Ухвала

від 03.04.2024 по справі 911/2683/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2683/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства «Інтер Овочі»

на рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024

у справі № 911/2683/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський оптовий ринок»

до Приватного підприємства "Інтер Овочі"

про стягнення 286 675,96 грн за договором № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Інтер Овочі» (далі- ПП «Інтер Овочі») 20.03.2024, через підсистему "Електронний суд", звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (повний текст складено та підписано 11.03.2024) у справі № 911/2683/22 повністю і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Броварський оптовий ринок» відмовити в повному обсязі.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень, ТОВ «Броварський оптовий ринок» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до - ПП «Інтер Овочі» прo стягнення заборгованості за договором № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020 (далі - Договір) у розмірі 286 675,96 грн, з яких 220 519,97 грн - заборгованість з постійної та змінної орендної плати, 66 155,99 грн - штраф.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.09.2023 у справі № 911/2683/22 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ПП «Інтер Овочі») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Броварський оптовий ринок» 220 519,97 грн заборгованості з орендної плати, 66 155,99 грн штрафу та 4 300,15 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2023 у справі №911/2683/22 залишено без змін.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Позов у зазначеній справі подано у 2022 році. При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2 481 грн.

Предметом позову у справі № 911/2683/22 є стягнення 286 675,96 грн за договором № 05/04-20/1 суборенди частини нерухомого майна від 05.04.2020, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 481,00 грн = 1 240 500,00 грн).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Суд звертає увагу, що норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки, за умови доведення скаржником їх наявності, посиланням на відповідні обставини, судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом касаційного оскарження. При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначила, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав (постанова від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).

Скаржник у тексті касаційної скарги зазначає про наявність випадків для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке:

- підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України - Скаржник стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржник зазначає, що відсутній висновок у судовій практиці Верховного Суду щодо можливості стягнення суборендної плати та неустойки по зобов`язанням (договорам суборенди), які укладались особою, яка не мала право передавати в суборенду нерухоме майно через нікчемність прямого договору оренди нерухомого майна, та в яких суборендна плата включає в себе змінну орендну плату, розмір якої з Орендарем не погоджений). Враховуючи вищевикладене ця справа має виняткове значення для Скаржника, оскільки, як приклад, суперечить вищенаведеним постановам апеляційної інстанції, що унеможливлює подальший судовий захист Скаржника;

- підпункт б) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України - Скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді інших справ, а саме ПП «Інтер Овочі`позбавлено можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями в цій справі, при розгляді справи № 911/459/23 за позовом ПП «Інтер Овочі» до ТОВ «Броварський оптовий ринок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «АТРЕЯ» та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, про визнання недійсним договору суборенди частини нерухомого майна, за яким суди задовольнили повністю позовні вимоги ТОВ «Броварський оптовий ринок» у справі № 911/2683/22;

- підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України - Скаржник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки в даному випадку, від імені ПП «Інтер Овочі» касаційну скаргу подає адвокат Щагіна С.Ю. і кажучи ПП «Інтер Овочі» про перспективи розгляду вказаної справи, вона наголошувала на тому, що позовні вимоги є необґрунтованими як через нікчемність прямого договору оренди, так і через відсутність погодження Орендаря при формуванні розміру орендної плати (тобто, змінна оренда плата з ПП «Інтер Овочі» ніким не погоджувалась і її розмір жодними доказами не підтверджений), а тому зараз вона виглядає як нечесна людина, а відтак, під загрозою стоїть відновлення довіри простих громадян до органів судової влади, так і до інституту адвокатури.

Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 (провадження № 12-73гс23)).

У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить конкретних норм права та жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права.

Щодо обгрунтувань виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд, вважає за необхідне зазначити, що випадок можливості касаційного оскарження, передбачений підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, обумовлює наявність розгляду іншої справи, в якій сторона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням.

Однак, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи, зокрема, посилання на те, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями в цій справі, при розгляді справи № 911/459/23 не дають підстав для висновку про те, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, оскільки наявність іншого спору не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, а свідчить лише про наявність у цих справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і ухвалюється судове рішення; при цьому питання обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог, у тому числі, щодо застосування чи незастосування преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду в іншій справі, є правом суду та вирішується ним на власний розсуд з огляду на обставини та наявні у справі докази, які є предметом судового розгляду.

Крім того, Скаржником не обґрунтовано, які саме обставини він буде позбавлений можливості спростувати при розгляді справи №911/459/23 та як саме вони вплинуть на вирішення спору у зазначеній справі.

Отже, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункт "б" підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Натомість посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій взагалі не намагались встановити істину у вказаній справі, і беззастережно приймали докази Позивача та повністю ігнорували всі аргументи Відповідача, навіть не досліджуючи надані докази ПП «Інтер Овочі`і не зазначаючи про них в оскаржуваних судових рішеннях, які підтверджували факт того, що до орендованих приміщень ПП «Інтер Овочі`було позбавлено доступу, а все майно, яке знаходилось всередині орендованих приміщень, ПП «Інтер Овочі» досі ніхто не повернув, не є тією обставиною, що може свідчити про винятковість справи для скаржника.

Суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб`єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки, та потреб суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства, тощо.

Відповідач, прагнучи перегляду Верховним Судом судового рішення у малозначній справі або у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, мав би в першу чергу довести наявність виключних випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте, наведеного не довів.

Разом з тим, посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду може бути підставами касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не може розцінюватися Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої статті 287 ГПК України.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода скаржника із рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.

Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника у касаційній скарзі по суті щодо прийняття судом апеляційної інстанції додаткової постанови, адже скаржник не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом розгляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

При цьому Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак доведення випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України є обов`язковим при зверненні з касаційною скаргою.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП «Інтер Овочі» рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 911/2683/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України , оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/2683/22 за касаційною скаргою Приватне підприємство «Інтер Овочі» на рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова