Постанова

від 21.11.2024 по справі 200/5091/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа №200/5091/21

адміністративне провадження № К/990/3930/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Головного управління МВС України в Донецькій області

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року

(головуюча суддя - Галатіна О.О.)

на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року (головуючий суддя - Гайдар А.В., судді: Казначеєв Е.Г., Компанієць І.Д.,)

у справі №200/5091/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління МВС України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.

I. РУХ СПРАВИ

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (надалі - ГУ МВС України в Донецькій області, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС в Донецькій області від 06 квітня 2021 року про звільнення зі служби з органів внутрішніх справ.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що на момент припинення трудових відносин між ним та відповідачем положеннями чинного законодавства передбачалося надання йому, як працівнику, призваному на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, гарантій та пільг відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), а саме: збереження за позивачем місця роботи та середнього заробітку. Враховуючи викладене, позивач наголошував, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття спірного наказу в період його знаходження на військовій службі.

3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 06 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ за підпунктом «є» пункту 64 розділу VII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114). Зобов`язано ГУ МВС України в Донецькій області працевлаштувати позивача.

4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ МВС України в Донецькій області звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. 19 травня 2014 року наказом ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_1 мобілізований з рядів запасу у званні капітана міліції та призначений на посаду начальника Великоновосілківського районного відділу ГУ МВС України в Донецькій області у зв`язку необхідністю захисту територіальної цілісності та конституційного ладу у Великоновосілківському районі Донецької області.

7. 23 травня 2014 року наказом ГУ МВС України в Донецькій області №197о/с позивача прийнято на службу в ОВС на посаду начальника Великоновосілківського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області з 19 травня 2014 року. На підставі наказу МВС України від 19 травня 2014 року №873.

8. 15 серпня 2014 року наказом начальника ГУ України в Донецькій області №314 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Великоновосілківського районного відділу та залишено у розпорядженні Головного управління МВС України в Донецькій області.

9. 15 жовтня 2014 року наказом ГУ МВС України в Донецькій області №372о/с відповідно до вимог пункту 21 Положення №114 ОСОБА_1 призначений дільничним інспектором міліції сектору дільничних інспекторів міліції Красноармійського міського відділу (з обслуговування міста Красноармійськ та Красноармійського району) ГУ МВС України в Донецькій області.

10. 29 січня 2020 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу строком на три роки.

11. Відповідно до витягу з наказу від 16 липня 2020 року №171, наказано вважати ОСОБА_1 таким, що прибув до складу сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з метою виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угрупуванні "Схід".

12. Згідно з Доповідною запискою від 06 квітня 2021 року №176/ЛК з 15 жовтня 2014 року наказом ГУ МВС України в Донецькій області №с372 о/с, відповідно до вимог пункту 21 Положення №114, позивач був призначений дільничним інспектором міліції сектору дільничних інспекторів міліції Красноармійського міського відділу (з обслуговування міста Красноармійськ та Красноармійського району) ГУ МВС в Донецькій області. Інформація щодо звільнення ОСОБА_1 у 2014 році відсутня.

13. ОСОБА_1 під час надання усних пояснень зазначив, що про його призначення на посаду 15 жовтня 2014 року йому нічого не відомо, з рапортом про звільнення за власним бажанням позивач до ОВС не звертався, наприкінці жовтня 2014 року з власної ініціативи перестав виходити на службу до Великоновосілківського РВ ГУ МВС України в Донецької області. Майор поліції ОСОБА_2 повідомив, що після 15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на службу до Великоновосілківського РВ ГУ МВС України в Донецької області не виходив, щодо проходження ОСОБА_1 служби в Красноармійському міському відділі та подальшому звільненні зі служби в ОВС йому нічого не відомо.

14. Аналогічні відомості зазначені в акті від 11 березня 2021 року №6370 та рапорті старшого інспектора ВПС УКЗ ГУНП в Донецькій області від 11 березня 2021 року, пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

15. Грошове забезпечення ОСОБА_1 з 15 жовтня 2014 року не нараховувалось та не виплачувалось.

16. Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06 квітня 2021 року на підставі доповідної записки ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області від 06 квітня 2021 року, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "є" Положення №114. Підстава: доповідна записка ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області.

17. Не погоджуючись із своїм звільненням, позивач звернувся до суду.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ОСОБА_1 дійсно порушив службову дисципліну, проте, його керівництво допустило неналежне виконання своїх посадових обов`язків, які стосуються контролю за дотриманням службової дисципліни. Вказане порушення призвело до відкладення моменту звільнення позивача до 2021 року, хоча порушення службової дисципліни відбулось у жовтні 2014 року.

19. Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з метою належного та повного захисту прав позивача, керуючись частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), вирішив вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши ГУ МВС України в Донецькій області вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 .

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статі 328 КАС України.

21. Представник відповідача у касаційній скарзі зазначає про неврахуваннями судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування статті 10 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (далі - Закон №565-XII), статей 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), пунктів 1.2, 2.2, 4.1 розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року №155 (далі - Правила), викладеного у постанові від 26 травня 2021 року у справі №805/590/17-а.

22. У касаційній скарзі наголошено, що ОСОБА_6 не повідомив відповідача про те, що ним укладено контракт від 29 січня 2020 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. На думку представника відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що у зв`язку з набранням чинності Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) Закон №565-XII втратив чинність 07 листопада 2015 року. Відповідно до Закону №580-VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова №730) територіальні органи МВС ліквідовані як юридичні особи публічного права, з 07 листопада 2015 року міліція припинила своє існування без правонаступництва. Згідно з переліком змін у штатних розкладах МВС, затверджених наказом МВС України від 06 листопада 2015 року №1388, всі штати і посади ГУ МВС України в Донецькій області скорочені. Отже, відповідач не наділений повноваженнями щодо працевлаштування позивача, у тому числі щодо призначення особи на посади в органах та підрозділах Національної поліції України.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне.

24. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Враховуючи доводи касаційної скарги та приписи статті 341 КАС України, перегляд оскаржуваного рішення буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

26. Спірні правовідносини виникли стосовно прийняття 06 квітня 2021 року ГУ МВС в Донецькій області наказу про звільнення особи з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни (підпункту «є» пункт 64 Положення №114) під час проходження військової служби у складі Збройних Сил України під час дії особливого періоду.

27. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо протиправності спірного наказу, враховуючи гарантії, передбачені Конституцією України, статтею 119 КЗпП України та статтею 39 Закону №2232-ХІІ для осіб призваних на військову службу.

28. Верховний Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 15 жовтня 2014 року наказом ГУ МВС України в Донецькій області №372о/с, відповідно до вимог пункту 21 Положення №114, було призначено дільничним інспектором міліції сектору дільничних інспекторів міліції Красноармійського міського відділу (з обслуговування міста Красноармійськ та Красноармійського району) ГУ МВС України в Донецькій області. Однак, як зазначає позивач, про призначення на посаду йому нічого не було відомо, до несення служби він не приступив. Також судами встановлено, що грошове забезпечення позивачу з 15 жовтня 2014 року не виплачувалось.

30. Проте, відповідач, приймаючи спірний наказ, зазначив про недотримання ОСОБА_1 військової дисципліни, оскільки позивач з 15 жовтня 2014 року не з`являвся на роботу.

31. Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV.

32. Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається:

створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу;

набуттям високого рівня професіоналізму;

забезпеченням гласності та об`єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності;

дотриманням законності і статутного порядку;

повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності;

вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей;

забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту;

умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу;

належним виконанням умов контракту про проходження служби.

33. Отже, службова дисципліна досягається, зокрема, шляхом виховання, контролю осіб рядового, начальницького складу та створення їм належних умов проходження служби, що включає в себе і оплату праці.

34. У свою чергу, Верховний Суд наголошує, що з 15 жовтня 2014 року до 06 квітня 2021 року позивача ніхто не розшукував, заробітну плату не виплачував.

35. Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

36. Відповідно до статті 3 Дисциплінарного статуту начальник - це особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником. Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо про це оголошено наказом, вважаються прямими. Найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником. Особи рядового і начальницького складу, які займають рівні посади та не підпорядковані одна одній по службі, можуть бути старшими чи молодшими, що визначається згідно із спеціальним званням. У разі спільного виконання службових обов`язків особами рядового і начальницького складу, які не підпорядковані одна одній по службі, старшою вважається особа, яка визначена начальником або займає вищу посаду. При рівних посадах начальником є старший за спеціальним званням. У разі тимчасового виконання обов`язків, якщо про це оголошено наказом, начальник користується дисциплінарною владою, передбаченою посадою, яку він обіймає тимчасово. Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов`язковими для виконання.

37. Статтею 14 Дисциплінарного статуту визначено, що з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.

У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

38. Враховуючи вищенаведені правові норми, колегія суддів проходить до висновку, що Спірний наказ суперечить вимог Дисциплінарного статуту, оскільки прийнятий виключно на підставі доповідної записки, без проведення службового розслідування. У свою чергу, накладення дисциплінарного стягнення здійснено без врахування тяжкості проступку, обставин, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо, що також доводить протиправність Спірного наказу.

39. Статтею 16 Дисциплінарного статуту передбачено, що Дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.

40. Відповідно до підпункту "є" пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за порушення дисципліни.

41. Відповідач, приймаючи спірний наказ наголошував, що ОСОБА_1 з 15 жовтня 2014 року не виконував своїх службових обов`язків. Вказану обставину не спростовував і позивач під час розгляду справи. Однак, дисциплінарне стягнення на позивача накладено 06 квітня 2021 року, тобто майже через 7 років після вчинення дисциплінарного проступку.

42.Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що контроль за додержанням особою службової дисципліни належить до обов`язків безпосереднього керівника такої особи. Разом з цим, відповідачем таке порушення зафіксовано не було, не видано відповідного наказу, а дисциплінарне стягнення накладено поза межами строку, встановленого статтею 16 Дисциплінарного статуту.

43. Щодо проходження ОСОБА_1 військової служби у складі Збройних Сил України під час особливого періоду Верховний Суд зазначає таке.

44. Статтею 17 Конституції України регламентовано, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

45. Відповідно до статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

46. Частиною тринадцятою статті 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

47. Згідно із частиною сьомою статті 23 Закону №2232-ХІІ для громадян України, які призвані на військову службу, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - до 18 місяців для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

48. Положеннями статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ передбачено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

49. Особливий період почав діяти в Україні з 17 березня 2014 року після набрання чинності Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію». Враховуючи, що Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав, вказане свідчить про продовження дії особливого періоду.

50. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в січні 2020 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у складі Збройних Сил України під час дії особливого періоду.

51. Відповідно частини другої статті 39 Закону №2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

52. Приписами статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

53. У постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі призову особи на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону №2232-XII та статті 119 КЗпП України.

54. Враховуючи викладене, у ГУ МВС України в Донецькій області були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 у період знаходження на військовій службі, а відтак Спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

55. Щодо зобов`язання ГУ МВС України в Донецькій області працевлаштувати позивача, Верховний Суд зазначає таке.

56. Приймаючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зобов`язавши відповідача працевлаштувати ОСОБА_1 .

57. Верховний Суд вважає такий висновок необґрунтованим з огляду на таке.

58. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі №990/150/23 зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

59. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

60. У пункті 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено право суду захистити право позивача в інший спосіб, аніж це передбачено у попередніх пунктах цієї норми, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.

61. Також згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

62. За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів та якщо це не суперечить закону.

63. Підпунктом 1 пункту 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», який набув чинності з 07 серпня 2015 року, Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

64. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №641 «Про утворення Національної поліції України» утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

65. Відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877 Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

66. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГУНП в області.

67. Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі ГУМВС в області та Красноармійський МВ.

68. Враховуючи наведені вище правові норми, колегія суддів приходить до висновку, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України. Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації, що також, відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не передбачає правонаступництва.

69. Станом на час розгляду цієї справи Верховним Судом ГУ МВС України в Донецькій області не ліквідовано, а перебуває у стані припинення. Однак, відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України.

70. Пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Ліквідація пов`язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов`язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях.

71. Отже, при повній ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників відносно яких діють обмеження на звільнення.

72. Відповідно до пункту 8 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №580-VІІІ з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

73. Згідно з пунктом 9 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №580-VІІІ працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

74. Системний аналіз зазначених правових норм, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення). Вказані норми є імперативними, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

75. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №805/415/16-а, від 15 листопада 2014 року у справі №826/27344/15, від 18 квітня 2018 року у справі №823/5411/15.

76. Враховуючи, що позивач з 15 жовтня 2014 року не приступав до виконання службових обов`язків, до 06 листопада 2015 року не виявив бажання проходити службу в поліції та у той час не перебував на військовій службі у Збройних Силах України, він підлягав безальтернативному звільненню зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Проте, через недбалість свого керівництва звільнений не був.

77. При цьому, Верховний Суд наголошує, що при обрані способу захисту прав позивача, у разі виходу за межі позовних вимог, суд, в першу чергу, повинен враховувати можливість виконання такого рішення, оскільки саме в цьому випадку буде досягнуто головне завдання адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Якщо судове рішення не буде підлягати виконанню, тоді звернення особи до суду втрачає своє значення та судовий захист її порушених прав набуває ознак ефемерності.

78. Враховуючи, що станом на 06 листопада 2015 року наказом Міністерства внутрішніх справ України №1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України, у відповідача відсутня можливість працевлаштування ОСОБА_1 .

79. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку щодо наявності підстав для виходу за межі позовних вимог ОСОБА_1 .

80. Щодо правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 26 травня 2021 року у справі №805/590/17-а, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

81. У справі №805/590/17-а підставою звільнення позивача із займаної посади слугував висновок службового розслідування, затверджений начальником ГУМВС України в Донецькій області, в якому встановлено грубе порушення позивачем службової дисципліни, окрім того, таке стягнення накладено в межах строку, визначеного Дисциплінарним статутом та не під час проходження позивачем військової служби у складі Збройних Сил України під час дії особливого періоду.

82. Отже, правовідносини, що склались справі №805/590/17-а та спірні правовідносини не є подібними.

83. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

84. Враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (статей 9, 160, 245 КАС України), Верховний Суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зміни оскаржуваних судових рішень в частині зобов`язання відповідача працевлаштувати ОСОБА_1 .

85. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління МВС України в Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №200/5091/21 змінити в частині мотивів, виклавши її у редакції цієї постанови та змінити, виключивши з рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року третій абзац резолютивної частини.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду