ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" вересня 2023 р. Справа№ 910/10501/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.,
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 05.09.2023,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.05.2023 (повний текст складено 25.05.2023)
у справі № 910/10501/19 (суддя Оксана Гумега)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
до 1) Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
2) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв Олександр В`ячеславович
про стягнення 1 777 866, 85 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення 1 777 866,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач здійснив чергове зарахування зустрічних однорідних вимог із ТОВ "Інтербізнесконсалт", про що своєчасно повідомляв державного виконавця, проте останній у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 стягнув спірну суму коштів з позивача, що у межах справи № 910/13862/15 визнано незаконним. Отже, списана сума коштів у розмірі 1777866,85 грн. підлягає стягненню в порядку статей 1166, 1174 ЦК України з Державного бюджету України через відповідача-2. При цьому, неможливість задоволення своїх вимог шляхом стягнення вказаної суми коштів з ТОВ "Інтербізнесконсалт" підтверджується, на думку позивача, постановою державного виконавця про повернення виконавчого документу позивачу внаслідок відсутності коштів та майна у боржника.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Справа розглядалась судами неодноразово, під час нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 у справі №910/10501/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Міністерства юстиції України 40002, 00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 53336, 00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено наявність всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, що, у свою чергу, свідчить про передчасність звернення позивача з даним позовом до суду про відшкодування з Державного бюджету України шкоди за правилами деліктних зобов`язань на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 1777866, 85 грн шкоди, завданої незаконними діями Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В`ячеславовича у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Апелянт посилається на те, що ПАТ «Укрнафта» довело належними і допустимими доказами усі необхідні елементи для відшкодування шкоди на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України, а саме:
- ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі № 910/13862/15, яка залишена без змін постановами судів вищих інстанцій, визнано незаконними дії державного виконавця ВПВР О.В. Медвєдєва щодо стягнення з ПАТ «Укрнафта» у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 1 777 866,85 грн. Отже, матеріалами цієї справи підтверджується, що державним виконавцем ВПВР О.В. Медведєвим завдано шкоди ПАТ «Укрнафта» на суму 1 777 866,85 гривень.;
- ці кошти вибули з власності ПАТ «Укрнафта» саме через незаконні дії державного виконавця О.В. Медведєва, і судовими рішеннями у справі №910/13862/15 підтверджується, що шкода завдана ПАТ «Укрнафта» саме внаслідок незаконних дій державного виконавця О.В. Медведєва, а отже наявний причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Крім того, скаржник вважає, що надав належні і допустимі докази неможливості стягнення коштів у розмірі шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю службової особи органу державної влади, а також відсутності коштів/майна у ТОВ «Інтербізнесконсалт» - постанову ВП№ НОМЕР_2 від 25.06.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Разом з тим, незважаючи на наявність правових підстав для відшкодування шкоди відповідно до статті 56 Конституції України, а також незважаючи на наявність всіх елементів для відшкодування шкоди, передбачених статтею 1174 Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва відмовив ПАТ «Укрнафта» в задоволенні позову, у зв`язку з чим на думку скаржника суд першої інстанції неправильно застосував зазначені положення законодавства, а висновки викладені у рішенні, не відповідають встановленим обставинам справи.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, Міністерство юстиції України подало відзив, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Так, відповідач-1 зазначає, що позивачем не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями та заподіяною шкодою. На думку відпводіача-1 при поданні позову позивачем підмінене поняття матеріальної шкоди та здійснення дій щодо повернення коштів виходячи з того, що сума стягнутих коштів не може вважатись збитками у розумінні статті 22 ГПК України. Відтак, у даному випадку у Міністерства юстиції України немає грошових зобов`язань перед позивачем.
Явка представників у судове засідання
Представники відповідача-2 та третьої особи в судове засідання 05.09.2023 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа в електронний кабінет вказаних осіб.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/13862/15 відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Інтербізнесконсалт" до ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" про стягнення 1 033 270,08 дол. США, що еквівалентно 21 956 989,20 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/13862/15 рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "Укрнафта" 998 634,84 дол. США, що еквівалентно 21 008 490,35 грн заборгованості, і стягнення із відповідачів солідарно 10 000 дол. США, що еквівалентно 212 500 грн заборгованості, та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено, а в решті рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" судовий збір за подання позову в розмірі 73 080 грн, 80 390 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 400 000 грн понесених адвокатських витрат.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі №910/13862/15 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 змінено, а саме вирішено стягнути з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 14 183 629,97 грн, що еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32 820 321,10 рублів РФ; у решті вимог про стягнення основного боргу відмовлено; у позові до ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 48 720 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 53 593,34 грн за подання апеляційної скарги; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 залишено без змін.
25.02.2016 Господарським судом міста Києва на виконання постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15 видано наказ про стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт 14 183 629,97 грн, що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32 820 321,10 рублів РФ.
Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.03.2016 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання вищевказаного наказу.
09.03.2016 ПАТ "Укрнафта" направило ТОВ "Інтербізнесконсалт" заяву №10/582 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: зобов`язання ТОВ "Інтербізнесконсалт" перед ПАТ "Укрнафта" зі сплати грошових коштів на загальну суму 480 388,66 грн, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15 скасовано постанову апеляційного суду в частині стягнення з ПАТ "Укрнафта" адвокатських витрат та частини витрат зі сплати судового збору. Враховуючи, що ПАТ "Укрнафта" вже виконало постанову апеляційного суду в цій частині, кошти в сумі 451 156,66 грн підлягають поверненню ПАТ "Укрнафта".
Крім того, згідно з вказаною постановою суду касаційної інстанції ТОВ "Інтербізнесконсалт" повинно сплатити на користь ПАТ "Укрнафта" 29 232 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, а ПАТ "Укрнафта" - 14 183 629,97 грн на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт".
У зв`язку з наведеним ПАТ "Укрнафта" заявило про зарахування його зобов`язань з виплати ТОВ "Інтербізнесконсалт" заборгованості за постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у загальній сумі 480 388,66 грн у рахунок погашення відповідних зобов`язань ТОВ "Інтербізнесконсалт".
Про зарахування зустрічних однорідних вимог ПАТ "Укрнафта" заявою від 10.03.2016 № 10/591 також повідомило відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вказавши про припинення зобов`язання ПАТ "Укрнафта" перед ТОВ "Інтербізнесконсалт" на суму 480 388,66 грн за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13862/15 про стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 14 183 629,97 грн (що еквівалентно 32 820 321,10 рублів РФ).
Крім вказаного, заявник просив винести постанову про відкладення провадження виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на десять робочих днів.
ТОВ "Інтербізнесконсалт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Укрнафта" про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви від 09.03.2016 № 10/582 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/6542/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016, у позові відмовлено повністю.
ПАТ "Укрнафта" направило ТОВ "Інтербізнесконсалт" заяву від 23.03.2016 №10/719 про зарахування зобов`язань ПАТ "Укрнафта" з виплати ТОВ "Інтербізнесконсалт" грошових коштів за постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15 у загальній сумі 1 297 478,19 грн в рахунок зобов`язань ТОВ "Інтербізнесконсалт" перед ПАТ "Укрнафта" зі сплати грошових коштів відповідно до вказаної постанови Вищого господарського суду України.
Заявою від 25.03.2016 №10/745 ПАТ "Укрнафта" повідомило відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зарахування зустрічних вимог заявою від 23.03.2016 №10/719 та вказало, що зобов`язання ПАТ "Укрнафта" перед ТОВ "Інтербізнесконсалт" за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13862/15 про стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 14 183 629,97 грн (що еквівалентно 32 820 321,10 рублів РФ) припинились частково на суму 1 297 478,19 грн, а всього на суму 1 777 866,85 грн. Також заявник просив не виставляти і не направляти платіжні вимоги на суму 14 183 629,97 грн з огляду на зарахування зустрічних однорідних вимог у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та виклав прохання, в разі примусового списання з банківських рахунків ПАТ "Укрнафта" 1 4183 629,97 грн, не перераховувати на рахунки ТОВ "Інтербізнесконсалт" 1 777 866,85 грн від зазначеної суми з огляду на зарахування зустрічних однорідних вимог у ВП № НОМЕР_1.
ТОВ "Інтербізнесконсалт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Укрнафта" про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ПАТ "Укрнафта" про зарахування від 23.03.2016 №10/719. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі №910/6544/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2016, у позові відмовлено повністю.
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 здійснено примусове списання з рахунків ПАТ "Укрнафта" грошових коштів на суму 14 183 629,97 грн за меморіальними ордерами та розпорядженням від 04.04.2016 № НОМЕР_1/16.
Платіжним дорученням від 04.04.2016 № 2301 на суму 14 183 629,97 грн вказані грошові кошти перераховані на рахунок ТОВ "Інтербізнесконсалт" з призначенням платежу: "перерах.коштів, як погашення боргу згідно наказу № 910/13862/15 виданого 25.02.2016 господарським судом м. Києва про стягнен. з ПАТ "Укрнафта".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/13862/15, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2017, визнано незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медвєдєва О.В. щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" грошових коштів у сумі 1 777 866,85 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Наведена ухвала мотивована тим, що зобов`язання ПАТ "Укрнафта" за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13852/16 припинилося в частині 1 777 866,85 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконавчого провадження, про що боржником повідомлено виконавчу службу. Незважаючи на наведене, стягнення за наказом відбулося у повному обсязі, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про незаконність дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медвєдєва О.В. щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" грошових коштів в сумі 1 777 866,85 грн.
14.04.2017 Господарським судом міста Києва на виконання ухвали від 13.04.2017 за результатами розгляду заяви ПАТ "Укрнафта" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, видано наказ щодо стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн, безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва №910/13862/15 від 25.02.2016.
18.05.2017 головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Кузьмишиним Е.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу від 14.04.2017 № 910/13862/15 щодо стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн коштів, безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13862/15 (виконавче провадження № НОМЕР_2).
25.06.2019 головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Кузьмишиним Е.М. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу - ПАТ "Укрнафта" на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
У вказаній постанові зазначено, що земельні ділянки, транспортні засоби за боржником не зареєстровані; відомості щодо боржника у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні; боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій, відсутній; у боржника є рахунки у фінансових установах, на які накладено арешти, та кошти на які можливо звернути стягнення відсутні; філії та структурні підрозділи боржника відсутні; відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення; здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
05.08.2019 ПАТ "Укрнафта" звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (відповідач-2) з вимогами про стягнення з Державного бюджету України на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн шкоди, завданої незаконними діями Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В`ячеславовича у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
За наведеним позовом відкрито провадження у справі № 910/10501/19.
Справа № 910/10501/19 неодноразово розглядалась господарськими судами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі №910/10501/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі №910/10501/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
За результатом нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у справі № 910/10501/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022, позовні вимоги ПАТ "Укрнафта" задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ "Укрнафта" матеріальну шкоду в розмірі 1 777 866, 85 грн; стягнуто з Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 921 грн.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у справі № 910/10501/19 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
При цьому, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19 дійшов таких висновків:
"…оскаржувані рішення та постанова попередніх судів не містять достатнього нормативно-правового обґрунтування того, що позивач довів наявність всіх елементів цивільного правопорушення, зокрема шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави і заподіяною шкодою, зважаючи на не дослідження питання щодо можливості позивача (втрачена чи ні) стягнення на підставі статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017) грошових коштів в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, з огляду на те, що саме ці грошові кошти позивачем визначено як збитки, які він просить стягнути з Державного бюджету України.
… без дослідження вищезазначених обставин справи та належної правової оцінки поданих учасниками справи доказів, твердження судів про доведеність позивачем всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення (неправомірних дій цього органу, шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою) не можуть вважатися обґрунтованими, що, у свою чергу, свідчить про передчасність висновків про задоволення позовних вимог про відшкодування з Державного бюджету України шкоди за правилами деліктних зобов`язань на підставі статей 1173, 1174 ЦК України".
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 дійшла висновку про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13). При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути").
Відповідно до частини 2 статті 2, частини 1 статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з частиною 4 статті 56 ГПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009, від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 зробила наступні висновки щодо визначення кола відповідачів у спорах про спричинення шкоди діями або бездіяльністю представників виконавчої служби та суб`єкта відшкодування такої шкоди, а саме:
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009:
"55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3))";
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц:
"44. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
46. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові";
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16:
"6.16. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)".
Відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 № 4).
Так, відповідно до п. 3 наведеного Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Пунктами 35, 36, 38 Порядку встановлений порядок безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
За висновком Верховного Суду у постанові від 30.11.2022, якою дану справу № 910/10501/19 направлено на новий розгляд, при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону "Про виконавче провадження", а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Отже, з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду, відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, оскільки до складу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України входить державний виконавець, незаконними діями якого, на твердження позивача, ПАТ "Укpнaфта" було завдано шкоду (відповідач-1), та Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (відповідач-2), яке здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
Предметом позову у цій справі є стягнення майнової шкоди, завданої незаконними діями головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В`ячеславовича у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Позивач, який звернувся з даним позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди має довести наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/13862/15, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2017, визнано незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медвєдєва О.В. щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" грошових коштів у сумі 1 777 866,85 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, з тих підстав, що зобов`язання ПАТ "Укрнафта" за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13852/16 припинилося в частині зазначеної суми шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконавчого провадження, про що боржником (ПАТ "Укрнафта") повідомлено виконавчу службу. Однак, незважаючи на наведене, стягнення за наказом відбулося у повному обсязі.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судові рішення, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.
З огляду на викладене, висновки господарського суду, викладені в ухвалі від 13.04.2017 у справі №910/13862/15, є преюдиційними у даній справі, з урахуванням яких судом встановлено доведеність неправомірних дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медвєдєва О.В., внаслідок яких з ПАТ "Укрнафта" у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 було стягнуто грошові кошти у сумі 1777 866,85 грн.
Отже, неправомірність дій державного виконавця, внаслідок яких з ПАТ "Укрнафта" у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 було стягнуто грошові кошти у сумі 1 777 866,85 грн, підтверджується остаточним судовим рішенням у справі № 910/13862/15.
При цьому, наявність шкоди підтверджується позивачем наявними в матеріалах справи доказами списання коштів з рахунку ПАТ "Укрнафта" і їх переказу на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" у ВП № НОМЕР_1, а саме, копіями меморіальних ордерів: № G0316FB9SG від 16.03.2016, № 312/16-245 від 16.03.2016, № G0316FGNFH від 16.03.2016, № 312/16-38 від 28.03.2016, № 312/16-52 від 28.03.2016, № 312/16-100 від 31.03.2016, а також копією розпорядження № НОМЕР_1/16 від 04.04.2016 та копією платіжного доручення № 2301 від 04.04.2016.
Позивач стверджує, що спірні кошти у сумі 1 777 866,85 грн вибули з власності ПАТ "Укрнафта" саме через незаконні дії державного виконавця (у виконавчому провадженні № НОМЕР_1), а отже, наявний причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Водночас, підставою позову у даній справі є неможливість виконання судового наказу від 14.04.2017 № 910/13862/15 щодо стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн у зв`язку з винесенням державним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 постанови від 25.06.2019 про повернення вказаного наказу стягувачу - ПАТ "Укрнафта" на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
За висновками Верховного Суду щодо застосування норм статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, статті 117 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017), викладені у постанові від 10.07.2018 у справі № 910/3007/16, право на пред`явлення позову про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, виникає лише у разі невиконання судового рішення про стягнення надмірно сплачених коштів, якщо буде встановлено неможливість повернути на користь боржника грошові кошти, стягнуті з нього на виконання судового наказу.
При цьому вину державного виконавця у справі № 910/3007/16 було встановлено ухвалою суду, однак, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що позов про відшкодування матеріальної шкоди з державного бюджету заявлено передчасно і в його задоволенні слід відмовити, оскільки позивач не зазначив як підставу позову неможливість повернення надмірно стягнутих з нього коштів, а судами не встановлено таку неможливість повернути зазначені кошти на підставі статті 117 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд у вищезазначеній постанові також зазначив, що стаття 117 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017) є спеціальною нормою, яка незалежно від причин надмірної сплати коштів боржником за наказом, в тому числі за наявності вини державного виконавця, встановлює механізм повернення безпідставно стягнутих коштів за наказом і лише, якщо буде встановлено неможливість стягнення (повернення) таких коштів, за наявності належним чином встановленої вини державного виконавця, можуть бути застосовані загальні правила відшкодування шкоди та стягнуто збитки, завдані незаконними діями державного виконавця передбачені, статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2022, якою дану справу № 910/10501/19 направлено на новий розгляд, зазначив наступне:
"Питання обґрунтованості позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди відповідно до статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, завданої неправомірними діями державного виконавця, повинно вирішуватися в залежності від підстав позову щодо неможливості повернення надмірно стягнутих з позивача коштів за судовим наказом.
Тобто, за відсутності доказів неможливості стягнення на підставі статті 117 ГПК України на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, задоволення позовних вимог про відшкодування з Державного бюджету України шкоди за правилами деліктних зобов`язань є передчасним, оскільки норми статті 117 ГПК України є спеціальними і їх застосування не ставиться в залежність від поведінки учасників виконавчого провадження. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників.
Вказане підтверджується правовою позицією Верховного Суду в цивільних та господарських справах № 642/3839/17, № 757/74887/17-ц, № 757/7971/19-ц, №359/2528/20, №910/11459/19.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.10.2022 у цій справі № 910/10501/19 зауважила, що висновки у наведених вище справах, незважаючи на те, що правовідносини в них не є подібними, не є суперечливими, оскільки зводяться до того, що норми статей 1173, 1174 ЦК України не застосовуються поки не втрачена можливість виконання судового рішення за виконавчим документом".
Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19 також звернув увагу на те, що позивач не зазначив як підставу позову неможливість повернення надмірно стягнутих з нього коштів, а судами не було встановлено таку неможливість повернути ці кошти на підставі статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017).
Відтак, на виконання вказівок Верховного Суду у постанові від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19, судам слід дослідити питання щодо можливості позивача (втрачена чи ні) стягнення (повернення) на підставі статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017) грошових коштів в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, з огляду на те, що саме ці грошові кошти позивачем визначено як збитки, які він просить стягнути з Державного бюджету України.
14.04.2017 Господарським судом міста Києва на виконання ухвали від 13.04.2017 за результатами розгляду заяви ПАТ "Укрнафта" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, видано наказ щодо стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн, безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва №910/13862/15 від 25.02.2016.
18.05.2017 головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Кузьмишиним Е.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу від 14.04.2017 № 910/13862/15 (виконавче провадження № НОМЕР_2).
25.06.2019 головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Кузьмишиним Е.М. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу - ПАТ "Укрнафта" на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Постанова головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Кузьмишиним Е.М. відс25.06.2019 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 обґрунтована тим, що за боржником (ТОВ "Інтербізнесконсалт") не зареєстровані земельні ділянки, транспортні засоби; відомості щодо боржника у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні; боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій відсутній; у боржника є рахунки у фінансових установах, на які накладено арешти; кошти на які можливо звернути стягнення відсутні; філії та структурні підрозділи боржника також відсутні; відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення; здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно з частиною 4 зазначеної статті Закону України "Про виконавче провадження" строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Частиною 5 вказаної статті Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Наказ Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 про стягнення 1 777 866,85 грн було повернуто стягувачу, у зв`язку з неможливістю виконання, постановою від 25.06.2019 у ВП № НОМЕР_2. Отже, строк пред`явлення Господарського суду міста Києва наказу від 14.04.2017 № 910/13862/15 до виконання сплив 25.06.2022.
Водночас, наказ Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 є чинним та не визнавався в судовому порядку таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з частиною 6 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Статтею 329 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи (частини 1, 2).
Наказ Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 було повернуто ще 25.06.2019.
Водночас, позивач не скористався своїм правом пред`явити наказ Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 на примусове виконання повторно, натомість 05.08.2019 звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1 777 866,85 грн шкоди, завданої незаконними діями головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
При цьому, не пред`явлення позивачем наказу Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 на примусове виконання повторно, унеможливило (унеможливлює) здійснення виконавчих дій з примусового виконання вказаного виконавчого документу, в т.ч. перевірки майнового стану ТОВ "Інтербізнесконсалт".
З моменту повернення наказу Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 стягувачу (25.06.2019) пройшов тривалий час, а тому можлива наявність майна та коштів у ТОВ "Інтербізнесконсалт", на яке можливо звернути стягнення для погашення коштів згідно вказаного наказу, відтак відсутні підстави стверджувати про неможливість стягнення та повернення на користь ПАТ "Укрнафта" грошових коштів, стягнутих з нього на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.06.2016 № 910/13852/16.
Як визначено статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і надалі в чинній редакції) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Платіжні інструкції на примусове списання коштів або пред`явлення емітенту електронних грошей до погашення в обмін на грошові кошти надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях.
Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.
Згідно з положеннями статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця) (частина 1).
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина 2).
На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (частина 4).
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина 5).
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина 8).
Періодичність проведення перевірок майнового стану боржника чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки мають вчинятися державним виконавцем систематично, а не одноразово. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що державним виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення. У свою чергу, відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника (подібний за змістом, правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13, від 23.08.2018 у справі № 911/167/17, від 19.08.2019 у справі № 913/438/16).
З матеріалів справи вбачається, що при виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 про стягнення 1 777 866,85 грн (ВП № НОМЕР_2) державний виконавець Кузьмишин Е.М. у 2018 році здійснив наступні дії, спрямовані на розшук майна та коштів боржника:
- надіслано запити від 17.04.2018 № 6365/10 та від 09.08.2018 № 6365/10 до Регіонального сервісного центру МВС України в місті Києві, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Головного управління Держгеокадастру у м.Києві з проханням терімново надати вичерпну інформацію про наявність будь-якого майна, що зареєстроване за боржником;
- надіслано запит від 12.04.2018 р. №6365/10 до Печерської районної державної адміністрації в місті Києві щодо надання адреси місця проживання або перебування директора ТОВ "Інтербізнесконсалт" Мамедова З.В.;
- надіслано вимоги від 12.04.2018 № 6365/10 та від 13.04.2018 № 6365/10 до директора ТОВ "Інтербізнесконсалт" надати відомості про належне ТОВ "Інтербізнесконсалт" майно чи кошти, що перебуває у нього, а також з`явитись до ВДВС для надання інформації і пояснень;
- винесено постанову про арешт коштів боржника від 01.03.2018 № 6365/10 та направлено на виконання банкам: АТ "Райффайзенбанк Аваль", AT "Укрбудінвестбанк", ПАТ "Вернумбанк", ПАТ КБ "Приватбанк";
- надіслано запит від 16.05.2018 № 6365/10 до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС м.Києва з проханням надати копію баланса ТОВ "Інтербізнесконсалт".
При цьому, матеріали даної справи не містять, а позивачем не надано суду доказів вчинення державним виконавцем інших, ніж вище зазначено, дій у ВП № НОМЕР_2 щодо виявлення мийна та коштів боржника, а також не надано доказів вжиття таких дій з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", протягом всього часу, коли тривало ВП № НОМЕР_2 (більше 2 років).
Оскільки позивач не скористався своїм правом на повторне пред`явлення виконавчого документа (у тому числі, попередньо звернувшись до суду в порядку 329 Господарського процесуального кодексу України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання), то державний виконавець був позбавлений можливості повторно перевірити майновий стан ТОВ "Інтербізнесконсалт" у порядку та спосіб, визначені Законом України "Про виконавче провадження", а тому твердження позивача про відсутність будь-яких коштів та/або майна у ТОВ "Інтербізнесконсалт" є передчасним.
Доводи позивача про те, що відповідач-1 не надав суду жодних доказів наявності у ТОВ "Інтербізнесконсалт" будь-якого майна, за рахунок якого ПАТ "Укрнафта" могло б відшкодувати завдану державним виконавцем шкоду, оцінені судом критично, оскільки наявність відповідного майна встановлюється при примусовому виконанні рішення на підставі виконавчого документа, яке розпочинається за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Отже, як встановлено судом станом на час нового розгляду даної справи № 910/10501/19, наявний виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15), яким встановлено боржника, з якого повинна бути стягнута сума коштів у розмірі 1 777 866,85 грн, стягнення якої з державного бюджету на користь позивача є предметом розгляду у даній справі № 910/10501/19.
Наразі наказ Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 є чинним та не визнавався в судовому порядку таким, що не підлягає виконанню, а відтак можливість виконання цього наказу про стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" грошових коштів у розмірі 1 777 866,85 грн не втрачена.
Як зазначалось, за висновком Верховного Суду, стаття 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017) є спеціальною нормою, яка незалежно від причин надмірної сплати коштів боржником за наказом, в тому числі за наявності вини державного виконавця, встановлює механізм повернення безпідставно стягнутих коштів за наказом і лише, якщо буде встановлено неможливість стягнення (повернення) таких коштів, за наявності належним чином встановленої вини державного виконавця, можуть бути застосовані загальні правила відшкодування шкоди та стягнуто збитки, завдані незаконними діями державного виконавця, передбачені статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Слід звернути увагу на те, що у даній справі позивач не зазначив як підставу позову неможливість повернення надмірно стягнутих з нього коштів.
Судом, при новому розгляді даної справи, на виконання вказівок Верховного Суду у постанові від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19, не було встановлено, а позивачем не було доведено, неможливість повернути надмірно стягнуті з нього кошти на підставі статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017).
Процесуальна дія державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП № НОМЕР_2 на підставі пункту 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" не є фактом неможливості стягнення (повернення) на користь позивача надмірно стягнутих з позивача коштів, а як встановлено судом, можливість виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 № 910/13862/15 не втрачена.
При цьому слід звернути увагу, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно боржника - ТОВ "Інтербізнесконсалт" (ідентифікаційний код 36185164) відсутні дані про перебування цієї юридичної особи в процесі провадження у справі про банкрутство, санації, відсутні дані про перебування цієї юридичної особи в процесі припинення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу України з процедур банкрутства справи про банкрутство (неплатоспроможність) розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, місцем проживання фізичної особи або фізичної особи - підприємця. Право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інтербізнесконсалт", що додатково свідчить про не доведення позивачем неможливості повернути надмірно стягнуті з нього кошти.
Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн не може ототожнюватись із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників.
Таким чином, на виконання вказівок Верховного Суду у постанові від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19, судом досліджено та встановлено, що позивачем не втрачена можливість стягнення (повернення) на підставі статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017) грошових коштів в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, які (грошові кошти) позивачем визначено як збитки, які він просить стягнути з Державного бюджету України.
На виконання вказівок Верховного Суду у постанові від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19, судом досліджено та встановлено, що позивачем не доведено наявність всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, що, у свою чергу, свідчить про передчасність звернення позивача з даним позовом до суду про відшкодування з Державного бюджету України шкоди за правилами деліктних зобов`язань на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
З огляду на викладене, у випадку позивачем не доведено наявність всіх складових цивільного правопорушення, необхідних для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, завданої незаконними діями державного виконавця, що свідчить про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1 777 866,85 грн шкоди, завданої незаконними діями головного державного виконавця відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 у справі №910/10501/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 Господарського кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта - Публічне акціонерне товариство «Укрнафта».
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 у справі №910/10501/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 у справі №910/10501/19 залишити без змін.
Матеріали справи №910/10501/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 11.10.2023.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 05.09.2023 |
Оприлюднено | 13.10.2023 |
Номер документу | 114112917 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань про відшкодування шкоди |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Тищенко А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні