Постанова

від 12.10.2023 по справі 308/1213/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 308/1213/19

провадження № 61-21453св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О.,

Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представників ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2021 року у складі судді Данка В. Й. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на майно.

Позов мотивований тим, що з 08 грудня 2003 року між позивачем і ОСОБА_6 склалися фактичні шлюбні відносини - вони проживали в одному помешканні та вели спільне господарство, в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували, тобто вважали себе подружньою парою. За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони набули у власність майно, яке є предметом цього спору та яке було оформлене на ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після смерті якого відкрилася спадщина, яку вона прийняла на підставі заповідального розпорядження від 28 грудня 2017 року. Крім неї, спадкоємцем померлого є його мати - ОСОБА_2 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ), яка має право на обов`язкову частку у спадщині. Інших спадкоємців немає. Вважала за необхідне виключити належну їй частку у майні зі спадкової маси.

У зв`язку з цим позивач просила:

встановити факт, що у період із 08 грудня 2003 року до 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

встановити, що майно, набуте у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю, а саме:

- двокімнатна квартира загальною площею 49,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , набута 24 червня 2005 року на ім`я ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабовим О. І. за реєстром № 2367;

- земельна ділянка площею 0,20 га, кадастровий номер 2124881800:12:0120:0005, розташована в АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, набута 02 грудня 2013 року на ім`я ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Форкош М. М. за реєстром № 2491;

- банківський вклад в іноземній валюті, що зберігається на рахунку ОСОБА_6 в ПАТ «Комерційний інвестиційний банк»;

- банківський вклад у національній валюті, що зберігається на рахунку ОСОБА_6 в ПАТ «Комерційний інвестиційний банк»;

належало ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності;

визнати за ОСОБА_1 право власності на частину:

двокімнатної квартири загальною площею 49,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , набутої 24 червня 2005 року на ім`я ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабовим О. І. за реєстром № 2367, вартістю 237 616,14 грн;

земельної ділянки площею 0,20 га, кадастровий номер 2124881800:12:0120:0005, розташованої у АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, вартістю 44 000,00 грн;

банківського вкладу в іноземній валюті, що зберігається на рахунку ОСОБА_6 в ПАТ «Комерційний інвестиційний банк»;

банківського вкладу в національній валюті, що зберігається на рахунку ОСОБА_6 в ПАТ «Комерційний інвестиційний банк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період із 01 січня 2004 року до 01 серпня 2018 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Встановлено, що майно, набуте у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, належить ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, а саме:

двокімнатна квартира загальною площею 49,3 кв. м за адерсою: АДРЕСА_1 , набута 24 червня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабовим О. І. за реєстром № 2367;

земельна ділянка площею 0,20 га, кадастровий номер 2124881800:12:010:0005, розташована в АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, набута 02 грудня 2013 року на ім`я ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Форкош М. М. за реєстром № 2491;

банківський вклад в іноземній валюті, що зберігається на рахунку ОСОБА_6 в ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» згідно з договором банківського вкладу від 23 лютого 2018 року № 02-1/6с-201-18;

банківський вклад у національній валюті, що зберігається на рахунку ОСОБА_6 в ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» згідно з договором банківського вкладу від 23 лютого 2018 року № 02-1/6с-500-18.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майна у спільній сумісній власності, а саме:

двокімнатної квартири загальною площею 49,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , набутої 24 червня 2005 року року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. за реєстром № 2367;

земельної ділянки площею 0,20 га, кадастровий номер 2124881800:12:010:0005, розташованої в АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, набутої 02 грудня 2013 року на ім`я ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округуФоркош М. М. за реєстром № 2491;

банківського вкладу в іноземній валюті, що зберігається на рахунку ОСОБА_6 в ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» згідно з договором банківського вкладу від 23 лютого 2018 року № 02-1/6с-201-18;

банківського вкладу в національній валюті, що зберігається на рахунку ОСОБА_6 в ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» згідно з договором банківського вкладу від 23 лютого 2018 року № 02-1/6с-500-18.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що:

факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений судом лише з 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не було передбачено;

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 працювали разом на ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород»;

показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та частково показаннями ОСОБА_3 (рідного брата померлого ОСОБА_6 ) і ОСОБА_12 (невістки ОСОБА_2 - дружиною її сина ОСОБА_3 з 1992 року), які узгоджуються між собою у тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали разом як подружжя за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

як стверджує позивач, вона ще з 1999 року перебувала у близьких стосунках та проживала із ОСОБА_6 , однак, після смерті ОСОБА_13 , тобто з 08 грудня 2003 року між нею і ОСОБА_6 остаточно склалися фактичні шлюбні відносини, вони продовжили проживати в одному будинку, вважаючи себе подружжям;

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер;

24 червня 2005 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого останній придбав житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

02 грудня 2013 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки придбав у власність земельну ділянку, контур 98, площею 0,20 га, розташовану за адресою: село Нижнє Солотвино Ужгородського району, кадастровий номер 2124881800:12:010:0005, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;

за життя ОСОБА_6 було укладено з ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» договори банківського вкладу в національній та іноземній валюті, а саме: договір № 02-1/6с-500-18 (кошти за яким знаходяться на рахунку НОМЕР_1 - залишок 26 899,32 грн); договір

№ 02-1/6с-501-18 (кошти за яким знаходяться на рахунку НОМЕР_2 - 66 161,39 доларів США);

згідно з довідкою ОСББ «Єдність-Годинки 8» від 17 лютого 2019 року ОСОБА_1 дійсно проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , спільно із ОСОБА_6 з моменту придбання квартири в 2005 році і до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

відповідно до акту про те, що особа проживала та вела спільне господарство з померлим до часу його смерті від 17 лютого 2019 року № 1_5_17022019, складеного ОСББ «Єдність-Годинки 8», ОСОБА_1 проживала та вела спільне господарство з померлим ОСОБА_6 до часу його смерті;

факт проживання позивача із ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується також наявними в матеріалах справи копіями постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2014 року у справі № 308/7592/14-п із супровідним листом і конвертом, де адресою проживання ОСОБА_1 зазначено АДРЕСА_1 ; копією рішення комісії Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради від 01 серпня 2014 року про можливість поховання матері ОСОБА_15 , де зазначено адресу проживання позивача: АДРЕСА_1 ; копією довідки, виданої ТОВ «Житло-Сервіс», від 30 січня 2015 року № 233 про проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ;

протягом спільного проживання позивача із ОСОБА_6 вони облаштовували квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , купували необхідні матеріали, меблі та предмети домашнього господарства, що підтверджується видатковою накладною № УФ - 2289 від 29 липня 2006 року, копією товарного чеку № 34 від 09 жовтня 2015 року, копіями чеків про придбання товарів у магазинах « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та «Фокстрот-Ужгород»;

із наявних у матеріалах справи заяв на переказ готівки слідує, що ОСОБА_1 неодноразово вносила грошові кошти у розмірі по 1 500,00 грн на виконання умов кредитного договору від 29 липня 2006 року № 21/07810000/5054/02/2289503827;

до справи додано низку фотографій про спільне святкування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 новорічних свят у компаніях друзів, неодноразовий спільний відпочинок, спільне відвідування культурних заходів і релігійних святих місць;

за життя ОСОБА_6 склав заповіт, згідно з яким усе своє майно заповів ОСОБА_1 , а в разі якщо вона помре до відкриття спадщини, не прийме або відмовиться від спадщини чи буде усунута від права спадкування, заповів майно ОСОБА_16 ;

свідоцтво про смерть ОСОБА_6 було надано саме ОСОБА_1 , яке й надалі перебуває на її зберіганні;

відповідно до протоколу від 13 листопада 2018 року № 9 спільного засідання адміністрації профкому ППО ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород», де працювали ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , «у зв`язку зі смертю начальника СЛП ОСОБА_6 , який працював за сумісництвом на 0,5 ставки, виплатити грошові кошти цивільній дружині ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживаючій із ОСОБА_6 у цивільному шлюбі з 2004 року за адресою: АДРЕСА_1 »;

з моменту смерті ОСОБА_6 ОСОБА_1 продовжує проживати у спірній квартирі, утримує її, сплачує комунальні послуги. Цей факт підтверджується тим, що між ОСОБА_1 і ТОВ «АВЕ» укладено договір про надання послуг із вивезення побутових відходів від 01 вересня 2018 року № 718598 за адресою: АДРЕСА_1 , а також копіями квитанцій про подальшу сплату комунальних послуг за вказаною адресою;

суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу в період із 01 січня 2004 року до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, вони були пов`язані спільним побутом, правами та обов`язками;

майно, набуте ОСОБА_6 в період із 01 січня 2004 року до 01 серпня 2018 року, а також грошові вклади в національній та іноземній валюті, що знаходяться на рахунках у ПАТ «Комінвестбанк», належать ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, оскільки інший правовий режим цього майна не встановлений письмовим договором між останніми;

при цьому, суд виходить із рівності часток ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на житлову квартиру в АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану за адресою: село Нижнє Солотвино Ужгородського району, кадастровий номер 2124881800:12:010:0005, і банківські вклади у національній та іноземній валютах, тому що інше не встановлено домовленістю між ними або законом, у тому числі СК України та ЦК України, або рішенням суду. Тому частки кожного зі співвласників у вказаному майні становлять по частині.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 березня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

вирішуючи цей спір, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу в період із 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з наведеним колегія суддів відхилила як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у порушення статей 77, 78, 81 ЦПК України взяв до уваги докази, що не відповідають вимогам належності й допустимості (акт і довідка ОССБ «Єдність Годинки»), а також про те, що факт ведення ОСОБА_1 із ОСОБА_6 спільного господарства встановлений на підставі ряду накладних і чеків на придбання товарів, які не можуть підтверджувати такої обставини, а факт подання ОСОБА_1 до суду фотографій спільного відпочинку та копій сувенірних грамот також не підтверджує ведення нею спільного господарства з померлим;

твердження в апеляційній скарзі про те, що суд узяв до уваги показання свідків зі сторони позивача, проте зовсім не надав оцінки протилежним показання свідків відповідача, є необґрунтованими та надуманими, оскільки суд дав належну правову оцінку як показанням свідків зі сторони позивача ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які працювали разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , та ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які були сусідами останніх), так і показанням свідків зі сторони відповідача ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 - рідного брата померлого, та ОСОБА_12 - дружини брата);

зокрема, суд першої інстанції зазначив, що бере до уваги показання колег по роботі та сусідів, які підтвердили, що позивач ОСОБА_1 і ОСОБА_6 проживали однією сім`єю із 2004 року, вели спільне господарство в квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки в суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками, а даних про зацікавленість свідків у результаті розгляду справи не встановлено;

за наявності правових підстав для задоволення вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із 01 січня 2004 року до 01 серпня 2018 року суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених статтею 74 СК України, вважати спірне майно (грошові кошти) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам та їх поділу. У зв`язку з цим довід апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи немає жодного доказу в підтвердження того, що майно, на яке позивач просила визнати право власності, було придбано за частину її коштів, оскільки встановлення факту спільного проживання із власником у шлюбі не є достатньою підставою для задоволення такої вимоги, колегія суддів розцінює як такий, що суперечить обставинам справи та відповідним нормам матеріального права. Відповідач не довела належними та допустимими доказами факт придбання нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_6 , тобто не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на набуте ОСОБА_1 і ОСОБА_6 майно. Інший режим цього майна між указаними особами в договірній формі не встановлювався;

щодо твердження відповідача про те, що суд першої інстанції своїм рішенням фактично замінив іншу, передбачену законом, процедуру, та замінив орган, уповноважений вирішувати права на майно, оскільки достатнім способом захисту права позивача є встановлення факту проживання сім`єю без реєстрації шлюбу, а питання правового режиму спільно набутого майна вирішується у позасудовому порядку (через нотаріуса), колегія суддів зауважила, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно; по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток, при цьому не виключається звернення одного із подружжя із позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 595/970/20 (провадження

№ 61-4017св21). Тобто вказаний довід по своїй суті є запереченням принципу диспозитивності цивільного судочинства. У зв`язку з наведеним не заслуговує на увагу і твердження відповідача про те, що, задовольнивши одночасно зі встановленням факту спільного проживання всі вимоги позивача щодо спільного майна, суд фактично «захистив» права особи, яких вона ще не набула в законному порядку.

Аргументи учасників

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представників ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, у якій вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір у цій справі фактично виник у сфері сімейного права, оскільки позивач просила встановити факт проживання із померлим ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу і, як наслідок, встановити, що майно, набуте ним за життя, є об`єктом права спільної сумісної власності. Позов обґрунтований статтями 60, 61, 74 СК України. Очевидним є те, що ці позовні вимоги спрямовані до померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , оскільки відповідач ОСОБА_2 не порушувала, не оспорювала і не обмежувала прав позивача. Лише 11 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сина. І позивач, і відповідач є спадкоємцями померлого ОСОБА_6 , тому між ними може виникнути лише спір про право на спадкове майно. Представники ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , вказують, що ключовим при розгляді цієї справи є вирішення питання про те, чи є належним відповідачем у вирішенні сімейного спору, який виник між спадкоємцем позивачем та її померлим співмешканцем, а також спадкоємцем його матір`ю, у який спосіб остання порушила права у встановленні статусу шлюбних відносин між позивачем і її сином, як мати померлого спадкодавця може бути відповідачем у спорі про визнання права на частку у спільному майні подружжя, якщо вона не претендує на іншу частку, а позивач успадковує майже все майно за заповітом. Позов був заявленим виключно з однією метою - зменшення обов`язковою частки престарілої матері за рахунок зменшення частки її померлого сина у спадковому майні шляхом визнання права власності за позивачем права на частку у майні, яка б належала їй при житті співмешканця. Оскільки позов поданий не до тієї особи, яка порушила право, підстави для його задоволення відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із оскарженими рішеннями у частині задоволених позовних вимог. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

У березні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 на підставі заповіту від 28 грудня 2017 року, а відповідачем - ОСОБА_2 , яка відповідно до статті 1241 ЦК України як непрацездатна мати мала право на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після смерті сина. ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 померла. З огляду на те, що ОСОБА_2 , яка померла, була єдиною особою, яка мала право на обов`язкову частку у спадщині, з урахуванням заповіту спадкодавця на ім`я ОСОБА_1 , у розумінні статті 1276 ЦК України (щодо права на обов`язкову частку) спадкова трансмісія не застосовується, тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва, у зв`язку з чим спадкоємці померлої ОСОБА_2 не можуть вступити у цей спір як процесуальні правонаступники.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 березня 2023 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, визнання майна спільним сумісним і визнання права власності на 1/2 частину майна зупинено до залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_2 , витребувано із Ізяславського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) засвідчену копію актового запису про смерть ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ), витребувати від приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області інформаційну довідку про наявність (відсутність) заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину щодо спадкового майна померлої ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ).

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 308/1213/19, залучено правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, визнання майна спільним сумісним і визнання права власності на 1/2 частину майна.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 працювали разом на ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород».

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

24 червня 2005 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого останній придбав квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 .

02 грудня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_6 придбав у власність земельну ділянку, контур 98, площею 020 га, розташовану за адресою: село Нижнє Солотвино Ужгородського району, кадастровий номер 2124881800:12:010:0005, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_6 уклав із ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» договори банківського вкладу в національній та іноземній валюті, а саме: договір

№ 02-1/6с-500-18 (кошти за яким знаходяться на рахунку НОМЕР_1 - залишок 26 899,32 грн); договір

№ 02-1/6с-501-18 (кошти за яким знаходяться на рахунку НОМЕР_2 - 66 161,39 доларів США).

За життя, 28 грудня 2017 року, ОСОБА_6 склав заповіт, яким усе своє майно заповів ОСОБА_1 , а в разі якщо вона помре до відкриття спадщини, не прийме або відмовиться від спадщини чи буде усунута від права спадкування, заповів майно ОСОБА_16 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Згідно з довідкою ОСББ «Єдність-Годинки 8» від 17 лютого 2019 року ОСОБА_1 дійсно проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , спільно із ОСОБА_6 з моменту придбання квартири в 2005 році до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до акту про те, що особа проживала та вела спільне господарство з померлим до часу його смерті від 17 лютого 2019 року № 1_5_17022019, складеного ОСББ «Єдність-Годинки 8», ОСОБА_1 проживала та вела спільне господарство з померлим ОСОБА_6 до часу його смерті.

На підтвердження факту проживання позивача із ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надала копії: постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2014 року у справі № 308/7592/14-п із супровідним листом і конвертом, де адресою проживання ОСОБА_1 зазначено АДРЕСА_1 , рішення комісії Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради від 01 серпня 2014 року про можливість поховання матері ОСОБА_15 , де зазначено адресу проживання позивача: АДРЕСА_1 ; довідки, виданої ТОВ «Житло-Сервіс», від 30 січня 2015 року № 233 про проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; чеків про придбання товарів у магазинах « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та «Фокстрот-Ужгород»; заяв на переказ готівки, відповідно до яких

ОСОБА_1 неодноразово вносила грошові кошти в сумі по 1 500,00 грн на виконання умов кредитного договору № 21/07810000/5054/02/2289503827 від 29 липня 2006 року; фотографії про спільне святкування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 свят, спільного відпочинку і відвідування культурних заходів і релігійних святих місць.

Відповідно до протоколу від 13 листопада 2018 року № 9 спільного засідання адміністрації профкому ППО ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» вирішено «у зв`язку зі смертю начальника СЛП ОСОБА_6 , який працював по сумісництву на 0,5 ставки, виплатити грошові кошти цивільній дружині ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживаючій із ОСОБА_6 в цивільному шлюбі з 2004 року за адресою: АДРЕСА_1 ».

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналогічні по суті висновки зроблені й по застосуванню статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду ОСОБА_1 посилалася на те, що з 08 грудня 2003 року між нею і ОСОБА_6 склалися фактичні шлюбні відносини, вони проживали в одному помешканні та вели спільне господарство, в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували, тобто вважали себе подружжям парою. За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони набули у власність майно, яке є предметом цього спору та яке було оформлене на ОСОБА_6 ;

суди встановили, що наданими позивачем доказами підтверджується факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу в період із 01 січня 2004 року до 01 серпня 2018 року, оскільки між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, вони були пов`язані спільним побутом, правами та обов`язками;

у зв`язку із цим правильним є висновок судів про те, що майно, набуте ОСОБА_6 в період із 01 січня 2004 року до 01 серпня 2018 року, а саме: квартира в АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,20 га, розташована за адресою: село Нижнє Солотвино Ужгородського району, кадастровий номер 2124881800:12:010:0005, а також грошові вклади в національній та іноземній валюті, що знаходяться на рахунках у ПАТ «Комінвестбанк», належать ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності;

врахувавши рівність часток ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на квартиру, земельну ділянку та банківські вклади у національній та іноземній валютах, суди зробили правильний висновок про те, що частки кожного зі співвласників у вказаному майні становлять по частині.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги спрямовані до померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , оскільки відповідач ОСОБА_2 не порушувала, не оспорювала і не обмежувала прав позивача, є необґрунтованими.

У справі, що переглядається, позивач мотивувала свої вимоги необхідністю визначення її частки у майні, яке є спільною сумісною власністю

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Оскільки ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 , то ОСОБА_1 обґрунтовано пред`явила позов саме до ОСОБА_2 , яка претендує на частину спірного майна в порядку спадкування і, як слідує зі змісту її відзиву (а. с. 54-58 т. 1), не визнає позову та права позивача на частку у праві власності на спірне майно як такому, що набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у спільну сумісну власність під час їхнього спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Можливість пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією до спадкоємців особи, яка померла, підтверджується судовою практикою, зокрема, висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 08 червня 2022 року у справі № 362/1506/20 (провадження № 61-17350св21), від 20 квітня 2023 року у справі № 738/1054/20 (провадження № 61-7302св21).

Колегія суддів відхиляє доводи заяви про закриття провадження у справі про те, що спадкоємці померлої ОСОБА_2 не можуть вступити у цей спір як процесуальні правонаступники.

Судом встановлено, що у матеріалах спадкової справи № 29/2023 до майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , міститься заява сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , датована 16 лютого 2023 року, про прийняття спадщини після смерті матері. Оскільки правовідносини, із яких виник спір, допускають правонаступництво, то спадкоємці ОСОБА_2 є процесуальними правонаступниками відповідача. Тому у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_17 про закриття провадження у справі належить відмовити.

Посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19, в частині того, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що у наведеній як приклад справі рішенням суду (в резолютивній його частині) було визначено, що частка померлого Особа 5 у праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок становить частку, в той час як у справі, що переглядається, за померлим ОСОБА_6 не визнавалось право на певну частку у праві власності на спірне майно, а лише було визнано, що спірне майно, набуте у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, належить ОСОБА_18 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають не підстав для висновку, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій в оскарженій частині прийняті без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення, рішення та постанову судів попередніх інстанцій в оскарженій частині - без змін, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , - ОСОБА_17 про закриття провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу представників ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар