Постанова

від 23.05.2024 по справі 200/2048/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

справа № 200/2048/23

адміністративне провадження № К/990/36386/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року (головуючий суддя - Бабіч С.І.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року (головуючий суддя - Сіваченко І.В., судді: Блохін А.А., Компанієць І.Д.)

у справі № 200/2048/23

за позовом ОСОБА_1

до Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

I. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2020 року по 27 квітня 2023 року в сумі 22 618,26 грн.

2. У обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач внаслідок невчасного здійснення із ним повного розрахунку при звільненні, зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.

3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2020 року по 24 травня 2021 року в сумі 1 027,24 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. ОСОБА_1 проходив службу в Артемівському міському відділі (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області та наказом УМВС України в Донецькій області від 25 серпня 2005 року № 267о/с звільнений з органів внутрішніх справ за підпунктом "ж" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням).

7. При звільненні зі служби з позивачем не здійснено повний розрахунок.

8. Наказом Управління МВС України в Донецькій області від 20 червня 2006 року № 177 о/с змінено вислугу років позивача для виплати грошової допомоги - 18 років 00 місяців 20 днів.

9. Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 27 грудня 2006 року №457 о/с внесено зміни до наказу Управління МВС України в Донецькій області від 25 серпня 2005 року № 267 о/с щодо підстав звільнення ОСОБА_1 та вказано підпункт «в» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через обмежений стан здоров`я).

10. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 200/8730/21 визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області щодо не здійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення в розмірі 782, 81 грн.

Зобов`язано Ліквідаційну комісію Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення у розмірі 604, 90 грн за період з 01 січня 2003 року по 30 березня 2021 року та у розмірі 177, 91 грн за період з 01 січня 2003 року по 02 листопада 2020 року.

Визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації.

Зобов`язано Ліквідаційну комісію Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації.

11. На виконання судового рішення відповідачем здійснено нарахування грошових коштів у сумі 6 049,54 грн, до складу яких входить компенсація втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення (3 922,28 грн + 1 099,82 грн), а також одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням її індексації та раніше виплачених сум (1 027,44 грн). 27 квітня 2023 року відповідач здійснив виплату на особистий банківський рахунок позивача грошових коштів у сумі 5 958,80 грн.

12. Однак, на думку позивача, при нарахуванні та виплаті на виконання рішення суду одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим звернувся до суду.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Суд першої інстанцій звертав увагу на те, що за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла станом на дату фактичного проведення відповідачем розрахунку на виконання рішення суду від 02 листопада 2021 року у справі № 200/8730/21 (тобто станом на 27 квітня 2023 року), час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.

14. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 200/8622/20-а, яке набрало законної сили, встановлено розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, яке складає 36,45 грн, а відповідно до вимог частини четвертої статті 78 КАС України такі обставини не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи.

15. Розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні визначено судом за період з 24 листопада 2020 року по 24 травня 2021 року та при його обчисленні відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати використано робочі дні (122 дні). З урахуванням установленого середньоденного розміру грошового забезпечення (36,45 грн) сума середнього заробітку складає 4 446,90 грн, проте з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати сума середнього заробітку складає 1 027,44 грн.

16. Суд апеляційної інстанції у свою чергу звернув увагу на те, що упродовж розгляду справи в суді першої інстанції позивач не заперечував проти такого розрахунку свого середнього розміру грошового забезпечення, та навіть у своїй позовній заяві розраховував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з розміру свого середньоденного заробітку в 35,96 грн, в тому числі й після відзиву на позов та уточнення позовних вимог.

17. Також суди першої та апеляційної інстанцій керувалися правовими висновками, викладеним Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а, від 05 серпня 2020 року у справі № 826/20350/16, від 24 грудня 2020 року у справі № 340/401/20, від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. Позивач у касаційній скарзі зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права, а саме абзаців 3, 4 пункту 4 Розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), при розгляді справ, де спірними моментом є обрахунок середнього заробітку у разі, коли розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

19. У касаційній скарзі наголошено, що суди взяли для обрахунку середньоденний заробіток у розмірі 36,45 грн, який було встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 200/8622/20-а, що обраховувався з сум грошового забезпечення за два попередніх місяці, які передували звільненню (червень-липень 2005 року). Однак, поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що вказаний розмір середньоденного заробітку було обраховано у той час, коли ще не існувало положень абзаців 3, 4 пункту 4 Розділу ІІІ Порядку № 100. Разом з тим, позивач звертає увагу на те, що його посадовий оклад у червні та липні 2005 року становив 100 грн, а розмір мінімальної заробітної плати у червні 2005 року склав 290 грн, у липні 2005 року - 310 грн.

20. Отже, на переконання позивача, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку поза увагою судів залишилися вимоги абзаців 3, 4 пункту 4 Розділу ІІІ Порядку № 100, а тому факт перевірки судами відповідного розміру посадового окладу позивача до мінімальної заробітної плати за розрахунковий період судами не досліджувався зовсім, а отже визначений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає вимогам діючого законодавства та обрахований не вірно.

21. Також позивач не погоджувався із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказуючи що такі висновки зроблені з порушенням норм процесуального права, не відповідають нормам матеріального права та протирічать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 квітня 2020 року (справа № 140/2006/19), від 26 листопада 2020 року (справа № 520/1365/2020), від 29 листопада 2021 року (справа № 120/313/20-а) щодо обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки.

22. Касатор звертав увагу на те, що справа має виняткове значення для нього з огляду на те, що спірне відшкодування є єдиним засобом для існування його родини, що відповідає вимогам підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

23. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підстав пункту 3 частини четвертої статі 328 КАС України.

24. Відповідач не скористався правом надіслати відзив на касаційну скаргу.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

26. За змістом частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

27. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (частина перша статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України).

28. Отже, розгляд справи у суді першої інстанції здійснюється не інакше як за позовною заявою у межах вказаних позивачем підстав позову, які не можуть бути змінені після початку розгляду справи по суті, а також у судах апеляційної та касаційної інстанцій, про що вказано у частині п`ятій статті 308 та частині четвертій статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

29. Верховний Суд у постанові від 09 липня 2020 року у справі N 922/404/19 вказував на те, що позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

30. Таким чином, обставини, якими обґрунтовано підстави позову та його вимоги, повинні фактично існувати станом на момент звернення до суду з позовною заявою.

31. Звертаючись у травні 2023 року до суду з цим позовом, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2020 року по 27 квітня 2023 року.

32. При цьому позивач у самостійному порядку визначив спірний період у цих правовідносинах, а також здійснив розрахунок суми, яку просив стягнути на його користь за визначений період - 21 827,72 грн (607 робочих днів х 35,96 грн середньоденного заробітку відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/8622/20-а та довідки Артемівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 04 березня 2020 року №4803л/к).

33. Згодом позивач уточнив позовні вимоги в частині розрахунку суми, яку просив стягнути на його користь, з урахуванням кількості робочих днів у спірному періоді (619 робочих днів) та просив стягнути 22 618,26 грн.

34. Отже, можна зробити висновок, що на час звернення з цією позовною заявою для позивача не було спірним питання його середньоденного заробітку з огляду на те, що він застосовував його розмір у своїх розрахунках спірної заборгованості.

35. Суди першої та апеляційної інстанції правомірно звернули увагу на положення частини четвертої статті 78 КАС України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

36. Також відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

37. Слід зазначити, що у апеляційній скарзі позивач просив змінити суму задоволених позовних вимог не погоджуючись, зокрема, з середньоденною заробітною платою в розмірі 36,45 грн, вказуючи що при її розрахунку неправомірно відповідачем не враховано стягнуту за рішення суду суму індексації за червень і липень 2005 року - тобто останні два місяці перед звільненням.

38. У той же час касаційна скарга обґрунтована тим, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишився той факт, що середньоденний заробіток в розмірі 36,45 грн був обрахований з сум грошового забезпечення за червень-липень 2005 року, коли ще не існувало абзаців 3, 4 пункту 4 Розділу ІІІ Порядку № 100. Позивач вважає що суд повинен був врахувати зміни у законодавстві та здійснити правильний обрахунок спірного середнього заробітку на підставі розміру мінімальної заробітної плати.

39. Таким чином, суд першої інстанції питання обрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача відповідно до вимог абзаців 3, 4 пункту 4 Розділу ІІІ Порядку № 100 не вирішував, як і не перевіряв правильність його розміру. Суд апеляційної інстанції також цьому питанню не надавав оцінки у зв`язку з відсутністю відповідного обґрунтування апеляційної скарги.

40. За своєю суттю, наведені скаржником у касаційній скарзі мотиви у цій частині є зміною підстав позову, що в силу частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не допускається.

41. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, якими він обґрунтовував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 341 КАС України, і відповідно не вбачає підстав для формування правового висновку в цій частині.

42. Слід зазначити, що зміни у законодавстві, про які вказує позивач у касаційній скарзі, а саме у пункті 4 Порядку № 100 були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213, яка набрала чинності 12 грудня 2020 року.

43. Вказано, що якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

44. У той же час позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ у серпні 2005 року, тобто до внесення змін до Порядку № 100 щодо розрахунку середньої заробітної плати.

45. Щодо посилання позивача про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні висновків Верховного Суду щодо обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, то слід зазначити таке.

46. У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції здійснив розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати. У мотивувальній та резолютивній частинах судового рішення визначено суму середнього заробітку - 1 027,44 грн.

47. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині.

48. Таким чином, посилання позивача щодо невиконання судами обов`язку визначити розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку є помилковим, як і вказівка на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 квітня 2020 року (справа №140/2006/19), від 26 листопада 2020 року (справа № 520/1365/2020), від 29 листопада 2021 року (справа № 120/313/20-а), відповідно до яких суд повинен визначити розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вирішуючи питання про наявність у позивача права на таку виплату.

49. Частиною першою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

50. Підстави касаційного оскарження, запроваджені у якості «фільтрів» в КАС України, працюють саме на стадії допуску скарги до касаційного провадження, а не під час касаційного розгляду справи по суті.

51. У той же час перегляд судових рішень першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування норм матеріального і процесуального права до зазначених конкретних правовідносин є реалізацією Верховним Судом основного завдання - забезпечення сталості та єдності судової практики.

52. Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність врахування вже сформованих правових висновків щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України, які були на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, а також враховує посилання позивача про те, що спірне стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні є для нього одним із засобів для існування його родини, враховуючи їх соціальний статус і матеріальний стан.

53. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

54. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

55. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

56. Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

57. Отже, спірний період у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

58. Так, період з 24 листопада 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

59. Період з 19 липня 2022 року по 27 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

60. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22.

61. Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

62. Період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати сформовану правову практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

63. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи вказаним обставинам оцінки не надали, застосувавши і принцип співмірності, і нову редакцію статті 117 КЗпП України до всього спірного періоду.

64. Таким чином, Верховний Суд констатує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 117 КЗпП України, що спричинило помилкове визначення судами розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню.

65. За приписами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

66. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

67. При новому розгляді справи судам необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

68. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 345, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року скасувати, а справу № 200/2048/23 направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду