Рішення

від 02.09.2024 по справі 200/2048/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2024 року Справа№200/2048/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії (84500, Донецька обл., місто Бахмут, вул. Петровського,будинок 149) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач), відповідно до якої просив:

- стягнути з Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 року по 27.04.2023 року в сумі 21827,72 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області (код відповідно до ЄДРПОУ 08671567, місцезнаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Петровського, буд. 149) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 року по 24.05.2021 року в сумі 1027 (одна тисяча двадцять сім) гривень 24 (двадцять чотири) копійки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

10 жовтня 2023 року постановою суду апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

23 травня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року скасовано, а справу № 200/2048/23 направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

12 червня 2024 року на підставі протоколу Донецького окружного адміністративного суду щодо повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу № 200/2048/23 передано на розгляд судді Абдукадировій К.Е.

17 червня 2024 року судом прийнято до провадження адміністративну справу 200/2048/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач внаслідок невчасного здійснення із ним повного розрахунку при звільненні, зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався.

Враховуючи, що суддя перебувала у відпустці, справа розглядається негайно після виходу з відпустки за графіком.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 11.04.2023 року, позивач є особою з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

У липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, про стягнення недорахованої одноразової грошової допомоги при звільненні, а також про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 (набрало законної сили 16.03.2023 року) позовні вимоги ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення недорахованої одноразової грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні були задоволені частково.

Зокрема, вказаним рішенням суду визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області стосовно нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу через несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 782,81 грн., зобов`язано її нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення у розмірі 604,90 грн. за період з 01.01.2003 року по 30.03.2021 року та у розмірі 177,91 грн. за період з 01.01.2003 року по 02.11.2020 року.

Також зазначеним рішенням суду визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області стосовно нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації, зобов`язано її здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21, серед іншого, було встановлено наступне.

Позивач у справі проходив службу в Артемівському міському відділі (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області та був звільнений з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, наказом УМВС України в Донецькій області від 25.08.2005 року № 267 о/с, згідно з яким позивачу було визначено вислугу років для виплати грошової допомоги - 16 років 6 місяців 28 днів.

За наказом УМВС України в Донецькій області від 20.06.2006 року № 177 о/с змінено вислугу років позивача для виплати грошової допомоги - 18 років 00 місяців 20 днів.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 27.12.2006 року № 457 о/с внесені часткові зміни до наказу УМВС України в Донецькій області від 25.08.2005 року № 267 о/с щодо звільнення позивача за пунктом 64 "в" (через обмежений стан здоров`я) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.

Вказане рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 суду набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 року у цій справі.

Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 відповідачем було здійснено нарахування позивачу грошових коштів у розмірі 6049,54 грн., до складу яких входить компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення (3922,28 грн. + 1099,82 грн.), а також одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням її індексації та раніше виплачених сум (1027,44 грн.).

Після відрахування обов`язкових податків і зборів, відповідачем на виконання рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 було здійснено виплату позивачу на його особистий рахунок в АТ "Ощадбанк" грошових коштів у розмірі 5958,80 грн.

Зазначена виплата була проведена 27.04.2023 року, про що вказано обома сторонами та не заперечується ними.

Разом із цим, як зазначає позивач із посиланням на розрахункову-платіжну відомість за видами оплат № 1 за квітень 2023 року, надану відповідачем на запит позивача листом від 07.04.2023 року № 4 л/к, при нарахуванні та виплаті грошових коштів на виконання рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд зауважує, що у прохальних частинах позовної заяви, заяви про уточнення позовних вимог позивач не конкретизує, щодо якого виду виплати, із вказаних у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21, ним заявлено до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22618,26 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Водночас, приймаючи до уваги, що із наведених у резолютивній частині рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 видів виплат (компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням індексації) безпосередньо при звільненні підлягає виплаті саме одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням індексації, а також з огляду на відповідь на відзив, у якій позивачем наведений розрахунок суми середнього заробітку, обрахований виходячи із суми 1027,44 грн. (сума одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням її індексації та раніше виплачених сум), суд приходить до висновку про те, що саме відносно цієї виплати (як несвоєчасно проведеної) позивачем було заявлено до стягнення суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22618,26 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Обґрунтовуючи період, за який позивачем було нараховано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач зазначає про те, що з відповідача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.08.2005 року по 23.11.2020 року (справи № 200/1656/20-а, № 200/8622/20-а), тож період затримки розрахунку при звільненні у справі, що розглядається, становить з 24.11.2020 року по 27.04.2023 року (тобто по дату фактичного проведення відповідачем розрахунку на виконання рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 46 Конституції Українивизначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон №2262-ХІІ). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина та засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункти 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Суд зауважує, що чинним спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо виплати середнього заробітку або компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, строки проведення розрахунку при звільненні, а також відповідальність за недотримання вказаних строків передбачені положеннями статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У тих правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, за загальним правилом, пріоритетними є саме норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах таких положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 року, від 31.10.2019 року у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а, від 05.08.2020 року у справі № 826/20350/16, від 24.12.2020 року у справі № 340/401/20, від 28.01.2021 року у справі № 240/11214/19 та інших.

З огляду на викладене, положення статей 116 та 117 КЗпП України у даному випадку є повністю застосовними до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України) у цьому рішенні застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (дата фактичного проведення розрахунку на виконання рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 - 27.04.2023 року).

За частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як вже зазначалось судом вище, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області (код відповідно до ЄДРПОУ 08671567, місцезнаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Петровського, буд. 149) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 року по 24.05.2021 року в сумі 1027 (одна тисяча двадцять сім) гривень 24 (двадцять чотири) копійки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

10 жовтня 2023 року постановою суду апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

23 травня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року скасовано, а справу № 200/2048/23 направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Стосовно висновків Верховного Суду України, які викладені у постанові від 23 травня 2024 року, суд зазначає наступне.

Звертаючись у травні 2023 року до суду з цим позовом, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2020 року по 27 квітня 2023 року.

При цьому позивач у самостійному порядку визначив спірний період у цих правовідносинах, а також здійснив розрахунок суми, яку просив стягнути на його користь за визначений період 21 827,72 грн (607 робочих днів х 35,96 грн середньоденного заробітку відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/8622/20-а та довідки Артемівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 04 березня 2020 року №4803л/к).

Згодом позивач уточнив позовні вимоги в частині розрахунку суми, яку просив стягнути на його користь, з урахуванням кількості робочих днів у спірному періоді (619 робочих днів) та просив стягнути 22 618,26 грн.

Отже, суд зробив висновок, що на час звернення з цією позовною заявою для позивача не було спірним питання його середньоденного заробітку з огляду на те, що він застосовував його розмір у своїх розрахунках спірної заборгованості.

Відповідно до положення частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Щодо обрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача відповідно до вимог абзаців 3, 4 пункту 4 Розділу ІІІ Порядку № 100 слід зазначити, що зміни у законодавстві, а саме у пункті 4 Порядку № 100 були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213, яка набрала чинності 12 грудня 2020 року.

Вказано, що якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

У той же час позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ у серпні 2005 року, тобто до внесення змін до Порядку № 100 щодо розрахунку середньої заробітної плати.

У постанові Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що посилання позивача щодо невиконання судами обов`язку визначити розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку є помилковим, як і вказівка на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 квітня 2020 року (справа №140/2006/19), від 26 листопада 2020 року (справа № 520/1365/2020), від 29 листопада 2021 року (справа № 120/313/20-а), відповідно до яких суд повинен визначити розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вирішуючи питання про наявність у позивача права на таку виплату.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

За обставин цієї справи, з відповідача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.08.2005 року по 23.11.2020 року (справи № 200/1656/20-а, № 200/8622/20-а), тож період затримки розрахунку при звільненні у справі, що розглядається, становить з 24.11.2020 року по 27.04.2023 року (тобто по дату фактичного проведення відповідачем розрахунку на виконання рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21).

Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Так, період з 24 листопада 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19 липня 2022 року по 27 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22.

Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати сформовану правову практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 19.07.2022 суд виходить з наступного.

При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Суд зауважує, що згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року у справі № 200/8622/20-а, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 36,45 грн. При цьому дані висновки були засновані на довідці-розрахунку компенсації за затримку розрахунку при звільненні, складеної з урахуванням висновків, наведених у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2020 року у справі № 200/1656/20-а.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, які встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, у даному рішенні судом застосовується середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на рівні саме 36,45 грн. як такий, що був установлений рішенням суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили.

При цьому, виходячи з вимог Порядку № 100, при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні використовуються робочі дні.

За період з 24.11.2020 року по 19.07.2022 року налічується 407 робочих днів.

Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 36,45 грн х 407 днів = 14835,15 грн.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.

Сторонами не заперечується, що відповідачем на виконання рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням її індексації, у розмірі 1027,44 грн.

Коефіцієнт істотності частки у порівнянні із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку, виходячи із суми несвоєчасно виплаченої відповідачем на виконання рішення суду від 02.11.2021 року у справі № 200/8730/21 одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням її індексації, у розмірі 1027,44 грн. (без урахування обов`язкових податків та зборів) складає: (1027,44 грн. / 14835,15 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні)) х 100 = 6,92%.

Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить 14835,15 грн, отже 6,92% від цієї суми становить 1026,59 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 19.07.2022, з урахуванням пропорційного розрахунку становить 1026,59 грн.

Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, визначаючи розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 19.07.2022 суд виходить з таких обставин та критеріїв:

- врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов`язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а в зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні;

- врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в сумі 1026,59 грн, є неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що наявні підстави для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача, тому підлягає стягненню 600,00 грн на користь позивача за період з 24.11.2020 по 19.07.2022.

При цьому суд зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, не впливають на правильність висновків суду щодо розміру стягнення, оскільки судами встановлено наявність інших критеріїв для зменшення розміру середнього заробітку, перелічених вище в цьому судовому рішенні.

Варто додати, що обговорюваний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.

За період з 20.07.2022 по 27.04.2023, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.

Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.

Період шість місяців з 20.07.2022 по 20.01.2023 складає 185 календарних днів.

Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 36,45 грн х 185 днів = 6743,25 грн.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 24.11.2020 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023) в загальній сумі 7343,25 грн.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати ним понесено не було, отже, відшкодуванню вони не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії (84500, Донецька обл., місто Бахмут, вул. Петровського,будинок 149) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області (код відповідно до ЄДРПОУ 08671567, місцезнаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Петровського, буд. 149) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023 в загальній сумі 7343,25 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02 вересня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Е. Абдукадирова