Постанова

від 10.10.2023 по справі 907/588/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/588/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ОГП: Голуб Є.В.,

позивача: не з`явились,

відповідача-1: не з`явились,

відповідача-2: не з`явились,

відповідача-3: Ігнатенко С.С. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023

у справі № 907/588/22

за позовом Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Сюртівської сільської ради

до:

1) Закарпатської обласної державної адміністрації;

2) Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області;

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроімекс"

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним пункту додаткової угоди та стягнення 2 516 039,17 грн,

В С Т А Н О В И В:

Закарпатська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Сюртівської сільської ради з позовною заявою до Закарпатської обласної державної адміністрації, Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроімекс", в якій просила суд:

- визнати незаконним та скасувати Розпорядження виконуючого обов`язки голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 274 від 17.05.2019 про внесення змін до договору оренди землі;

- визнати недійсним пункт 2 додаткової угоди № 2 від 03.06.2019 до договору оренди земельної ділянки від 24.07.2012, яким зазначено, що орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься в розмірі 1 (один) відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроімекс" на користь позивача 2 516 039,17 грн.

Позов мотивовано тим, що з огляду на відсутність у Закарпатської обласної державної адміністрації підстав для видачі Розпорядження № 274 від 19.05.2019, яким ТОВ "Євроімекс" зменшено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2124886900:10:012:0001, що знаходиться у його користуванні відповідно до договору оренди земельної ділянки від 24.07.2012, позивачу завдано збитків у вигляді недоотриманої орендної плати.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2022 вказану позовну заяву передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 (колегія суддів у складі: Михальська Ю.Б. - головуючий, Сркипка І.М., Тищенко А.І.), у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі Розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації №337 від 18.07.2012 «Про затвердження проекту землеустрою та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Євроімекс» земельної ділянки в оренду» 24.07.2012 між Ужгородською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроімекс» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 2.1. якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 35,3105 га земель запасу промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, для будівництва об`єкта енергетичної інфраструктури (сонячної електростанції). Кадастровий номер земельної ділянки - 2124886900:10:012:0001 (пункт 1.2. договору).

Пунктом 2.3. договору визначено, що нормативна вартість земельної ділянки становить 7 097 798, 77 грн.

Орендна плата становить 3 відсотки від нормативної вартості, що складає 212 933,96 грн на рік (пункт 4.1. договору).

Згідно з абз. 2 пункту 4.4. договору розмір орендної плати переглядається один раз на три роки у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законами.

У подальшому, додатковою угодою від 16.07.2015 до договору внесено зміни до пункту 2.3., визначено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 8 865 150,66 грн та до пункту 4.1. договору, згідно з яким орендна плата вноситься в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки, що становить 265 954, 52 грн на рік.

Рішенням двадцять першої сесії четвертого скликання Тийгласької сільської ради «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік» №21/5 від 22.06.2018 установлено на території Тийгласької сільської ради ставки земельного податку, згідно з додатком 1. Зі змісту Додатка 1 до вказаного рішення вбачається, що для юридичних осіб за користування земельними ділянками, віднесеними до земель енергетики, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлено ставку земельного податку в розмірі 0,5% від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.01.2019 №239/0/192-19, нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 2124886900:10:012:0001 становить 50 320 783,49 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроімекс» звернулось до Закарпатської обласної державної адміністрації з листом №29 від 12.04.2019, в якому просило зменшити ставку орендної плати за земельну ділянку з 3% до 1% від нормативної грошової оцінки.

Розпорядженням виконуючого обов`язки голови Закарпатської обласної державної адміністрації №274 від 17.05.2019 «Про внесення змін до договору оренди землі» доручено Ужгородській районній державній адміністрації укласти від імені обласної державної адміністрації з Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроімекс» додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 24.07.2012 у частині встановлення річного розміру орендної плати за земельну ділянку - один відсоток нормативної грошової оцінки землі.

Додатковою угодою № 2 від 03.06.2019 до договору внесено зміни до пункту 2.3 договору, визначено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 50 320 783, 49 грн та до пункту 4.1. договору, згідно з яким орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 503 207,83 грн на рік.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор зазначав, що у Закарпатської обласної державної адміністрації були відсутні передбачені ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 286 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оренду землі» та пунктом 8.4. договору підстави для видання розпорядження №274 від 17.05.2019, яким зменшено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим це розпорядження є незаконним та підлягає скасуванню, а додаткова угода №2 від 03.06.2019 до договору, укладена на підставі оспорюваного розпорядження, є такою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсною. Як наслідок, через зменшення без передбачених законодавством підстав відсоткової ставки орендної плати Сюртівській сільській раді, яка є правонаступником Тийгласької сільської ради, завдано 2 516 039,17 грн збитків у вигляді недоотриманої орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що плата за земельну ділянку розрахована з урахуванням зміненої нормативної грошової оцінки; встановлена оскаржуваним розпорядженням та пунктом 2 додаткової угоди ставка орендної плати відповідає вимогам податкового законодавства, оскільки визначена відповідачами в межах між мінімальною та максимальною ставками податку; сторони договору визначили безпосередньо в самому договорі підстави перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України; фактичний розмір орендної плати після внесення змін до договору оренди збільшився майже вдвічі; прокурором не доведена суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення додаткової угоди № 2 від 03.06.2019 до договору.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано положення п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України та ст.ст. 228, 632, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 21, 30 Закону України «Про оренду землі», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 13.07.2022 у справі № 160/10944/20, від 27.01.2022 у справі № 1140/2785/18, 13.01.2022 у справі № 911/3059/20, від 27.11.2018 у справі № 910/21685/17, від 13.01.2022, від 26.01.2022 у справі № 905/83/21, від 15.09.2021 у справі № 911/3394/20 та від 14.12.2021 у справі № 910/1344/21, від 20.07.2022 у справі № 910/18439/17, від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17 (на думку скаржника, мінімальний розмір орендної плати не може становити менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельного ділянки, а підставою для перегляду розміру (ставки) орендної плати має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру такої плати або зміна розміру земельного податку, а не рішення органів місцевого самоврядування). Крім цього, скаржник зазначає, що судами не досліджено та не надано оцінки наявним у справі доказам, а саме - листам клопотанням ТОВ «Євроімекс» № 29 від 12.04.2019, № 15 від 20.02.2019 та листу Закарпатської ОДА № 1328/06-21 від 26.03.2019.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.10.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 22.09.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 02.10.2023 від ТОВ "Євроімекс" надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 22.09.2023, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника, та просить оскаржені постанову та рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано положення п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України та ст.ст. 228, 632, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 21, 30 Закону України «Про оренду землі», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 13.07.2022 у справі № 160/10944/20, від 27.01.2022 у справі № 1140/2785/18, 13.01.2022 у справі № 911/3059/20, від 27.11.2018 у справі № 910/21685/17, від 13.01.2022, від 26.01.2022 у справі № 905/83/21, від 15.09.2021 у справі № 911/3394/20 та від 14.12.2021 у справі № 910/1344/21, від 20.07.2022 у справі № 910/18439/17, від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17 (на думку скаржника, мінімальний розмір орендної плати не може становити менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельного ділянки, а підставою для перегляду розміру (ставки) орендної плати має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру такої плати або зміна розміру земельного податку, а не рішення органів місцевого самоврядування).

Так у справі № 910/7905/17 приватне підприємство "Видавничий дім "Відомості" (орендар) звернулося до суду з позовом до Київської міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, а саме змінити в підпункті 4.2 пункту 4 "Орендна плата" договору оренди земельної ділянки слова і цифри "10 (десяти)" на слова і цифри "3,6 (трьох цілих шість десятих)", посилаючись на приписи статей 632, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК) та статей 21, 23, 30 Закону України "Про оренду землі". Позовна заява обґрунтовувалась тим, що у зв`язку з прийняттям Київською міською радою рішення від 12.12.2016 №554/1558 "Про бюджет міста Києва на 2017 рік", яким змінено розмір мінімальної орендної плати для даного виду землекористування з 10% до 3,6%, орендар на підставі підпункту 4.8 договору оренди має сплачувати орендну плату відповідно до нової (нижчої) орендної ставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, у позові відмовлено. Судові рішення мотивовані тими обставинами, що згідно з підпунктами 4.3, 4.4, 4.8 пункту 4 договору оренди земельної ділянки від 14.07.2004 обов`язковою умовою внесення змін до цього договору є прийняття рішення Київською міською радою про внесення відповідних змін до цього договору, тоді як аналіз змісту рішення Київської міської ради від 12.12.2016 №554/1558 свідчить, що цим рішенням не переглядались умови раніше укладених договорів оренди земельних ділянок в частині розміру орендної плати, а оскільки встановлена умовами договору оренди орендна плата за земельну ділянку знаходиться в межах законодавчо встановленого граничного розміру цієї плати, то правові підстави для її перегляду відсутні.

Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 зазначив, що не погоджується з доводами скаржника про те, що з прийняттям Київською міською радою рішення від 12.12.2016 №554/1558 "Про бюджет міста Києва на 2017 рік" фактично змінився розмір мінімальної орендної плати для даного виду землекористування з 10% до 3,6%, а згідно з підпунктом 4.8 договору оренди нові орендні ставки за земельні ділянки комунальної власності м. Києва є обов`язковими для виконання орендарем, оскільки, як зазначено вище, за змістом статті 288 ПК граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються і змінюються виключно на законодавчому рівні, а не рішеннями органів місцевого самоврядування.

З огляду на те, що за змістом пункту 288.5 статті 288 ПК та статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то згідно з пунктом 4.8 договору оренди від 14.07.2004 (в редакції від 27.12.2015) підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами цього договору, має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру цієї плати або зміна розміру земельного податку, а не щорічне визначення рішенням Київської міської ради, яким затверджується бюджет міста Києва на відповідний рік, розміру орендної плати за землю шляхом можливого запровадження нових орендних ставок в залежності від видів економічної діяльності землекористувача.

Судова палата, враховуючи той факт, що ані в рішенні Київської міської ради від 12.12.2016 №554/1558 "Про бюджет міста Києва на 2017 рік", ані в рішенні Київської міської ради від 21.12.2017 №1043/4050 "Про бюджет міста Києва на 2018 рік" та в додатках 10 до цих рішень не зазначається про встановлення мінімального або максимального розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності м. Києва, дійшла висновку про те, що Київською міською радою в рамках її повноважень визначаються середньозважені (регульовані) орендні ставки, які знаходяться в межах між мінімальним (3% від нормативної грошової оцінки) та максимальним (12% від нормативної грошової оцінки) розмірами орендної плати за землю, які, в свою чергу, встановлені законодавчо - статтею 288 ПК.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у контексті спірних земельних правовідносин, пов`язаних зі зміною розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності міста Києва, норми статей 632, 651 ЦК України, статті 288 ПК України та статті 30 Закону України "Про оренду землі" повинні розумітися і застосовуватися таким чином: "Зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки), оформлена додатками до рішень Київської міської ради про бюджет міста Києва на певний рік, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати, оскільки цими рішеннями законодавчо не встановлюються граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Водночас, зазначені рішення Київської міської ради можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 розглядаючи про внесення змін до договору оренди земельної ділянки виснувала, що при визначенні розміру орендної плати, у випадку передачі в оренду земель комунальної власності, має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства, а річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, однак і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

При цьому Велика Палата зазначила, що рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати не мають обов`язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду, що висловлено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 21.11.2018 у справі № 911/3627/17, від 27.11.2018 у справі № 910/21685/17, від 19.02.2019 у справі № 910/21590/17, від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2019 у справі № 916/2769/18, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 04.02.2020 у справі № 922/378/19.

В свою чергу, з аналізу нормативно-правових норм ПК України, Закону № 1378-IV, Закону № 161-XIV Велика Палата Верховного Суду вважала, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. При цьому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни.

Подібні позиції викладено у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 160/10944/20, від 27.01.2022 у справі № 1140/2785/18, від 13.01.2022 у справі № 911/3059/20, від 27.11.2018 у справі № 910/21685/17.

Колегія судді Верховного Суду, переглядаючи справу № 907/558/22 зазначає, що у пункті 288.1 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

У підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відтак, при визначенні розміру орендної плати, у випадку передачі в оренду земель державної та комунальної власності, має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства, а річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, однак і не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

При цьому мінімальна ставка орендної плати для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, визначена в розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, а для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Водночас судами обох інстанцій встановлено, що Рішенням двадцять першої сесії четвертого скликання Тийгласької сільської ради «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік» №21/5 від 22.06.2018 для юридичних осіб за користування земельними ділянками, віднесеними до земель енергетики, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлено ставку земельного податку в розмірі 0,5 відсотка нормативної грошової оцінки.

Відтак, враховуючи що розмір річної суми платежу не може бути меншим за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, а Рішенням двадцять першої сесії четвертого скликання Тийгласької сільської ради встановлено ставку земельного податку в розмірі 0,5 відсотка нормативної грошової оцінки, помилковими є доводи прокурора, що максимальна ставка земельного податку в розмірі 3 відсотків, визначена ст. 274 ПК України, одночасно є мінімальним розміром орендної плати, яка повинна справлятись до місцевого бюджету за користування земельною ділянкою.

Посилання у даному контексті скаржника на правові висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №910/7905/17, згідно з якими органом місцевого самоврядування в рамках його повноважень визначаються середньозважені (регульовані) орендні ставки, які знаходяться в межах між мінімальним (3% від нормативної грошової оцінки) та максимальним (12% від нормативної грошової оцінки) розмірами орендної плати за землю, які, в свою чергу, встановлені законодавчо - статтею 288 ПК України, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, враховуючи те, що такі висновки зроблені за інших фактичних обставин справи.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що прокуратурою не було враховано зміну законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Так, пп.288.5.1. п. 288.5 статті 288 ПК України в редакції, що діяла до 01.01.2017 було передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Проте, в силу пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України в редакції Закону від 21.12.2016 №1797-VIII, яка діяла з 01.01.2017, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території. Земельний податок згідно статті 274 ПК України встановлений в розмірі не більше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Внаслідок внесення наступних змін, згідно з Законом від 07.12.2017 №2245- VIII норма п.п.288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, починаючи з 01.01.2018, діє у наступній редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки. Земельний податок згідно зі ст. 274 ПК України встановлений в розмірі не більше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, до 2017 року орендна плата дійсно повинна була сплачуватися за ставкою не менш ніж 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, оскільки на той момент положення п. 288.5 статті 288 ПК України мали редакцію, яка передбачала, що розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки, і цей розмір регулювався безпосередньо законом.

Проте, починаючи з 2017 року відповідно до оновленого податкового законодавства правило, згідно з яким орендна плата за землю не може бути менше 3% від нормативної грошової оцінки, було скасовано і орендарі земельних ділянок з 01.01.2017 почали керуватися ставками податку, визначеними в укладених договорах оренди, з урахуванням того, що такі ставки не можуть бути меншими за розмір земельного податку, який встановлює місцева рада.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до п. 4.1 договору, в редакції додаткової угоди від 16.07.2015 до договору, орендна плата за користування земельною ділянкою визначалась в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки, що становило 265 954, 52 грн на рік.

Рішенням двадцять першої сесії четвертого скликання Тийгласької сільської ради «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік» №21/5 від 22.06.2018 для юридичних осіб за користування земельними ділянками, віднесеними до земель енергетики, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлено ставку земельного податку в розмірі 0,5 відсотка нормативної грошової оцінки.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.01.2019 №239/0/192-19, нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 2124886900:10:012:0001 склала 50 320 783,49 грн.

З урахуванням цього ТОВ «Євроімекс» звернулось до Закарпатської обласної державної адміністрації з листом № 29 від 12.04.2019, у якому просило зменшити ставку орендної плати за земельну ділянку з 3% до 1% від нормативної грошової оцінки.

Спірним розпорядженням виконуючого обов`язки голови Закарпатської обласної державної адміністрації №274 від 17.05.2019 «Про внесення змін до договору оренди землі» доручено Ужгородській районній державній адміністрації Закарпатської області укласти від імені обласної державної адміністрації з ТОВ «Євроімекс» додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 24.07.2012 у частині встановлення річного розміру орендної плати за земельну ділянку - один відсоток нормативної грошової оцінки землі.

Додатковою угодою №2 від 03.06.2019 до договору внесено зміни до пункту 2.3 договору, визначено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 50 320 783, 49 грн, та до пункту 4.1 договору, згідно з яким орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 503 207,83 грн на рік.

У пункті 4.4. договору сторони визначили, що розмір орендної плати переглядається один раз на три роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до п. 11.1 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

При цьому сторони договору, керуючись принципом свободи договору, передбачили таку підставу для перегляду розміру орендної плати як зміна розміру земельного податку, що цілком узгоджується із наведеними вище позиціями Верховного Суду, відповідно до яких рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати не мають обов`язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду.

Крім цього, як встановили суди обох інстанцій, у пункті 4.4. договору вказано, що розмір орендної плати переглядається також у інших випадках, передбачених законом. Як вбачається з преамбули додаткової угоди № 2 від 03.06.2019 до договору, її укладено на підставі, зокрема, Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.01.2019 №239/0/192-19.

Отже, з урахуванням того, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а її зміна є безумовною підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін договору оренди про можливість такої зміни, у сторін було достатньо підстав для внесення змін до договору в частині визначення розміру орендної плати. Вказаний висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, на яку ж сам посилається скаржник.

Відтак, висновок судів, що визначена в договорі ставка орендної плати відповідає вимогам податкового законодавства, та зроблена в межах між мінімальною та максимальною ставками податку, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання незаконним і скасування Розпорядження виконуючого обов`язки голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 274 від 17.05.2019 «Про внесення змін до договору оренди землі» є правильним та обґрунтованим.

Вказаним, в свою чергу, спростовуються посилання прокурора на постанови від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 26.01.2022 у справі № 905/83/21, від 14.12.2021 у справі № 910/1344/21, що рішення селищної ради можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди безпосередньо в самому договорі передбачили таку підставу для зміни розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, це було передбачено укладеним між сторонами договором.

Посилання скаржника не неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.01.2022 у справі № 911/3394/20 не приймаються до уваги, оскільки вони зроблені з урахуванням того, що позивач звертався до відповідача з листами про зменшення розміру орендної плати за землю з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2", і до його відміни та пропонував погодити внесення змін до договору оренди, однак відповідач відповіді на листи не надав, а відповідні зміни до договору оренди не внесені. Тобто вказана постанова прийнята у правовідносинах, які не є подібними до тих, що склалися у справі № 907/558/22.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє посилання прокурора на неврахування судами позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/18439/17, від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17, оскільки прокурором не доведена суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення додаткової угоди № 2 від 03.06.2019 до договору, а тому правові підстави для визнання недійсним її другого пункту відсутні, тому що орендна плата за земельну ділянку розрахована з урахуванням нормативної грошової оцінки, визначена ставка орендної плати відповідає вимогам податкового законодавства, визначена в межах між мінімальною та максимальною ставкою податку, і сторони договору визначили безпосередньо в самому договорі підстави перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 ЦК України, а також зважаючи на те, що фактичний розмір орендної плати збільшився майже вдвічі (503 207, 83 грн порівняно з попереднім погодженим у додатковій угоді від 16.07.2015 розміром - 265 954, 52 грн).

Що ж до посилань прокурора на не дослідження судами листів-клопотань ТОВ «Євроімекс» № 29 від 12.04.2019, № 15 від 20.02.2019 та листа Закарпатської ОДА № 1328/06-21 від 26.03.2019, то колегія суддів зазначає, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відтак, сама лише по собі відсутність у тексті оскаржуваної постанови деяких висновків та посилань на конкретні докази, які їх повинні підтверджувати на думку скаржника, автоматично не призводить до неправомірності всього судового рішення.

При цьому в цій частині касаційна скарга прокурора зводиться до намагання переглянути відповідні докази та надати їм повторну оцінку, однак вказане виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 300 ГПК України він на має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права при винесенні судами оскаржених судових рішень в межах підстав касаційного оскарження, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 907/588/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.