Постанова

від 12.10.2023 по справі 761/44670/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 761/44670/16-к

провадження № 51-765 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у кримінальному провадженні № 22016000000000436 щодо

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Усинське Республіки Комі РФ, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2021 року ОСОБА_7 визнаний невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України, та виправданий на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, будучи обраним на чергових місцевих виборах (31 жовтня 2010 року) від Слов`янського району Донецької області як депутат Донецької обласної ради від Партії регіонів, за час виконання своїх обов`язків, будучи активним прихильником проросійської політики та радикально налаштованим проти чинної влади в Україні, в порушення ст.ст. 2, 73 Конституції України підтримав вступ України до Митного Союзу, тимчасову окупацію РФ частини території України - Автономної Республіки Крим, відкрито виступав за федералізацію та сприяв окупації Донецької області незаконними збройними формуваннями.

При цьому ОСОБА_7 , виявляючи політичну активність та перебуваючи на посаді депутата обласної ради, стежив за ситуацією в країні, намагався чинити спротив мирним акціям протесту, які проходили на Майдані Незалежності в м. Києві та на території України в цілому наприкінці 2013 - на початку 2014 років.

З цією метою ОСОБА_7 , як фактичний власник ТОВ «Авто-Експрес», у лютому 2014 року, бажаючи перешкодити мирним акціям протесту, організував доставку осіб молодого віку міцної статури до м. Києва для вчинення ними спротиву мирним зібранням людей та застосування до учасників мирних акцій фізичного насильства. Для перевезення з м. Донецька до м. Києва бійців, так званих «тітушок», озброєних палицями та іншою амуніцією, ОСОБА_7 було використано належні йому три автотранспортні засоби, однак активістами, які діяли на підтримку мирних акцій протесту, 20 лютого 2014 року в м. Лубни Полтавської області ці автобуси були зупинені та скеровані назад.

Також 07 квітня 2014 року внаслідок захоплення незаконними збройними формуваннями приміщення Донецької обласної державної адміністрації, було публічно проголошено створення нелегітимного державного утворення «Донецька народна республіка» (далі «ДНР»), керівники якої підтримали тимчасову окупацію АР Крим та відділення Донецької області від України, очолили та стали активними учасниками злочинної організації «ДНР», яка визнана терористичною організацією.

Підтримуючи створення терористичної організації «ДНР», ОСОБА_7 вирішив їй сприяти шляхом надання матеріально-технічної допомоги її активним учасникам. Так, він достовірно знав, що ОСОБА_8 (матеріали відносно якого виділені в окреме провадження) увійшов до складу вказаної організації та на нього згідно розподілу ролей були покладені обов`язки забезпечення діяльності силового блоку, який спрямований на захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької області, вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР», захоплення зброї та будівництва укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції.

У квітня 2014 року ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на сприяння діяльності «ДНР», досяг домовленості з ОСОБА_8 про матеріально-технічне забезпечення структурного підрозділу організації «Оплот Донбасу», метою діяльності якої були підтримка та пропагування ідей збройного протистояння правоохоронним органам і Збройним Силам України, вчинення терористичних актів, спрямованих на зміну меж території та державного кордону в незаконний спосіб. У травні 2014 року з метою легалізації цієї організації проведено дії щодо її Державної реєстрації.

05 травня 2014 року ОСОБА_7 на виконання своєї злочинної ролі, діючи з прямим умислом, надав сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» шляхом розміщення у належній йому офісній будівлі за адресою: АДРЕСА_2, штабу та особового складу її структурного підрозділу «Оплот Донбасу».

Продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_7 протягом квітня 2014 року надав матеріальну та технічну допомогу членам терористичної організації «ДНР» у спорудженні укріплених фортифікаційних споруд і блокпостів у районі с. Стародубівки та с. Семенівки Слов`янського району Донецької області для збройних формувань указаної терористичної організації, а протягом квітня-травня 2014 року надав вказівку підпорядкованим йому особам з числа працівників ТОВ «Рай-Олександрівський Елеватор», ТОВ «ЕК «Громада» про зведення фортифікаційних споруд, несення бойової варти на них і блокпостах у тій же місцевості.

Крім того, у вказаний проміжок часу ОСОБА_7 для сприяння силовому блоку «ДНР» забезпечив ОСОБА_8 будівельними матеріалами, що були використані для спорудження фортифікаційних споруд з метою чинення озброєного опору правоохоронним органам і Збройним Силам України, а також забезпечив продуктами харчування осіб, які несли бойову варту на вказаних спорудах.

Згодом, у жовтні 2014 року ОСОБА_7 вчинив дії, спрямовані на реєстрацію ТОВ «Завод коксохімобладнання» на тимчасово окупованій терористами території, безпосередньо у м. Донецьку, та поставив це підприємство на облік у так званому міністерстві доходів та зборів «ДНР» як платника податків.

Крім того, ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) за невстановлених слідством обставин умисно, незаконно придбав і зберігав без передбаченого законом дозволу набої до 28 травня 2016 року, які під час проведення обшуку було виявлено та вилучено. Згідно висновку експерта, набої в кількості 46 штук є військового (армійського) зразка калібру 7,62*39 мм з кулею «ЛПС» зі сталевим сердечником.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що ухвала всупереч ст. 419 КПК України не містить мотивованих відповідей на доводи скарги прокурора, оскільки суд обмежився лише формальним перерахуванням доказів без їх належної оцінки.

Стверджує, що судами безпідставно було визнано недопустимим доказом протокол обшуку за місцем проживання обвинуваченого, не взято до уваги докази, які свідчать про відсутність процесуальних порушень під час знайдення в помешканні набоїв.

Прокурор звертає увагу, що висновок судів про невідповідність кількості набоїв, вилучених під час обшуку, тій кількості, яка надійшла на експертизу, спростовується матеріалами провадження, адже не всі знайдені під час обшуку набої були патронами військового зразка.

Також вказує на те, що відео з оптичного диску камер відеоспостереження є недопустимим доказом з огляду на практику ВС з аналогічних обставин, на що не звернув уваги апеляційний суд та не з`ясував, чи не здійснювався монтаж цього відео.

Крім того, прокурор заперечує висновки судів про порушення вимог кримінального процесуального закону при повідомленні ОСОБА_7 про підозру, оскільки на момент такого повідомлення його повноваження як депутата місцевої ради були припинені.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу в повному обсязі, просив скасувати ухвалу апеляційного суду з наведених у скарзі підстав та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник у судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Мотиви суду

Оспорювання прокурором встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість, зазначені доводи, відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи та невірної, на його думку, оцінки судом доказів, і дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого вироку, були всебічно досліджені в суді із дотриманням вимог ст. 22 КПК України.

Суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_7 .

З таким висновком погодився апеляційний суд, який зазначив, що апеляційна скарга містить доводи стосовно неправильної оцінки судом першої інстанції доказів. Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень дослідив надані сторонами докази з точки зору їх відповідності вимогам ст. 94 КПК України та навів в ухвалі мотиви, з яких виходив при постановленні свого рішення.

Так, апеляційна скарга містила доводи стосовно ненадання судом першої інстанції належної оцінки показанням свідків, безпідставного визнання недопустимими доказами протоколів обшуку та огляду патронів, а також похідних від них доказів.

Апеляційний суд належним чином дослідив ці доводи та зазначив, що зібраними доказами не доводиться поза розумним сумнівом факт вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим.

У касаційній скарзі прокурор оскаржує ухвалу апеляційного суду в повному обсязі, зазначає, що вона не містить мотивів на спростування доводів його апеляційної скарги, проте фактично наводить доводи стосовно безпідставного виправдання ОСОБА_7 лише за ч. 1 ст. 263 КК України. Скаржиться на невідповідність ухвали вимогам ст. 419 КПК України, проте не наводить, які конкретно доводи апеляційної скарги залишилися без належної відповіді суду.

Натомість, як свідчать матеріали кримінального провадження, судами були досліджені усі надані докази, перевірені всі доводи сторін та їм дана відповідна оцінка.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.

Матеріали провадження свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій у повній мірі дотрималися цих вимог закону.

Суди зазначили, що наданими доказами не підтверджується, що ОСОБА_7 намагався чинити спротив мирним акціям протесту, які проходили на Майдані Незалежності в м. Києві та на території України, оскільки показаннями свідків не підтверджено факту організації доставки осіб молодого віку в будь-яке місто саме ОСОБА_7 . Жоден із свідків за цим епізодом обвинувачення не підтвердив, що вказівку про організацію автобусів надавав саме ОСОБА_7 , крім того, свідки не повідомляли, що метою поїздки було чинення спротиву мирним зібранням людей. Отже, в суді не було доведено, що обвинувачений давав вказівки організувати доставлення цих осіб та про його обізнаність щодо мети такої поїздки.

Крім того, спротив мирним акціям протесту, які проходили на Майдані Незалежності в м. Києві та на території України наприкінці 2013 - на початку 2014 років не охоплюється ст. 258-3 ч. 1 КК України, щодо сприяння діяльності терористичній діяльності «ДНР», а стороною обвинувачення вказані обставини жодним чином не кваліфіковані.

Суди констатували недоведеність факту надання обвинуваченим технічної чи іншої матеріальної допомоги членам терористичної організації «ДНР» у спорудженні укріплень, фортифікаційних споруд і блокпостів, а також у забезпеченні їх будівельними матеріалами. Суди зауважили, що сторона обвинувачення не надала жодних доказів на підтвердження цих фактів, натомість, показання свідків спростовують наведені обставини.

Також не знайшло свого підтвердження в суді те, що ОСОБА_7 надавались сміттєвози бойовикам, оскільки стороною захисту було надано докази на підтвердження того, що цими сміттєвозами незаконно заволоділа група озброєних осіб, а тому обвинувачений не мав можливості розпоряджатися ними. Зокрема, згідно даних витягу з ЄРДР № 12014050510003510, ТОВ «Екологічна компанія» громада Слов`янськ» звернулася до правоохоронних органів з приводу того, що з 08 на 09 травня 2014 року на територію підприємства прибула група озброєних осіб, які захопили та вивезли в невідомому напрямку документацію, печатки товариства та 3 сміттєвози. Показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 також не підтверджують винуватість ОСОБА_7 у передачі сміттєвозів, оскільки їм про ці обставини було відомо від третіх осіб, тобто суд вірно зазначив, що це є показання з чужих слів, які не підтверджені жодним іншим допустимим доказом.

Так само суди обґрунтовано визнали недоведеним, що ОСОБА_7 досяг домовленості з ОСОБА_8 про розміщення у належній обвинуваченому офісній будівлі по АДРЕСА_2 штабу особового складу ТО «ДНР» «Оплоту Донбасу». В судовому засіданні було беззаперечно доведено, що вказане приміщення ОСОБА_7 не належить, а тому він не мав повноважень на такі дії. Згідно з даними реєстру нерухомості, вказана будівля зареєстрована за приватним підприємством «Себек Ойл», власником якого є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Наведене, за твердженням суду, свідчить не тільки про непричетність ОСОБА_7 до скоєння інкримінованих йому діянь, а й про некоректність самого обвинувачення, в якому констатовано факт належності цієї будівлі саме обвинуваченому. Крім того, допитані в суді першої інстанції свідки спростували твердження про причетність ОСОБА_7 до надання цього приміщення в користування організації «Оплот Донбасу», а згідно дослідженого в суді аудіозапису розмови свідка ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , її зміст не містить вказівки надати саме цій організації безоплатно в оренду вказаного приміщення.

Суди правильно поставили під сумнів справжність вилучених під час обшуку офісу витягів із наказів та листів вдячності за сприяння діяльності «ДНР», оскільки було неможливо встановити справжність підписів осіб на цих листах, а також через те, що сама ця слідча дія була проведена із порушенням вимог закону. Зокрема, свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 повідомили, що коли вони приїхали до офісу, то двері вже були виламані і все було перевернуто. Сумки, в якій знайшли вказані листи та грамоти, напередодні вони не бачили, а речей ОСОБА_7 в офісі не було. Про відсутність в офісі сумки та документів фейкових республік повідомив також свідок ОСОБА_18 . Судом також правильно констатовано порушення вимог процесуального закону при проведенні вказаної слідчої дії та оформленні протоколу її проведення, про що детально викладено в судових рішеннях.

Крім того, згідно даних тимчасового доступу до телефону обвинуваченого, в період окупації в м. Слов`янську він не перебував.

Відповідно до лист УСБУ в Донецькій області від 16 червня 2017 року відсутня будь-яка інформація щодо участі ОСОБА_7 в масових заворушеннях, мітингах, і т.п. у період окупації м. Слов`янська, а також інших міст Донецької області. В поле їх зору він не потрапляв. Також відсутня інформація про звернення громадян України із повідомленнями, заявами, звинуваченнями стосовно сприяння ОСОБА_7 терористичній діяльності. Фактів пропаганди «руського миру» та підтримки розколу немає.

За інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за період з 01 січня 2013 року по 10 серпня 2016 року інформація щодо укладених та виконаних договорів з цінними паперами, сторонами якої є ОСОБА_7 , відсутня. Серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів, він також відсутній.

Відповідно до відповіді консультанта експерта 1 сектору 6 відділу 3 управління ДКІБ СБ України на доручення слідчого за допомогою браузера «хром», «гугл», на сторінках «фейсбуку», «вконтакті», «однокласники», «твітер», обставин вчинення будь-якої протиправної діяльності ОСОБА_7 не виявлено.

Відповідно до листа Головного управління військової контррозвідки СБУ, жодної інформації про протиправну діяльність у період з 01 березня 2014 року до 08 липня 2016 року, пов`язану з терористичною організацією «ДНР», щодо підприємств, до яких міг бути причетний ОСОБА_7 , немає.

Судові рішення свідчать, що докази у справі досліджені всебічно та вони були оцінені з дотриманням вимог ст. 94 КПК України. Згідно ч. 2 цієї норми закону, жоден доказ не має наперед встановленої сили. Оцінивши усі докази, суди дійшли переконливого висновку, що вони у своїй сукупності не доводять того, що ОСОБА_7 вчинене зазначене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Доводи прокурора у касаційній скарзі, по суті, зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не дано відповідей на його доводи стосовно безпідставного виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України.

Проте, судове рішення свідчить, що судом апеляційної інстанції ретельно перевірені всі доводи апеляційної скарги та на них надано відповіді.

Зокрема зазначено, що суд першої інстанції правильно визнав недопустимим доказом протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 від 28 травня 2016 року через порушення порядку його проведення.

Так, згідно відеозапису з камер спостереження, обшук було розпочато без участі понятих, особи, які проводили обшук, заходили в будинок та виходили з нього до їх появи. При цьому свідок ОСОБА_19 стверджувала, що обвинувачений перебував обличчям до будинку на подвір`ї, в той час як частина людей зайшла до будинку, а решта залишилася на подвір`ї.

За змістом ст. 87 КПК України недотримання встановленого КПК України порядку проведення окремих процесуальних дій є істотним порушенням, оскільки призводить до порушення прав та свобод людини і, як наслідок, до визнання доказів недопустимими. До таких порушень можна віднести, зокрема, порушення вимог ч. 7 ст. 223 цього Кодексу щодо обов`язкового запрошення понятих при проведенні визначених законом слідчих дій, у тому числі обшуку житла.

Враховуючи показання свідків, які підтвердили, що вони були запрошені в якості понятих вже після початку проведення цієї слідчої дії, відеозапису з камер спостереження, які підтверджують даний факт, суди правильно зазначили, що обвинувачений у даному випадку був позбавлений контролю за діями працівників правоохоронних органів через обмеження його свободи, у той час як останні мали реальну можливість внаслідок цих обставин вільно пересуватися по домоволодінню ОСОБА_7 .

Суд касаційної інстанції неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суд, оцінюючи допустимість того чи іншого доказу, повинен враховувати істотність допущених порушень кримінального процесуального закону та важливість кожного доказу для встановлення обставин кримінального провадження. Як зазначено вище, порушення вимог щодо обов`язкового запрошення понятих при проведенні обшуку житла особи відноситься до істотних порушень процесуального закону, оскільки під час цієї слідчої дії були істотно порушені права та свободи обвинуваченого, гарантовані Конституцією та законами України. Тому протокол обшуку обґрунтовано визнано недопустимим доказом, а також похідні від нього докази.

Що стосується відеозапису з камер відеоспостереження, то він правильно врахований судом в якості належного та допустимого доказу.

За змістом ч. 2 ст. 22 КПК України, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Цим положенням забезпечується змагальність сторін у провадженні.

Як було встановлено судом, зазначений відеозапис органом досудового розслідування не вилучався, хоча про його існування було відомо.

Проте, ці обставини не є перешкодою для надання доказів стороною захисту у порядку ст. 22 КПК України, що і було зроблено. Прокурор під час судового засідання не заявляв клопотання про призначення експертизи зазначеного відеозапису. В той же час зафіксовані на записі події були визнані судом достовірними, а сам доказ - належним та допустимим. Жодних даних про те, що цей відеозапис не відповідає обставинам проведення обшуку або містить дані, які могли би свідчити про ознаки монтажу, судами встановлено не було. Тому доводи прокурора щодо недопустимості цього доказу та непроведення експертизи щодо наявності ознак його монтажу є безпідставними. При цьому посилання прокурора у касаційній скарзі на практику ВС є нерелевантним, оскільки стосується інших фактичних обставин.

Твердження прокурора про те, що експертиза набоїв, вилучених під час обшуку є допустимим доказом, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, згідно протоколу обшуку, було виявлено та вилучено коробку з набоями калібру 7.62х39 у кількості 42 штуки, що знаходилися в сейфі; коробку з набоями 7.62 у кількості 21 штуки, що знаходились в сейфі. Також у гардеробі був знайдений підсумок для магазинів, в якому знаходився магазин від автомату Калашнікова без номеру з набоями калібру 7.62х39 у кількості 30 штук. Всього під час проведення обшуку було вилучено набої в кількості 93 штуки.

Разом із тим, згідно висновку експерта від 30 травня 2016 року № 410/6, на дослідження були представлені набої в загальній кількості 72 штуки.

Доводи прокурора про те, що вказані розбіжності обумовлені тим, що набої у кількості 21 штуки є мисливськими та експерту на дослідження не направлялися, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Як обґрунтовано зазначив суд, обвинувачений ОСОБА_7 є власником нарізної вогнепальної зброї, про що в матеріалах провадження є відповідна довідка, тож перебування за місцем його мешкання набоїв є очевидним. Крім того, є незрозумілим, чому ці набої були взагалі вилучені під час проведення обшуку та яким саме чином без проведення експертизи слідчий ідентифікував частину з них, як мисливські. Також прокурор не навів обставин, за яких проводився огляд цих набоїв та їх ідентифікація після проведення обшуку.

З огляду на зазначене, судами зроблено правильний висновок про недопустимість як доказу не тільки протоколу обшуку, а й вказаного висновку експертизи.

За таких обставин суд, встановивши недопустимість доказів, відповідно до вимогч. 3 ст. 62 Конституції та ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності винності особи витлумачив на її користь.

З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги прокурора про невірне трактування судами законодавства, яке регулює питання функціонування місцевого самоврядування та статусу депутата місцевої ради. Прокурор вважає, що на момент повідомлення про підозру ОСОБА_7 його повноваження як депутата обласної ради скінчилися, а тому висновки судів про недопустимість доказів через неналежну процедуру повідомлення особи про підозру є безпідставними.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_7 був виправданий судом першої інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, а не з будь-якої іншої підстави. Тому доводи прокурора в цій частині не є слушними.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони обвинувачення в цій частині теж є безпідставними.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3