Постанова

від 19.09.2023 по справі 910/288/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2023 р. Справа№ 910/288/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бондар Л.В.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 19.09.2023,

розглянувши апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 (повний текст складено 29.06.2023)

у справі №910/288/23 (суддя О.В. Котков)

за позовом Міністерства оборони України

до 1. Житомирської обласної державної адміністрації;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат»

про визнання права постійного користування та заборону користуватись земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Міністерство оборони України (далі, позивач або МОУ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя» (далі, відповідач-2), в якому просило суд:

- визнати за Міністерством оборони України право постійного користування земельною ділянкою площею 7,5550 га кадастровий номер 1822082500:01:000:0220 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1813857818220);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя» користуватись земельною ділянкою площею 7,5550 га кадастровий номер 1822082500:01:000:0220 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1813857818220), яка належить Міністерству оборони України на праві постійного користування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (далі, третя особа).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка загальною площею 7,5550 га (кадастровий номер 1822082500:01:000:0220) відноситься до земель оборони з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства, тому реєстрація за ТОВ «Перлина Заріччя» права оренди земельної ділянки суперечить Земельному кодексу України та Закону України «Про використання земель оборони», оскільки ТОВ «Перлина Заріччя» не належить до сфери управління Міністерства оборони України та Збройних Сил України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/288/23 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за Міністерством оборони України право постійного користування земельною ділянкою площею 7,5550 га кадастровий номер 1822082500:01:000:0220 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1813857818220).

Присуджено до стягнення з Житомирської обласної державної адміністрації на користь Міністерства оборони України судовий збір - 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Житомирська обласна державна адміністрація без відома Міністерства оборони України розпорядилася земельною ділянкою, розташованою на території земель оборони, лісового господарства, передавши її ТОВ «Перлина Заріччя» в оренду, про що зроблено відповідний запис №31239354 в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Такі дії за висновками суду свідчать про оспорення відповідачами права постійного користування Міністерства оборони України земельною ділянкою площею 7,5550 га, враховуючи відсутність згоди Міністерства оборони України на припинення права користування спірною земельною ділянкою, та те, що Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування вказаною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, не приймались.

У частині відмови у задоволенні позову рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про заборону користуватися земельною ділянкою не є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 07.07.2023 Житомирська обласна державна адміністрація звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 по справі №910/288/23 у повному обсязі та ухвалити постанову, якою просить відмовити у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України до Житомирської обласної державної адміністрації.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач-1 зазначає наступне:

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності до заявлених вимог. За доводами скаржника спір щодо земельної ділянки триває з 2016 року і представники Міністерства оборони України активно приймали в них участь;

- судом проігнорована позиція відповідача, що у позивача відсутні докази, які підтверджують його право користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Так, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ №073506 видано Державному підприємству «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», а не Міністерству оборони України, яке є засновником зазначеного підприємства;

- судом не проаналізовано, що спірна земельна ділянка має призначення для ведення лісового господарства та не встановлено, що в результаті реорганізації на підставі наказу МОУ від 20.03.2009 №123 «Про реорганізацію Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» до ДП «Житомирський військовий лісгосп», яке згідно наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 25.04.2018 №312 перейменовано на ДП «Зарічанське лісове господарство», на підставі акту приймання-передачі від 29.12.2012 перейшла, зокрема, земельна ділянка на території Зарічанської сільської ради площею 491,1265 га (Державний акт на право постійного користування серія ЯЯ №073506 від 21.09.2005. Тобто, спірна земельна ділянка ще у 2009 році на підставі рішення МОУ вибула з управління як самого МОУ, так і його підзвітних підприємств.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

30.08.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від МОУ надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-1, в якому воно просило суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

У відзиві позивач наголосив на наступному:

- спірні правовідносини у даній справі пов`язані саме з проведенням на підставі рішень державного реєстратора державної реєстрації права оренди відповідача-2 на земельну ділянку, про які позивач дізнався з листа Житомирської обласної прокуратури від 22.07.2021 №15/1-620вих.-21, а тому безпідставними є доводи скаржника про сплив позовної давності за заявленими у даній справі позовними вимогами;

