Постанова

від 04.10.2023 по справі 357/1579/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 357/1579/22

провадження № 61-6746св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Шкарівський опорний ліцей-гімназія Білоцерківської міської ради Київської області,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2022 року у складі судді Цуранов А. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Шкарівського опорного ліцею-гімназії Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Шкарівський опорний ліцей) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи.

Позов мотивовано тим, що позивач працює в Шкарівському опорному ліцеї на посаді завгоспа з 19 травня 1998 року, з 1 січня 2021 року - на посаді заступника директора з господарської частини. В листопаді 2021 року відповідач видав наказ «Про відсторонення від роботи працівників, які відмовляються (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19», яким відсторонено позивача від роботи. Позивач неодноразово намагалася в досудовому порядку поновитися на роботі згідно займаної посади, але на її неодноразові звернення отримувала відмову.

Виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, при цьому даним законом щеплення від COVID-19 не віднесено до обов`язкових. Вона не надавала згоду на поширення конфіденційної інформації про факт її звернення за медичною допомогою, як медичну таємницю, а COVID-сертифікат не є документом з юридичної точки зору, тому позивач не зобов`язана його надавати. В колективному договорі та посадовій інструкції позивача не передбачені обов`язкові профілактичні щеплення від інфекційних хвороб, а також не передбачена вимога надавати довідки, сертифікати ті інші медичні документи, які стосуються профілактичних щеплень. Крім цього, рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями приймає головний державний санітарний лікар. Серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачено щеплення від короновірусної хвороби.

Просила суд:

визнати протиправним та скасувати наказ директора ліцею Шкарівського опорного ліцею № 157-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень;

стягнути зі Шкарівського опорного ліцею середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2022 року, залишенимбез змін постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора з господарської частини Шкарівського опорного ліцею та входить до кола працівників, які підлягають обов`язковому щепленню. Відповідач повідомив позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснив наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року набрав чинності 08 листопада 2021 року, а тому оскаржуваний наказ про відсторонення позивача з 08 листопада 2021 року відповідає цьому наказу МОЗ України.

Як слідує зі змісту позовної заяви та встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 не надала роботодавцю довідки/медичного висновку відповідної форми про наявність у неї протипоказань до вакцинації, що могло б стати підставою для її не відсторонення від роботи та не надала сертифікату про проходження щеплення, що свідчить про свідоме небажання виконувати вимоги законодавства, тож роботодавець був зобов`язаний відсторонити її від роботи без збереження заробітної плати, що відповідає вимогам закону.

З огляду на ліквідацію Державної санітарно-епідеміологічної служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 348 від 29 березня 2017 року суд відноситься критично до аргументу позивача про можливість не допуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

При цьому суд звертає увагу, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що у разі порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже в даному випадку відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. Норми чинного законодавства України не містять положень щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати. Слід визначити, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітя2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи позивача задоволенню не підлягають, а виходячи з цього, задоволенню не підлягають і вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу заробітну плату за час відсторонення.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 підтверджуючих документів про наявність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала. Твердження позивача про порушення її конституційних прав з тих підстав, що вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною, суд вказує, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати. Враховуючи законодавче врегулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв`язку із відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вимога про обов`язкову вакцинацію працівників окремих професій, зокрема закладів освіти, проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, особливо здоров`я дітей, є виправданою та також, що не порушує ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи.

У висновку Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, зазначено, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведення до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Тому суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково зазначають, що пункт 46-1 постанови Кабінету міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року є законним, оскільки він не відповідає вимогам статті 8 Конституції України. Указана постанова Кабінету міністрів України є протиправним, оскільки Кабінет міністрів України не має права вносити зміни у законодавство підзаконними актами.

Суди порушили статтю 28 Конституції України, оскільки не звернули уваги, що не було законних підстав її відсторонювати з займаної посади, законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19, має бути добровільна згода пацієнта в участі в медичному експерименті. Вона не є пацієнтом та не є фізичною особою. Відповідач порушив її право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України.

Не визнання правосуб`єктності людини рівнозначно спричиненню правової смерті людини та знищення її прав і свобод, що є тяжким злочином проти людини та людства, який не має строків давності. Статус людини не присвоюється публічною владою, а належить людині від народження і реалізується через суб`єктивні права, які мають природно-правовий характер, а тому є невід`ємними. Тому зазначеного статусу не можна позбавити органами державної влади.

Звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. А згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Суди не звернули уваги, що Шкарівський опорний ліцей позбавив її гарантованого Конституцією України права на працю.

Поза увагою суду першої інстанції та апеляційного суду залишилася та обставина, що вимога надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення або довідки про абсолютні протипоказання, є порушенням права на конфіденційність та повагу до приватного життя.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

УхвалоюВерховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішення застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 14-82цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування доказів. Заяву ОСОБА_1 щодо «Волевиявлення людини про зміну правосуб`єктності» повернуто без розгляду. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 19 травня 1998 року працює на посаді завгоспа в Шкарівському опорному ліцею-гімназії, з 01 січня 2021 року - на посаді заступника директора з господарської частини.

28 жовтня 2021 року директором Шкарівського опорного ліцею видано наказ № 148 «Про запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів у Шкарівському опорному ліцеї-гімназії пов`язаних з встановленням «червоного» рівня епідемічної небезпеки поширення COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 у Київській області», який роз`яснював права та обов`язки працівників щодо проведення вакцинації та наслідків невакцинації, а також повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів та установ освіти.

Згідно акту від 29 жовтня 2021 року заступник директора ліцею з господарської роботи ОСОБА_1 була ознайомлена із наказом № 148 від 28 жовтня 2021 року, але відмовилась ставити підпис та дату про ознайомлення із наказом, директором ліцею було зачитано наказ та надано усні відповіді на поставлені ОСОБА_1 запитання.

03 листопада 2021 року директором Шкарівського опорного ліцею ознайомлено ОСОБА_1 з листом № 236 від 03 листопада 2021 року, в якому повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів та установ освіти. В листі висловлено прохання щодо надання до 05 листопада 2021 року документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року. Позивача попереджено, якщо до цієї дати не буде надано один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року. Також проінформовано, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу та обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.

Згідно акту від 03 листопада 2021 року заступнику директора ліцею з господарської роботи ОСОБА_1 було надано для ознайомлення повідомлення «Про обов`язкове профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19», в якому повідомлялось про надання ОСОБА_1 підтверджувального документу про наявність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, але на пропозицію підписати повідомлення ОСОБА_1 відмовилася ставити підпис та дату про ознайомлення із повідомленням.

Наказом директора Шкарівського опорного ліцею № 157-к/тр від 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Підставою відсторонення вказано статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року, наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» № 2153 від 04 жовтня 2021 року, пункт 41-6 постанови Кабінету міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо скасування наказу про відсторонення від роботи

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку є посилання вкасаційній скарзі, зазначено:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року працює на посаді заступника директора з господарської частини; наказом директора Шкарівського опорного ліцею № 157-к/тр від 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень;

суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення позивача від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Щодо стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів про відсторонення від роботи, суди не вирішували по суті вимог в частині стягнення середнього заробітку, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведенимиобставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати таухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання виплатити заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення позивача від роботи скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шкарівського опорного ліцею-гімназії Білоцерківської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати наказ Шкарівського опорного ліцею-гімназії Білоцерківської міської ради № 157-к/тр від 05 листопада 2021 року, яким ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шкарівського опорного ліцею-гімназії Білоцерківської міської ради Київської області простягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи, скасувати, а справу № 357/1579/22 в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 рокувтрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук