Рішення

від 28.09.2023 по справі 911/2683/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" вересня 2023 р. Справа № 911/2683/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок", 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Київська, будинок 126

до Приватного підприємства "Інтер Овочі", 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Кільченська, будинок 5

прo стягнення 286 675,96 грн за договором № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: Фацул М.В.;

від відповідача: не з`явився.

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "Інтер Овочі" прo стягнення заборгованості за договором № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020 у розмірі 286 675,96 грн, з яких 220 519,97 грн заборгованість по постійній та змінній орендній платі, 66 155,99 грн штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням суборендарем умов договору в частині повної та своєчасної орендної оплати, у зв`язку із чим за останнім утворилась заборгованість за період з квітня по серпень 2020 року включно.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.01.2023 (суддя Кошик А.Ю.) відкрито провадження у справі № 911/2683/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

До канцелярії Господарського суду Київської області 01.02.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 31/01-2 від 31.01.2023, в якому відповідач просив визнати поважною причину пропуску строку для подання відзиву та поновити його, оскільки, як зазначив відповідач, у м. Дніпро постійно вимикають світло, що позбавило ПП "Інтер Овочі" своєчасно подати відзив. У відзиві відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

До канцелярії Господарського суду Київської області 10.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив б/н б/д (вх. № суду 2695/23), в якій позивач, зокрема, зазначив, що підстава відповідача для поновлення пропущеного строку на подачу відзиву на позовну заяву не конкретизована та не може бути прийнята судом як обґрунтована.

До канцелярії Господарського суду Київської області 27.02.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № 20/02-1 від 20.02.2023, які також було надіслано на електронну адресу суду 22.02.2023.

До канцелярії Господарського суду Київської області 28.02.2023 від відповідача надійшло клопотання № 24/02-1 від 24.02.2023 про зупинення розгляду справи, яке відхилено судом як необґрунтоване належними доказами (ухвала суду від 02.03.2023).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2023 (суддя Кошик А.Ю.) закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

19 квітня 2023 року на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява про приєднання документів вих. № 03/04 від 19.04.2023.

07 квітня 2023 року до канцелярії Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява б/н від 07.04.2023 про відвід судді Кошика А.Ю. від розгляду справи № 911/2683/22, яка ухвалою суду від 13.04.2023 задоволена та відповідно ухвалено матеріали справи № 911/2683/22 передати на розподіл у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі розпорядження № 34-АР від 19.04.2023 Господарського суду Київської області призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2683/22, за результатами якого матеріали справи № 911/2683/22 передано судді Господарського суду Київської області Н.Г.Шевчук.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2023, керуючись приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято матеріали справи № 911/2683/22 до провадження; розгляд справи № 911/2683/22 вирішено розпочати спочатку підготовчого провадження та призначено підготовче засідання.

23 травня 2023 року від Приватного підприємства "Інтер Овочі" на електронну пошту суду надійшло клопотання № 23/05-1 від 23.05.2023 про зупинення провадження у справі, в якому відповідач просив зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 911/459/23. Клопотання відповідача відхилено судом з підстав, викладених в ухвалі суду від 22.06.2023.

До канцелярії Господарського суду Київської області 04.07.2023 від позивача надійшло клопотання вих. № 26.06.23 від 26.06.2023 про долучення документів до матеріалів справи, а саме копії податкових накладних, зареєстрованих ТОВ "Броварський оптовий ринок", актів наданих послуг та рахунків за договором № 05/04-20/1 від 05.04.2020, підтвердження надсилання рахунків та актів на електронну адресу відповідача.

Приймаючи до уваги вирішення судом питань, які мають бути досліджені у підготовчому засіданні для виконання завдань підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про поновлення відповідачу строку для подання відзиву на позовну заяву та прийняття його до розгляду по суті.

При розгляді клопотання суд врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/1426/20, яка визначає, що вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

У даному випадку пропуск відповідачем строку подання відзиву не є значним, а тому дотримуючись розумного балансу між реалізацією права відповідача на судовий захист і принципу юридичної визначеності та легітимним уникненням надмірного формалізму, господарський суд, ураховуючи наведені відповідачем обставини (відсутність електроенергії у м. Дніпрі), вважає за можливе поновити строк на подання своїх заперечень відповідачем.

Заперечення позивача щодо необґрунтованості підстав пропуску відповідачем строку подання відзиву суд не бере до уваги.

Суд зауважує, що ним прийнято до дослідження докази, які долучені позивачем до матеріалів справи 04.07.2023 клопотанням за вих. № 26.06.23, тоді як у відповідності до частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, що позивачем дотримано не було.

Вирішивши під час підготовчого судового засідання питання, зазначені у частині другій статті 182 Господарського процесуального кодексу України, суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, що і було зроблено судом у підготовчому засіданні 13.07.2023. Справу призначено до судового розгляду по суті на 31.08.2023.

В судовому засіданні 31.08.2023 оголошено перерву до 28.09.2023.

До початку судового засідання 28.09.2023 від відповідача на електронну адресу суду надійшла заява про відкладення справи у зв`язку із неможливістю своєчасного прибуття представника в судове засідання.

Розглянувши у судовому засіданні 28.09.2023 заяву відповідача про відкладення судового засідання суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, зважаючи на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зокрема, обов`язкова явка представників сторін в судове засідання судом не визнавалась.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.89).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними, не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Також суд зауважує, що представник відповідача в жодному судовому (підготовчому) засіданні присутній не був.

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про відкладення судового засідання.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 28.09.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

05 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок" (Суборендодавець) та Приватним підприємством "Інтер Овочі" (Суборендар) укладено договір № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна, в порядку та за умовами якого Суборендодавець зобов`язується передати Суборендарю, а Суборендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нерухоме майно частину нежитлової будівлі овочесховища (літ. Г), площею 290,00 кв.м (далі об`єкт), єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Броварський оптовий ринок", яка розташована за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Москаленка Сергія, 26-А (пункт 1.1 Договору).

Об`єкт передається з метою розміщення Суборендарем складських приміщень з метою зберігання овочів та фруктів (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 13 Договору об`єкт перебуває у Суборендодавця на підставі Договору оренди № 9-ЦМК від 08.10.2007, укладеного з ТОВ "Атрея" (Орендодавець), з урахуванням укладених до нього додаткових угод.

Згідно із пунктом 2.1 Договору Суборендар вступає у строкове платне користування об`єктом з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту, що є невід`ємною частиною Договору.

Суборендар повертає об`єкт Суборендодавцю згідно з актом приймання-передачі (повернення) об`єкта (пункт 2.5 Договору).

Як визначено пунктом 4.1 Договору Суборендар зобов`язаний сплачувати Суборендодавцю плату за користування об`єктом у розмірах і строки, що встановлені цим Договором.

Відповідно до пункту 4.2 Договору орендна плата складається з наступних платежів: Постійної орендної плати та Змінної орендної плати, розмір, порядок та умови перерахування яких визначені Договором.

4.3. Постійна орендна плата:

- розмір Постійної орендної плати за один розрахунковий місяць суборенди об`єкту становить 24 166,67 грн (двадцять чотири тисячі сто шістдесят шість гривень 67 копійок), а також ПДВ 20% - 4 833,33 грн (чотири тисячі вісімсот тридцять три гривні 33 копійки), а загалом з урахуванням ПДВ становить 29 000,00 грн (двадцять дев`ять тисяч гривень 00 копійок) (підпункт 4.3.1 Договору);

- Постійна орендна плата сплачується Суборендарем щомісячно, за попередній розрахунковий місяць строку суборенди, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (підпункт 4.3.2 Договору);

- у випадку необхідності визначення розміру Постійної орендної плати за певну кількість днів відповідного розрахункового місяця, розмір Постійної орендної плати за відповідний розрахунковий місяць ділиться на кількість календарних днів у відповідному місяці і помножується на кількість днів фактичного користування Суборендарем нерухомого майна у такому відповідному розрахунковому місяці (підпункт 4.3.3 Договору).

4.4. Змінна орендна плата:

- окрім оплати Постійної орендної плати за користування нерухомим майном за цим Договором, Суборендар сплачує Суборендодавцю Змінну орендну плату, яка складається із сум вартості витрат Суборендодавця, пов`язаних із забезпеченням об`єкту електричною енергією, а також інших витрат, погоджених сторонами (підпункт 4.4.1 Договору);

- Змінна орендна плата сплачується Суборендарем щомісячно, за попередній розрахунковий місяць строку суборенди, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (підпункт 4.4.2 Договору);

- розрахунок витрат Суборендодавця по забезпеченню об`єкта електричною енергією, що є складовою Змінної орендної плати, здійснюється наступним чином: на підставі показників приладу обліку спожитої електроенергії, із застосуванням тарифів, які визначаються постачальником активної та реактивної електроенергії, із врахуванням втрат в лініях та втрат в трансформації; у випадку відсутності приладу обліку спожитої електроенергії на об`єкті - з розрахунку загальної спожитої електроенергії в нежитловій будівлі пропорційно до площі об`єкта, із застосуванням тарифів, які визначаються постачальником активної та реактивної електроенергії; на підставі іншого розрахунку, що попередньо погоджений між сторонами (підпункт 4.4.3 Договору).

Пунктом 4.5 Договору визначено, що Суборендодавець до 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, виставляє Суборендарю рахунок на оплату Орендної плати, який Суборендар зобов`язаний сплатити не пізніше строку, встановленого у Договорі. Постійна орендна плата та Змінна орендна плата можуть бути зазначені в двох окремих рахунках, виставлених Суборендодавцем.

Якщо у зазначену вище дату відповідний рахунок Суборендарем не буде отриманий, Суборендар зобов`язаний звернутися до Суборендодавця з метою його одержання до настання строку оплати, встановленого Договором. Неотримання Суборендарем рахунку, з будь-яких причин, не звільняє його від обов`язку здійснити оплату орендної плати у визначені цим Договором строки (пункт 4.6 Договору).

У пункті 4.7 Договору сторони визначили, що розрахунковим періодом (розрахунковим місяцем) за Договором, за який сплачуються платежі за Договором, є календарний місяць.

Всі платежі, визначені цим Договором, Суборендар сплачує Суборендодавцю у формі безготівкових банківських розрахунків шляхом перерахування відповідних сум грошових коштів на рахунок Суборендодавця, зазначений в даному Договорі, або інший рахунок Суборендодавця, про який Суборендарю письмово повідомлено Суборендодавцем. Всі платежі здійснюються в національній валюті України гривні (пункти 4.8, 4.9 Договору).

Відповідно до пункту 4.13 Договору по закінченню кожного календарного місяця суборенди Суборендодавець протягом 7 (семи) робочих днів складає Акт наданих послуг щодо суборенди об`єкта, підписує, засвідчує своєю печаткою та надає представнику Суборендаря або направляє їх на адресу Суборендаря.

Суборендар, отримавши вищезазначений Акт, повинен підписати, засвідчити печаткою і повернути його Суборендодавцю протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту його отримання в оформленому належним чином вигляді, або надати мотивовану відмову від його підписання. Непідписання Суборендарем зазначеного у цій статті Акту не звільняє його від обов`язку з перерахування орендної плати по Договору (крім випадків надання Суборендарем Суборендодавцю мотивованої відмови у його підписанні у вищевказаний строк).

Якщо протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання Акту Суборендар не направив мотивовану відмову від підписання Акту, останній вважається таким, що погоджений Суборендарем без будь-яких зауважень та підписаний останнім.

Підпунктом 5.3.2 Договору Суборендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі перераховувати орендну плату.

Умовами Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (пункт 6.2), зокрема, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання становить 21-30 календарних днів, то Суборендар зобов`язаний сплатити Суборендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків суми заборгованості з орендної плати (підпункт 6.5.3).

Пунктом 9.2 Договору сторони також дійшли згоди про те, що положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" при регулюванні даних суборендних відносин не застосовуються.

Цей Договір укладено строком на 12 місяців, а саме з 05.04.2020 по 05.04.2021 включно, що відповідає строку суборенди. Договір починає діяти з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Умови цього Договору зберігають силу протягом всього строку його дії, а в частині зобов`язань Суборендаря з перерахування плати за суборенду - до виконання зобов`язань (розділ 3 Договору).

У відповідності до вищевказаних положень договору 05.04.2020 між сторонами підписано Акт приймання-передачі об`єкту, зазначеного у пункті 1.1 Договору № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020.

За даними Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок" у відповідача заборгованість почала виникати вже після першого місяця суборенди (травень 2020 року).

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 30.04.2020 по 31.08.2020 включно розмір орендної плати, яка включає Постійну та Змінну орендну плату, склала 263 169,97 грн, з яких відповідачем було здійснено одну оплату 18.06.2020 на суму 42 650,00 грн, у зв`язку із чим сума заборгованості з орендної плати станом на 13.12.2022 становить 220 519,97 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок" зверталось до Приватного підприємства "Інтер Овочі" із претензією вих. № 20/09-22-1 від 20.09.2022 про погашення заборгованості за Договором № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020, в якій просило протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної претензії перерахувати заборгованість по орендній платі з урахуванням штрафних санкцій.

В якості доказів направлення претензії додано опис вкладення до листа № 0221701166112, вручення якого 26.09.2022 підтверджується роздруківкою із сайту Укрпошти про відстежування відправлення.

У зв`язку із несплатою наявної заборгованості по орендній платі позивач звернувся до суду.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з суборенди майна, що регулюються параграфом 5 Господарського кодексу України та главою 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 759, 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 2, 5 статті 762 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України, частини першої статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як зазначалось вище, суборендар, за умовами договору, зобов`язаний вносити орендну плату не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Позивачем надано до суду належним чином засвідчені копії рахунків на оплату: № 149 від 30.04.2020 на загальну суму 25 133,47 грн, яка складається із постійної орендної оплати за квітень 2020 року; № 157 від 31.05.2020 на загальну суму 42 650,00 грн, яка складається із постійної орендної плата (24 166,67 грн) та змінної орендної оплати (11 375,00 грн) за травень 2020 року; № 202 від 30.06.2020 на суму 35 080,00 грн постійна орендна плата (24 166,67 грн) та змінна орендна плата (5 066,67 грн) за червень 2020 року; № 232 від 31.07.2020 на суму 86 275,41 грн постійна орендна плата (24 166,67 грн) та змінна орендна плата (41 704,51 грн та 6 025,00 грн) за липень 2020 року; № 262 від 31.08.2020 на суму 74 031,09 грн постійна орендна плата (24 166,67 грн) та змінна орендна плата (32 384,24 грн та 5 141,67 грн).

Також позивачем надано копії актів надання послуг № 130 від 30.04.2020, № 137 від 31.05.2020, № 181 від 30.06.2020, №209 від 31.07.2020 та № 239 від 31.08.2020 з орендної плати за квітень серпень 2020 року на загальну суму 263 169,97 грн підписані зі сторони суборендодавця.

Позивачем також зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних за господарськими операціями з надання послуг оренди згідно з договором суборенди № 05/04-20/1 від 05.04.2020, на підтвердження чого надані до матеріалів справи квитанції про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН.

Як встановлено судом, за користування спірним майном позивач на підставі актів надання послуг нараховував відповідачу орендну плату. Загальна сума орендної плати згідно з актами наданих послуг та рахунків на оплату за договором № 05/04-20/1 від 05.04.2020 становить 263 169,97 грн, з яких відповідачем 18.06.2020 оплачено 42 650,00 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі на день звернення позивача з позовом до суду становить 220 519,97 грн.

Доказів сплати заборгованості у розмірі 220 519,97 грн матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ТОВ "Броварський оптовий ринок".

Приватне підприємство "Інтер Овочі" зазначило, що після підписання договору ТОВ "Інтер Овочі" направив його екземпляр договору поштою на адресу позивача, однак останній не повідомляв відповідача про підписання зі своєї сторони вказаного договору суборенди, у зв`язку із чим орендна плата відповідачем не сплачувалась.

Також відповідач зазначив, що з 19.08.2020 ТОВ "Броварський оптовий ринок" було припинено доступ ПП "Інтер Овочі" до об`єкту оренди, не надавши відповідачу навіть можливості забрати своє майно та товар.

Відповідач зауважив, що ТОВ "Броварський оптовий ринок" є неналежним позивачем, оскільки відповідно до пункту 1.3 Договору № 05/04-20/1 від 05.04.2020, об`єкт перебуває у Суборендодавця на підставі договору оренди № 9-ЦМК від 08.10.2007, укладеного із ТОВ "Атрея", при цьому, договір оренди № 9-ЦМК від 08.10.2007 всупереч ч. 2 ст. 793 ЦК України, в якій зазначається, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, не був нотаріально посвідчений та відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним. Таким чином, ТОВ "Броварський оптовий ринок" не мало права передавати в суборенду частину нежитлової будівлі овочесховища (літ. Г), площею 290,00 кв. м, за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Москаленка Сергія, 26-А. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.01.2023 вбачається, що право оренди на нерухоме майно, яке знаходиться у власності ТОВ "Атрея", за ТОВ "Броварський оптовий ринок" не зареєстровано. Також відповідач додатково зазначив, що ним планується подати позов про визнання недійсним Договору № 05/04-20/1 від 05.04.2020.

Разом з тим, відповідач заперечив проти складових частин орендної плати, зазначивши, що незрозуміло яким чином позивач нараховував змінну орендну плату, оскільки відповідач ніколи не погоджував розмір змінної орендної плати та не здійснював платежів по договору від 05.04.2020 за відсутності у нього оригіналу такого договору.

Оцінюючи заперечення відповідача суд доходить висновку, що останній, взявши на себе зобов`язання, які випливають з правовідносин суборенди, намагається заперечити обов`язок зі сплати орендної плати.

Суд зазначає, що підписання відповідачем договору № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020, акту приймання-передачі об`єкту до договору від 05.04.2020 без будь-яких зауважень чи заперечень щодо їх змісту свідчить про погодження відповідача з умовами відповідно укладеного правочину та прийняття об`єкта в оренду, що породжує для відповідача обов`язок по оплаті оренди за період користування майном.

Судом враховано, що позивачем не надано належних доказів направлення суборендарю рахунків на оплату оренди, оскільки із долученого до матеріалів справи скріншоту електронної почти неможливо встановити перелік направлених документів.

Разом з тим, умовами договору визначено, що якщо відповідний рахунок Суборендарем не буде отриманий, Суборендар зобов`язаний звернутися до Суборендодавця з метою його одержання до настання строку оплати, встановленого Договором; неотримання Суборендарем рахунку, з будь-яких причин, не звільняє його від обов`язку здійснити оплату орендної плати у визначені цим Договором строки.

Суд зазначає, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити орендні та інші платежі, адже такий обов`язок виникає на підставі Договору, а не - рахунку.

Твердження відповідача про несплату орендної плати у зв`язку із відсутністю у нього примірника договору не заслуговують на увагу, оскільки відсутність примірника договору не звільняє сторону правочину від обов`язку виконання своїх зобов`язань за підписаним ним договором та прийняттям за актом об`єкта оренди.

Посилання відповідача на те, що із 19.08.2020 відповідачу обмежено доступ до орендованого приміщення, судом до уваги не приймається, як таке, що позбавлене належного правового обґрунтування, підтвердженого доказами. Окрім того, спірний період, за який позивач просить стягнути суму орендної плати, припадає в більшій частині на період до виникнення обставин, на які посилається відповідач. Щодо нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на які посилається відповідач, суд зазначає, що вказані в них відомості є суперечливими, а тому вони не приймаються до уваги.

Щодо тверджень відповідача про нікчемність договору оренди, на підставі якого позивачем передано в суборенду частину нерухомого майна, суд зазначає, що встановлення даних обставин виходить за межі дослідження в даній справі, так як предметом спору в ній є лише встановлення наявності чи відсутності заборгованості по орендній платі за користування майном.

Щодо доводів відповідача про відсутність правових підстав для орендної плати на користь позивача, то вони є такими, що позбавлені належного правового обґрунтування, та судом до уваги не приймаються.

Тим не менш, якщо і будуть встановлені обставини недійсності договору № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020, процесуальний закон передбачає можливість перегляду рішення, що набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.

Суд зазначає, що орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

При цьому, як вже було вказано, підставою для нарахування орендної плати за об`єкт оренди є договір суборенди такого обєкту, а розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін у договорі суборенди.

Тим самим, як вбачається з умов Договору № 05/04-20/1 від 05.04.2020, останні містять положення про те, що орендна плата складається з Постійної орендної плати та Змінної орендної плати, розмір, порядок обрахунку та умови перерахування яких визначені Договором.

Суд враховує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/7013/20.

Відповідно хибними є твердження відповідача, що ним не погоджувався розмір Змінною орендної плати, оскільки така плата передбачена умовами договору. Разом з тим, оплата відповідачем без будь-яких заперечень щодо вартості орендних послуг, вказаних в рахунку № 157 від 31.05.2020, який включав постійну та змінну орендні плати, є підставою для висновку, що суборендар погодився з таким обрахунком.

Оцінивши зміст Договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За таких обставин, оскільки станом на день прийняття рішення відповідач орендні платежі оплатив частково, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 220 519,97 грн заборгованості підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором суборенди та порушенням строків сплати орендних платежів, позивач просить суд стягнути з відповідача 66 155,99 грн штрафу, розрахованого як 30% від суми заборгованості з орендної плати, у відповідності до пункту 6.5.3 Договору.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами частини першої та шостої статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Із системного аналізу викладених норм випливає право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

З огляду на підпункт 6.5.3 Договору, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання становить 21-30 календарних днів, то Суборендар зобов`язаний сплатити Суборендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків суми заборгованості з орендної плати.

Оскільки відповідач прострочив оплату наданих послуг за актами наданих послуг № 130 від 30.04.2020, № 137 від 31.05.2020, № 181 від 30.06.2020, № 209 від 31.07.2020 та № 239 від 31.08.2020, правовим наслідком чого є сплата 30% штрафу згідно умов Договору, а розмір вказаного штрафу є арифметично правильним, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 66 155,99 грн штрафу.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Европейський суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц, у свою чергу, звертає увагу на те, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Інтер Овочі" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Кільченська, будинок 5, ідентифікаційний код 41803091) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський оптовий ринок" (07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Київська, будинок 126, ідентифікаційний код 35326300) 220 519 (двісті двадцять тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) грн 97 коп. заборгованості по орендній платі, 66 155 (шістдесят шість тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн 99 кап. штрафу та 4 300 (чотири тисячі триста) грн 15 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 16.10.2023