Постанова

від 04.10.2023 по справі 470/53/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2023 року м. Кропивницький

справа № 470/53/22

провадження № 22-ц/4809/989/23

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи - Березнегуватська державна нотаріальна контора, Березнегуватська селищна рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023року у складі головуючого судді Лусти С.А.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

03.02.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Березнегуватська державна нотаріальна контора, Березнегуватська селищна рада, в якому просили визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 08.04.2000 нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №428 недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 15 червня 1991 року. Згідно рішення 9 сесії 23 скликання Калузької сільської ради від 15 грудня 1999 року № 8 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 8,55 га, яка розташована на території Калузької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області.

Позивачі стверджують, що передана ОСОБА_1 у приватну власність земля належала їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

08 квітня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який посвідчено державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Марчук К. І. Згідно цього договору вказану земельну ділянку відчужено за 500,00 гривень, однак в договорі купівлі-продажу відсутнє посилання на здійснення належної оцінки земельної ділянки або посилання на нормативно-грошову оцінку землі. Також в договорі відсутні відомості про згоду другого подружжя на укладення договору купівлі-продажу.

Крім того в 2000 році на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу діяв мораторій на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Враховуючи викладене позивачі вважали, що укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним, тому звернулись до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 02 березня 2023 року до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Березнегуватську селищну раду як правонаступника Калузької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, у зв`язку з її реорганізацією.

Рішенням Добровеличківського районногосуду Кіровоградськоїобласті від19квітня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи узадоволенні позову,суд першоїінстанції виходивз того,щоЦК України, на норми якого у позові посилається сторона позивачів, набрав чинності з 01 квітня 2004 року, а позивач ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку 05 січня 2000 року. Отже, земельна ділянка, одержана позивачем ОСОБА_1 у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизаціїдержавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, є його особистою приватною власністю. Спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 квітня 2000 року не порушує прав ОСОБА_2 , відповідно в задоволенні її позовних вимог про визнання його недійсним, слід відмовити.

Відповідно до положень ч.2 ст. 17 Земельного кодексу України (1990 року), який діяв на час укладення спірного договору купівлі-продажу,власники земельних ділянок, переданих їм радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана.

Суд дійшов висновку, що відповідно до чинного на той час законодавства позивач ОСОБА_1 , отримавши 05 січня 2000 року на підставі рішення Калузької сільської ради у приватну власність земельну ділянку, площею 8,55 гектари, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не мав прав її відчужувати, оскільки з набранням чинності 12 червня 1997 року ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження рад народних депутаті перейшли до сільських, селищних, міських рад, як органів місцевого самоврядування.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки було укладено 08 квітня 2000 року, його зміст і наслідки були достовірно відомі ОСОБА_1 , а з цим позовом останній звернувся лише в лютому 2022 року, тому суд застосував наслідки пропуску строку позовної давності та відмовив позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання недійсним вказаного договору у зв`язку зі спливом позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 8, 55 га, посвідченого 08.04.2000 державним нотаріусом Березанської нотаріальної контори.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Земельного кодексу України в редакції станом на 1990 року, який діяв на момент укладення договору кунівлі-продажу земельної ділянки від 08.04.2000, власники земельних ділянок, переданих їм радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана.

Враховуючи зазначену норму Земельного кодексу, яка була чинною на час укладення договору, позивач не мав права відчужувати земельну ділянку, площею 8,55 га починаючи з 2000 року і до 2006 року.

З вказаних підстав оспорюваний правочин купівлі-продажу та нотаріально посвідчений 08 квітня 2000 року є недійсним.

Нотаріус Березанської нотаріальної контори при посвідченні правочину купівлі-продажу земельної ділянки 8 квітня 2000 року в порушення ст. 54 Закону України «Про нотаріат» не перевірила чи відповідає зміст посвідчувального нею правочину купівлі-продажу земельної ділянки вимогам Земельного кодексу України і дійсним намірам сторін, в порушення ст. 5 Закону України «Про нотаріат», завідомо знаючи, що правочин не відповідає законодавству України, не відмовила у вчиненні нотаріальної дії, а навпаки посвідчила його, чим ввела в оману обидві сторони правочину щодо можливості здійснення такого правочину і його законності. Зазначені обставини призвели до того, що сторони правочину як продавець, так і покупець протягом тривалого часу не розуміли, що вчинили 08.04.2000 недійсний правочин.

Позивач вказує, що коли в лютому 2022 року дізнався, що підписав недійсний правочин, одразу звернувся до суду з позовом. До того вважав, що оскільки правочин, посвідчений державним нотаріусом Березанської нотаріальної контори, то нотаріус перед його посвідченням перевірив його на відповідність Закону і він не суперечить останньому.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Адвокат Федорова І. В. подала до апеляційного суду клопотання про розгляд справи за її та позивачів відсутності.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення відповідача та його представника адвоката Бобко В. А., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15 червня 1991 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.189 т.1).

05 січня 2000 року ОСОБА_1 на підставі рішення 9 сесії 23 скликання Калузької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, в порядку приватизації отримав у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку, площею 8,55 гектари, про що свідчить копія Державного акту на право приватної власності на землю від 05 січня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за №1320 (а.с.16,152 т.1).

08 квітня 2000 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області Марчук К.І., за яким позивач продав, а відповідач придбав за ціною 500,00 грн земельну ділянку, площею 8,55 гектари, що знаходиться на території Калузької сільської ради, зазначивши в договорі, що земельна ділянка є його особистою приватною власністю (а.с.14-15,151 т.1).

Згідно копії інформації від 07.09.2021, наданої Березнегуватською селищною радою, земельній ділянці, площею 8,55 га, що належала ОСОБА_1 кадастровий номер не присвоєно (а.с.17 т.1).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

За вимогами ст. 4 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.40 зазначеного Кодексу, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

У відповідності до ст. 48 вказаного Кодексу, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За вимогами ст. 112 ЦК Української РСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Згідно ст. 22, 23 КпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Відповідно до положень статей6,17 ЗК України1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 "Про приватизацію земельних ділянок", Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затвердженогонаказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) іст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації позивачем ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний суд України у постанові у справі №6-2710цс15 від 16 грудня 2015 року.

Такі ж вимоги містить і чинний Сімейний кодекс України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, де п. 5 ст. 57 передбачає, що земельна ділянка, набута чоловіком чи дружиною за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, є їх особистою приватною власністю.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується лише до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З набранням чинності 12 червня 1997 року ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження Рад народних депутаті перейшли до сільських, селищних, міських рад, як органів місцевого самоврядування.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку 05 січня 2000 року. Спірна земельна ділянка, одержана позивачем ОСОБА_1 у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизаціїдержавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, є його особистою приватною власністю.

Суд дійшов правильного висновку, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 квітня 2000 року, укладений між позивачем та відповідачем, прав позивачки ОСОБА_2 не порушує, відповідно до положень ч.2 ст. 17 Земельного кодексу України (1990 року), який діяв на час укладення спірного договору купівлі-продажу,власники земельних ділянок, переданих їм радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. Позивач ОСОБА_1 , отримавши 05 січня 2000 року у приватну власність земельну ділянку,не мав прав її відчужувати.

Враховуючи укладення між сторонами спірного договору купівлі-продажу 08 квітня 2000 року, до вимог про позовну давність слід застосовувати положення ЦК Української РСР.

Згідно ст.72 ЦК Української РСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

У відповідності до ст.ст. 74, 75 вказаного Кодексу, вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

За вимогами ст.76 зазначеного Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Крім того, ст.80 ЦК Української РСР передбачала, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки було укладено 08 квітня 2000 року, презумпцію обізнаності позивача із чинним на той час земельним законодавством стосовно заборони продажу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, до суду позов подано 03 лютого 2022 року, про поважні причини пропуску позивачем строку позовної давності представником позивача не зазначено в позовній заяві та під час розгляду справи, тому судпершої інстанції правомірно відмовив позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним вказаного договору у зв`язку зі спливом позовної давності.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного судунабирає законноїсили здня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

С. І. Мурашко