Ухвала

від 03.04.2024 по справі 910/10501/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/10501/19

Провадження № 12-8гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Банаська О. О.,

суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М.,

Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства ?Укрнафта?

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023

у складі судді Гумеги О. В.

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023

у складі колегії суддів: Тищенко А. І. (головуючої), Михальської Ю. Б.,

Скрипки І. М.

за позовом Публічного акціонерного товариства ?Укрнафта?

до

1. Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

2. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв Олександр В`ячеславович

про стягнення 1 777 866,85 грн

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст і підстави заявлених позовних вимог

1. У серпні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі -

ПАТ ?Укрнафта?) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі -ВПВР Департаменту ДВС МЮУ) та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - ГУ ДКСУ) про стягнення 1 777 866,85 грн шкоди.

2. Позов обґрунтований тим, що позивачу завдано шкоду незаконними діями органу ДВС під час примусового виконання судового рішення у справі

№ 910/13862/15 внаслідок списання з рахунку ПАТ ?Укрнафта? на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю ?Інтербізнесконсалт?

(далі - ТОВ ?Інтербізнесконсалт?) повної суми заборгованості (14 183 629,97 грн), незважаючи на часткове припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 777 866, 85 грн.

Суди розглядали справу неодноразово

Рішення судів, ухвалені під час первинного розгляду справи

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі

№ 910/10501/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі № 910/10501/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішення судів, ухвалені за результатом нового розгляду справи

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022, позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь

ПАТ ?Укрнафта? матеріальну шкоду в розмірі 1 777 866,85 грн, стягнуто з відповідача 1 у дохід Державного бюджету України 1 921,00 грн судового збору.

6. Суди встановили, що незаконність дій державного виконавця визнана судовими рішеннями у справі № 910/13862/15. Неможливість повернення надмірно стягнутих коштів на виконання судового наказу від 14.04.2017

№ 910/13862/15 на користь ПАТ ?Укрнафта? у розмірі 1 777 866,85 грн підтверджується постановою відповідача 1 від 25.06.2019 про повернення зазначеного наказу ПАТ ?Укрнафта? без виконання.

7. Мін`юст звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

8. 31.08.2021 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 910/10501/19 разом з касаційною скаргою Мін`юсту на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у цій справі, на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме необхідності відступлення від висновку, зробленого у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.06.2020 у справі

№ 642/3839/17 про неможливість відшкодування позивачу на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкоди, завданої невиконанням судового рішення, оскільки розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь.

9. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2022 справу

№ 910/10501/19 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду у зв`язку з відсутністю висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, від якого пропонував відступити Касаційний господарський суд.

10. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 910/10501/19 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішення судів, ухвалені за результатом повторного нового розгляду справи

Рішення суду першої інстанції

11. За результатом нового розгляду справи № 910/10501/19 Господарський суд міста Києва рішенням від 15.05.2023 у задоволенні позову відмовив повністю.

12. Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1 777 866,85 грн шкоди, завданої незаконними діями головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ у виконавчому провадженні, оскільки у спірному випадку не підтверджується наявність всіх складових цивільного правопорушення, необхідних для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

13. Також судом першої інстанції на виконання вказівок Верховного Суду у постанові від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19 досліджено та встановлено, що позивачем не втрачена можливість стягнення (повернення) на підставі статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017) грошових коштів у порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, які (грошові кошти) позивачем визначено як збитки заявлені до стягнення з Державного бюджету України.

Рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 апеляційну скаргу ПАТ ?Укрнафта? залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 залишено без змін.

15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем наявності всіх складових цивільного правопорушення, необхідних для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, завданої незаконними діями державного виконавця, що свідчить про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1 777 866,85 грн шкоди, завданої незаконними діями головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Подання касаційної скарги

16. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 910/10501/19, ПАТ "Укрнафта" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух касаційної скарги

17. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою

ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 910/10501/19.

18. 21.02.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою передав справу № 910/14524/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, а саме зазначив у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

19. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду одним із питань, яке постало на вирішення суду визначила питання застосування статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017) та правил відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування посадовою або службовою особою органу та посадовою або службовою особою цього органу, визначених статтями 1173, 1174 ЦК України, при вирішенні питання обґрунтованості позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, що підтверджено остаточним судовим рішенням у справі № 910/13862/15.

20. Зокрема, колегія суддів зазначила, що на даний час у цій справі

№ 910/10501/19 існують:

- ухвала суду від 13.04.2017, якою визнано незаконними дії головного державного виконавця щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" грошових коштів у сумі 1 777 866,85 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- наказ про стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта"

1 777 866,85 грн безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва № 910/13862/15 від 25.02.2016, виданий на виконання ухвали від 13.04.2017, який є чинним та не визнавався в судовому порядку таким, що не підлягає виконанню;

- постанова головного державного виконавця Кузьмишина Е. М. від 25.06.2019 № 53966628 про повернення виконавчого документа стягувачу - ПАТ "Укрнафта" на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

21. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

22. Згідно з частиною четвертою вказаної статті Закону України "Про виконавче провадження" строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред`явлення виконавчого документа до виконання.

23. Частиною п`ятою вказаної статті Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

24. Відтак, норми Закону України ?Про виконавче провадження? не позбавляють стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, при цьому встановлюють, що після повернення виконавчого документа у зв`язку з неможливістю виконання рішення перебіг строку виконавчого документа до виконання починається заново з наступного дня його повернення.

25. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що за наявності права повторного пред`явлення наказу до виконання, зважаючи на відсутність на законодавчому рівні (у чинному Законі України "Про виконавче провадження") чітких критеріїв часових та кількісних обмежень на пред`явлення виконавчого документа до виконання, постає питання визначення періоду, протягом якого виконавчий документ може пред`являтись повторно до виконання, а також кількість таких повторних звернень, зважаючи на встановлення нового початку перебігу строку після кожного його повернення. Вказана невизначеність може свідчити про безкінечну повторну можливість звертатися до виконавчої служби з наказом, виданим судом у порядку повороту виконання, та трактуватись як не втрачена можливість виконання судового рішення.

26. Так, колегія суддів зазначає про наявність не вирішеної правової проблеми щодо залежності вимог про відшкодування шкоди відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України, завданої органом державної влади та/або посадовою або службовою особою органу, у даному випадку - неправомірними діями державного виконавця (що встановлено судовими рішеннями) від підстав позову щодо неможливості стягнення (повернення) надмірно стягнутих з позивача коштів за судовим наказом, які (грошові кошти) позивачем визначено як збитки, та які він просить стягнути з Державного бюджету України, зважаючи на закріплене в статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017), право повторного пред`явлення виконавчого документа з урахуванням встановлення нового початку перебігу строку його пред`явлення (з наступного дня після його повернення).

27. У цьому випадку, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за наявності постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження?, та відсутності в законі чітких критеріїв часових та кількісних обмежень щодо права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, постає питання визначення періоду, протягом якого виконавчий документ може пред`являтись повторно до виконання, а також кількість таких повторних звернень (зважаючи на встановлення нового початку перебігу строку на його пред`явлення), щоб зробити висновок про втрачену стягувачем можливість стягнення грошових коштів з боржника та завдану позивачеві майнову шкоду неправомірними діями державного виконавця (у нашому випадку - внаслідок невиконання судового рішення - наказу від 14.04.2017 № 910/13862/15 щодо стягнення з

ТОВ ?Інтербізнесконсалт? на користь ПАТ ?Укрнафта? безпідставно одержаних коштів у розмірі 1 777 866,85 грн) через процедуру повороту виконання відповідно до статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017).

28. З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи № 910/10501/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для уточнення висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2022 у цій справі про те, що "норми статей 1173, 1174 ЦК України не застосовуються поки не втрачена можливість виконання судового рішення за виконавчим документом".

29. Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду вказав на те, що суди буквально сприймають висновок, викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2022 у цій справі № 910/10501/19 про те, що норми статей 1173, 1174 ЦК України, не застосовуються, поки не втрачена можливість виконання судового рішення за виконавчим документом.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу

30. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

31. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

32. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України ?Про судоустрій та статус суддів? передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

33. Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

34. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії" (Lupeni greek catholic parish and Others v. Romania), заява № 76943/11).

35. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Веренцов проти України", заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії" (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

36. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

37. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише в разі необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення від 31 липня 2008 року у справі "Проценко проти Росії", заява № 13151/04); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення від 23 липня 2009 року у справі "Сутяжник проти Росії", заява

№ 8269/02; рішення від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України", заява № 39766/05, рішення від 17 лютого 2004 року у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98; рішення від 24 березня 2009 року у справі "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03; рішення від 02 листопада 2010 року у справі "Стефаніка та інші проти Румунії" (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02; рішення від 01 грудня 2005 року у справі "Падурару проти Румунії" (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00; рішення від 19 квітня 2007 року у справі "Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00; рішення від 22 травня 2012 року у справі "Скоппола проти Італії" (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03).

38. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47 Висновку).

39. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 Висновку).

40. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

41. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.

42. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України ?Про судоустрій та статус суддів? тa ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

43. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України ?Про судоустрій та статус суддів? Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

44. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах

№ 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 585/2436/21, від 13 вересня 2023 року у справі

№ 917/1093/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 547/818/20, від 14 листопада 2023 року у справі № 547/669/20, від 16 січня 2024 року у справі

№ 922/1203/23).

45. Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

46. З метою забезпечення юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належних підстав, які мають бути належним чином мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

47. Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.

48. Згідно з частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

49. З наведених норм права вбачається, що в ухвалі про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 302 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, крім зазначення мотивів незгоди з висновком Великої Палати Верховного Суду, має вказати конкретні причини для відступу від такого висновку, зокрема, його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість внаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.

50. Як зазначає Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду правовий висновок, який потребує уточнення, міститься в ухвалі Великої Палати Верховного суду від 06.10.2022 у справі № 910/10501/19.

51. Слід відмітити, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31.08.2022 передавав справу № 910/10501/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, а саме необхідності відступлення від висновку, зробленого у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, про неможливість відшкодування позивачу на підставі статей 1173, 1174 ЦК України шкоди, завданої невиконанням судового рішення, оскільки розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь.

52. Повертаючи справу для розгляду, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.10.2022 зазначила, що у справі № 642/3839/17, а також подібних справах №№ 757/74887/17-ц, 757/7971/19-ц, 359/2528/20, на які посилається Касаційний господарський суд, позивачі звертались з позовами про стягнення з державного бюджету шкоди, спричиненої їм внаслідок бездіяльності державних виконавців при виконанні судових рішень про стягнення з боржників коштів на користь цих позивачів у зв`язку з чим такі рішення не були виконані.

53. Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у зазначених справах дійшов висновку, що факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

54. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.10.2022 зазначила, що у справі № 910/10501/19, а також подібній справі № 910/3007/16, на яку посилається Касаційний господарський суд, позивач звернувся з позовом про стягнення з державного бюджету шкоди, спричиненої йому внаслідок стягнення державним виконавцем надмірної суми коштів, ніж було передбачено судовим рішенням, та невиконання судового наказу про стягнення зі стягувача на користь позивача надмірно отриманих коштів.

55. У справі № 910/3007/16 Касаційний господарський суд дійшов висновку, що стаття 117 ГПК України є спеціальною нормою, яка незалежно від причин надмірної сплати коштів боржником за наказом, в тому числі за наявності вини державного виконавця, встановлює механізм повернення безпідставно стягнутих коштів за наказом і лише, якщо буде встановлено неможливість стягнення (повернення) таких коштів, за наявності належним чином встановленої вини державного виконавця, можуть бути застосовані загальні правила відшкодування шкоди та стягнуто збитки, завдані незаконними діями державного виконавця передбачені, статтями 1173, 1174 ЦК України. Тобто, за відсутності доказів неможливості стягнення на підставі статті 117 ГПК України на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, пред`явлення боржником позову про відшкодування з Державного бюджету України шкоди за правилами деліктних зобов`язань є передчасним і не залежить від вини державного виконавця, оскільки норми статті 117 ГПК України є спеціальними і їх застосування не ставиться в залежність від поведінки учасників виконавчого провадження.

56. З наведеного Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.10.2022 дійшла висновку, що відносини у наведених Касаційним господарським судом цивільних справах (№ 642/3839/17, а також подібних справах № 757/74887/17-ц, № 757/7971/19-ц, № 359/2528/20) та господарських справах (№ 910/10501/19, а також подібній справі № 910/3007/16) не є подібними, оскільки в цивільних справах підставою позову була бездіяльність державних виконавців при виконанні судових рішень на користь позивачів, у той час як у господарських справах такою підставою були незаконні дії державних виконавців щодо стягнення з позивачів коштів у надмірному розмірі, ніж було передбачено судовими рішеннями. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що різними є норми, застосовані судами у цих справах, оскільки у наведених Касаційним господарським судом цивільних справах (на відміну від указаних господарських справ) судами не застосовувались норми про стягнення на користь боржника коштів безпідставно одержаних стягувачем за виконавчим документом, які містяться у частині другій статті 117 ГПК України, частині четвертій статті 328 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017

№ 2147-VIII), частині четвертій статті 432 ЦПК України.

57. Відтак, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.10.2022 стверджувала про відсутність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (з огляду на неподібність правовідносин у наведених цивільних справах та справі, що розглядається), викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, від якого пропонує відступити Касаційний господарський суд.

58. Разом з тим, зазначаючи про неподібність правовідносин у перелічених цивільних та господарських справах, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.10.2022 узагальнила, що висновки Верховного Суду, зроблені Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом щодо застосування статей 1173, 1174 ЦК України не є суперечливими, оскільки зводяться до того, що зазначені норми ЦК України не застосовуються поки не втрачена можливість виконання судового рішення за виконавчим документом.

59. Тобто в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2022 викладено узагальнений підхід, який застосовується Верховним Судом, зокрема Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом у зазначених справах щодо можливості застосування статей 1173, 1174 ЦК України.

60. Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (подібний висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі

№ 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц).

61. Відтак мотиви, на підставі яких ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2022 справу повернуто для розгляду Касаційним господарським судом у зв`язку з неподібністю правовідносин у цивільних та господарських справах, не є правовим висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

62. Таким чином, обґрунтування Касаційним господарським судом необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2022, не знайшло свого підтвердження, оскільки зазначене вище узагальнення підходу щодо можливості застосування статей 1173, 1174 ЦК України не є висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду для цілей перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду та розгляду питання щодо відступу від такого шляхом уточнення такого висновку з метою забезпечення юридичної визначеності.

63. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що хоча ухвала Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу справи

№ 910/10501/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду і містить посилання на частину третю статті 302 ГПК України, однак зміст ухвали свідчить, що в ній зазначено лише про необхідність уточнення висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2022 у цій справі без обґрунтування наявностіпідстав для розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду відповідно до приписів положень частини третьої статті 302 ГПК України.

64. В той же час, окреслення в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду наявності невирішених правових проблем (щодо залежності вимог про відшкодування шкоди відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України, завданої органом державної влади та/або посадовою або службовою особою органу від підстав позову щодо неможливості стягнення (повернення) надмірно стягнутих з позивача коштів за судовим наказом, які (грошові кошти) позивачем визначено як збитки, та які він просить стягнути з Державного бюджету України. зважаючи на закріплене в статті 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017), право повторного пред`явлення виконавчого документа з урахуванням встановлення нового початку перебігу строку його пред`явлення (з наступного дня після його повернення), а також питання визначення періоду, протягом якого виконавчий документ може пред`являтись повторно до виконання, а також кількість таких повторних звернень (зважаючи на встановлення нового початку перебігу строку на його пред`явлення), щоб зробити висновок про втрачену стягувачем можливість стягнення грошових коштів з боржника та завдану позивачеві майнову шкоду неправомірними діями державного виконавця) здійснено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду без обґрунтування наявності виключної правової проблеми відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України, а лише так само в контексті необхідності уточнення висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2022 у цій справі.

65. Натомість питання застосування норм права вирішуються судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень, звідси на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які може вирішити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду як належний суд.

66. Відповідно до частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

67. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 910/10501/19 на її розгляд і повернення справи відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду в порядку частини шостої статті 303 ГПК України.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 910/10501/19 разом з касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у вказаній справі - повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. БанаськоСудді:О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова О. В. Кривенда