Постанова
від 26.09.2023 по справі 911/1014/20
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1014/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі

за позовом керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

про витребування майна (приміщень) з чужого незаконного володіння.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Штін Д. С., представник Бориспільської районної ради - Синяченко В.П. та представник відповідача - Невмержицька І. М.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина" (далі - ТОВ "Сонячна Галявина" та/або відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа-1) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа-2) про витребування з чужого незаконного володіння приміщень, а саме майнового комплексу (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також комплексу нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначив, що спірне майно (нежитлові приміщення) вибуло з державної власності з порушенням норм чинного законодавства, поза волею його розпорядника - Бориспільської районної ради, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2018 у справі № 19/028-10/13, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019, і перебуває у незаконному володінні ТОВ "Сонячна Галявина", а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.02.2022 (суддя Саванчук С. О.) у справі № 911/1014/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що станом на дату звернення з позовом до суду Прокурором та Бориспільською районною радою заявлені вимоги про витребування іншого нерухомого майна, якому присвоєно інші індивідуальні номери, і яке добросовісно набуто ТОВ "Сонячна Галявина", на відміну від того нерухомого майна, що було передане Бориспільській районній раді рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21.12.1993.

Суд зазначив, що втручання Прокурора у мирне володіння відповідачем нерухомим майном як новоствореними об`єктами не є законним та не відповідає справедливому балансу. Суд зауважив, що обґрунтуванням суспільного та публічного інтересу у цьому позові визначено неотримання можливої орендної плати від експлуатації спірного нерухомого майна, що свідчить про покладення на відповідача особистого та надмірного тягаря таким витребуванням, оскільки матеріали справи не містять обґрунтування будь-якого "державного інтересу", що виправдовував би позбавлення відповідача його майна. Крім того, суд зазначив, що самі порушення, допущені органами влади при передачі майна у власність у 1996 році, не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі у 2022 році без належного обґрунтування державного інтересу, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна, право власності у якого виникло у 2017 році, тобто, більше, ніж через 20 років з моменту процедури приватизації. При цьому, як зазначив суд, винної протиправної поведінки відповідача щодо набуття майна не встановлено.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що Прокурором та позивачем не доведено законності втручання у мирне володіння майном, наявності суспільного та публічного інтересу та пропорційності втручання (справедливого балансу), що суперечить вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) . Крім того, суд зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, належним способом захисту суд вважав відшкодування вартості спірного нерухомого майна, яке вибуло з власності Бориспільської районної ради.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 (Станік С. Р. - головуючий, судді Тищенко О. В., Гончаров С. А.), рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у справі № 911/1014/20 скасоване, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено повністю; витребувано на користь держави в особі Бориспільської районної ради з чужого незаконного володіння ТОВ "Сонячна Галявина" комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-в, а також, майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-б, загальною вартістю 5 180 280,00 грн.

2.4. Урахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Прокурор обґрунтував неналежне здійснення Бориспільською районною радою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах і наявність підстави для їх представництва та на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді у цьому спорі, оскільки визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, що стало обґрунтованою підставою для звернення Прокурора з відповідним позовом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції про те, що Бориспільська районна рада на законних підставах має право на витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі положень статей 387, 388 ЦК України відповідають наявним у справі доказам, оскільки приватизація товариством покупців трудового колективу підприємства "Бориспільпобутсервіс" державного майна цілісного майнового комплексу підприємства "Бориспільпобутсервіс" відбулася без нерухомого майна, а право власності територіальної громади сіл Бориспільського району в особі Бориспільської районної ради на спірне майно підтверджується правовстановлюючим документом - рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21.12.1993 та іншими документами у сукупності, а саме: договором № 5 купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.04.1996, актом прийому-передачі приватизованого майна від 04.09.2000, договором купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) від 17.05.1996, тобто, виконавчий комітет Бориспільської міської ради без належних правових підстав прийняв рішення від 14.04.2009 № Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79".

Разом з цим, апеляційний господарський суд акцентував увагу на тому, що у судовому рішенні, яке оскаржується, суд першої інстанції обставин за якими майно було набуте у власність та поведінку особи, з власності якої майно витребовується не встановив, перерахувавши лише документи, за якими відбувалося відчуження та перехід права власності спірного майна на користь набувачів, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку, що відповідач є добросовісним набувачем.

Так, апеляційний господарський суд виходячи із встановлених обставин справи стосовно того, що в ході приватизації державного майна цілісного майнового комплексу підприємства "Бориспільпобутсервіс" виконавчий комітет Бориспільської міської ради без належних правових підстав прийняв рішення від 14.04.2009 № 377 "Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79", оскільки спірні будівлі не виступали об`єктами приватизації у складі цілісного майнового комплексу Бориспільського державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутових послуг "Бориспільпобутсервіс", зазначив, що втручання шляхом постановлення судового рішення про витребування майна на користь Бориспільської районної ради буде відповідати критерію законності.

Також суд апеляційної інстанції із посиланнями на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/201, зазначив, що для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/ недобросовісності набувача майна.

У контексті наведеного суд зауважив, що передача права власності на майно, у тому числі за результатами внесення майна до статутного капіталу юридичної особи, передбачає оформлення акта приймання-передачі майна, отримання відповідних правовстановлюючих документів для реєстрації нерухомих об`єктів за товариством. Отже, відповідач повинен був перевірити документи на майно, яке йому передається до статутного капіталу, міг встановити особу власника майна та вчинити усі дії які від нього вимагалися у межах процедур, встановлених законодавством України щодо набуття права власності на майно, в тому числі перевірити наявність судових спорів відносно спірного майна (заява про перегляд рішення у справі № 19/028-10/13 за нововиявленими обставинами подана 20.11.2012 до Господарського суду Київської області і на час передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Сонячна галявина" перебувала на розгляді в судах).

Разом з цим, апеляційний господарський суд наголосив, що добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку, а від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України. Проте, як установив суд апеляційної інстанції обставини, встановлені під час розгляду справи підтверджують доводи апеляційної скарги Прокурора та пояснення позивача щодо наявності об`єктивних, явних і видимих ознак недобросовісності набуття відповідачем спірного майна. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, апеляційний господарський суд звернув увагу, що ідентичність майна, отриманого відповідачем в якості внеску до статутного капіталу - майну, яке вибуло з володіння територіальної громади сіл Бориспільського району в особі Бориспільської районної ради підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з чим, не відповідають та спростовуються матеріалами справи висновки суду першої інстанції про те, що Прокурором та позивачем заявлене до витребування зовсім інше нерухоме майно (яке було перероблене, видозмінене та об`єднане у цілісні майнові комплекси, тобто, новостворені об`єкти нерухомого майна). Також суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що при вирішенні даного спору першочерговим є питання стосовно правової природи спірного майна, а подальше фізичне відозмінення спірного майна жодним чином не впливає на його правову природу як нерухомого майна, належного Бориспільській районній раді, як особи яка здійснює відповідні повноваження, і волі на розпорядження яким власником в установленому законом порядку - не надавалося. При цьому, фізичне видозмінення вказаного майна відбувалося не за волею власника, що жодним чином не може породжувати правову презумпцію правомірності володіння майном відповідачем внаслідок його фізичного видозмінення за наявності незмінної правової природи спірного майна, як майна, яке належить до власності держави в особі відповідної громади Бориспільської районної ради.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог Прокурора щодо витребування майна, суд апеляційної інстанції зазначив, що Бориспільська районна рада в силу своїх повноважень та функцій не могла бути та не була присутня при вирішенні питання про передачу спірного майна в статутний капітал ТОВ "Сонячна галявина" та підписанні акта прийому-передачі, а законодавством не закріплено обов`язку діючого власника та володільця комунального майна здійснювати постійний моніторинг Державного реєстру речових прав про імовірні зміни статусу спірного майна. Заявляючи про застосування позовної давності, відповідач не надав доказів, не зазначив про об`єктивні факти, які б свідчили про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок її перебігу, а саме про обізнаність позивача про порушення його прав з 27.01.2017. Крім того, матеріали справи підтверджують, що позивачу стало відомо про зазначену перереєстрацію майна на відповідача з ухвал Господарського суду Київської області від 07.08.2018 та 20.08.2018, а отже, ним не пропущена позовна давність, визначена статтею 267 ЦК України із цих підстав.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції оцінивши вищенаведені доводи дійшов висновку, що внаслідок незаконного перебування у відповідача спірного нерухомого майна, фактично кожен день відбувається незаконність володіння спірним майном, у зв`язку з чим це є триваючим порушенням у часі, і відповідно, позовна давність щодо такого триваючого порушення розпочинається відносно кожного дня такого володіння, і не може обмежуватись строком як таким, адже сплив позовної давності стосовно певного строку володіння не може породжувати юридичну законність володіння певним майном, воля на вибуття якого з власності власника в особі позивача - була відсутня.

Таким чином строк для звернення Прокурора з відповідним позовом - не пропущено ні з підстав наведених відповідачем, ні з підстав, наведених судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим підстави для застосування частини 3, 4 статті 267 ЦК України - відсутні.

Враховуючи викладене, оцінюючи наявні у справі докази і доводи сторін, з огляду також, на неможливість пред`явлення Прокурором та позивачем вимог про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Сонячна галявина" в межах розгляду справи № 19/028-10/13 на стадії перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, з урахуванням відсутності обставин пред`явлення позову у вказаній справі з недотриманням визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав (звернення з позовом до неналежного відповідача)), звернення до суду з позовом у даній справі 22.04.2020 здійснено в межах загальної позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 911/1014/20, ТОВ "Сонячна Галявина" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 - залишити в силі.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції мало місце невиконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, а саме щодо перевірки додержання Прокурором вимог часин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та з`ясування початкового моменту перебігу позовної давності, встановлення обставин щодо її переривання чи зупинення, наслідків спливу чи наявності поважних причин для пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права та спливу перебігу позовної давності, як того вимагають положення статті 267 ЦК України.

Як наслідок, суд апеляційної інстанції повторно:

- невірно застосував положення частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", не врахував висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21 та дійшов помилкових висновків про обґрунтованість участі Прокурора в справі та дотримання Прокурором процедури повідомлення про пред`явлення позову в інтересах держави;

- неправильно застосував положення статті 267 ЦК України та не врахував висновки, наведені в постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.09.2021 у справі № 906/730/18 та від 30.11.2021 у справі № 910/256/20.

Крім того скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування положень статей 330, 346, 338 ЦК України та неврахування висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 дійшов помилкових висновків про недобросовісність відповідача.

Внаслідок неправильного застосування положень статті 388 ЦК України та не врахувавши висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20 суд апеляційної інстанції помилково не застосував принцип "належного урядування".

Невірно застосувавши положення статей 330, 388 ЦК України та не врахувавши висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 14.04.2022 у справі № 644/2204/19, від 20.03.2019 у справі № 521 /8368/15-ц, від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11, суд на взяв до уваги, що позбавлення власності покладатиме на відповідача надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно.

Неправильно застосувавши положення статті 332 ЦК України та не врахувавши висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 477/221/16-ц, суд апеляційної інстанції помилково відхилив аргументи суду першої інстанції про те, що станом на дату звернення з позовом до суду, Прокурором та позивачем заявлене до витребування зовсім інше нерухоме майно.

3.4. Бориспільська районна рада Київської області у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

3.5. Бориспільська окружна прокуратура у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 911/1014/20 - без змін.

3.6. 25.09.2023 до Верховного Суду надійшла заява ТОВ "Сонячна Галявина" про відвід суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В. у справі № 911/1014/20, яку ухвалою Верховного Суду від 25.09.2023 залишено без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України, оскільки відвід заявлено відповідачем поза межами строку, встановленого частиною 3 статті 38 ГПК України.

3.7. 25.09.2023 до Верховного Суду звернувся представник третьої особи - Гордієнка В. М. із заявою про приєднання до касаційної скарги ТОВ "Сонячна Галявина" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у цій справі, яку ухвалою Верховного Суду від 26.09.2023 залишено без розгляду, оскільки строк для подачі заяви про приєднання до касаційної скарги сплив після початку розгляду справи в суді касаційної інстанції (19.09.2023).

3.8. Також на адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника третьої особи - Гордієнка В. М. про відкладення розгляду справи, арґументоване, зокрема, тим, що 26.09.2023 представнику третьої особи необхідно прибути до Печерського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення даного клопотання з огляду на таке. Явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою Судом. Водночас обсяг наявних у справі матеріалів є достатнім для розгляду касаційної скарги і за відсутності представника третьої особи.

3.9. У судовому засіданні 26.09.2023 представником скаржника подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване тим, що у тому разі, якщо Верховний Суд прийде до висновку про необхідність рахувати позовну даність з 2018 року, необхідним буде обґрунтування відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2018 у справі № 19/028-10/13, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019, за наслідками перегляду рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2010 за нововиявленими обставинами, позов Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області задоволено повністю:

- визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 14.04.2009 № 377 "Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79";

- визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 23.06.2009 № 551 "Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс";

- визнано недійсним договір міни від 30.07.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" та ОСОБА_1 , щодо об`єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , № 3, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , 79-г, 79-д;

- визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 13.10.2009 № 929 "Про оформлення права власності громадянину ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою м. Бориспіль, вул. Київський шлях";

- визнано недійсним договір міни від 13.08.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" та Бориспільською міською радою, щодо об`єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях,79-в, № 2, № 4, АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 ;

- визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 13.10.2009 № 889 "Про оформлення права власності Бориспільській територіальній громаді в особі Бориспільської міської ради на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ";

- визнано право власності за територіальною громадою сіл Бориспільського району Київської області в особі Бориспільської районної ради на наступні приміщення: будинок побуту 4-х поверховий з підвальним приміщенням площею 2702,9 кв. м; будинок побуту 2-х поверховий, площею 693,3 кв. м; пральню самообслуговування, площею 112,3 кв. м; трансформаторну підстанцію, площею 23,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувано на користь Бориспільської районної ради з незаконного володіння Фізичної особи-підприємця Гордієнка Валерія Миколайовича та Бориспільської міської ради наступні приміщення: будинок побуту 4-х поверховий з підвальним приміщенням площею 2702,9 кв. м; будинок побуту 2-х поверховий, площею 693,3 кв. м; пральню самообслуговування, площею 112,3 кв. м; трансформаторну підстанцію, площею 23,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане судове рішення у справі № 19/028-10/13 обґрунтоване тим, що спірні приміщення (будівлі) Бориспільського державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутових послуг "Бориспільпобутсервіс", які знаходяться за адресою: вул. Київський Шлях, 79-б, в, г, д, у м. Бориспіль, не увійшли до складу майна, що перейшло у власність шляхом приватизації товариства покупців, членів трудового колективу підприємства послуг "Бориспільпобутсервіс" на підставі договору № 5 купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.04.1996, укладеного між товариством покупців, членів трудового колективу підприємства "Бориспільпобутсервіс" та представництвом в Бориспільському районі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, з відання Бориспільської районної ради не вибували та залишилися у комунальній власності територіальної громади сіл Бориспільського району, а тому, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" не було майнових передумов та підстав для оформлення права власності на вказані спірні приміщення (будівлі), а у комунального підприємства "Бориспільське бюро технічної інвентаризації" та виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області були відсутні будь-які правові підстави для оформлення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" з наданням свідоцтв про право власності на нерухоме майно - приміщення (будівлі), розташовані за адресою: вул. Київський Шлях, 79-б, в, г, д, у м. Бориспіль.

З огляду на встановлене, рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 14.04.2009 № 377 "Про оформлення права власності товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 " та від 23.06.2009 № 551 "Про оформлення права власності товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс", на підставі яких у Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" виникло право власності на спірні приміщення (будівлі), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , були прийняті виконавчим комітетом Бориспільської міської ради із порушенням положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", та інших нормативно-правових актів України, що в свою чергу призвело до протиправного позбавлення права власності територіальної громади сіл Бориспільського району Київської області на вказані приміщення (будівлі), та до відчуження вказаних приміщень (будівель) особою, що не мала відповідних повноважень, а саме, ТОВ "Бориспільпобутсервіс", на користь ОСОБА_1 та Бориспільської міської ради на підставі договору міни від 30.07.2009 та договору міни від 13.08.2009 відповідно, і вказані правочини суперечать положенням ЦК України, а саме, статті 203 ЦК України, в редакції, що діяла на час вчинення правочину, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншим нормативно-правовим актам, що є підставою для визнання їх не дійсними.

Крім того, задоволено похідні позовні вимоги Прокурора в інтересах Бориспільської районної ради Бориспільської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 13.10.2009 № 929 "Про оформлення права власності громадянину ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_8 та від 13.10.2009 № 889 "Про оформлення права власності Бориспільській територіальній громаді в особі Бориспільської міської ради на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ".

Однак, у подальшому, не зважаючи на те, що дійсним власником вказаних приміщень є Бориспільська районна рада та стосовно спірних приміщень тривав судовий розгляд, відповідачем у справі № 19/028-10/13 - ФОП Гордієнком В. М. скасовано державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та відчужено на користь третіх осіб спірні об`єкти нерухомого майна.

12.12.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори іпотеки, зареєстровані в реєстрі:

за № 942, відповідно до якого ОСОБА_1 в якості предмета іпотеки передано двоповерховий будинок побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34355532105);

за № 938, відповідно до якого ОСОБА_1 в якості предмета іпотеки передано приміщення 3-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35031132105);

за № 932, відповідно до якого ОСОБА_1 в якості предмета іпотеки передано одноповерхову будівлю-пральню самообслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34491232105);

за № 934, відповідно до якого ОСОБА_1 в якості предмета іпотеки передано приміщення 2-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34980332105);

за № 940, відповідно до якого ОСОБА_1 в якості предмета іпотеки передано приміщення 1-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34909932105);

за № 936, відповідно до якого ОСОБА_1 в якості предмета іпотеки передано підвальне приміщення 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34715332105);

за № 930, відповідно до якого ОСОБА_1 в якості предмета іпотеки передано будівлю трансформаторної підстанції, літера Р, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34574332105), що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру прав, які додано до даної заяви.

29.12.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори про задоволення вимог іпотекодержателя, зареєстровані в реєстрі:

за № 977, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на двоповерховий будинок побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34355532105);

за № 974, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на будівлю трансформаторної підстанції, літера Р, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34574332105);

за № 975, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на одноповерхову будівлю - пральню самообслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34491232105);

за № 980, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на приміщення 3-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35031132105);

за № 979, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на приміщення 2-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34980332105);

за № 976, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на приміщення 1-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34909932105);

за № 978, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на підвальне приміщення 4-х поверхового будинку побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34715332105), що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру прав, які додано до позовної заяви.

Вказані об`єкти ОСОБА_2 об`єднано та змінено їх площу у правовстановлюючих документах, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Зокрема, 25.01.2017 в результаті об`єднання будинку побуту, А-ІІ, загальною площею 693,3 кв. м (реєстраційний номер 34355532105), пральні самообслуговування, П, загальною площею, 112,3 кв. м (реєстраційний номер 34491232105), будівлі трансформаторної підстанції, Р, загальною площею 23,6 кв. м (реєстраційний номер 34574332105) утворено об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є майновим комплексом (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), загальною площею 829, 2 кв. м.

Крім того, 25.01.2017 шляхом об`єднання підвального приміщення 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 270,0 кв. м, приміщення 1, літ. А-ІV (реєстраційний номер 34715332105); приміщення першого поверху 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 285,1 кв. м, приміщення 3, літ. А-ІV (реєстраційний номер 34909932105); приміщення другого поверху 4-хповерхового будинку побуту, загальною площею 269,4 кв. м, приміщення 5, літ. A-IV (реєстраційний номер 34980332105); приміщення третього поверху 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 267,8 кв. м, приміщення 7, літ. IV (реєстраційний номер 35031132105) утворено об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є комплексом нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), загальною площею 1092,30 кв. м.

На підставі акта приймання-передачі майна від 26.01.2017 № 2, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "Сонячна Галявина", ОСОБА_2 передано до статутного капіталу ТОВ "Сонячна Галявина", комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-в, а також, майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-б, про що, 27.01.2016 державним реєстратором Київської обласної філії комунального підприємства "Солом`янка-Сервіс" Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації Дахно А.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 33599458 від 27.01.2017 та 33600196 від 27.01.2017, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які додано до матеріалів справи.

Прокурор в обґрунтування позову у цій справі зазначав, що кінцевим власником спірних приміщень є ТОВ "Сонячна Галявина", за яким зареєстровано право приватної власності на майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), який знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-б, а також, на комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-в. Вказані приміщення не є об`єктами житлової забудови. Тому, на думку Прокурора, вказані об`єкти нерухомого майна підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння у зв`язку із чим Прокурор звернувся до суду з даним позовом в порядку статей 387, 388 ЦК України.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що єдиною підставою касаційного оскарження скаржником визначено підставу, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.3. У касаційній скарзі скаржник, зокрема, наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норм права, а саме положення статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку щодо застосування цих норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21, наголошуючи при цьому, що апеляційний господарський суд дійшов помилкових висновків про обґрунтованість участі Прокурора у справі та дотримання Прокурором процедури повідомлення про пред`явлення позову в інтересах держави.

Розглянувши наведені доводи скаржника, Верховний Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 1, 3 частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частини 7).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Відповідно до положення статей 142, 143 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

21.05.1997 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до статті 2 якого місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із статтею 16 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом апеляційної інстанції, на час ухвалення остаточного рішення у справі № 19/028-10/13, посиланнями на яке Прокурор, зокрема, обґрунтовує позовні вимоги у цій справі, зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником спірного нерухомого майна є ТОВ "Сонячна галявина", що і стало підставою для реагування Прокурора представницькими заходами з метою остаточного поновлення порушених інтересів держави за викладеними вище фактами шляхом пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному статтями 387, 388, 400 ЦК України, оскільки надмірно тривалий час уповноважений орган місцевого самоврядування - Бориспільська районна рада Київської області всупереч наданим чинним законодавством повноваження щодо захисту інтересів держави за таким захистом самостійно до суду не звернулася, будучи поінформованою про указаний факт порушень в ході забезпечення участі у іншій справі № 19/028-10/13 в якості позивача.

Судом також установлено, що Бориспільська районна рада Київської області була безпосереднім учасником справи № 19/028-10/13 у статусі позивача, в якій Прокурор також брав участь, в ході розгляду якої дізналася про факт відчуження ОСОБА_1 частини спірних приміщень (які є безпосереднім об`єктом спору у справі № 911/1014/20) на користь ОСОБА_2 , а також про внесення ОСОБА_2 зазначених приміщень до статутного капіталу ТОВ "Сонячна галявина" та необхідність вжиття додаткових заходів реагування для остаточного поновлення порушених інтересів держави за викладених обставин.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, Бориспільською місцевою прокуратурою 20.02.2020 на адресу Бориспільської районної ради скеровано лист № 34-671вих20, в абзаці першому якого констатовано, що прокуратурою вживаються заходи представницького характеру в інтересах держави в особі Бориспільської селищної ради щодо витребування з чужого незаконного володіння відповідачем комплексу нежитлових приміщень з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1154836032105 та майнового комплексу з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1155012832105; викладено відомі з серпня 2018 року усім учасникам господарської справи № 19/028-10/13 факти та обставини вибуття в ході судового розгляду цієї справи спірного комунального майна на користь ТОВ "Сонячна галявина"; наголошено на необхідності додаткового реагування для повернення з чужого незаконного володіння вказаних приміщень та поставлено питання про стан вжиття самостійно заходів щодо витребування у останнього володільця - ТОВ "Сонячна галявина" спірних приміщень та причини нереагування; в останньому абзаці листа зазначено про наміри місцевої прокуратури звернутися до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", у разі інформування органом місцевого самоврядування про їх невжиття самостійно.

У відповідь 04.03.2020 отримано лист Бориспільською районної ради від 03.03.2020 № 1-17/66, зі змісту якого вбачається, що районною радою станом на березень 2020 року не вжито жодних заходів щодо фактичного повернення спірного майна у комунальну власність від останнього його володільця. Натомість, у цьому листі Бориспільська районна рада висловила прохання до місцевої прокуратури про звернення саме органів прокуратури до суду за захистом інтересів держави у спірних правовідносинах.

У позовній заяві Прокурор вказав, що у нього наявні обумовлені законом підстави для звернення до суду, бо Бориспільська районна рада цього не зробила. До позовної заяви долучено лист від 20.02.2020 № 34-671вих20 та лист Бориспільської районної ради від 03.03.2020 № 1-17/66, в якому остання виявила бездіяльність та навпаки клопотала про реагування за викладеним фактом саме Прокурором. Це дозволило Прокурору звернутися до суду у порядку представництва інтересів держави в особі цієї районної ради. Остання наявність підстав для такого представництва не оскаржила, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловила, а також позивач підтримував позовні вимоги.

Ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 174 ГПК України, з огляду на вищенаведені обставини.

У абзаці 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, встановивши порушення інтересів держави, прокурор інформує про нього відповідний орган, надає розумний строк для самостійного вжиття заходів із захисту порушених інтересів держави, витребовує документи, необхідні для встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, зокрема, інформацію про вжиті органом заходи для захисту порушених інтересів держави.

У свою чергу, абзац 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зобов`язує прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Тобто, встановивши у порядку абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор зобов`язаний повідомити відповідного суб`єкта владних повноважень про подання позову. Надісланням такого повідомлення прокурор констатує факт встановлення сукупності елементів, які зумовлюють необхідність захисту порушених інтересів держави та свідчать про наявність підстав для представництва прокурором, а також про прийняте прокурором рішення щодо звернення з позовом до суду. При цьому нормативне закріплення вимог щодо форми та змісту такого повідомлення про пред`явлення позову відсутнє.

Чинне законодавство не містить заборони одночасного здійснення дій, передбачених абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що зумовлено унікальністю способів виявлення порушень, конкретними обставинами й фактами їх виявлення, тривалістю обізнаності про порушення інтересів держави та нереагування чи неналежного реагування на них уповноваженими суб`єктами владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 вказав наступне: якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

У постанові від 14.07.2021 у справі № 91І/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

Отже, вищенаведені норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором чи самим уповноваженим органом факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором чи з інших джерел, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Ураховуючи положення чинного законодавства та правові висновки, викладені у наведених вище постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що у цій справі Прокурор обґрунтував неналежне здійснення Бориспільською районною радою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах і наявність підстави для їх представництва, виконання вимоги статей 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України та належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді у цьому спорі, оскільки визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, що стало обґрунтованою підставою для звернення Прокурора з відповідним позовом.

Посилання заявника у касаційній скарзі на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21, є безпідставними, оскільки наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин (фактичні обставини у зазначених справах не є ідентичними обставинам у цій справі).

5.4. Щодо суті позовних вимог, Верховний Суд зазначає про таке.

Згідно з приписами частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Передумовами та матеріальними підставами захисту права власності на нерухоме майно у спосіб, визначений в статтях 387, 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності. Тобто особа, яка звертається до суду, або в інтересах якої звертається інша особа, з вимогою про витребування майна з незаконного володіння як у добросовісного, так і недобросовісного набувача, повинна довести право власності позивача на майно, що перебуває у чужому володінні.

На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази, які необхідно дослідити та оцінити. Саме встановлення факту звернення з позовом власника, в якого наявне право на майно, надає змогу правильно розглянути такий спір, як і в подальшому визначити можливі підстави незаконного вибуття з власності його майна.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Бориспільської районної ради нерухомого майна. При цьому вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно вибуло з державної власності з порушенням норм чинного законодавства, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2018 у справі № 19/028-10/13, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019.

Варто зазначити, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, зазначено, зокрема, що: "… у 1993 році спірне нерухоме майно було передано Київської обласною радою до комунальної власності Бориспільського району у складі підприємства "Бориспільпобутсервіс". Здійснена у 1996 році приватизація цього підприємства була проведена без приватизації будівель, які залишились у віданні Райради і згодом були передані на баланс Бориспільського районного ЖКК, а потім - на баланс правонаступника - БРПТМ "Райтепломережа" Суди з`ясували, що перебування спірного майна у комунальній власності територіальної громади Бориспільського району підтверджується матеріалами справи, зокрема, відомостями з: рішення Київської обласної ради від 21 грудня 1993 року; договором купівлі-продажу державного майна при викупі від 30 квітня 1996 року № 5, укладеним між товариством покупців підприємства "Бориспільпобутсервіс" та представництвом ФДМУ; актом прийому-передачі приватизованого майна від 04 вересня 2000 року; договором купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) від 17 травня 1996 року, укладеним між тими ж сторонами; документами, доданими до заяви БРПТМ "Райтепломережа" про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (а саме: протоколу засідання комісії по оцінці вартості майна підприємства "Бориспільпобутсервіс" від 23 квітня 1996 року, розрахунком вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів станом на 01 квітня 1996 року, актом визначення потенційної прибутковості підприємства "Бориспільпобутсервіс", затвердженим представництвом ФДМУ 24 квітня 1996 року, розрахунком патенту за будинок підприємства "Бориспільпобутсервіс"). При цьому, доказів на підтвердження того, що спірні будівлі підприємства "Бориспільпобутсервіс" були приватизовані товариством покупців, створеним членами трудового колективу цього підприємства, або передані Райрадою у власність ТОВ "Бориспільпобутсервіс" на інших підставах, визначених законом, матеріали справи не містять.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року "Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари" є підставою набуття територіальною громадою Бориспільського району права власності на вказане у ньому майно.

При цьому, законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади Бориспільського району на спірне нерухоме майно, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об`єктів нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Отже, Райрада, яка від імені та в інтересах територіальної громади сіл Бориспільського району Київської області здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, мала право заявити позов про витребування майна, що перебуває у власності цієї територіальної громади, з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України".

Ураховуючи вищенаведене, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 на підставі долучених документів зроблено висновок, що рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами 1, 2 і 3, договорів міни, укладеними між цими відповідачами стосовно спірного майна, є такими, що не відповідають закону, з огляду на те, що Бориспіслька міська рада не мала права приймати жодних рішень відносно спірного нерухомого майна, з огляду на те, воно на праві власності належить Бориспількій сільській раді на підставі рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21.12.1993 "Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари", а документи, які стали нововиявленою обставиною у справі підтверджують той факт, що спірне нерухоме майно не увійшло в приватизаційну масу підприємства "Бориспільпобутсервіс".

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 звернула увагу, що судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, аргументи Прокурора та позивача відносно встановлення преюдиційних фактів у справі № 19/028-10/13, у частині того, що спірне нерухоме майно на праві власності належить Бориспількій сільській раді, жодним чином не можуть застосовуватися до ТОВ "Сонячна галявина", оскільки воно не було стороною даної справи, що також зазначено Великою Палатою у постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, а отже, повторно дослідженні та доведені у справі № 911/1014/20 на засадах змагальності та не спростовуються касатором.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, у частині позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та Бориспільської міської ради об`єктів нерухомості на користь Бориспільської районної ради, рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у справі № 19/028-10/13 залишено без змін та поновлено їх виконання.

За таких підстав, оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи з урахування відсутності оригіналів документів, що були покладені в основу нововиявлених обставин у справі № 19/028-10/13 та оцінюючи вірогідність доказів в сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що матеріалами справи підтверджується, що приватизація товариством покупців трудового колективу підприємства "Бориспільпобутсервіс" державного майна цілісного майнового комплексу підприємства "Бориспільпобутсервіс" відбулася без нерухомого майна, а право власності територіальної громади сіл Бориспільського району в особі Бориспільської районної ради на спірне майно підтверджується правовстановлюючим документом, а саме: рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21.12.1993 та іншими документами у сукупності, а саме: договором № 5 купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.04.1996, актом прийому-передачі приватизованого майна від 04.09.2000, договором купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) від 17.05.1996, тобто, виконавчий комітет Бориспілської міської ради без належних правових підстав прийняв рішення від 14.04.2009 № 377 "Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79", отже, Бориспілська районна рада на законних підставах має право на витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі положень статей 387, 388 ЦК України.

Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що головним аргументом касаційної скарги відповідача по суті спору є порушення судом апеляційної інстанції положень статей 330, 332, 346, 388 ЦК України, з огляду на те, що ТОВ "Сонячна Галявина" є добросвісним набувачем, позбавлення права власності покладатиме на нього надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно. При цьому, скаржник у контексті наведених доводів звертає увагу на принципи "належного урядування" та "пропорційності" а також, що втручання у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу. Разом з цим скаржник акцентує увагу на тому, що на час звернення з позовом у цій справі Прокурором та позивачем заявлене до витребування зовсім інше нерухоме майно (яке було перероблене, видозмінене та видозмінене у цілісні майнові комплекси, тобто, новостворені об`єкти нерухомого майна що підтверджується відмінністю технічних ознак, площею, адресою розташування тощо) та яким присвоєно зовсім інші індивідуальні номери (реєстраційні номери): № 1154836032105 - 1092,3 кв. м - м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-в, № 1155012832105 - 829,2 кв. м - м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-б), яке добросовісно набуто ТОВ "Сонячна Галявина"), на відміну від того нерухомого майна, що було передане Бориспільській районній раді за рішенням Київської власної ради народних депутатів від 21.12.1993, а наданими позивачем матеріалами технічної інвентаризації підтверджується, що станом на 2006, 2009 та 2012 роки будівлі або окремі приміщення із заявленими позивачем площами фактично не існують, а існують будівлі та приміщення з зовсім іншими технічними характеристиками.

Верховний Суд відхиляє вказані аргументи скаржника, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014).

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (в тому числі внаслідок постановлення судового рішення) є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного інтересу". Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності, відповідно постановлення судового рішення про витребування спірного майна буде виправданим з точки зору задоволення "суспільного інтересу", зокрема такий стосується територіальної громади сіл Бориспільського району.

У той же час втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу "пропорційності" - "справедливої рівноваги (балансу)" між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Принцип "пропорційності", закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування Європейського Суду, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Одним із важливих елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна, що також є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України.

Слід зазначити, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

З огляду на зазначене, судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України".

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина 3 статті 330 ЦК України).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України (пункт 69 постанови Верховного Суд від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 оку у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).

При цьому, як вірно зазначено апеляційним господарським судом, встановлені під час розгляду справи обставини підтверджують доводи Прокурора та пояснення позивача щодо наявності об`єктивних, явних і видимих ознак недобросовісності набуття ТОВ "Сонячна галявина" спірного майна, зокрема при врахуванні наступного:

- так, ОСОБА_2 , яким внесено майно до статутного капіталу ТОВ "Сонячна галявина", спірні об`єкти нерухомості набуті на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.12.2016, при тому, що договори іпотеки укладені 12.12.2016 на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 15.02.2016 (за три дні до настання строку повернення суми позики та зі спливом 10 місяців після укладення договору позики);

- вартість майна переданого в іпотеку і за рахунок якого задоволено вимоги іпотекодержателя за договорами від 29.12.2016 становить 9 085 970 грн при імовірній сумі боргу в розмірі 4 500 000 грн;

- спірне майно оформлено у власність ОСОБА_1 за договором міни від 30.07.2009 та договором міни від 13.08.2009 відповідно, тобто в обмін на частку в статутному фонді товариства, засновником якого він був у розмірі 48,9 %;

- у подальшому, не зважаючи на те, що стосовно спірних приміщень тривав судовий розгляд у справі № 19/028-10/13, фізичною особою-підприємцем Гордієнком В. М. скасовано державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та відчужено спірні об`єкти нерухомого майна;

- 12.12.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені договори іпотеки щодо приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які зареєстровані у відповідному реєстрі за №№ 942, № 938, № 932, № 934, № 940, № 936, № 930, а вже 29.12.2016, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені договори про задоволення вимог іпотекодержателя, які зареєстровані у відповідному реєстрі № 977, № 974, № 975, № 980, № 979, № 976, № 978;

- 25.01.2017 ОСОБА_2 вказані об`єкти нерухомого майна об`єднані, змінена їх площа у правовстановлюючих документах, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна і наступного дня, на підставі акта приймання-передачі майна від 26.01.2017 № 2, що вноситься до статутного капіталу іпотека ТОВ "Сонячна галявина", ОСОБА_2 передано до статутного капіталу іпотека ТОВ "Сонячна галявина" комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-в, а також майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-б, про що, 27.01.2016, державним реєстратором Київської обласної філії комунального підприємства "Солом`янка-Сервіс" Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 33599458 від 27.01.2017 та 33600196 від 27.01.2017, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ураховуючи наведене, апеляційний господарський правомірно зазначив про те, що відповідач повинен був перевірити документи на майно, яке йому передається до статутного капіталу, міг встановити особу власника майна та вчинити усі дії які від нього вимагалися у межах процедур встановлених законодавством України щодо набуття права власності на майно, в тому числі перевірити наявність судових спорів у відношенні майна (заява про перегляд рішення у справі № 19/028-10/13 за нововиявленими обставинами подана 20.11.2012 до Господарського суду Київської області і на час передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Сонячна галявина" перебувала на розгляді в судах). Верховний Суд погоджується з наведеним аргументами суду апеляційної інстанції зважаючи також на те, що відповідач мав можливість вжити заходи з пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) інформації щодо спірного нерухомого майна шляхом введення в рядку "пошук за контекстом" адреси спірного майна, адже відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень є загальнодоступними.

За таких підстав, доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції положень статей 330, 346, 338, 388 ЦК України із посиланнями на неврахування правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20, від 14.04.2022 у справі № 644/2204/19 , від 20.03.2019 у справі № 521 /8368/15-ц, від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11 відхиляються. Крім цього, процитовані скаржником висновки Верховного Суду, викладені у наведених постановах, не можна вважати релевантними щодо правовідносин, які виникли у цій справі.

Стосовно доводів скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції положень статті 332 ЦК України та, відповідно неврахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 477/221/16-ц, також відхиляються колегією суддів, адже як правильно зазначено апеляційним господарським судом, ідентичність майна, отриманого відповідачем в якості внеску до статутного капіталу - майну, яке вибуло з володіння територіальної громади сіл Бориспільського району в особі Бориспільської районної ради підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно всі об`єднані 25.01.2017 ОСОБА_2 об`єкти вказуються у відповідних розділах як відомості про складові частини об`єктів нерухомого майна з реєстраційними номерами 1155012832105 та 1154836032105 з тими ж площами, назвами й характеристиками, що були витребувані у ФОП Гордієнка В. М. на користь Бориспільської районної ради у справі № 19/028-10/13. Доречними також є посилання суду апеляційної інстанції на те, що при вирішенні даного спору першочерговим є питання стосовно правової природи спірного майна, а подальше фізичне відозмінення спірного майна жодним чином не впливає на його правову природу як нерухомого майна, належного Бориспільській районній раді, як особи яка здійснює відповідні повноваження, і волі на розпорядження яким власником в установленому законом порядку - не виявляла. При цьому, фізичне видозмінення вказаного майна відбувалося не за волею власника, що жодним чином не може породжувати правову презумпцію правомірності володіння майном відповідачем внаслідок його фізичного видозмінення за наявності незмінної правової природи спірного майна, як майна, яке належить до власності держави в особі відповідної громади Бориспільської районної ради.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Наведеним спростовується висновок суду першої інстанції про те, що Прокурором обрано неналежний спосіб захисту, оскільки спірні об`єкти нерухомості вже було витребувано на користь Бориспільської районної ради за результатами розгляду справи № 19/028-10/13, а відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, яку слід врахувати при вирішенні даного спору, зазначено, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Таким чином, згідно з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц, слід зауважити, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно.

Близькі за змістом висновки щодо реєстраційного підтвердження права власності сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.

Ураховуючи, що володільцем спірного майна за даними Державного реєстру прав на нерухоме майно є ТОВ "Сонячна галявина", тоді як власником спірного майна, на момент оформлення права власності ТОВ "Сонячна галявина" була Бориспільська районна рада, спірні приміщення вибули з комунальної власності поза волею власника протиправно, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до нього віндикаційного позову в порядку, визначеному статтями 387, 388 ЦК України. Такі правові висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у пункті 10.30, 10.31 постанови від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.

При цьому, посилання відповідача на те, що механізм витребування майна не передбачає будь-яких гарантій, компенсацій відшкодувань для останнього власника майна, якого він позбувається, і втручання у право власності відповідача у даній справі не може вважатися пропорційним, оскільки внаслідок такого втручання на відповідача покладаються обов`язки та правові наслідки визначені Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідач позбавляється права власності на майно і, при цьому, не може претендувати на будь-яку гарантію чи компенсацію, зв`язку із відсутністю відповідних правових механізмів у вітчизняному законодавстві обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, з огляду на те, що ухвалення відповідного судового рішення у даній справі жодним чином не позбавляє і не обмежує відповідача у реалізації визначеного законом обсягу прав стосовно заявлення відповідних компенсаційних вимог.

5.5. Щодо позовної давності.

Матеріали справи свідчать і судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач подав заяву про застосування позовної давності до вимог прокурора щодо витребування майна.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц.

Вимоги заявлені Прокурором до відповідача у справі щодо витребування спірного майна визнаються за результатами розгляду справи обґрунтованими, а отже порушене право підлягає судовому захисту.

Скаржник стверджує, що позовна давність у цій справі має обчислюватись з 27.01.2017, наголошуючи при цьому, що позивач був достовірно обізнаним про перебування спірних приміщень у власності ТОВ "Сонячна галявина" саме з цієї дати (27.01.2017), оскільки це заявлялося учасниками справи № 19/028-10/13, у матеріалах справи наявні правовстановлюючі документи та виписки з ЄДРРП; про обізнаність як Прокурора, так і позивача про належність спірних приміщень на праві власності відповідачу, а також додатково підтверджується ухвалами Господарського суду Київської області від 07.08.2018 та 20.08.2018, за якими учасники справи клопотали про накладення арешту на спірне майно.

Разом з цим, під час розгляду справи встановлено, що комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях 79-в, а також майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-б на підставі акта приймання-передачі майна № 2 від 26.01.2017 внесено до статутного капіталу ТОВ "Сонячна галявина", про що 27.01.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за останнім зареєстровано право власності на спірні приміщення (індексні номери 33599458 від 27.01.2017 та 33600196 від 27.01.2017).

При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, Бориспільська районна рада в силу своїх повноважень та функцій не могла бути та не була присутня при вирішенні питання про передачу спірного майна в статутний капітал ТОВ "Сонячна галявина" та підписанні акта прийому-передачі, а законодавством не закріплено обов`язку діючого власника та володільця комунального майна здійснювати постійний моніторинг Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про імовірні зміни статусу спірного майна.

Заявляючи про застосування позовної давності, відповідач не надав доказів, не зазначив про об`єктивні факти, які б свідчили про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу позовної давності, а саме: про обізнаність позивача про порушення його прав саме з 27.01.2017, оскільки він не був стороною спірних правочинів, на підставі яких здійснено реєстраційні дії та не зобов`язаний здійснювати постійний моніторинг Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про імовірні зміни статуту спірного майна.

Крім того, матеріали справи підтверджують, що позивачу стало відомо про зазначену перереєстрацію спірного майна на відповідача з ухвал Господарського суду Київської області від 07.08.2018 та 20.08.2018, що спростовує доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не встановлено конкретної дати початку перебігу позовної давності у цій справі.

За таких підстав висновки суду апеляційної інстанції про те, що враховуючи викладене, оцінюючи наявні у справі докази і доводи сторін, з огляду також, на неможливість пред`явлення Прокурором та позивачем вимог про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Сонячна галявина" у межах розгляду справи № 19/028-10/13 на стадії перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, з урахуванням відсутності обставин пред`явлення позову у вказаній справі з недотриманням визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав (звернення з позовом до неналежного відповідача)), звернення до суду з позовом у даній справі 22.04.2020 здійснено в межах загального строку для звернення до суду за захистом цивільного права.

Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав вважати, що відповідні висновки суду апеляційної інстанції в цій частині доводів скаржника зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.09.2021 у справі № 906/730/18 та від 30.11.2021 у справі № 910/256/20, оскільки правові висновки у вказаних справах не доводять неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у наведених справах.

5.6. Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 1 статті 302 ГПК України, колегія зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

У справі № 914/3224/16, від висновків в якій вважає за необхідне відступити скаржник, за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" про витребування земельної ділянки, у задоволенні позовних вимог суди відмовили. Мотивуючи рішення, суди дійшли висновку про наявність підстав для витребування спірного майна на підставі статті 388 ЦК України, проте відмовили в позові на підставі статей 256, 261 ЦК України. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду у справі № 914/3224/16 дійшла висновків, що позовна давність відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Колегія суддів зазначила, що за змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Суд зазначив, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові виклала висновок про початок перебігу позовної давності за вимогами власника земельної ділянки про витребування майна з чужого незаконного володіння, у той час як у справі № 911/1014/20, яка розглядається, з позовними вимогами звернувся Прокурор в інтересах держави, а не власник нерухомого майна, предметом позовних вимог є, зокрема, вимога про витребування майна (приміщень) з чужого незаконного володіння та з урахуванням встановлених судом обставин відповідач не є добросовісним набувачем. Таким чином, правовідносини у справі № 914/3224/16 та у справі № 911/1014/20 є різними за змістовим та суб`єктним критерієм, а також предметом, підставами та змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами та матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, тому підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо поширення на віндикаційні позови територіальних громад загальної позовної давності, відсутні.

Щодо решти посилань у касаційній скарзі, то слід зазначити, що аналізуючи через призму статті 86 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 911/1014/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумні строки з урахуванням перебування головуючого судді Волковицької Н. О. на лікарняному.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення26.09.2023
Оприлюднено12.10.2023
Номер документу114086541
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —911/1014/20

Ухвала від 31.01.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 10.01.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 11.12.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 20.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 13.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 09.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Постанова від 26.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 26.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 25.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 19.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні