Ухвала

від 12.10.2023 по справі 922/1839/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1839/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Рогач Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явилися

відповідача - не з`явилися

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023

за позовом ОСОБА_1 (замінено приватне підприємство "Орієнтир МВ")

до комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод"

про стягнення коштів в розмірі 1 419 481, 75 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - комунальне підприємство "Салтівське трамвайне депо".

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Орієнтир МВ" (далі - позивач) звернулося до господарський суд Харківської області з позовом до комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 419 481,75 грн., підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов договорів про закупівлю товарів від 23.12.2011 №№ 317, 318, 319, укладених між сторонами даного спору, в частині вчасної оплати за поставлений товар.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.10.2019 (суддя Аюпова Р.М.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з КП "Харківський вагоноремонтний завод" на користь приватного підприємства "Орієнтир МВ" заборгованість:

- за договором № 317: основний борг в розмірі 178 370,00 грн., три проценти річних в розмірі 38959,99 грн., інфляційні втрати в розмірі 287 889,18 грн., пеню в розмірі 4 715,90 грн.

- за договором № 318: основний борг в розмірі 219 480,00 грн., три проценти річних в розмірі 43 019,15 грн., інфляційні втрати в розмірі 354 240,72 грн., пеню в розмірі 7 371,62 грн.

- за договором № 319: основний борг в розмірі 99615,00 грн., три проценти річних в розмірі 21 295,78 грн., інфляційні втрати в розмірі 160 778,61 грн., пеню в розмірі 3 745,80 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2019 замінено стягувача - приватне підприємство "Орієнтир МВ" на його правонаступника - фізичну особу ОСОБА_1 .

Комунальне підприємство "Салтівське трамвайне депо" (далі - КП "Салтівське трамвайне депо") звернулося в Східний апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, в якій зазначало, що є правонаступником відповідача, але, в порушення статей 50, 52 ГПК України, не було вирішено питання щодо можливого залучення до участі у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою КП "Салтівське трамвайне депо" на рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2019.

Ухвала суду мотивована тим, що надане КП "Салтівське трамвайне депо" рішення про формування комісії з припинення відповідача (від 23.04.2014 наказ №489) не замінює належного підтвердження факту припинення відповідача як юридичної особи та не може засвідчувати набуття КП "Салтівське трамвайне депо" статусу учасника спірних матеріально-правових відносин з позивачем з підстав правонаступництва прав та обов`язків Відповідача, адже за змістом частин другої та третьої статті 107 ЦК України таке правонаступництво має підтверджуватися затвердженим засновником (Харківською міською радою) відповідним передавальним актом, тоді як ані доказів складання такого акту, ані його затвердження на дату ухвалення оскаржуваного рішення КП "Салтівське трамвайне депо" надано не було.

Постановою Верховного Суду від 11.01.2023 касаційну скаргу КП "Салтівське трамвайне депо" задоволено; ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №922/1839/19 скасовано, а справу передано на розгляд суду апеляційної інстанції.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 (колегія суддів: Здоровко Л.М., Бородіна Л.І., Лакіза В.В.) рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2019 скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/1839/19; закрити провадження у справі № 922/1839/19 за апеляційною скаргою КП "Салтівське трамвайне депо" на рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2019.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

До Верховного Суду 04.10.2023 від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції залишає без задоволення клопотання скаржника від 29.09.2023 щодо приєднання до матеріалів справи нових доказів, оскільки в силу положень наведеної частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції позбавлений права приймати нові докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 24.05.2022 у справі №917/663/20, від 23.07.2020 у справі №910/8259/16, від 14.12.2020 у справі №521/2816/15-ц, від 17.01.2023 у справі №914/2390/21, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 17.10.2022 у справі №904/6084/21, від 05.05.2020 у справі 910/9254/18, від 19.10.2022 у справі №910/14224/20.

У справі №917/663/20 розглядався спір про визнання наказу незаконним та поновлення договору оренди землі. Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2022 вказав на те, що з ухвали суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження незрозуміло, які причини пропуску строку були визнані апеляційним судом поважними, зокрема, як з урахуванням наведених прокурором обґрунтувань щодо строків здійснення моніторингу на виконання завдань Офісу Генерального прокурора, так і щодо процедури та строків з`ясування наявності підстав для подання апеляційної скарги прокурором.

Передаючи справу до апеляційного господарського суду на стадію відкриття, Верховний Суд дійшов висновку щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та вказав, зокрема, що питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд належно не дослідив питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку поважними, як з урахуванням строків виявлення прокурором рішення суду першої інстанції у цій справі (10.02.2021), з урахуванням отримання 09.03.2021 відповіді Держгеокадастру прокурором, яка за доводами останнього свідчить про наявність підстав для здійснення прокурором інтересів держави в особі зазначеного органу, так і з урахуванням дати подачі (08.04.2021) прокурором апеляційної скарги. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку не є належним мотивуванням для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

У справі №910/8259/16 розглядався спір про банкрутство приватного акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування". З постанови Верховного Суду від 23.07.2020 вбачається, що об`єктом касаційного перегляду була ухвала апеляційного суду, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві на ухвалу суду першої інстанції у справі про банкрутство, відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України, а саме через визнання неповажними наведених апелянтом підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2020 дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку зазначеним апелянтом підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження та правильно відмовив у визнанні їх поважними, відтак обґрунтовано застосував наслідки пропуску строку на апеляційне оскарження, відмовивши у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві на ухвалу господарського суду міста Києва від 17.02.2020 з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 261 ГПК України.

У справі № 521/2816/15-ц розглядався спір про відшкодування вартості авіаквитків, інфляційних витрат та моральної шкоди. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 зроблено висновок про те, що: "апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження".

У справі № 914/2390/21 розглядався спір про заборону вчиняти дії, вилучення з цивільного обороту та знищення об`єктів, вилучення з цивільного обороту та знищення матеріалів та знаряддя. Об`єктом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Кліматронік Плюс" на рішення господарського суду Львівської області. Ухвала мотивована тим, що оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду задоволено зустрічні позовні вимоги ТОВ "Прана Платінум" до ТОВ "Кліматронік" та заборонено ТОВ "Кліматронік" вчиняти дії, які порушують права на корисну модель, що охороняється патентом України на корисну модель від 27.01.2021 №146223 "СИСТЕМА ВЕНТИЛЯЦІЇ З РЕКУПЕРАЦІЄЮ ТЕПЛА", однак ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах рішення господарського суду Львівської області від 09.02.2022 не йдеться про права та інтереси ТОВ "Кліматронік Плюс", отже питання про права та інтереси ТОВ "Кліматронік Плюс" не вирішувалися.

Суд касаційної інстанції у постанові від 17.01.2023 погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України, для закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ "Кліматронік Плюс" на рішення господарського суду Львівської області, оскільки таким судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки згаданої особи не вирішувалися.

У справі №905/1397/21 розглядався спір про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промспецбуд" від 22.04.2020, оформленого протоколом від 22.04.2020 №22/04. Об`єктом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. Ухвала суду мотивована тим, що оскаржуване рішення господарського суду Донецької області в мотивувальній частині не містить будь-яких висновків, суджень або посилань суду на права, інтереси та обов`язки фізичної особи; в резолютивній частині рішення суду не йдеться про порушення безпосередньо прав, інтересів та обов`язків такої особи.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2023 зазначив, зокрема те, що аналізуючи зміст судового рішення, що оскаржується, апеляційний суд правильно виснував, що в мотивувальній або резолютивній частинах рішення відсутні висновки про права та обов`язки скаржниці, а отже відсутні підстави для висновку про те, що судом у справі було вирішено безпосередньо питання про права, інтереси та (або) обов`язки апелянта.

У справі № 904/6084/21 розглядався спір про стягнення заборгованості, неустойки, інфляційних втрат і 3% річних. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за спірним договором оренди в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість з орендної плати перед позивачем.

Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у справі № 904/6084/21, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради як особи, яка не брала участі у справі (незалученої особи) мав достеменно та першочергово з`ясувати чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків такої особи та яких саме, і лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про її процесуальний статус - залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, або ж закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи, чого проте апеляційним господарським судом у наведеному випадку в порушення вимог процесуального законодавства зроблено не було.

У справі №910/9254/18 розглядався спір про дострокове припинення дії знака "Boska" за міжнародною реєстрацією від 10.02.1958 №207361. Об`єктом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства на ухвалу місцевого суду про повернення зустрічної позовної заяви товариства на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. Судове рішення мотивоване тим, що товариство не було учасником судового процесу під час розгляду справи у суді першої інстанції та місцевим господарським судом, при винесенні оскаржуваної ухвали не було вирішено питання про права та обов`язки товариства.

Верховний Суд у постанові від 05.05.2020 зазначив про те, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права (пункт 3 частини першої статті 264 ГПК України).

У справі № 910/14224/20 розглядався спір про визнання зобов`язання припиненим. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не визнає припинення договірних зобов`язань заводу за кредитним договором внаслідок їх виконання, проведеного належним чином.

На вирішення Великої Палати Верховного Суду була передана виключна правова проблема щодо застосування норм статті 16 ЦК України стосовно способів захисту цивільних прав та інтересів судом при вирішенні спорів про визнання припиненими договорів, договірних зобов`язань, договірних правовідносин.

У справі, що розглядається (№922/1839/19) Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 вказав на те, що за встановлених судом апеляційної інстанції обставин під час надання оцінки матеріалам апеляційної скарги КП "Салтівське трамвайне депо", суд правильно зазначив, що наказ від 23.04.2014 №489 "Про створення комісії з припинення діяльності КП "Харківський вагоноремонтний завод" не може засвідчувати набуття КП "Салтівське трамвайне депо" статусу учасника спірних матеріально-правових відносин з позивачем з підстав правонаступництва прав та обов`язків відповідача, оскільки відсутні докази наявності затвердженого засновником (Харківська міська рада) передавального акта, як того вимагає стаття 107 ЦК України. Колегія суддів звертає увагу, що передавальний акт та розподільчий баланс, які затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення (стаття 107 ЦК України) є підтвердженням факту та допустимим доказом переходу прав та обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання до іншої юридичної особи.

Колегія суддів звернула увагу на те, що апеляційним господарським судом залишено поза увагою, що право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання не лише про їхні права та (або) обов`язки, а ще й про інтереси (стаття 254 ГПК України).

З огляду на наведене вище суд касаційної інстанції зауважив про те, що здійснюючи розгляд справи, в якій відповідач (особа, яка припиняється) є особою, до якої пред`явлено позов про стягнення заборгованості, суд може вирішувати питання про інтерес особи, до якої приєднується відповідач, оскільки саме така особа є тією, яка має законний інтерес щодо захисту прав та обов`язків особи, яка до неї приєднується і з якої за рішенням суду може бути стягнуто заборгованість, адже, від особи, яка припиняється переходять/перейдуть права та обов`язки до особи, до якої така особа приєднується і саме в цьому полягає законний інтерес особи (КП "Салтівське трамвайне депо") (в участі у справі, в якій заявлено вимогу про стягнення заборгованості з приєднуваної особи), до якої приєднується та особа, яка має або може мати заборгованість перед іншими особами (відповідач).

Таким чином, Верховний Суд вказав на те, що існують підстави вважати, що у КП "Салтівське трамвайне депо" виникає законний інтерес до вирішення питань щодо прав та обов`язків відповідача перед іншою особою (позивачем) в межах даної справи №922/1839/19, зокрема, відносно питань заборгованості за зобов`язаннями відповідача.

Верховний Суд також виснував про те, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою з`ясування питання, чи прийнято оскаржуване КП "Салтівське трамвайне депо" рішення суду першої інстанції безпосередньо про інтереси КП "Салтівське трамвайне депо" і які конкретно, внаслідок чого, не встановивши всіх обставин справи з урахуванням доданого до матеріалів апеляційної скарги наказу від 23.04.2014 №489, дійшов передчасних висновків про закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, зокрема, що судовим рішенням не вирішувалося питання про інтереси Скаржника.

Крім того, у справі №922/492/21 (про стягнення з відповідача штрафних санкцій за договорами та не виконання рішення у цій справі №922/1839/19), Верховний Суд (постанова від 20.12.2022), здійснюючи касаційний перегляд справи, вказав, що судами попередніх інстанцій не було враховано того, що "за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також відповідно до виписки з реєстру юридичних осіб, рішенням Харківської міської ради Харківської області від 26.02.2014 №1505/14, припинено діяльність КП "Харківський вагоноремонтний завод" шляхом приєднання до КП "Салтівське трамвайне депо". Наказом від 23.04.2014 №489, на виконання рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 №1505/14 "Про припинення діяльності КП "Харківський вагоноремонтний завод", створено комісію з припинення діяльності КП "Харківський вагоноремонтний завод" шляхом його приєднання до КП "Салтівське трамвайне депо". Так, як вбачається з матеріалів справи, всю кореспонденцію, яку було направлено судом на адресу відповідача, було повернуто поштовим відділенням, з поміткою у довідці "адресат відсутній за вказаною адресою". Суд першої інстанції на зазначене не звернув належної уваги та розглянув справу по суті заявлених вимог. Судом першої інстанції, в порушення положень статей 50, 52 ГПК України, не було вирішено питання щодо можливого залучення до участі у справі КП "Салтівське трамвайне депо", тоді як обов`язок остаточного визначення складу учасників судового процесу, зважаючи на положення статті 177 ГПК України, є завданням суду. При цьому, зважаючи на предмет і підстави позову, для встановлення обставин щодо наявності/відсутності заборгованості, суду необхідно було належним чином дослідити обставини щодо правильного визначення учасників справи. Вказане не було виконано судом першої інстанції, внаслідок чого суд першої інстанції прийняв судове рішення у справі, яке безпосередньо стосується прав та обов`язків КП "Салтівське трамвайне депо", яке не було залучено до участі у справі".

Так, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказівки Верховного Суду, дійшов висновку про те, що у КП "Салтівське трамвайне депо" виникає законний інтерес до вирішення питань щодо прав та обов`язків відповідача перед іншою особою (позивачем) в межах даної справи №922/1839/19, зокрема, відносно питань заборгованості за зобов`язаннями відповідача, і судове рішення може вплинути на права та обов`язки КП "Салтівське трамвайне депо". Враховуючи зазначене, судова колегія апеляційної інстанції зазначила про необхідність залучення КП "Салтівське трамвайне депо" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевим господарським судом було встановлено, що представник відповідача у судове засідання 01.10.2019 не з`явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. При цьому, суд зазначив, що відповідач про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 96, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 01.07.2019 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу за вищезазначеною адресою, але не була ним отримана та повернута Укрпоштою до суду із зазначенням "адресат відсутній".

Враховуючи, що КП "Салтівське трамвайне депо" не брав участі при розгляді справи в суді першої інстанції, апеляційним господарським судом залучено КП "Салтівське трамвайне депо" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, судова колегія апеляційної інстанції зазначила за можливе прийняти надані КП "Салтівське трамвайне депо" додаткові докази, а саме, банківські виписки, і здійснювала розгляд апеляційної скарги з їх урахуванням.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з наданих апелянтом банківських виписок КП "ВАРЗ", відповідачем за договорами №№317, 318, 319 перераховано ПП "Орієнтир МВ" 497 465, 00 грн. Заборгованість за договорами №№317, 318, 319 згідно з позовних вимог складає 497 465, 00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апелянтом спростовано вимогу позивача про стягнення основної заборгованості за договорами №№317, 318, 319.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано положення додаткових угод до договорів №№317, 318, 319 щодо продовження дії договорів до 01.05.2012 у зв`язку з відсутністю фінансування, а також те, що відповідач останню оплату здійснив 27.04.2012, чим повністю розрахувався за отриманий товар за договорами №№317, 318, 319. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідачем виконано свої зобов`язання у повному обсязі, тому правова підстава для сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат відсутня.

Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

Крім того, не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 922/1839/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/1839/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/1839/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Л. Рогач

Ухвала постановлена з окремою думкою судді Рогач Л.І.