- питання щодо належності спірної земельної ділянки Міністерству оборони України на праві постійного користування неодноразово досліджувалося судами України (справи №906/602/16, №908/870/17, №910/12958/21) і є встановленим;

- законодавством визначено можливість ведення лісового господарства на земельних ділянках, що входять до складу земель оборони;

- щодо передачі земельної ділянки ДП «Зарічанське лісове господарство», то у межах справи №906/684/21 судом встановлено, що останнє не має оформлених прав постійного користування, зокрема, спірною земельною ділянкою, здійснює діяльність на землях оборони без урахування режиму цих територій та без дотримання порядку, встановленого Законом України «Про використання земель оборони».

Відповідач-2 та третя особа письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2023 апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/288/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/288/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/288/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

24.07.2023 матеріали справи №910/288/23 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/288/23 залишено без руху. Роз`яснено Житомирській обласній державній адміністрації, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції заяву про уточнення вимог своєї апеляційної скарги в частині зазначення предмету оскарження, якщо насправді рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, якщо ж рішення оскаржується відповідачем у повному обсязі, то доплатити судовий збір у розмірі 3 417,00 грн.

03.08.2023 (про що свідчить поштовий ідентифікатор Укрпошти на конверті) апелянт подав заяву про уточнення вимог апеляційної скарги, відповідно до якої просить прийняти заяву про уточнення вимоги апеляційної скарги Житомирської обласної державної адміністрації; рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/288/23 за позовом Міністерства оборони України скасувати в частині задоволення позовних вимог Міністерства оборони України про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 7,5550 га кадастровий номер 1822082500:01:000:0220 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1813857818220) та ухвалити постанову апеляційного суду, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 7,5550 га кадастровий номер 1822082500:01:000:0220 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1813857818220).

Суддя-доповідач Михальська Ю.Б. з 31.07.2023 по 13.08.2023, 17.08.2023 по 18.08.2023 та судді: Скрипка І.М. з 31.07.2023 по 18.08.2023, Тищенко А.І. з 31.07.2023 по 18.08.2023 перебували у щорічних відпустках.

Після виходу головуючого судді та членів судової колегії з відпусток ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/288/23, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 19.09.2023.

31.08.2023 (про що свідчить дата формування в системі "Електронний суд") до суду апеляційної інстанції від представника Житомирської обласної державної адміністрації - Шакалова Андрія Вікторовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 зазначене клопотання Шакалова Андрія Вікторовича задоволено, вирішено судове засідання 19.09.2023 у справі №910/288/23 провести в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 19.09.2023 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 19.09.2023 з`явилися представники позивача та відповідача-1.

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників відповідача-2 та третьої особи.

У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача-1, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив оскаржене рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №073506 Державному підприємству Івано-Франківського ліспромкомбінату МО України (Шепетівський військовий лісгосп) надано право постійного користування земельною ділянкою площею 491,1265 га, яка розташована на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області з цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Згідно наказу Міністра оборони України від 20.03.2009 №123 «Про реорганізацію Державного підприємства «Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат» відбулася реорганізація даного підприємства шляхом виділу з нього структурних підрозділів, а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського, і Макарівського лісництв, та створене на їх базі Державне підприємство «Житомирський військовий лісгосп», до якого за розподільчим балансом з оформленням відповідних актів прийому - передачі земель та майна перейшли у відповідній частині майно, права та обов`язки реорганізованого ДП «Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат».

Наказом №312 від 25.04.2018 змінено найменування ДП «Житомирський військовий лісгосп» на ДП «Зарічанське лісове господарство».

Таким чином, ДП «Зарічанське лісове господарство» здійснює господарську діяльність з користування лісовими ресурсами на земельних ділянках оборони, зокрема, за Державним актом про право постійного користування землею серії ЯЯ №073506.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220, площею 7,5550 га, щодо якої позивач просить визнати право постійного користування, входить до складу земельної ділянки площею 491,1265 га, яка розташована на території Зарічанського військового лісгоспу, Зарічанської сільської ради, і на якій здійснює ДП «Зарічанське лісове господарство» господарську діяльність.

Щодо спірної земельної ділянки існувала низка судових спорів.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.06.2017 у справі №906/602/16, яке набрало законної сили 23.06.2017, частково задоволено позов заступника прокурора Житомирської області. Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації від 25.09.2009 №1073 «Про надання дозволу ТОВ «Перлина Заріччя» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі її в оренду для обслуговування придбаних будівель та споруд бази відпочинку « Перлина» на території Зарічанської сільської ради». Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської РДА від 10.03.2010 №221 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Перлина Заріччя» для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку «Перлина» на території Зарічанської сільської ради». Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської РДА від 08.07.2010 №687 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Перлина Заріччя» для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку «Перлина» на території Зарічанської сільської ради». Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської РДА №797 від 10.08.2011 «Про внесення змін до договору оренди землі». Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.07.2010, укладений між Житомирською РДА та ТОВ «Перлина Заріччя», зареєстрований в реєстраційному відділі Житомирської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 27.07.2010 за №04102090004. Визнано недійсною додаткову угоду від 18.08.2011 до договору оренди земельної ділянки від 21.07.2010, укладеного між Житомирською РДА та ТОВ «Перлина Заріччя». У решті позовних вимог відмовлено.

У названому рішенні Господарського суду Житомирської області встановлено наступне.

«Відповідно до відповіді головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 24.10.2016, земельна ділянка площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220 входить в Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №073506, кадастровий номер 1822082500:01:000:0028, площею 491,1265 га, виданий ДП Івано-Франківський ліспромкомбінат МО України (Шепетівський військовий лісгосп) (а.с. 30 т.3).

В ході вирішення спору, з метою з`ясування фактичних даних щодо меж розташування земельної ділянки, яка передана в оренду ТОВ «Перлина Заріччя» судом було призначено судову експертизу, за результатами якої встановлено, що:

- земельна ділянка площею 7,5550 га з кадастровим номером - 1822082500:01:000:0220, що розташована на території Зарічанської сільської ради накладається на земельну ділянку, що відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №073506 від 21.09.2005 площею 491,1265 га з кадастровим номером - 1822082500:01:000:0028 передана у постійне користування ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» Міністерства оборони України;

- фактичне місцерозташування земельної ділянки ТОВ «Перлина Заріччя», що відведена в оренду для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку « Перлина » на території Зарічанської сільської ради Житомирського району, Житомирської області, площею 7,5550 га з кадастровим номером - 1822082500:01:000:0220, відповідає місцерозташуванню земельної ділянки, що визначена правовстановлюючими документами (договором оренди земельної ділянки та додатковою угодою до договору оренди земельної ділянки від 27.07.2010 № 04102090004, що видавалися на підставі проекту із землеустрою).

Таким чином, земельна ділянка, щодо якої приймались спірні розпорядження належить до земель Міністерства оборони України, тобто є землями оборони, якими останнє користується на праві постійного користування».

У постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 15.05.2018, якою залишено без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2017 у справі №906/870/17, встановлено: «Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, вірно встановив, що згідно рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2017 у справі №906/602/16 земельна ділянка, щодо якої приймались спірні розпорядження Житомирською РДА, належить до земель Міністерства оборони України, тобто є землями оборони, якими останнє користується на праві постійного користування.».

У постанові від 22.09.2021 у справі №906/927/18 Верховний Суд встановив, що судом апеляційної інстанції з огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями у справах №906/602/16 і №906/870/17, установлено, що Міністерство оборони України не надавало згоди на припинення права користування земельною ділянкою, яка відповідно до державного акта серії ЯЯ 073506 від 21.09.2005 була надана в постійне користування ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», а Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування вказаною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, не приймалося.

У постанові від 21.03.2023 у справі №910/12958/21 Верховним Судом встановлено наступне.

«Господарський суд під час розгляду справи №906/602/16 встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що право постійного користування земельною ділянкою площею 491,1265 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0028, належне ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» згідно з державним актом від 21.09.2005 серії ЯЯ №073506, було припинено в установленому законом порядку. Суд також зазначив, що в матеріалах справи немає доказів того, що Міністром оборони України в порядку, визначеному Положенням про надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 22.12.1998 №483, надавалася згода місцевим органам влади на подальшу передачу в оренду земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат». Суд установив, що Житомирська РДА, приймаючи спірні розпорядження, передала ТОВ «Перлина Заріччя» земельну ділянку площею 7,5550 га, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні ДП» «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат».

Разом із тим рішенням у справі №906/602/16 встановлено, що земельна ділянка площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220, входить до земельної ділянки, наданої ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 073506.».

«…16.04.2019 державний реєстратор Тетерівської сільської ради Житомирського району провів державну реєстрацію права державної власності в особі Житомирської ОДА на земельну ділянку площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:022, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Станишівської сільської ради Житомирського району. Крім того, 16.04.2019 державний реєстратор Тетерівської сільської ради Житомирського району провів державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Перлина Заріччя» на земельну ділянку загальною площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220. Підставою для реєстрації зазначено: відомості з ДЗК, строк дії речового права - 27.07.2059 з правом пролонгації, орендодавець - Держава Україна в особі Житомирської ОДА.

Суди попередніх інстанцій встановили, що, як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220, станом на 20.07.2021 зареєстрована на праві державної власності в особі Житомирської ОДА.».

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, МОУ в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що запис державного реєстратора Бондарчук Н.А. №31239354 від 16.04.2019 про державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Перлина Заріччя» на земельну ділянку загальною площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220, свідчить про оспорювання права постійного користування Міністерства оборони України земельною ділянкою з кадастровим №1822082500:01:000:0220 площею 7,5550, враховуючи той факт, що земельна ділянка відноситься до земель оборони, і не могла бути передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя».

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з розглядуваним позовом; відсутність доказів на підтвердження право постійного користування спірною земельною ділянкою у позивача, оскільки у відповідності до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №073506 цей акт видано саме ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат», а Міністерство оборони України, як засновник ДП «Івано-Франківського ліспромкомбінату», відповідно до норм Цивільного кодексу України не може представляти інтереси іншої особи.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-2, зокрема, зазначав, що посилання позивача на справу №906/602/16 є недоречним в контексті його позовних вимог, оскільки у справі не було встановлено факту наявності у Міністерства оборони України права постійного користування на земельну ділянку; саме ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат», а не Міністерство оборони України, було користувачем земельної ділянки за державним актом ЯЯ №073507 від 10.10.2005; жодних доказів наявності у позивача права постійного користування, як то акт на право постійного користування або матеріали лісовпорядкування, або рішення компетентного органу про передачу Міністерству оборони України земельної ділянки на право постійного користування матеріали справи не містять.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення місцевого господарського суду оскаржується відповідачем-1 у частині задоволених позовних вимог, а відтак, з огляду на встановлені статтею 269 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, у частині відмови у задоволених позовних вимог про заборону відповідачу-2 користуватись спірною земельною ділянкою, судом апеляційної інстанції не переглядається.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача-1 не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання порушенням.

Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.

Із урахуванням наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Разом із цим, вирішуючи спір, суд має перевірити наявність в особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з`ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту (правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №911/1330/17).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Позивач зазначає, що державна реєстрація 16.04.2019 права оренди за відповідачем-2 на спірну земельну ділянку суперечить Земельному кодексу України та Закону України «Про використання земель оборони», порушує права МОУ як постійного землекористувача земельною ділянкою загальною площею 7,5550 га (кадастровий номер 1822082500:01:000:0220), яка відноситься до земель оборони з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства.

За змістом статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

За змістом статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 цього Закону відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Законів України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з частиною 3 статті 55 Земельного кодексу України та частиною 5 статті 17 Лісового кодексу України ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Згідно приписів статті 101 Лісового кодексу України ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону.

Охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України «Про використання земель оборони», цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Отже, законодавством визначено можливість використання лісів на землях оборони.

Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що: військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).

Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).

З огляду на викладене, преюдиційними є обставини, встановлені рішеннями судів у господарських справах №906/602/16 та №906/870/17, а саме щодо належності спірної земельної ділянки площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220, яка входить до складу земельної ділянки площею 491,1265 га та розташована на території Зарічанського військового лісгосп, до земель Міністерства оборони України та що вона є землями оборони з цільовим призначенням для ведення лісового господарства, та входить в Державний акт від 21.09.2005 серії ЯЯ №073506 на право постійного користування земельною ділянкою площею 491,1265 га, який видано ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» МО України (Шепетівський військовий лісгосп).

Зазначеним спростовуються доводи скаржника стосовно неналежності Міністерства оборони України як позивача в даній справі.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача-1 про те, що в результаті реорганізації на підставі наказу МОУ від 20.03.2009 №123 «Про реорганізацію Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» до ДП «Житомирський військовий лісгосп», яке згідно наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 25.04.2018 №312 перейменовано на ДП «Зарічанське лісове господарство», на підставі акту приймання-передачі від 29.12.2012 перейшла, зокрема, земельна ділянка на території Зарічанської сільської ради площею 491,1265 га (Державний акт на право постійного користування серія ЯЯ №073506 від 21.09.2005), а тому, на переконання скаржника, спірна земельна ділянка ще у 2009 році вибула з управління як самого МОУ, так і його підзвітних підприємств, колегія суддів зазначає наступне.

Господарським судом міста Києва розглядалася справа №906/684/21, у межах якої Квартирно-експлуатаційним відділом міста Житомир було заявлено зустрічний позов до Державного підприємства «Зарічанське лісове господарство» про заборону ведення останньому лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках Міністерства оборони України за державними актами: Б №022537, № 25/20 Б №022538, №5, ЯЯ № 076146, ЯЯ № 076149, ЯЯ № 076145, ЯЯ №076147, ЯЯ №076148, ЯЯ№073507, ЯЯ №073505, ЯЯ№073508, ЯЯ№073506, ЯЯ№073509, ЯЯ№9074003, що належать на праві постійного користування Збройним Силам України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 у справі №906/684/21 зустрічний позов було задоволено частково та зобов`язано Державне підприємство «Зарічанське лісове господарство» припинити використання лісового фонду на земельних ділянках Міністерства оборони України згідно державних актів: Б №022537, Б №022535, № 25/20, Б №022538, №5, ЯЯ №076146, ЯЯ №176149, ЯЯ №076147, ЯЯ №076145, ЯЯ №076148, ЯЯ №073507, ЯЯ №073505, ЯЯ №073508, ЯЯ №073506, ЯЯ №073509, ЯЯ №9074003, що належать на праві постійного користування Збройним Силам України.

Господарським судом міста Києва у названому рішенні встановлено, що ДП «Зарічанське лісове господарство» не має оформлених у встановленому законом порядку прав постійного користування земельними ділянками згідно з актами на право користування земельними ділянками серії ЯЯ № 073507, ЯЯ № 073505, ЯЯ № 073508, ЯЯ №073506, ЯЯ №073509, ЯЯ №074003; здійснює господарську діяльність на землях оборони без урахування режиму цих територій та без дотримання порядку, встановленого Законом України «Про використання земель оборони».

Зазначені обставини є преюдиційними у розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та спростовують доводи апеляційної скарги відповідача-1 у даній справі про належність спірної земельної ділянки ДП «Зарічанське лісове господарство», а не Міністерству оборони України.

Приписами частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

За умовами частин 1, 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

За змістом статті 149 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки, питання вирішується в судовому порядку.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України, а статтею 4 вказаного Закону передбачено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Порядок використання та передачі земельних ділянок Міністерства оборони України врегульовано наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 «Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями і керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах Квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України» (далі, Положення).

Згідно пункту 28 Положення відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби.

Пунктами 45, 50 вказаного Положення встановлено, що передача земель, які виділені в користування Міністерству оборони України, місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником ГУ розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України; оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту 25 Положення облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України. Відповідно, спірна земельна ділянка, обліковувалася в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Житомира.

За результатами дослідження матеріалів даної справи судом апеляційної інстанції, з огляду у тому числі й на обставини, встановлені судовими рішеннями у справах №906/602/16 і №906/870/17, установлено, що Міністерство оборони України не надавало згоди на припинення права користування земельною ділянкою площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220, яка відповідно до державного акта серії ЯЯ 073506 від 21.09.2005 була закріплена на праві постійного користування за ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» МО України, а Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування вказаною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, не приймалося.

Однак, 16.04.2019 державний реєстратор Тетерівської сільської ради Житомирського району провів державну реєстрацію права державної власності в особі Житомирської ОДА на земельну ділянку площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Станишівської сільської ради Житомирського району.

Також, 16.04.2019 державний реєстратор Тетерівської сільської ради Житомирського району провів державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Перлина Заріччя» на земельну ділянку загальною площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220. Підставою для реєстрації зазначено: відомості з ДЗК, строк дії речового права - 27.07.2059 з правом пролонгації, орендодавець - Держава Україна в особі Житомирської ОДА.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що Житомирська обласна державна адміністрація без відома Міністерства оборони України розпорядилася земельною ділянкою лісогосподарського призначення, розташованою на території земель оборони, передавши її ТОВ «Перлина Заріччя» в оренду, про що зроблено відповідний запис №31239354 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказані дії безперечно свідчать про невизнання та оспорення відповідачами наявності у Міністерства оборони України права постійного користування земельною ділянкою площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно із частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту порушеного права на земельні ділянки є визнання права.

Враховуючи той факт, що судом встановлено відсутність будь-яких доказів в матеріалах справи на підтвердження того, що уповноваженим органом приймалося рішення в частині відмови від земельної ділянки чи її відчуження, право постійного користування позивачем не може вважатися припиненим чи втраченим.

У свою чергу наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право оренди ТОВ «Перлина Заріччя» свідчить про оспорення права постійного користування Міністерства оборони України земельною ділянкою площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220.

З огляду на зазначені правові норми, обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою є ефективним у визначених правовідносинах, а задоволення таких позовних вимог усуне невизначеність щодо особи правоволодільця такою земельною ділянкою.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача-1 про пропуск позивачем строку позовної давності щодо заявленої позовної вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).

З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України суд повинен з`ясувати, з якого моменту у позивача виникло право на звернення до суду з позовом у даній справі.

Як стверджує відповідач-1, спори щодо земельної ділянки тривають з 2016 року і представники Міністерства оборони України активно приймали в них участь, а отже були обізнані про наявність свого порушеного права, а тому строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, сплив для вимог, заявлених у даній справі.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки правовідносини, що розглядались у вищезгаданих господарських справах №906/602/16, №906/870/17, стосувалися визнання незаконними розпоряджень Житомирської РДА про передачу земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя», визнання недійсними правочинів та визнання за ТОВ «Перлина Заріччя» речових прав на спірну земельну ділянку й за результатами їх розгляду були ухвалені судові рішення, якими підтверджуються речові права саме МОУ на земельну ділянку.

Спірні ж правовідносини у даній справі, як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлено судом, пов`язані з проведенням державним реєстратором Бондарчук Н.А. 16.04.2019 державної реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер №1822082500:01:000:0220 площею 7,5550 га за Товариством з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя».

Про вказане рішення державного реєстратора та відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, йому стало відомо з листа Житомирської обласної прокуратури від 22.07.2021 №15/1-620вих.-21 (том 1, а.с. 40-46).

Позов у справі №910/288/23 подано Міністерством оборони України 30.12.2022 (підтверджується відміткою Укрпошта Стандарт на конверті, в якому позов було направлено до суду), тобто у межах встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України загального трирічного строку позовної давності, а тому безпідставними є доводи скаржника про сплив позовної давності за заявленою у даній справі позовною вимогою про визнання за МОУ права постійного користування земельною ділянкою.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованими, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Житомирської обласної державної адміністрації є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача-1.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/288/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/288/23 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Житомирську обласну державну адміністрацію.

Матеріали справи №910/288/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.10.2023.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка