ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2023 року Справа № 902/9/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Кушнірук Р.В.
за участю представників сторін:
прокурора: Манжаюк Д.Л.
позивача: Клапай К.В.
відповідача: Брилянт І.О., Подгурська Д.О.
третьої особи: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023р. у справі №902/9/23, ухвалене суддею Нешик О.С., повний текст рішення складено 17.05.2023
за позовом керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради, м.Тульчин Тульчинського району Вінницької області
до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", м.Тульчин Тульчинського району Вінницької області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп", с.Якушинці Вінницького району Вінницької області,
про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради з вимогою усунути перешкоди в здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району).
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 р. у справі №902/9/23 позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємством Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп та здійснювати розгляд справи за присутності представника. Рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 року у справі №902/9/23 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради відмовити, а також відмовити у задоволенні заяви прокурора про забезпечення виконання рішення №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023 у справі №902/9/23. Стягнути з Тульчинської міської ради на користь Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємством Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп понесені останнім судові витрати.
Листом №902/9/23/3632/23 від 08 червня 2023 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №902/9/23 з Господарського суду Вінницької області.
21.06.2023 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/9/23.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023р. у справі №902/9/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.07.2023 р.
05.07.2023 р. на електронну пошту апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 р. клопотання представника Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/9/23 - задоволено.
11.07.2023 р. на адресу апеляційного господарського суду керівника Тульчинської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому прокурор просить залишити рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 р. у справі №902/9/23 без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" без задоволення.
13.07.2023 р. на адресу апеляційного господарського суду від Тульчинської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "20" липня 2023 р. о 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "07" вересня 2023 р. о 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).
28.08.2023 р. представник Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" надіслав на адресу апеляційного суду письмові пояснення по суті спору.
05.09.2023 р. керівник Тульчинської окружної прокуратури надіслав на адресу апеляційного суду письмові пояснення по суті спору.
07.09.2023 р. на електронну адресу апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із наданням невідкладної правничої допомоги іншому клієнту.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "05" жовтня 2023 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).
03.10.2023 р. Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" надіслало на адресу апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів, зокрема просить визнати поважними причини неподання доказів у встановлений законом строк, а саме копії Постанови Касаційного господарського суду від 12.09.2023 року у справі №902/930/21, копії Запиту на інформацію «Видача відомостей з документації із землеустрою та оцінки земель, що включена до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель від 18.09.2023 року, копії відповіді ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № ПІ-140/0-127/0/63-23 від 20.09.2023 року з додатками, та встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. 2. Долучити до матеріалів справи №902/930/21 копію Постанови Касаційного господарського суду від 12.09.2023 року у справі № 902/930/21, копію Запиту на інформацію «Видача відомостей з документації із землеустрою та оцінки земель, що включена до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель від 18.09.2023 року, копію відповіді ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № П І-140/0-127/0/63-23 від 20.09.2023 року з додатками.
Дослідивши клопотання про приєднання додаткових доказів поданих Дочірнім сільськогосподарським рибоводним підприємством "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", судова колегія встановила, що відповідач просить залучити до матеріалів справи документи, які датовані як після прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі, так і до його прийняття.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.
Отже, судовою колегія не приймаються документи, які датовані до ухвалення у даній справі рішення судом першої інстанції, оскільки в порушення ч. 3 ст. 269 ГПК України, відповідачем не доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.
Що стосується додаткових доказів, датованих після ухвалення судом першої інстанції рішення, вбачається, що на дату винесення оспорюваного рішення ці докази не існували.
Колегія суддів посилається на, зокрема, висновки у справі №46/603 в постанові від 01.07.2021 КГС ВС, де суд наголосив на вже існуючій правовій позиції відносно того, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.
За таких обставин, подані відповідачем документи, які датовані після ухвалення рішення у даній справі, як додаткові докази колегією суддів не приймаються.
У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті спору, просить рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 р. у справі №902/9/23 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Прокурор та представник позивача у судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги вважають, що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просять залишити рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 р. у справі №902/9/23 без змін.
В судове засідання представник третьої особи не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції позов керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради задоволено. Зокрема, Господарський суд Вінницької області дійшов висновку, що державна реєстрація акту на право постійного користування землею серії П-ВН № 002908 від 13.02.1996 не є беззаперечним фактом наявності права постійного користування. Отже, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що обставина відсутності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №ІV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання «Вінницярибгосп» передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, є доведеною. Таким чином, суд доходить висновку, що державний акт на право постійного користування землею серії II-ВН № 002908 від 13.02.1996 є недійсним. Також, Господарський суд Вінницької області вказав на те, що обставина відсутності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів є доведеною, відтак державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 є недійсним. Також, Господарський суд Вінницької області дійшов висновку, що в даному випадку відсутнє правонаступництво ДСРП «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» щодо права постійного користування земельними ділянками.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.
В апеляційній скарзі Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" вказує на те, що ознайомившись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 року у справі №902/9/23, вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права; не здійснено повної та всебічної оцінки обставин справи, що призвело до хибного висновку про задоволення позову. За вказаних обставин рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 року у справі №902/9/23 підлягає скасуванню з наступних причин.
Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що дотримання встановленої процедури складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів, що закріплювалась Інструкцією та те, що видача примірника рішення про надання земельної ділянки у постійне користування землекористувачу чинним на той час законодавством не передбачалось, у зв`язку із чим рішення Клебанської сільської ради № ІV від 15.12.1995 у ДРСП «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» відсутнє.
Наразі оригінал першого примірника Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, що видавався землекористувачу зберігається та наявний у відповідача. Оригінал другого примірника Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, що видавався землекористувачу зберігається та наявний у Головному управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області. Таким чином, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводи відповідача та вказані вище докази, а висновки, викладені з цього приводу у рішенні суду не відповідають обставинам справи.
Також, апелянт стверджує, що прокурором та позивачем не було доведено обставину не існування рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів щодо надання Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання «Вінницярибгосп» у постійне користування земельної ділянки 48,35 га, та, як наслідок недійсності Державного акту серії II-ВН №002908 від 13.02.1996, відтак висновки суду в цій частині є необгрунтованими та недоведеними.
Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції не врахував те, що реорганізація державного підприємства шляхом перетворення в ході проведення приватизації не мала наслідком припинення діяльності такого підприємства, як помилково стверджував прокурор, а мала наслідком перетворення, що передбачає відповідно до умов законодавства, як в чинній редакції, так і в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин, повне правонаступництво останнім всього майна, прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи.
Окрім того, скаржник вказує на те, що державний акт на право постійного користування землею серії ВН №000047 виданий Тульчинською районною радою народних депутатів 07.02.1996 року, державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 000182 виданий Тульчинською міською радою народних депутатів 13.02.1996 року, тобто після видачі Міністерством рибного господарства наказу №120 від 31.07.1995 року. Вказане вище унеможливлює припинення права на постійне користування земельними ділянками Тульчинським виробничим рибцехом з 31.07.1995 року, як про це вказував позивач у своїй позовній заяві.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги, керівник Тульчинської окружної прокуратури у відзиві вказує, на те що відповідно до вимог законодавства, яке діяло на час спірних правовідносин, видачі і реєстрації держаних актів - передувало прийняття на сесії рішення (шляхом голосування) про надання земельної ділянки у користування.
Висновок суду першої інстанції про те, що при вирішенні питання набуття права постійного користування вирішальним є встановлення наявності рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яким таке право було надано особі та в подальшому посвідчено державним актом ґрунтується на вимогах законодавства та відповідає обставинам даної справи.
Окрім того, враховуючи обставини справи та наданні докази, судом вірно зазначено про те, що обставина відсутності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів є доведеною, а відтак державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996 є недійсним.
Твердження представника відповідача про те, що суд першої інстанції не врахував доводи відповідача, надані ним докази та наведені аргументи, що стосуються правонаступництва ДСРП «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп», чим дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову не відповідає дійсності.
На момент винесення наказу Міністерства рибного господарства України № 120 від 31.07.1995, на підставі якого ліквідовано Об`єднання та створено Підприємство, ст. 37 ЦК УРСР передбачала, що юридична особа може припинитися лише шляхом ліквідації або реорганізації. Реорганізація передбачалась шляхом злиття, поділу або приєднання та при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до нововиниклих юридичних осіб, при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходять до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
Відповідно до вищезазначеного наказу чітко зазначено, що цим наказом прийнято рішення про ліквідацію, як юридичної особи Вінницького об`єднання рибного господарства «Вінницярибгосп», тобто ліквідація Об`єднання «Вінницярибгосп» є юридичним фактом для припинення права на постійне користування земельними ділянками його структурним підрозділом - Тульчинським виробничим рибцехом, а відповідно з цього моменту припинено ланцюг правонаступництва прав та обов`язків юридичних осіб у тому числі на спірну ділянку, адже структурний підрозділ Об`єднання «Вінницярибгосп» не міг продовжити існування та не міг передати право користування земельними ділянками правонаступникам, оскільки не відповідав вимогам ст. 37 ЦК УРСР.
Враховуючи, що Міністерство рибного господарства України у своєму наказі №120 від 31.07.1995 чітко зазначило про ліквідацію, як юридичної особи Об`єднання «Вінницярибгосп» (п.3 зазначеного наказу) та створення на базі господарств об`єднання «Вінницярибгосп», а саме майна рибокомбінату, Вінницької, Уланівської і Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК №4 - новоствореного Підприємства з правом юридичної особи, вірним являється встановлення судом першої інстанції факту ліквідації Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства «Вінницярибгосп» як юридичної особи, що виключає будь-яке правонаступництво.
Також, прокурор вказує на те, що законодавство про приватизацію у даному випадку потрібно застосовувати починаючи з 25.08.1998, тобто з моменту прийняття компетентним органом Регіональним відділенням ФДМУ по Вінницькій області від 25.08.1998 наказу № 944 про приватизацію Підприємства, також про перетворення, можна говорити з цього моменту, оскільки даним наказом було визначено спосіб приватизації - перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство.
Тому посилання відповідача на законодавчі акти пов`язані із приватизацію Підприємства до даних спірних правовідносин не застосовуються (об`єднання «Вінницярибгосп» не приватизовувалось і не перетворювалось), у даному випадку наказ Міністерства рибного господарства України № 120 від 31.07.1995, як органу до сфери управління якого передано Вінницьке державне обласне виробниче об`єднання рибного господарства «Вінницярибгосп» у сукупності з іншими доказами є належним доказом разом з іншими (статут, наказу № 82 від 25.06.1996) щодо ліквідації об`єднання.
Також, прокурор звертає увагу на те, що відповідно до Статуту Підприємства «Вінницярибгосп» від 29.12.1995 вбачається, що Підприємство є новоствореною юридичною особою та не є правонаступником Об`єднання «Вінницярибгосп».
Щодо обраного способу захисту прокурор вказує на те, що відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зайняття водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду з порушенням норм чинного законодавства, які фактично не вибули із володіння законного власника, потрібно розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Тому вірним являється посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Усунення перешкод у здійсненні Тульчинській міській раді права користування та розпорядження спірним водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, шляхом зобов`язання повернути їх власникові цього майна, є ефективним способом захисту порушеного права, який відновить права власника.
У відзиві на апеляційну скаргу Тульчинська міська рада вказує на те, що суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази та вимоги чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, дійшов вірного висновку, що Тульчинський виробничий рибцех не був юридичною особою, а входив до об`єднання як структурний підрозділ. За таких обставин право постійного користування могло набути лише Вінницьке державне обласне виробниче об`єднання рибного господарства «Вінницярибгосп», яке мало статус юридичної особи, яке відповідно до наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 (п.3) було ліквідоване в порядку визначеному чинним на той час законодавством, а відтак і виключається будь-яке правонаступництво ДСРП «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи.
Також, правомірним являється задоволення судом першої інстанції заяви прокурора про забезпечення виконання рішення № 02.55-1069вих-23 від 12.04.2023, оскільки подальша діяльність відповідача з вилову водних біоресурсів та пониження рівня води водного об`єкта буде завдавати шкоди законному власнику водного об`єкту - Тульчинській міській раді.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Як вбачається зі змісту ч.5 Статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства Вінницярибгосп, зареєстрованого Вінницьким виконкомом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний №322 до складу Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства Вінницярибгосп входило ряд структурних підрозділів, які не мали правового статусу юридичної особи, зокрема, і Тульчинський виробничий рибцех.
Наказом Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 (а.с.58-59, т.1) було вирішено:"...На базі господарств об`єднання Вінницярибгосп: рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи з 10 серпня 1995 р." (п.1 наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995).
Пунктом 3 наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 також вирішено ліквідувати як юридичні особи: Вінницьке об`єднання рибного господарства Вінницярибгосп; Вінницьку рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію; Тиврівську рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію та Пересувну механізовану колону №4.
З огляду на положення Статуту Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства Вінницярибгосп, затвердженого Міністром рибного господарства України 29.12.1995 (а.с.65-75, т.1), останнє засноване на державній власності, входить до складу Виробничого державно-кооперативного об`єднання рибного господарства Укррибгосп і підпорядковане Міністерству рибного господарства України.
В наказі Вінницького обласного виробничого об`єднання Вінницярибгосп №82 від 25.06.1996 (а.с.84-87, т.1) зазначено, що на базі господарств Вінницярибгосп: рибокомбінату, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство Вінницярибгосп з правом юридичної особи. У зв`язку з наведеним, цим наказом затверджено структуру Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, до складу якого на правах структурних підрозділів включено, зокрема Тульчинський рибоводний цех.
Згідно з довідкою Вінницького обласного управління статистики з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №23/2313 від 30.07.1996 (а.с.64, т.1) Вінницьке обласне державне виробниче господарсько-рибоводне підприємство Вінницярибгосп зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій 29.07.1996 відповідно до рішення №35, дата включення до ЄДРПОУ 01.08.1996, та йому присвоєно ідентифікаційний код: 00476576.
Як слідує із листа Головного управління статистики у Вінницькій області №03.3-08/315-22 від 15.04.2022 (а.с.82, т.1) 19.09.1997 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України було включено суб`єкт з назвою Виробничий рибний цех Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського підприємства Вінницярибгосп (ідентифікаційний код: 24897147).
Наказом Фонду державного майна України №30-ДП від 28.04.1998 (а.с.6, т.2) прийнято рішення про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства.
Наказом Державного комітету рибного господарства України №115 від 18.08.1998 (а.с.7, т.2) на базі державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства Вінницярибгосп вирішено створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи, до складу якого увійшов також структурний підрозділ: Тульчинський рибоводний цех.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 25.08.1998 №944 (а.с.9, т.2) вирішено прийняти рішення про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства Вінницярибгосп.
На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 22.12.1998 №1419 (а.с.12, т.2) затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства Вінницярибгосп та визначено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство.
Наказом Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Вінницярибгосп №1 від 03.01.1999 (а.с.160-161, т.1) вирішено у зв`язку з перереєстрацією з 01.01.1999 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство Вінницярибгосп перейменувати у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство Вінницярибгосп. Цим наказом, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Вінницярибгосп, до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех.
Згідно з протоколом №1 від 09.06.2000 загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Вінницярибгосп (а.с.162-172, т.1) "на базі і шляхом виділення" структурного підрозділу Тульчинського виробничого рибцеху створено Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство Тульчинський рибцех СВАТ Вінницярибгосп з правом юридичної особи.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №140007 (а.с.76, т.1) 28.02.2002 було проведено державну реєстрацію Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства Тульчинський рибцех СВАТ Вінницярибгосп як юридичної особи з присвоєнням ідентифікаційного коду: 24897147.
Згідно зі Статутом Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства Тульчинський рибцех СВАТ Вінницярибгосп, затвердженим загальними зборами акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Вінницярибгосп 09.06.2000 та зареєстрованим 28.02.2002 (а.с.77-81, т.1), Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство Тульчинський рибцех СВАТ Вінницярибгосп є дочірнім підприємством Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Вінницярибгосп, яке виступає його єдиним засновником, і до дочірнього підприємства переходять як до правонаступника згідно акту приймання-передачі майнові права і обов`язки з дебіторською та кредиторською заборгованостями у частині Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ Вінницярибгосп (п.1.2. Статуту).
Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується (а.с.35-38, т.1), що Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство Вінницярибгосп 23.06.2011 змінило своє найменування і новим найменуванням юридичної особи стало Приватне акціонерне товариство Сільськогосподарське підприємство Вінницярибгосп.
Як вказано в Статуті ПрАТ СП Вінницярибгосп, затвердженому загальними зборами акціонерів ПрАТ СП Вінницярибгосп 05.05.2011 та зареєстрованому 23.06.2011, Приватне акціонерне товариство Сільськогосподарське підприємство Вінницярибгосп є правонаступником прав і обов`язків Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Вінницярибгосп, яке є правонаступником прав та обов`язків Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства Вінницярибгосп, що перетворено у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області №954 від 27.08.1998 згідно з Законом України Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі №292/96-ВР від 10.07.1996 (п.1.2. Статуту).
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.31-34, т.1) 06.09.2011 відбулась зміна найменування Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства Тульчинський рибцех СВАТ Вінницярибгосп та новим найменуванням юридичної стало Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп.
Згідно із Статутом ДСРП Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп, затвердженим загальними зборами акціонерів ПрАТ СП Вінницярибгосп 05.05.2011 та зареєстрованим 06.09.2011, Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп є правонаступником Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства Тульчинський рибцех СВАТ Вінницярибгосп, яке є правонаступником прав і обов`язків Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ Вінницярибгосп, засноване відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Вінницярибгосп від 09.06.2000 (протокол №1), згідно з Законами України Про господарські товариства, Про підприємства в Україні та іншими нормативними актами України та Статуту СВАТ Вінницярибгосп (п.1.2. Статуту).
В матеріалах справи наявний державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 (а.с.41-43), виданий Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп, згідно з яким відповідно до рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 №IV передано в постійне користування 48,35 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, який є додатком до цього акту.
Листом за №01-42/1232 від 27.06.2022 (а.с.45) Тульчинська районна військова адміністрація повідомляє, що рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, не існує.
Також, у листі Тульчинської районної військової адміністрації №01-28/52 від 14.02.2023 (а.с.82, т.2) повідомляється, що протягом період з 1995 по 1996 роки Клебанською сільською Радою народних депутатів Тульчинського району Вінницької області 22 скликання проведено: 3 сесію 24.05.1995; 4 сесію 14.12.1995; 5 сесію 21.08.1996; 6 сесію 14.12.1996.
З протоколу 4 сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 14.12.1995 (а.с.48-50, т.1), вбачається, що до порядку денного сесії були включені такі питання:
- про підсумки виконання плану соціально-економічного розвитку сільради за 1995 рік та план на 1996 рік;
- про затвердження рішень виконкому сільської Ради по земельних питаннях;
- про дотримання земельного законодавства на території сільської Ради;
- про закріплення земельної ділянки за Клебанським філіалом №122 Тульчинської центральної районної аптеки № 90 та передачу в приватну власність аптеки;
- про встановлення місцевих податків і зборів на території сільради.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп (надалі за текстом також - ДСРП Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп) використовує водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996.
За твердженнями прокурора, рішення Клебанської сільської ради народних депутатів №IV від 15.12.1995, на підставі якого передавалась в постійне користування земельна ділянка за актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, не існує, так як у вказаний день сесія Клебанської сільської ради народних депутатів не проводилась.
Також прокурор зазначив, що Тульчинський виробничий рибцех об`єднання Вінницярибгосп, який був суб`єктом права постійного користування за актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, ліквідовано, а відповідач зареєстрований лише 28.02.2002, а тому відсутні підстави для використання водного об`єкта та земельної ділянки під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області, оскільки відповідач не є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання Вінницярибгосп.
Враховуючи наведені обставини, а також невжиття Тульчинською міською радою заходів реагування, прокурор звернувся із цим позовом до суду.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 р. у справі №902/9/23 позов задоволено.
4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.
Положеннями ст.5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Глава 29 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного України).
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється Державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну Ділянку) є, зокрема, держава, територіальна громада.
Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч.1-5 ст.7 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 (в редакції, чинній на 22.06.1993) користування землею може бути постійним або тимчасовим.
Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.
У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.
Положеннями п.17 ч.2 ст.19 Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування №533-XII від 07.12.1990 (в редакції, чинній на 05.07.1995) визначено, що виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються такі питання як регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3 ст.23 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.90 (в редакції, чинній на 22.06.1993) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
Відповідно до ст.1 Водного кодексу України, водний об`єкт це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).
Усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать, поверхневі води, у тому числі серед інших, штучні водойми (водосховища, ставки) - ст.3 Водного кодексу України.
Водокористувачі мають право використовувати водні об`єкти на умовах оренди (ст. 43 Водного кодексу України).
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про усунення перешкоди в здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області.
Вирішуючи питання стосовно того, чи мав прокурор право на звернення з цим позовом в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради, колегія судів враховує наступне.
У ст.53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч.4 с.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Суди враховують, що, як слідує із листування між Тульчинською окружною прокуратурою та Тульчинською міською радою (а.с.97-102, т.1), міська рада, у зв`язку з обмеженим фінансуванням, позбавлена можливості самостійно здійснювати захист порушених прав та інтересів в судовому порядку.
З урахуванням змісту визначених прокурором підстав позову (обґрунтування в позовній заяві порушення інтересів держави та необхідність їх захисту), а також бездіяльністю позивача стосовно звернення до суду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурор мав право на звернення із цим позовом в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради.
Також, надаючи оцінку особі власника, в інтересах якого звертається прокурор, колегія суддів враховує, що абзацами 1-10 п.24 розділу X ЗК України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Вінницької області №707-р від 12.06.2020 визначено території територіальних громад Вінницької області, зокрема Тульчинської територіальної громади з адміністративним центром в м.Тульчині, до складу якої увійшла територія Клебанської територіальної громади.
Відповідно до пп.4 п.6-1 Розділу V Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.
Таким чином, Тульчинська територіальна громада в особі представницького органу місцевого самоврядування - Тульчинської міської ради набула правомочностей власника водного об`єкту та земельної ділянки під ним загальною площею 48,35 га.
Стосовно доводів учасників справи щодо правових підстав користування відповідачем земельною ділянкою водного фонду відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, колегія суддів зазначає наступне.
Встановлено, що Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 (а.с.41-43), яким передано в постійне користування 48,35 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, був виданий Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп на підставі, як зазначено у ньому, рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV.
Разом з тим, відсутні будь-які докази, на підставі яких могло би бути встановлено, що таке рішення приймалось у встановленому порядку для прийняття рішень сільською радою, як відсутнє і саме рішення.
Тульчинська районна військова адміністрація у листі №01-28/52 від 14.02.2023 (а.с.82, т.2) повідомляє, що протягом період з 1995 по 1996 роки Клебанською сільською Радою народних депутатів Тульчинського району Вінницької області 22 скликання було проведено: 3 сесію 24.05.1995; 4 сесію 14.12.1995; 5 сесію 21.08.1996; 6 сесію 14.12.1996.
З протоколу 4 сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 14.12.1995 (а.с.48-50, т.1), вбачається, що до порядку денного сесії були включені такі питання:
- про підсумки виконання плану соціально-економічного розвитку сільради за 1995 рік та план на 1996 рік;
- про затвердження рішень виконкому сільської Ради по земельних питаннях;
- про дотримання земельного законодавства на території сільської Ради;
- про закріплення земельної ділянки за Клебанським філіалом №122 Тульчинської центральної районної аптеки № 90 та передачу в приватну власність аптеки;
- про встановлення місцевих податків і зборів на території сільради.
Тульчинська районна військова адміністрація у листі №01-42/1232 від 27.06.2022 (а.с.45) стверджує, що рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп передавалось в постійне користування 48,35 гектарів землі, не існує.
Відповідно до ст.140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Частина 1 стаття 144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Частини 1,2, 3 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції 1995 року) , у свою чергу, встановлювала, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.
Відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012, у розділі 1 Документів, що створюються в управлінській діяльності, п.1.1. Організація розпорядчої діяльності, ст.7 встановлено, що рішення, протоколи, стенограми засідань органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, документи (довідки, доповіді, доповідні записки тощо) до них: зберігаються в архівному фонді постійно.
Таким чином, належними доказами прийняття рішення про надання Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп в постійне користування земельної ділянки розміром 48,35 гектарів мали б бути архівна копія цього рішення , а також протокол сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів, яка відбулась 15.12.1995 року. Проте, таких доказів суду не представлено.
Доводи апеляційної скарги відповідача, що відповідне рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів було прийнято 14.12.1995 по питанню затвердження рішень виконкому сільської Ради по земельних питаннях, а не 15.12.1995 (як зазначається в самому акті), колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини (зокрема, відповідного рішення виконавчого комітету Клебанської сільської Ради народних депутатів).
Крім того, слід врахувати, що статті 7 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції за станом на грудень 1995 року) встановлювала, що надання земель у постійне користування із земель державної власності здійснюється Радами народних депутатів, що виключає можливість прийняття такого рішення виконавчим комітетом. Положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у чинній на відповідний період часу редакції), не надавали виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів таких повноважень у сфері земельних відносин, якими б передбачалось надання земельних ділянок в постійне користування із земель державної власності.
Оцінюючи зміст Державного акту, апеляційний суд також приймає до уваги, що існують розбіжності щодо відомостей про його реєстрацію.
Так, відповідно до абз.1 п.3.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993 державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.
Пунктом 3.2. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993 визначено, що державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею реєструються відповідно:
- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право колективної власності на землю за формою згідно з додатком №1;
- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком №2;
- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею (громадянами) за формою згідно з додатком №3;
- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком №4.
Згідно з копією сторінки Книги записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради (а.с.14, т.2) державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 було зареєстровано. Разом з тим, суд першої інстанції правомірно акцентував увагу на тому, що в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради вказаний акт зареєстровано за №2, натомість в акті вказано, що він зареєстрований за №3.
Оцінюючи наведене в сукупності, вирішуючи питання про встановлення правових підстав набуття відповідачем права постійного користування земельною ділянкою, колегія суддів враховує висновки, викладені в п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення.
Усталена судова практика свідчить, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи змінюються речові права (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19).
Таким чином, факт державної реєстрації акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 може свідчити про наявність права постійного користування земельною ділянкою лише за наявності інших доказів, у сукупності з ними.
Отже, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обставина відсутності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, є доведеною, відтак Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 право землекористувача не підтверджується.
Стосовно посилань апелянта на преюдиціональне значення обставин, встановлених судами у постанові Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.07.2009 у справі №2а-351, Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі №2а-351/09 та Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2021 у справі №2а/0270/3606/12, у контексті положень ч.4 ст.75 ГПК України, апеляційним судом враховується наступне.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах (такий висновок наведено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №925/1792/21).
Судові рішення, на які посилається апелянт, наведеним вище умовам не відповідають, зокрема у частині осіб, які були сторонами цих справ, що ставить під сумнів можливість застосування положень ч.4 ст.75 ГПК України.
Водночас, ч.5 ст.75 ГПК України визначає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14).
Погоджуючись із загальними висновками місцевого суду про обґрунтованість позову прокурора, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що Міністерством рибного господарства було прийнято рішення про ліквідацію Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства Вінницярибгосп в порядку, визначеному чинним на той час законодавством, що виключає правонаступництво ДСРП Тульчинський рибцех ПрАТ СП Вінницярибгосп прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи.
У справі, що розглядається, встановлено, що право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акту належало Тульчинському виробничому рибцеху як структурному підрозділу державного об`єднання "Вінницярибгосп". У 1995 році на базі об`єднання "Вінницярибгосп" було створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство.
У межах процедури приватизації затверджено план приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та перетворено останнє в сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство, до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех, на базі якого в подальшому створено Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех".
Заперечуючи набуття відповідачем права землекористування на підставі державного акту, прокурор мотивує свою позицію, зокрема, змістом статті 37 Цивільного кодексу УРСР, згідно з якою реорганізація юридичної особи є формою припинення цієї юридичної особи та статті 27 ЗК України від 1993 року, відповідно до якої право користування земельною ділянкою припиняється внаслідок припинення діяльності підприємства. У якості основного істотного аргументу, яким мотивований позов прокурора у даній справі, є посилання на те, що наказ Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120 передбачав саме ліквідацію об`єднання "Вінницярибгосп", а відтак і припинення набутих ним прав і обов`язків.
Колегія суддів зазначає, що правове питання щодо переходу права постійного користування в порядку правонаступництва вже було вирішено Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 у подібних правовідносинах.
Так, суд апеляційної інстанцій відхиляє вище вказані доводи прокурора, надавши оцінку наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 №120, колегія суддів дійшла висновку про суперечливий характер цього документа, оскільки перша частина наказу передбачає перетворення підприємств (об`єднання "Вінницярибгосп", рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4) шляхом їх злиття та створення на їх базі об`єднання "Вінницярибгосп" Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства з покладенням на нього завдань об`єднання, а друга частина про одночасну ліквідацію цих підприємств без зазначення про їх злиття.
Частинами першою, другою статті 7 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі та реєстрації державних актів у 1996 році) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Статтею 92 ЗК України (в чинній редакції) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Як передбачено статтею 27 ЗК України в редакції, чинній на момент створення Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік підстав припинення права постійного землекористування, зокрема припинення діяльності підприємства.
У той же час за змістом підпункту 3 частини першої статті 27 ЗК України (у відповідній редакції) та підпункту в частини першої статті 141 ЗК України (у чинній редакції) припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.
Тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають. Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 у подібних правовідносинах.
Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп") як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання (частина перша). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина друга).
Характерною ознакою реорганізації в розумінні вказаної вище статті є наявність кількох різних юридичних осіб, які беруть участь у реорганізації чи виникають в результаті процесу реорганізації (кілька юридичних осіб зливаються в одну, новостворену, чи на базі однієї юридичної особи утворюються інші, нові).
Водночас стаття 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
Зі змісту статті 8 Закону України "Про підприємництво" (в аналогічній редакції) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.
При цьому прокурором не надано належних та допустимих доказів на встановлено обставин внесення до державного реєстру запису про припинення Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення реєстрації Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.
При цьому, згідно з відомостями у ЄДРЮОФОП ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" зареєстроване за тим же ідентифікаційним кодом 24897147, що і раніше Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", так і Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", тобто впродовж перетворень, яких зазнавало підприємство ідентифікаційний код та юридична адреса не змінились.
Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Вінницярибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №902/930/21.
Відтак, колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 р. у справі №902/9/23 щодо правонаступництва Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" з мотивів, викладених судом апеляційної інстанції у даній постанові.
Також, надаючи оцінку належності обраного способу захисту, колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, згідно з якими розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Як слідує із матеріалів справи, 13.01.2023 та 10.02.2023 було проведено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок площею 46,1600 га та 2,1900 га відповідно, які входила до масиву земель, визначених в акті на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996. Зазначеним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери, а саме: земельній ділянці площею 2,1900 га - 0524383200:02:001:0603, а земельній ділянці площею 46,1600 га - 0524383200:02:002:0455.
Згідно з зазначеними витягами земельні ділянки з кадастровими номерами 0524383200:02:001:0603 та 0524383200:02:002:0455 відносяться до земель водного фонду.
З огляду на висновки, викладені в п.51-52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц: заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.
Враховуючи сукупність встановлених обставин щодо володіння відповідачем землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором вибрано правильний спосіб захисту порушених прав позивача.
Також, з матеріалів справи вбачається, що прокурором до суду першої інстанції було подано заяву про забезпечення виконання рішення №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023. В зазначеній заяві прокурор просив забезпечити виконання рішення у справі №902/9/23 шляхом заборони відповідачу вчиняти дії з пониження рівня води та вилову водних ресурсів з водного об`єкту загальною площею 48,35 га, що розташований на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області.
Згідно з ч. 5, 6 ст.140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №915/167/20.
Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог з підстав відсутності у відповідача прав на спірні земельні ділянки, його подальша діяльність з вилову водних біоресурсів та пониження рівня води водного об`єкта може завдати шкоди законному власнику такого об`єкта - Тульчинській міській раді, відтак, Господарський суд Вінницької області дійшов правомірного висновку про задоволення заяви прокурора про забезпечення виконання рішення №02.55-1069вих-23 від 12.04.2023.
За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з правильним по суті висновком Господарського суду Вінницької області про задоволення позовної заяви прокурора про усунення перешкоди у здійсненні Тульчинської міської права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради, в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району), однак, вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 р. у справі №902/9/23 з мотивів, викладених судом апеляційної інстанції у даній постанові.
6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Згідно п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з частиною 4 статті 277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023р. у справі №902/9/23 підлягає залишенню без змін із зміною його мотивувальної частини з мотивів, викладених у цій постанові апеляційного суду.
Відповідно до статті 129 ГПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (скаржника).
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023р. у справі №902/9/23 - залишити без задоволення.
Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 р. у справі №902/9/23, виклавши її в редакції цієї постанови.
В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі №902/9/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №902/9/23 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "17" жовтня 2023 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 05.10.2023 |
Оприлюднено | 20.10.2023 |
Номер документу | 114256705 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні