Постанова

від 27.02.2024 по справі 940/196/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 940/196/23

провадження № 22-ц/824/3210/2024

головуючий у суді І інстанції Мандзюк С.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 2 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 червня 2022 року (дня поновлення на роботі за рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року у справі № 940/596/22) по 2 лютого 2023 року (день ухвалення рішення Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року у справі № 940/596/22) в розмірі 265 533 грн 34 коп. без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 8 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Тетіївської міської ради, в якому просив, зокрема: визнати протиправним та скасувати розпорядження Тетіївського міського голови № 149 к-тр від 10 червня 2022 року «Про звільнення з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради ОСОБА_1 »; поновити його на роботі на посаді головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку від дня звільнення до дати ухвалення рішення в справі.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року у справі № 940/596/22 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано розпорядження Тетіївського міського голови № 149 к-тр від 10 червня 2022 року «Про звільнення з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради ОСОБА_1 » та поновлено його на роботі на посаді головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради з 11 червня 2022 року. У задоволенні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Позивач стверджував, що він має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому, він не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

За таких обставин, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 2 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Стягнено з КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 265 533 гривень 34 копійок з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнено з КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 500 гривень.

Стягнено з КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 2 655 гривень 33 копійок.

Не погоджуючись із рішенням суду представник КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради - Поліщук О.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради у цій справі не є належним відповідачем, зокрема при розгляді справи було доведено той факт, що обов`язок відповідати за даним позовом покладено на іншу особу, а саме на власника комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, тобто Тетіївську міську раду.

Зазначає, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відповідальністю, яку має нести роботодавець.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник КП «Комунального некомерційного підприємства «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується судовою повісткою, направленою на електронну адресу відповідача та його представника, яку сторона відповідача вказала у своїй апеляційній скарзі, а також звітом про доставку судової повістки (а.с. 213-216), клопотань про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходило.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.

За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи, про причини неявки суду не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи не подавав.

Представником КП «Комунального некомерційного підприємства «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради - Вольською В. було подане клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 6 лютого 2024 року, яке апеляційним судом було задоволене, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 27 лютого 2024 року (а.с. 211).

Клопотань про відкладення розгляду справи, призначеного на 27 лютого 2024 року до Київського апеляційного суду не надходило та про причини неявки не повідомлено.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку відповідача такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із встановленого факту незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, а також поновлення його на роботі, а тому вважав, що позивач ОСОБА_1 має безумовне право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2022 року (день поновлення на роботі) по 2 лютого 2023 року (день ухвалення рішення Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року в справі № 940/596/22), оскільки він був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Також суд зазначив, що КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради є особою, яка повинна здійснити позивачу ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та є належним відповідачем у справі, що встановлено рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року у справі № 940/596/22.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Як встановлено судом, що рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року в цивільній справі № 940/596/22 за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Тетіївського міського голови № 149 к-тр від 10 червня 2022 року «Про звільнення з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради з 11 червня 2022 року, стягнуто з Тетіївської міської ради 10000 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Тетіївської міської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено позивачу з підстав, що Тетіївська міська рада не є належним відповідачем у справі щодо даної позовної вимоги. У даному випадку, особою, яка повинна здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу є комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, оскільки саме цей заклад відповідає за нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 , а не власник закладу Тетіївська міська рада. При цьому, судом роз`яснено, що зазначена відмова у задоволенні вказаної позовної вимоги не позбавляє позивача ОСОБА_1 права звернутися з відповідним позовом до комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради (а. с. 16-25).

Постановою Київського апеляційного суду від 8 червня 2023 року рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року в справі №940/596/22 залишено без змін (а. с. 76, 112-115).

Також судом встановлено, що факт незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради встановлений рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року в справі №940/596/22, що набрало законної сили, та має преюдиційне значення для цієї справи.

Цим же рішенням суду позивача ОСОБА_1 також було поновлено на посаді головного лікаря комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період, за який він обраховується, є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Такий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі № 683/1256/22 зроблено висновок, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивача ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 10 червня 2022 року та згідно рішення Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року в справі № 940/596/22 поновлено на роботі з 11 червня 2022 року.

Із копії довідки, виданої 13 лютого 2023 року № 133/а комунальним підприємством «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, нарахована ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи заробітна плата становила: за квітень 2022 року - 34 092,40 грн, за травень 2022 року - 34 278,48 грн (а.с. 26).

При цьому, кількість робочих днів за ці місяці - 43 дні.

Отже, середньоденна заробітна плата становила - 1590,02 грн (34 092,40+34 278,40: 43 дні).

Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено та не спростовано відповідачем, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2022 року (день поновлення на роботі) по 2 лютого 2023 року (день ухвалення рішення Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року в справі № 940/596/22) становить 265 533,34 грн (1590,02 х 167 робочих днів).

Апеляційна скарга сторони відповідача не містить доводів щодо визначеного судом розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу.

Як вбачається із апеляційної скарги, всі доводи сторони відповідача зводяться до того, що належним відповідачем за вимогами позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є власник КП «КНП «Тетіївський ЦПМСД», винятковою компетенцією якого є прийняття рішення про призначення та звільнення головного лікаря підприємства - тобто Тетіївська міська рада.

Колегія суддів вважає такі твердження апелянта безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Так, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, на який правильно послався суд першої інстанції.

Так, судом встановлено, що рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року у справі № 940/596/22 було встановлено та зазначено у мотивувальній частині, що Тетіївська міська рада не є належним відповідачем та що саме комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради є особою, яка повинна здійснити позивачу ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначене рішення суду було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 8 червня 2023 року та до суду касаційної інстанції не оскаоржене.

Відповідно до ч. 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради є особою, яка повинна здійснити позивачу ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказана обставина встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Крім того, в даному випадку особою, яка повинна здійснити виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є саме КП «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради, оскільки саме цей заклад відповідає за нарахування та виплату заробітної плати, а не власник закладу Тетіївська міська рада.

Наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство «Тетіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетіївської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 2 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 29 лютого 2024 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба