.2023 року (а. с. 33-39, 133-134).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/WestAllianceLimited проти України заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі Заїченко проти України (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Подібні правові висновки викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію розумності розміру адвокатських витрат, враховуючи обставини, складність та категорію справи, суд дійшов висновку про те, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 6500,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 19, 43, 55, 59 Конституції України, статтями 3, 233, 235 Кодексу законів про працю України, статтями 10, 12, 76- 81, 82, 89, 131, 133, 137, 141, 142, 264-268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, адреса: вул. Цвіткова, буд. 26, м. Тетіїв, Білоцерківський район, Київська область, код ЄДРПОУ 41964879, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 265533 (двісті шістдесят п`ять тисяч п`ятсот тридцять три) гривень 34 копійок з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнути з комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, адреса: вул. Цвіткова, буд. 26, м. Тетіїв, Білоцерківський район, Київська область, код ЄДРПОУ 41964879, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6500 (шість тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, адреса: вул. Цвіткова, буд. 26, м. Тетіїв, Білоцерківський район, Київська область, код ЄДРПОУ 41964879, на користь держави судовий збір в сумі 2655 (дві тисячі шістсот п`ятдесят пять) гривень 33 копійок на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998.

Допустити негайневиконання рішенняв частиністягнення середньогозаробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду: 10 жовтня 2023 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК