Постанова

від 09.10.2023 по справі 200/5091/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року справа №200/5091/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., секретар судового засідання Азарова К.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адоката Таліпової Т.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління МВС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року (повний текст складено 20 жовтня 2021 року в м. Слов`янськ Донецької області) у справі № 200/5091/21 (головуючий суддя в 1 інстанції Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, -

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про:

визнання протиправним та скасування наказу Головного Управління МВС України в Донецькій області від 06.04.2021 року про звільнення зі служби в поліції

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного Управління МВС України в Донецькій області від 06.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 64 є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за порушення дисципліни.

Зобов`язано Головне Управління МВС України в Донецькій області працевлаштувати ОСОБА_1 .

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління МВС в Донецькій області звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, у зв`язку з тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що наказом від 15.10.2014 ОСОБА_1 був призначений дільничним інспектором міліції сектору дільничних інспекторів міліції Красноармійського міського відділу (з обслуговування міста Красноармійськ та Красноармійського району) ГУМВС України в Донецькій області, з яким він ознайомлений особисто 15.10.2014. Однак, для подальшого несення служби до Красноармійського МВ позивач не прибув та у подальшому на службу до вказаного підрозділу або до інших підрозділів ГУМВС України в Донецькій області не виходив.

Відповідач наголошує, що тривалий час позивач з питання з`ясування свого подальшого проходження служби або звільнення до відповідача не звертався. Тільки 29.01.2021, після отримання звернення ОСОБА_1 , з`ясувалось про відсутність у ліквідаційної комісії ГУМВС України в Донецькій області інформації щодо його звільнення зі служби.

Таким чином, оскільки з 15.10.2014 по 06.04.2021 позивач не виходив на службу, то ГУМВС України в Донецькій області було прийнято Наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.04.2021 №Зо/с яким звільнено ОСОБА_1 за порушення дисципліни.Крім того, відповідач вказав, що неправильним при зобов`язанні відповідача працевлаштувати позивача посилання суду на ч. 3 ст. 184 КЗпП України, яка передбачає гарантії вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Позивач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вказали на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевірив матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права встановив наступне.

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області з 19 травня 2014 року ОСОБА_1 був мобілізований з рядів запасу у званні капітана міліції та призначений на посаду начальника Великоновосілківського районного відділу ГУ МВС України в Донецькій області у зв`язку необхідністю захисту територіальної цілісності та конституційного ладу у Великоновосілківському районі Донецької області.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 23.05.2014 №197о/с позивача прийнято на службу в ОВС на посаду начальника Великоновосілківського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області з 19.05.2014. На підставі наказів МВС України від 13.08.2014 №892.

Наказом начальника Головного Управління МВС України в Донецькій області № 314 від 15.08.2014 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Великоновосілківського районного відділу та залишено у розпорядженні Головного управління МВС України в Донецькій області.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 15.10.2014 №372о/с відповідно до вимог п. 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС ОСОБА_1 був призначений дільничним інспектором міліції сектору дільничних інспекторів міліції Красноармійського міського відділу (з обслуговування міста Красноармійськ та Красноармійського району) ГУМВС України в Донецькій області, з яким він ознайомлений особисто 15.10.2014.

29.01.2020 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу строком на три роки.

Відповідно Витягу з Наказу від 16.07.2020 року № 171, наказано вважати ОСОБА_1 таким, що прибув до складу сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з метою виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угрупуванні " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

Згідно Доповідної записки № 176/ЛК від 06.04.2021 року, з 15.10.2014 року Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 15.10.2014 року № с372 о/с відповідно до вимог п. 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, позивач був призначений дільничним інспектором міліції сектору дільничних інспекторів міліції Красноармійського міського відділу (з обслуговування міста Красноармійськ та Красноармійського району) ГУ МВС в Донецькій області. Інформація щодо звільнення ОСОБА_1 у 2014 році відсутня. ОСОБА_1 під час надання усних пояснень зазначив, що про його призначення на посаду 15.10.2014 року йому нічого не відомо, з рапортом про звільнення позивач до з ОВС за власним бажанням не звертався, наприкінці жовтня 2014 року з власної ініціативи перестав виходити на службу до Великоновосілківського РВ ГУ МВС України в Донецької області. Майор поліції ОСОБА_2 повідомив, що після 15.10.2014 року ОСОБА_1 на службу до Великоновосілківського РВ ГУ МВС України в Донецької області не виходив, щодо проходження ОСОБА_1 служби в Красноармійському міському відділі та подальшому зі служби в ОВС йому нічого не відомо тощо.

Аналогічні відомості зазначені в Акті від 11.03.2021 року № 6370 та в Рапорті Старшого інспектора ВПС УКЗ ГУНП в Донецькій області від 11.032021 року, пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

Відповідно Довідки про грошове забезпечення, грошове забезпечення ОСОБА_1 з 15.10.2014 року не нараховувалось та не виплачувалось на підставі п. 1.6. розділу І Інструкції, за час відсутності особи рядового чи начальницького складу ОВС на службі без поважних причин (прогул) грошове забезпечення не виплачується.

Наказом Головного Управління МВС України в Донецькій області від 06.04.2021 року на підставі доповідної записки ліквідаційної комісії ГУМВС України в Донецькій області від 06.04.2021 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за порушення дисципліни. Підстава: доповідна записка ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області.

Спірним питанням даної справи є правомірність прийняття відповідачем наказу про звільнення позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ прийнято протиправно, право позивача на працевлаштування має бути відновленим.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав

Відповідно ст. 1 Закону України Про міліцію (який діяв станом на момент спірних правовідносин), міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно п. 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі Положення № 144), для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства. Внутрішній розпорядок в органах внутрішніх справ, а також у навчальних закладах (навчальних підрозділах), що здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, встановлюється з урахуванням особливостей діяльності різних служб і підрозділів. При змінній роботі (службі) і безперервному чергуванні встановлюється однакова тривалість денної, вечірньої та нічної зміни. Особи рядового і начальницького складу зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників. Направлення для проходження служби за межами республіки здійснюється за згодою працівника в порядку, встановленому законодавством.

Згідно п. 40 розд. IV Положення № 114, призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке: в) при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб. У виняткових випадках, пов`язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках /крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною/, на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах; г) переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу має здійснюватися, як правило, без зарахування їх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ; призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться в найкоротший строк, але не пізніше двох місяців із дня звільнення їх з посади.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 15.10.2014 №372о/с ОСОБА_1 був призначений дільничним інспектором міліції сектору дільничних інспекторів міліції Красноармійського міського відділу (з обслуговування міста Красноармійськ та Красноармійського району) ГУМВС України в Донецькій області, з яким він ознайомлений особисто 15.10.2014.

Згідно пояснень позивача, наприкінці жовтня 2014 року він перестав виходити на службу до Великоновосілкіського РВ ГУ МВС України в Донецькій області.

Відповідно преамбули Закону України Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України № 3460-IV від 22.02.2006 року, (далі Закон України № 3460), цей Статут визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Відповідно ст. 1 Закону України № 3460, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об`єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Згідно ст. 2 Закону України № 3460, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Міністрові внутрішніх справ України належить право накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу. Інші начальники накладають дисциплінарні стягнення в межах прав, наданих їм міністром внутрішніх справ України. Начальник, який не наділений правом накладання дисциплінарних стягнень, має право порушити перед старшим прямим начальником клопотання про притягнення особи рядового або начальницького складу до дисциплінарної відповідальності. Правом накладання дисциплінарних стягнень користуються тільки прямі начальники. Начальник, який перевищив надане йому право накладати дисциплінарні стягнення, несе відповідальність за цим Статутом. Дисциплінарне стягнення, накладене з порушенням вимог цього Статуту, скасовується начальником, який його наклав, або старшим прямим начальником. Старший прямий начальник має право протягом одного місяця з дня оголошення особі рядового або начальницького складу наказу про накладення дисциплінарного стягнення посилити, а протягом року - пом`якшити чи скасувати дисциплінарне стягнення, накладене підлеглим йому начальником, якщо встановлено, що воно не відповідає тяжкості вчиненого проступку. Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання (ст. 13 Закону України № 3460).

Згідно ст. 14 Закону України № 3460, з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей

термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Відповідно п. 64 є Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за порушення дисципліни.

Згідно з ст. 16 Закону України № 3460 дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають

враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Відтак, контроль за додержанням особою службової дисципліни належить до обов`язків безпосереднього керівника такої особи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач порушив службову дисципліну в жовтні 2014 року, однак порушення позивача не було зафіксовано та не надано йому оцінки, жодного наказу відповідачем не було видано.

Посилання відповідача на те, що з жовтня 2014 року до моменту прийняття спірного наказу про звільнення (квітень 2021 року) безпосередній керівник (або будь-яка уповноважена особа Головного управління МВС України в Донецькій області, а пізніше Головного управління Національної поліції у Донецькій області) не могла дізнатися про те, що ОСОБА_1 , призначеного на посаду дільничного інспектора міліції, порушує службову дисципліну.

Фіксування обставин, які стосуються додержання ОСОБА_1 службової дисципліни, відбулось лише 18.02.2021 при телефонному зверненні позивача на гарячу лінію Департаменту, при цьому спірний наказ було видано за межами строку встановленого ст. 16 Закону України № 3460.

Відтак, з матеріалів справи встановлено, що позивачем порушено службову дисципліну, разом з цим безпосередні керівники позивача допустили неналежне виконання своїх посадових обов`язків, які стосуються контролю за додержанням службової дисципліни позивача, що призвело до відкладення моменту звільнення позивача до 2021 року.

При цьому, наказ про звільнення позивача виданий відповідачем при наявності законодавчо визначеної заборони на таке звільнення (з урахуванням статусу позивача) з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (об`єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина тринадцята статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Для громадян України, які призвані на військову службу, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - до 18 місяців для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (частина сьома статті 23 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-ХІІ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період почав діяти в Україні з 17 березня 2014 року після набрання чинності Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 17.03.2014 № 303/2014. При цьому, оскільки Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав, вказане свідчить про продовження дії особливого періоду.

Позивач в січні 2020 року уклав контракт про проходження військової служби у складі Збройних Сил України під час дії особливого періоду.

Відповідно частини другої статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

В силу приписів статті 119 Кодексу законів про працю України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Відтак, особа, призвана на військову службу під час дії особливого періоду, незалежно від попередньо займаної посади (місця роботи), не може бути звільнена з посади, незалежно від виникнення у подальшому (після мобілізації) підстав для звільнення, що належить до визначених Конституцією України додаткових конституційних гарантій та пільг, наданих таким особам при виконанні ними їхнього конституційного обов`язку.

Таким чином, на момент припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем положеннями чинного законодавства передбачалося надання позивачу, як працівнику, призваному на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, гарантій та пільг відповідно до Закону № 2232-ХІІ, а саме: збереження за позивачем місця роботи та середнього заробітку.

Враховуючи викладене, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття спірного наказу у період знаходження ОСОБА_1 на військовій службі, а відтак наказ Головного Управління МВС України в Донецькій області від 06.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Висновок суду першої інстанції щодо скасування спірного наказу є обґрунтованим.

При цьому, пп. 1 п. 7 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 Про утворення Національної поліції України утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГУНП в області.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі ГУМВС в області та Красноармійський МВ.

Аналіз положень Законів № 565, № 580, постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641, від 28 жовтня 2015 року № 877, від 16 вересня 2015 року № 730 зумовлює висновок, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації. При цьому в силу положень ст. 104 Цивільного кодексу України така форма припинення юридичної особи як ліквідація за своєю сутністю не передбачає правонаступництва.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України.

У постанові від 19 січня 2016 року у справі № 21-2225а15 Верховний Суд України висловив позицію, що можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Враховуючи те, що всі штати та посади ГУМВС в області та Красноармійського МВ ліквідовані, належним способом захисту порушених прав позивача в силу приписів ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України є покладення на ГУМВС в області обов`язку вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 .

Посилання суду першої інстанції на приписи ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України на думку апеляційного суду є опискою, яка може бути виправлена шляхом подання відповідної заяви до суду першої інстанції та не є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління МВС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 200/5091/21 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 200/5091/21 залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 09 жовтня 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2023 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.Д.Компанієць