Постанова

від 10.10.2023 по справі 200/2048/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року справа №200/2048/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року (повне судове рішення складено 24 липня 2023 року) у справі № 200/2048/23 (суддя в І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії, відповідно до якої з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.06.2023, прийнятої місцевим судом до розгляду, просив:

- стягнути з Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 27.04.2023 в сумі 22618,26 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є пенсіонером МВС, проходив службу в Артемівському міському відділі (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області та був звільнений з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, наказом УМВС України в Донецькій області від 25.08.2005 № 267 о/с.

Вказує на те, що у зв`язку з несплатою на дату звільнення в повному обсязі грошового забезпечення, він неодноразово звертався до суду з позовами про зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення.

Зокрема, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21, яке набрало законної сили 16.03.2023, позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення недорахованої одноразової грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було задоволено частково.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем 27.04.2023 було нараховано та виплачено, шляхом перерахунку на особистий рахунок позивача в АТ "Ощадбанк" грошові кошти в сумі 5958,80 грн, проте, як вказується позивачем, згідно з наданим відповідачем розрахунку даної суми останнім протиправно не нарахована і не виплачена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначені обставини стали приводом для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі № 200/2048/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 24.05.2021 в сумі 1027 гривень 24 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на необґрунтованість судового рішення.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 11.04.2023, позивач є особою з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

У липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, про стягнення недорахованої одноразової грошової допомоги при звільненні, а також про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 (набрало законної сили 16.03.2023) позовні вимоги ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення недорахованої одноразової грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні були задоволені частково.

Зокрема, вказаним рішенням суду визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області стосовно нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу через несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 782,81 грн, зобов`язано її нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення у розмірі 604,90 грн за період з 01.01.2003 по 30.03.2021 та у розмірі 177,91 грн за період з 01.01.2003 по 02.11.2020.

Також зазначеним рішенням суду визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області стосовно нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації, зобов`язано її здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21, серед іншого, було встановлено наступне.

Позивач у справі проходив службу в Артемівському міському відділі (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області та був звільнений з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, наказом УМВС України в Донецькій області від 25.08.2005 № 267 о/с, згідно з яким позивачу було визначено вислугу років для виплати грошової допомоги - 16 років 6 місяців 28 днів.

За наказом УМВС України в Донецькій області від 20.06.2006 № 177 о/с змінено вислугу років позивача для виплати грошової допомоги - 18 років 00 місяців 20 днів.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 27.12.2006 № 457 о/с внесені часткові зміни до наказу УМВС України в Донецькій області від 25.08.2005 № 267 о/с щодо звільнення позивача за пунктом 64 "в" (через обмежений стан здоров`я) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

Вказане рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 суду набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 у цій справі.

Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 відповідачем було здійснено нарахування позивачу грошових коштів у розмірі 6049,54 грн., до складу яких входить компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення (3922,28 грн. + 1099,82 грн.), а також одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням її індексації та раніше виплачених сум (1027,44 грн.).

Після відрахування обов`язкових податків і зборів, відповідачем на виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 було здійснено виплату позивачу на його особистий рахунок в АТ "Ощадбанк" грошових коштів у розмірі 5958,80 грн.

Зазначена виплата була проведена 27.04.2023, про що вказано обома сторонами та не заперечується ними.

Разом із цим, як зазначає позивач із посиланням на розрахункову-платіжну відомість за видами оплат № 1 за квітень 2023 року, надану відповідачем на запит позивача листом від 07.04.2023 № 4 л/к, при нарахуванні та виплаті грошових коштів на виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд зауважує, що у прохальних частинах позовної заяви, заяви про уточнення позовних вимог позивач не конкретизує, щодо якого виду виплати, із вказаних у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21, ним заявлено до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22618,26 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Водночас, приймаючи до уваги, що із наведених у резолютивній частині рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 видів виплат (компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням індексації) безпосередньо при звільненні підлягає виплаті саме одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням індексації, а також з огляду на відповідь на відзив, у якій позивачем наведений розрахунок суми середнього заробітку, обрахований виходячи із суми 1027,44 грн. (сума одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням її індексації та раніше виплачених сум), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме відносно цієї виплати (як несвоєчасно проведеної) позивачем було заявлено до стягнення суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22618,26 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Обґрунтовуючи період, за який позивачем було нараховано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач зазначає про те, що з відповідача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.08.2005 по 23.11.2020 (справи № 200/1656/20-а, № 200/8622/20-а), тож період затримки розрахунку при звільненні у справі, що розглядається, становить з 24.11.2020 по 27.04.2023 (тобто по дату фактичного проведення відповідачем розрахунку на виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21).

Зазначене вище враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина та засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункти 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Суд зауважує, що чинним спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо виплати середнього заробітку або компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, строки проведення розрахунку при звільненні, а також відповідальність за недотримання вказаних строків передбачені положеннями статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У тих правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, за загальним правилом, пріоритетними є саме норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах таких положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 15.07.2020 у справі № 824/144/16-а, від 05.08.2020 у справі № 826/20350/16, від 24.12.2020 у справі № 340/401/20, від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19 та інших.

З огляду на викладене, положення статей 116 та 117 КЗпП України у даному випадку є повністю застосовними до спірних правовідносин.

Суд першої інстанції слушно зазначив, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України) у цій справі застосовуються у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (дата фактичного проведення розрахунку на виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 - 27.04.2023).

За частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна і додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, які були нараховані працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Отже, вказаними вище нормами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У випадку невиконання такого обов`язку настає відповідальність, яка передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, що необхідний для забезпечення його життя.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником стосовно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням роботодавцем свого обов`язку.

Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла станом на дату фактичного проведення відповідачем розрахунку на виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 (тобто станом на 27.04.2023), час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Оскільки на дату фактичного розрахунку, проведеного на виконання судового рішення, як і на дату звернення до суду з цим адміністративним позовом, положення статті 117 КЗпП України передбачали обмеження часу затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, 6-місячним строком, при вирішенні даного спору суд першої інстанції обґрунтовано застосував редакцію статті 117 КЗпП України у чинній на дату фактичного розрахунку редакції.

Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Як зауважив Верховний Суд у даній постанові, з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 зазначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У даному рішенні Конституційний Суд України зауважив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення цього правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, виходячи із системного аналізу положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. у тому випадку, коли роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (тобто виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Лише після проведення фактичного розрахунку (тобто після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною 1 статті 233 КЗпП України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.

Приймаючи до уваги те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку починаючи з 24.11.2020, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 27.04.2023, а з даним позовом позивач звернувся до суду 11.05.2023, позивачем правомірно визначено період нарахування заявленої до стягнення суми та не пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом.

У позовній заяві (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 27.04.2023 (тобто до моменту фактичного розрахунку на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21) у сумі 22618,26 грн.

Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 було здійснено відповідачем 27.04.2023 шляхом зарахування на особистий рахунок позивача в АТ "Ощадбанк" грошових коштів у розмірі 5958,80 грн. (із відрахуванням обов`язкових податків і зборів), до складу яких входить компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням індексації.

При цьому, як зазначається відповідачем у доданій до відзиву на позовну заяву довідці-розрахунку від 06.06.2023 року № 12 лк та не заперечується позивачем, одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 9871,92 грн. була нарахована та виплачена позивачу на виконання раніше прийнятих судових рішень, однак при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем не була врахована індексація грошового забезпечення, яка повинна входити до складу грошового забезпечення при розрахунку грошової допомоги при звільненні.

Наведені обставини підтверджуються також і змістом рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21, яке набрало законної сили.

Одноразову грошову допомогу при звільненні з врахуванням індексації як складової грошового забезпечення донараховано відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 у розмірі 1027,44 грн. (із розрахунку 114,16 грн. х 18 років х 50%) та виплачено позивачу 27.04.2023 в розмірі 1012,03 грн. (після відрахування обов`язкових податків та зборів), з урахуванням раніше виплачених сум.

Як видно з розрахунково-платіжної відомості за видами оплат № 1 за квітень 2023 року, при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації, на виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховано та виплачено не було.

Згідно з наданою відповідачем довідкою про середній розмір грошового забезпечення від 06.06.2023 № 13 лк позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за червень 2005 року та липень 2005 року (останні два календарні місяці перед звільненням) - по 1096,88 грн. за кожен місяць. Грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяців служби, що передували місяцю його звільнення складало:

- середньомісячний розмір грошового забезпечення - 1096,88 грн.;

- середньоденний розмір грошового забезпечення - 35,96 грн.

Проте, суд першої інстанції зауважив, що згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі № 200/8622/20-а, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 36,45 грн. При цьому дані висновки були засновані на довідці-розрахунку компенсації за затримку розрахунку при звільненні, складеної з урахуванням висновків, наведених у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2020 у справі № 200/1656/20-а.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, які встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, місцевим судом застосовано середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на рівні саме 36,45 грн. як такий, що був установлений рішенням суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, нарахований за період з 24.11.2020 по 27.04.2023 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), визначено позивачем у сумі 22618,26 грн. (із розрахунку 619 робочих днів х 36,54 грн.).

Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 у справі № 806/345/16.

Судом першої інстанції під час вирішення цієї справи враховані вказані вище критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.

Так, у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 Верховний Суд зазначив, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмета спору): (виплачена індексація грошового забезпечення чи інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку) х 100.

Сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати, розраховується за наступною формулою: (середньоденний розмір грошового забезпечення х коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати) х кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Застосувавши вказані висновки Верховного Суду, виходячи з наведеного механізму обчислення, враховуючи встановлені у цьому рішенні обставини, місцевий суд зазначив про таке:

1. З огляду на положення статті 117 КЗпП України (в редакції від 19.07.2022) розмір відшкодування за час затримки може бути визначено судом, але не більш як за шість місяців, отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути обчислена лише за період з 24.11.2020 по 24.05.2021.

При цьому, виходячи з вимог Порядку № 100, при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні використовуються робочі дні.

За період з 24.11.2020 по 24.05.2021 налічується 122 робочих дні.

2. Позивачем було помилково обчислено заявлений до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні як 22618,26 грн., оскільки позивачем у розрахунку помилково використано середньоденний розмір його грошового забезпечення в розмірі 36,54 грн. (а не 36,45 грн., як було встановлено у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі № 200/8622/20-а), не враховано, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути обчислена не більш як за шість місяців, тобто за період з 24.11.2020 по 24.05.2021 та помилково визначено 619 робочих днів у періоді нарахування, замість вірних 122 робочих днів.

З огляду на це, сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за 122 робочих дні (за період з 24.11.2020 по 24.05.2021) х 36,45 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, який був установлений рішенням суду від 23.11.2020 у справі № 200/8622/20-а) складає 4446,90 грн. (а не 22618,26 грн., як помилково вказано позивачем).

3. Коефіцієнт істотності частки у порівнянні із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку, виходячи із суми несвоєчасно виплаченої відповідачем на виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням її індексації, у розмірі 1027,44 грн. (без урахування обов`язкових податків та зборів) складає: (1027,44 грн. / 4446,90 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні)) х 100 = 23,10%.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати, становить: 36,45 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення, який встановлений рішенням суду від 23.11.2020 у справі № 200/8622/20-а) х 23,10% (коефіцієнт істотності частки) = 8,42 грн. х 122 робочих дні (кількість робочих днів затримки розрахунку, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України та Порядку № 100) = 1027,44 грн.

Відтак, стягнення з відповідача 4446,90 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 24.05.2021, буде неспівмірним та непропорційним до розміру несвоєчасно виплаченої йому на виконання рішення суду від 02.11.2021 у справі № 200/8730/21 одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації, яка складає 1027,44 грн. (без урахування обов`язкових податків та зборів) та до істотності цієї частки, порівняно із середнім заробітком позивача.

Отже, з урахуванням викладених вище критеріїв, механізмів розрахунку а також приймаючи до уваги те, що з відповідача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.08.2005 по 23.11.2020 у зв`язку з частковим задоволенням позову, який був поданий майже через 15 років після звільнення позивача, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно задовольнити частково, а пропорційною, співмірною та належною до стягнення з відповідача, у даному разі, буде сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 24.05.2021 в розмірі 1027,44 грн.

Колегія суддів апеляційного суду в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції, наведеними ним в своєму рішенні.

Так, згідно з ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, посилання апелянта на те, що місцевим судом необґрунтовано застосовані висновки Верховного Суду, не заслуговують на увагу.

Не можуть бути прийняті до уваги й посилання ОСОБА_1 про те, що суд при обрахунку частки у розмірі 23,10%, протиправно не додав до суми одноразової грошової допомоги (1027,44 грн), нарахованої на виконання рішення суду від 23.11.2020 у справі № 200/8622/20-а, суми нарахованої відповідачем на виконання цього ж рішення суду компенсації втрати частини доходу (3922,28 грн та 1099,82 грн), з наступних підстав.

По-перше, згідно розрахунково-платіжної відомості за видами оплат №1 за квітень 2023 року, наданої відповідачем до відзиву на позов, компенсація втрати частини доходу в сумі 3922,28 грн була нарахована у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення у розмірі 604,90 грн за період з 1 січня 2003 року по 30 березня 2021 року, а в сумі 1099,82 грн була нарахована у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення у розмірі 604,90 грн за період з 1 січня 2003 року по 02 листопада 2020 року.

В той же час, позивач був звільнений 25.08.2005.

Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, та від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а і № 200/14127/19-а.

Отже, на день звільнення позивача відповідач не мав обов`язку виплати ОСОБА_1 компенсації у вказаних позивачем сумах.

По-друге, згідно довідки від 06.06.2023 № 13лк, наданої відповідачем до відзиву на позов, середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 1096,88 грн, а середньоденний 35,96 грн.

Протягом розгляду справи в суді першої інстанції позивач не заперечував проти такого розрахунку свого середнього розміру грошового забезпечення, та навіть в своїй позовній заяві розраховував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з розміру свого середньоденного заробітку в 35,96 грн, в тому числі й після отримання відзиву на позов, про що зазначено в заяві ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 14.06.2023.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно ч.5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Рішення місцевого суду оскаржено лише позивачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення відповідачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій в задоволенні частки позовних вимог відмовлено. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі № 200/2048/23 залишити без змін.

Повне судове рішення 10 жовтня 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття тане може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті328КАСУкраїни.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

І. Д. Компанієць