Постанова

від 11.10.2023 по справі 344/4528/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/4528/21

Провадження № 22-ц/4808/991/23

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р.Р.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Баркова В. М.

суддів: Василишин Л. В.,

Луганська В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 22 травня 2023 року в складі судді Струтинського Р. Р., ухвалене в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, повний текст якого складено 26 травня 2023 року, у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У березні2021року позивачІвано-Франківськаміська рада звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач є власником нежитлових приміщень загальною площею 161 м2 по АДРЕСА_1 . Нежитлові приміщення розміщені на сформованій земельній ділянці комунальної власності площею 0,5956 га кадастровий номер 2625880201:01:004:0835 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. Державна реєстрація земельної ділянки здійснена відділом Держгеокадастру в Тисменицькому районі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 25 січня 2010 року, однак речове право на ділянку не зареєстроване. Відповідач використовує земельну ділянку для обслуговування належних йому на праві власності нежитлових приміщень, однак згідно інформації ГУ ДПС в Івано-Франківській області за земельну ділянку площею 0,5956 га плату не декларує та не вносить. У Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування земельною ділянкою, зокрема, укладеного (діючого) договору оренди. 05 листопада 2020 року відповідачу надсилалось клопотання з вимогою укласти договір оренди земельної та сплатити кошти за користування земельною ділянкою за минулий період. Також 05 січня 2021 року відповідачу надсилалась претензія з пропозицією добровільно сплатити кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності на території м. Івано-Франківськ. Проте, відповідач жодної відповіді на клопотання та претензію не надав.

Посилаючись на вказані обставини, Івано-Франківська міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно збережені ним кошти за користування земельною ділянкою за період з 25 березня 2018 року до 31 грудня 2020 року у розмірі 44396,39 грн. та судові витрати у справі.

Рішенням Тисменицького районного суду від 22 травня 2023 року позов Івано-Франківської міської ради задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради безпідставно збереженні кошти у розмірі орендної плати в розмірі 44396,39 грн.

Також вирішено компенсувати Івано-Франківській міській раді судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2270 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач користується земельною ділянкою, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомого майна без оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою. Таким чином, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради кошти у розмірі 2007,20 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач є фізичною особою, а тому у нього виник обов`язок щодо сплати земельного податку, а не обов`язок зі сплати орендної плати. Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_1 від 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій. А отже на підставі статті 281 ПК України звільнений від сплати податку за 2018-2020 роки.

Також вказує, що позивачем при обрахунку суми безпідставно збережених коштів орендної плати за використання земельної ділянки необґрунтовано застосовано ставку 6% орендної плати, оскільки рішенням Братковецької сільської ради не визначено ставку орендної плати за землі під господарськими дворами. Крім того, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, на основі якої позивачем здійснено розрахунок суми безпідставно збережених коштів, проведена з порушенням положень Методики нормативної грошовоїоцінки земельсільськогосподарського призначення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 831. Відповідно до висновку судово-оціночної експертизи від 07 березня 2023 року № 192/23-28/423-430/23-28 нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 2018, 2019 та 2020 роки становить 11 469,71 грн. На підставі вказаного висновку ТОВ Консалтингова компанія «Аудит Експерт» проведено розрахунок орендної плати за 2018 -2020 роки за використання земельної ділянки, згідно якого розмір орендної плати за вказаний період складає 2007,20 грн. А тому вважає, що саме вказана сума повинна бути стягнута з відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу Івано-Франківська міська рада зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним та об`єктивним дослідженням усіх доводів сторін, поданих доказів, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категоріюсправи,ціну позовурозгляд справиздійснюється впорядку письмовогопровадження безповідомлення учасниківсправи.

Відповідно до статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача,дослідивши матеріалисправи таобговоривши доводиапеляційної скарги,колегія суддіввважає,що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги частково з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 28 січня 2015 року є власником нежитлових приміщень загальною площею 161 м2 за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15, 16, 17).

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,5956 га, кадастровий номер 2625880201:01:004:0835, цільове призначення: для ведення фермерського господарства.

Вказана земельна ділянка, сформована як об`єкт цивільних прав 29 жовтня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2602528992017 від 19 травня 2017 року (т. 1 а.с. 18-20).

Відповідно до витягу із технічної документації від 13 жовтня 2020 року № 1211 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,5956 га з кадастровим номером 2625880201:01:004:0835 становить 275 028,55 грн. (т. 1 а.с. 22).

Рішенням Братковецької сільської ради від 21 грудня 2017 року № 157 затверджено на 2018 рік розмір орендної плати на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (т. 1 а.с. 27).

Інспектором із самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради Семанишиним М. Д. в присутності свідків проведено 22 жовтні 2020 року обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 2625880201:01:004:0835 за результатом якого складено акт № 346 та встановлено, що земельна ділянка використовується для обслуговування нежитлових приміщень, власником яких є ОСОБА_1 . Рішенням Братковецької сільської ради № 52 від 20 травня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки. Згідно інформації ГУ ДПС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 за земельну ділянку площею 0,5956 га кадастровий номер 2625880201:01:004:0835 плату не декларує та не вносить. У Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування обстежуваною земельною ділянкою, зокрема, укладеного (діючого) договору оренди (т. 1 а.с. 8-10).

Листом від 02 листопада 2020 року № 435/3403-02/35в Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради повідомив відповідача про необхідність оформлення права користування земельною ділянкою на умовах оренди (т. 1 а.с. 11).

05 січня 2021 року позивачем направлено відповідачу претензію щодо добровільної сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2020 року у розмірі 48148,83 грн. (т. 1 а.с. 12-13).

Відповідно до уточненого (з урахуванням строків позовної давності) розрахунку безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності на території Івано-Франківської міської територіальної громади за період з 25 березня 2018 року до 31 грудня 2020 року розмір орендної плати за користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,5956 га становить 44396,39 грн (т. 2 а.с. 10).

Згідно із статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що відповідач зобов`язаний сплачувати земельний податок не заслуговують на увагу.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.01.2019 року у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 року у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 року у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

В постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 922/3361/19 зазначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку.

Рішенням Братковецької сільської ради від 21 грудня 2017 року № 157 затверджений розмір орендної плати на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (том 1 а.с. 27).

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 13 жовтня 2020 року № 1211 нормативна грошова оцінка несільськогосподарських угідь земельної ділянки з кадастровим номером 2625880201:004:0835 становить 275028 грн. 55 коп. (том 1 а.с. 22).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17.

Приписи пунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України «Про оренду земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Чинне законодавство України, у тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель» не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 і Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у п. 7.28 постанови від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 вказала, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру.

У п. 7.29 та 7.30 вказаної постанови зазначено, що убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абзац другий пункту 37 постанови).

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (п. 7.28 постанови).

Відповідачем в обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог до закінчення підготовчого засідання у справі надано копію судової оціночно-земельної експертизи № 192/23-28/423-430/23-28 від 07 березня 2023 року (том 1 а.с. 227-233).

Відхиляючи цей доказ, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач фактично відмовився від проведення у справі вказаної експертизи не оплативши її вартість. Крім того, в порушення ст. 106 ЦПК України ця експертиза проведена на замовлення ОСОБА_2 , який не є учасником справи, а поставлені експертам питання допускали використовувати для визначення оцінки земельної ділянки лише Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 16 листопада 2016 року (далі за текстом Методика № 831), а не Методикою, чинною на час розроблення і затвердження технічної документації із нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін остання грошова нормативна оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2625880201:01:004:0835 проводилася в 2013 році відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (далі за текстом Методика № 213) та становить 275028 грн. 55 коп. (том 1 а.с. 22, 163-221, 248-249).

Оскільки спір між сторонами виник з приводу безпідставно набутих коштів орендної плати за землю за період з 25 березня 2018 року по 31 грудня 2020 року, експерти обґрунтовано застосували для розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки Методику № 831, яка була чинною у цей період. Також це не суперечить ст. 18 Закону України «Про оцінку земель», яка не забороняє проводити грошову оцінку земельних ділянок у межах населених пунктів частіше ніж один раз на 5-7 років.

Крім того, із змісту експертного висновку вбачається, що ця експертиза була проведена одночасно у трьох справах, в тому числі й в даній справі (том 1 а.с. 227), земельна ділянка з кадастровим номером 2625880201:01:004:0835 була об`єктом цього дослідження та експертом вивчалася інформація з Державного земельного кадастру щодо цієї ділянки.

Таким чином, хоча вартість проведення експертизи оплачена не відповідачем у справі, а іншою особою, судова експертиза проведена на підставі ухвали суду від 22 червня 2022 року, а предметом висновку експерта є обставини, які входять до предмета доказування та мають значення для справи. Тому апеляційний суд вважає цей доказ належним та допустимим і при визначенні розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати необхідно виходити з визначеної експертом розрахункової величини нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 2018, 2019 та 2020 роки, яка становить 11469 грн. 71 коп.

Враховуючи, що розмір орендної плати на 2018 рік, встановлений рішенням Братковецької сільської ради від 21 грудня 2017 року № 157 у 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в подальшому не змінювався, розмір безпідставно збережених коштів орендної плати буде складати:

-з 25 березня по 31 грудня 2018 року 535 грн. 80 коп. (орендна плата за 2018 рік складає: 11469 грн. 71 коп. х 6% = 688 грн. 18 коп.; кількість днів у 2018 році становить 365 днів, орендна плата за 1 день складає: 688 грн. 18 коп. / 365 днів = 1 грн. 90 коп., кількість днів з 25 березня по 31 грудня становить 282 дні, тому орендна плата за цей період складає: 1 грн. 90 коп. х 282 дні = 535 грн. 80 коп.);

-за 2019 рік 688 грн. 18 коп.;

-за 2020 рік 688 грн. 18 коп.;

Отже розмір безпідставно набутих коштів орендної плати за землю за період з 25 березня 2018 року по 31 грудня 2020 року складає 1912 грн. 16 коп. (535 грн. 80 коп. + 688 грн. 18 коп. + 688 грн. 18 коп. = 1912 грн. 16 коп.), який і підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок неправильного застосування норм процесуального права, а тому на підставі ст. 376 ЦПК України його необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270 грн. (а.с. 30), який необхідно компенсувати позивачу в розмірі 90 грн. 12 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позовні вимоги задоволено на 3,97% та відповідача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

РішенняТисменицькогорайонного судувід 22травня 2023року скасувати.

Позовні вимоги Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради безпідставно збережені коштів за використання земельної ділянки в розмірі 1912 (одна тисяча дев`ятсот дванадцять) грн.16 коп.

Компенсувати Івано-Франківській міській раді судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 90 (дев`яносто) грн.. 12 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 11 жовтня 2023 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

В. М. Луганська