Постанова

від 26.09.2023 по справі 640/7520/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

справа №640/7520/21

адміністративне провадження № К/9901/45964/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Желтобрюх І. Л. (суддя-доповідач),

суддів: Білоуса О. В., Бившевої Л. І., Блажівської Н.Є., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Гончарової І. А., Дашутіна І.В., Олендера І. Я., Пасічник С. С., Ханової Р. Ф., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року (суддя: Шевченко Н.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року (судді: Вівдиченко Т.Р., Сорочка Є.О., Чаку Є.В.) у справі № 640/7520/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРО ТЕЛЕКОМ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЕРО ТЕЛЕКОМ" (далі - ТОВ "АЕРО ТЕЛЕКОМ", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.12.2020 №147360411.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Для обґрунтування вимог касаційної скарги, покликається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми п.п. 16-1 п. 254.4 ст. 254 Податкового кодексу України (далі - ПК України), висновок щодо правильного застосування яких на сьогодні Верховний Суд не сформулював.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що Закон № 466-ІХ набрав чинності 23 травня 2020 року, а тому його положення в частині внесення змін до елементів податку, мають застосовуватись лише з нового бюджетного періоду, починаючи з 01 січня 2021 року. Суди попередніх інстанцій визнали, що хоча підвищена ставка рентної плати була закріплена в ПК України станом на жовтень 2020 року, таке підвищення відбулось всупереч принципу стабільності податкового законодавства. З огляду на що, позивач правомірно користувався ставкою, визначеною станом на початок бюджетного періоду.

При цьому скаржник уважає, що суди попередніх інстанцій не врахували фактичних обставин, які були встановлені під час перевірки та не спростовані позивачем під час розгляду справи.

Позивач правом подачі відзиву на касаційну скаргу відповідача не скористався, що не є перешкодою для її розгляду по суті.

Суди попередніх інстанцій, під час розгляду справи, установили:

ТОВ «АЕРО ТЕЛЕКОМ» є користувачем радіочастотного ресурсу України в діапазоні 3400-3800 МГц та платником відповідної рентної плати.

За жовтень 2020 року ТОВ «АЕРО ТЕЛЕКОМ» було подано декларацію з рентної плати за користування радіочастотного ресурсу України, в якій, застосовуючи ставку в 45,83 грн за 1 МГц, позивач визначив суму грошового зобов`язання у розмірі 105 982 грн.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової звітності зі сплати рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України, результати якої оформлено Актом від 30 листопада 2020 року №6002/Ж5/26-15-04-11/35256270.

За висновком контролюючого органу, ТОВ «АЕРО ТЕЛЕКОМ» порушено порядок заповнення податкової звітності, оскільки, застосовано ставку 45,83 грн за 1 МГц, замість визначеної в Підрозділі 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України ставки - 458,30 грн за 1 МГц.

Як наслідок, 14 грудня 2020 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №147360411, яким позивачу збільшено податкове зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України на 1 039 768,01 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 519 884,01 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що донарахування позивачу рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України за ставкою, визначеною Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 №466-ІХ, Ї суперечить статті 27 Бюджетного кодексу України та принципу стабільності, закріпленому у статті 4 ПК України, як одному із ключових засад податкового законодавства, який застосовується безвідносно до виду податку (збору).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За приписами статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 251 ПК України передбачено склад рентної плати та зазначено, що рентна плата складається з: плати за користування надрами для видобування корисних копалин; рентної плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України; рентної плати за спеціальне використання води; рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів; рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України.

Згідно з пунктом 254.1 статті 254 ПК України, платниками рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі: ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України; ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.

Пунктом 254.3 статті 254 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування рентною платою за користування радіочастотним ресурсом України є ширина смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм.

Відповідно до підпункту 12 пункту 254.4 статті 254 ПК України (в редакції, чинній станом на 01 січня 2020 року), ставка рентної плати за радіозв`язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції телевізійного зображення, передавання звуку, цифрової інформації в діапазоні частот 2-7 ГГц за 1 МГц смуги радіочастот становила 45,83 грн.

З акта перевірки вбачається, що податковий орган указав на порушення Товариством порядку заповнення податкової звітності, оскільки позивач застосував ставку 45,83 грн за 1 МГц, замість визначеної в підрозділі 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України ставки 458,3 грн за 1 МГц.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX (Закон № 466-IX), який набрав чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до пункту 254.4 статті 254 ПК України та доповнено розділ ХХ Перехідні положення ПК України підрозділом 9-3.

Згідно з підпунктом 16-1 пункту 254.4 статті 254 ПК України (в редакції, чинній станом на вересень 2020 року), ставка рентної плати за види радіозв`язку (незалежно від служби, системи, радіотехнології, радіоелектронних засобів, випромінювальних пристроїв) в діапазоні частот 3400 - 3800 МГц за 1 МГц смуги радіочастот становить 3000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України, тимчасово, до 31 грудня 2020 року включно, ставка рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України за види радіозв`язку, передбачені підпунктом 16-1 пункту 254.4 статті 254 цього Кодексу, встановлюється в розмірі 458,30 гривні на місяць за 1 мегагерц смуги радіочастот.

Таким чином, Законом № 466, який набрав чинності 23 травня 2020 року, збільшено ставки плати за користування радіочастотним ресурсом України, зокрема, в діапазоні 3400-3800 МГц.

За приписами частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно з вимогами частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Пунктом 9.1 статті 9 ПК України передбачено, що до загальнодержавних податків належать, зокрема, рентна плата.

Відповідно до підпункту 4.9.1 пункту 4.9 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципу стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-ІХ набрав чинності 23 травня 2020 року, його положення в частині внесення змін до елементів податку, мають застосовуватись лише з нового бюджетного періоду, починаючи з 01 січня 2021 року.

При цьому суди попередніх інстанцій покликалися на правову позицію Верховного Суду, висловлену в низці постанов, щодо усунення розбіжностей у застосуванні норм щодо змін елементів загальнодержавних податків, дотримання принципу податкового законодавства - стабільності, встановленому підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України.

Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду звертає увагу на те, що у 2022 році практика Верховного Суду в питанні застосування принципу стабільності податкового законодавства кардинально змінилася, попри те, що позивачі-платники податків як на підставу для задоволення позовних вимог посилалися на порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України - принципу стабільності податкового законодавства.

Так, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2022 року у справі №816/687/16 зазначила, що в конкретних ситуаціях правозастосування правові принципи, у тому числі принципи податкового законодавства, мають розглядатися в їх сукупності. Розглядаючи дотримання чи порушення одного з правових принципів, не можна не враховувати дотримання чи порушення інших. Так, принцип стабільності неможливо розглядати відокремлено, зокрема скажімо, від принципу фіскальної достатності («встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями» підпункт 4.1.5) чи загальності оподаткування («кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені Податковим кодексом України, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу» підпункт 4.1.1), а також невідворотності настання визначеної законом відповідальності, в разі порушення податкового законодавства (підпункт 4.1.3). Іншими словами, принципи як основні засади правового регулювання діють (функціонують) системно, мають аналізуватися в правозастосуванні як сукупність вимог, дотримання яких вимагається як платником податку, контролюючим органом, так і законодавцем.

Водночас немає підстав для твердження, що в разі, коли закони про зміну податків (зборів), будь-яких елементів податків (зборів), прийняті без врахування темпоральних меж, встановлених цими нормами, не підлягають застосуванню

У Конституції України відсутні норми, які б зобов`язували Верховну Раду України дотримуватися особливого порядку введення в дію норм із питань оподаткування.

Ураховуючи зміст конституційних норм, закон, зокрема з питань оподаткування, може набирати чинності та вступати в дію в різні моменти, проте для цього потрібне відповідне застереження в самому законі. Наявність подібних застережень в інших законах не передбачена Конституцією України (нормою частини п`ятої статті 94 Конституції України безпосередньо визначено, що відступ від загального правила має бути передбачений «самим законом», тобто тим законом, про набрання чинності якого йдеться).

Отже, норму-принцип стабільності податкового законодавства не можна вважати нормою, що змінює порядок набрання чинності або вступу в дію всіх нових податкових правил.

Принцип стабільності податкового законодавства перебуває у складі такого структурного елементу принципу верховенства права, як правова визначеність. Стабільність податкового законодавства передбачає законні очікування платника податку щодо незмінності правового режиму оподаткування. Водночас такі очікування від законодавця мають урівноважуватись із правом держави приймати закони відповідно до суспільних (публічних) інтересів, тобто необхідно враховувати соціальні, політичні, економічні, безпекові чинники, які існують на момент прийняття законодавчого акта. Питання щодо застосування норм законів про зміну будь-яких елементів податків (зборів), які прийняті без врахування темпоральних меж, встановлених підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не повинно вирішуватися шляхом прямого зіставлення цих норм, оскільки, як вже зазначено, принцип стабільності діє і застосовується в нерозривному зв`язку з іншими правовими принципами.

Міра стабільності залежить від багатьох чинників. Оцінка змін у правовому режимі оподаткування на її відповідність правовій визначеності має відбуватись на підставі порівнювання та оцінювання обставин, внаслідок яких діяв законодавець, приймаючи рішення про зміну ставок податку (збору), а також з врахуванням того, чи є цей захід постійним або тимчасовим.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд відступив від висновку в постановах від 07 вересня 2018 року у справі № 826/18755/15, від 17 березня 2021 року № 816/846/16, від 01 липня 2021 року № 816/844/16 та сформулював висновок, що норми підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України не скасовують дію норми, якою встановлено (змінено) податок (збір) та/або будь-який елемент податку (збору) і яка запроваджена законом, що прийнятий пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору). Колізії між такою нормою та принципом стабільності немає, оскільки принцип стабільності застосовується в системному зв`язку з іншими принципами податкового законодавства. Така норма не застосовується лише тоді, коли вона суперечить принципу верховенства права в контексті права платника податку на мирне володіння майном.

Аналогічний підхід має бути застосований до спірних правовідносин у цій справі.

Позивач у позові покликається на порушення норм ПК України під час прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX, прийнятим всупереч підпункту 4.9.1 пункту 4.9 статті 4 ПК України.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що Закон № 466-IX є чинним, неконституційним не визнавався, норми підпункту 16-1 пункту 254.4 статті 254, пункту 1 підрозділу 9-3 розділу ХХ ПК України не припускають неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів.

Позивач посилається на порушення принципів передбачуваності та якості закону, що, на його думку, призвело до неможливості сплати позивачем податку, ставки якого були збільшені несподівано для позивача.

Верховний Суд зазначає, що порівняння наслідків підвищення ставок рентної плати за користування радіочастотним ресурсом для відповідних суб`єктів господарювання, зокрема для позивача (додаткове податкове навантаження як чинник, що призводить до зменшення активів) з фіскальним та соціальним ефектом, на досягнення якого це було направлено, зокрема, в частині реального забезпечення виконання функцій держави (збалансування бюджету і забезпечення видатків на оборону, соціальний захист населення в складних економічних умовах фактичної військової агресії) свідчить на користь висновку, що підвищення ставок рентної плати не порушило норми Конституції України, було пропорційним у відповідній ситуації щодо втручання держави у право власності платників податків, для яких був встановлений обов`язок сплатити до бюджету додаткові кошти, а також забезпечило баланс між публічними та приватними інтересами. Про вимушеність такого заходу з боку держави свідчить і така обставина, як тимчасовий характер норми пункту 1 підрозділу 9-3 розділу ХХ ПК України (до 31 грудня 2020 року включно).

У межах цих правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягаря, оскільки дії податкового органу щодо прийняття повідомлення-рішення відповідають нормам ПК України зі змінами, внесеними Законом № 466-IX, прийнятим органом законодавчої влади з дотриманням балансу публічних та приватних інтересів.

Зважаючи на конституційні засади визначення меж законодавчого регулювання податкових правовідносин та враховуючи відсутність свавільного втручання в права позивача у зв`язку з прийняттям Закону № 466-IX, позивач був зобов`язаний сплачувати рентну плату за жовтень 2020 року за ставкою, встановленою підрозділом 9-3 розділу ХХ ПК України.

Щодо застосування штрафу спірним податковим повідомленням-рішенням.

Статтею 123 ПК України визначено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання.

Відповідно до пункту 123.1 вказаної статті у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, приписами статті 123 Податкового кодексу України встановлено відповідальність платника податків, саме за несплату (неперерахування) податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.

Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку є податковим правопорушенням.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, висновувалися на тому, що позивачу протиправно нараховано грошове зобов`язання з рентної плати за жовтень 2020 року, а тому відсутня і підстава для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Ураховуючи правове регулювання спірних правовідносин та обов`язок позивача сплачувати рентну плату за жовтень 2020 року за ставкою, встановленою підрозділом 9-3 розділу ХХ ПК України, перевірці також підлягає правомірність застосування контролюючим органом штрафу на підставі статті 123 ПК України, наявність/відсутність повторності податкового правопорушення, що під час розгляду справи судами не досліджено.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій фактично не встановили обставин справи в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, не дослідили доказів та не надали належної оцінки спірним правовідносинам в цій частині, що свідчить про недотримання принципів процесуального закону.

Таким чином, оскільки вказані вище обставини та факти залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість Верховного Суду перевірити правильність застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій.

Указані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, покликаючись на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права у випадку дотримання норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено докази у справі в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням, що є порушенням норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин в частині, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа, відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, - направленню до суду першої інстанції на новий розгляд щодо вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.12.2020 №147360411 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 519884,01 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, ураховуючи норми Податкового кодексу України, доходить висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до безпідставного скасування податкового повідомлення рішення від 14 грудня 2020 року №147360411 в частині збільшення Товариству податкового зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України на 1 039 768,01 грн, а тому касаційна скарга контролюючого органу в цій частині підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.12.2020 №147360411 про збільшення податкового зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України на 1 039 768,01 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення у справі № 640/7520/21, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.12.2020 №147360411 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 519884,01 грн, справу № 640/7520/21 в цій частині вимог направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О. В. Білоус

Л. І. Бившева

Н.Є. Блажівська

І. А. Васильєва

М.М. Гімон

І. А. Гончарова

І.В. Дашутін

І. Я. Олендер

С. С. Пасічник

Р. Ф. Ханова

М.М. Яковенко