УХВАЛА
14 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 344/4528/21
провадження № 61-16049ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2021 року Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначала, що відповідач є власником нежитлових приміщень загальною площею 161 кв. м на АДРЕСА_1 . Нежитлові приміщення розміщені на сформованій земельній ділянці комунальної власності площею 0,5956 га, кадастровий номер 2625880201:01:004:0835, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. Державна реєстрація земельної ділянки здійснена відділом Держгеокадастру в Тисменицькому районі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 25 січня 2010 року, однак речове право на ділянку не зареєстроване. Відповідач використовує земельну ділянку для обслуговування належних йому на праві власності нежитлових приміщень, однак згідно інформації Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області за земельну ділянку площею 0,5956 га плату не декларує та не вносить. У Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування земельною ділянкою, зокрема, укладеного (діючого) договору оренди. 05 листопада 2020 року відповідачу надсилалося клопотання з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки та сплатити кошти за користування земельною ділянкою за минулий період. Також 05 січня 2021 року відповідачу надсилалася претензія з пропозицією добровільно сплатити кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності на території м. Івано-Франківськ. Проте, відповідач жодної відповіді на клопотання та претензію не надав.
Враховуючи викладене, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно збережені останнім кошти за користування земельною ділянкою за період з 25 березня 2018 року до 31 грудня 2020 року у розмірі 44 396,39 грн.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2023 року позов Івано-Франківської міської ради задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради безпідставно збереженні кошти у розмірі орендної плати у розмірі 44 396,39 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідач користується земельною ділянкою, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомого майна без оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою. Тож, ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тисменицького районного суду від 22 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Івано-Франківської міської ради задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки у розмірі 1 912,16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розмір орендної плати на 2018 рік, встановлений рішенням Братковецької сільської ради від 21 грудня 2017 року № 157 у 6 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки не змінювався, а тому розмір безпідставно збережених коштів орендної плати буде складати: з 25 березня до 31 грудня 2018 року - 535,80 грн; за 2019 рік - 688,18 грн; за 2020 рік - 688,18 грн, а разом 1 912,16 грн, який і підлягає стягненню з відповідача на користь Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області.
10 листопада 2023 року Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області звернулася до Верховного Суду (через систему «Електронний суд») з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2023 року.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки у розмірі 44 396,39 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.
Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Наведені заявником обставини, які, на його переконання, потребують формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд визнає такими, що не стосуються фундаментальних питань права, а інші з них - зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд дійшов переконання, що заявник не зазначив у чому конкретно полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Такі посилання носять загальний характер і направлені виключно на обґрунтування формальних підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції.
Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття значного суспільного інтересу та винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка на це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 14.11.2023 |
Оприлюднено | 17.11.2023 |
Номер документу | 114904684 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про повернення безпідставно набутого майна (коштів) |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Ступак Ольга В`ячеславівна
Цивільне
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області
СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні