Постанова

від 04.10.2023 по справі 910/10891/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа№ 910/10891/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023

у справі № 910/10891/22 (суддя: Щербаков С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрон сервіс юкрейн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа"

про розірвання договору та стягнення 932 050, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дрон сервіс юкрейн» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадро.Юа» про розірвання договору поставки № 01-201221 від 20.12.2021 року, що укладений між ТОВ «Дрон сервіс юкрейн» та ТОВ «Квадро.Юа»; стягнення з відповідача на користь позивача авансу у розмірі 466 025, 00 грн та штрафу у сумі 466 025, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 01-201221 від 20.12.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/10891/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрон сервіс юкрейн" задоволено; розірвано договір поставки № 01-201221 від 20.12.2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрон сервіс юкрейн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрон сервіс юкрейн" 466 025 грн 00 коп. - попередньої оплати, 466 025 грн 00 коп. - штрафу та 16 461 грн 75 коп. - судового збору.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що відповідачем не виконано умов договору в частині поставки товару. Вказав на те, що посилання відповідача на укладення договору в іншій редакції, ніж надана позивачем, не підтверджено належними та допустимими доказами. Зауважив, що відповідачем не надано суду належних та вірогідних доказів в розумінні ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа" товару за договором № 01-201221 від 20.12.2021 у строки, передбачені п. 2.4. договору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Квадро.Юа" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/10891/22 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ «Дрон сервіс юкрейн» до ТОВ "Квадро.Юа" про стягнення суми попередньої оплати та штрафу за договором поставки відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторони домовились про постачання товару не на тих умовах, на які посилається позивач у своєму позові. Вказане, на переконання скаржника, підтверджується листуванням у месенджері, в рамках якого відповідач надіслав позивачу проект договору поставки саме в тій редакції, на яку посилається відповідач. Наголошує, що у відповідача ще не наступив обов`язок щодо поставки відповідного товару, оскільки позивач не сплатив його повну вартість. Підкреслює, що позивач здійснив підміну перших сторінок договору, оскільки узгоджена сторонами редакція договору була укладена шляхом підписання лише останньої його сторінки.

Також скаржником подано клопотання про призначення судової технічної експертизи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2023 апеляційна скарга у справі № 910/10891/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/10891/22; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/10891/22 призначено на 05.06.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, а також висловити доводи та міркування з приводу заявленого клопотання про призначення судової технічної експертизи, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

У подальшому розгляд справи відкладався.

06.06.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що відповідач наводить умови договору, які нібито було узгоджено сторонами, однак підтвердити дане твердження не може, оскільки ТОВ «Квадро.Юа» свідомо не надає свій оригінал підписаного обома сторонами договору. Підкреслює, що надані відповідачем у якості доказів роздруківки листування у месенджері можуть слугувати лише фактом узгодження Договору поставки між сторонами, однак не підтверджують підписання вказаного договору на тих умовах, про які зазначає відповідач в тексті апеляційної скарги.

10.07.2023 відповідач подав до суду додаткові пояснення, в яких навів порівняльну таблицю редакцій спірного договору.

07.08.2023 на електронну адресу суду надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких позивач наголошує, що ТОВ «Квадро.Юа» жодними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами не спростовано підписання договору поставки на умовах, які зазначені у наданій ТОВ «Дрон сервіс юкрейн» редакції договору.

Також, 07.09.2023 позивачем подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку експерта № КСЕ-19/116-23/12031 від 09.08.2023.

Крім того, відповідачем до апеляційної скарги та додаткових пояснень було надано нові докази щодо наявності кримінального провадження та допиту свідка в межах такого кримінального провадження.

Вирішуючи питання щодо прийняття наданих позивачем та відповідачем доказів на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20).

Отже, у розумінні наведених процесуальних норм саме суд апеляційної інстанції має оцінити винятковість випадку прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.06.2023 № 910/16181/18.

При цьому, сам по собі факт отримання стороною відповідних доказів після прийняття рішення судом першої інстанції не є винятковим випадком для їх прийняття на стадії апеляційного оскарження за відсутності доказів неможливості отримання таких доказів до моменту постановлення рішення місцевим господарським судом.

З урахуванням наведеного та того, що сторонами не доведено наявність обставин, які б унеможливлювали своєчасне подання вищенаведених доказів до суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову у долученні до матеріалів справи доказів на стадії апеляційного провадження.

Крім іншого, 04.10.2023 відповідачем було подано уточнене клопотання про проведення судової технічної експертизи.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін щодо заявленого клопотання, дослідивши матеріали справи та розглянувши доводи клопотання на предмет його обґрунтованості, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для призначення судової технічної експертизи, виходячи із наступного.

У силу приписів ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

При цьому згідно ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Згідно ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" - судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Визначення, чи потребує вирішення спірного питання застосування спеціальних знань експертів, чи ні, віднесено до компетенції суду. У разі, коли суд потребує висновків фахівця з питань, що відносяться до предмета доказування, тобто, у разі, коли висновок експерта не може змінити інші засоби доказування, він вправі призначити експертизу.

Експертиза призначається у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, рішення суду має прийматися у повній відповідності з нормами процесуального та матеріального права, з повним та об`єктивним дослідженням обставин та доказів.

Право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Така правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції обвинувачення і захист діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 922/2017/17 від 30.05.2018).

У відповідності до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і суперечить вимогам статті 6 Конвенції стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що при призначенні судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції (п. 18).

Колегія суддів, серед іншого, зауважує, що за змістом пункту 2 частини 1 статті 99 ГПК України призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду.

Підсумовуючи вищенаведене в сукупності, а також враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, судова колегія Північного апеляційного господарського суду не знайшла правових підстав для задоволення заявленого відповідачем клопотання про призначення судової технічної експертизи.

Також, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрон сервіс юкрейн» про забезпечення позову.

За результатами розгляду поданих сторонами клопотань колегія суддів перейшла до розгляду справи по суті.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.10.2023 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 20.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрон сервіс юкрейн" (далі - покупець) укладено договір поставки № 01-201221, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах, в обсягах і кількості, зазначених в узгоджених і належним чином підписаних сторонами специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Сторони застосовують до даного договору умови поставки ЕХW - франко-завод: м. Київ, вул. Нижньоключова, 14, відповідно до «Інкотермс» в редакції 2010 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару.

Згідно п. 2.4. договору, постачальник зобов`язується поставити товар на протязі 60 календарних днів з моменту оплати авансу і надати разом з товаром видаткову накладну та інші документи, передбачені діючим законодавством України.

Пунктом 5.4. договору визначено, що розрахунки між сторонами здійснюються на умовах часткової передплати шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі 12 цього договору, на таких умовах:

5.4.1. аванс в сумі 466 025, грн, що становить 25% від загальної суми договору, протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання даного договору;

5.4.2. остаточний розрахунок після підтвердження постачальником готовності передати товар, та виставлення відповідного рахунку.

За умовами п. 7.4. договору, якщо покупець відмовився від отримання товару, сплачений за товар аванс не повертається. У разі відмови чи прострочення передачі товару покупцю, постачальник зобов`язаний повернути отриманий аванс та сплатити покупцю штраф у розмірі отриманого авансу.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022 року, а в частині виконання взаємних зобов`язань - до їх повного та належного виконання сторонами (п. 9.1. договору).

Згідно специфікації № 1 від 20.12.2021 до договору поставки № 01-201221 від 20.12.2021 товар, що поставляється: акумулятор Agras T30 Intelligent Battery у кількості 12 шт; зарядний пристрій для зарядження акумуляторів T30 Intelligent Battery Charger у кількості 4 шт; сільськогосподарський мультикоптер моделі Agras T30 (CE) у кількості 4 шт. На загальну суму 1 864 100, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2021 відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату всього товару на загальну суму 1 864 100, 00 грн.

Позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку, відповідно до п. 5.4. договору було перераховано відповідачу передоплату у розмірі 466 025, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 55 від 22.12.2021.

Тож, відповідно до умов п. 2.4. договору відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару на протязі 60 календарних днів з моменту оплати авансу, тобто до 21.02.2022 включно (з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, чим порушив умови договору, а тому останній зобов`язаний повернути сплачені кошти у розмірі 466 025, 00 грн.

Також, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині поставки товару, позивач просить суд розірвати договір поставки № 01-201221 від 20.12.2021 року, укладений між ТОВ «Дрон сервіс юкрейн» та ТОВ «Квадро.Юа» та стягнути з відповідача на користь позивача штраф у сумі 466 025, 00 грн. відповідно до п. 7.4. договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку, відповідно до п. 5.4. договору було перераховано відповідачу передоплату у розмірі 466 025, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 55 від 22.12.2021.

Тож, відповідно до умов п. 2.4. договору відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару на протязі 60 календарних днів з моменту оплати авансу, тобто до 21.02.2022 включно (з урахування ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Проте, в порушення умов договору, відповідач не здійснив поставку товару.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з претензією № 30/08 від 30.08.2022, в якій просив відповідача повернути суму сплаченого авансу у розмірі 466 025, 00 грн та сплатити штраф у сумі 466 025, 00 грн у зв`язку з непоставкою товару, в строк протягом 7 днів з дати отримання вказаної претензії.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що між сторонами дійсно був укладений договір № 01-201221 від 20.12.2021, проте на інших умовах, оскільки в редакції відповідача обов`язок щодо поставки товару ще не настав, адже позивач не сплатив повну вартість товару. Тож, відповідач посилається на відмінність п.п. 2.4., 5.4, 5.4.2. та 7.4. договору. Також, відповідач зазначає, що у нього відсутній оригінал договору поставки в редакції відповідача, підписаний з обох сторін.

Відповідачем додано до матеріалів справи примірник договору, підписаний лише з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа".

Як вбачається з матеріалів справи, примірник договору поставки № 01-201221, доданий представником відповідача до відзиву, датований 20.12.2022, в той час як правовідносини сторін виникли у 2021 році, що вбачається з доданого до позовної заяви договору поставки № 01-201221 від 20.12.2021, що підписаний представниками сторін та скрпілений печатками підприємств, оригінал якого разом зі специфікацією № 1 від 20.12.2021 оглянуто в судових засіданнях як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції.

Наданий позивачем екземпляр договору поставки № 01-201221 від 20.12.2021 містить підписи сторін та скрпілений, в тому числі, печаткою відповідача, автентичність яких останнім не заперечується.

При цьому, посилання відповідача на допущену технічну помилку в даті екземпляру договору, який надавався ним до суду, колегією суддів оцінюється критично, оскільки наданий ТОВ «Квадро.ЮА» екземпляр договору не містить підпису ТОВ «Дрон сервіс юкрейн».

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/9439/13 та від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.

Відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в межах апеляційного оскарження не надано доказів визнання недійсним договору поставки № 01-201221 від 20.12.2021, а тому останній є обов`язковим до виконання.

Згідно ст. 79 Господарського кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо посилання скаржника на роздруківку листування з позивачем у месенджері Viber, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Так, наприклад, у справі № 643/6581/19 відповідачка стверджувала, що роздруківки листування між сторонами у Viber підтверджують домовленість між ними з приводу проживання відповідачів у квартирі позивачки, що між сторонами було укладено договір найму квартири на невизначений строк з умовою сплати орендної плати у вигляді оплати комунальних послуг за квартиру; тобто вони досягли згоди за всіма істотними умовами договору і виконували його. У постанові від 25 червня 2021 року у цій справі Касаційний цивільний суд, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, вказав, що посилання заявниці на роздруківки листування у Viber не є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення договору найму житла в розумінні статей 77-80 ЦПК України. При цьому Касаційний цивільний суд не висновував про те, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази.

У постанові від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18 Касаційний господарський суд вказав, що надана позивачем роздруківка електронної переписки з відповідачем (паперова копія знімка екрана монітора комп`ютера) не є належним доказом відправлення позивачем та отримання відповідачем письмової заявки про надання послуг за договором. З копії знімка екрана монітора комп`ютера не вбачається, лист якого саме змісту було відправлено на електронну адресу. Роздруківка електронної переписки не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, оскільки не містить електронного підпису.

У постанові Касаційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18 щодо належності та допустимості скриншоту електронного листа зазначено, що законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме Закон № 851-IV та Закон України «Про електронний цифровий підпис». Першим передбачено визначення електронного документа - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, а також те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора. Другий безпосередньо визначає правовий статус електронного цифрового підпису (ЕЦП) та регулює відносини, що виникають при використанні ЕЦП. Наданий лист - це роздруківка із сайту відповідача, яка не містить вказаних реквізитів. Отже, зазначена постанова Касаційного господарського суду не містить висновку про те, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази.

У постанові від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19 Касаційний господарський суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що електронне листування між сторонами справи не може вважатись належним письмовим доказом, а роздруківка електронного листування не є електронним документом в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV.

У постанові Касаційного господарського суду від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19 зазначено, що позивач, стверджуючи про укладення договору поставки та виникнення між сторонами господарських зобов`язань, на підтвердження цього факту надав суду скриншоти електронних листів із зображенням надісланих файлів. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі роздруківки електронної переписки не є належним доказом укладення між сторонами зазначеного договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов`язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону № 851-IV та не мають електронного цифрового підпису. Проте позивачем не було надано суду документів на підтвердження факту реальної поставки товару, у тому числі поза межами договірних відносин.

У постанові Касаційного господарського суду від 15 квітня 2021 року у справі № 910/8554/20 вказано, що позивач направив відповідачу в електронному вигляді заявку щодо поставки товару, визначеного у специфікації, що підтверджується наявною в матеріалах справи паперовою копією скриншоту вебсторінки електронної пошти позивача. Суд вказав, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV.

У постанові від 28 червня 2022 року у справі № 922/1280/21 Касаційний господарський суд зазначив, що підприємством надано до матеріалів справи роздруківку з його електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка «Viber» як доказ на підтвердження замовлення відповідачем в`язальної машини діаметром 13 дюймів. Надана підприємством роздруківка з електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка не є належними доказами замовлення товариством товару, оскільки відсутні докази підписання цього листа електронним цифровим підписом товариства. При цьому відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації. За умовами укладеного сторонами договору погоджено чітку форму, в якій має відбуватись замовлення покупцем виробничого обладнання, а саме письмову форму шляхом підписання специфікації до договору, а не будь-яке листування.

Отже, у всіх наведених постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

При цьому в указаних постановах касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

Разом з тим, надана відповідачем роздруківка листування з позивачем у месенджері Viber жодним чином не спростовує встановлений факт підписання сторонами договору в наданій позивачем редакції та не підтверджує зазначені відповідачем обставини підписання договору на умовах, що є відмінними від тих, які зазначені у наданому до суду ТОВ «Дрон сервіс юкрейн» договорі поставки.

Також, доводи скаржника про те, що: білизна паперу аркушів спірного договору відрізняється від білизни паперу останнього аркушу, підписаного відповідачем екземпляру; останній аркуш спірного договору, на відміну від наданих позивачем перших аркушів такого договору, має характерний залом; перший, другий, третій та четвертий аркуші спірного договору містять розмір шрифту нумерації сторінок, відмінний від шрифту нумерації сторінок на п`ятому аркуші паперу спірного договору, - колегією суддів оцінюються критично, оскільки є суб`єктивним трактуванням відповідача та не дає обгрунованих мотивів вважати, що позивач здійснив підробку стрінок договору, як про це зазначає апелянт.

Поряд з викладеним колегія суддів зауважує, що договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідно до умов п. 2.4. договору відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару на протязі 60 календарних днів з моменту оплати авансу, тобто до 21.02.2022 включно (з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 Цивільного кодексу України), то виконання боржником, у даному випадку "Квадро.Юа" як постачальником за договором (зобов`язаною стороною за договором в частині поставки товару), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа" товару за договором № 01-201221 від 20.12.2021 у строки, передбачені п. 2.4. договору.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Частинами першою та другою статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У вказаній статті йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Зі змісту договору вбачається, що при його укладенні позивач, як покупець, розраховував на отримання товару в установлений договором строк, проте відповідач не поставив товар у визначений договором строк.

Враховуючи викладене, оскільки як встановлено судом відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором у частині поставки товару та у строки передбачені договором, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача на підставі чинного законодавства України щодо розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки відповідачем було порушено умови договору № 01-201221 від 20.12.2021.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача авансу у розмірі 466 025, 00 грн та штрафу у сумі 466 025, 00 грн. на підставі п. 7.4. договору, колегія суддів зазначає наступне.

За умовами п. 7.4. договору, якщо покупець відмовився від отримання товару, сплачений за товар аванс не повертається. У разі відмови чи прострочення передачі товару покупцю, постачальник зобов`язаний повернути отриманий аванс та сплатити покупцю штраф у розмірі отриманого авансу.

Як вже зазначалось вище, позивач звертався до відповідача з претензією № 30/08 від 30.08.2022, в якій просив відповідача повернути суму сплаченого авансу у розмірі 466 025, 00 грн та сплатити штраф у сумі 466 025, 00 грн у зв`язку з непоставкою товару, в строк протягом 7 днів з дати отримання вказаної претензії.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень п. 7.4. договору та положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з поставки товару, а тому останнім безпідставно утримуються грошові кошти у розмірі 466 025, 00 грн, які підлягають поверненню позивачу. При цьому, договірні зобов`язання між сторонами припинились.

Таким чином, відповідач зобов`язаний повернути позивачу кошти у розмірі 466 025, 00 грн та сплатити штраф у розмірі отриманого авансу - 466 025, 00 грн.

При цьому, відповідачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів.

Колегія суддів наголошує, що у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням наведеного та оцінивши надані сторонами докази у сукупності із встановленими у справі обставинами, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем доведено обставини порушення відповідачем умов договору поставки, у той час як відповідачем належних, допустимих та достовірних доказів на спростування вказаних обставин надано не було.

При цьому судовою колегією враховано, що ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10.05.2011, пункт 58).

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/10891/22 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/10891/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/10891/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Квадро.Юа".

4. Справу № 910/10891/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.10.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак