Постанова

від 11.10.2023 по справі 915/127/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/127/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" Лялін В.Ю.,

від Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" Ярославський Ю.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023, прийняте суддею Смородіновою О.Г., м. Миколаїв, повний текст складено 09.06.2023,

у справі №915/127/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР"

до відповідача: Акціонерного товариства "Миколаївобленерго"

про стягнення 597 138,93 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Миколаївобленерго", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 597138,93 грн, з яких: сума основного боргу 472200 грн; сума пені 85384,11 грн; 3% річних 5123,05 грн; інфляційне збільшення боргу 34431,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів №11/т-104 від 27.09.2021.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 03.03.2023 відкрито провадження у справі №915/127/23.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 у справі №915/127/23 (суддя Смородінова О.Г.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" суму основного боргу в розмірі 472200 грн, пеню в розмірі 42692,06 грн, 3% річних в розмірі 5123,05 грн, інфляційні втрати в розмірі 31931,12 грн, а також 8919,57 грн судового збору; у задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 42692,05 грн та інфляційних втрат в розмірі 2500,65 грн відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Акціонерним товариством "Миколаївобленерго" прийнятих на себе зобов`язань за договором про закупівлю товарів №11/т-104 від 27.09.2021, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних, при цьому місцевий господарський суд врахував неправильність проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" розрахунку інфляційних втрат та наявність підстав для зменшення заявленої останнім до стягнення суми пені.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 у справі №915/127/23 частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким збільшити розмір пені та інфляційних втрат, а саме: сума пені 85384,11 грн, інфляційне збільшення боргу 31931,12 грн.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що відповідач повністю проігнорував пропозиції позивача щодо мирного врегулювання спору, а саме: не відповідав на телефонні дзвінки, електронні листи та претензію, у зв`язку з чим, за твердженням апелянта, суд першої інстанції безпідставно зменшив заявлений до стягнення розмір пені. Крім того, скаржник зазначає про те, що розмір інфляційних втрат, нарахованих відповідачу внаслідок несвоєчасного виконання останнім грошового зобов`язання за період з вересня місяця 2022 року по січень місяць 2023 року, становить 31931,12 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу №01.01/01-22-4372 від 28.08.2023 (вх.№2300/23/Д1 від 30.08.2023) Акціонерне товариство "Миколаївобленерго" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 у справі №915/127/23 без змін. Зокрема, відповідач посилається на те, що обґрунтованість висновку місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів. Відповідач також зауважує на тому, що при здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивачем було використано помилковий індекс інфляції у січні місяці 2023 року, що, в свою чергу, призвело до неправомірного збільшення сумарного індексу інфляції, а тому суд першої інстанції правильно здійснив власний перерахунок інфляційних втрат.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 15.08.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а в подальшому ухвалою суду від 04.09.2023 призначено справу №915/127/23 для розгляду вищенаведеної апеляційної скарги на 11.10.2023 об 11:00.

У судовому засіданні 11.10.2023, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" апеляційну скаргу підтримав, представник Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 27.09.2021 між Акціонерним товариством "Миколаївобленерго" ("Замовник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" ("Постачальник") укладено договір про закупівлю товарів №11/т-104 (далі договір №11/т-104 від 27.09.2021), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити Замовнику товар, а Замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити цей товар.

Предметом поставки за цим договором є товар вимикач вакуумний 35кВ SIEMENS 3AF або еквівалент (код ДК 021:2015: 31210000-1: електрична апаратура для комутування та захисту електричних кіл) в кількості згідно з загальною специфікацією (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору №11/т-104 від 27.09.2021).

За умовами пунктів 3.1, 3.3 договору №11/т-104 від 27.09.2021 ціна договору складає 393500 грн, окрім цього 20% ПДВ у сумі 78700 грн, а всього 472200 грн з ПДВ. Замовник сплачує Постачальнику на підставі рахунку вартість отриманого товару протягом 180 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

В силу підпункту 5.1.1 пункту 5.1 договору №11/т-104 від 27.09.2021 Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

У підпункті 5.3.1 пункту 5.3 договору №11/т-104 від 27.09.2021 визначено, що Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Згідно з підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 договору №11/т-104 від 27.09.2021 Постачальник має право своєчасно та у повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.

Пунктами 6.4, 6.6 договору №11/т-104 від 27.09.2021 передбачено, що за несвоєчасний розрахунок Замовник сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від простроченої суми. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється в порядку, що встановлений чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 9.1 договору №11/т-104 від 27.09.2021 цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (у разі їх наявності) і діє до 31.12.2021.

Додатком до договору №11/т-104 від 27.09.2021 є загальна специфікація.

На виконання вищенаведеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" поставило Акціонерному товариству "Миколаївобленерго" товар на загальну суму 472200 грн, що підтверджується копією підписаної сторонами без зауважень видаткової накладної №9 від 31.12.2021, а також виставило відповідачу рахунок на оплату №13 від 20.12.2021 на вказану суму.

23.12.2022 позивач засобами поштового зв`язку надіслав Акціонерному товариству "Миколаївобленерго" вимогу №22/12 від 12.12.2022, в якій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №11/т-104 від 27.09.2021 в частині оплати вартості поставленого товару, просив протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги погасити заборгованість за вказаним договором з урахуванням пені та інфляційних втрат.

За результатами розгляду вищенаведеної вимоги відповідач листом №01.01.01/26-4353 від 27.12.2022 повідомив про те, що несвоєчасність проведення розрахунків на підставі договору №11/т-104 від 27.09.2021 пов`язана виключно з відсутністю обігових коштів та неодержанням грошових коштів від своїх контрагентів і споживачів, а також тим, що Акціонерне товариство "Миколаївобленерго" є одним з найбільш постраждалих від військової агресії підприємств критичної інфраструктури, при цьому, не зважаючи на скрутну фінансову ситуацію, останнє шукає можливість погасити існуючу заборгованість та просить з розумінням поставитись до цієї ситуації.

Крім того, відповідач на підтвердження своєї правової позиції подав до місцевого господарського суду оформлену у вигляді таблиці інформацію про надходження коштів з оплати послуг за розподіл електричної енергії за вересень місяць 2022 року станом на 01.10.2022.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" 472200 грн основної заборгованості за поставлений товар, 34431,77 грн інфляційних втрат, 5123,05 грн 3% річних та 85384,11 грн пені, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №11/т-104 від 27.09.2021.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором №11/т-104 від 27.09.2021 зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, при цьому суд першої інстанції дійшов висновку про неправильність проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" розрахунку інфляційних втрат та наявність підстав для зменшення заявленої останнім до стягнення суми пені (з 85384,11 грн до 42692,06 грн).

Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині розгляду останнім позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та пені, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 у справі №915/127/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки 472200 грн основного боргу та 5123,05 грн 3% річних Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та пені з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №11/т-104 від 27.09.2021 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №11/т-104 від 27.09.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу узгоджених сторонами умов договору №11/т-104 від 27.09.2021 Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, а саме: протягом 180 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Між тим, як зазначалося вище, вартість поставленого за договором №11/т-104 від 27.09.2021 товару Акціонерним товариством "Миколаївобленерго" сплачена не була, у зв`язку з чим основна заборгованість відповідача за вказаним договором склала 472200 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про використання Товариством з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" неправильного індексу інфляції за січень місяць 2023 року, а саме: "101,3" замість належного "100,8", що призвело до безпідставного збільшення сумарного індексу інфляції, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано та з урахуванням належних вихідних даних здійснив власний розрахунок, за результатами якого дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на користь позивача інфляційних втрат у сумі 31931,12 грн (за період з вересня місяця 2022 року по січень місяць 2023 року).

Крім того, колегія суддів вбачає, що позивач, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2500,65 грн інфляційних втрат, безпосередньо в апеляційній скарзі наводить власний розрахунок інфляційних втрат з використанням належного індексу інфляції за січень місяць 2023 року (100,8), відповідно до якого розмір останніх становить 31931,12 грн, що, в свою чергу, свідчить про визнання апелянтом правильності вищенаведеного висновку Господарського суду Миколаївської області та спростовує твердження скаржника про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктами 6.4, 6.6 договору №11/т-104 від 27.09.2021 передбачено, що за несвоєчасний розрахунок Замовник сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від простроченої суми. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється в порядку, що встановлений чинним законодавством України.

Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку пені, зазначає, що останнім обґрунтовано нараховано Акціонерному товариству "Миколаївобленерго" пеню у загальній сумі 85384,11 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №11/т-104 від 27.09.2021 (за період з 15.09.2022 по 24.01.2023).

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 85384,11 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір на 50% (до 42692,06 грн).

Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Миколаївської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення грошового зобов`язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), причини виникнення боргу, баланс інтересів обох сторін, введення в Україні воєнного стану та статус відповідача як підприємства критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, а також суспільну значимість діяльності Акціонерного товариства "Миколаївобленерго", яке належить до підприємств критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору та відповідає за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо забезпечення енергоефективності (у зв`язку з чим в умовах запровадженого на території держави воєнного стану, зумовленого повномасштабною військовою агресією проти України, оборотні кошти відповідача, з урахуванням вчинення агресором активних дій щодо знищення енергосистеми України, першочергово мають бути витрачені саме для забезпечення загальнодержавних інтересів, що полягають у відновленні об`єктів енергетики, значна кількість яких пошкоджена або взагалі знищена), з огляду на збитковість господарської діяльності відповідача протягом останніх періодів, що підтверджується наявною у матеріалах справи фінансовою звітністю (прибутковість підприємства відповідача безпосередньо залежить від своєчасності та повноти надходжень грошових коштів від споживачів, основною категорією яких є населення), і те, що період нарахування пені повністю охоплюється періодом воєнного стану, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 50% (з 85384,11 грн до 42692,06 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Акціонерним товариством "Миколаївобленерго" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси позивача, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" до стягнення компенсаційні нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, та частина заявленої до стягнення суми пені мають забезпечити баланс інтересів сторін.

Доводи скаржника про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій у зв`язку з недобросовісною поведінкою відповідача, який повністю проігнорував пропозиції позивача щодо мирного врегулювання спору, адже не відповів на претензію, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки зазначені твердження спростовуються наявною у матеріалах справи розгорнутою відповіддю Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на вищенаведену претензію (лист №01.01.01/26-4353 від 27.12.2022) з доказами її надіслання Товариству з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР".

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 30.05.2023 у справі №915/127/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 у справі №915/127/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.10.2023.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук