Ухвала

від 04.10.2023 по справі 615/242/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 615/242/23 (1-кс/615/237/23) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/818/1176/23 Суддя доповідач ОСОБА_2

Категорія: арешт майна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря - ОСОБА_5 ,

власника майна - ОСОБА_6 ,

представника

власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Валківського районного суду Харківської області від 14 серпня 2023 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ ВП № 1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42021222070000023 від 25.06.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого та накладено арешт шляхом заборони володіння, користування, розпорядження, відчуження будь-яким особам на тимчасово вилучене 19.07.2023 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1) ноутбук «асеr» (серійний номер: Е1-531-В822G32 МNKS / МFG Date: 2012/06/17); 2) зарядний пристрій «hp» (серійний номер: СТ: WBGSU0BLA2HHMV); 3) ноутбук «hp» (серійний номер: 5СВ2440РS6); 4) зарядний пристрій «Chicony» (серійний номер: S/N: F110821221003446); 5) мобільний телефон «РОСО» (108 МР, Х4РRО), мобільний номер телефону: НОМЕР_1 ; 6) документи: видаткова накладна №РН-0912-2 від 09.12.2019 на 1 арк.; рахунок на оплату №970 від 05.12.2019 на 1 арк.; платіжне доручення №1 від 15.04.2019 з чорновиковим записом 1 арк.; договір №1 про надання послуг від 02.03.2020 та додаткові угоди до нього на 5 арк.; договір №1/10-19 від 01.10.2019 з додатками на 7 арк.; договір №1/10-19 від 01.10.2019 з додатками на 6 арк.; додаткова угода №1 до договору про закупівлю послуг з доступу до Інтернету №1/10-19 від 01.10.2019 від 09.10.2019; додаток №2 до договору №1/10-19 від 01.10.2019; додаткова угода №1 до Договору про закупівлю послуг до доступу до Інтернету №1/10-19 від 01.10.2019 від 09.10.2019; акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №11043 від 06.12.2019; №391 від 31.12.2019; №390 від 01.12.2019; №4 від 16.12.2019; №5 від 16.12.2019; №6 від 16.12.2019; №7 від 16.12.2019; №8 від 16.12.2019; №9 від 16.12.2019; №10 від 16.12.2019; №11 від 16.12.2019; №12 від 16.12.2019; №13 від 16.12.2019; №10/16 від 16.12.2019; № 9/16 від 16.12.2019; № 8/16 від 16.12.2019; № 7/16 від 16.12.2019; №6/16 від 16.12.2019; №5/16 від 16.12.2019; №4/16 від 16.12.2019; № 3/16 від 16.12.2019; № 2/16 від 16.12.2019; № 10 від 17.12.2019 р.; №9 від 17.12.2019; №8 від 17.12.2019; №7 від 17.12.2019; №6 від 17.12.2019 р.; № 1/16 від 16.12.2019 р.; № 5 від 17.12.2019 р.; № 4 від 17.12.2019 р.; №3 від 17.12.2019 р.; № 2 від 17.12.2019 р.;№ 1 від 17.12.2019 р.; № 569 від 31.03.2021; № 518 від 28.02.2021; № 244 від 31.01.2021; № 1206 від 31.12.2020; № 1205 від 30.11.2020; №1008 від 31.10.2020; №882 від 30.09.2020; №764 від 31.08.2020; №646 від 31.12.2020; №549 від 30.06.2020; №427 від 31.05.2020; №290 від 30.04.2020; №226 від 31.03.2020; №151 від 29.02.2020; №80 від 31.01.2020; №206 від 31.12.2020; №1448 від 29.02.2020; №2618 від 31.03.2020; №4004 від 30.04.2020; №5450 від 31.05.2020; №7276 від 30.06.2020; №2861 від 31.07.2020 разом з рахунком на оплату №1212 від 01.07.2020; №4942 від 31.08.2020 разом з рахунком на оплату №1333 від 03.08.2020; №7260 від 30.09.2020; №80 від 31.01.2020 разом з рахунком на оплату №62 від 24.01.2020; №151 від 29.02.2020; №391 від 31.12.2019; №390 від 01.12.2019 на 64 арк.; акт звірки за дев`ять місяців 2020 року на 1 арк.; рахунок на оплату №1584 від 01.10.2020 на 1 арк.; акт надання послуг №9808 від 30.11.2020 на 1 арк.; договір про надання телекомунікаційних послуг №90216 від 01.12.2019 з додатками на 5 арк.; договір №2282 про надання послуг від 25.11.2019 на 1 арк.; договір №90216 від 01.12.2019 з додатками на 6 арк.; копія акту здачі-приймання робіт №391 від 31.12.2019 на 1 арк.; додаткова угода №1 до договору про надання телекомунікаційних послуг №90216 від 01.12.2019 на 1 арк.; додаткова угода №1 до договору №2344 від 02.01.2020 від 01.06.2020 на 1 арк. (документи у загальній кількості на 106 арк.).

Місцем зберігання визначено Відділення поліції №1 Богодухівського РВП ГУ НП у Харківській області, вул. Паркова, 22, м. Валки, Харківська область.

На зазначену ухвалу слідчого судді представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ ВП № 1 Богодухівського РВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_8 .

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що оскаржувана ухвала винесена внаслідок неповноти та однобічності судового розгляду, з істотним порушенням норм процесуального права. Посилався на практику застосування рішень ЄСПЛ. Вважав, що в клопотанні належним чином необґрунтована необхідність арешту майна, оскільки, на його думку, до клопотання не додано належним чином посвідчених документів, що належить арештувати, та опису інформації, яка міститься у телефоні, ноутбуках та зарядних пристроях. Не зазначено, у який спосіб та для з`ясування яких обставин, що мають значення в даному кримінальному провадженні, можливе використання у якості речових доказів документів, телефону, ноутбуків, якими користуються дружина та діти ОСОБА_6 та головне «зарядного пристрою «hp» та «зарядного пристрою «Chiconi», які були вилучені під час обшуку 19.07.2023 року. Вказує, що до розгляду клопотання слідчими не винесено постанов про призначення комп`ютерно-технічної експертизи по дослідженню інформації у телефоні, ноутбуках та зарядних пристроях. Також зазначав, що позбавлення родини ОСОБА_6 права власності на телефон, ноутбуки та зарядні пристрої є грубим порушенням положень Конституції України, щодо права власності, які кореспондуються зі статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має прав володіти своїм майном. Посилається на порушення слідчим чинного законодавства під час ухвалення постанови про визнання речовими доказами. Вважає, що протокол обшуку від 19.07.2023 року не відповідає вимогам КПК України.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Заслухавши доповідь судді, доводи адвоката ОСОБА_7 та власника майна ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів провадження вбачається, що слідчим відділом поліції № 1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42021222070000023 від 25.06.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

20.07.2021 року слідчий звернувся до слідчого судді Валківського районного суду Харківської області з клопотанням про накладення арешту шляхом заборони володіння, користування, розпорядження, відчуження будь-яким особам, вилученого 19.07.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування клопотання слідчий зазначав, що ці речі та предмети є тимчасово вилученим майном та можуть бути використані як доказ у цьому провадженні, у зв`язку з чим виникла необхідність в накладанні арешту на зазначене в клопотанні майно.

Поряд з цим, в суді першої інстанції прокурор підтримуючи це клопотання зазначав, що директор ТОВ «Телнет Сервіс» ОСОБА_6 підозрюється у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, вчиненим у великих розмірах. Обшук здійснено за місцем проживання підозрюваного на підставі ухвали слідчого судді. Працівники СБУ, які приймали участь, особисто не проводили обшук, діяли лише згідно доручення прокурора. Наполягав, що вилучені документи відповідають критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, оскільки по суті підозри містять неправдиві відомості, що може бути доведено чи спростовано лише шляхом проведення відповідних експертиз.

Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання прокурора, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що вищевказане майно, має значення для забезпечення кримінального провадження, оскільки є безпосереднім предметом кримінального правопорушення, а також вказав, що прокурор довів наявність підстав вважати, що зазначене майно має значення для досудового розгляду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Жушман проти України» № 13223/05 від 28.05.2009 р. зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як зазначено в ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно вимог ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна в порядку п.1 ч.2 ст.170 КПК України, слідчий суддя повинен враховувати можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Відомості клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого майна, на яке слідчим суддею накладено арешт, ознакам речового доказу і обставини провадження стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, в тому числі, для проведення експертних досліджень. Тому, не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню, оскільки існує ризик того, що у разі не накладення арешту існує можливість відчуження, зіпсування, до закінчення досудового розслідування.

На переконання колегії суддів, вимоги клопотання, на цій стадії досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, що чітко узгоджується з нормами ст. 170 КПК України.

З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості пошкодження, псування, знищення, відчуження майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав щодо арешту мана, яке було вилучене 19.07.2023 року в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи можливість використання його як доказу у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Отже, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише, чи може майно бути предметом або доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Майно, на яке спрямоване кримінальне правопорушення підлягає арешту незалежно від того, хто є його власником, де знаходиться і незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування запобіжного заходу, а саме: запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім того, в судовому засіданні в суді першої інстанції прокурор зазначав, що ОСОБА_6 намагався не пускати працівників поліції, а тому слідчий вважав реальним ризик втрати інформації, яка міститься у вилучених документах. Також зазначав, що копіювання в даному випадку інформації із гаджетів не доцільне, оскільки без їх відключення від мережі, можна втратити інформацію з-поза приміщення.

Поряд з цим прокурор в суді першої інстанції зазначав, що зарядні пристрої вилучено, оскільки без них не зможуть працювати гаджети, які в свою чергу вилучені з метою проведення відповідної експертизи.

Крім того, в судовому засіданні в суді першої інстанції прокурор пояснив, що вилучені документи відображають минулий період, тому ніяким чином не перешкоджають господарській діяльності підприємств. Всі документи, де є підпис ОСОБА_6 мають важливе значення для кримінального провадження, тому є речовими доказами. Окрім того, в наданні зразків підпису ОСОБА_6 відмовив, посилаючись на ст. 63 Контитуції України

З відомостей матеріалів цього провадження вбачається, що ОСОБА_6 29 червня 2023 року було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України (арк.8-13).

Поряд з цим, відповідно до відомостей ухвали слідчого судді Валківського районного суду Харківської області від 14 липня 2023 року, надано дозвіл на проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_6 . Також в цій ухвалі зазначено особу, яка саме і здійснювала обшук, що підтверджується відомостями протоколу обшуку від 19.07.2023 року.

Отже враховуючи наведене колегія суддів не вбачає порушень чинного законодавства з боку працівників поліції під час проведення обшуку, а тому такі твердження апелянта є необґрунтованими.

Поряд з цим, відповідно до відомостей постанови про визнання речовими доказами від 19.07.2023 року (арк. 21) вбачається, що вилучене у ході проведення обшуку у квартирі, яка належить ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , майно визнано речовими доказами у цьому кримінальному провадженні, передані на відповідальне зберігання до камери зберігання речових доказів ВП № 1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області.

Колегія суддів дійшла висновку, що в мотивувальній частині цієї постанови наведені підстави визнання цих документів речовими доказами, а тому такі твердження апелянта є необґрунтованими.

Отже, враховуючи пояснення прокурора, які він надавав в судовому засіданні в суді першої інстанції, а також відомості судового провадження, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, на які посилається в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб`єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об`єктивних відомостей.

Слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна без обмеження права користування власником майна не надано та колегією суддів не встановлено.

Крім цього, істотних порушень норм КПК України, що можуть стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено.

Колегія суддів також враховує, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, а його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.

У подальшому, за наявністю певних процесуальних підстав та фактичних обставин, що можуть бути встановлені під час досудового розслідування, власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту, згідно положень ст. 174 КПК України.

За таких обставин, оскаржувана ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 172, 376, 392, 395, 404, 405, 407 ч.3 п.1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Валківського районного суду Харківської області від 14 серпня 2023 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді :