Постанова

від 13.10.2023 по справі 922/1838/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2023 року м. Харків Справа № 922/1838/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М.

без виклику учасників справи

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", м.Харків (вх.№1568 Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 14.07.2023 у справі №922/1838/23 (повний текст складено 14.07.2023, суддя Жельне С.Ч.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-Системні Технології", м.Харків

до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", м. Харків

про стягнення коштів 75837,49 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Системні Технології" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" про стягнення 75 837,49 грн, з яких 49800,00 - борг за актом виконаних робіт від 13.03.2020, 23974,36 грн інфляційні втрати за період з квітня 2020 року по березень 2023 року, 2063,13 грн - 3 % річних за період з 12.04.2020 до 07.05.2023. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №235-04/19 від 11.06.2019.

В подальшому, у відповіді на відзив позивач просив суд першої інстанції, залишити без розгляду вимогу про стягнення річних у сумі 1375,42 грн. Враховуючи п.6.4 договору, на думку позивача стягненню з відповідача підлягає не 3% річних, а 1% річних у розмірі 687,71 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.07.2023 у справі №922/1838/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Завод «Електроважмаш» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Системні Технології» 49800,00 грн боргу за актом виконаних робіт від 13.03.2020, 23 974,36 грн інфляційних втрат за період з квітня 2020 року по березень 2023 року, 687,71 грн - 1 % річних (з урахуванням викладених позивачем вимог у відповіді на відзив) за період з 12.04.2020 до 07.05.2023 та витрати по сплаті судового збору 2 147,20 грн.

Суд дійшов висновку, що відповідач не виконав своєчасно зобов`язання за договором про виконання робіт №235-4/19 від 11.06.2019. Доказів оплати у повному обсязі наданих позивачем робіт відповідачем не надано, отже, заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 49 800,00 грн підлягає стягненню з відповідача.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції частково. Ухвалити нове рішення в оскаржуваній частині, яким задовольнити у повному обсязі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій; врахувати наявність з 24.02.2022 воєнного стану та війни як форс-мажорної обставини при нарахуванні річних та інфляційних; не задовольняти позовні вимоги ТОВ "Інженерно-Системні Технології" щодо стягнення 1% річних у розмірі більше, ніж 68,71 грн та щодо стягнення інфляційного збільшення у розмірі більше, ніж 1044,79 грн; здійснити розподіл витрат зі сплати судового збору відповідно до розміру задоволених позовних вимог у порядку, встановленому нормами Господарського процесуального кодексу України.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що, по-перше судом першої інстанції при розрахунку і стягненні з відповідача інфляційних збитків, невраховано наявність воєнного стану. Апелянт вважає, що запровадження воєнного стану, повномасштабна війна, що триває з 24.02.2022 в Україні є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що унеможливило виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору №235-4/19. А тому інфляційні збитки не мають нараховуватися з їх початку, тобто з 24.02.2023. Відповідач зазначає, що сума інфляційних, визначена ним у відзиві у розмірі 10 447,86 грн є обґрунтованою та правильною.

Апелянт вважає, що військові дії, що відбуваються в Україні, унеможливлюють здійснення ним господарської діяльності, а тому існують об`єктивні підстави, стверджувати про наявність причино-наслідкового зв`язку між форс-мажорними обставинами і невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором.

По-друге, місцевим господарським судом невраховано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Посилаючись на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду відповідач просить суд апеляційної інстанції врахувати принципи розумності, справедливості та пропорційності, вважає обґрунтованою можливість зменшення розміру річних та інфляційних на 90%. Тобто, задоволення позовної вимоги щодо стягнення річних у розмірі не більше 68,71 грн та інфляційних у розмірі не більше 1044,79 грн. На думку апелянта, таке зменшення врахує оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та є таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

Вищенаведені твердження, на думку апелянта, є достатніми підставами для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та 1% річних та ухвалення в цій частині нового рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2023 для розгляду справи №922/1838/23 визначено колегію суддів у складі: Лакіза В.В. (головуючий суддя-доповідач), суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.07.2023 у справі №922/1838/23, поставлено здійснювати розгляд справи №922/1838/23 в порядку спрощеного провадження, без виклику (повідомлення) учасників справи.

30.08.2023 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та внесення додаткових відомостей про учасника справи та надання йому доступу до електронної справи.

Заяву від 30.08.2023 про вступ у справу як представника на стороні позивача задоволено електронною резолюцією судді.

04.09.2023 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі. У своїх поясненнях представник позивача, просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.07.2023 без змін.

У запереченнях на апеляційну скаргу, позивач вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення. Просить суд, звернути увагу, що відповідач мав сплатити вартість отриманих ним робіт ще у квітні 2020 року, майже за два роки до початку збройної агресії РФ, і тому посилання відповідача на тяжку ситуацію в країні не є обґрунтованими. Вважає, посилання на збройну агресію як на обставину непереборної сили з боку відповідача також є безпідставними.

Представник позивача, посилається на п.7.2 Договору №235-4/19, яким визначено, що форс-мажорні обставини повинні бути підтверджені офіційним документом, який підтверджує настання форс-мажорних обставин. На думку позивача, Лист ТПП від 28.02.2022, на який посилається відповідач в апеляційній скарзі не може бути таким офіційним документом, оскільки він підтверджує, що збройна агресія РФ є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами лише для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання якого стало неможливим внаслідок настання таких форс-мажорних обставин. Таким чином, зазначений лист ТПП не підтверджує, що невиконання саме договору №235-4/19 з боку відповідача стало наслідком саме обставин непереборної сили.

У зв`язку з відпусткою судді Плахова О.В. який входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/1838/23. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2023 розгляд справи №922/2523/22 передано наступному складу суду: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І.,суддя Здоровко Л.М.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України та додаткових пояснень на апеляційну скаргу, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З апеляційної скарги вбачається, що апелянт рішення суду першої інстанції оскаржує лише в частині стягнення з нього 687,71 грн річних та 23 974,36 грн інфляційних збитків. Щодо стягнення основної суми заборогованості за Договором з ТОВ "Інженерно-Системні Технології", останнім не оскаржується, а тому не є предметом розгляду апеляційним господарським судом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 11.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-системні технології" (Виконавець зо договором №235-04/19 від 11.06.2019) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (Замовник за договором №235-04/19 від 11.06.2019) укладено Договір №235-/19 про виконання робіт, за умовами якого позивач зобов`язався виконати відповідачу за плату роботи з проведення експертно-технiчних повних та часткових технiчних оглядiв вантажопiдiймальних кранів, згiдно з "Графiком проведення експертно-технiчних повних та часткових технiчних оглядiв вантажопiдiймальних кранів на 2019 pік, (Додаток №2), що є невiд`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п.2.5 Договору пiдписання Акта приймання-передачi виконаних робiт представником Замовника є пiдтвердженням вiдсутностi претензiй з його боку.

Відповідно до п.5.3 Договору промiжний розрахунок за виконанi роботи, обумовленi цим Договором повинен бути здiйсненний Замовником протягом 30 (тридцяти) календарних днiв, пiсля пiдписання промiжного акту приймання-передачi виконаних робiт. Сума оплати здiйснюється згiдно акта виконаних робiт з урахуванням суми попередньоi оплати.

На виконання взятих на себе згідно Договору зобов`язань, позивачем належним чином, в повному обсязі та у встановлені строки виконані роботи на суму 382212,00 грн, в т. ч. ПДВ 63702,00 грн, що підтверджується Актом здачі-прийняття виконаних робіт по проведенню експерно-технiчних робiт вантажопiдiймальних кранів за березень 2020 року, який був підписаний уповноваженими представниками Сторін та скріплений печатками Сторін. Сторонами зазначена дата підписання акту 13.03.2020. В акті вказано, що роботи за Договором №235-04/19 від 11.06.2019 виконано в повному обсязi, згiдно дiючих НТД. Зауважень до якостi i обсягу робiт немає.

Позивач вказує, що станом на 27.02.2023 відповідачем лише частково здійснена оплата за виконані роботи, а саме: 15.10.2019 70200,00 грн зараховано попередню оплату за договором №254/1-01/19 від 11.09.2019 в рахунок оплати за договором №235-04/19; 04.06.2020 47548,40 грн оплата по договору №235-04/19; 28.09.2020 100 000,00 грн оплата по договору №235-04/19.

Факт проведення відповідачем часткової оплати заборгованості у загальному розмірі 332 412,00 грн за Договором №235-04/19 від 11.06.2019 підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунку від 15.10.2019, 04.06.2020, 28.09.2020.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, дослідивши умови договору та надані сторонами документи, визнав доведеним факт порушення відповідачем умов договору щодо здійснення своєчасних розрахунків та дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення як основного боргу, так і відстоків річних та інфляційних втрат.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 1% річних у розмірі 687,71 грн та 23 974,36 грн інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі, у зменшенні якого відповідачу судом першої інстанції було відмовлено, є предметом апеляційного оскарження.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.

Судом встановлено і сторонами не оспорюється, що договір про виконання робіт №235-4/19 від 11.06.2019 вчинений з дотриманням відповідних норм законодавства і матеріали справи не містять фактичних даних стосовно невідповідності його чинному законодавству в розумінні ст.204 Цивільного кодексу України, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів протилежного.

Системний аналіз положень частини 1 статті 42, частини 1 статті 44 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Виходячи зі змісту пункту 3 частини 1 статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 509, частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526, частина 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом вище, на підставі договору про виконання робіт №235-4/19 від 11.06.2019, у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати виконаних робіт на умовах визначених у договорі укладеного між сторонами загальною вартістю 382 212,00 грн, враховуючи ПДВ 20% у розмірі 63 702,00 грн у строк до повного їх виконання позивачем.

У березні 2020 року позивачем виконано роботи на загальну суму 382 212,00 грн, про що свідчить наявний в матеріалах справи відповідний акт здачі-приймання виконаних робіт по проведенню експертно-технічних робіт вантажопідіймальних кранів згідно договору №235-4/19 від 11.06.2019, підписаний обома сторонами.

Невиконаними відповідачем залишаються роботи вартістю 49 800,00 грн, що сторонами не оспорюється та підтверджується у наданих сторонами заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором частково, а саме здійснив оплату виконаних позивачем послуг у сумі 332 412,00 грн.

Часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з рахунків про зарахування коштів на рахунок позивача, 23.07.2023 114,663,60 грн ( на виконання вимог п.5.1 Договору, у якості попередньої оплати виконуваних відповідачем робіт), 15.10.2019 70200,00 грн зараховано попередню оплату за договором №254/1-01/19 від 11.09.2019; 04.06.2020 47548,40 грн оплата за договором №235-04/19; 28.09.2020 100 000,00 грн оплата за договором №235-04/19.

Відповідачем не підтверджено належними доказами обставин неможливості виконання ним взятих на себе зобов`язань за Договором у порядку і строки, обумовлені таким договором. Не подано суду й доказів вжиття будь-яких заходів для виконання цього договору у визначений строк.

Щодо стягнення з відповідача 1% річних у розмірі 687,71 грн та 23 974,36 грн інфляційних втрат Східний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, що базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі №905/1302/18.

Разом з цим, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Обґрунтовуючи доводи своїх вимог, позивач надав суду детальний розрахунок суми відсотків річних, інфляційних втрат за визначені ним періоди на суму боргу яка існувала перед позивачем у кожний з цих періодів

Відповідно до п.5.3 Договору промiжний розрахунок за виконанi роботи, обумовленi цим Договором повинен бути здiйсненний Замовником протягом 30 (тридцяти) календарних днiв, пiсля пiдписання промiжного акту приймання-передачi виконаних робiт. Сума оплати здiйснюється згiдно акта виконаних робiт з урахуванням суми попередньоi оплати.

Враховуючи те, що позивачем роботи у повному обсязі виконані від 13.03.2020, що підтверджується актом виконаних робіт підписаного між сторонами на загальну суму, яка передбачена договором, позивач вважає днем порушення відповідачем грошового зобов`язання 12.04.2020 тому саме з цієї дати здійснює нарахування відсотків річних та інфляційних втрат.

Частиною 5 ст. 254 ЦК України встановлено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи дату підписання сторонами акту виконаних робіт та умови передбачені п.5.3. Договору, останній день оплати припадає на 11.04.2020 на вихідний день (неділю), тому розрахунок відсотків річних, інфляційних втрат має здійснюватись з урахуванням вимог частини 5 ст. 254 ЦК України, тобто з 12.04.2020.

Здійснивши перевірку заявленого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 1% річних, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним, узгоджується з умовами договору, а тому правомірно заявлений позивачем до стягнення.

Колегією суддів також встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач просив суд про зменшення 1% річних та інфляційних втрат на 90%.

За наслідком розгляду вимог відповідача про зменшення розміру 1% річних та інфляційних втрат на 90%, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд першої інстанції врахував висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 18.03.2020 № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) а саме щодо, компенсаційного характеру заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

За висновком суду першої інстанції розмір 1% річних, нарахований позивачем не є надмірним в порівнянні з сумою основного боргу - 49800,00 грн складає 687,71 грн, приймаючи до уваги період прострочення, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань, господарський суд прийшов до висновку, що у цій справі відсутні істотні обставини, які б свідчили про існування підстав для зменшення розміру процентів річних.

Щодо зменшення інфляційних втрат місцевим господарським судом зазначено, що передбачена законодавцем можливість зменшення не стосується інфляційних втрат, оскільки останні не є штрафними санкціями, а отже не може бути застосована у даній справі.

Суд вважав за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості, визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 1% річних та інфляційних втрат на 90%.

