Постанова

від 11.10.2023 по справі 752/15905/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи: № 752/15905/16-ц

номер провадження №22-ц/824/5053/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2023року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав:

судді - доповідача Білич І.М.

суддів Березовенко Р.В.,Слюсар Т.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» на ухвалу Голосіївського району міста Києва від 09 грудня 2022 року, постановлену під головуванням судді Голосіївського районного суду міста Києва Кордюкової Ж.І.,

у цивільній справі №/15905/16-ц за скаргою Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про визнання неправомірною постанови про перевірки матеріалів виконавчого провадження та зобов`язання вчинити певні дії, стягувач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ломоносова 75», суб`єкт оскарження: начальник Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нідченко Дмитро Євгенович,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2022 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулося до суду зі скаргою, за результатами розгляду якого просило визнати постанову начальника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Нідченка Д.Є. про перевірку матеріалів виконавчого провадження № 69388602 неправомірною та зобов`язати його залишити в силі постанову від 13 вересня 2022 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» повернуто заявнику без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» подало апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, посилаючись на її незаконність, просило ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постановити окрему ухвалу в разі допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення скарги без розгляду у зв`язку з ненаданням доказів направлення її іншим учасникам справи, спростовується висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені, зокрема, в п. 6 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

На час розгляду справи до суду апеляційної інстанції сторонами в справі не було надано заперечень щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Повертаючи скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що скаржником у порушення вимог ч. 2 ст. 183 ЦПК України не надано доказів направлення її іншим учасникам справи.

Однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у ст.2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у ч.4 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Колегія суддів вважає, що повертаючи скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» без розгляду, суд першої інстанції належним чином не звернув уваги на те, що ч. 2 ст. 183 ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі на стадії виконання судового рішення та в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосується та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.

Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ, а тому до скарг на дії виконавця, якими ініціюється початок провадження у справі, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави, а не її повернення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20, від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц, 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 713/1971/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо повернення без розгляду скарги на підставі ч. 2 ст. 183 ЦПК України є помилковими.

Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду, як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню, а справа поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині постановлення окремої ухвали, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Скаржник просив постановити окрему ухвалу в разі допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Частиною 10 ст. 262 ЦПК України встановлено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

З урахуванням вищевикладеного та беручи до уваги, що вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для постановлення окремої ухвали.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» задовольнити частково.

Ухвалу Голосіївського району міста Києва від 09 грудня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:

Судді: