Постанова

від 16.10.2023 по справі 479/548/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.10.23

22-ц/812/1025/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 479/548/23

Провадження № 22-ц/812/1025/23 Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2023 року м. Миколаїв Справа № 479/548/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

без участі учасників справи, належно повідомлених про день, час і місце судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Вяловою Іриною Михайлівною, на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Репушевської О.В., повний текст якого складено 10 липня 2023 року, в залі судового засідання в смт. Криве Озеро, за позовом ОСОБА_1 до Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

03 травня 2023 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Вялову І.М., звернулась до суду з вищезазначеним позовом до Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, який обґрунтовувала наступним.

Наказом № 93-К від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади помічника вихователя на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 08 листопада 2021 року № 93-К про звільнення ОСОБА_1 з 10 листопада 2021 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя.

При пред`явлені позову про поновлення на роботі, позивачкою вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди заявлені не були.

У зв`язку з незаконним звільненням позивач втратила спокій та змушена була докладати додаткових зусиль, щоб організувати своє життя.

Посилаючись на те, що після поновлення позивачки на посаді, їй добровільно не була виплачена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконними звільненням, позивач просила стягнути з відповідача 58853 грн 13 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 10000 грн компенсації завданої моральної шкоди.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області на користь ОСОБА_1 45853 грн 87 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області на користь держави судовий збір 828 грн 75 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що період, за який позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тривав з 10 листопада 2021 року по 22 листопада 2022 року. Згідно довідки про доходи № 78 від 29 листопада 2022 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 4724 грн 96 коп. Таким чином середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 196 грн 83 коп. Кількість робочих днів за період з 10 листопада 2021 року по 22 листопада 2022 року включно складає 269 дні, розмір заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу дорівнює 52947 грн 27 коп.

За даними відділу освіти Кривоозерської селищної ради та розрахункового листа за січень 2023 року, позивачу в січні 2023 року було виплачено частину коштів за вимушений прогул у розмірі місячної заробітної плати 7093 грн 40 коп., тому суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме в сумі 45853 грн 87 коп., яка визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, що є обов`язком роботодавця як податковим агентом.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що дії відповідача негативно вплинули на її життєвий устрій, завдали моральних страждань. В судовому засіданні представником позивача також не розкрито істотності вимушених змін у житті позивача, а також характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача через дії відповідача, та обґрунтували її розмір.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Вялову І.М., подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дані відділу освіти Кривоозерської селищної ради та розрахунковий лист за січень 2023 року про виплату в січні 2023 року частину коштів за вимушений прогул у розмірі місячної заробітної плати 7 093 грн 40 коп., не є допустимими доказами по справі про виплату зазначених сум, які позивач не отримувала.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, скаржник в апеляційній скарзі зазначав, що поза увагою суду залишені доводи вказані у позові про те, що у зв`язку з незаконним звільненням відповідачем позивачці спричинено моральну шкоду, яка виражалася у втраті сну та спокою, моральних стражданнях, оскільки вона залишилась без робити в скрутний час, на утриманні залишилось двоє дітей, ходінням по судовим інстанціям в пошуках правди, змінився уклад її життя, яку вона оцінила у 10000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність її доводів, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення коштів за завдану моральну шкоду та визнати дійсною виплату одномісячного заробітку у сумі 7093 грн 40 коп. за час вимушеного прогулу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що наказом № 93-К від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади помічника вихователя на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 08 листопада 2021 року № 93-К про звільнення ОСОБА_1 з 10 листопада 2021 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя.

Вирішуючи спір апеляційний суд звертає увагу на те, що днем звільнення працівника вважається останній день роботи (п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МЮУ від 17 серпня 1993 року).

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Указана норма права, окрім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення.

Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок № 100).

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто що передують дню звільнення працівника з роботи.

В силу пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

За змістом абзацу 2 пункту 8 Порядку № 100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але помилково визначив початок періоду з 10 листопада 2021, року, що було останнім днем роботи позивача.

Як встановлено та не заперечується сторонами середньоденна заробітна плата позивача становила 196 грн 83 коп.

Кількість робочих днів з 11 листопада 2021 року по 22 листопада 2022 року становило 268 днів, а отже середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 52750 грн 44 коп.

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що з середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає відрахуванню частина коштів виплачена в січні 2023 року за вимушений прогул у розмірі місячної заробітної плати 7 093 грн 40 коп.

Так, з наказу № 49-0 від 26 грудня 2022 року, розрахункового листа за січень 2023 року та банківської відомості убачається, що на підставі постанови Миколаївської апеляційного суду від 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 проведено виплату на банківську картку середнього заробітку за вимушеного прогулу в сумі 7093 грн 40 коп.

За такого, доводи апеляційної скарги про неотримання зазначених коштів позивачем є необгрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становитиме 45657 грн 04 коп.

Оскільки суд першої інстанції невірно врахував початок часу вимушеного прогулу, то на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України, рішення суду в частині розміру стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні зі зменшенням з 45853 грн 87 коп. до 45657 грн 04 коп.

Щодо вирішення вимог про компенсацію моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Про таке застосування зазначених норм права зазначено у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2020 року ту справі № 127/16375/19.

Установивши, що діями відповідача порушенні трудові права позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем недоведене завдання моральної шкоди, враховуючи характер порушення прав позивача, тяжкості і істотності вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, а отже суд не правильно застосував положення статті 237-1 КЗпП України.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд апеляційної інстанції враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, внаслідок неправомірного звільнення, характер немайнових втрат, зокрема, враховує тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України), та вважає, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 2 000, 00 грн.

При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-XI Кодекс законів про працю України було доповнено главою XIX, яка набула чинності на час виникнення спірних правовідносин. Пункт 1 Прикінцевих положень цієї глави визначає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні був запроваджений з 12 березня 2020 року до 30 квітня 2023 року на підставі, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 23 лютого 2022 року № 229 і від 23 грудня 2022 року № 1423.

Позивач за захистом своїх прав звернувся до суду першої інстанції з позовом 03 травня 2023 року, тобто в межах визначеного КЗпП України строків.

Виходячи вищезазначеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції на підставі пунктів 3,4 частини 1 статті 376 ЦПК України в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позову.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

За такого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог майнового характеру (69,22 %) у розмірі 1857, 93грн (1073 грн 70 коп + 1610 грн 40 коп.) сплачений в обох судових інстанціях.

Керуючись статтями 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Вяловою Іриною Михайлівною задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2023 року в частині розміру стягнення з Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, зменшивши розмір стягуваних коштів з 45 853 грн 87 коп. до 45 657 грн 04 коп. без утримання податків та обов`язкових платежів.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2 000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Кривоозерського закладу дошкільної освіти № 4 «Казка» Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської на користь ОСОБА_1 1857 грн 93 коп. судового збору сплаченого в обох судових інстанціях.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складений 16 жовтня 2023 року.