Постанова

від 11.10.2023 по справі 916/1046/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1046/23м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Разюк Г.П.,

секретар судового засідання - Турук Д.В.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Клабуков Р.В., за ордером;

від відповідача: Шараг О.В., за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКОСА"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 05 липня 2023 року (повний текст складено 17.07.2023)

по справі № 916/1046/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНІРЕ"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКОСА"

про стягнення 1 767 721,32 грн.,-

суддя суду першої інстанції: Волков Р.В.,

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 11.10.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНІРЕ» (далі також - позивач, ТОВ «ЕНІРЕ») звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКОСА» (далі також - відповідач, ТОВ «ЛАКОСА) про стягнення 1 767 721,32 грн., з яких: 1 699 523,78 грн. - основа заборгованість, 199 230,88 грн. - пені, 118 966,66 грн. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовано неповним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором тайм-чартеру №СКА/ЛАК/ПК/0321 від 03.08.2021 в частині повної та своєчасної оплати тайм чартеру, здійснення оплати лише двох рахунків із шести, у зв`язку з чим були нараховані штрафні санкції за прострочку відповідних оплат.

Під час розгляду справи відповідачем було сплачено 250 000,00 грн. заборгованості, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 було закрито провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/1046/23 (суддя Р.В. Волков) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНІРЕ» задоволені; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКОСА" на користь позивача 1 449 523,78 грн. основної заборгованості, 199 230,88 грн. пені, 118 966,66 грн. штрафу та 26 515,82 грн. витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором тайм-чартеру, що не заперечувалось самим ТОВ «ЛАКОСА».

При цьому, місцевим господарським судом було відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення суми неустойки, заявленої позивачем до стягнення, з огляду на недоведеність ТОВ «ЛАКОСА» винятковості обставин, наявність яких давала б підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАКОСА» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 по справі №916/1046/23, а саме: в частині стягнення з відповідача 199 230,88 грн. пені і 118 966,66 грн. штрафу, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги ТОВ «ЕНІРЕ» частково, шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКОСА» 19 923,09 грн. пені та 11 896,66 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ТОВ «ЛАКОСА» зазначає, що судом першої інстанції не врахував позицію відповідача щодо зменшення розміру неустойки, яку посилаючись на ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, відповідач зазначав при розгляді справи в суді попередньої інстанції, вважаючи за необхідне зменшити розмір пені та штрафу до 30% від заявленої суми.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач вчиняв дії щодо сплати позивачу за виконанні ним зобов`язання по оплаті тайм чартеру за Договором; пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі. Крім того, позивачем не надано жодного доказу понесених збитків.

ТОВ «ЛАКОСТА» вважає неправильним висновок суду про те, що введені карантинні обмеження у період дії договору, а також воєнний стан, який впроваджений в України, у зв`язку з військовою агресію Збройних Сил Російської Федерації, не впливають на розмір неустойки, а відтак не є підставою для їх зменшення.

Разом з цим, апелянт зауважує, що специфіка роботи ТОВ «ЛАКОСА» прямо пов`язана з доступом до акваторії, яка фактично з 24.02.2022 була закрита для проведення будь-яких робіт. Тим самим, ТОВ «ЛАКОСА» не здійснювала господарської діяльності та не отримувала прибутків, що підтверджується фінансовою звітністю за 2021, 2022 та перше півріччя 2023 років.

Водночас, у якості додаткової підстави для зменшення неустойки, апелянт вважає здійснення ним часткової оплати боргу

Посилаючись на правові позиції, наведені у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2014 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, апелянт вважає, що існують підстави для зменшення розміру пені та штрафу, у зв`язку з чим просить суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги позивача в цій частині у розмірі 10% від заявленого розміру неустойки, а саме: зменшити розмір пені з 199 230,88 грн. до 19 923,09 грн. та розмір штрафу - з 118 966,66 грн. до 11 896,66 грн.

Детальніше доводи ТОВ «ЛАКОСА» викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКОСА" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/1046/23 та призначено її розгляд на 11 жовтня 2023 року об 11:00 год.

06.09.2023 від Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНІРЕ» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «ЛАКОСА», в якому позивач не погоджується з доводами останньої, вважає її необґрунтованою та просить апеляційний суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, позивач зазначає, що останнім заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості по сплаті вартості виконаної роботи та стягнення пені і штрафу за невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань. Вимоги про відшкодування збитків позивачем не заявлено, а тому посилання відповідача на відсутність у ТОВ «ЕНІРЕ» збитків є некоректним та не заслуговує на увагу Крім того, позивач звертає увагу на положення ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Також ТОВ «ЕНІРЕ» зауважує, що обов`язок відповідача за договором виник до введення в Україні воєнного стану і останній ніяким чином не намагався виконати свої зобов`язання за договором з моменту їх порушення, ігнорував звернення позивача про необхідність погашення боргу, також залишив без відповіді надіслану претензію у цій справі, не перерахував добровільно жодної суми на погашення боргу позивачу.

Водночас, ТОВ «ЕНІРЕ» разом з відзивом на апеляційну скаргу надав до суду апеляційної інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом у суді апеляційної інстанції скарги TOB «ЛАКОСА», у розмірі 7 500,00 грн.

У судовому засіданні 11.10.2023 представники сторін підтримали свої правові позиції та наполягали на задоволенні своїх вимог.

11.10.2023 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, перевірено апеляційною колегією, підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами, між ТОВ «ЕНІРЕ» як судновласником та ТОВ «ЛАКОСА» як фрахтувальником був підписаний договір тайм-чартеру №СКА/ЛАК/ПК/0321 від 03.08.2021, відповідно до п.1 якого судновласник зобов`язався надати фрахтувальнику в тайм-чартер (оперативну оренду) несамохідний плавучий кран та послуги членів екіпажу судна за обумовлену плату (фрахт) та на строк, передбачений у статті 2 цього договору для виробництва днопоглиблювальних та інших узгоджених робіт в акваторії порту Рені.

В подальшому між сторонами 01.10.2021 було підписано додаткову угоду №1 до договору.

Пунктом 7.1 договору в редакції додаткової угоди сторони передбачили обов`язок відповідача здійснювати оплату фрахту, розмір якого становить 600долл. США на добу з урахуванням ПДВ по курсу НБУ на дату виставлення рахунку. Пункт 8.1 договору передбачає здійснення всіх розрахунків між сторонами за цим договором в національній валюті України.

Пунктом 8.6 договору сторони визначили, що відповідач оплачує рахунки, виставлені позивачем, протягом 5-ти банківських днів після отримання акту виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно з п.8.7 договору у разі порушення відповідачем строків оплати, позивач має право нараховувати та стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України з суми прострочки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7-ми відсотків вказаної суми.

На виконання умов договору позивач передав відповідачеві плавучий кран "ПК-3-63", що підтверджується підписаним обома сторонами Протоколом передачі судна та вводу у Тайм-чартер від 11.08.2021.

Позивачем також було оформлено акту та рахунки на оплату:

- від 31.08.2021 акт наданих послуг №24 та рахунок №19 на суму 305 000,00 грн.;

- від 30.09.2021 акт наданих послуг №27 та рахунок №25 на суму 658 668,80 грн.;

- від 31.10.2021 акт наданих послуг №30 та рахунок №28 на суму 489 672,90 грн.;

- від 30.11.2021 акт наданих послуг №34 та рахунок №32 на суму 489 130,20 грн.;

- від 31.12.2021 акт наданих послуг №37 та рахунок №35 на суму 507 374,52 грн.;

- від 31.01.2022 акт наданих послуг №3 та рахунок №2 на суму 213 346,16 грн.

Проте, ТОВ «ЛАКОСА» здійснило оплату лише 2-рахунків на загальну суму 963 669,80 грн., а саме:

- по рахунку №19 від 31.08.2021 на суму 305 000,00 грн. (акт наданих послуг №24 від 31.08.2021)

- по рахунку №25 від 30.09.2021 на суму 658 668,80 грн. (акт наданих послуг №27 від 30.09.2021 року).

Доказів оплати інших рахунків у матеріалах справи не міститься і відсутність такої оплати визнається відповідачем.

Таким чином внаслідок несплати вищезазначених рахунків, у ТОВ «ЛАКОСА» склалась заборгованість у розмірі 1 699 523,78 грн., на яку позивач нарахував відповідну неустойку.

З метою врегулювання питання погашення заборгованості, ТОВ «ЕНІРЕ» направило відповідачу на електронну адресу lakosa.tov@,gmail.com претензію від 22.02.2023 з вимогою виконати свої зобов`язання за договором тайм-чартеру № СКА/ЛАК/ПК/0321 від 03.08.2021 належним чином та перерахувати на рахунок ТОВ «ЕНІРЕ» суму заборгованості в розмірі 1 699523,78 грн., пеню у розмірі 189 863,99 та штраф у розмірі 118 966,66 грн.

Однак, вказана претензія залишилась з боку відповідача без реагування.

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ «ЕНІРЕ» до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ «ЛАКОСА» суми основного боргу та нарахованої неустойки, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вищезазначених рахунків.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Перш за все судова колегія зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу відповідачем визнається. Також, апелянт не оспорює здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/1046/23 оскаржується лише в частині стягнення відповідного розміру неустойки, з огляду на відмову суду першої інстанції у її зменшенні. Апеляційна скарга по суті є клопотанням про зменшення розміру пені та штрафу, у зв`язку з чим, апеляційним судом справа переглядається саме в цьому питанні.

Статтею 629 Цивільного Кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за ч. 1 та ч. 2 ст.217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити. Вказана норма також знайшла своє відображення у ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Разом з цим, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій, які надмірно великі порівняно із збитками кредитора, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач наполягав на зменшенні нарахованих позивачем штрафних санкцій, з посиланням на підстави, які наведені ТОВ «ЛАКОСА» в апеляційній скарзі: відсутність доведення позивачем понесення збитків, неприпустимість збагачення сторони за рахунок стягнення надмірних штрафних санкцій, судову практику з цих питань, компенсаторний характер неустойки, неприпустимість використання неустойки як каральної санкції, скрутне фінансове становище, введення воєнного стану на території України тощо.

У цьому контексті судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні положення закріплені у ст. 617 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, укладаючи та добровільно підписуючи без зауважень спірний Договір у серпні 2021 року, ТОВ «ЛАКОСА» погоджувалось з визначеними Договором умовами відповідальності за несвоєчасну оплату фрахтувальником оренди плавучого крану та послуг членів екіпажу судна. Тобто фінансовий стан відповідача у 2021 позволяв останньому укладати відповідну угоду з позивачем, який розраховував на належне виконання з боку ТОВ «ЛАКОСА» своїх зобов`язань за Договором тайм-чартеру №СКА/ЛАК/ПК/0321 від 03.08.2021, надаючи в оренду відповідне майно.

Судова колегія вважає, що об`єктивно розуміючи та оцінюючи вигоди/втрати від укладення спірного Договору, відповідач, зокрема, мав можливість урахувати можливе настання негативних наслідків, передбачених у тому числі ст. 217, 230 Господарського кодексу України. Натомість, відповідач, прийнявши рішення про укладення Договору на певних умова, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.

Разом з цим, судова колегія звертає увагу на те, що збройна агресія Російської Федерації та введення воєнного стану є загальновідомою обставиною, що підтверджується листом ТПП України, проте, ТОВ «ЛАКОСТА» не мотивує та не обґрунтовує як саме вказані обставини вплинули на виконання обов`язку саме відповідача з оплати фрахту за спірним Договором.

Так, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.

Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Більш того, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання (у цьому випадку - за Договором тайм-чартеру №СКА/ЛАК/ПК/0321 від 03.08.2021).

У постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 Верховним Судом вказано, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Як свідчать матеріали справи, що відповідачем не подано суду належних доказів які б свідчили про повідомлення позивача про дію форс-мажорних обставин, що об`єктивно перешкоджають або унеможливлюють належне виконання взятих на себе зобов`язань за Договором та є підставою для відстрочення строку їх виконання.

При цьому, колегія суддів зазначає, що порушення умов Договору з боку відповідача почалось із листопада 2021, тобто майже за 4 місяця до введення воєнного стану в Україні. Більш того, кінцевою датою оплати останнього рахунку№2 на суму 213 346,16 грн. за актом наданих послуг №3 від 31.01.2022 відповідно умов Договору було 05.02.2022 - також до початку воєнної агресії з боку РФ проти України.

Відтак, відповідачем не надано належних доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним Договором, зважаючи на те, що такі зобов`язання виникли у відповідача до виникнення вказаних обставин.

Отже, дані аргументи скаржника є безпідставними та такими, що не приймаються колегією суддів до уваги.

Також, судовою колегією враховується, що відповідачем не надано доказів звернення до позивача з пропозиціями перегляду умов Договору, врегулювання спору мирним шляхом з огляду на дію обставин, які на його думку, перешкоджали виконанню зобов`язань за Договором, а частину боргу ТОВ «ЛАКОСА» було сплачено лише після звернення позивача у 2023 році до суду

Водночас, апеляційною колегією з`ясовано, що розмір пені, встановлений відповідним Договором, не перевищує максимального розміру, визначеного нормою ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, яка презюмується також з розміром пені, встановленим у ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З матеріалів справи вбачається, що розмір неустойки, заявлений позивачем у цій справі, не перевищує розмір заборгованості, яку було стягнути судовим рішенням у даній справі, що додатково свідчить про відсутність необхідності застосування ст. 233 Господарськогго кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Отже, наведені в апеляційній скарзі аргументи апелянта не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду, правильність застосування норм матеріального права та не вказують на порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/1046/23 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін, та відповідно, апеляційну скаргу ТОВ «ЛАКОСА» - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/1046/23 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний тест постанови складений 16.10.2023

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Разюк Г.П.