Постанова

від 11.10.2023 по справі 648/3406/21

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2022 року м. Херсон

Єдиний унікальний номер справи 648/3406/21

Номер провадження: 22-ц/819/54/23

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Склярської І.В.,

суддів: Воронцової Л.П., Пузанової Л.В.,

секретар Доброва К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,на рішенняБілозерського районного суду Херсонської області від 20 січня 2022 року, ухвалене судом у складі судді Бугрименка В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2 до Понятівської гімназії Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області; Дар`ївської сільської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Тюпляєва Т.Г. звернулась до суду з позовом в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ №30, виданий 15 листопада 2021 року директором Понятівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області, про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, зобов`язати Дар`ївську сільську раду виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час відсторонення, починаючи з 18 листопада 2021 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працює вчителем у вказаному навчальному закладі. Оскарженим наказом ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 18 листопада 2021 року до закінчення дії карантину або ж отримання нею обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19. Цим же наказом визначено, що на період відсторонення позивачки, заробітна плата їй не нараховується. Вважає наказ таким, що суперечить Конституції України, оскільки щеплення від COVID 19 є добровільним, проте, відсутність у ОСОБА_1 такого щеплення призводить до відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, чим порушується її право на працю. Позивач не бажає робити щеплення від COVID 19, оскільки вакцина знаходиться на стадії клінічних досліджень та може бути небезпечною для її життя та здоров`я.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області у задоволенні позову - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з вимог частини 1 статті 46 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» пунктів п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 9 грудня 2020 року, пославшись на зміст статей 53, 54 Закону України «Про освіту» з яких вбачається, що здобувачі освіти, педагогічні працівники, інші особи, які залучаються до освітнього процесу, мають право на безпечні і нешкідливі умови праці та враховуючи, що посада позивача віднесена до переліку професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, ОСОБА_1 щеплення проти COVID-19 не робила, при цьому, абсолютних протипоказань до проведення щеплень не має, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваного наказу відповідач діяв правомірно.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, зокрема, дітей. В даній справі, право позивача на працю в навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення, суд вважає таке втручання має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи є виправданим, та превалює над її особистими правами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Тюпляєва Т.Г., посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, особа, яка її подала, зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим. Апелянт виклала у апеляційній скарзі положення нормативних актів щодо обов`язковості профілактичного щеплення , крім тих осіб, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Зазначає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом обмеження, а тому в силу положень п.1 ст. 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами до яких належать постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 та наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153. Судом першої інстанції проігноровано висновок Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 щодо можливості обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 16.02.2022 року відповідачам роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідачі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, їх представники у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися.

Від Дар`ївської сільської ради надійшла заява про розгляд без участі представника відповідача, з приводу позовних вимог покладаються на розсуд суду.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, застосувавши норми матеріального права виходив з того, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, зокрема, дітей. В даній справі, право позивача на працю в навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення, суд вважає таке втручання має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи є виправданим, та превалює над її особистими правами.

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 працює вчителем музичного мистецтва в Понятівській гімназії Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області.

Щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19 ОСОБА_1 не робила, абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень позивач не має.

15 листопада 2021 року, у зв`язку із закінченням строку дії довідки про звільнення ОСОБА_1 від вакцинації та нездійснення нею щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19, керівник вказаного навчального закладу попередив позивачку про її відсторонення від роботи з 18 листопада 2021 року.

Наказом директора навчального закладу за №30 від 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи вчителя музичного мистецтва з 18 листопада 2021 року до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, або отримання працівником обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19.

З вказаним наказом позивач ознайомлена.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22)).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

До цього Переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 (з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544) подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що приписи абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21(провадження № 14-82цс22)).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи потрібно виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 ((провадження № 14-82цс22)).

Чи переслідувало втручання у право працівника на повагу до його приватного життя легітимну мету, як це передбачено змістом пункту 2 статті 8 Конвенції

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ України від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 Всесвітня організація охорони здоров`я офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня 2023 року № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 червня 2023 року). Наведеними постановами встановлено низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ України від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22)).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21(провадження № 14-82цс22), щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, апеляційний суд під час вирішення цієї справи не вважає за потрібне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя у спірних правовідносинах

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивача, колегія суддів враховує такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 працює вчителем музичного мистецтва в Понятівській гімназії Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області, яка є правонаступником Понятівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області.

Щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19 ОСОБА_1 не робила, абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень позивач не має.

15 листопада 2021 року, у зв`язку із закінченням строку дії довідки про звільнення ОСОБА_1 від вакцинації та нездійснення нею щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19, керівник вказаного навчального закладу попередив позивачку про її відсторонення від роботи з 18 листопада 2021 року.

Наказом директора навчального закладу за №30 від 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи вчителя музичного мистецтва з 18 листопада 2021 року до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, або отримання працівником обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19.

З вказаним наказом позивач ознайомлена та письмово виклала незгоду з ним з підстав його суперечливості Конституції України та чинному законодавству, добровільності щеплення та знаходження щеплень на стадії клінічних досліджень, а отже їх небезпечності для життя та здоров`я людини.

Матеріали справи не містять відомостей, що за період з 19 листопада 2021 по 24 лютого 2022 року у навчальному закладі встановлювалася дистанційна форма навчання.

Матеріали справи не містять відомостей, що позивачка, як вчитель музичного мистецтва, не погоджуючись з наказом висловила пропозицію та спосіб викладання навчального об`єму предмету учням, які знаходяться у навчальному закладі, у класі, при її, як вчителя, дистанційному знаходженню , поза межами навчального закладу та класу.

Надані позивачкою суду апеляційної інстанції методичні рекомендації організації дистанційного навчання у школі свідчать про такі, які застосовуються під час відсутності дітей у приміщенні навчального закладу та пропонують вчителю читко спланувати роботу, визначитися, як буде проводити дистанційне навчання та як організує зворотній зв`язок з учнями.

Запровадження дистанційної, у тому рахунку змішаної форми навчання з предмету музичне мистецтво для учнів 5-9 класів та вчителя ОСОБА_1 з підстав відмови у щепленні, постало перед позивачкою під час апеляційного перегляду справи.

Таким чином, враховуючи, викладене, те, що позивачка є вчителем у школі (ліцею) та мала безпосередні контакти з дітьми, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на працю в навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення, суд вважає таке втручання має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Доводи апеляційної скарги про недотримання роботодавцем вимог ст. 92 Конституції України спростовуються вищенаведеним обґрунтуванням, яке наведено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) (п.11.1.-11.35 ) та відступ від правової позиції в цій частині судом касаційної інстанції не здійснювався.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Дар`ївської сільської ради про зобов`язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 18 листопада 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 731/115/20 (провадження № 61-15526св20) зазначено, що «встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Озерянського ЗЗСО І-ІІІ ступенів, яка є юридичною особою. Відповідно, на Озерянський ЗЗСО І-ІІІ ступенів як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Згідно із приписами статті 80 Цивільного кодексу України юридична особа наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді. У відповідності до положень статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. ОСОБА_1, як позивач, просив суд, крім іншого, поновити його на посаді директора Озерянського ЗЗСО І-ІІІ ступенів з 14 лютого 2020 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за період затримки розрахунку. Із змісту вказаних вимог убачається, що вони стосуються прав та обов`язків Озерянського ЗЗСО І-ІІІ ступенів, як особи, за рахунок якої можливо задовольнити ці позовні вимоги. Разом із тим, Озерянський ЗЗСО І-ІІІ ступенів не був залучений до участі у справі в якості відповідача (співвідповідача)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 401/3088/17 (провадження № 61-44227св18) зазначено, що «згідно зі статтею 21 КЗпП України належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення по суті спору не звернули увагу, що ОСОБА_1 заявила свої вимоги про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової винагороди за сумлінну працю та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним звільненням не до юридичної особи з якою перебувала у трудових відносинах - Великоандрусівської загально-освітньої школи І-ІІІ ступенів, правонаступником, якої після реорганізації є КЗ «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад», а до Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області та голови комісії з реорганізації ОСОБА_9. При цьому будь-які рішення сільської ради не були предметом оскарження в межах розглядуваної справи, а ОСОБА_9 у спірних правовідносинах, у тому числі при прийнятті оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 діяла не від власного імені, а як керівник навчального закладу - школи. Належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової винагороди за сумлінну працю та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним звільненням мав бути роботодавець - Великоандрусівська загально-освітня школа І-ІІІ ступенів, яка на час пред`явлення позову мала статус юридичної особи, а в подальшому її правонаступник, яким після реорганізації став КЗ «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад»».

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Враховуючи, що Дар`вська сільська рада не укладала з позивачкою трудовий договір, не є її роботодавцем , та не є тією юридичною особою, яка сплачує ОСОБА_1 заробітну плату , тому сільська рада за вимогами , які полягають у стягненні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу не є належним відповідачем, а тому у задоволенні вимоги ОСОБА_1 до Дар`вської сільської ради про зобов`язання її виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу слід відмовити з наведених підстав, оскільки питання обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог вирішується у випадку їх пред`явлення до належного відповідача.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2ч.1ст.374ЦПК України).

Щодо судових витрат

В ч. 1ст. 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині в частині вимог до сільської ради, а в частині іншої позовної вимоги підлягає залишенню без змін , то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.367, п. 2 ч. 1 ст.374,ст.376,384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 20 січня 2022 року в частині заявлених позовних вимог до Дар`ївської сільської ради змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Це ж рішення суду в частині заявлених позовних вимог до Понятівської гімназії Дар`вської сільської ради Херсонського району Херсонської області - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2023 року.

Головуючий І.В. Склярська

Судді Л.П. Воронцова

Л.В. Пузанова