Постанова

від 10.10.2023 по справі 826/17778/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 826/17778/14

адміністративне провадження № К/9901/44021/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С.А.,

суддів -Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання - Часник А.О.,

представника відповідача (Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками) - Долговської Г.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з контролю за наркотиками, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року (головуюча суддя Вєкуа Н.Г., судді Бояринцева М.А., Васильченко І.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року (головуюча суддя Грибан І.О., судді Бєлова Л.В., Кузьмишина О.М.),

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи - Державної служби України з контролю за наркотиками, в якому з урахуванням прийнятих судом до розгляду заяв про збільшення розміру позовних вимог просив:

1) визнати протиправним і скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення його з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками;

2) скасувати наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення його з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками;

3) поновити його на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 07 листопада 2014 року;

4) стягнути з Державної служби України з контролю за наркотиками середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на роботі;

5) зобов`язати Кабінет Міністрів України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;

6) відшкодувати йому моральну шкоду шляхом зобов`язання Кабінету Міністрів України опублікувати пропорційно інформацію у засобах масової інформації із спростуванням інформації щодо належності позивача до осіб, до яких застосовано заборони, що передбачені Законом України «Про очищення влади», і які включені в Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про незаконність його звільнення з підстав, передбачених Законом України від 16.09.2014 №1682-VII «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки тим самим Кабінет Міністрів України обмежив його права і свободи, визначені Конституцією України і міжнародно-правовими актами, та застосував до нього міру колективної відповідальності, не встановивши безпосередньо в його діях складу жодного правопорушення. Крім того, позивач звернув увагу на порушення процедури його звільнення, зокрема, не внесення керівником Державної служби України з контролю за наркотиками Тимошенком В.А. відповідної пропозиції Прем`єр-міністру України ОСОБА_3 про його звільнення із займаної посади, не включення питання про його звільнення до порядку денного засідання Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року, прийняття рішення про його звільнення Кабінетом Міністрів України замість Президента України, звільнення його під час перебування у відпустці та в статусі кандидата у народні депутати України, що заборонено частиною четвертою статті 40 КЗпП України і частиною другою статті 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

3. Позивач стверджував, що у зв`язку із систематичним розповсюдженням органами державної влади, зокрема, Кабінетом Міністрів України інформаційних посилів суспільству щодо негативного ставлення до осіб, які звільнені на підставі Закону України «Про очищення влади», він зазнав моральних страждань, що полягають у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя та систематичному переживанні ситуації ставлення до нього як друзів, так і випадкових знайомих як до особи, яка вчиняла негативні дії по відношенню до держави і суспільства.

ІІ. Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

4. Справа розглядалася судами неодноразово.

5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; скасовано наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; поновлено позивача на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками (код ЄДРПОУ 37772874) з 07 листопада 2014 року; стягнуто з Державної служби України з контролю за наркотиками на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 по 15.11.2017. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

7. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та зобов`язання Кабінету Міністрів України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Залишено в силі щодо цієї частини позовних вимог постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року, зі зміною її мотивувальної частини в редакції цієї постанови Верховного Суду. Скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції в іншій частині позовних вимог та направлено адміністративну справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року справу прийнято до провадження та визначено правовий статус Державної служби України з контролю за наркотиками (код ЄДРПОУ 37772874) як співвідповідача у справі.

9. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року залучено до участі в справі як співвідповідача Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (код ЄДРПОУ 40517815, далі - Держлікслужба).

10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; скасовано наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Держлікслужби з 07 листопада 2014 року або на рівнозначній посаді; стягнуто з Держлікслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 по 16.03.2021. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 80000 грн, а саме: з Кабінету Міністрів України - 26666,00 грн, з Державної служби України з контролю за наркотиками (код ЄДРПОУ 37772874) - 26666,00 грн, з Держлікслужби (код ЄДРПОУ 40517815) - 26666,00 грн.

11. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині задоволених позовних вимог та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року повністю, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року - в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

13. Скаргу обґрунтовує помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про те, що фактичною підставою його звільнення була реорганізація Державної служби України з контролю за наркотиками, а позовні вимоги про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 та поновлення його на посаді мали бути пред`явлені до Кабінету Міністрів України як до суб`єкта призначення на відповідну посаду. У контексті зазначених висновків позивач акцентує увагу на тому, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р його було звільнено з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України), і вказане розпорядження скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року, яка в цій частині набрала законної сили. Виходячи з цього, суд першої інстанції при новому розгляді справи правильно, на думку позивача, скасував похідний від розпорядження Кабінету Міністрів України наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 та поновив його на посаді в новоствореній установі - Держлікслужбі, яка є правонаступником Державної служби України з контролю за наркотиками, що фактично припинила свою діяльність з 2016 року. Водночас суд апеляційної інстанції, за доводами позивача, необґрунтовано ототожнив повноваження суду при вирішення трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі із процедурою призначення на посаду.

14. Водночас суд першої інстанції, на думку позивача, неправильно вирішив позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди (без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.11.2019 у справі №750/6330/17, від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а та від 27.11.2019 у справі №750/6330/17), про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині визначення його конкретного розміру (без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.03.2018 у справі №822/1832/16, від 24.10.2018 у справі № 820/5932/16, від 09.02.2021 у справі №826/10404/16, від 23.06.2021 у справі 826/20075/14, від 22.05.2019 у справі №572/2429/15-ц та інших) та безпідставно зменшив суму відшкодування правничої допомоги (без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.06.2020 у справі №821/227/17, від 09.06.2020 у справі №466/9758/16-ц, від 15.04.2020 у справі №199/3939/18, від 22.12.2018 у справі №826/856/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

15. У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України просить відмовити в її задоволенні, повністю погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог.

16. Держлікслужба у відзиві також просить відмовити в задоволенні касаційної скарги. Зазначає, що Державна служба України з контролю за наркотиками не припинена як юридична особа, тому Держлікслужба, яка не вчиняла щодо звільнення позивача будь-яких дій, не є належним відповідачем у справі.

17. У відповідях на відзиви відповідачів позивач звертає увагу на непослідовність їхньої позиції щодо належного відповідача, який має відповідати за позовом в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Як стверджує позивач, на сьогодні у Державної служби України з контролю за наркотиками закриті всі рахунки, відсутні штатний розпис і штат, приміщення тощо, уся документація передана Держлікслужбі. Більше того, Міністерство охорони здоров`я України у листі від 29.12.2021 № 24-04/17/4539/ЗПІ-21//4781 зазначило, що МОЗ України вже не здійснює фінансового забезпечення Державної служби з контролю за наркотиками за рахунок коштів державного бюджету. Наведене, на переконання позивача, підтверджує, що саме Держлікслужба має відновити його порушене право.

18. У судовому засіданні представниця Держлікслужби просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

19. Касаційний розгляд справи здійснюється за відсутності позивача, від якого надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, та за відсутності повноважних представників Кабінету Міністрів України і Державної служби України з контролю за наркотиками, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

20. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

21. Указом Президента України від 21.12.2011 №1175/2011 ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками.

22. На підставі Указу Президента України наказом Державної служби України з контролю за наркотиками від 26.12.2011 №66-к позивача призначено на посаду першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 26 грудня 2011 року.

23. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р позивача звільнено з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України).

24. Наказом Державної служби з контролю за наркотиками України від 07.11.2014 №64-к позивача звільнено із займаної посади на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р з 07 листопада 2014 року.

V. Позиція Верховного Суду

25. За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Як убачається з матеріалів справи, цей спір виник з приводу звільнення ОСОБА_1 з публічної служби, а предметом пред`явленого позивачем позову, що розглядався під час розгляду судами справи вперше, були вимоги про скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р і наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення його з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання Кабінету Міністрів України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та відшкодування моральної шкоди.

27. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Кабінету Міністрів України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

28. В іншій частині позовних вимог суд касаційної інстанції скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих мотивів, що позовні вимоги про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач сформулював до Державної служби України з контролю за наркотиками, яка не була залучена до участі у справі відповідачем, а мала статус третьої особи.

29. Отже, при новому розгляді справи предметом позову залишилися вимоги позивача про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

30. Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року і від 01 жовтня 2020 року до участі в справі як співвідповідачів залучено Державну службу України з контролю за наркотиками та Держлікслужбу.

31. З урахуванням змін у складі учасників справи ОСОБА_1 12 жовтня 2020 року подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову, в якій змінив по суті лише позовну вимогу про поновлення на посаді (просив поновити його на посаді першого заступника Голови Держлікслужби з 08 листопада 2014 року) та виклав позовні вимоги щодо кожного з відповідачів, а саме: про відшкодування моральної шкоди - до Кабінету Міністрів України; решту - до Держлікслужби. Зазначив, що не заявляє позовних вимог до Державної служби України з контролю за наркотиками у зв`язку з її реорганізацією та припиненням діяльності.

32. Вирішуючи спір при новому розгляді справи, суд першої інстанції повторно визнав протиправним і скасував розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р, хоча ця позовна вимога була вирішена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року, яка в цій частині набрала законної сили.

33. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

34. При цьому суди обох інстанцій у мотивувальних частинах своїх рішень обґрунтовано виходили з того, що скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р тягне за собою скасування прийнятого на його виконання наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 та є підставою для поновлення незаконно звільненого позивача на займаній посаді зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що імперативно передбачено статтею 235 КЗпП України.

35. Проте вирішення судами першої та апеляційної інстанцій зазначених позовних вимог за наслідками розгляду справи не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права і дотриманні норм процесуального права.

36. Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 та поновлення позивача на посаді першого заступника Голови Держлікслужби, суд апеляційної інстанції зазначив про пред`явлення цих вимог до неналежного відповідача - Держлікслужби, тоді як, за висновком суду апеляційної інстанції, відповідати за позовом в цій частині мав Кабінет Міністрів України як суб`єкт призначення заступників Голови Держлікслужби відповідно до пункту 12 Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 №647. Виходячи з цього та з посиланням на приписи частин першої і п`ятої статті 308 КАС України щодо меж апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

37. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, адже склад відповідачів у цій справі при її новому розгляді (Кабінет Міністрів України, Державна служба України з контролю за наркотиками і Держлікслужба) та викладення позивачем змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів у суді першої інстанції, який вирішив їх по суті, з огляду на приписи статті 48 КАС України, дозволяв суду апеляційної інстанції в межах апеляційного перегляду справи вирішити цей публічно-правовий спір щодо звільнення з публічної служби по суті позовних вимог до визначеного судом належного відповідача (відповідачів) та ухвалити рішення про повне або часткове задоволення позову залежно від змісту позовних вимог та обраного судом способу захисту порушених прав позивача.

38. З іншого боку, як слушно зауважив позивач у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив процедуру призначення й звільнення з посад у державному органі з процедурою поновлення на роботі незаконно звільненого працівника в судовому порядку, яка передбачена частиною першою статті 235 КЗпП України та надає суду повноваження скасувати наказ про звільнення, прийнятий без законної підстави, та поновити працівника на попередній роботі.

39. Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково визначив Кабінет Міністрів України належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 та поновлення позивача на посаді, у зв`язку з чим необґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в цій частині з формальної підстави, що послужило причиною для відмови в задоволенні й решти позовних вимог.

40. Натомість, зважаючи на залучення до участі у справі відповідачами як Державної служби України з контролю за наркотиками, де позивач проходив публічну службу, так і Держлікслужби, визначеної правонаступником Державної служби України з контролю за наркотиками, що реорганізується, суд першої інстанції мав обґрунтовані підстави скасувати наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014, прийнятий на підставі скасованого розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р, та вирішувати питання про поновлення позивача на посаді.

41. Вирішуючи питання про посаду, на якій підлягає поновленню ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що згідно з абзацом п`ятим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, реорганізувавши шляхом злиття Державну службу з лікарських засобів та Державну службу з контролю за наркотиками і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій із забезпечення формування державної політики з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також координації діяльності органів виконавчої влади із зазначених питань).

42. Пунктами 5 і 6 цієї постанови встановлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Центральні органи виконавчої влади, що припиняються згідно з цією постановою, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах до завершення здійснення заходів з утворення центральних органів виконавчої влади, яким передаються повноваження та функції центральних органів виконавчої влади, що припиняються.

43. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 №647 затверджено Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками.

44. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.07.2016 №491-р «Питання Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками» погоджено пропозицію Міністерства охорони здоров`я щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з лікарських засобів та контролю за наркотиками постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 №647 «Про затвердження Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками» функцій і повноважень Державної служби з лікарських засобів та Державної служби з контролю за наркотиками, що припиняються.

45. З огляду на викладене, суд першої інстанції зазначив про фактичне адміністративне правонаступництво і передання адміністративної компетенції від Державної служби з контролю за наркотиками до Держлікслужби та дійшов висновку, що в такому разі ефективним способом захисту порушеного права позивача буде поновлення його на посаді першого заступника Голови утвореної Держлікслужби.

46. Однак суд першої інстанції не врахував вимог частини першої статті 235 КЗпП України, згідно з якою в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

47. Виключенням із цього правила є норма статті 2401 КЗпП України, яка передбачає, що в разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, то орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та одночасно визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

48. Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

49. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18, постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/12916/15, від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а, від 13.03.2019 у справі №826/751/16, від 27.06.2019 у справі №826/5732/16, від 26.07.2019 у справі №826/8797/15, від 09.10.2019 у справі №П/811/1672/15, від 12.09.2019 у справі №821/3736/15-а, від 22.10.2019 у справі №816/584/17, від 07.07.2020 у справі №811/952/15 та інших.

50. Як убачається з матеріалів справи та підтверджується відкритими даними з публічних реєстрів у сервісі Опендатабот (opendatabot.ua), Держлікслужба (код ЄДРПОУ 40517815) зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) 30.05.2016.

51. Запис про державну реєстрацію припинення Державної служби України з лікарських засобів (код ЄДРПОУ 37769480) внесений до Єдиного державного реєстру 03.10.2016.

52. Водночас Державна служба України з контролю за наркотиками (код ЄДРПОУ 37772874) з 06.03.2015 перебуває в стані припинення, запис про державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи на час касаційного перегляду справи до Єдиного державного реєстру не внесений.

53. Відповідно до частини п`ятої статті 4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

54. За приписами частини п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

55. Отже, компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво Держлікслужби, тобто перехід до Держлікслужби функцій з реалізації державної політики, які виконували Державна служба України з контролю за наркотиками і Державна служба України з лікарських засобів, відбулося в процесі реорганізації цих державних установ, який щодо Державної служби України з контролю за наркотиками досі не завершений.

56. Таким чином, реорганізація державної установи, яка не завершилася її припиненням як юридичної особи, не є обставиною, з якою стаття 2401 КЗпП України пов`язує неможливість поновлення працівника на попередній роботі.

57. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, підлягає поновленню на тій посаді, яку він обіймав на момент звільнення, після чого роботодавець зобов`язаний вчинити дії щодо працевлаштування такого працівника з урахуванням змін, що відбулися.

58. При цьому обов`язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений саме на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.

59. Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 26.05.2021 у справі №260/261/20, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 11.02.2021 у справі №640/21065/18, від 31.05.2021 у справі №0840/3202/18, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 13.04.2023 у справі №540/3994/20.

60. Отже, поновлення судом першої інстанції ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Держлікслужби, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення.

61. Крім того, поновлюючи позивача на посаді з 07 листопада 2014 року та стягуючи з цієї дати на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до положень статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

62. У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, передбачено, що днем звільнення вважається останній день роботи.

63. Виходячи з цього, 07 листопада 2014 року був останнім оплачуваним робочим днем позивача, а з 08 листопада 2014 року розпочався час його вимушеного прогулу.

64. Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Держлікслужби з 07 листопада 2014 року не ґрунтується на правильному застосуванні частини першої статті 235 і статті 241-1 КЗпП України, що в силу частини четвертої статті 351 КАС України є підставою для зміни судового рішення у відповідній частині шляхом поновлення позивача на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 08 листопада 2014 року.

65. За приписами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

66. Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідати за позовом у цій частині має Держлікслужба. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з такого.

67. За змістом пунктів 18, 25 і 26 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074, до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу. Комісія утримується за рахунок і в межах коштів, передбачених на утримання органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється. Фінансування заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією органів виконавчої влади або територіальних органів, здійснюється в межах коштів, передбачених на їх утримання законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

68. Водночас в офіційних листах від 19.01.2018, адресованих Держлікслужбі і Кабінету Міністрів України, голова комісії з реорганізації Державної служби України з контролю за наркотиками ОСОБА_4 повідомив, що ним виконані усі залежні від нього дії, пов`язані з реорганізацією Державної служби України з контролю за наркотиками: закрито всі поточні рахунки в банківських установах, завершено організацію переведення працівників у новостворену Держлікслужбу, передано майно (т.9 а.с. 109-110, 113-115).

69. За оновленою інформацією, наданою у письмовій відповіді ОСОБА_1 від 23.09.2020, ОСОБА_4 повідомив, що на цей час Державна служба України з контролю за наркотиками не фінансується з Державного бюджету, її штатний розпис, кошторис апарату не затверджені, відсутні кредиторська і дебіторська заборгованості. Крім того, всі поточні рахунки Державної служби України з контролю за наркотиками в банківських установах закриті, аудиторська перевірка податкової служби проведена, документи передані до Держлікслужби, фінансування Державної служби України з контролю за наркотиками в Державному бюджеті не передбачено (т.12 а.с. 9-10).

70. За таких фактичних обставин, які підтверджують об`єктивну неможливість Державної служби України з контролю за наркотиками в особі комісії з реорганізації відповідати за зобов`язаннями фінансового характеру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення обов`язку з виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на Держлікслужбу, яка відповідає за зобов`язаннями Державної служби України з контролю за наркотиками як її правонаступник.

71. Проте, ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не визначив його конкретного розміру, хоча така вимога безпосередньо випливає з положень частини другої статті 235 КЗпП України та підтверджена усталеною судовою практикою застосування цієї норми права, приклади якої наведені позивачем у касаційній скарзі.

72. Середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

73. Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

74. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

75. Таким чином, для розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно визначити розмір середньоденної заробітної плати позивача і кількість робочих днів за період його вимушеного прогулу, перебіг якого розпочався з 08 листопада 2014 року.

76. З урахуванням приписів частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

77. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини справи, необхідні для розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, справа в частині цих позовних вимог підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

78. Що стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди, то ОСОБА_1 пов`язував заподіяння йому моральної шкоди з діями Кабінету Міністрів України, який, за доводами позивача, з моменту набрання чинності Законом України «Про очищення влади» систематично поширював у ЗМІ інформацію, спрямовану на формування в суспільстві негативного ставлення до осіб, звільнених за процедурою люстрації як таких, що асоціюються зі злочинною владою «режиму ОСОБА_5 ». Як стверджував позивач, внаслідок таких дій Кабінету Міністрів України він зазнав моральних страждань, які полягали в порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя та ставлення до нього як друзів, так і випадкових знайомих як до особи, яка вчиняла негативні дії по відношенню до держави і суспільства. Способом відшкодування моральної шкоди позивач визначив покладення на Кабінет Міністрів України обов`язку опублікувати інформацію у ЗМІ зі спростуванням інформації щодо належності позивача до осіб, до яких застосовано заборони, що передбачені Законом України «Про очищення влади», і які включені в Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

79. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

80. Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

81. За змістом статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

82. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

83. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п?ята статті 21 КАС України).

84. Таким чином, в адміністративному судочинстві відшкодування моральної шкоди є додатковим способом судового захисту, що застосовується за результатом вирішення публічно-правового спору в разі визнання судом протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якими особі заподіяно таку шкоду.

85. Дії Кабінету Міністрів України щодо поширення певної інформації в ЗМІ не є предметом цього спору, який стосується рішень суб`єктів владних повноважень про звільнення позивача та поновлення його на роботі.

86. Отже, з огляду на те, що протиправність дій Кабінету Міністрів України, про яку зазначає позивач, не була встановлена в межах розгляду цього спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту порушення його прав чи законних інтересів відповідними діями відповідача та заподіяння йому моральної шкоди.

87. Посилання позивача на практику Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди (постанови від 27.11.2019 у справі №750/6330/17, від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17) не спростовує вказаний висновок суду, враховуючи відмінність позовних вимог і фактичних обставин зазначених справ і справи, яка розглядається, що впливає на вирішення питання про відшкодування моральної шкоди.

88. Ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про відмову в задоволенні основних позовних вимог ОСОБА_1 унеможливлювало розгляд судом похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди, тому вирішення ним цієї позовної вимоги по суті не узгоджується з нормами процесуального права.

89. Таким чином, за результатом касаційного перегляду судових рішень у цій справі колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції лише в частині скасування рішення суду першої інстанції про визнання протиправним і скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р, а рішення суду першої інстанції - в частині скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Виходячи з цього, судові рішення у вказаних частинах підлягають залишенню без змін (в силі).

90. Водночас рішення судів попередніх інстанцій щодо решти позовних вимог не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, зміни рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про поновлення позивача на посаді, скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, яким, виходячи з приписів абзацу третього пункту другого розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13.12.2022 №2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», є Київський окружний адміністративний суд.

91. У підпунктах «б» і «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України встановлено, що у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

92. Як убачається з матеріалів справи, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи в судах попередніх інстанцій, складаються з витрат на професійну правничу допомогу, які були вперше заявлені ним до стягнення у клопотанні від 01.12.2014 у розмірі 10080,00 грн (т.1 а.с. 99-100) та збільшені до 499163,00 грн у заяві про ухвалення додаткового рішення від 21.03.2018 (т.9 а.с. 61-63). При новому розгляді справи позивач не змінював заявленого ним раніше розміру вказаних витрат, наполягаючи на їх стягненні з відповідачів у повному обсязі.

93. За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

94. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

95. У частинах першій і другій статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

96. Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

97. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

98. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

99. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

100. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

101. Задовольняючи частково позов і вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Окружний адміністративний суд міста Києва в рішенні від 16 березня 2021 року зменшив суму витрат позивача на професійну правничу допомогу з 499163,00 грн до 80000,00 грн, яку стягнув з трьох відповідачів солідарно по 26666,00 грн з кожного.

102. Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що розмір витрат на оплату послуг адвокатського об`єднання не є співмірним зі складністю справи (зважаючи на зміст позовної заяви), не є пропорційним до предмета спору, а кількість фактично витрачених годин є завищеною, про що свідчить долучений до матеріалів справи детальний розрахунок, що ставить під сумнів обґрунтованість таких витрат.

103. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції при розподілі судових витрат вимог частин шостої і сьомої статті 134 КАС України, оскільки суд, за доводами позивача, зменшив розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката за відсутності заперечень інших учасників справи щодо співмірності їх розміру.

104. Колегія суддів уважає обґрунтованими доводи позивача про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо вона вважає, що не було дотримано вимоги стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

105. Верховний Суд неодноразово наводив аналогічне тлумачення відповідних норм процесуального права при вирішенні питання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №340/3834/21).

106. Разом із тим, колегія суддів враховує, що в матеріалах справи є відзиви Кабінету Міністрів України від 21.03.2018 на заяви позивача про ухвалення додаткового рішення від 04.12.2014 і від 21.03.2018, у яких відповідач висловив свої заперечення щодо співмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10080,00 грн і 499163,00 грн (т.9 а.с. 56-59, 80-87).

107. Проте суд першої інстанції в рішенні від 16 березня 2021 року не дав оцінки відповідним аргументам відповідача, а зменшуючи розмір зазначених витрат, не мотивував, які з цих витрат він вважав доведеними, а які ні, яку саме кількість витрачених адвокатом годин суд вважав завищеною та за які з наданих адвокатом послуг. У рішенні суду першої інстанції не встановлено жодних обставин з посиланням на досліджені докази, які би підтверджували обґрунтованість зробленого судом висновку.

108. Крім того, суд першої інстанції не обґрунтував свого висновку про стягнення вказаних витрат солідарно з усіх відповідачів, у тому числі з Державної служби України з контролю за наркотиками, зважаючи на попередній висновок суду щодо нездатності цього відповідача відповідати за зобов`язаннями фінансового характеру.

109. За наведених обставин суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах попередніх інстанцій.

110. Це питання підлягає вирішенню судом першої інстанції при новому розгляді справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

111. Водночас у суді касаційної інстанції документально підтвердженими є витрати позивача на сплату судового збору за оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у сумі 2270,00 грн.

112. Проте, виходячи з положень підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час пред`явлення цього позову), підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) та враховуючи встановлену Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» мінімальну заробітну плату станом на 01 січня 2014 року в розмірі 1218,00 грн, судовий збір за подання цієї касаційної скарги (в частині оскарження однієї позовної вимоги немайнового характеру (про відшкодування моральної шкоди)) підлягав сплаті в розмірі 146,16 грн (1218,00 грн х 0,06) х 200%).

113. Від сплати судового збору за оскарження судових рішень у частині вирішення справи про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач звільнений відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

114. Отже, позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, що в силу пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення йому суми переплати за умови звернення до суду з відповідним клопотанням.

115. Натомість правильно сплачена сума судового збору в розмірі 146,16 грн не підлягає розподілу, з огляду на залишення судом касаційної інстанції в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 345, 350, 351, 352, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року залишити без змін в частині скасування рішення суду першої інстанції про визнання протиправним і скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками.

3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року скасувати.

4. Залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

5. Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді, виклавши пункт четвертий його резолютивної частини у такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 08 листопада 2014 року».

6. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині розподілу судових витрат, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

7. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська