Постанова

від 27.09.2023 по справі 904/2295/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/2295/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Багай Н. О., Міщенко І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" - Смагіна В. Г.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" - Тарновецького П. Я.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022

(суддя Новікова Р. Г.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2023

(судді Орєшкіна Е. В., Чус О. В., Кощеєв І. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич"

про стягнення 3 138 462,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (далі - ТОВ "Сінергія-Груп", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 26.10.2022) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" (далі - ТОВ "Терлич", відповідач) про стягнення 3 138 462,90 грн. боргу, пені, процентів за користування чужими грошовими коштами, 3% річних, інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги позивач обґрунтував неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати послуг за договором про виготовлення та постачання продукції від 25.09.2020 № 25/09-01.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. ТОВ "Терлич" (замовник) та ТОВ "Сінергія-Груп" (виконавець) 25.09.2020 уклали договір про виготовлення та постачання продукції №25/09-01, за умовами якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов`язання з виготовлення і постачання гнучкої рулонної упаковки; асортимент, кількість, ціна, умови оплати, терміни й умови поставки кожної окремої партії продукції узгоджуються сторонами в специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору; місце виконання договору: вул. Данила Галицького, буд. 2А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49102 (пункти 1.1 - 1.3 договору).

2.2. Пунктами 5.1 - 5.3 договору передбачено, що ціна на продукцію вказується в специфікації до цього договору. Загальною ціною договору є сумарна вартість замовленої продукції згідно зі всіма специфікаціями, а у випадку, передбаченому пунктом 6.9.1 договору, видатковими накладними, підписаними сторонами. Умови та термін оплати за цим договором зазначаються в специфікаціях кожної партії продукції.

2.3. В пункті 5.4 договору сторони узгодили, що у разі прострочення оплати продукції більш, ніж на 7 календарних днів строку, передбаченого пунктом 5.3 договору, замовник зобов`язується сплатити виконавцю суму заборгованості за поставлену продукцію, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами. Сплата процентів здійснюється протягом трьох банківських днів після їх нарахування.

2.4. В пункті 7.4 договору вказано, що у разі прострочення оплати продукції замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

2.5. На виконання умов договору сторони склали та підписали специфікації на суму 15 487 507,13 грн, в яких визначено строки оплати товару. Відповідно до підписаних сторонами видаткових накладних та актів здачі-приймання робіт позивач передав відповідачу продукцію та надав послуги з додрукарської підготовки на суму 15 487 507,13 грн. Проте відповідач своєчасно оплатив вартість продукції на суму 70 429,44 грн, а вартість решти продукції та послуг на суму 14 687 507,13 грн сплачував з порушенням строку оплати. Частину заборгованості в сумі 100 000,00 грн сплачено під час здійснення провадження у справі, тому залишок заборгованості становив 700 000,00 грн.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.12.2022 (з урахуванням ухвали від 27.12.2022 про виправлення описки в резолютивній частині рішення від 14.12.2022) позов задовольнив частково. Суд стягнув суму боргу в розмірі 700 000,00 грн, пеню в розмірі 439 395,86 грн, 3 % річних в розмірі 89 144,01 грн, інфляційну складову в розмірі 611 421,59 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 489 933,52 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 45 122,12 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

3.2. Суд мотивував своє рішення обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог у задоволеній частині та наявністю правових підстав для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зменшивши розмір належної до стягнення пені на 30% та розмір належних до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 %. У задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 10 177,63 грн, 3 % річних в сумі 1 171,58 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 118 972,68 грн відмовив через необґрунтованість, оскільки позивач допустив помилки при визначенні суми пені (нарахування відбулося на повну суму в день її часткової оплати), проценти нараховані з першого дня порушення грошового зобов`язання без урахування пункту 5.4 договору та на повну суму боргу в день її часткового погашення, 3 % річних нараховані на повну суму в день її часткової оплати.

3.3. Водночас суд відхилив доводи відповідача про те, що нарахування трьох процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами мають єдину правову природу та є подвійною відповідальністю стягненням за одне порушення.

3.4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 13.06.2023 залишив зазначене судове рішення без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 05.07.2023 ТОВ "Сінергія-Груп" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2023 (повний текст складений 15.06.2023), в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині зменшення пені на 30 % у розмірі 188 312,50 грн, процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 % у розмірі 489 933,53 грн та розподілу судових витрат на правничу допомогу. Скаржник просить прийняти в цих частинах нове рішення про стягнення 188 312,50 грн пені, 489 933,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 69 729,12 грн витрат на правничу допомогу.

4.2. Підставою касаційного оскарження позивач зазначив застосування судами попередніх інстанцій статей 536, 549, 694 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, від 18.11.2021 року у справі № 921/395/20, за змістом яких передбачені статтею 536 ЦК України проценти мають іншу правову природу, ніж неустойка, та не є відповідальністю.

4.3. Скаржник також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 233 ГК України та статтю 551 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 09.10.2019 у справі № 905/2134/17, від 18.02.2020 у справі № 905/866/19 та від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, наслідком чого стало необґрунтоване зменшення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.

4.4. Позивач у касаційній скарзі також посилається на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно визначили розмір витрат на оплату послуг адвоката лише в сумі 25 000,00 грн, оскільки не вказали яка з вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не була дотримана позивачем при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката та не мотивували належним чином підстави, з яких суди виходили при зменшенні таких витрат. Тому суди попередніх інстанцій застосували частину четверту статті 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

5.2. Позивач подав відповідь на відзив відповідача, в якому зазначає, що доводи відповідача, наведені ним у відзиві на касаційну скаргу спростовуються змістом касаційної скарги.

5.3. З приводу поданої Позивачем відповіді на відзив колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

5.4. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. (частини п`ятої статті 161 ГПК України).

5.5. За змістом положень статті 166 ГПК України позивач має право подати відповідь на відзив, з викладенням своїх пояснень, міркувань, заперечень та мотиви їхнього визнання або відхилення; відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.

5.6. За змістом статей 290 - 295, 298 ГПК України заявами по суті справи на стадії касаційного провадженні є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17).

5.7. Враховуючи, що у касаційному провадженні заявами по суті справи є касаційна скарга і відзив на касаційну скаргу, а подання відповіді на відзив при перегляді справи у касаційному провадженні не передбачено, і суд касаційної інстанції у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 161, частиною четвертою статті 166 ГПК України не вважав за необхідне та не надавав позивачу дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у тому числі і необхідності подання відповіді на відзив, таку відповідь на відзив слід залишити без розгляду.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю - доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

6.3. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

6.4. В силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

6.5. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про доведеність матеріалами справи та наявність підстав для стягнення з відповідача 700 000,00 грн основного боргу. Перевіривши розрахунок позивача, заявлених до стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних, суд задовольнив вимоги в частині стягнення 89 144,01 грн 3 % річних та 611 421,59 грн. Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування суми пені відбулося на повну суму боргу в день її часткової оплати, а тому належний до стягнення розмір пені за перерахунком суду становив 627 708,36 грн за період з 01.01.2021 до 25.10.2022. Суд також здійснив перерахунок заявлених позивачем до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та, врахувавши положення пункту 5.4 договору дійшов висновку, що належним розміром процентів до стягнення є 979 867,05 грн за період з 08.01.2021 до 25.10.2022.

6.6. Водночас, місцевий господарський суд, скориставшись правом, наданим статтею 233 ГК України, статтею 551 ЦК України, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, дійшов висновку про зменшення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 % з 979 867,05 грн до 489 933,52 грн та про зменшення розміру пені на 30 % з 627 708,36 грн до 439 395,86 грн. Суд послався на неспівмірність заявлених до стягнення сум у вигляді процентів за користування чужими коштами та пені і зазначив, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Суд також зазначив, що відповідач систематично вчиняв дії, спрямовані на виконання зобов`язання (оплата товару).

6.7. Суд першої інстанції також розглянув заявлені до стягнення позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 73 200,00 грн та заперечення відповідача щодо них як неспівмірних, а обґрунтованими є 8 000,00 грн. Суд врахував, що на підтвердження витрат на правничу допомогу та компенсації витрат адвоката позивач до матеріалів справи надав копії договору про надання правничої допомоги від 05.01.2022 № 1 разом з додатковою угодою від 01.07.2022 № 1 та додатковою угодою від 12.12.2022 № 2, ордеру серія АЕ №1127115 від 05.01.2022, свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №2993 від 05.11.2015, розрахунку витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, актів про надання правничої допомоги від 08.08.2022 на суму 46 800,00 грн, від 29.09.2022 на суму 6 900,00 грн, від 26.10.2022 на суму 11 550,00 грн, від 13.12.2022 на суму 6 450,00 грн. Суд також зазначив, що в судовому засіданні 14.12.2022 представник позивача заявив клопотання про залишення без розгляду раніше поданої заяви від 07.12.2022 про намір подати докази в строк, передбачений частиною восьмою статті 129 ГПК України, а тому вартість послуги зі складення та відправлення заяви про подання доказів від 07.12.2022 до суду з урахуванням часу на підписання документів цифровим підписом (представництво) в сумі 450,00 грн слід виключити із загальної суми витрат на правничу допомогу, заявленої до розподілу. Здійснивши розгляд заяви позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, посилаючись на складність справи, витрачений адвокатом час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів у справі та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, незначний обсяг доказів у справі, відсутність складних розрахунків в позовній заяві, ціну позову, наявність усталеної судової практики щодо розгляду спорів про стягнення заборгованості, дійшов висновку про те, що не вбачає розумної потреби у таких витратах для цієї справи та не вважає, що вони відповідають критерію необхідності, а тому поклав на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.

6.8. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині зменшення пені на 30 % в сумі 188 312,50 грн, зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 % в сумі 489 933,53 грн та зменшення судових витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.

6.9. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.10. Скаржник вважає, що за свою правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. В обґрунтування цього висновку посилається на постанову Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18. Колегія суддів відхиляє це посилання, оскільки у зазначеній справі предметом спору було визнання частково недійсним договору, яким передбачалося здійснення попередньої оплати за товар та встановлювалася відповідальність за прострочення поставки продукції. Натомість у справі, що переглядається предметом спору є наслідки прострочення грошового зобов`язання, умови застосування яких мають істотні відмінності. Отже, справи не є подібними.

6.11. Особі, яка є власником грошей, належать права володіння, користування та розпорядження ними (стаття 317 ЦК України). Зокрема, особа може володіти коштами, маючи їх в своєму розпорядженні, може розпорядитися ними, передавши гроші іншій особі.

6.12. Право користування майном передбачає забезпечену правом можливість добувати з нього корисні властивості. Єдиною корисною властивістю грошей в юридичному значенні є можливість їх сплати. Так, відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.

6.13. Загальновідомо, що гроші є споживчими речами. Використання грошей можливе лише в один спосіб - шляхом їх сплати, що є одноразовою дією. Тому грішми неможливо користуватися протягом певного періоду у часі.

6.14. Крім того, гроші (якщо вони індивідуалізовані) є речами, визначеними родовими ознаками, тобто вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюються мірою (частина друга статті 184 ЦК України), тобто кількістю грошових одиниць у певній валюті. Внаслідок передання речей, визначених родовими ознаками, іншій особі, такі речі змішуються з іншими речами одержувача того ж роду. Тому право власності на речі, визначені родовими ознаками, належить їх володільцю. З цієї причини, зокрема, віндикація грошей, як і інших речей, визначених родовими ознаками, є неможливою. Такі речі є замінними (частина друга статті 184 ЦК України).

6.15. Отже, термін "користування чужими грошовими коштами", який використаний сторонами у пункті 5.4 договору, а також використовується в окремих положеннях ЦК України, потребує належного тлумачення. Таке тлумачення здійснене Великою Палатою Верховного Суду.

6.16. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (постанови від 10.10.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 34), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

6.17. При цьому в обох значеннях не йдеться про "користування" боржником коштами в юридичному значенні (яке можливо лише шляхом однократної сплати коштів, до того ж і визначати кошти як чужі чи свої в таких випадках неможливо).

6.18. Тому Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності розрізняти наслідки правомірної та неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки регулюються різними нормами права.

6.19. Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 35), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

6.20. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 37), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

6.21. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що поведінка боржника не може бути однозначно правомірною та неправомірною, тому регулятивні норми і охоронні норми не можуть застосовуватися одночасно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 96)).

6.22. Зі змісту частини другої статті 625 ЦК України випливає, що проценти, передбачені цією частиною, мають такі ознаки: 1) проценти є грошовою сумою; 2) їх розмір визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим; 3) проценти підлягають сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

6.23. Та обставина, що законом диспозитивно встановлений розмір процентів (три проценти) саме за період прострочення протягом року, не означає, що ознакою процентів є їх нарахування саме за річною ставкою, оскільки встановлення договором розміру процентів за інший період (день, місяць тощо) завжди можна математичним способом перетворити у проценти за річною ставкою (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 30)). Зазначений висновок підтверджується численною судовою практикою , за якою у разі, коли період прострочення не є кратним року, здійснюється перерахунок річних процентів шляхом їх множення на кількість днів прострочення та ділення на кількість днів у році.

6.24. За другою із ознак, наведених вище (розмір процентів визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим), проценти за частиною другою статті 625 ЦК України відрізняються від збитків, розмір яких залежить від майнових втрат кредитора, наперед невідомий і підлягає доведенню позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.23)).

6.25. Скаржник у касаційній скарзі обґрунтовує свою правову позицію, зокрема, посиланням на частину п`яту статті 694 ЦК України, тобто вважає, що договором передбачений продаж товару в кредит. Колегія суддів не погоджується з таким висновком. Якщо сторони дійшли згоди про продаж товару кредит, то вони мають чітко вказати про це в договорі та вказати період відстрочення або відстрочення платежу. Адже, відповідно до частини другої статті 694 ЦК України, товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. У зв`язку з цим продавець має право на одержання від покупця процентів, нарахованих на ціну товару, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 1048 ЦК України). Якщо ж в договорі зазначені лише, що оплата здійснюється протягом певного періоду часу після передання товару, тобто за відсутності в договорі умови про продаж товару в кредит, слід виходити з того, що продаж здійснений не за цінами, що діють на день продажу за умови негайної оплати товару, а в ціні товару враховано, що оплата буде здійснені пізніше.

6.26. Натомість до відносин сторін слід застосовувати частину третю статті 692 ЦК України, якою встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому розмір таких процентів у зазначеній частині не встановлений.

6.27. За буквального розуміння цієї норми для задоволення вимоги продавця про стягнення "процентів за користування чужими грошовими коштами" останній мав би довести, що протягом часу, за який позивач вимагає стягнення процентів, 1) відповідач мав грошові кошти принаймні в сумі, яку позивач використав як базу нарахування процентів, 2) ці грошові кошти були чужими, 3) при цьому відповідач користувався цими коштами. Колегія суддів вважає, що законодавець не мав на увазі поставити відповідальність покупця за несвоєчасну оплату товару в залежність від цих обставин.

6.28. Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 692 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов`язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 102)). Отже, частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під "процентами за користування чужими грошовими коштами", про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

6.29. Щодо тлумачення пункту 5.4 договору колегія суддів зазначає таке. Цим пунктом сторони встановили, що у разі прострочення оплати продукції більш, ніж на 7 календарних днів строку, передбаченого пунктом 5.3 договору, замовник зобов`язується сплатити виконавцю суму заборгованості за поставлену продукцію, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами. Отже, сума, названа сторонами "проценти за користування чужими грошовими коштами", є 1) грошовою сумою, 2) її розмір визначений договором, тобто цей розмір є наперед відомим, 3) підлягає сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

6.30. Отже, зазначені проценти мають всі ознаки процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

6.31. Якщо об`єкт має всі ознаки певного поняття, то він входить до об`єму цього поняття. Отже, у пункті 5.4 договору сторони передбачили сплату процентів за частиною другою статті 625 ЦК України і встановили договірний розмір цих процентів, а саме 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Таке тлумачення пункту 5.4 договору відповідає частині третій статті 692 ЦК України, тлумачення якої наведено вище.

6.32. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що до суду касаційної інстанції не було оскаржено рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині нарахування позивачем та стягнення судами з відповідача 3 % річних за статтею 625 ЦК України та одночасного стягнення за пунктом 5.4 договору "процентів за користування чужими грошовими коштами", а суд касаційної інстанції, в силу статті 300 ГПК України, здійснює перегляд у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо зменшення розміру відповідальності відповідача

6.33. Скаржник вважає, що зменшення судом розміру процентів за користування чужими грошовими коштами є неможливим в силу закону та їх правової природи.

6.34. Цей довід скаржника є помилковим. Як зазначено вище, встановлені договором проценти "за користування чужими грошовими коштами" за правовою природою є процентами, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України (проценти річні). При цьому за висновками Великої Палати Верховного Суду суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (постанова від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.38)).

6.35. Також скаржник вважає, що суди не встановили жодних обставин, які свідчать про винятковість випадку у цій справі і можливість зменшення пені.

6.36. Водночас за висновками Великої Палати Верховного Суду для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанова від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24)).

6.37. Отже, самого лише факту очевидного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, які розумно можна було б передбачити, їх неспівмірності, досить для того, щоб суд зменшив розмір неустойки. Не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

6.38. При цьому жодна сторона не повинна доводити дійсний розмір втрат кредитора. Оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру, суд здійснює лише орієнтовну оцінку тих втрат, які розумно можна було б передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.04.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 86), від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц (пункт 43), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.36)).

6.39. Суд апеляційної інстанції зазначив таке. Залучення позивачем кредитних коштів для здійснення фінансування витрат, пов`язаних з поточною діяльністю, на підтвердження чого надані копії кредитних договорів від 18.03.2021 № 010/Д4-КБ/780, від 18.03.2021 № 010/Д4-КБ/778, не доводить, що ці кошти були необхідні саме у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання. Крім того, розмір ліміту згідно з пунктом 1.1 цих угод значно перевищує розмір заборгованості відповідача на час звернення позивача з позовом у справі № 904/2295/22, а розмір процентів відповідно до пункту 5.4 договору є значно більшим за розмір процентів, передбачених кредитними договорами. Колегія суддів погоджується з цими висновками.

Щодо зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу

6.40. Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

6.41. Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат, є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (пункти 37, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

6.42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України (аналогічні положення містять частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України), відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

6.43. При цьому Верховий Суд зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

6.44. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

6.45. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, подані позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу докази, які підтверджують вчинення адвокатом Смагіним В.Г. необхідних процесуальних дій, врахувавши клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, зазначили, що заявлені до стягнення витрати в сумі 73 200,00 грн не є співмірними критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності понесених витрат на професійну правничу допомогу, складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, а тому дійшли висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.

6.46. Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

6.47. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшли правомірного висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

6.48. Верховний Суд при касаційному перегляді рішення та постанови в частині часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, не виявив у діях судів порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконного рішення.

6.49. Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних рішення та постанові не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18).

6.50. Водночас доводи скаржника щодо безпідставного визначення судами попередніх інстанцій розміру витрат на оплату послуг адвоката лише в сумі 25 000,00 грн, зводяться до намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України.

6.51. Отже, суди попередніх інстанцій, враховуючи положення статей 126, 129 ГПК України зважаючи на матеріали справи, дійшли обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. Водночас доводи скаржника щодо безпідставного визначення судами попередніх інстанцій розміру витрат на оплату послуг адвоката лише в сумі 25 000,00 грн, зводяться до намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.4. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій (резолютивні частини) підлягають залишенню без змін з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на приписи статті 129 ГПК судові витрати належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №904/2295/22 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Багай

І. Міщенко