Рішення

від 05.10.2023 по справі 915/710/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ИМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року Справа № 915/710/22

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Жиган А.О.,

представника позивача: Загорського Д.Д. (в режимі ВКЗ),

представника відповідача: Кришневої В.М. (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Провідний проектний інститут ГІПРОПРОМ №3008/23-1 від 30.08.2023 (вх.№11638/23 від 06.09.2023) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Провідний проектний інститут ГІПРОПРОМ (місцезнаходження: 89660, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с.Верхній Коропець, вул.Шенборна, буд.47А, код ЄДРПОУ 32343302; адреса для листування: 69005, Запорізька обл., м.Запоріжжя, вул.Патріотична, буд.74-А; електронна пошта: secrgipr@gmail.com; електронна пошта представника адвоката Загорського Д.Д.: ІНФОРМАЦІЯ_1 ),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський глиноземний завод (57286, Миколаївська обл., Вітовський р-н, с.Галицинове, вул.Набережна, буд.64, код ЄДРПОУ 33133003; електронна пошта: 33133003@mail.gov.ua; електронна пошта представника Кришневої В.М.: ІНФОРМАЦІЯ_2 ),

про: стягнення заборгованості у розмірі 1883200,91 грн, -

в с т а н о в и в:

06.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю Провідний проектний інститут ГІПРОПРОМ звернулось до Господарського суду Миколаївської області із заявою №3008/23-1 від 30.08.2023 (вх.№11638/23), в якому позивач просив суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача на його користь 100000,0 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 11.09.2023 вищезазначену заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2023.

Відповідач у відзиві на позовну заяву б/н від 28.02.2023 (вх.№2380/23 від 28.02.2023), в якому, зокрема, просить суд прокласти судові витрати в частині відшкодування витрат на професійну правову допомогу на позивача, у зв`язку з явно неспівмірними витратами, та не підтвердженням їх реальності, розумності, дійсності та необхідності на професійну правову допомогу із реальним її обсягом. Відповідач посилаючись на ч.ч.1-4 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України зазначає, що у позові заявлено до відшкодування 115000,0 грн на правову допомогу, в т.ч. зазначено 40000,0 грн за складання позовної заяви, 15000,0 грн за складання процесуальних документів, 60000,0 грн за участь у судових засіданнях (по 15000,0 грн за 4 судових засідання). При цьому, на стадії досудового вирішення спору відповідач визнавав суму вартості виконаних робіт, та керуючись умовами Договору, пропонував відстрочити виконання грошового зобов`язання у зв`язку з неможливістю його виконання під впливом незалежних для сторін причин. Щодо складності справи, то сума виконаних робіт не є спірною, підтверджується Договором, підписаними сторонами Актами здачі-приймання робіт, тобто справа є не складною. По суті, текст позовної заяви відтворює текст претензії; належний аналіз правовідносинам сторін не наданий; залишено поза увагою та не надано правову оцінку листу відповідача про форс-мажорні обставини, та переписці, яка велась з метою досудового врегулювання спору (2 претензії і відповіді на них). Тобто, позовна заява не містить ґрунтованого аналізу фактичних обставин справи із застосуванням відповідних норм матеріального та процесуального права. Позивачем упущено факт ведення претензійної роботи, який має істотне значення; не враховано, що відповідач докладав всіх розумних зусиль для зменшення несприятливих наслідків таких обставин; не надано належного аналізу поведінці позивача, який проігнорував п.п.7.1 та 7.3 Договору, згідно з якими передбачена можливість відтермінування зобов`язань та узгодження умов подальшого виконання Договору. При цьому, у позові розрахована максимальна сума стягнень за порушення зобов`язання. Крім того, виготовлення тексту позову (4 сторінки) не вимагало значного обсягу технічних робіт. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи цілком очевидно, що розмір судових витрат адвоката не є співмірним та реальним. Посилаючись на ч.3 ст.126 та ч.8 ст.129 ГПК України відповідач зазначає, що жоден із документів в підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в т.ч. в підтвердження витраченого адвокатом часу та виконаного обсягу робіт, до позову не доданий.

05.10.2023 від позивача до суду надійшла заява про долучення доказів б/н від 04.10.2023 (вх.№13108/23) в електронному вигляді, в якій просить суд долучити до матеріалів справи докази оплати вартості правової допомоги та Договір про відступлення права вимоги б/н від 24.07.2023.

Представник позивача під час розгляду справи підтримував клопотання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та задовольнити таке клопотання у повному обсязі.

Представник відповідача під час розгляду справи заперечував проти задоволення вказаного клопотання у повному обсязі та просив суд про покладення витрат на професійну правову допомогу на позивача.

У судовому засіданні 05.10.2023 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати до ухвалення рішення по справі.

Після виходу з нарадчої кімнати 05.10.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини додаткового рішення.

Розглянувши заяву суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено висновок, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).

Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №920/13/19 наголосив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5-6 ст.126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, може з власної ініціативи не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В обґрунтування заяви про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що з метою захисту своїх прав та інтересів у спорі з відповідачем по Договору підряду №НГЗ-Д-22-015/8310Е156 від 20.01.2022, ним 01.12.2022 було укладено з адвокатом Загорським Денисом Дмитровичем Договір №0112/22 про надання правової допомоги з урахуванням Додаткових угод №1 від 01.12.2022 та №2 від 24.07.2023 до вказаного договору.

Відповідно до п.1. Додаткової угоди №2 від 24.07.2023 до Договору про надання правової допомоги №0112/22 від 01.12.2022, через зміну форми адвокатської діяльності адвокатом Загорським Д.Д., а саме у зв`язку з припиненням адвокатської діяльності у формі самозайнятої особи, сторони дійшли згоди розірвати Договір про надання правової допомоги №0112/22 від 01.12.2022 з 24.07.2023.

24.07.2023 між позивачем та Адвокатським бюро Загорський та партнери було укладено Договір №2407/23-1 про надання правової допомоги з урахуванням Додаткової угоди №1 від 24.07.2023 до вказаного договору, відповідно до яких позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 100000,0 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката (адвокатського бюро) заявник надав суду копії наступних документів:

1) Договору №0112/22 про надання правової допомоги від 01.12.2022;

2) Додаткової угоди №1 від 01.12.2022 до Договору про надання правової допомоги №0112/22 від 01.12.2022;

3) Акту №2307/23-1 виконаних робіт про надання юридичних послуг від 23.07.2023 на суму 70000,0 грн;

4) Рахунку-фактури №2307/23-1 від 23.07.2023 на суму 70000,0 грн;

5) Додаткової угоди №2 від 24.07.2023 до Договору про надання правової допомоги №0112/22 від 01.12.2022;

6) Договору про відступлення права вимоги б/н від 24.07.2023;

7) Договору №2407/23-1 про надання правової допомоги від 24.07.2023;

8) Додаткової угоди №1 від 24.07.2023 до Договору про надання правової допомоги №2407/23-1 від 24.07.2023;

9) Акту №2808/23-1 виконаних робіт про надання юридичних послуг від 28.08.2023 на суму 30000,0 грн;

10) Рахунку-фактури №2808/23-1 від 28.08.2023 на суму 30000,0 грн;

11) Платіжних інструкцій за період з 12.09.2023 по 20.09.2023 на загальну суму 100000,0 грн, з яких:

- від 12.09.2023 на суму 30000,0 грн - Оплата за юридичні послуги зг. Договору №2407/23-1 від 24.07.23р., без ПДВ;

- від 19.09.2023 на суму 40000,0 грн - Оплата за юридичні послуги зг. Договору про відступлення права вимоги б/н від 24.07.2023 по Договору №0112/22 від 01.12.22р., без ПДВ;

- від 20.09.2023 на суму 30000,0 грн - Оплата за юридичні послуги зг. Договору про відступлення права вимоги б/н від 24.07.2023 по Договору №0112/22 від 01.12.22р., без ПДВ.

Судом встановлено, що представником позивача у даній справі був адвокат Загорський Денис Дмитрович, згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №ЗП001818 від 27.09.2018 та відомостей про якого розміщені в Єдиному реєстрі адвокатів України, який діяв на підставі ордерів на надання правничої (правової) допомоги: Серії АР №1107992 від 01.12.2022 та Серії АР №1133569 від 24.07.2023.

Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката (адвокатського бюро), зазначає, що наявні в матеріалах справи Договори про надання правової допомоги з урахуванням Додаткових угод до них та акти виконаних робіт про надання юридичних послуг із зазначенням конкретного переліку послуг, які надано та їх вартості, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката (адвокатського бюро) у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критеріях реальності та розумної необхідності таких витрат, а також співмірності зі складністю справи.

Предметом спору у даній справі було стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1883200,91 грн, з яких: 1626576,0 грн - основний борг з оплати за виконані роботи за Договором підряду №НГЗ-Д-22-015/8310Е156 від 20.01.2022, 59532,68 грн - пеня, 172626,75 грн інфляційних втрат та 24465,48 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2023, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1626576,0 грн основного боргу, 172626,75 грн інфляційних втрат, 24465,48 грн - 3% річних, 51725,11 грн пені та 24645,38 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Повернуто позивачу з Державного бюджету України сплачений по платіжному дорученню №592 від 24.11.2022 судовий збір у сумі 3485,52 грн.

Судом, за результатами аналізу наданих позивачем актів виконаних робіт про надання юридичних послуг та матеріалів справи взято до уваги, що рівень складності справи (стягнення заборгованості за виконані роботи на підставі 3-х актів виконаних робіт підписаних відповідачем), а також розрахунків пені, інфляційних втрат та 3% річних, - є незначним. Тому суд вважає, що при незначному рівні складності справи вартість надання послуг правничого характеру із складання позовної заяви у даній справі у сумі 40000,0 грн та складання відповіді на відзив у сумі 15000,0 грн, є значно завищеною та не відповідає критеріях реальності та розумності.

До того ж, суд вважає, що вартість участі адвоката позивача у двох підготовчих засіданнях 01.03.2023 та 08.06.2023, а також двох судових засіданнях 02.08.2023 та 25.08.2023 у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами суду у сумі 15000,0 грн за кожне засідання, також є значно завищеною.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 100000,0 грн не відповідає критеріям реальності, розумності та співрозмірності.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зменшити розмір таких витрат до 20000,0 грн, які слід стягнути з відповідача.

У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в решті заявленої позивачем суми 80000,0 грн, - слід відмовити.

Керуючись ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129, ст.ст.221, 232, 233, 238, 240, 241, 244 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Провідний проектний інститут ГІПРОПРОМ №3008/23-1 від 30.08.2023 (вх.№11638/23 від 06.09.2023) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський глиноземний завод (57286, Миколаївська обл., Вітовський р-н, с.Галицинове, вул.Набережна, буд.64, код ЄДРПОУ 33133003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Провідний проектний інститут ГІПРОПРОМ (89660, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с.Верхній Коропець, вул.Шенборна, буд.47А, код ЄДРПОУ 32343302) 20000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Провідний проектний інститут ГІПРОПРОМ у відшкодуванні витрат понесених на правничу допомогу у сумі 80000,0 грн.

Додаткове рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне додаткове рішення складено 16.10.2023.

Суддя М.В.Мавродієва