Постанова

від 11.10.2023 по справі 41/282

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2023 р. Справа№ 41/282

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 (повний текст складено 03.07.2023)

у справі № 41/282 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство №612 «ІККТ-Укрмонтаж»

про стягнення 388 132,22 грн,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У вересні 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - Компанія, ВАТ «АК «Виївводоканал») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство №612 «ІККТ-Укрмонтаж» (далі - Товариство, ТОВ «ЖЕП №612 «ІКК-Укрмонтаж») 388 132,22 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Компанія посилається на те, що Товариство не у повному обсязі здійснило оплату за Договором №04284/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 06.05.2004.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у позові відмовлено.

Суд зазначив, що матеріали справи не містять як первинних доказів споживання відповідачем послуг у спірному періоді (показників лічильника обліку, маршрутних листів, актів приймання-передачі продукції, тощо), так і розрахунку вартості води, здійсненого з урахуванням належних тарифів, встановлених Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1680 від 28.08.2002.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023, ПрАТ «АК «Київводоканал» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині незадоволених позовних вимог в розмірі 2 348,99 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в розмірі 2 348,99 грн.

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права.

Скаржник вважає, що оскільки споживач не повідомляв про незгоду щодо кількості або вартості отриманих за спірний період послуг, свого представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акта не направляв, то кількість та вартість наданих Компанією з 01.05.2005 по 01.05.2008 послуг з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі вважаються безумовно погодженими споживачем та підлягають оплаті.

Компанія також зазначає, що Товариство не надало журнал обліку споживання води, який міг би спростувати обсяги та вартість отриманих послуг, що свідчить про правильність здійснених Компанією нарахувань та, враховуючи проведені відповідачем оплати, і розмір заборгованості.

Скаржник зазначає, що суд не надав оцінку розгорнутому розрахунку позовних вимог та довідці №4663/8/8/02-18 від 23.05.2023, згідно з якою заборгованість відповідача за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.05.2005 по 01.05.2008 становила 2 348,99 грн. Крім того, на думку апелянта, суд мав закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення 385 783,23 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Позиції учасників справи.

Від Товариства відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Ходаківська І.П., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №41/282 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ПрАТ «АК «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 до надходження матеріалів справи №41/282.

23.08.2023 матеріали справи №41/282 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя Євсіков О.О. та суддя Корсак В.А. перебували у відпустці з 14.08.2023 по 27.08.2023.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2023 справа №41/282 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Ходаківської І.П.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «АК «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі №41/282. Розгляд справи призначено на 11.10.2023. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

06.05.2004 Компанія (постачальник) та Товариство (абонент) уклали Договір №04284/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - договір), за умовам п. 1.1 якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації міста Києва, а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно з п. 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника кількість поставленої води для поливу може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.

Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання (п. 2.1.4 договору).

Відповідно до п. 2.2.1 договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні стоки відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента (п. 2.2.2 договору).

Посилаючись на те, що Товариство не у повному обсязі здійснило оплату за договором, Компанія просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 388132,22 грн.

Розрахунки заборгованості по коду №7-1164 за період з січня 2008 року по квітень 2008 року свідчать про нарахування Компанією Товариству плати у розмірі 2349,00 грн, за кодом 10-48 за період з травня 2005 року по квітень 2008 року - плати у розмірі 1603 591,67 грн, а за кодами №10-50048, №10-90048 за період з лютого 2008 року по квітень 2008 року - плати у розмірі 29024,42 грн.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України «Про питну воду та водопостачання» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

За визначенням ст. 1 цього закону централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про питну воду та водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Відповідно до ст. 22 цього Закону споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

ПрАТ «АК «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.05.2010 №400.

У спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65 (далі - Правила №65), які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об`єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Пунктом 12.17 Правил №65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до пп. «б» п. 12.3 Правил №65 житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов`язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Компанія надала у матеріали справи розрахунки заборгованості за кодом №7-1164 за період з січня 2008 року по квітень 2008 року, згідно з якими Компанія здійснила нарахування Товариству плати у розмірі 2349,00 грн, за кодом 10-48 за період з травня 2005 року по квітень 2008 року - плати у розмірі 1603591,67 грн, а за кодами №10-50048, №10-90048 за період з лютого 2008 року по квітень 2008 року - плати у розмірі 29024,42 грн.

Однак Компанія не надала будь-яких належних та допустимих доказів, які свідчили би про факт надання нею Товариству послуг з водопостачання та водовідведення, якими, згідно з умовами розділу 2 укладеного сторонами спору договору, є показники лічильників обліку. Крім того, позивач не надав маршрутних листів за спірний період, а також доказів представлення платіжних вимог до банківської установи.

Суд зазначає, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

За визначенням ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи апеляційної скарги про ненадання Товариством у матеріали справи журналу обліку споживання, який міг би спростувати обсяги та вартість послуг Компанії, апеляційний господарський суд оцінює критично. На переконання колегія суддів, такими доводами позивач в порушення принципу змагальності безпідставно перекладає тягар доведення обставин на відповідача та фактично бездоказово презюмує наявність покладених в обґрунтування позову обставин.

У цьому випадку позивач фактично спонукає суд використати концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, закріплений у ст. 13 ГПК України.

Оскільки зобов`язання з оплати послуг виникає за умови фактичного їх надання, а позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження надання ним відповідачу послуг у спірний період суду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність та необґрунтованість вимог Компанії про стягнення з Товариства заборгованості.

Оскільки позивач не довів факт надання Товариству послуг, необхідність надання оцінки довідці №4663/8/8/02-18 від 23.05.2023 була відсутня.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, првомірним є висновок господарського суду першої інстанції, що вимоги Компанії до Товариства задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання господарським судом першої інстанції оцінки розгорнутому розрахунку позовних вимог колегія суддів зазначає, що такі доводи спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

Зокрема, місцевий господарський суд зазначив, що з наданого позивачем розрахунку (долучений до матеріалі справи 30.05.2023) вбачається, що нарахування вартості води здійснювалось з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007 та від 20.08.2002 №1680.

Суд врахував положення ст. 632 ЦК України, пп. 2 п. «а» ст. 28 закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», п. 1, абз. 2 п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України та зазначив, що Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Тарифи, які затверджені Розпорядженням від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007, не можуть бути застосовані, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

При цьому Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449) були затверджені тарифи на послуги водопостачання та водовідведення. Розпорядження №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації».

Встановивши, що у спірний період у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування для визначення ціни товару за спірним правочином приписів ч. 4 ст. 632 ЦК України.

Суд зауважив, що ч. 3 ст. 32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об`єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися відповідно до вимог, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України №959 від 12.07.2006 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення».

Пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому суд взяв до уваги, що Розпорядження №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації», проте інші тарифи, які були б затверджені Київською міською державною адміністрацією, які набули б чинності відповідно до вимог чинного законодавства та були б чинними у спірний період, відсутні.

Крім того, як вірно зазначив господарський суд, у даному випадку обов`язок з доказування наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі покладається саме на позивача.

Проте доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, позивач до матеріалів справи не надав.

Суд також взяв до уваги, що Розпорядження Київської міської державної адміністрації №1680 від 28.08.2002 «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним.

Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача, саме виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які були визначені розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення».

Вказаним актом передбачено тариф в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

За таких підстав колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про ненадання місцевим господарським судом оцінки розрахунку позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд мав закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення 385 783,23 грн колегія суддів зазначає таке.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять як первинних доказів споживання відповідачем послуг у спірному періоді (показників лічильника обліку, маршрутних листів, актів приймання-передачі продукції, тощо), так і розрахунку вартості води, здійсненого з урахуванням належних тарифів, встановлених Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1680 від 28.08.2002.

За таких обставин суд вважав необгрунтованими та недоведеними пояснення Компанії, наведені у поданому 30.05.2023 клопотанні про те, що сума боргу у розмірі 385 783,23 грн була сплачена відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду, у зв`язку з чим слід закрити провадження у вказаній частині позовних вимог.

Вказані висновки місцевого господарського суду є правомірними та узгоджуються з встановленими у справі обставинами.

Доводи апеляційної скарги висновків господарського суду першої інстанції не спростовують.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі №41/282 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі №41/282 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №41/282 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.10.2023.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак