Рішення

від 10.10.2023 по справі 465/3290/17

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/3290/17

2/465/1022/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2023 року місто Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді Мигаль Г.П.,

при секретарі судового засідання Власюк Д.Я.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство культури України, ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, завданої роботодавцем внаслідок порушення роботодавцем трудового законодавства,

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом, у якому, після зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути з Львівської національноїгалереї мистецтвімені Б.Г.Возницькогона його користь 100 000,00 грн. моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення роботодавцем трудового законодавства.

Обґрунтовуючи позов покликається на те, що з 16 серпня 2013 року по 09 лютого 2017 року працював на посаді юрисконсульта у Львівській національнійгалереї мистецтвімені Б.Г.Возницького.У вересня 2016 року відбулась зміна керівництва галереї. З цього часу, його трудові права було неодноразово порушено керівником Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, зокрема генеральний директор почав запроваджувати нові принципи роботи, видавити накази і розпорядження, які суперечили діючому законодавству, проявляв зверхність та зневагу до позивача. У грубій формі наказував звільнятись, всім способами перешкоджав позивачу належним чином виконувати посадові обов`язки. Вказане стало причиною погіршення здоров`я позивача та підставою для подачі заяви прозвільнення зпосади провідногоюрисконсульта,відповідно довимог ч.3ст.38КЗпП України,у зв`язкуз невиконаннямроботодавцем законодавствапро працю,умов колективногоі трудовогодоговору.Наказом №24від 09.02.2017року позивачабуло звільненоз посадипровідного юрисконсультаЛьвівської національноїгалереї мистецтвім.Б.Г.Возницького.Вказує,що генеральнийдиректор Львівськоїнаціональної галереїмистецтв іменіБ.Г.ВозницькогоТ. Возняк своїми протиправними діями проігнорував і грубо порушив вимоги Конституції України, трудового законодавства, і таким чином порушив права та законні інтереси позивача, і таки змусив його звільнитися із займаної посади, що призвело до значних душевних хвилювань, поганого самопочуття позивача, погіршення здоров`я, порушення звичайного ритму його життя, вжиття додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди оцінює в сумі 100 000,00 грн., яку просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, з мотивів наведених у ньому.

Представник відповідачаподав до суду відзив на позов у якому зазначив, що позивачем не обґрунтовано у чому полягає заподіяна йому маральна шкода. Не доведений факт завдання моральних страждань, душевних переживань, наявність втрат немайнового характеру, що настали у результаті звільнення позивача. Позивачем не наведено доказів, які вказували б на те, що дії відповідача завдали моральну шкоду та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із завданою шкодою здоров`ю позивача. Відтак, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Представником відповідача подану суду заяву про застосування строків позовної давності, а саме представник відповідача просить застосувати 3-місячну позовну давність звернення до суду. У задоволенні позову просить відмовити.

Представники третіхосіб в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Правом на подачу відзиву на позов та подачу заяви про розгляд справи за їх відсутності не скористались.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши їх фактичні обставини, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 16 серпня 2013 року ОСОБА_1 працював на посаді юрисконсульта у Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького.

Наказом № 24 від 09.02.2017 позивача було звільнено з посади провідного юрисконсульта Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г. Возницького, за власним бажанням, згідно з п.3 ст.38 КзПП України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до статті 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення зак онодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника (Постанова Верховного Суду від 13.06.2018 року по справі № 741/1128/17, постанова Верховного Суду України від 22.05.2013 року № 6-34цс13).

Так, з наявних у справі доказів встановлено, позивача було звільнено з посади провідного юрисконсульта Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г. Возницького, за власним бажанням, згідно з п.3 ст.38 КзПП України.

Отже, за наслідками заяви позивача про звільнення, було винесено наказ про його звільнення, в якому зазначено причину звільнення - посилання на ч.3 ст.38 КзПП, у зв`язку з порушенням щодо нього законодавства про працю.

Таким чином, відповідач станом на дату винесення наказу не оспорював, що такі порушення існували.

Позивач стверджує, що порушуючи трудовезаконодавство,генеральний директорВозняк Т.С.,видав наказвід 07листопада 2016року №155/а«Про організаціюпраці» якимвизначив робочемісце провідногоюрисконсульта галереїу своїйприймальної,поруч ізсекретарем чимпорушив вимоги«Загального Положенняпро юридичнуслужбу міністерства,іншого центральногооргану виконавчоївлади,державного підприємства,установи,організації» затвердженогоПостановою КабінетуМіністрів Українивід 26листопада 2008року №1040.Також, генеральним директором ОСОБА_3 не буловзято доуваги жодноїпояснюючої таслужбової записки,поданих позивачемта зареєстрованиху журналівхідної документації,щодо неможливостівиконання посадовихобов`язків,внаслідок погіршенняістотних умовпраці.Жодної реакціїз бокудиректора,на йогописьмові звернення,взагалі небуло.Окрім цього, ОСОБА_4 ,всупереч вимогам«Загального Положенняпро юридичнуслужбу міністерства,іншого центральногооргану виконавчоївлади,державного підприємства,установи,організації» затвердженогоПостановою КабінетуМіністрів Українивід 26листопада 2008року №1040,трудового договоруне забезпечивробоче місцеюрисконсульта (фактичнопозбавив робочогомісця)для виконанняпосадових обов`язків,позивач бувзмушений вестидокументацію відруки,використовуючи власнийкомп`ютер.Крім цього, ОСОБА_3 в категоричнійформі заборонивйому відлучатисяз робочогомісця збудь-якихпричин (втому числіі зробочих питань),що єнеобхідністю,враховуючи відсутністьорганізованого робочогомісця.Більше того,на виконаннянаказу №155/від 07.11.2016року переміщеннямдокументації таюридичної літератури,а такожкількох предметівмеблів,які необхіднібули йомудля виконанняроботи, вінзаймався особисто,що спричинилорізке погіршенняздоров`я черезрецидив паховоїкили.

Після проведеного оперативного втручання та стаціонарного лікування, він повторно наголосив директору щодо неможливості виконання роботи через погіршення умов праці, та здоров`я, проте, черговий раз не отримав жодної відповіді від ОСОБА_3 .

Вказані обставини підтверджується наявними у матеріалах справах фотоматеріалами, медичною документацією, письмовими звернення ОСОБА_1 до роботодавця та спростовує доводи відповідача щодо заперечення позовних вимог.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Суд вважає, що з наданих позивачем доказів вбачається завдання йому моральної шкоди, понесені моральні страждання, та наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і діянням відповідача, що є обов`язковим елементом для можливості відшкодування шкоди.

Таким чином, позовні вимоги за своєю суттю є підставними.

Представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності у даному спорі, зважаючи на те, що звільнення позивача відбулось 09 лютого 2027 року. а з позовом останній звернувся лише 02 червня 2017 року, тобто з пропуском встановленого ст.233 КзПП України тримісячного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України рішенням від 22.02.2012 року №4-рп/2012 підтвердив існування скорочених строків звернення до суду за захистом порушених трудових прав. Одним із самостійних способів захисту, які вправі обрати працівник, є право вимоги компенсації моральних страждань внаслідок незаконного звільнення.

У Постанові № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 16 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", до вимог про відшкодування моральної шкоди, у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (стаття 233 КЗпП України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач звернувся до суду 02 червня 2017 року, тоді як звільнився з підприємства 09 лютого 2017 року, того ж дня позивач ознайомлений з наказом про своє звільнення, тобто про порушення свого права позивач дізнався 09 лютого 2017 року, в зв`язку з чим, передбачений тримісячний строк звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної школи позивачем пропущений.

В той час, позивачем не наведено суду жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку та підстав для його поновлення,із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду позивач не звертався.

З огляду на вищевикладене, покликання представника відповідача щодо пропуску позивачем тримісячного строку для звернення до суду з даним позовом знайшли своє підтвердження в процесі судового розгляду, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати по справі слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство культури України, ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, завданої роботодавцем внаслідок порушення роботодавцем трудового законодавства, відмовити у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Стефаника, 3.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Міністерство культури України, місцезнаходження: 01601, м. Київ. Вул. І. Франка, 19.

ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 17 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя Мигаль Г.П.