Рішення

від 28.05.2024 по справі 826/17778/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2024 року № 826/17778/14

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами загального позовного провадження в письмовому провадженні в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України,

Державної служби України з контролю за наркотиками,

Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками

про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту відповідач 1, КМУ), Державної служби України з контролю за наркотиками (далі по тексту відповідач 2) та Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (далі по тексту відповідач 3, Держлікслужба), в якому просив суд (з урахуванням заяви про зміну предмету позову): 1) адміністративний позов задовольнити частково; 2) визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; 3) скасувати наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; 4) поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками з 07.11.2014 року або на рівнозначній посаді; 5) стягнути з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 по 16.03.2021; 6) стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу; 7) в іншій частині позову відмовити.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; скасовано наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; поновлено позивача на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками (код ЄДРПОУ 37772874) з 07 листопада 2014 року; стягнуто з Державної служби України з контролю за наркотиками на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 по 15.11.2017. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та зобов`язання Кабінету Міністрів України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Залишено в силі щодо цієї частини позовних вимог постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року, зі зміною її мотивувальної частини в редакції цієї постанови Верховного Суду. Скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції в іншій частині позовних вимог та направлено адміністративну справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. Скасовано наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками з 07.11.2014 року або на рівнозначній посаді. Стягнуто з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 року по 16.03.2021 року. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 скасовано в частині задоволених позовних вимог та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 10 березня 2023 року у справі №826/17778/14 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року залишено без змін в частині скасування рішення суду першої інстанції про визнання протиправним і скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року скасовано. Залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 в частині задоволення позовної вимоги про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді, виклавши пункт четвертий його резолютивної частини у такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 08 листопада 2014 року». Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині розподілу судових витрат, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Таким чином, в межах адміністративної справи №826/17778/14 залишились позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині розподілу судових витрат.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/17778/14.

В судовому засіданні 06 лютого 2024 року, суд відмовив у задоволенні клопотання про виключення Кабінету Міністрів України з числа відповідачів. Закінчив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду на 20 лютого 2024 року.

В судовому засіданні 20 лютого 2024 року, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Позивач надав до суду письмові пояснення з приводу обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у яких зазначив, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен здійснюватись з урахуванням виплат, які б мав отримувати позивач на день звільнення, а також із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу. Таким чином, на думку Позивача сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 6 005 322,03 грн.

Держлікслужба у поясненнях на позовну заяву зазначила, що не може бути відповідачем по даній справі, оскільки будь-яких протиправних дій щодо звільнення позивача не вчиняла.

Розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, належних доказів на його підтвердження, чи будь-яких пояснень відповідачі до суду не надали.

Дослідивши наявні у справі докази, Київський окружний адміністративний суд встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

За результатами перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 10 березня 2023 року, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, зазначив таке:

«…За таких фактичних обставин, які підтверджують об`єктивну неможливість Державної служби України з контролю за наркотиками в особі комісії з реорганізації відповідати за зобов`язаннями фінансового характеру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення обов`язку з виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на Держлікслужбу, яка відповідає за зобов`язаннями Державної служби України з контролю за наркотиками як її правонаступник.

Проте, ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не визначив його конкретного розміру, хоча така вимога безпосередньо випливає з положень частини другої статті 235 КЗпП України та підтверджена усталеною судовою практикою застосування цієї норми права…».

Таким чином, суду необхідно визначити конкретний розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За правилами абзаців першого, третього, четвертого, сьомого та восьмого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

За правилами абзаців першого, третього пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи, а якщо у ці два календарні місяці працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Тобто, визначальним для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є факт роботи працівника два місяці поспіль, не враховуючи місяць, у якому відбулося незаконне звільнення працівника, незалежно від кількості відпрацьованих робочих днів у кожному з цих місяців.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).

Пунктом 10 Порядку №100 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалось, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Тобто, усі виплати, які розраховуються згідно з Порядком №100, зокрема, за час вимушеного прогулу, підлягають коригуванню у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

Аналогічні правові висновки щодо застосування положень Порядку№100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлено Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року у справі №572/2429/15-ц, від 06 серпня 2019 року у справі №0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі №2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року справі №814/197/15.

12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» (далі по тексту Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку виключено, тобто з 12 грудня 2020 року відсутні підстави для коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Суд встановив, що ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками 07 листопада 2016 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за вересень та жовтень 2014 року.

Водночас, згідно з наказом Державної служби України з контролю за наркотиками від 30 вересня 2014 року №178-в, позивачу надано безоплатну відпустку тривалістю з 01 жовтня 2014 року по 30 листопада 2014 року.

Як зазначає позивач, у вересні 2014 року він перебував у відпустках, оскільки мав намір приймати участь у позачергових виборах до Верховної Ради України, у тому числі, виїздив за межі України, що підтверджується відповідними відмітками у закордонному паспорті громадянина України для виїзду за кордон.

З 26 липня 2014 року по 31 серпня 2014 року, ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці.

У період з 29 червня 2014 року по 02 липня 2014 року, перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

З огляду на зазначене, суд вважає необхідним здійснити розрахунок середньоденної заробітної плати позивача, виходячи із кількості відпрацьованих робочих днів за червень та липень 2014 року. Кількість робочих днів у червні 2014 року становить 20 днів, у липні 2014 року 17 днів.

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), заробітна плата ОСОБА_1 за червень 2014 року складає 14 292,56 грн., за липень 2014 року 17 856,89 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 868,90 грн. ((14 292,56 грн. + 17 856,89 грн.) ч 37 днів).

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд наголошує, що інших документів, які б підтверджували розмір середньоденного грошового забезпечення у справі не міститься.

У постанові Верховного Суду по цій справі від 10 жовтня 2023 року встановлено, що для розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно визначити розмір середньоденної заробітної плати позивача і кількість робочих днів за період його вимушеного прогулу, перебіг якого розпочався з 08 листопада 2014 року.

Оскільки позивача поновлено на посаді згідно з постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року, то кінцевим терміном розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу є 10 жовтня 2023 року.

З огляду на викладене період вимушеного прогулу позивача тривав з 08 листопада 2014 року по 10 жовтня 2023 року.

На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за цей період становить 2 248 днів, а саме: з 08 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року 38 робочих днів; у 2015 році 251 робочий день; у 2016 році 251 робочий день; у 2017 році 248 робочих днів; у 2018 році 250 робочих днів; у 2019 році 250 робочих днів; у 2020 році 251 робочий день; у 2021 році 250 робочих днів; у 2022 році 257 робочих днів; з 01 січня 2023 року по 10 жовтня 2023 року 202 робочих дні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №510 «Про оплату праці керівних працівників державних органів» установлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з цією постановою та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться згідно з Постановою КМ №1243 від 21.12.2005.

Вказаною постановою установлено посадові оклади керівним працівникам державних органів у відсотках посадового окладу Прем`єр-міністра України, зокрема, першому заступнику керівника центрального органу виконавчої влади (крім міністерства) у розмірі 70%.

Розпорядженням Президента України від 08 січня 1992 року №22/92-рп «Про посадовий оклад Прем`єр-міністра України» установлено Прем`єр-міністру України посадовий оклад у розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат на місяць з 1 грудня 1991 року.

Упродовж часу вимушеного прогулу позивача посадові оклади працівників державних органів підвищувались згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (далі по тексту Постанова №15).

У відповідності до Схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів, затвердженою Постановою № 15, посадовий оклад Першого заступника керівника державного органу становить: у 2016 році - 11 200,00 грн.; у 2017 році 12 000,00 грн.; у 2018 році 15 800,00 грн.; у 2019 році 21 990,00 грн., у 2020 році 28 000, 00 грн.

Таким чином коефіцієнт підвищення посадового окладу:

у 2016 році складає 2, 41 (11200 грн. / 4648 грн.);

у 2017 році - 1,071 (12 000 грн. / 11 200 грн.);

у 2018 році 1,32 (15 800 грн. / 12 000 грн.);

у 2019 році 1,39 (21 990 грн./ 15 800 грн.);

у 2020 році 1,27 (28 000 грн. / 21 990 грн.).

З урахуванням наведеного розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить - 4 971 867,8 грн.:

- за період з 08 листопада 2014 року по 31.12.2015 року складає 250 243,2 грн. (868,9 грн. х 288 );

- за 2016 рік складає 525 594,00 грн. (2094,00 грн. (868,9 грн. х 2.41) х 251);

- за 2017 рік складає 556 189,6 грн. (2 242,7 (2 094 грн. х 1,071) грн х 248);

- за 2018 рік складає 740 100,00 грн. (2960,4 (2 242,7 грн. х 1,32) грн х 250);

- за 2019 рік складає 1 028 750 грн. (4115,00 (2 960,4 грн. х 1,39) грн х 250);

- за період з 01 січня 2020 по 11.12.2020 року складає 1 243 645,2 грн. (5 225,4 грн. (4 115 грн. х 1,27) х 238);

- за період з 12 грудня 2020 року по 10 жовтня 2023 року 627 345,8 грн. (868,9 грн. х 722).

З огляду на викладене, з Держлікслужби на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 4 971 867,8 грн.

Суд зазначає, що розрахунок середньої заробітної плати здійснено виходячи з фактично отриманих позивачем виплат за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, що відповідає вимогам абзаців третього, четвертого пункту 2 Порядку №100.

Доказів підвищення посадового окладу за посадою позивача у період до 2016 року, матеріали справи не містять.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 46 904,41 грн. (4 971 867,8 грн. / 106 місяців) підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Згідно з вимогами статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо вона вважає, що не було дотримано вимоги стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд неодноразово наводив аналогічне тлумачення відповідних норм процесуального права при вирішенні питання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №340/3834/21.

Суд зазначає, що судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи в судах попередніх інстанцій, складаються з витрат на професійну правничу допомогу, які були вперше заявлені ним до стягнення у клопотанні від 01 грудня 2014 року у розмірі 10080,00 грн та збільшені до 499 163,00 грн у заяві про ухвалення додаткового рішення від 21 березня 2018 року. При новому розгляді справи позивач не змінював заявленого ним раніше розміру вказаних витрат, наполягаючи на їх стягненні з відповідачів у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з метою отримання правової допомоги щодо ведення справи в суді, звернувся до Адвокатського об`єднання «Національна правова палата», у результаті чого між позивачем та об`єднанням 03 листопада 2014 року укладено договір №55Ф про надання правової допомоги під час розгляду справи на суму 10 080,00 грн.

Додатковою угодою від 01 березня 2018 року №1 сторони договору узгодили внести зміни в договір щодо обсягу та вартості правової допомоги.

На виконання договору та додаткової угоди об`єднанням складено звіт про обсяг фактично наданої правової допомоги від 20 березня 2018 року на суму 489 083,00 грн.

Також, на підтвердження понесених судових витрат, позивач надав в матеріали справи копії наступних документів: рахунку №11 від 20 березня 2018 року, платіжного доручення від 21 березня 2018 року №1.

У свою чергу, в матеріалах справи наявні відзиви Кабінету Міністрів України від 21 березня 2018 року на заяви позивача про ухвалення додаткового рішення від 04 грудня 2014 року та від 21 березня 2018 року, у яких відповідач висловив свої заперечення щодо співмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц та від 17 травня 2023 року по справі №200/12177/19-а.

Досліджуючи питання співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та витраченим часом, суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг Адвокатського об`єднання «Національна правова палата» не є співмірним зі складністю справи, не є пропорційним до предмета спору, а кількість фактично витрачених годин є завищеною.

Так, у Звіті про обсяг фактично наданої правової допомоги від 20 березня 2018 року, зокрема, зазначено, що на складення та подання: заяви про доповнення до адміністративного позову витрачено 42 год. (пункти 13, 14); додаткових пояснень до адміністративного позову 32 год. (пункти 16, 17); заяви про перегляд ухвали ВАСУ від 13 травня 2015 року 37 год.(пункти 24, 25); заяви про поновлення провадження 27 год. (пункти 28, 29); клопотання про прискорення розгляду справи 12 год. (пункти 38, 39); клопотання про забезпечення доказів 12 год. (пункти 47, 48); додаткових пояснень до адміністративного позову 42 год. (пункти 56, 57); клопотань про відкритий, публічний і гласний розгляд справи (пункти 65, 66, 75, 76, 79-82) 763,00 грн./кожне клопотання.

На думку суду, також, є завищеною кількість годин на ознайомлення з матеріалами справи.

Суд погоджується з доводами відповідача стосовно не підтвердження належними доказами, витраченого часу на представництво у судах. Зокрема, у пункті 88 Звіту зазначено, що на судове засідання 03 грудня 2014 року витрачено 4 години, однак згідно журналу судового засідання, його тривалість складає близько 5 хв.; на судове засідання 23 квітня 2015 року витрачено 3 години, однак згідно журналу судового засідання, його тривалість не перевищує 15 хв. (пункт 91 Звіту); судове засідання 13 вересня 2016 року, згідно з журналом судового засідання тривало 1 год, однак позивачем заявлено 5 год. (пункт 93 Звіту).

Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 250 000,00 грн.

При цьому, суд вважає що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з Держлікслужби та КМУ, оскільки Державна служба України з контролю за наркотиками не фінансується з Державного бюджету, її штатний розпис, кошторис апарату не затверджені, відсутні кредиторська і дебіторська заборгованості. Крім того, всі поточні рахунки Державної служби України з контролю за наркотиками в банківських установах закриті, аудиторська перевірка податкової служби проведена, документи передані до Держлікслужби.

Крім цього, суд враховує висновок суду касаційної інстанції викладений в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року у даній справі згідно якого вказано, що «…70. За таких фактичних обставин, які підтверджують об`єктивну неможливість Державної служби України з контролю за наркотиками в особі комісії з реорганізації відповідати за зобов`язаннями фінансового характеру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення обов`язку з виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на Держлікслужбу, яка відповідає за зобов`язаннями Державної служби України з контролю за наркотиками як її правонаступник».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 4 971 867,8 грн. ( чотири мільйони дев`ятсот сімдесят одна тисяча вісімсот шістдесят сім гривні вісімдесят копійок) .

3. Стягнути з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками та Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 250 000,00 грн. (двісті п`ятдесят тисяч гривень), у тому числі: з Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) 125 000,00 грн. (сто двадцять п`ять тисяч гривень нуль копійок); з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 120, код ЄДРПОУ 40517815) 125 000,00 грн. (сто двадцять п`ять тисяч гривень нуль копійок).

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 46 904,41 грн. ( сорок шість тисяч дев`ятсот чотири гривні сорок одна копійка).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.