В апеляційній скарзі апелянт не погоджується з таким висновком та вважає, що стягнення з АТ "Завод "Електроважмаш" 23974, 36 грн інфляційних втрат, 687,71 грн 1% річних за період з 12.04.2020 до 07.05.2023 є необґрунтованими. Просить суд апеляційної інстанції врахувати принципи розумності, справедливості та пропорційності, вважає обґрунтованою можливість зменшення розміру річних та інфляційних на 90%. Справедливим та таким, що відповідає характеру спірних правовідносин, вважає стянення річних у розмірі не більше 68,71 грн та інфляційних у розмірі не більше 1044,79 грн. На думку апелянта, таке зменшення врахує оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та є таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

Апелянт при цьому зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку режиму воєнного стану в країні, особливо у місті Харкові, як форс-мажорним обставинам, що унеможливлюють здійснення відповідачем господарської діяльності. Отже, апелянт вважає, що існують об`єктивні підстави наслідкового зв`язку між форс-мажорними обставинами і несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, що виникли на підставі договору.

У відзиві на позовну заяву, відповідачем надано свій контррозрахунок інфляційних збитків, у якому, останній здійснює їх нарахування за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року.

Відповідач вважає, що запровадження воєнного стану, повномасштабна війна, що триває з 24.02.2022 в Україні є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що унеможливило виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору №235-4/19. Такі обставини у даному конкретному випадку не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, а є форс-мажорними саме до цього випадку. А тому інфляційні не мають нараховуватися з їх початку, тобто з 24.02.2023.

Тому, на думку відповідача, сума інфляційних, визначена ним у відзиві у розмірі 10447,86 грн є обґрунтованою та правильною.

При наданні оцінці тверджень відповідача з приводу звільнення від сплати інфляційних втрат починаючи з лютого 2022 року, Господарський суд Харківської області виходив з наступного.

Пунктом 7.4. Договору сторони погодили, що у разi наявностi таких обставин (форс-мажору), строк виконання Стороною зобов`язань по цьому договору вiдкладається вiдповiдно до часу, протягом якого дiють цi обставини. Зазначенi вище обставини i iх тривалiсть пiдтверджуеться сертифiкатом, виданим Торгово-промисловою палатою Украiни або уповноваженими нею регiональними торгово-промисловими палатами.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за Договором №235-04/19 від 11.06.2019.

На підставі цього, місцевий господарський суд, дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення від відповідальності.

З приводу наведених апелянтом доводів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказанної статті, вбачається, що проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а носять компенсаційний характер.

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 №902/417/18 щодо компенсаційного характеру заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим, приймаючи до уваги період прострочення, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань, господарський суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що стягнення з відповідача 1% річних у розмірі 687,71 грн на суму основного боргу 49800,00 грн не є надмірним.

Що стосується стягнення інфляційних нарахувань у розмірі розмірі 23 974,36 грн суд апеляційної інстанції також бере до уваги правовий висновок викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 18.03.2020 № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), якою не передбачена можливість зменшення інфляційних нарахувань.

Відтак, Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення відсотків річних та відсутність законодавчих підстав для зменшення розміру інфляційних нарахувань.

Щодо посилань апелянта на військовий стан в Україні та наявність підстав для можливості звільнення від відповідальності внаслідок дії непереборної сили, судова колегія зазначає наступне.

Відповідач вказує, що його має бути звільнено від відповідальності, посилаючись на лист Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1, відповідно до якого ТПП України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Проте, як вбачається зі змісту даного листа, введення воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною для суб`єктів господарської діяльності лише у випадку, якщо виконання договірного зобов`язання стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких обставин.

Між тим, відповідачем не надано доказів того, що саме внаслідок введення воєнного стану він був об`єктивно був позбавлений можливості виконати своє зобов`язання перед позивачем.

У постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Судова колегія наголошує, що воєнний стан в Україні введений в дію 24.02.2022, форс-мажорні обставини для суб`єктів господарювання засвідчено листом ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Крім того, колегія суддів зазначає, що підприємство позивача, маючи обґрунтовані сподівання на належне виконання відповідачем умов договору, також вимушено здійснювати свою господарську діяльність в умовах воєнного стану. При цьому, строк виконання зобов`язання було встановлено в додатковій угоді до договору до 31.12.2021, тобто до початку введення воєнного стану.

Відтак, посилання відповідача на форс-мажорні обставини у вигляді воєнного стану, є необґрунтованими та відхиляються судовою колегією апеляційного суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 23 974,36 грн інфляційних втрат, 687,71 грн -1% річних та висновки суду про відсутність виняткових обставин для зменшення заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та відсотків річних.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.269,275,277,281-283 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" залишити без задоволення

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 14.07.2023 у справі №922/1838/23 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.10.2023

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко