Постанова

від 11.10.2023 по справі 190/234/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 190/234/22

провадження № 61-7045св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: державний нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Трощій Наіля Галібовна, П`ятихатська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Трощій Наіля Галібовна, П`ятихатська міська рада, про підтвердження факту нікчемності заповітів, визнання недійсними свідоцтв на право на спадщину та визнання права власності,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суд від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив підтвердити (встановити) факт нікчемності заповіту, складеного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого секретарем Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області 12 серпня 2014 року за реєстровим номером 115; підтвердити (встановити) факт нікчемності заповіту, складеного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого секретарем Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області 26 лютого 2019 року за реєстровим номером 11; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину № 2-2, 2-3, 2-4, видані 05 січня 2022 року державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Троцій Н. Г. на ім`я ОСОБА_2 ; визнати за позивачем право власності на спадкове майно після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: земельну ділянку площею 8,2000 га, кадастровий номер 3520385500:02:001:0608, на земельну ділянку площею 6,0337 га, кадастровий номер 1224588000:01:003:0190, та на пенсію в розмірі 1 769,00 грн, яка знаходиться на розрахунковому рахунку Пенсійного фонду України.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 26 липня 2021 року він звернувся до Першої кам`янської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а 26 січня 2022 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Однак постановою нотаріуса йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки за життя ОСОБА_3 склала заповіти, відповідно до яких єдиним спадкоємцем після її смерті є ОСОБА_2 . Заповіти позивач уважає нікчемними, оскільки вони вчинені не нотаріусами, а секретарями сільських рад, на території яких спадкодавець не проживала. Водночас у м. П`ятихатках Кам`янського району Дніпропетровської області, де була зареєстрована спадкодавець, є нотаріальні контори, що свідчить про складання заповітів з порушенням вимог щодо їх форми і посвідчення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 09 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при посвідченні спірних заповітів секретар сільської ради дотримав вимоги щодо їх форми, а тому немає підстав уважати їх нікчемними та застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації. Заповіт передбачає особисте здійснення заповідачем права на вільне волевиявлення, яке як належно виражене, підлягає правовій охороні після смерті заповідача.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 05 січня 2022 року державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим номером 2-2 (спадкова справа № 727/2021) на ім`я ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 6,0337 га, кадастровий номер 1224588000:01:003:0190, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Холодіївської сільської ради Кам`янського району Дніпропетровської області. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 05 січня 2022 року державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим номером 2-3 (спадкова справа № 727/2021) на ім`я ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 8,2000 га, з кадастровим номером 3520385500:02:001:0608, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 05 січня 2022 року державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим номером 2-4 (спадкова справа № 727/2021) на ім`я ОСОБА_2 щодо недоотриманої пенсії у розмірі 1 769,00 грн, яка знаходиться на розрахунковому рахунку Пенсійного фонду України. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заповіти були посвідчені не за місцем проживання заповідача, доказів її звернення до належної сільської ради за місцем проживання та відмови у посвідченні заповіту не надано, а суд такого факту не встановив, як не надано і доказів неможливості посвідчити заповіти за місцем проживання заповідача, тому ці заповіти є нікчемними, адже недотримано порядку їх посвідчення. Оскільки нотаріус видала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на підставі нікчемних заповітів, вимоги про визнання таких свідоцтв недійсними підлягають задоволенню. Вимоги про визнання за позивачем права власності на все спадкове майно є безпідставними, враховуючи, що позивач і відповідач є спадкоємцями за законом першої черги, які прийняли спадщину після смерті матері.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 08 травня 2023 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суд від 11 квітня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 та постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 220/183/20, від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

21 червня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю рішення апеляційного суду. Заповіт було посвідчено посадовою особою органу місцевого самоврядування, хоча місце проживання спадкодавця було зареєстровано в м. П`ятихатках Дніпропетровської області, де є нотаріус. Тому особа, яка від імені органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт, такого права не мала, адже уповноважені представники органів місцевого самоврядування не замінюють нотаріусів, а лише можуть здійснювати деякі їхні повноваження в разі відсутності в певному населеному пункті нотаріуса, для зручності осіб, яким потрібно вчиняти нотаріальні дії, але за місцем проживання немає нотаріуса.Тимчасова поїздка спадкодавця до іншого села з метою відвідування доньки не є підставою для посвідчення заповіту не в нотаріуса та не за місцем проживання спадкодавця, за відсутності у ньому нотаріуса. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина.

ОСОБА_1 є сином, а ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_3 .

На час смерті ОСОБА_3 була зареєстрована на АДРЕСА_1 та проживала одна.

Згідно з копією спадкової справи № 727/2021 із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса 26 липня 2021 року звернувся ОСОБА_1 , а 28 вересня 2021 року - ОСОБА_2

12 серпня 2014 року секретар виконкому Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області посвідчив заповіт ОСОБА_3 , який зареєстрований у книзі нотаріальних дій за № 115, яким спадкодавиця заповіла належну їй на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 земельну ділянку площею 6,0337 га своїй дочці ОСОБА_2

26 лютого 2019 року секретар Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області посвідчив заповіт ОСОБА_3 , який зареєстрований в реєстрі за № 11, яким ОСОБА_3 заповіла все своє майно та належні їй майнові права і обов`язки дочці, ОСОБА_2 , залишаючи без права на спадщину за законом та заповітом всіх можливих спадкоємців.

Заповіти зареєстровані у Спадковому реєстрі за № 56515173 та № 64209596 відповідно (довідка зі Спадкового реєстру від 26 липня 2021 року № 65735135).

05 січня 2022 року нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної контори видав на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме:

за реєстровим номером 2-2 - щодо земельної ділянки, площею 6,0337 га, кадастровий номер 1224588000:01:003:0190, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Холодіївської сільської ради Кам`янського району Дніпропетровської області;

за реєстровим номером 2-3 - щодо земельної ділянки, площею 8,2000 га, кадастровий номер 3520385500:02:001:0608, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області;

за реєстровим номером 2-4 - щодо недоотриманої пенсії у розмірі 1 769,00 грн, яка знаходиться на розрахунковому рахунку Пенсійного фонду України.

26 січня 2022 року позивач звернувся до Першої кам`янської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 .

Постановою державного нотаріуса Першої кам`янської державної нотаріальної контори від 26 січня 2022 року № 131/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки він не має права на спадкування через наявність заповіту.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2021 року, ухваленим у справі № 190/1746/21, задоволено заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа - П`ятихатська міська рада Дніпропетровської області в особі виконавчого комітету П`ятихатської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що місцем відкриття спадщини після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є останнє місце її проживання на АДРЕСА_2 .

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2021 року не оскаржувалось і набрало законної сили 18 січня 2022 року.

Згідно з довідкою архівного управління Кам`янської районної державної адміністрації від 01 березня 2023 року № 14 станом на серпень 2014 року і лютий 2019 року село Новозалісся було підпорядковане Пальмирівській сільській раді.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Відповідно до Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 831/19569, відомості про заповіти, посвідчені нотаріусами, посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251, 1252 ЦК України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України «Про нотаріат», підлягають внесенню до Спадкового реєстру. Так само підлягають внесенню до реєстру і відомості про зміну і скасування заповіту.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.

Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіти нікчемними, зокрема, з тих підстав, що уповноважені особи органу місцевого самоврядування посвідчили заповіт ОСОБА_3 не за місцем її реєстрації, де є нотаріуси, вкрай нерозумно.

Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.

Інший підхід призводить до необґрунтованості покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанови Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 у справі № 220/183/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 688/3144/20).

Таким чином, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи, яка проживає не в межах цього органу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги ЦК України про порядок його посвідчення, які тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

Як наслідок, немає жодних підстав уважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування заповіту поза межами цього органу тягне його нікчемність.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оспорювані заповіти посвідчені уповноваженою особою органу місцевого самоврядування з дотриманням вимог щодо їх посвідчення, визначених ЦК України та Порядком, посвідчення заповітів не за місцем проживання заповідача не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та можуть вплинути на дійсність заповіту, та не скасовує вільне волевиявлення заповідача.

Визнання заповіту нікчемним без установлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» від 07 липня 1989 року, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати в порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.

Оскільки у справі, що переглядається, немає підстав уважати заповіти нікчемними, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні інших заявлених вимог, які є похідними.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які є обов`язковими до застосування, помилково вважаючи, що саме по собі посвідчення заповітів не за місцем проживання чи реєстрації місця проживання заповідача свідчить про їх нікчемність.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасувати, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2022 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов